Комплексний страховий ринок: визначення, його складові та процеси, стан українського страхового ринку

Вступ.

1. Поняття і структура комплексного страхового ринку.

2. Інфраструктура страхового ринку.

2.1. Прямі страхові посередники.

2.2. Непрямі страхові посередники.

3. Ринкові господарські форми керування ринком.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Комплексним страховим ринком називається страховий ринок, об’єднаний системою соціально-економічних зв’язків в одне ціле з необмеженою кількістю інших ринків, що вільно існують і розвиваються у заданих політико-економічних рамках (у конкретній країні) на основі законів ринкової економіки. Розглянемо модель комплексного страхового ринку на прикладі страхового ринку окремої країни .

Комплексний страховий ринок складається з наступних компонентів:

• законодавче ядро (система державного регулювання) ринку;

• структура й інфраструктура ринку;

• ринкові господарські форми, призначені для керування процесами на ринку;

• система взаємозв’язків з іншими вільними ринками, що розвиваються у цій країні спільно або паралельно з її страховим ринком, створюючи комплексний страховий ринок.

Страховий ринок — це сфера економічних відносин, у процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги та здійснюється акт їх купівлі-продажу. У деяких публікаціях наводиться ширше поняття страхового ринку. Іноді ним охоплюють усі форми надання страхового захисту. Із цим погодитися не можна. Адже коли збитки відшкодовуються за рахунок централізованих фондів, відносини купівлі-продажу не виникають. Немає їх і тоді, коли з цією метою формуються та використовуються кошти з фондів самострахування.


1. Поняття і структура комплексного страхового ринку

Законодавче ядро складається з фундаментальних ринкових законів (ФЗР), що є загальними для всіх країн, і ринкового законодавства цієї держави (ДЗР), що відбиває специфіку реалізації ФЗР на конкретному соціально-економічному етапі розвитку країни. Незважаючи на те, що удосконалення ДЗР провадиться шляхом досягнення як можна більш повного відбитку у ДЗР фундаментальних ринкових законів, між цими двома складовими завжди є певна межа. Властивості цієї межі визначаються станом соціальної психології товариства. Стан і склад законодавчого ядра українського страхового ринку більш докладно описано в главі 2 (розділ 2.6).

Страховий ринок має складну структуру. Складові її елементи (структурні елементи й елементи інфраструктури) подані на рис.3.2, а функціональні зв’язки між ними зображені на рис.3.3. Розглянемо докладніше елементи і зв’язки між ними.

Структура страхового ринку складається з двох основних елементів (ланок) – страховика (страхової компанії), що є продавцем страхової послуги, і страхувальника (клієнта страхової компанії) – покупця цієї послуги. В інституціональному аспекті структура ринку визначається акціонерними, корпоративними, приватними і державними страховими компаніями. Саме ці суб’єкти формують і використовують страхові фонди, саме в їхній діяльності реалізуються і зав’язуються нові економічні відносини, переплітаються особисті, корпоративні (колективні) і державні інтереси.

Страхова компанія – юридична особа, що складає і забезпечує функціонування страхового фонду, здійснює укладання договорів страхування та їхнє обслуговування. Страховій компанії притаманні організаційна єдність і економіко-правова відособленість. Економічна відособленість страхової компанії полягає у повній господарській самостійності обороту її ресурсів. Страхова компанія функціонує як самостійний суб’єкт, що господарює, і є “вмонтованою” у певну систему цивільно-правових відносин. Страхова компанія будує свої відносини з іншими суб’єктами на договірній основі.

Страхові компанії класифікуються такий чином:

1. За формою власності – на приватні і публічно-правові, акціонерні (корпоративні), товариства взаємного страхування та державні.

2. За характером виконуваних операцій – на спеціалізовані (особисте або майнове страхування), універсальні і перестраховувальні. У деяких закордонних країнах діяльність універсальних страхових компаній заборонена. На практиці спостерігається тенденція до ліквідації вузької спеціалізації у страховій діяльності.

3. За територією роботи – на місцеві, регіональні, національні і міжнародні (транснаціональні).

