Інвестиційні ризики та їх страхування

Вступ.

Розділ І. Економіко-теоретична сутність інвестиційних ризиків.

1.1. Сутність та причини виникнення інвестиційних ризиків.

1.2. Класифікація інвестиційних ризиків.

1.3. Нормативно-правове регулювання інвестиційної діяльності.

Розділ ІІ. Аналіз страхування інвестиційних ризиків.

2.1. Сучасний стан страхового ринку України.

2.2. Управління ризиками інвестиційної діяльності страхової компанії «Еталон».

2.3. Оптимізація процесу управління інвестиційним потенціалом страхової компанії «Еталон».

Розділ ІІІ. Проблеми і перспективи вдосконалення страхування інвестиційних ризиків.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. Поглиблення взаємозалежності економічних суб’єктів в умовах сучасної ринкової економіки, збільшення кількості зв’язків та посилення їх тісноти значно розширює невизначеність середовища функціонування суб’єктів економічної діяльності. Це обумовлює зростання ступеня ризику при прийнятті рішень на усіх рівнях управління.

Проблема ризику у підприємницькій діяльності аналізувалась економічною теорією з часів пізнього Середньовіччя. Особливо активізувалися ці дослідження в роботах представників класичної школи політичної економії (А.Сміт, Дж.С.Мілль, Сеньор та інші), які розглядали ризик як невід’ємний компонент підприємницької діяльності. Подібних позицій дотримувався й А.Маршалл, він вважав економічний прибуток винагородою, яка дістається підприємцю за готовність до ризику. Дж.М.Кейнс, визнаючи важливість ризику для підприємництва, робить перший крок до спеціального дослідження окремих видів ризику, перш за все фінансового. Ці ідеї знайшли подальший розвиток у роботах Ф.Найта, Г.Маркевича, В.Шарпа та інших.

Разом з тим, слід зазначити, що останнім часом увага до проблеми ризиків з боку представників вітчизняної економічної теорії була недостатньою. За останні роки важко виділити фундаментальні економіко-теоретичні дослідження в межах теорії ризиків та її адаптації до умов сучасної української економіки. Як результат – сьогодні відчувається брак цілісної теорії ризиків, залишаються не дослідженими її окремі сторони та механізми застосування для вирішення проблем реального управління на підприємстві.

Метою дослідженняє дослідження страхування інвестиційних ризиків та можливих шляхів вдосконалення регулювання страхування ризиків на ринках фінансових послуг з метою мінімізації збитків учасників цих ринків.

Для досягнення поставленої мети в роботі були визначені наступні основні завдання:

- з’ясувати дійсний стан правового регулювання страхування інвестиційних ризиків на ринках фінансових послуг;

- здійснити всебічний аналіз інституту страхування інвестиційних ризиків на ринках фінансових послуг;

- проаналізувати особливості виникнення й розвитку інституту страхування інвестиційних ризиків;

- розробити класифікацію інвестиційних ризиків, що виникають на ринках фінансових послуг;

- зробити аналіз фактичного підходу до правового регулювання страхування на ринках фінансових послуг, порівняти існуючі й перспективні моделі такого регулювання;

- проаналізувати окремо інвестиційні ризики, що виникають на ринках фінансових послуг.

Окремим питанням економічних та фінансових ризиків, їх вимірюванню та урахуванню в управлінні присвячені роботи вітчизняних та зарубіжних вчених, таких як: Грабенко О., С.Кирилова, Клапківа М., Кондрашихіна А., Коцюби О., Мацибори Т. В., Панікар Г., Скоромнюк М., Пікус Р., Тарасова О., Фурман В., О.Ястремського та інших.

Об'єктом дослідженнявиступають суспільні відносини, пов’язані зі страхуванням ризиків на ринках фінансових послуг, у рамках яких виникають публічні і приватні інтереси й методи їх реалізації.

Предметом дослідженнявиступає сукупність явищ ризиків, що виникають у процесі здійснення фінансово-інвестиційної діяльності страховою компанією.


Розділ І. Економіко-теоретична сутність інвестиційних ризиків

1.1. Сутність та причини виникнення інвестиційних ризиків

Як зазначає Б. М. Щукін, "інвестиції завжди орієнтовані на майбутнє і тому пов'язані зі значною невизначеністю економічної ситуації та поведінки людей. Від цього походить високий рівень ймовірності невиконання інвестиційних планів з об'єктивних чи суб'єктивних причин".

Інвестиційний ризик являє собою можливість нездійснення запланованих цілей інвестування (таких, як прибуток або соціальний ефект) і отримання грошових збитків. Цей ризик необхідно оцінювати, обчислювати, описувати та планувати, розробляючи інвестиційний проект.

Розрізняють загальноекономічнийризик, що походить від несприятливих умов в усіх сферах економіки, та індивідуальнийризик, пов'язаний з умовами певного проекту.

Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. поняття інвестиції визначає як майнові та інтелектуальні цінності, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається певний соціальний ефект.

Інвестиційна діяльність - сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб та держави з реалізації інвестицій.

Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичених і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

До майнових та інтелектуальних цінностей відносять:

· грошові засоби, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

· рухоме та нерухоме майно;

· майнові права, пов'язані з авторським правом, досвідом та іншими видами інтелектуальних цінностей;

· сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідного для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованого ("ноу-хау");

· права користування землею, водою, іншими ресурсами, будівлями, спорудами, устаткуванням та інші майнові права;

· інші цінності [18, c. 107-108].

Інвестиції розподілять на три великі групи:

· споживчі;

· підприємницькі;

· фінансові.

Споживчі інвестиції безпосередньо не пов'язані з отриманням доходу. По суті, це вкладення в предмети споживання довгострокового користування (житло, дачі, автомобілі, гаражі тощо).

Підприємницькі (реальні) інвестиції - це вкладення в основний капітал підприємств, спрямовані як на оновлення, так і на розширення виробництва.

Фінансові (портфельні) інвестиції - це затрати грошового капіталу на купівлю активів у формі цінних паперів, як майнових, так і кредитних.

Споживчі інвестиції, безумовно, підлягають страхуванню, але не в системі страхування інвестиційних ризиків. У розглянутих нами раніше випадках страхування (майнове, будівель, автомобільне) реалізується страховий захист споживчих інвестицій, а тому в цьому розділі ми їх розглядати не будемо.

Підприємницькі й фінансові інвестиції пов'язані з отриманням доходу, тому кожен інвестор прагне певних гарантій безпеки вкладених ним засобів.

У зв'язку з уже викладеним нас насамперед цікавитимуть підприємницькі та фінансові інвестиції.

Страхові компанії інвестують свої капітали передусім у цінні папери (ЦП). На ринкову вартість цінних паперів впливають ряд чинників:

· вид ЦП;

· величина доходів (прямо пропорційна залежність);

· рівень інфляції;

· кон'юнктура ринку;

· фаза економічного циклу (криза характеризується падінням попиту на інвестиції, піднесення - зростанням);

· прибутковість діяльності емітента, його надійність та стабільність;

· засоби та міра втручання держави в регулювання фондового ринку;

· рівень ліквідності ЦП;

· ступінь ризику за кожним з видів ЦП.

