Майнове страхування та його розвиток в Україні

Вступ.

Розділ 1. Зміст, структура та види майнового страхування.

Розділ 2. Правова та економічна характеристика майнового страхування в Україні.

Розділ 3. Шляхи та перспективи вдосконалення майнового страхування в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми дослідження. Побудова ринкової моделі економіки шляхом проведення економічних реформ, відновлення приватних засад у господарюванні і формування приватного підприємництва зумовили посилення уваги до інституту страхування як соціально-економічного механізму захисту господарської діяльності від руйнівної дії стихійного лиха, нещасних випадків, несприятливих змін ринкової кон’юнктури тощо. Крім того, небезпека вказаних факторів може зашкодити матеріальним об’єктам життєдіяльності фізичних осіб.

Як засвідчує аналіз історії та сучасного становлення інституту страхування, зокрема майнового, страхування є обов’язковим елементом кожної економічної і соціальної системи суспільства. Без розвинутої системи страхування економіка успішно функціонувати не може. Майнове страхування має стати одним із основних механізмів поновлення порушених майнових інтересів осіб у випадках непередбачуваних природних, техногенних та інших явищ, що позитивно впливає на зміцнення фінансів держави.

Правові питання майнового страхування в економічних зв’язках радянського періоду частково висвітлювалися: Є.Н. Гендзехадзе, К.О. Граве, Л.А. Лунцем, О.С.Іоффе, В.К. Райхером, В.І.Серебровським, В.М. Яковлєвим та ін.

Значний внесок у розв’язання проблем страхових правовідносин був зроблений представницею сучасного періоду М.Я.Шиміновою. Також, питанням страхових правовідносин було присвячено праці В.В. Аленичева, Д.А. Петрова, Є.О.Суханова.

В останні роки відчувається значна зацікавленість українських вчених-правознавців правовими проблемами страхових правовідносин. Аналізу страхових правовідносин присвячені праці Є.М.Білоусова, В.В. Луця, В.П. Янішена.

В дослідженні було опрацьовано монографії, зокрема, - В.Д.Базилевича, О.Д.Василика, А.А. Гвозденка, О.Д.Заруби, М.С. Клапківа, Ф.В. Коньшина, Л.І. Рейтмана, С.С.Осадця та ін., присвячені страхуванню в сфері економіки.

Метою дослідженняє аналіз відповідних правових норм, виявлення правових та економічних механізмів регулювання, дослідження їх ефективності.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

· дослідити еволюцію та перспективи розвитку інституту майнового страхування в Україні;

· визначити особливості страхових правовідносин, зокрема майнових, та їх місце в системі цивільних правовідносин;

· провести класифікацію страхових правовідносин;

· провести детальний аналіз структурних елементів правовідносин з майнового страхування;

· розкрити умови та порядок укладання договору майнового страхування;

· визначити особливості динаміки договірних відносин у сфері майнового страхування.

Об’єктом дослідженняє норми, що регулюють відносини в сфері майнового страхування.

Предметом дослідження особливості розвитку майнового страхування в Україні.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел із 19 найменувань.


Розділ 1. Зміст, структура та види майнового страхування

Страхування є тим соціально-економічним засобом захисту, за допомогою якого можна мінімізувати негативну дію різноманітних явищ у суспільному житті і навіть попередити чи взагалі усунути небажані наслідки їх дії. Об’єктивна необхідність існування та розвитку страхування в нашій державі викликана тим, що воно є ефективним, раціональним, економічним та доступним засобом захисту майнових інтересів як господарюючих суб’єктів, виробників товарів та послуг, так і фізичних осіб – не підприємців.

Для розуміння причин виникнення проблем у процесі розвитку інституту майнового страхування в Україні, страхування розглядається в ретроспективному плані. Виділені чотири періоди його розвитку: “доісторичний (попередній)” період; період зародження і становлення страхування як організаційного, економічного і правового інституту (друга половина ХVІІІ ст. – початок ХХ ст.); становлення інституту майнового страхування в “радянський” період (1917р. – 1991р.), сучасний період - після набуття незалежності Україною, а також визначені межі цих періодів. Історичний огляд показав, що з початку свого виникнення як організаційного економіко-правового інституту майнове страхування було майже завжди обмеженим директивами держави, тому страхові компанії як суб’єкти правовідносин в майновому страхуванні були вимушені існувати та здійснювати діяльність в антиконкурентних, безініціативних умовах господарського життя, де існували нормативна неврегульованість та монополія держави, починаючи з Росії та закінчуючи СРСР, до складу яких входило багато територій України.

Правовідносини в майновому страхуванні являють собою цивільно-правові відносини між певними фізичними та юридичними особами (страхувальниками) з одного боку та певними юридичними особами (страховиками) – з іншого, які встановлюються у зв’язку з потребою забезпечення захисту певних майнових інтересів від негативних наслідків настання певної події, пов’язаних (інтересів) з володінням, користуванням та розпорядженням майном страхувальників. При цьому під „майном” розуміють річ або сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Встановлено, що страхове зобов’язання відноситься до зобов’язань з надання послуг.

Правовідношення в майновому страхуванні як таке буде нікчемним у випадку відсутності у страхувальника страхового інтересу, оскільки страховий інтерес визначає всі важливі елементи страхового правовідношення: його суб’єктний склад, об’єкт, права і обов’язки суб’єктів, а також його виконання, відповідальність за його невиконання і неналежне виконання. Принцип “немає інтересу – немає страхування” є фундаментальним для майнового страхування. Страховий інтерес має свою структуру: він повинен бути майновим, юридичним (титульним), правомірним та суб’єктивним. Майновий інтерес означає зацікавленість страхувальника в цілості об’єкта майбутньої страхової охорони (ненастанні страхової події), оскільки такий інтерес має свій грошовий еквівалент, а страхування не може приносити вигоди. Проте особа може нести збитки тільки за умови наявності юридичного зв’язку з цим об’єктом – у цьому виявляється інтерес юридичний (титульний). Крім того, під правомірністю страхового інтересу розуміють його відповідність не тільки діючому законодавству, але і принципам страхування. Суб’єктивність інтересу означає, що він пов’язаний безпосередньо з особою страхувальника [10, c. 178-179].

Невід’ємною для страхування є також категорія ризику. Необхідно зауважити, що саме в страхуванні ризик набуває значення істотного та центрального елементу страхового правовідношення. В силу такого виключного значення поняття ризику для страхування страховий договір відносять до алеаторних (ризикових), а сам ризик розглядають як основу страхового договору, укладання якого полягає в усуненні наслідків ризику. З точки зору страхового права, ризик – це небезпека виникнення несприятливих наслідків, відносно якої не відомо, настане вона чи ні, тобто певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Саме ці ознаки ризику обумовлюють виникнення у фізичної або юридичної особи потреби захистити своє майно. Така потреба набуває форми свідомого спонукання і виявляється як інтерес особи в забезпеченні свого майна за допомогою правового механізму страхування.