4. За розміром статутного капіталу й обсягом надходження страхових платежів, за іншими організаційно-економічними показниками – на значні, середні і дрібні.

Охарактеризуємо основні організаційні форми страхових компаній.

Страхове товариство – основна форма організації страховика (страхового фонду) на основі централізації коштів за допомогою об’єднання часток капіталу або емісії та продажу акцій. Страхове товариство – юридична особа, що має свій статут, де визначені цілі і задачі товариства, види діяльності, розмір статутного фонду, порядок керування ним. Статутний капітал акціонерного страхового товариства формується за допомогою акцій..

Страхове товариство може містити, крім головної компанії, окремі підрозділи, різноманітні за рівнем самостійності і здійснюваними операціями.

Філія (відділення) страхової компанії є відособленим підрозділом страховика без права юридичної особи [11]. Здійснює свою діяльність в межах ліцензій, отриманих страховиком, на підставі положення, затвердженого його вищим органом. Має відокремлений баланс, а підсумкові результати роботи філії (відділення) відбиваються в консолідованому балансі страховика.

Представництво страхової компанії також є неюридичною особою, а підрозділом страховика, але не має права займатися страховою і будь-якою підприємницькою діяльністю. Представництво виконує функції сприяння страховику і здійсненню його статутної діяльності, виступає від його імені і фінансується останнім [11].

Агентству страховика дозволено виконувати всі функції представництва і певні страхові операції (укладання й обслуговування договорів страхування тощо) в межах агентської угоди з страховиком.

У деяких країнах із ринковою економікою філії страхового товариства є юридичними особами, а представництва, агентства і відділення такої самостійності не мають.

Товариство взаємного страхування (ТВС) – особлива форма організації страхового фонду на основі централізації коштів за допомогою пайової участі його учасників. Учасник ТВС одночасно виступає як страховик і страхувальник [5]. Створення товариств взаємного страхування притаманне об’єднанням фізичних осіб, а також об’єднанням дрібних і середніх власників (домовласників, власників готелів і т.д.).

У сучасних умовах в індустріально розвинутих країнах сфера діяльності ТВС концентрується переважно в області особистого страхування. Так, найбільший у США страховик у сфері особистого страхування – це товариство взаємного страхування “Prudential Insurance Company of America”.

Перевищення прибутків над витратами ТВС надходить, найперше, для поповнення резервних фондів. Залишок коштів може бути розподілений у формі прибутку між пайовиками або у формі зменшеної суми страхової премії, що потрібно сплатити цим пайовикам у наступному році.

Роль і значення ТВС, що діють на страховому ринку, постійно зростають. У США, наприклад, усі ТВС (разом біля 200) складають 6% загальної чисельності страховиків, що спеціалізуються на операціях особистого страхування, проте на їхню частку припадає до50 % продажу полісів особистого страхування. В Японії товариства взаємного страхування є переважною формою організації особистого страхування й охоплюють більше 95% ринку особистого страхування. В Україні така категорія суб’єктів страхових відносин практично не існує, незважаючи на те, що є Постанова КМУ, яка тимчасово регулює діяльність ТВС [12].

Державна страхова компанія (ДСК) – публічно-правова форма організації страхового фонду самою державою. Організація державних страхових компаній здійснюється через їхнє заснування державою чи націоналізацію акціонерних страхових компаній і обернення їхнього майна у державну власність. Створення державних страхових компаній є формою втручання держави у діяльність страхового ринку. Ця форма організації страховика передбачена законодавством України і практично реалізована у виді кількох державних страхових компаній, що заповнюють конкретні сегменти страхового ринку (медичне страхування іноземних громадян, що в’їжджають в Україну, обов’язкове страхування від нещасних випадків на залізничному транспорті й ін.).

Особливим видом державних страхових компаній є урядові страхові організації (УСО) – некомерційні компанії, діяльність яких грунтується на субсидуванні. Вони спеціалізуються на страхуванні від безробіття, страхуванні компенсацій робітникам і службовцям, а також на страхуванні непрофесійної працездатності. Здебільшого УСО звільнені від сплати державних, федеральних і місцевих податків. В Україні цієї категорії страховиків немає.