· Залежно від рівня ризиковості та дохідності цінні

· папери розподіляють на такі:

· найризиковіші: спекулятивні звичайні акції з рівнем дохідності 15-20%;

· високоризикові: звичайні акції компаній що швидко зростають, які забезпечують їхньому власнику дохід у розмірі 10-12%;

· з помірним ризиком: цінні папери взаємних інвестиційних фондів із незбалансованим портфелем, цінні папери взаємних інвестиційних фондів із збалансованим портфелем, конвертовані акції із фіксованим дивідендом, конвертовані облігації. Рівень доходу, який вони забезпечують, у середньому становить 8-10%;

· з низьким рівнем ризику: муніципальні та державні облігації з доходом 4-6%. Цінні папери цього виду найбільше підпадають під ризик у зв'язку з несприятливою зміною облікової ставки процента або індексу інфляції, навіть за умови незначних змін [15, c. 42-44].

Ризики, пов'язані з купівлею-продажем цінних паперів, підлягають страхуванню трьома різними шляхами:

· за допомогою механізму страхування, властивого тій чи іншій моделі фондового ринку;

· самострахування;

· страхування майнових інтересів та відповідальності учасників ринку цінних паперів третьою стороною, страховою компанією, яка не є безпосереднім учасником тих страхових подій, частину ризику за які вона бере на себе.

Розглянемо коротко кожен з цих шляхів.

Фондові ринки світу підпорядковуються певним механізмам регулювання з боку держави. Залежно від того, які процеси та явища підлягають регулюванню та які засоби впливу на функціонування фондового ринку застосовує та чи інша держава, розрізняють всілякі його моделі. Причинами, що зумовлюють необхідність втручання держави в механізм функціонування фондового ринку, є:

· прагнення підтримати його ліквідність;

· забезпечення довіри до нього з боку інвесторів та емітентів, які отримують певні гарантії у разі настання небажаних для них подій.

Засобами, що забезпечують такі гарантії, є:

· ліцензування діяльності учасників фондового ринку;

· регулювання порядку випуску та обігу цінних паперів;

· встановлення відповідальності учасників фондового ринку;

· встановлення спеціальних державних гарантій для інвесторів та емітентів (страхування депозитів, обов'язкове надання інформації про емітентів тощо).

Крім цього, на ринку цінних паперів діє властивий йому механізм страхування, який називається хеджуванням. Зміст його полягає в тому, що з метою зведення до мінімуму ризику втрат від зміни рівня цін на ЦП інвестор, купуючи цінні папери, купує опціон на продаж, і навпаки, продавець цінних паперів купує опціон на купівлю. Це вимагає додаткових затрат від інвестора, але забезпечує йому певний рівень надійності[19, c. 56-57].

Своєрідним способом страхування на фондовому ринку є розміщення цінних паперів через інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, солідні дилерські фірми, що забезпечує диверсифікацію, отже, більшу надійність вкладених грошових засобів.

Котирування цінних паперів на фондовому ринку теж може розглядатися як елемент страхового захисту.

Зазначені методи страхування вмонтовано в механізм функціонування фондового ринку і вони не потребують наявності третьої сторони - професійного страховика.

До самострахування інвестор вдається тоді, коли немає достатньо надійних механізмів захисту його інтересів як в межах діючої моделі фондового ринку, так і в межах діючої системи страхування інвестиційних ризиків професійними страховиками. Найпоширенішим способом самострахування в даній галузі є відмова інвестора вкладати капітал у ту чи іншу країну, в той чи інший проект.

Якщо ж інвестор страхує себе від можливих збитків у зв'язку з операціями на фондовому ринку, звертаючись до страховиків, які не беруть участі в угоді, то таке страхування і є власне страхуванням фінансових інвестицій.

Отже, високий ступінь ризику інвестиційного проекту спричинює необхідність пошуку шляхів його штучного зниження. Рекомендуються три способи зменшення ризику: його розподіл між учасниками проекту; страхування; резервування коштів на покриття непередбачених витрат. Це дасть змогу знизити рівень ризиків, бо повністю їх уникнути у ринкових умовах майже неможливо [8, c. 60-61].

1.2. Класифікація інвестиційних ризиків

Залежно від чинників, виділяють такі види інвестиційних ризиків:

— політичний ризик;

— загальноекономічний ризик;

— правовий ризик;

— технічний ризик;

— ризик учасників проекту;

— фінансовий ризик;

— маркетинговий ризик;

— екологічний ризик.

Політичний, правовий та загальноекономічний ризики можуть бути викликані зовнішніми умовами реалізації інвестицій. Інші види ризиків спричинюються можливими помилками планування та організації конкретних проектів.

Технічний ризик зумовлюється великою кількістю хиб та помилок широкого спектра сторін інвестування, пов'язаними з якістю проектування, технічною базою, обраною технологією, управлінням проектом, перевищенням кошторису.

Фінансовий ризик випливає з нездійснення очікуваних подій з фінансового боку проекту. Це можуть бути незаплановані зменшення або зникнення джерел та обсягів фінансування, незадовільний фінансовий стан партнерів, зриви надходжень коштів від реалізації вироблених товарів чи послуг, неплатоспроможність покупців продукції та власні підвищені витрати.

Маркетинговий ризик виникає з прорахунків під час оцінки ринкових умов дії проекту, наприклад, ринків збуту чи постачання сировини і матеріалів, організації реклами чи збутової мережі, обсягу ринку, часу виходу на ринок, цінової політики, внаслідок низької якості продукції.

Екологічний ризик пов'язаний з питаннями впливу на довкілля, можливої аварійності, стосунків з місцевою владою та населенням.

Нарешті, ризик учасників проекту може бути пов'язаний з усіма неочікуваними подіями в управлінні та фінансовому стані підприємств-партнерів.

О. Л. Устенко пропонує дещо іншу класифікацію інвестиційних ризиків. Він поділяє їх на три групи, залежно від сфери вкладення капіталу:

— інвестиційні ризики від вкладення коштів у виробничу та невиробничу сфери економіки;

— інвестиційні ризики від діяльності фірми на фінансовому ринку;

— кредитні ризики.

Перша з вищезгаданих груп ризиків являє собою сукупність усіх тих ризиків, які діють на фірму під час проведення нею господарської діяльності, за винятком тієї її частини, яка пов'язана з діяльністю на фінансовому ринку.

Інвестиційні ризики, пов'язані з діяльністю на фінансовому ринку, у свою чергу поділяють на три групи:

— ризики втраченого зиску;

— ризики зниження дохідності;

— відсоткові ризики [10, c. 71-72].

Група ризиків втраченої можливості "...має своїм джерелом імовірність наставання непрямих (побічних) фінансових втрат, які виявляються в недоотриманні прибутку в результаті нездійснення фірмою якогось заходу, який би дозволив їй одержати цей прибуток (наприклад, відсутність страховки на судно, що перевозило вантажі цієї фірми і згодом затонуло). Окремим випадком цього ризику є ризик внаслідок падіння загальноринкових цін, який найчастіше пов'язаний з падінням цін на всі цінні папери, що обігають на ринку одночасно (наприклад, у результаті зниження загальної інвестиційної активності)".