Власність громадян — це система економічних відносин між громадянами і державою, між громадянами і підприємствами та організаціями усіх форм власності, між самими громадянами щодо майна, яке входить у коло об'єктів особистого споживання, а також господарського, виробничого, комерційного, соціального, культурного, інтелектуального та іншого призначення. У власності громадян можуть бути: житло, земельні ділянки, предмети домашнього вжитку, сільськогосподарські та інші тварини, грошові засоби, підприємства; майнові комплекси у сфері виробництва товарів, побутового обслуговування, торгівлі, в інших сферах підприємницької діяльності; споруди, Устаткування, транспортні засоби, засоби інформаційного обслуговування і т. ін. Із розвитком суспільства зростає обсяг майна, що перебуває у приватній власності громадян, а отже, зростає потреба в захисті майнових інтересів громадян [9, c. 49-50].

Майнове страхування — галузь страхової діяльності, в якій об'єктом страхового захисту є майно в найрізноманітніших його проявах. До майнового страхування відносять: страхування засобів повітряного, наземного та водного транспорту, страхування вантажів, інших видів майна, страхування фінансових ризиків тощо.

Раніше майнове страхування поширювалося тільки на об'єкти особистого споживання. У зв'язку з цим все майно громадян розподілялось на дві категорії:

— перша категорія — пріоритетне майно, втрата якого зачіпає інтереси не тільки власника-громадянина, а й суспільні інтереси (житло, сільськогосподарські тварини);

— друга категорія — майно, втрата якого зачіпає насамперед особисті інтереси громадян.

Втрата громадянами майна, віднесеного до першої категорії, не може не зачіпати інтереси держави. З метою підвищення відповідальності громадян за збереження цього майна і забезпечення страхового захисту держава організовує обов'язкове страхування майна першої категорії, інша ж його частина підлягає добровільному страхуванню.

Закон України "Про страхування" (1996 р.) не включає в перелік обов'язкового страхування майна громадян і називає тільки два різновиди обов'язкового страхування майна: страхування авіаційних суден та обов’язкове страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень в радгоспах та інших державних сільськогосподарських підприємствах.

Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" (2001 р.) розширює перелік видів обов'язкового страхування майна. Зокрема, страхування врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності (ст. 7.11) долає бар'єри обов'язкового страхового захисту врожаю тільки державних сільськогосподарських підприємств.

Страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків у випадках та згідно з переліком тварин, встановленим Кабінетом Міністрів України (ст. 7.30) посилює захист майнових інтересів селян.

Обов'язковим є страховий захист об'єктів космічної діяльності, майнових ризиків за угодою про розподіл продукції у випадках, передбачених Законом України "Про угоди про розподіл продукції", майнових ризиків при промисловій розробці родовищ нафти і газу у випадках, передбачених Законом України "Про нафту і газ" тощо [2, c. 65-67].

Об'єктом добровільного страхування майна підприємств, установ, організацій (крім вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ), є майнові інтереси, пов'язані зі збитками, що виникли внаслідок страхового випадку з майном, яке належить підприємствам або одержане ними згідно з договорами майнових наймів (якщо не застраховане в наймодавця) або взяте в інших організаціях чи населення для переробки, ремонту, перевезення, на комісію, зберігання.

З підприємствами можуть бути укладені договори страхування частини майна (окремого об'єкта, транспортних засобів, машин, будівель, обладнання, товарно-матеріальних цінностей) за повною вартістю (вибіркове страхування), зокрема майна, переданого в оренду, експонатів виставок, страхування на час ведення експериментальних або дослідницьких робіт.

Договір страхування всього майна може бути укладений на балансову або договірну вартість або на певну її частину (процент). Якщо майно взяте на страхування на певну частину (процент), то всі об'єкти вважаються застрахованими на ту саму частину.

Договір страхування майна, одержаного підприємством за договором майнового найму або прийнятого ним від інших організацій і населення для переробки, ремонту, перевезення, на комісію або зберігання, укладається на повну вартість цього майна на підставі даних бухгалтерських звітів підприємств, яким належить це майно і документів про їх прийняття (з урахуванням зносу).

Основою для визначення суми відшкодування є дійсна вар-тість застрахованого майна на дату настання страхового випадку, яка визначається на основі нової вартості застрахованого предмета за вирахуванням зносу.

Дійсну вартість визначають:

— для обладнання, машин, інвентаря, предметів домашнього вжитку й особистого користування — як суму, необхідну для придбання майна, яке є цілком аналогічним тому, що загинуло, за вирахуванням зносу згідно з даними бухгалтерської звітності;

— для будинків та споруд — як вартість будівництва будівлі, споруди в даній місцевості цілком аналогічної тій, що загинула, з врахуванням зносу й експлуатаційно-технічного стану знищеної або пошкодженої будівлі, споруди згідно з даними бухгалтерської звітності;

— для товарів, виготовлених страхувальником, як незавершених, так і готових, — як витрати виробництва, необхідні для нового виготовлення, знищених або пошкоджених предметів, але не вище ціни продажу;

— для товарів, якими страхувальник торгує, а також для сировини, закупленої страхувальником, — як вартість за ціною, необхідною для повторної їх закупівлі, але не вище цін, за якими вони могли бути продані на дату укладення договору страхування. Дійсна вартість розраховується з урахуванням цін, які діють на дату укладення договору страхування. Якщо страхова сума, встановлена в договорі страхування, виявиться меншою від дійсної вартості застрахованого об'єкта на момент настання страхового випадку, сума збитку і витрати виплачуються пропорційно співвідношенню страхової суми і дійсної вартості застрахованого об'єкта. Відповідність страхової суми дійсній вартості встановлюється окремо для кожного застрахованого об'єкта або сукупності об'єктів, указаних у страховому полісі.

Якщо виявиться, що страхова сума значно перевищує дійсну вартість застрахованого об'єкта, як страховик, так і страхувальник може вимагати зниження страхової суми і відповідного перерахунку страхової премії. У всіх випадках виплата страхового відшкодування за збитками, враховуючи всі витрати, спрямовані на рятування майна, не повинна в цілому перевищувати страхову суму [13, c. 29-30].

Страховою премією є плата за страхування, яку страхувальник повинен сплатити на користь страховика у відповідності до договору страхування. її встановлює страховик у відповідності до тарифів, чинних на дату укладення договору страхування.

Після виплати страхового відшкодування страхова сума зменшується на величину виплаченого відшкодування. Зменшення страхової суми проводиться з дня настання страхового випадку. При відновленні або заміні пошкодженого або знищеного майна страхувальник має право за додаткову премію відновити початкову страхову суму.

Страховик відшкодовує страхувальнику розумні та доцільні витрати, які він зробив у випадку настання збитку з метою його запобігання або зменшення. Сума відшкодування за цими витратами не може разом із сумами відшкодування за пошкоджене або знищене майно перевищувати встановлену договором страхування страхову суму.

Страховим випадком визнають будь-яку подію, передбачену договором страхування, внаслідок якої виникає зобов'язання страховика здійснити виплату страхового відшкодування.