Приватна страхова компанія належить декільком власникам – приватним особам. В Україні така форма існує у вигляді акціонерних страхових компаній закритого типу, повних, коммандитних чи товариств із додатковою відповідальністю, причому кількість засновників (акціонерів) такої компанії повинна бути не менше трьох осіб.

Унікальним прикладом об’єднання приватних страховиків є англійська корпорація “Ллойд” (“Lloyd’s”). Кожний страховик, що називається андеррайтером, бере страхування на “свій ризик”, виходячи з власних фінансових можливостей. “Ллойд” як організація юридично не відповідає за претензіями, що можуть бути подані до індивідуальних страховиків у результаті їхньої страхової діяльності [17, 27, 28, 30].

Усі члени “Ллойда” об’єднані у синдикати для збільшення фінансових можливостей, коли приймаються ризики на страхування. Кожний член синдикату пропорційно відповідає індивідуально і не відповідає за інших його членів. Страхова премія і збитки між членами синдикату розподіляються пропорційно до їхніх фінансових інтересів у синдикаті. Всі синдикати “Ллойда” мають свій порядковий номер і звичайно носять ім’я одного з головних членів синдикату. Синдикат не є юридичною особою. Це лише форма добровільного і довірчого об’єднання членів “Ллойда” для спільного ведення справ із страхування і перестрахування.

Кептів (captive) – акціонерна страхова компанія, що обслуговує цілком або переважно корпоративні страхові інтереси їх засновників, а також суб’єктів, що самостійно господарюють, і які належать до структури багатопрофільних концернів або значних фінансово-промислових груп. Кептів може бути дочірньою страховою компанією іншого страховика.

Переваги організації кептіва – у великій потенційній ємності значного сегмента страхового ринку, що обслуговується корпоративним страховиком. Проникнення конкуруючих страхових компаній до цього сегменту страхового ринку досить утруднене або взагалі неможливе.

Діяльність кептіва безпосередньою пов’язана з комерційними банками, пенсійними й інвестиційним фондами, іншими фінансово-кредитними інститутами, що функціонують у системі концернів або фінансово-промислових груп. Ці фінансові і банківські структури зазвичай виступають засновниками кептіва.

На українському страховому ринку кептівні страхові компанії подані у достатній кількості, що пояснюється принадністю роботи на ізольованому сегменті ринку страхувальників, можливістю використовувати фінансові ресурси замкнутої фінансово-економічної системи і запобігати конкурентній боротьбі з іншими страховиками.


2. Інфраструктура страхового ринку

Інфраструктура страхового ринку – це система посередників, які прямо чи побічно здійснюють на страховому ринку роботу, що спрямована на обслуговування продавців і покупців страхових послуг (тобто страховиків і страхувальників). Посередники можуть робити послуги і виконувати роботи, котрі безпосередньо пов’язані з продажем страхових продуктів і обслуговуванням договорів страхування, чи пропонувати послуги і роботи, що потрібні як страховикам, так і страхувальникам для здійснення ними іншої нестрахової діяльності.

Якщо посередники виконують роботи першого напрямку, їх називають страховими посередниками. До складу страхових посередників належать прямі страхові посередники (страхові агенти і страхові брокери), які прямо беруть участь у продажі страхового продукту, і непрямі (побічні) страхові посередники (актуарії, аджастери, диспашери, сюрвейєри, аварійні комісари, ін.), що беруть участь в організації страхової послуги та її виконанні, але не в її продажу [13, 14, 15, 16].

Посередники, що виконують роботи другого напрямку, називаються нестраховими. До них належать посередники, що надають консультаційні, інформаційні, рекламні, кредитно-банківські, фінансові, валютні, аудиторські, нотаріальні, юридичні, біржові й інші послуги, без яких неможливо функціонування вільного страхового ринку.

2.1. Прямі страхові посередники

Агент страховий – фізична чи юридична особа, яка діє від імені і за дорученням страховика і виконує частину його страхової діяльності (укладання договору страхування, одержання страхової премії, проведення робіт, які пов’язані із виплатою страхових відшкодувань) як представник страховика. Агент діє в інтересах страховика й отримує від нього комісійну винагороду на підставі письмової агентської угоди (договору доручення), укладеної між страховим агентом і страховиком.