Найчастіше ризики втраченої можливості є несистемними, їх можна запобігти завдяки проведенню спеціальних заходів.

Іншою групою інвестиційних ризиків є ризики зниження дохідності. Існування цих ризиків є наслідком ймовірності зниження розміру відсотків і дивідендів за портфельними інвестиціями, а також за внесками і кредитами.

Портфельними інвестиціями називають вкладення коштів у цінні папери довгострокового характеру, які, зазвичай, не передбачають швидкого одержання доходу. Найчастіше це інвестиції великих промислових програм.

Ризики зниження дохідності мають два різновиди:

— відсоткові ризики;

— кредитні ризики.

Відсоткові ризики — це ризики активних операцій, які проводять фірми (у більшості випадків банки). Можливі такі джерела їхнього виникнення:

1) будь-які зміни в облікових ставках Національного банку;

2) зміни маржі комерційних банків з кредитів, що надаються, і депозитних рахунків;

3) зміна в розмірах обов'язкових для резервування фондів комерційних банків у Національному банку. Наприклад, збільшення розміру резервного фонду в Національному банку означатиме для комерційних банків недовикористання частини їхніх пасивів, отже, існує високий ступінь ймовірності підвищення ними відсоткових ставок за кредитами, що надаються, з одночасним зниженням відсотка за депозитними рахунками своїх клієнтів;

4) зміни в системі оподаткування всіх суб'єктів господарювання і фінансових інститутів зокрема;

5) будь-які зміни в портфелі інвестицій, який має фірма, а також зміни в дохідності самих інвестицій;

6) ймовірність змін у структурі пасивів (співвідношення власних і позичених коштів, термінових і ощадних депозитів, депозитів до запитання тощо);

7) за зростання банківського відсотка може розпочатися масове "скидання" акцій, унаслідок чого їхня вартість зменшується;

8) у разі вкладання коштів інвестором у середньострокові та довгострокові цінні папери (особливо в ту їхню частину, що має фіксований відсоток) за поточного підвищення середньоринкового відсотка порівняно з фіксованим рівнем. Це означає, що інвестор міг би збільшити доходи, але не може вивільнити свої кошти через зазначені умови;

9) якщо емітент випустив в обіг цінні папери з фіксованим відсотком, то існує ймовірність настання для нього відсоткового ризику при поточному зниженні середньоринкового відсотка порівняно з визначеним їм фіксованим рівнем [1, c. 124-125].

Кредитні ризики тісно пов'язані з відсотковими, причини їхнього виникнення здебільшого однакові. Головна відмінність між цими двома групами ризиків зниження дохідності полягає в тому, що відсоткові ризики розглядаються з позицій кредитора, а кредитні — з позицій позичальника. При цьому виділяють кілька суто кредитних ризиків:

1) біржові ризики, сутність яких полягає в наявності ймовірності виникнення втрат у результаті укладення фірмою біржових угод (наприклад, ризик неплатежу комісійної винагороди, ризик неплатежу взагалі тощо);

2) селективні ризики (ризики вибору), які полягають у неправильному виборі видів вкладення капіталу, видів цінних паперів при формуванні інвестиційного портфеля, виборі позичальника тощо;

3)ризики ліквідності, які пов'язані з можливістю втрат при реалізації цінних паперів або інших товарів унаслідок зміни їхньої якості, споживчої вартості тощо;

4) ризики банкрутства, які виникають у результаті неправильного вибору способів вкладення капіталу і закінчуються повною втратою підприємцем власного капіталу і спроможності розрахуватися за взятими на себе зобов'язаннями.

Таким чином, у цій роботі інвестиційні ризики охарактеризовано відповідно до двох різних класифікацій. За однією з них, що ґрунтується на вужчому розумінні поняття "інвестиційні ризики", їх поділяють на три великі групи: інвестиційні ризики від вкладення коштів у виробничу і невиробничу сфери економіки; інвестиційні ризики від діяльності фірми на фінансовому ринку; кредитні ризики.

За іншою класифікацією до інвестиційних ризиків відносять і політичний, і загальноекономічний, і правовий, і технічний, і фінансовий, і екологічний, і маркетинговий ризики, і ризик учасників проекту, пов'язаний з усіма неочікуваними подіями в управлінні та фінансовому стані партнерів.

Необхідність аналізу ризиків інвестиційного проекту полягає в тому, що проекти інвестицій розробляються на основі визначених передбачень щодо капітальних і поточних обсягів реалізації продукції, цін на товари та послуги тощо. Незалежно від якості та кількості цих передбачень майбутній розвиток подій завжди є неоднозначним, тому практика планування капітальних інвестицій розглядає й аспекти невизначеності та ризику [8,c.56].

В інвестиційному і фінансовому менеджменті під ризиком найчастіше розуміють міру непевності в одержанні очікуваних доходів від заданих інвестицій. У ринковій економіці завжди наявний ризик.

Якщо конкретизувати загальне визначення ризику для аналізу проекту, то ризик проекту — це міра непевності в одержанні очікуваного рівня дохідності при реалізації конкретного проекту.

Метою аналізу проектних ризиків є:

• Надання оцінки всім видам ризиків проекту.

• Визначення ступеня доцільності реалізації проекту за наявного ризику способів його зниження.

• Визначення можливих шляхів зниження ризиків. Проектні ризики бувають зовнішні та внутрішні. Зовнішні ризики, у свою чергу, поділяються на непередбачувані і передбачувані. Зовнішні непередбачувані ризики зумовлені:

— зміною політичної ситуації та непередбачуваними державними заходами, регулюванням у сфері землекористування, оподаткування, цінотворення, експорту та охорони довкілля тощо;

— природними катастрофами (повенями, землетрусами, кліматичними змінами тощо);

— злочинами та несподіваним зовнішнім екологічним і соціальним впливом;

— зривами у створенні необхідної інфраструктури, банкрутствами, затримками у фінансуванні, помилками у визначенні цілей проекту.

Зовнішні непередбачувані ризики врахувати практично неможливо. Зовнішні передбачувані ризики при аналізі проекту Можна врахувати. До них належать:

— ринковий ризик через погіршення можливостей одержання сировини, підвищення ціни на неї, зміну вимог споживачів продукції, посилення конкуренції тощо;

— операційний ризик, пов'язаний із відступом від цілей проекту і неможливості підтримання управління проектом;

— ризик шкідливого екологічного впливу;

— ризик негативних соціальних наслідків;

— ризик зміни валютних курсів;

— ризик непрогнозованої інфляції;

— ризик податкового тиску [6, c. 154-155].

Внутрішні ризики поділяються на планово-фінансові, пов'язані зі зривом планів роботи і перевитратою коштів, та технічні, пов'язані із зміною технології, погіршенням якості продукції, помилками в проектно-технічній документації тощо.

Проектні ризики зумовлені особливостями життєвого циклу проекту. Для оцінки ризику при виборі варіанта інвестування можна застосовувати метод експертних оцінок ризиків у різних фазах проекту.