Страхування майна підприємств від збитків (на вибір страхувальника) проводиться на випадок:

1. Пошкодження застрахованого майна внаслідок вибуху парових котлів, газосховищ, газопроводів, машин, апаратів та інших аналогічних пристроїв;

2. Пошкодження застрахованого майна водою внаслідок раптового псування водопровідних, каналізаційних, опалювальних систем і протипожежних (спринклерних) систем, а також раптового і не викликаного необхідністю вмикання останніх;

3. Крадіжки зі зламом, пограбування в межах місця страхування, пограбування при перевезенні до місця або з місця страхування застрахованого майна.

4. Пошкодження застрахованого майна внаслідок розбиття віконних шибок, дзеркал вітрин та аналогічних виробів зі скла;

5. Перерви у виробництві або втрати прибутку внаслідок страхового випадку.

6. Інших причин [16, c. 245-247].

У всіх випадках не підлягають відшкодуванню збитки, які настали внаслідок:

а) воєнних дій будь-якого виду, громадянської війни або її наслідків, народних заворушень, страйків, локаутів, конфіскації, реквізиції, арешту, знищення або пошкодження майна за розпорядженням військової або цивільної влади;

б) дії ядерної енергії у будь-якій формі;

в) наміру або грубої необережності страхувальника, третьоїособи або його представників;

г) бродіння, гниття або інших природних властивостей застрахованого майна;

ґ) обвалу будівель або частини будівлі, якщо обвал не викликаний страховим випадком;

д) зміни міри ризику (передача майна в оренду або в заставу, перехід майна іншій особі, зупинення виробництва або суттєві зміни його характеру, знос, перебудування, переобладнення будівель або споруд, пошкодження або знищення майна, незалежно від того, підлягає такий збиток відшкодуванню чи ні і т.д.);

є) порушення норм безпеки (порушення встановлених законом або нормативними актами правил і норм протипожежної безпеки, охорони приміщень та цінностей, безпеки проведення робіт або інші аналогічні норми, чи якщо такі порушення відбуваються з відома страхувальника).

Якщо це окремо не обумовлено договором страхування, страховик не виплачує відшкодування за збитками, які виникли внаслідок:

— перерви у виробництві і торгівлі;

— втрати надходження орендної або квартирної плати;

— втрати прибутку;

— розчищення території і знесення будівель;

— інші побічні збитки (наприклад, упущена вигода), хоча вони були викликані страховим випадком.

Якщо це окремо не обумовлено договором страхування, страхування не поширюється на:

— українську та іноземну валюту (готівку);

— акції, облігації та інші цінні папери;

— рукописи, плани, креслення та інші документи, бухгалтерські і ділові книги;

— моделі, макети, взірці, форми і т. д.;

— коштовні метали та коштовне каміння;

— технічні носії інформації комп'ютерних і аналогічних систем, а саме магнітні плівки і касети, магнітні диски, блоки пам'яті і т. д.;

— марки, монети, грошові знаки і бони, схеми, малюнки, картини, скульптури або інші колекції чи твори мистецтва;

— вибухові речовини;

— майно, яке знаходиться в застрахованому приміщенні, але не належить страхувальнику;

— товари на зберіганні або комісії;

— засоби транспорту, пересувні будівельні, сільськогосподарські або інші машини.

Страхування перерахованих вище предметів може бути укладено окремо за згодою сторін і має бути оформлено спеціальними доповненнями до страхового полісу.

Якщо однією з причин пошкодження або загибелі застрахованих будівель і споруд, а також майна, яке знаходиться в них, стала їх старість, довготермінова експлуатація, страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування в тій мірі, в якій старість або довготермінова експлуатація застрахованих будинків і споруд вплинула на розмір збитку. Якщо страхувальник доведе, що старість або довготермінова експлуатація будівель не вплинула на розмір збитку, обов'язок страховика виплачувати страхове відшкодування зберігається.

Якщо це не обумовлено договором страхування, не виплачується відшкодування за збитками, які виникли внаслідок пошкодження або знищення закріплених на зовнішній стороні застрахованих будинків і споруд предметів, таких як щогли, антени, відкриті електропроводи, світлові рекламні пристрої, плакатні щити, захисні дашки або навіси вітрин і т. д.

Будівлі і споруди, звільнені для капітального ремонту або з іншихпричин на довгий строк особами, які використовували їх за прямим призначенням, на страхування не приймають.

Страхувальник зобов'язаний терміново повідомити страховика про звільнення застрахованих будинків і споруд для проведення капітального ремонту або у зв'язку з іншими причинами на термін більше 60-ти днів. Страховик має право призупинити дію договору страхування на цей період.

Майно вважається застрахованим на території України і тільки у тих приміщеннях, які вказані в договорі страхування. Якщо застраховане майно вилучається з місця страхування, страховий захист припиняється [14, c. 62-64].

Договори страхування майна підприємств, установ та організацій можуть бути укладені строком від 1 до 11 місяців, на один рік, або більший строк.

Договір страхування укладають на підставі письмової заяви страхувальника. Заява має містити всі необхідні відомості про заявлені на страхування об'єкти і предмети. На підставі даних бухгалтерського обліку і звітності страхувальник зазначає в довідці-розрахунку встановленої форми вартість майна, яке підлягає страхуванню. Якщо страхування вибіркове, до договору страхування додається опис майна, яке приймається під страховий захист.

Майно вважають застрахованим, якщо між страховиком і страхувальником укладено двосторонній договір, який оформляють у двох примірниках за встановленою формою, і на розрахунковий рахунок страховика надійшов перший внесок премії. Страхова премія за договором страхування, укладеним на один рік, може бути сплачена одноразово у розмірі річної суми премії, або у Два терміни: кожний внесок має становити не менше 50% від річної суми премії, в окремих випадках може передбачатись інший порядок.

Якщо договором страхування не передбачено інше, страхувальник зобов'язаний сплатити перший внесок премії післяпідписання договору страхування, а наступний внесок — не пізніше, ніж через чотири місяці після часу, вказаного в договорі, якщо інший порядок не обумовлений договором страхування.

У разі укладення договору страхування на термін, менший одного року, премію обчислюють у розмірі 1/12 частини премії за кожний місяць дії договору, якщо інше не передбачено тарифами страхування.

Договір страхування, укладений на термін менше одного року, набуває чинності наступного дня після того, як внесено всю суму нарахованої премії. За майно, яке вибуло під час дії договору, страхову премію не повертають.

Відповідальність страховика за договором страхування закінчується у вказаний у страховому полісі термін.

Розмір збитку визначає страховик на основі даних огляду і дійсної вартості пошкодженого майна, страхових сум та інших документів, які підтверджують розмір збитку.

Страхове відшкодування виплачують:

— при повній загибелі майна — у розмірі його дійсної вартості, за вирахуванням вартості залишків, але не більше страхової суми;

— при частковому пошкодженні майна — у розмірі витрат на відновлення.