Діяльність агентів в Україні регламентується низкою вимог, що подані нижче. Якщо агент – юридична особа, він повинен бути суб’єктом підприємницької діяльності й укласти зі страховиком агентську угоду (договір доручення) на надання послуг (робіт), які пов’язані з укладанням і виконанням договорів страхування:

• підготування договорів;

• укладання договорів;

• обслуговування договорів;

• оформлення документів для виплати страхових сум і відшкодувань;

• виплату страхових сум і відшкодувань.

Агентська угода повинна містити:

• права й обов’язки сторін при укладанні, обслуговуванні і виконанні договорів страхування;

• порядок внесення страхових премій;

• умови проведення взаєморозрахунків між сторонами;

• відповідальність сторін за невиконання договору;

• інші умови за узгодженням сторін.

Страховий агент зобов’язаний:

• перераховувати страховику отримані від страхувальника премії протягом двох робочих днів після отримання;

• оформляти договір страхування за один робочий день із моменту одержання страхової премії;

• кожної декади подавати страховику дані про укладені договори страхування і суми отриманих премій.

Якщо агент без поважних причин порушує будь-яку з двох перших умов, страховик зобов’язаний перервати дію агентської угоди на три і більше місяців. У противному разі дії страховика кваліфікуються як порушення страхового законодавства.

Брокер страховий – фізична чи юридична особа, що зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності і діє на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника (або страховика, який виступає у якості перестрахувальника). Вимоги до діяльності страхових брокерів в Україні наведено нижче.

Брокерська діяльність – це фахова діяльність брокера на користь страхувальника (перестрахувальника), а саме:

• визначення потреби страхувальника у страхових послугах;

• допомога у розробці договору страхування;

• пошук страховиків, що відповідають вимогам страхувальника;

• ведення переговорів і укладання договорів страхування за дорученням страхувальника;

• проведення розрахунків за договорами страхування;

• підготовка документів для врегулювання збитків після настання страхового випадку.

Брокерська угода – письмовий договір щодо надання страхових брокерських послуг страхувальнику страховим брокером, де визначені:

• права й обов’язки сторін;

• порядок набуття чинності договору страхування, що укладається за допомогою брокера;

• порядок оплати страхових премії й оповіщення страхувальника про початок дії договору страхування;

• умови проведення взаєморозрахунків між сторонами;

• відповідальність сторін за невиконання брокерської угоди й інші умови за узгодженням сторін.

Страховий брокер зобов’язаний:

• укладати договір страхування на найбільш вигідних для страхувальника умовах, визначених брокерською угодою, і зі страховиком, що має стале фінансове положення;

• володіти всією необхідною для укладання договору страхування інформацією про страховика і надавати її страхувальнику.

Обмеження в роботі страхових брокерів:

• страховому брокеру заборонена будь-яка інша підприємницька діяльність, в т.ч. і посередницька, крім посередницької діяльності на страховому ринку;

• з одним страховиком брокер може укладати договори страхування на суму страхових премій не більш ніж 35% від суми страхових премій за всіма укладеними цим брокером протягом одного року договорами страхування;

• за кожний квартал брокер не має права одержувати страхових премій на суму, що перевищує розмір його сплаченого статутного фонду, або 625 мінімальних заробітних плат, якщо він є фізичною особою;

• якщо брокер одержує страхові премії, він повинен не пізніше одного дня після їхнього отримання забезпечити, початок дії договору страхування. Якщо він не може забезпечити виконання цієї умови, то премії, минаючи брокера, повинен приймати від страхувальника безпосередньо страховик;

• брокер не має права обслуговувати іноземних страховиків і укладати з ними брокерську угоду, якщо інше не визначено у міжнародних договорах України.