При аналізі ризиків у передінвестиційній фазі оцінюють фінансово-економічну життєздатність проекту, організаційно-технічний потенціал, функції та завдання основних учасників роботи, що виконуються, рівень гарантій за інвестиціями та кредитами.

В інвестиційній фазі оцінюють структуру управління проектом, перебіг його реалізації та якість виконання проектних робіт.

В експлуатаційній фазі оцінці підлягають фактори, які негативно впливають на реалізацію проекту, — затримка будівництва, перевищення витрат, непогодженість щодо фінансування, неспроможність контрагентів, втручання держави, виникнення збитків, підвищення цін на сировину та енергоносії, некваліфіковане управління персоналом.

Аналіз ризиків у передінвестиційній фазі лежить в основі вибору варіантів інвестування, однак при цьому прогнозуються ризики і в інвестиційній та експлуатаційній фазах.

Ризик можна поділити на дві категорії: за рівнем і за часом. Різні інвестиції забезпечують різний рівень доходу. Якщо справа цілком надійна, то важко сподіватись на високі доходи. Але якщо пропонується вкласти гроші у ненадійну, але ризикову справу, тоді закономірно вимагається високий дохід, тобто інвестори повинні одержувати компенсацію за ризик.

Малий ризик пов'язаний із низькими доходами, великий із великими.

Рівень ризику залежатиме від того, чи пов'язаний бізнес із добре освоєною галуззю діяльності. Залежно від надійності інвестованої справи рівень ризику може бути високим, середнім або низьким.

Визначити рівень ризику можна шляхом порівняння ризикованості вкладів у ту чи іншу справу. Наприклад, менш ризиковано мати справу з відомими фірмами, підприємствами, в яких справи йдуть добре, або відкривати бізнес у добре освоєній галузі, з забезпеченим ринком збуту. Шанси повернути інвестиції, вкладені у надійні компанії, значно вищі, ніж вкладені у невідомі фірми. Значно легше прогнозувати доходи від менш ризикованих компаній (бізнесу), і навпаки, заняття ненадійним бізнесом чи співробітництво з невідомими фірмами є ризикованим, оскільки доходи від них можуть бути несталими. Таким чином, рівень доходу (ставка дисконту) нижчий у надійній справі, а інвестування ризикованої справи вимагає більшої компенсації за ризик.

Фактор часу також значно впливає на рівень ризику. Готівка для інвестора важливіша, ніж гроші у майбутньому. Коли інвестор вкладає свій капітал у певний бізнес, він завжди ризикує або відчуває непевність, що капітал у майбутньому принесе очікуваний прибуток. І чим триваліший термін вкладу, тим більший ризик, тобто ризик є зростаючою функцією часу. Щоб примусити інвестора надовго розлучитися із своїми грошима, потрібно його переконати, що він отримає добру компенсацію. Інвестор повинен одержати винагороду за те, що взяв на себе ризик часу.Коли гарантовано, що інвестиції не завдадуть збитків і вкладаються на дуже короткий період, їх називають безпечними [7, c. 64-65].Таким чином, рівень ризику можна поділити на безпечну ставку і премію за ризик, пов'язаний із фактором часу.

1.3. Нормативно-правове регулювання інвестиційної діяльності

Зміст та сутність правового регулювання інвестицій полягає в становленні правових норм (умов і гарантій), що визначають взаємовідносини суб'єктів інвестиційної діяльності.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є держава через свої інститути, господарські товариства (компанії) і корпорації, фінансово-кредитні установи та інші функціональні учасники.

Держава бере участь в інвестиційному процесі, як через державний сектор економіки, так і через свої інститути: органи виконавчої влади і місцевого самоврядування, Національний банк, Фонд держмайна, Державний антимонопольний комітет та ін.

В Україні діє більш ста законів і інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність. Серед них необхідно особливо виділити Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р. і Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 р., що складають основу правового регулювання інвестиційної діяльності.

У Законі України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р. зафіксовані державні гарантії прав інвесторів. Насамперед, передбачена стабільність умов діяльності інвесторів незалежно від змін у законодавстві протягом десяти років, відшкодування збитків, нанесених інвестору державними організаціями. Цей закон є основою для інвестиційної діяльності [11, c. 113-114].

У умовах глибокої економічної кризи одним із важливих засобів рішення внутрішніх проблем є залучення іноземних інвестицій, що є додатковим засобом фінансування виробничого, соціально-економічного і науково-технічного розвитку держави. Сьогодні в Україні створені певні правові умови, що стосується діяльності суб'єктів з іноземним капіталом. Правове регулювання діяльності підприємств за участю іноземного капіталу здійснюється відповідно з нормами національного і міжнародного права.

У Законі України “Про економічну незалежність України” від 30 серпня 1990 р. передбачалася можливість участі іноземного капіталу в економіці України. Таким чином, були створені умови для розробки пакету нормативних актів, що повинні були створити умови для залучення іноземних інвестицій і визначити порядок створення і діяльності підприємств за участю іноземного капіталу на території України.

Закон України “Про власність” від 7 лютого 1991 р. спрямований на забезпечення вільного економічного самовизначення юридичних і фізичних осіб та декларує право на приватну власність, на використання найманої праці, обмежується втручання держави в підприємницьку діяльність. Він гарантує рівні права власності інвесторам: приватному, колективному та державному.Саме цей закон вперше визначив, що суб'єктами права власності в Україні можуть бути й інші держави, їхні юридичні особи, міжнародні об'єднання, громадяни інших держав і особи без громадянства.

У Законі України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р. проголошується свобода підприємницької діяльності, але обмежуються види підприємницької діяльності, саме ті, що є прерогативою держави, і ті, що потребують ліцензування (у тому числі інвестиційної діяльності).

Закон “Про підприємства” від 27 березня 1991 р. встановлює види підприємств, що функціонують на Україні: індивідуальні, приватні, колективні, державні, муніципальні і спільні. Дозволяються інші підприємства з найманою робочою силою.

Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991р. визначає рівність суб'єктів цієї діяльності (вітчизняних і іноземних), гарантії прав власності, реєстраційний порядок діяльності організацій. Передбачено податкові, митні норми регулювання, експортно-імпортні квоти. Дається визначення іноземних суб'єктів господарської діяльності, що мають постійне місцезнаходження або постійне місце проживання за межами України [126, с.30],.

Для страхування фінансових ризиків інвестора слід: (а) розробити уніфіковані правила страхування інвестиційних ризиків; (б) створити Бюро кредитних і страхових історій, де зокрема збирати інформацію щодо страхування інвестиційних кредитів і учасників цих ринків; (в) відмінити обов’язковість страхування деяких інвестиційних ризиків і заохочувати добровільне страхування таких ризиків.

Ці заходи дозволять удосконалити правове регулювання страхування фінансових ризиків інвестора та забезпечити захист його інтересів приватноправовими заходами.