У витрати на відновлення включають:

— витрати на матеріали і запасні частини для ремонту;

— витрати на оплату робіт по ремонту;

— витрати за постачання матеріалів до місця ремонту та інші витрати, необхідні для відновлення застрахованого майна до того стану, в якому воно знаходилося безпосередньо перед настанням страхового випадку.

У витрати на відновлення не включають:

— додаткові витрати, спричинені зміною або покращенням застрахованого об'єкта;

— витрати, спричинені результатами тимчасового або допоміжного ремонту або відновленням;

— витрати, які не є необхідністю.

Із суми відновлювальних витрат проводяться вирахування на знос замінених у процесі ремонту частин, вузлів, агрегатів і деталей. Розмір відрахувань визначається на основі дійсної вартості цих частин на день настання страхового випадку і їх нової вартості [7, c. 118-120].

Повна загибель має місце, якщо витрати на відновлення з врахуванням зносу разом з залишковою вартістю перевищують дійсну вартість застрахованого майна.

Застраховане майно вважається пошкодженим або частково знищеним, якщо витрати на відновлення разом з залишковою вартістю не перевищують дійсну вартість пошкодженого майна безпосередньо перед настанням страхового випадку.

За договором страхування домашнього майна може бути застраховане:

— усе домашнє майно, що є у даному господарстві;

— окремі групи речей або всі речі домашнього майна в даному господарстві, які розподіляються на групи відповідно з поданою заявою.

При страхуванні домашнього майна страховий захист не поширюється на документи, цінні папери, грошові знаки, рукописи, слайди та фотознімки, вироби з дорогоцінних металів, коштовних, напівкоштовних та підробних (кольорових) каменів, колекції, картини, унікальні та антикварні речі, елементи оздоблення та обладнання квартири, запасні частини, деталі та приладдя до транспортних засобів, аудіо- та відеосистеми, телевізори, супутникові антени та схожі до них системи.

За бажанням страхувальника майно може бути застраховане на договірну страхову суму. Основою для визначення суми відшкодування є дійсна вартість застрахованого майна на дату настання страхового випадку, яка визначається на основі нової вартості застрахованого майна за вирахуванням зносу відповідно до діючих цін, включаючи вартість ремонту. Якщо договір страхування укладається на окремі речі, то страхова сума встановлюється, виходячи з вартості кожного предмета за оцінкою страхувальника.

Колекції, картини, унікальні й антикварні предмети приймають на страхування за спеціальним договором у розмірі їх повної вартості, вказаної у відповідному документі компетентної організації.

Дійсну вартість визначають як вартість майна, цілком аналогічного тому, що загинуло, з урахуванням зносу й експлуатаційно-технічного стану знищеного або пошкодженого майна, відповідно до існуючих розрахунків;

Якщо страхова сума, встановлена в договорі страхування, виявиться меншою дійсної вартості застрахованого майна на момент настання страхового випадку, сума збитку і витрати відшкодовуються пропорційно співвідношенню страхової суми ідійсної вартості застрахованого майна. Відповідність страхової суми дійсній вартості встановлюється окремо для кожного предмета застрахованого майна, або сукупності майна, вказаного в страховому полісі.

Якщо виявиться, що страхова сума значно перевищує дійсну вартість застрахованого майна, як страховик, так і страхувальник може вимагати зниження страхової суми і відповідного перерахунку страхової премії [6, c. 14-15].

У всіх випадках виплата страхового відшкодування за збитками не має в цілому перевищувати страхову суму.

Страховою премією є плата за страхування, яку страхувальник повинен сплатити на користь страховика у відповідності до договору страхування.

Страхову премію встановлює страховик у відповідності до тарифів, чинних на дату укладення договору страхування.

Після виплати страхового відшкодування страхову суму зменшують на величину виплаченого відшкодування. Зменшення страхової суми проводять з дня настання страхового випадку. При відновленні або заміні пошкодженого або знищеного майна страхувальник має право за додаткову премію відновити початкову страхову суму.

Страховим випадком є будь-яка подія, передбачена договором страхування, внаслідок якої виникає зобов'язання страховика здійснити виплату страхового відшкодування.

Страхування майна (на вибір страхувальника) проводять на випадок знищення або пошкодження його внаслідок:

— вогневих ризиків пожежі, удару блискавки, вибуху газу, який використовується для побутових потреб;

— стихійних лих: землетрусу, зсуву, обвалу, бурі, урагану, паводку, граду, зливи, осідання ґрунту, виверження вулкану, дії підземного вогню, каменепаду, смерчу, цунамі, затоплення, незвичайних для даної місцевості довготривалих дощів і сильного снігопаду та. інших стихійних лих;

— знищення або пошкодження внаслідок раптової аварії опалювальної, водопровідної та каналізаційної системи;

— крадіжки майна і знищення його або пошкодження, пов’язаного з крадіжкою або спробою крадіжки.

Не приймають на страхування домашнє майно:

— документи, цінні папери, грошові знаки, рукописи, слайди та фотознімки, вироби з дорогоцінних металів, коштовних, напівкоштовних та підробних (кольорових) каменів, запасні частини та деталі до транспортних засобів, кімнатні рослини, квітково-декоративні культури, посіви, ягідні та інші насадження, а також майно, страхування якого проводиться на інших умовах; — якщо воно знаходиться в аварійних будинках, а також майно, що знаходиться в зоні, якій загрожують повені, зсуви, обвали або інші стихійні лиха, з моменту оголошення у встановленому порядку про таку загрозу або складання місцевими органами відповідного документа, який підтверджує факт загрози. Винятками можуть бути випадки, коли договір укладається на новий термін до закінчення дії попереднього договору. У такому разі страхова сума у новому договорі не може перевищувати розміру страхової суми, встановленої в попередньому договорі. Якщо однією з причин пошкодження або загибелі застрахованого майна стала його старість, довготермінова експлуатація, страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування в тій мірі, в якій старість або довготермінова експлуатація застрахованого майна вплинула на розмір збитку. Якщо страхувальник доведе, що старість або довготермінова експлуатація майна не вплинула на розмір збитку, обов'язок страховика виплачувати страхове відшкодування зберігається [11, c. 132-134].

Майно, яке не використовується довгий строк (більше 60-ти днів) особами, які використовували його за прямим призначенням, на страхування не приймається. Страховик має право призупинити дію договору страхування на цей період.

Майно вважають застрахованим на території України за постійним місцем проживання страхувальника у всіх житлових і підсобних приміщеннях за адресою, вказаною в страховому полісі.

Якщо в період дії договору страхування страхувальник змінив постійне місце проживання, то перевезене у зв'язку з цим майно або його частка, вважається застрахованим за новою адресою до закінчення терміну, вказаного в договорі.

Домашнє майно, що знаходиться на дачі, в садовому будинкуабо в гаражі, включаючи майно, перевезене з постійного місцяпроживання, приймається на страхування за окремим договором.Договори укладаються терміном на один рік або інший строкза згодою сторін. Договір може бути укладений як на все майно,що належить страхувальнику, так і на окремі предмети із зазначенням страхової суми на кожний предмет [3, c. 215-216].