2.2. Непрямі страхові посередники

Аварійний комісар – особа, що визначає причини страхового випадку і встановлює причину, характер, розміри збитків страхувальника. Він здійснює свою діяльність на основі договору зі страховиком. Аварійний комісар повинен мати спеціальну кваліфікацію, що визначена органом нагляду за страховою діяльністю. Аварійний комісар має право:

• визначати форми і методи виконання страхових зобов’язань згідно з договором страхування і законодавством;

• знайомитися з матеріалами слідства, бути присутнім під час проведення слідчих дій, запитувати про обставини і причини настання страхових випадків і заподіяної шкоди;

• самостійно проводити або організовувати потрібні експертизи;

• отримувати потрібну інформацію від сторін, що мають відношення до настання страхових випадків;

• складати і видавати аварійний сертифікат із визначенням обставин і причин настання страхового випадку й обсягу заподіяного збитку;

• оформляти страхові збитки;

• брати участь у ліквідації наслідків страхового випадку, вживаючи на місці заходи до забезпечення цілості застрахованих об’єктів і зменшення збитків;

• за дорученням страховика проводити попереджувальні заходи, щоб запобігти можливим страховим випадкам, і виплачувати страхові відшкодування особам, що потребують цього;

• залучати до роботи інших експертів (сюрвейєрів).

Аджастер (Adjuster) - фізична або юридична особа, що представляє інтереси страховика при вирішенні питань по врегулюванню заявлених претензій страхувальника у зв'язку із страховим випадком. Аджастер здійснює оцінку ризику після страхового випадку (реалізації ризику) і прагне дійти згоди зі страхувальником про суму страхового відшкодування, що підлягає виплаті, виходячи із зобов'язань страховика, узятих по укладеному їм договору страхування. Аджастер аналізує факти й ризикові обставини страхового випадку. Становить експертний висновок для страховика за матеріалами цього аналізу, проводить роботу в області ризик менеджменту, виконує функції аварійного комісара. Діяльність аджастера може здійснюватися в рамках структурного підрозділу страхової компанії або спеціалізованої організації (агента) страховика, що працює на підставі відповідної угоди по експертизі й ліквідації збитків. Аждастер може виконувати функції диспашера, що здійснює розрахунок по розподілу збитків між судном, вантажем і фрахтом у зв'язку із загальною аварією.

Аквізитор - страховий агент або інший страховий працівник, що займається укладанням нових або поновленням раніше діючих договорів страхування.

Актуарій – фахівець, що здійснює актуарні (математичні) розрахунки на основі відповідної статистики настання страхових випадків для обчислення базових страхових тарифів страховика і проведення робіт із формування й оптимізації страхового портфеля, у тому числі за рахунок перестрахувальної діяльності. Актуарій повинен мати кваліфікацію, що відповідає вимогам органу державного нагляду за страховою діяльністю (ДКРРФПУ), та підтверджена посвідченням встановленого зразка [1,ст.10; 37].

Андерайтер (Underwriter) - 1) висококваліфікований фахівець в області страхового бізнесу, що має владні повноваження від керівництва страховика приймати на страхування запропоновані ризики, визначати тарифні ставки й конкретні умови договору страхування цих ризиків, виходячи з норм страхового права й економічної доцільності . Андерайтер може виконувати функції сюрвейера. Можливе обмеження сфери діяльності андерайтера виключно перестрахуванням.

2) Член страхової корпорації Ллойд, що самостійно або в межах окремого синдікату підписує страхові поліси Ллойда.

3) Будь-яка фізична або юридична особа, що займається продажем страхових полісів потенційним клієнтам або здійснює професійний консалтінг у сфері страхування для зацікавленої сторони.

Диспашер (Dispacheur) - фахівець з морського права, що виконує розрахунки по розподілу витрат по загальній аварії між судном, вантажем і фрахтом, тобто диспашу. В індустріально розвинених країнах функції диспашера виконують, як правило, спеціальні фірми (аджастери). У деяких країнах (наприклад, у Російській Федерації) диспашери об'єднані в асоціацію диспашерів при Торгово-промисловій палаті РФ. При виконанні своїх функцій диспашер керується Кодексом торговельного мореплавства, Повітряним Кодексом, а також нормами міжнародного морського або повітряного права, тісно взаємодіє із Морською арбітражною комісією тощо. Як правило, диспашер призначається судновласником. У Російській Федерації диспашери призначаються Президією Торгово-промислової палати із числа осіб, що володіють знаннями й досвідом в сфері морського права, а також міжнародних порядків торговельного мореплавання та повітряних перевезень.