Розділ ІІ. Аналіз страхування інвестиційних ризиків

2.1. Сучасний стан страхового ринку України

Низька інвестиційна привабливість для страховиків набору українських інвестиційних інструментів та обмеженість їх вибору визначають стан не тільки страхування, а й економіки в цілому. Страховий сектор (особливо довгострокове страхування життя як джерело "довгих" грошей) за рахунок своєї стабільної інвестиційної політики дозволяє підтримувати в національній економіці здатність до сталого економічного зростання незалежно від циклічних коливань. Тому в розвинутих країнах саме від рівня страхування, особливо накопичувального, багато в чому залежать стан грошово-кредитної системи, рівень інфляції, а отже — рівень і якість інвестиційної активності.

В Україні ставки за депозитами залишаються ще досить високими порівняно з іншими країнами світу, що на сьогодні робить інвестування саме в ці фінансові активи привабливим для страхових компаній. Однак зазначена форма інвестувань є вразливою з боку системних фінансових ризиків, пов'язаних, зокрема, з інфляційним знеціненням грошової одиниці та зміною банківського процента. Крім того, проценти за депозитами зменшуватимуться у зв'язку з приходом на банківський ринок іноземних інвесторів, які пропонуватимуть кредити за низькими процентами відповідно до процентної політики власних національних ринків і, відповідно, знижуватимуть депозитні ставки.

Повноті використання інвестиційних можливостей страхового капіталу на фондовому ринку заважає не тільки диспропорція у співвідношенні ризикових видів страхування і страхування життя, а й слабкість самого фондового ринку. Ринок акцій є одним з основних сегментів фінансового ринку, тому його стан досить об'єктивно відображає сутність процесів, що відбуваються в економіці. Розвиток ринку акцій тісно пов'язаний з процесом приватизації державної власності. В Україні цей процес має повільний і невпорядкований характер, що гальмує прихід на підприємства нових ефективних власників. Процес приватизації державних підприємств включав продаж компаній за надзвичайно заниженою вартістю, виникнення "фінансових пірамід", які не тільки завдали фінансової шкоди всім учасникам приватизаційного процесу, а й значно підірвали довіру до інвестиційних компаній і фінансових установ у цілому потенційно потужної категорії інвесторів — громадян.

Практично всі акції, які обертаються на українському фондовому ринку, є простими іменними акціями, оскільки в Україні переважна більшість акціонерних товариств була створена в процесі приватизації. Таким чином, випуск привілейованих акцій не набув поширення, хоча вони більш прийнятні для інвестування страхових активів, оскільки знижують ризик вкладень у цей інструмент, який є ризикованим за своєю економічною суттю.

Через відокремленість акціонерного капіталу від реального сектору економіки спотворюється інвестиційний попит на фондові активи, підприємства не відчувають власної вартості в акціях. Рівень інвестиційної мобільності пайового капіталу є надзвичайно низьким. На сьогодні ринок акцій у цілому є недокапіталізованим і функціонує переважно в первинній формі розвитку. Активізація торговельних угод часто ототожнюється зі збільшенням обсягів операцій, що, на наш погляд, є передчасним висновком [15, c. 77-78].

Активність страхових компаній на ринку нерухомості залишається незначною. Так, питома вага інвестиційних вкладень у загальній структурі активів на цьому ринку скоротилася з 6,3 % у 2002 році до 4,1 % у 2006-му. При цьому частка інвестицій в нерухомість окремих страхових компаній може бути значно більшою. Але, як правило, страховики утримують на балансі лише ту нерухомість, яка необхідна для здійснення операційної діяльності (офісні приміщення тощо). Такий обсяг вкладень зазвичай свідчить про те, що страховики не розглядають цей ринок як перспективний з точки зору інвестування.

Теоретично вкладення в нерухомість можуть розглядатись як перспективний напрям розвитку страхових компаній, що здійснюють страхування життя, та інших фінансових посередників, які через особливості основної діяльності здійснюють довгострокові інвестиційні вкладення з метою захисту від інфляційного знецінення активів.

Вкладення в нерухомість, як правило, забезпечують вищу віддачу, ніж надання коштів у кредит. Слід зазначити, що інвестиційна привабливість об'єктів нерухомості (житла, соціальної інфраструктури) характеризується регіональною нерівномірністю. Найбільш привабливим з цієї точки зору є Київ (завдяки можливостям придбати житло, створити регіональні представництва фірм), рекреаційні зони і території поблизу столиці та великих міст (дачі, котеджі).

Для консервативних інвесторів, до яких належать і страховики, включення в портфель золота має сенс лише в контексті покращення диверсифікаційних властивостей портфеля, оскільки золото від'ємно корелює з більшістю інших основних класів активів.

Деякі фахівці з портфельного інвестування вважають, що включення золота в портфель може бути надзвичайно корисним для підвищення скоригованої на ризик дохідності інвестиційного портфеля. Вважається, що оптимальна частка золота в портфелі коливається в межах від 5 % до 10 %. Саме такий норматив вкладень коштів страхових резервів у банківські метали встановлений державою для всіх страховиків.

Важливою характеристикою золота як класу активів є й те, що воно не виступає чиїмось зобов'язанням, як усі боргові цінні папери, і не засвідчує права вимоги на активи компанії, як акції. Отже, інвестори в золото не несуть ризику дефолту або банкрутства — на відміну від інвесторів у будь-які цінні папери.

У цілому інвестиційний портфель українських страховиків має структуру, характерну для нерозвинених страхових ринків економік перехідного типу, де переважають ризикові види страхування. За таких умов страховики приділяють основну увагу отриманню високого поточного доходу і ліквідності інвестицій [17, c. 78-79].

Головною метою державного регулювання інвестиційної діяльності є забезпечення необхідної платоспроможності страховиків. Законодавці та органи нагляду, вирішуючи це питання, не приділяють достатньої уваги дотриманню прав страхових компаній як інституціональних інвесторів, хоча від цього значною мірою залежить можливість своєчасного і повного виконання ними зобов'язань перед клієнтами. На страховому ринку часто виникають ситуації, коли виконання умов за страховими відшкодуваннями залежить не лише від страхових компаній, а й від бажання та можливостей держави, інших учасників фінансового ринку виконати свої зобов'язання. У цьому зв'язку необхідно законодавчо надати право страховим компаніям здійснювати контроль за розміщеними страховими резервами шляхом участі в радах директорів підприємств, куди інвестовано кошти, регулярного отримання інформації щодо прийняття ними управлінських рішень, поточного фінансового стану.

Правила не надають можливості представляти кошти страхових резервів у вигляді цінних паперів, що не котируються на фондовій біржі. Законодавство в такий спосіб оцінило ступінь ризику цих вкладень, але водночас знизило можливості страховиків кредитувати економіку. Загальновідомо, що найбільш перспективні вкладення — це інвестиції в реальний сектор економіки.

З огляду на брак коштів у вітчизняних страхових компаній, який ще зберігатиметься в доступній для огляду перспективі, важливим завданням є оптимальний розподіл обмежених ресурсів у різні активи, дохідність яких — величина випадкова, яка характеризується математичним очікуванням і стандартним відхиленням. Основні концепції управління інвестиційним портфелем широко відомі. Зокрема, виділяються завдання максимізації очікуваної дохідності за обмеження на максимальний рівень ризику портфеля, а також мінімізації ризику портфеля за обмеження на мінімальний рівень його допустимої дохідності.