Договір страхування колекцій, картин, унікальних та антикварних предметів укладають тільки на підставі письмової заяви страхувальника, в котрій необхідно вказати назву кожного предмета, який приймається на страхування, основну характеристику, його вартість, дату і номер документа про оцінку.

Розмір збитку визначається страховиком на основі даних огляду і дійсної вартості пошкодженого майна, страхових сум та інших документів, які підтверджують розмір збитку.

Збитком визнають:

— у випадку часткового знищення домашнього майна — його вартість, визначена страхувальником;

— разі повного знищення всього домашнього майна — страхова сума, обумовлена договором страхування або договором на відповідну групу речей;

— у разі пошкодження майна — сума знижки вартості, тобто знецінення, спричиненого страховим випадком.

Збитком вважається вартість ремонту квартири страхувальника в будинках державного, громадського фонду та ЖЕКу.

До такого збитку входить:

— пофарбування стін, підлоги, дверей, віконних рам, побілка стелі;

— заміна (робота і матеріали) шпалер, лінолеуму та інших покриттів стін та підлоги, замків і ручок, віконного і дверного скла, електричних дзвінків, електро- і теплопроводки, сантехнічного та газового обладнання, оббивка дверей.

Вартість ремонту визначається за діючими у системі ремонтно-будівельної організації розцінками.

У суму збитку входять витрати на рятування майна і приведення його до ладу, якщо ці витрати визнані необхідними [20, c. 173-174].


Розділ 2. Правова та економічна характеристика майнового страхування в Україні

У зв’язку з тим, що страхове зобов’язання є взаємним, на сторони за зобов’язанням може бути покладена і пасивна, і активна функції, при чому обидві ці функції свідчать про відносні дії прав, які належать уповноваженому.

На підставі аналізу діючого законодавства з’ясовано, що страховик є фінансовою установою, новоствореною юридичною особою у визначених законодавством України організаційно-правових формах господарського товариства, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. З моменту державної реєстрації і внесення страхової компанії до Державного реєстру страховиків та видачі їй ліцензії на право здійснення певних видів страхування (при виконанні даної послідовності) у страховика виникає правоздатність та дієздатність. Доведено, що страхова організація наділена загальною правоздатністю господарського товариства, при цьому обґрунтовано, що отримання ліцензії дає можливість займатися певним видом діяльності, тобто своїми діями: придбати права і нести обов’язки в процесі здійснення страхової діяльності, – це є ознакою поняття дієздатності. Правоздатність юридичної особи, за новим цивільним законодавством, визначається як можливість мати такі ж цивільні права та обов’язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині; тому у випадку зі страховою компанією, треба говорити саме про загальну правоздатність господарського товариства, що має спеціальний обсяг дієздатності (право на здійснення страхових операцій тощо). Проаналізовано правовий статус об’єднань страховиків, їх види, а також виявлено прогалини в діючому законодавстві щодо регулювання процесу створення та діяльності окремих видів об’єднань.

Страхувальникамивизнаються юридичні та дієздатні фізичні особи, які наділені страховим інтересом і відповідно до договору майнового страхування або згідно із законодавством України зобов’язуються вносити встановлені договором платежі, замість чого після настання страхового випадку отримують право вимагати сплати від страховика страхового відшкодування.

Майнові інтереси, вказані в законодавстві як об’єкт страхування, притаманні речовим правовідносинам, а їх задоволення буде метою страхового правовідношення. Відтак майнове страхування, як вид відносних правовідносин, має своїм об’єктом поведінку зобов’язаних осіб (юридичний об’єкт та його матеріальний предмет); а названі майнові інтереси входять до складу категорії “страховий інтерес” і тому можуть утворювати предмет правовідношення з майнового страхування. Відокремлена від вказаних об’єктів і категорія „об’єкт страхової охорони”, яким у правовідношенні з майнового страхування є майно.

Правовідношення з майнового страхування є двостороннім. До настання обумовленої в договорі майнового страхування страхової події (страхового випадку) суб’єктивним правом володіє страховик, після настання – страхувальник. Основним елементом змісту суб’єктивного права у правовідношенні з майнового страхування є повноваження на чужі дії,тобто право страховика вимагати від свого контрагента (страхувальника) виконання певних дій – сплати страхового внеску. Саме завдяки цьому, другому, елементу суб’єктивного права видається за можливе виокремлення одного з юридичних об’єктів і матеріальних предметів правовідношення з майнового страхування – дії зобов’язаної особи (страхувальника) і річ, на яку ці дії спрямовано (грошова сума – страховий платіж). Правовідносини з майнового страхування, будучи правовідносинами активного типу, характеризуються тим, що здійснення обов’язків осіб-боржників – страхувальником до настання страхового випадку і страховиком після його настання – призводять до задоволення інтересів уповноважених: страховика в першому випадку і страхувальника в другому. Право вимоги, закріплене за такими уповноваженими, виконує допоміжну функцію: воно забезпечує точне, повне і своєчасне виконання обов’язку.

Особлива увага приділяється аналізу юридичних обов’язків страхувальника і страховика, в результаті якого встановлено певні принципи страхування. Це принцип найвищої довіри сторін, принцип контрибуції, принцип суброгації (за діючим законодавством принцип переходу до страховика прав страхувальника щодо особи, відповідальної за завдані збитки) тощо.

Право регресу в страхуванні – це право зворотної вимоги, що виникає у страховика (регредієнта) до винної особи (регресату) на тій основі, що страховик попередньо провів виконання за страховим зобов’язанням, виплативши страхове відшкодування страхувальникові, тобто право регресу виникає з моменту сплати за третю особу. Суброгація – це перехід прав кредитора до третьої особи на основі закону. При суброгації до страховика переходить право, що вже виникло (з моменту заподіяння шкоди) у страхувальника. При порівнянні процесу регресу з процесом суброгації, звернено увагу, що суброгація дає можливість суб’єктам обирати момент, коли здійснювати це право: наприклад, після сплати страхового відшкодування чи під час сплати, а також можливі випадки застосування суброгації до виплати страхового відшкодування. Отже, страховик ще до виплати страхового відшкодування може подати позов до суду на предмет стягнення з винного завданої шкоди в тій частині, яку страховик має сплатити страхувальникові. Це робиться для того, щоб суд мав змогу врахувати претензії страховика при винесенні рішення за справою.