Сюрвейєр – експерт, що оглядає транспортний засіб і вантажі, та робить висновок щодо його стану, ушкодженнях при аварії, експлуатаційних характеристиках і т.д. Залучається до роботи власником засобу, фрахтувальником, вантажовласником, страховиком, класифікаційним товариством. Оформлює акт огляду відповідного об’єкта чи складає аварійний сертифікат про заподіяну шкоду як основний документ для розв’язання суперечки й оплати збитків. Повинен мати відповідну кваліфікацію.


3. Ринкові господарські форми керування ринком

До ринкових господарських форм, що керують процесами на страховому ринку, належать ринкові інструменти (керування на мікроекономічному рівні) і ринкові регулятори (керування на макроекономічному рівні).

Ринкові інструменти

Основним ринковим інструментом керування на мікроекономічному рівні через вплив на конкретного продавця (страховика) і конкретного покупця (страхувальника) є договір страхування. Тому дуже важливо вміти правильно його складати. Для правильного укладання договору потрібно використовувати матеріал Розділу 2 цієї книги і наступні положення.

1. Підставою для укладання письмового договору є заява страхувальника (як правило, письмова, але форма заяви може визначатися страховиком). За згодою сторін договір може бути укладений на підставі усної домовленості або інших форм заяви страхувальника щодо страхових намірів останнього.

2. Страховий поліс є особливою формою договору про страхування і може видаватися замість договору страхування або як додаток до нього. Для деяких стандартних різновидів страхування застосовується термін “страхове свідоцтво”.

3. Зазвичай, договір страхування стає чинним з моменту сплати страхувальником страхової премії (або її першої частки) страховику, якщо інше не передбачено у договорі.

4. Валюта страхового платежу визначається у договорі залежно від статусу страхувальника. Страхувальник – резидент України вносить платежі тільки у гривнях. Якщо дія договору страхування з резидентом України поширюється на іноземну територію відповідно до укладених з іноземними партнерами договорів, то валюта страхових платежів встановлюється страховиком. Страхувальник – нерезидент України має право вносити страхові платежі іноземною валютою.

5. Валюта страхового відшкодування визначається валютою, якою були внесені страхові платежі. Договором страхування валюта страхових сум може визначатися й по-іншому.

6. Припинення договору страхування можливе:

• за обопільною згодою сторін договору;

• коли страховик виконав усі свої страхові зобов’язання;

• коли страхувальник не сплатив страхові платежі у встановлений договором термін;

• при ліквідації страховика відповідно до закону;

• за фактом ліквідації страхувальника – юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина;

• якщо договір визнаний недійсним через суд.

7. Припинення в односторонньому порядку дії договору страхування можливе, якщо це передбачено самим договором. У цьому випадку сторона-ініціатор дострокового припинення договору повинна письмово повідомити про це другу сторону не менше ніж за 30 днів до можливого терміну припинення дії договору. Договором можуть передбачатися й інші терміни для повідомлення.

8. При достроковому припиненні дії договору страхування страхувальник має право зажадати повернення його страхових платежів пропорційно періоду часу, що залишився до завершення договору. Страховик зобов’язаний повернути страхувальнику зазначену частину страхового платежу за відрахуванням фактично здійснених страховиком витрат за цим договором. Якщо страхувальник зажадав припинення дії договору через невиконання страховиком умов договору, то страховик зобов’язаний повністю повернути страхувальнику його страхові платежі. Якщо дія договору достроково припиняється за вимогою страховика, то він також повністю повертає страхувальнику його страхові платежі. Якщо вимога страховика обумовлена невиконанням страхувальником умов договору, то страховик повертає страхувальнику його страхові платежі за час дії договору, за відрахуванням фактичних витрат, які були здійснені страховиком.

9. Недійсність договору страхування визнається через суд з моменту його підписання:

• у випадках, які передбачені цивільним законодавством;

• якщо він складений після настання страхової події;

• якщо об’єктом страхування є майно, що підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили.