Слід також пам'ятати, що з точки зору впливу обвалів фондового ринку на фінансову стійкість страхових компаній у вигіднішому становищі опиняться страховики, які спеціалізуються на інвестиційно орієнтованому страхуванні життя. Особливість цього виду страхування полягає в тому, що страховик розміщує страхову премію відповідно до інвестиційних уподобань страхувальника, причому інвестиційний ризик у більшості випадків несе останній. Це, у свою чергу, означає, що зміна вартості активів страховика за договорами інвестиційно орієнтованого страхування супроводжується аналогічною зміною зобов'язань за такими угодами, тобто можливе падіння курсу акцій, нейтральне для фінансового результату страховика.

Кредитний ризик відображає ризик ненадходження грошового потоку, пов'язаного з певним активом чи дебіторською заборгованістю. Сфера управління кредитними ризиками історично асоціювалася не з страховими компаніями, а виключно з комерційними банками. Але крім традиційного ризику контрагента при інвестиційній діяльності страхові компанії зазнають ризику несплати страхової премії, коли після виплати першого платежу клієнт припиняє подальші виплати. Причому на цей момент компанії вже взяли на себе відповідальність за страховим полісом і часто в разі страхового випадку відшкодовують збитки клієнта з урахуванням ще несплаченої премії. Відсутність в Україні механізму кредитних історій ще більш ускладнює управління кредитними ризиками.

Кредитний ризик, пов'язаний з погашенням частки перестраховика в страхових технічних резервах, є одним з найістотніших для страховиків, які спеціалізуються на страхуванні майна і відповідальності. У цьому разі важливо вчасно оцінити, наскільки перестраховик-партнер буде платоспроможним [18, c. 110-112].


2.2. Управління ризиками інвестиційної діяльності страхової компанії «Еталон»

Страхова компанія «Еталон» — одна з найбільших компаній на страховому ринку України, що посідає лідируючі позиції за низкою найважливіших показників. На сьогодні статутний капітал Компанії становить 70 млн. грн.

У 2008 р. загальний обсяг зібраних страхових платежів становив 73,8 млн. грн., у тому числі, з майнового страхування — 47,1 млн. грн.; з особистого страхування — 14,7 млн. грн.; зі страхування відповідальності — 0,5 млн. грн.; з обов’язкових видів страхування — 11,5 млн. грн. Сума страхових відшкодувань склала 38,1 млн. грн., рівень страхових виплат становить 51,62 проц. Станом на 1 січня 2009 р. страхові резерви Компанії склали 45,1 млн. грн., активи — 68,6 млн. грн.

Компанія має 23 ліцензії на здійснення 8 обов’язкових і 15 добровільних видів страхування та пропонує біля 60 страхових продуктів фізичним і юридичним особам через розгалужену мережу представництв у всіх регіонах України.

Важливість ефективного управління ризиками інвестиційної діяльності страховика важко переоцінити. Фінансові ресурси, які акумулюються у вигляді страхових резервів, слугують істотним джерелом інвестицій в економіку. У розвинутих країнах світу страхові компанії перевищують за обсягами інвестиційних вкладень загальновизнаних інституціональних інвесторів — банки та інвестиційні фонди.

Не менш важливе значення має інвестиційна діяльність страховиків і на мікрорівні, де вони виступають одним із головних факторів забезпечення ефективного функціонування страхової компанії. По-перше, інвестиційна діяльність визначає можливість надання страхових послуг за рахунок формування достатніх обсягів страхових резервів. По-друге, ефективно організована інвестиційна діяльність певною мірою забезпечує якість страхових послуг і визначає ринкову позицію страховика. По-третє, інвестиційна діяльність впливає на основні характеристики страхового продукту, насамперед на його вартість, а також на фактичне виконання зобов'язань страховиком, обумовлене строками страхових виплат. По-четверте, інвестування дає можливість власникам страхової компанії розвивати свій бізнес і самостійно управляти ним. За рахунок інвестування страхових резервів в компанії «Еталон» відбувається нагромадження коштів для збільшення власних ресурсів. Це положення є суттєвим з огляду на тенденцію поступового збільшення регулятором вимог до мінімальних розмірів статутного капіталу страхових організацій.

2.3. Оптимізація процесу управління інвестиційним потенціалом страхової компанії«Еталон»

Оптимізація процесу управління інвестиційним потенціалом є доволі актуальним завданням серед страховиків. Вибіг моделі управління страхової компанії «Еталон» залежить від розміру і фінансових можливостей компанії, обраної інвестиційної політики, наявності прямих і непрямих державних обмежень чи стимулів до вибору інвестиційних партнерів, умов їх діяльності тощо.

Обговорюючи питання управління інвестиційним потенціалом страхової компанії «Еталон», можна виділити декілька систем, які передбачають:

— наявність у структурі страхової компанії власного інвестиційного департаменту із залученням висококваліфікованих менеджерів і актуаріїв. За необхідності можливе також створення дочірніх інвестиційних компаній чи компаній, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів і управляють активами. Такий підхід можна охарактеризувати як надзвичайно чутливий до індивідуальних потреб страховика;

— передання активів на аутсорсінг. Довірче управління є доцільним для середніх та малих страхових компаній, які за невелику (порівняно з витратами на самостійне управління) плату отримують професійні послуги, можуть підвищити дохідність і диверсифікованість інвестиційного портфеля. Основною вадою цього методу управління є нездатність аутсорсінгової компанії повністю задовольнити потреби страховика в індивідуальному підході.

Більшість страхових компаній не мають ретельно розробленої інвестиційної стратегії та вкладають кошти у фінансові інструменти афілійованих структур чи в банківські депозити. З розвитком страхового ринку в частині його реального сегмента потреба в безпечному та ефективному розміщенні коштів страхових компаній зростатиме. Розв'язати це завдання можна лише за умови наявності відповідного інформаційного і кадрового забезпечення. Страхові компанії, надаючи послуги з покриття ризиків, самі відчувають потребу в професійних управляючих, у першу чергу — на фондовому ринку [10, c. 59-60].

Питання управління інвестиційним потенціалом страхової компанії «Еталон»щодо вибору партнерів не може залишатися поза увагою держави. Чим стабільнішими, прозорішими, чіткішими та відповіднішими реаліям і потребам ринку є норми законодавства у цій сфері, тим більш захищеними будуть інтереси страхувальників та страховиків. Держава повинна не лише констатувати практику, що склалась, а й створювати її шляхом запровадження нормативно-правового підґрунтя для поточних і перспективних потреб учасників фінансового ринку.

Вітчизняним законодавством не передбачено (проте й не заборонено) співпрацю страхових компаній з пайовими інвестиційними фондами та іншими інститутами спільного інвестування. На практиці поширене створення дочірніх компаній, які обслуговують інвестиційні потреби страховиків. Крім того, варто врахувати досвід Російської Федерації, де з липня 2006 року Правилами розміщення страхових резервів дозволено використовувати послуги довірчого управління активами. Легалізація довірчого управління дає страховикам зручний та професійний інструмент для забезпечення високого рівня ефективності ведення бізнесу.