Цивілістична доктрина розрізняє добровільну і обов’язкову форму страхування в залежності від характеру джерела їх виникнення. Добровільним страхуванням вважається те, яке виникло на основі добровільного волевиявлення сторін і було зафіксоване в договорі. Обов’язковим страхуванням вважаються правові відносини, що виникли безпосередньо із закону. Обґрунтовано, що рух правовідносин при обов’язковій формі майнового страхування зумовлений простими юридичними фактами речових правовідносин та їх сукупністю, у зв’язку з цим сам факт наявності у фізичної або юридичної особи на праві власності майна не є підставою виникнення зобов’язання з обов’язкового майнового страхування. Роль страхувальників по відношенню до моменту виникнення обов’язкового страхування не може бути пасивною; страхування повинно виникати не з моменту появи речі, а з моменту її освоєння тією чи іншою особою. З правової точки зору суб’єкту необхідно здійснити одну із правомірних дій - юридичний вчинок (по відношенню до обов’язку застрахувати майно), який, відповідно до закону, викликає юридичні наслідки незалежно від наміру і спрямованості волі особи, яка здійснила таку дію. Саме вступ у речові правовідносини, зокрема у право власності, буде вважатися моментом виникнення зобов’язання з обов’язкового майнового страхування.

Якщо обов’язок щодо здійснення майнового страхування виникає з прийняттям його на себе особою за іншим, ніж страхування, договором, то спеціальні правила про обов’язкове страхування на такі випадки не розповсюджуються. Як правило, такий обов’язок є умовою укладання інших договорів, іноді істотною. Наприклад, Закон України “Про лізинг” передбачає страхування в якості істотної умови договору лізингу.

Договір страхування є двосторонньою, платною, реальною угодою.

Не всіляка угода між страховиком і страхувальником буде вважатися договором страхування. Договір майнового страхування регулює поведінку сторін, не тільки встановлюючи їх взаємні права і обов’язки, але і визначаючи конкретні критерії щодо оцінки їх поведінки для застосування в їх відносинах загальних принципів права, зокрема цивільного.

Умови дійсності договору майнового страхування, серед яких особлива увага приділена умові щодо наявності у страхувальника страхового інтересу. Саме завдяки існуванню такого інтересу виникає воля, спрямована на укладання договору майнового страхування. Остання зовні проявляється волевиявленням. Відтак, страховий інтерес повинен бути однією з істотних умов договору майнового страхування.

Волевиявлення проявляється як пропозиція укласти договір майнового страхування страхувальником (оферта) та повне й безумовне прийняття існуючих умов у такій пропозиції страховиком (акцепт). У правовідношенні з майнового страхування офертою вважається заява страхувальника, зроблена, зазвичай, у письмовій формі. Аналіз діючого законодавства та існуючої практики проведення майнового страхування в Українській пожежній страховій компанії (УПСК) дав змогу встановити, що форма заяви, хоч і складається страховиком, але підписується від імені страхувальника, тому вона повинна відображати його намір вважати себе таким, що уклав договір на умовах, вказаних в договорі, зі страховиком, якщо останній прийме пропозицію.

Договір майнового страхування, будучи реальною угодою сторін, вважається укладеним за наявності двох фактів: угоди і сплати страхового вкладу. Правило щодо вступу в дію договору після сплати страхового платежу є диспозитивним, тому сторони мають право зафіксувати в договорі страхування інший момент вступу договору. Зазвичай, якщо договір майнового страхування укладається при існуванні невеликих страхових ризиків (як правило, з фізичними особами), то моментом укладення такого договору визнається внесення страхового платежу (або першого платежу). За загальним правилом, факт укладення договору може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), який є формою договору страхування.

На практиці, страховик укладає з юридичними особами (страхувальниками) договір майнового страхування, який засновується як і страхове свідоцтво на підставі діючого законодавства і Правил страхування певних об’єктів страхової охорони, зареєстрованих у спеціальному уповноваженому центральному органі виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю. В такому випадку сторони підписують укладений ними договір майнового страхування, а страхове свідоцтво (поліс), за загальним правилом, буде виданий страхувальнику тільки після сплати страхового платежу (першого платежу) як факт укладення, вступу договору в дію.

За результатами 2009р. відмічалися темпи спаду більшості показників страхової діяльності (таблиця 1), у порівнянні до 2008 року динаміка показників свідчила про такі тенденції:

• на 12% зменшилась кількість укладених договорів (крім н/в)*, при цьому кількість договорів, укладених з фізичними особами, знизилася на 9%;

• за виключенням договорів з обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті, їх кількість за 2009 року становила 420 340 870 одиниць і також зменшилась на 15%.

• на 18% зменшились обсяги надходжень валових страхових премій, а обсяг чистих страхових премій зменшився на 19%;

• на 2% зменшились валові страхові виплати/відшкодування, а обсяг чистих страхових виплат - на 6%;

• на 13% знизилися обсяги вихідного перестрахування, в тому числі обсяги премій, сплачених на внутрішньому ринку зменшились на 17%, а на зовнішньому зросли на 14%;

• на 5% зменшився обсяг страхових резервів;

• на 12% зросли загальні активи, з них активи, визначені законодавством для представлення коштів страхових резервів - на 4%;

Правила страхування є за своєю суттю локальним нормативним актом, на основі якого складається договір страхування (поліс, свідоцтво), і на які посилається страхувальник, роблячи оферту. Правила страхування можуть містити, крім істотних умов, й інші, але щоб стати обов’язковими, вони повинні бути включені у договір страхування.

Основні показники діяльності страхового ринку, а також темпи приросту представлені у табл. 1.

З моменту укладання договору майнового страхування, всі його умови (істотні, звичайні і випадкові) стають для сторін обов’язковими для виконання незалежно від значення, яке мали до його укладання. Зважаючи на існуючу практику господарських судів, виявлено наслідки відсутності або неконкретизованості істотних умов договору майнового страхування.

Динамічний характер договірних відносин в майновому страхуванні обумовлює виконання, зміну і припинення зобов’язання. Як вже зазначалось, страхування – це забезпечення майнових інтересів, тобто певний комплекс дій, процес, що включає в себе юридичний об’єкт і його матеріальний предмет, які, за загальним правилом, у своїй сукупності являються є одночасно і предметом виконання зобов’язання. У процесі дослідження на основі діючого законодавства та практики УПСК щодо страхування майна встановлено, за яких умов зобов’язання з майнового страхування буде вважатися належно виконаним.

Аналіз принципів доведення настання страхового випадку показує, що, по-перше, потрібно встановити факт настання передбаченого в договорі страхового випадку; по-друге – визначити розмір спричинених внаслідок цього збитків у майні страхувальника; і по-третє, підтвердити причинний зв’язок між страховим випадком та наслідками, що вже настали. Факт та причини виникнення страхового випадку необхідно засвідчити певними документами. З цією метою можуть використовуватися документи, отримані в порядку, передбаченому спеціальними нормами законодавства. Наприклад, акти органів пожежного нагляду при пожежі; постанови слідчих органів, якщо шкода спричинена злочинними діями третіх осіб; довідки органів гідрометеорологічної чи сейсмологічної служби при стихійних лихах. Для того, щоб страхове відшкодування за договором страхування підлягало сплаті, повинна бути фактична причина (іншими словами, першопричина (causa causārum) збитку), яка прямо приводить до спричинення шкоди.