10. Строк позовної давності по договору страхування визначається з врахуванням умов, визначених у ст. 268 ЦК України, згідно яких позовна давність не поширюється:

1) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

2) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

Ринкові регулятори

Ринкові регулятори керують станом ринку на макроекономічному рівні шляхом впливу на всі елементи його структури й інфраструктури. Це податки (обов’язкові збори) і страхова біржа, тобто універсальні регулятори ціни страхової послуги.

Особливості оподатковування страхування дуже специфічні для кожного окремо узятого національного ринку. Умови оподатковування страхування в Україні докладно розглянуті в Розділі 5. Тому зупинимося на такому регуляторі, як страхова біржа.


Висновки

Український страховий ринок перебуває сьогодні на порозі поступового інтегрування у світовий. Тому дуже важливо з'ясувати, яке місце посідає страховий ринок у країнах з розвиненою економікою, де страхову галузь визнано однією з найважливіших. Вона забезпечує дієву систему захисту майнових прав та інтересів усіх громадян і підприємств, підтримання соціальної стабільності суспільства, економічної безпеки держави, а також є важливим фінансовим інструментом регулювання національної економіки й потужним джерелом акумулювання коштів для їх подальшого довготермінового інвестування в народне господарство.

У розвинених країнах страхування є одним із найважливіших секторів національної економіки і забезпечує перерозподіл 8—12 % валового внутрішнього продукту. Загальний обсяг надходжень до бюджетів цих країн від страхової галузі порівнянний з обсягом відповідних надходжень від банківської системи. Акумульовані через страхування грошові кошти є джерелом великих інвестицій.

Український страховий ринок порівняно з провідними країнами, де він розвивається протягом кількох століть, ще молодий і перебуває у стадії формування. Тому його частка у вітчизняній економіці ще доволі мала.


Список використаної літератури

1. Андрієвська А. Удосконалюється система соціального страхування // Охорона праці. - 2001. - № 10. - С.43-44

2. Боднарук М. До питання поняття соціального страхування // Підприємництво, гос-подарство і право. - 2001. - № 7. - C. 75-76.

3. Волосенко І. Страховий ризик у страховому правовідношенні // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 11. - C. 118-122

4. Кінащук Л. Види страхування та їх місце в управлінні ризиками // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - № 11. - C. 55-57

5. Кінащук Л. Організаційно-правові особливості функцій та принципів страхування// Підприємництво, господарство і право. - 2001. - № 10. - C. 48-53

6. Клапків М. Економічний зміст страхових гарантій // Банківська справа. - 2000. - № 5. - C. 16-20

7. Кривошлик Т. Страхування майна громадян // Фінанси України. - 2001. - № 11. - C. 131-136

8. Лутак М. Ринок страхових послуг в Україні:стан і перспективи розвитку // Бухгалтерський облік і аудит. - 1998. - № 7. - C. 7-13

9. Пацурия Н. Правила страхования как основная правовая форма закрепления усло-вий добровольного страхования // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1998. - № 7. - C. 14-17

10. Рудавський О. Особливості національного страхування // Вісник податкової служби України. - 1999. - № 10. - C. 40-42

11. Руденко В. Соціальне страхування. Пошуки фінансово-правових основ // Віче. - 1999. - № 5. - C. 57-69

12. Самойловський А. Страховий бізнес в Україні // Вісник Національного банку України. - 1997. - № 11. - C. 41-44

13. Середюк А. Страхование как способ минимизации кредитных рисков // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1997. - № 9. - C. 3-10

14. Талан М. Страхування - імунна система суспільства // Соціальний захист. - 2005. - № 12. - C. 8

15. Трубич С. Формування системи соціального страхування // Економіка України. - 2000. - № 2. - C. 110-114

16. Фурман В. М. Страхування та його роль у соціально-економічних процесах // Фінанси України. - 2005. - № 8. - С.145-152.

17. Шумелда Я. Організаційні схеми страхування // Фінанси України. - 2001. - № 12. - C. 135-141

загрузка...
Top