Типи участі страхових компаній на фінансовому ринку можна поділити на спекулятивний та інвестиційний. У загальноринковому вимірі превалювання того чи іншого типу залежить від співвідношення страховиків, що здійснюють ризикові види страхування, і страховиків, що здійснюють страхування життя. З огляду на те, що в Україні у структурі страхових платежів за видами страхування превалюють ризикові види, інвестиційна діяльність вітчизняних страховиків у першу чергу повинна забезпечувати можливість негайного вилучення коштів страхувальників з інвестиційного процесу. Основною метою страховика, який виступає в ролі інвестора, є забезпечення фінансової стійкості для виконання зобов'язань перед страхувальниками. Інтерес страхового інвестора визначається досягненням цієї мети.

У цілому, на відміну від класичного інвестора, основними цілями страховика при формуванні інвестиційного портфеля в умовах вітчизняного страхового ринку є не лише максимізація дохідності та мінімізація ризику, а й забезпечення повернення вкладень.

Практичне втілення даної концепції в умовах України є далеким від бажаного. Як уже зазначалося, характерна риса вітчизняного страхового ринку — низький рівень виплат, який, у свою чергу, є наслідком того, що частина страхових операцій виконується з метою податкової оптимізації. Це означає, що в розпорядженні страховиків залишається великий обсяг страхових премій, тому вони вважають за доцільне в умовах нестабільного функціонування інвестиційних ринків не шукати варіанти прибуткового і надійного розміщення активів. Ще однією перешкодою на шляху перетворення українських страховиків на потужних інвесторів є низька капіталізація страхового ринку [2, c. 66-67].

Водночас необхідно усвідомлювати, що низька інвестиційна активність страховиків зумовлена не лише недостатнім рівнем страхової культури, адже навіть за дотримання законодавчих умов питання гарантування збереження коштів залишається невирішеним.


Розділ ІІІ. Проблеми і перспективи вдосконаленнястрахування інвестиційних ризиків

У закордонній практиці поширене страхування одержання передбаченого доходу й по фінансових інвестиціях, однак у нас цей вид фінансового ризику ставиться поки до нестрахуємих у зв'язку з високою ймовірністю настання страхової події (за таких умов розмір страхової премії може перевищувати розмір прогнозованого інвестиційного доходу).

Якщо внутрішні ризики за рахунок якісного менеджменту можна зменшити та нейтралізувати, то стосовно зовнішніх ризиків можна говорити тільки про мінімізацію можливих наслідків. У загальному випадку послідовність аналізу ризику така:

• виявлення внутрішніх і зовнішніх факторів ризику;

• аналіз їх потенційної загрози інвестуванню;

• оцінка можливих фінансових втрат;

• визначення стійкості проекту до виявлених ризиків;

• встановлення критерію припустимого рівня ризику;

• розробка антиризикової технології управління інвестуванням;

• планування заходів щодо зниження ризику;

• моніторинг поведінки факторів ризику в ході інвестування;

• прийняття рішень щодо нейтралізації факторів ризику за наявності реальної загрози інвестуванню;

• зміни в інвестиційних планах для зменшення або нейтралізації загрози проекту;

• планування ефективного (з мінімальними втратами) вимушеного виходу з проекту;

• зупинка інвестиційного процесу за даним проектом і продаж активів або прав.

Комплексними діями інвестор може зменшити ризик, але повністю його усунути важко. У загальному випадку вибір інвестиційного проекту є компромісом між намаганням отримати прибуток і здоровим глуздом інвестора (рівнем ризику та його оцінкою).

Серед засобів нейтралізації або зниження ризику слід виокремити ряд загальноприйнятих прийомів та рекомендацій:

• страхування проекту як єдиного комплексу або, якщо це не вдається (через значний ризик українські страхові фірми можуть уникати цієї форми діяльності), — страхування окремих активів проекту;

• забезпечення високої ліквідності інвестицій. Бажано, щоб активи проекту мали ринковий попит не тільки з боку проекту. Це гарантуватиме можливість їх продажу в разі припинення проекту і зменшить збитки від болісного рішення щодо "виходу з проекту". Про ліквідність активів проекту слід подумати заздалегідь, до прийняття рішення щодо його реалізації;

• диверсифікація — розподіл капіталу за кількома об'єктами (проектами) з метою зниження впливу однієї негативної події на ефективність всієї програми інвестицій. Диверсифікація може здійснюватися також у межах одного проекту: орієнтація на кількох споживачів продукції проекту, організація збуту в різних місцях або регіонах, використання обладнання різних типів тощо. Диверсифікація є основним заходом зниження несистематичного ризику у фінансовому інвестуванні. У портфелі має бути кілька десятків інструментів з різним кореляційним зв'язком між собою (щодо дохідності в минулому) та з дохідністю ринку в цілому.

• Розподіл проекту на кілька частин і побудова об'єкта інвестування як об'єднаного комплексу таких етапів. Кожна з частин комплексу матиме змогу вступати в експлуатацію автономно, приносити прибуток і окупати витрати. Крім фінансової економії коштів завдяки більш ранньому введенню проекту, поетапність забезпечує перевірку комерційної реальності проекту й ранню діагностику доцільності проекту не на всьому інвестованому капіталі, а тільки на його частині ("обережна" тактика).

• Хеджирування — використання механізмів закріплення договірних умов у стосунках партнерів на прогнозний період з метою підстраховки обох сторін, що домовляються, від негативних змін у кон'юнктурі ринку в майбутньому [3, c. 176-177].

У фінансовому інвестуванні під хеджируванням розуміють придбання прав на майбутні операції з цінними паперами.

• Своєчасне планування та створення необхідних резервів і запасів матеріальних, фінансових і часових ресурсів. Ці методи особливо важливі в умовах дефіциту фінансових ресурсів, що спостерігається в Україні. Мають формуватися обсяги та структура матеріальних резервів і запасів на непередбачувані витрати, резервуватися кошти на покриття випадкових витрат, пов'язаних з експлуатацією обладнання, змінами природних умов, поведінкою персоналу.

• Кваліфіковане відпрацювання договорів і контрактів між партнерами по інвестиційному проекту, своєчасне відпрацювання в них прав та обов'язків сторін в умовах можливих негативних подій і конфліктних ситуацій.

• 3 метою зменшення фінансових ризиків можуть застосовуватися спеціальні організаційні заходи зменшення потенційно можливих втрат від ризикованих інноваційних проектів через створення спеціальної фірми, що бере на себе потенційний ризик. Вона може виконувати функцію проектного менеджменту і візьме на себе можливі ризики для зменшення в разі потреби прямих втрат головного підприємства інвестора.

• В окремих випадках "передача" ризику організовується створенням фонду реалізації ризикованого інвестування. Він бере на себе керування піонерними проектами розвитку інших підприємств, на які не можна безпосередньо покласти ризик реалізації проекту, але вони розуміють доцільність проекту і можуть його фінансувати через такий фонд.