На підставі аналізу цивільно-правової теорії та діючого спеціального законодавства встановлено наслідки зміни зовнішньої і внутрішньої моделі договору майнового страхування. Проаналізуємо підстави припинення договору майнового страхування.

Неналежне виконання чи взагалі невиконання покладених на зобов’язаних осіб обов’язків тягне за собою порушення цілісності правового зв’язку між певними особами у правовідношенні оскільки відсутній – повністю чи у певному обсязі – такий з елементів правовідношення, як юридичний обов’язок. Відтак законодавство України передбачає майнову відповідальність страховика за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування шляхом сплати страхувальникові неустойки (пені, штрафу), розмір якої визначається умовами договору страхування. Щодо страхувальника, то за невиконання ним обов’язків законодавство України передбачає можливість відмови страховика у виплаті страхового відшкодування. За загальним правилом, сторони можуть самостійно, у порядку домовленості застосовувати одну із форм договірної відповідальності, крім випадку, коли в законодавстві передбачена законна неустойка. Проте, сплата (передача) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Отже, боржник (страховик або страхувальник), який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Вказані законодавчі правила проаналізовані на основі рішень господарського суду та практики страхування майна в УПСК, що дало змогу зробити висновки про те, що застосування майнової санкції є правом, а не обов’язком суб’єктів цивільно-правової відповідальності.

При недотриманні вимог законодавства і укладанні договору майнового страхування з недоліками суб’єктного складу, форми, волі та змісту, ЦК України, а також Закон України “Про страхування” передбачає визнання таких правочинів недійсними з моменту укладання, що тягне для сторін (або для винної сторони) невигідні наслідки. Безперечно, договір майнового страхування вважається недійсним і не підлягає виконанню, якщо його укладено після страхового випадку або, якщо об’єктом страхової охорони є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили.

Відсутність деяких елементів категорії страхового інтересу спричиняє різного роду негативні наслідки для страхувальника (відмову від страхового відшкодування, договірну відповідальність тощо). У деяких випадках страховик має право вимоги визнання договору недійсним. Так, якщо страхувальник з моменту укладання договору майнового страхування не мав страхового інтересу, про що страховик не знав: у страхувальника не було майнового зв’язку з об’єктом страхової охорони, він мав інтерес на отримання вигоди після настання страхового випадку, провокував настання страхової події тощо, – договір був укладений з пороком волі та волевиявлення. За загальним правилом, такий договір вважається недійсним.

Відповідно до діючого законодавства, договір страхування визнається недійсним у судовому порядку. Втім, якщо договір страхування є нікчемним, то він визнається недійсним незалежно від судового рішення з моменту укладення. Спори за такими вимогами підлягають вирішенню судом у загальному порядку за заявою будь-якої особи, в той же час як заперечна угода визнається недійсною тільки за заявою зацікавленої особи, в ролі якої може виступати і той, хто здійснив угоду, і третя особа.


Розділ 3. Шляхи та перспективи вдосконалення майнового страхування в Україні

З метою перетворення майнового страхування в ефективну та необхідну складову частину ринкової економіки та життя кожної української родини необхідно на законодавчому рівні вдосконалити механізм функціонування страхового ринку в Україні; привести національне законодавство, що регулює відносини на ринку страхових послуг, у відповідності до стандартів Європейського Союзу.

Попит на страхові послуги залишається дуже низьким, що обумовлюється такими негативними чинниками, зокрема:

- недосконалість дії механізму захисту прав споживачів страхових послуг;

- незначна клієнтська база страховиків;

- зосередження діяльності більшості страховиків компаній щодо здійснення майнового страхування юридичних осіб;

- низький рівень капіталізації значної кількості страхових компаній;

- низький рівень страхової культури населення;

- наявність кептивних страхових компаній.

У значній мірі розвиток страхового ринку України стримують такі негативні явища в сфері економіки:

- низькі теми трансформації та реструктуризації реального сектора економіки;

- значна частка тіньової економіки;

- збиткова діяльність багатьох підприємств;

- наявність прихованих монопольних утворень [21, c. 94].

Головними задачами формування повноцінного страхового ринку в Україні є розробка і реалізація діючої державної політики в сфері страхування, приведення чинного законодавства у відповідність із вимогами ЄС; удосконалення державного страхового нагляду. Для цього необхідно:

у сфері концептуального забезпечення

· створити фахову комісію для розробки проекту Концепції розвитку страхового ринку в Україні на період до 2011 року, що подать на розгляд парламенту і схвалити в рамках загальної стратегії соціально-економічного розвитку України;

· підготувати проект Програми реформування галузі, у якій передбачити: визначення міри охоплення існуючих ризиків страхуванням і потенційними можливостями розвитку окремих сегментів страхового ринку; заходи для удосконалення його структури; створення Національної страхової гільдії і розробка Кодексу корпоративних правил поводження на страховому ринку; сприяння впровадженню прогресивних форм і методів страхування; наступну лібералізацію страхового бізнесу;

у сфері нормативно-правового забезпечення

· провести парламентські слухання на тему «Страхування в Україні: стан, проблеми, перспективи»; за результатами слухань переглянути в Законі України «Про страхування» перелік видів обов'язкового страхування; нормувати визначення страхових тарифів у цій сфері;

· прийняти закони України «Про обов'язкові види страхування»; «Про фонд гарантування страхових виплат», «Про єдиний соціальний податок», «Про страхування життя», «Про страхування зовнішньоекономічної діяльності», «Про страхових посередників»;

у сфері організаційно-методологічного забезпечення

· розробити пропозиції по вилученню з оподатковування засобів, що спрямовуються на розширення клієнтської бази, а також підвищення фахового рівня страхової діяльності і страхової культури населення;

· здійснити економічне обґрунтування і розробити план заходів щодо впровадження системи гарантій по довгостроковому страхуванню життя; розглянути питання про об'єднання наявних соціальних фондів в один і доцільності приватизації останнього в середньостроковій перспективі;

· розглянути питання про випуск спеціальних інвестиційних інструментів під розміщення довгострокових страхових резервів;

· розробити регламент злиття СК; методичні рекомендації по здійсненню страхових і перестрахових операцій за участю страхових посередників; переглянути порядок і форми їхньої звітності; методику оцінки обсягу страхового ринку по показнику нетто-премій; методику аналізу діяльності СК;

· створити незалежний інститут експертизи договорів страхування і страхових випадків;

· сформувати діючу систему попереднього контролю за фінансовим станом СК;

· переглянути положення по формуванню і розміщенню страхових резервів;

· стимулювати створення в СК служб внутрішнього контролю й аудита; у сфері інформаційно-аналітичного забезпечення

· розширити об’єм, підвищити якість і прискорити публікацію зведень про стан страхового ринку;

· перейти на міжнародні стандарти бухобліка; розробити механізми впровадження електронного документообігу;

· створити на телебаченні регулярну інформаційно програму про страхування;

· із метою зміцнення довіри населення до СК систематично обнародувати інформацію про виплати страхових відшкодувань;

· створити національну базу даних несумлінних клієнтів;

· увести факультативне вивчення учнями загальноосвітніх шкіл основ страхової справи [12, c. 32-33].


Висновки

Зазначені дані свідчать про необхідність удосконалення підходів до пошуку резервів зростання показників розвитку майнового страхування в Україні в сучасних соціально-економічних умовах. Цього можна домогтися на основі економічної стабільності та зростання обсягів вітчизняного виробництва; підвищення рівня доходів населення і, як наслідок, забезпечення його платоспроможності; зниження рівня інфляції. Але це так би мовити зовнішні фактори, які спричинюють незадовільний стан розвитку страхування майна. Багато що залежить від внутрішніх чинників, які дадуть змогу завоювати престиж і популярність усіх видів страхування майна, як-от відновлення довіри до послуг страхових компаній шляхом обов'язкового і своєчасного виконання страховиками своїх зобов'язань.

Страховий інтерес у правовідношенні з майнового страхування - це суб’єктивне відношення особи (фізичної або юридичної), яке обумовлене певною об’єктивною потребою щодо забезпечення збереження об’єкта страхової охорони, що засноване на юридичному титулі, відповідно до якого ця особа може зазнати шкоди при настанні певної події (страхової події).

Відсутність у страхувальника страхового інтересу викликає відмову страховика в укладанні договору майнового страхування або визнання нікчемним існуючого договору майнового страхування.

Теоретичне обґрунтування та структуризація страхових правовідносин дозволили удосконалити класифікацію страхових правовідносин, яка надає можливості розмежовувати і в той же час розкривати взаємні зв’язки страхових правовідносин в їх сутності на підставі певних критеріїв. У роботі представлені три схеми класифікації: „майнового страхування”, „особистого страхування” і „страхування за особливостями діяльності страховика”.

Проведений у роботі аналіз структурних елементів страхових майнових правовідносин дозволив виявити, що страхова організація, будучи фінансовою установою, новоствореною юридичною особою у визначених законодавством організаційно-правових формах, наділена загальною правоздатністю господарського товариства зі спеціальним обсягом дієздатності.

Страхувальниками є юридичні та дієздатні фізичні особи, які володіють страховим інтересом щодо об’єкту страхової охорони і уклали із страховиками договори страхування, або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

Встановлено, що право регресу в страхуванні – це право зворотної вимоги, що виникає у страховика (регредієнта) до винної особи (регресату) на тій основі, що страховик попередньо провів виконання за страховим зобов’язанням, виплативши страхове відшкодування страхувальникові, тобто право регресу виникає з моменту сплати за третю особу. Відповідно до механізму суброгації, до страховика переходить право зворотної вимоги з моменту заподіяння шкоди страхувальникові.

Зобов’язання з обов’язкового майнового страхування виникає з моменту юридичного освоєння речі особою. Саме вступ у речові правовідносини, зокрема у право власності, буде вважатися моментом виникнення зобов’язання з обов’язкового майнового страхування.

Встановлено, що з настанням страхового випадку, який визначає етапи розвитку правовідношення з майнового страхування, сторони змінюються в своєму статусі. До настання страхового випадку уповноваженою стороною правовідношення з майнового страхування є страховик, зобов’язаною стороною є страхувальник, після – відповідно страхувальник і страховик.

Доведено важливе значення договору майнового страхування як добровільної форми забезпечення об’єктів страхової охорони від негативних наслідків страхової події. Належне виконання договору приводить до забезпечення майнових зв’язків страхувальника з його майном, подальшого виступу такої особи в майновому обороті без відчуття тимчасових незручностей, спричинених настанням страхового випадку.


Список використаної літератури

1. Алєксєєв І. Страхові послуги: Навчальний посібник для студ. 4 курсу спец. / Ігор Алєксєєв, Ірина Кондрат, Наталя Ярошевич,; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". - Львів: Вид-во Національного ун-у "Львівська політехніка", 2006. - 203 с.

2. Базилевич В. Страховий ринок України: монографія/ Віктор Базилевич,. - К.: Знання, 2008. - 371 с.

3. Бігдаш В. Страхування: Навчальний посібник/ Володимир Бігдаш,; Міжрегіональна академія управління персоналом. - К.: МАУП, 2006. - 444 с.

4. Білова Н. Страхування майна: відображаємо в обліку //Податки та бухгалтерський облік. - 2005. - 10 листопада. - C. 14-23

5. Внукова Н. Страхування: Навч.-метод. посібник/ Наталія Внукова, Віталій Успаленко, Людмила Временко,; За заг. ред. Н. Внукової. - Харків: Бурун Книга, 2004. - 371 с.

6. Вовкун А. Майнове страхування: завтра буде дорожче //Галицькі контракти. - 2002. - № 49. - C. 14-15

7. Говорушко Т. Страхові послуги: Навчальний посібник/ Тамара Говорушко,; М-во освіти і науки України, Укр. нац. ун-т харчових технологій. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 397 с.

8. Гринюк О. Динаміка договірних відносин з майнового страхування //Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 8. - C. 97-101

9. Грищенко О.В. Об’єкт страхових майнових правовідносин // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. – 2002. – №4. – С.49-58

10. Грищенко О.В. Страховик як одна із сторін страхових майнових правовідносин. // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. – 2001. – №3 – С.178-190

11. Кривошлик Т. Страхування майна громадян //Фінанси України. - 2001. - № 11. - C. 131-136

12. Куцміда Н. Як підприємству застрахувати своє майно //Дебет-Кредит. - 2008. - № 9. - C. 29-33

13. Майнове страхування : особливості податкового обліку //Бухгалтерія. - 2001. - 13 грудня. - C. 29-33

14. Маркевич О. Як правильно застрахувати майно підприємства/ Олена Маркевич //Податкове планування. - 2005. - № 2. - C. 61-66

15. Пацурія Н. Правовий режим майна страховиків // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - № 4. - C. 27-29

16. Плиса В. Страхування: Навчальний посібник/ Володимир Плиса,. - К.: Каравела, 2006. - 391 с.

17. Стожок Л. Страхування: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Людмила Стожок,; Ред. Г. Г. Старостенко; Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна". - К.: Університет "Україна", 2005. - 162 с.

18. Страхування: Підручник/ М-во освіти і науки України, КНЕУ, Українська фінансово-банківська школа; Керівник авт. колективу і наук. ред. Семен Осадець,. - 2-е вид., перероб. і доп.. - К.: КНЕУ, 2006. - 599 с.

19. Ткаченко Н. Страхування: Навчальний посібник для самостійної роботи студентів/ Наталія Володимирівна Ткаченко. - К.: Ліра-К, 2007. - 375 с.

20. Федоренко В. Страховий та інвестиційний менеджмент: Підручник / Міжрегіональная академія управління персоналом / Валентин Григорович Федоренко (наук.ред.). — К. : МАУП, 2002. — 344с.

21. Шевельов С. Страхування майна на підприємстві: податковий облік // Справочник экономиста. - 2008. - № 10. - C. 88-94

загрузка...
Top