• Повноцінне інформаційне забезпечення інвестиційних планів, постійний інформаційний моніторинг ситуації на ринку, у партнерів, споживачів, в економіці країни загалом.

• Орієнтація на сфери діяльності з підвищеним рівнем монополізму (регіонального, місцевого) на ринку.

• Організація інвестування в "інтегрований" (взаємопов'язаний) бізнес, що охоплює основний проект і сферу постачання товарів і послуг для нього, а також сферу збуту продукції основного проекту. Це суттєво знижує ризик неадекватної поведінки партнерів проекту.

• Використання сучасних систем і засобів безпосередньої охорони майна проекту.

Ризик може вимірюватися кількісно як в абсолютному, так і у відносному вираженні. У доповнення до методів вимірювання ризику за рівнем відхилень можливих результатів діяльності від середньо-очікуваних ризиків може визначатися величиною можливих збитків. Наприклад:

• ризик втрати прибутку за проектом (ціна реалізації продукції за проектом лише перекриває витрати на виробництво);

• ризик втрати доходів за проектом (не вдається взагалі реалізувати продукцію);

• ризик втрати активів проекту (збитки дорівнюватимуть вкладеному капіталу) внаслідок природних подій, пожеж, грубих помилок в експлуатації обладнання, кримінальних подій тощо [10, c. 58-59].

Взагалі даний вид страхування є досить перспективним видом страхових послуг, що пропонують страхові компанії на даний момент, бо він є вигідним як для страхувальника, так і для страховика. Так, наприклад, страхувальник, уклавши угоду про страхування будь-якого фінансового ризику, має гарантії стабільності функціонування суб'єкта господарювання при відносно невеликих розмірах страхових внесків. На сьогоднішній день багаточисельна кількість банків страхує своєчасну виплату своїх кредитів самі або надає кредити позичальнику на умовах попереднього страхування своєчасної виплати кредиту. Для страховика страхування фінансових ризиків є досить прибутковим видом страхових послуг, бо кількість страхових премій перевищує обсяги страхових виплат. Так, наприклад, у 2008 році чисті страхові премії склали 1157,9 млн. грн.,у той час як чисті страхові виплати – 295,3 млн. грн., тобто 25 % від обсягу страхових премій.

Страхування фінансових ризиків, за оцінками експертів, має величезний потенціал і підґрунтя для розвитку після стабілізації економічної ситуації в країні та дотримання страхового законодавства.

З наведеного аналізу можна зробити загальний висновок, що ефективне управління страховиком своїми ризиками в інвестиційній та фінансовій діяльності має стратегічне значення. Від того, наскільки успішно компанія зможе реалізувати свою політику в цьому напрямі, залежатимуть її динамічний розвиток і реалізація інших стратегічних завдань. І хоча українські страхові компанії можуть використовувати не всі інструменти інвестування для отримання прибутку, уже сьогодні помітні позитивні напрацювання лідерів ринку і великий інтерес інших учасників до нього [18, c. 113-114].


Висновки

Вкладання коштів у будь-який інвестиційний проект завжди пов’язано з ризиком, оскільки доходи чи збитки від проекту є величинами випадковими, тобто невідомими на момент прийняття рішення про інвестування. Тому однією з вагомих причин, яка стримує збільшення зовнішніх джерел фінансування для здійснення інвестиційних проектів в умовах перехідної економіки, є високі ризики вкладання інвестиційних ресурсів, що можуть призвести до недоотримання запланованого прибутку чи втрати вкладених коштів.

Проблема інвестиційного ризику посідає важливе місце в обґрунтуванні варіантів інвестиційних рішень, пов’язаних як з активною діяльністю, так і з пасивною поведінкою.

Розумність поведінки під час прийняття тих чи інших інвестиційних рішень полягає у тому, щоб не ігнорувати невизначеність і ризик, діючи за принципом фіктивного зниження невизначеності, в належний спосіб враховувати їх вплив.

Ризик виникає внаслідок специфіки й особливостей ринкових і регулюючих механізмів, зокрема й певної свободи дій суб’єктів ринку, впливу факторів навколишнього середовища (його економічної, політичної, правової технологічної, соціальної, екологічної та інших складових), суб’єктивних особливостей осіб, що приймають рішення тощо.

Ризик існує тільки там, де може бути, як мінімум, два сценарії розвитку подій, відповідно – два і більше можливих альтернативних результатів. У ситуації, коли можливий тільки один результат, незалежно від того, чи йдеться про втрати чи придбання, ризику немає, оскільки альтернатив немає.

Таким чином, визначення ефективності інвестиційних проектів у ринкових умовах слід проводити з обов'язковим урахуванням фактору ризику. За міру ризику в багатьох економічних моделях береться показник стандартного відхилення випадкової величини, що характеризує результати рішення. Такий підхід спрощує реальну дійсність ринкового середовища. З метою визначення рівня ризику при формуванні інвестицій у світовій практиці широко застосовують методи розрахунку терміну окупності, середнього прибутку, урахування нинішньої вартості майбутнього прибутку тощо.

Оскільки усі учасники інвестиційного проекту зацікавлені в тому, щоб виключити можливість повного його провалу, то загалом вибір інвестиційного проекту є компромісом між намаганням отримати прибуток і врахуванням його реалістичності. Умови економічної невизначеності, в яких змушені діяти інвестори, спричиняють вплив тих чи інших факторів ризику на їх майбутні прибутки. Інвестиційні ризики загрожують зменшенням прибутків або ймовірними збитками. Тому під час прийняття рішень з питань щодо інвестиційної діяльності керівництво підприємств має обов’язково враховувати вплив всіх видів інвестиційних ризиків.

Інвестиційні ризики об’єктивні для усіх суб’єктів економіки, які займаються інвестиційною діяльністю. Для того, щоб інвестиційна діяльність була ефективною, усі можливі види інвестиційних ризиків повинні бути старанно вивчені економічним суб’єктом, оскільки невиправданий ризик може призвести до банкрутства підприємства, а перестрахування – до втраченого зиску і навіть до втрати ринку.

Здійснення підприємництва в будь-якій формі пов´язане з ризиком. Ризик характеризується як небезпека потенційної ймовірної втрати ресурсів або недоодержання доходів порівняно з прогнозованим варіантом. В інвестиційній діяльності питання ризику стоїть дуже гостро. Це спричинюється, по-перше, значною тривалістю інвестиційного циклу від моменту вкладення коштів до часу їх повернення. Зрозуміло, що на далеку перспективу важко спрогнозувати результати, бо на них можуть впливати різні сторонні економічні, політичні, соціальні, екологічні та інші фактори. По-друге, інвестування пов´язане з вкладанням великих коштів, матеріальних ресурсів, неефективне використання яких може негативно позначитись на фінансовому стані інвестора. По-третє, часто інвестування здійснюється через третіх осіб (фінансових посередників), тому інвестор, як правило, не має реальної можливості контролювати використання вкладених коштів, оперативно втручатись у виробничий процес тощо. З огляду на викладене у процесі складання інвестиційного бізнес-плану дуже важливо правильно оцінити і проаналізувати можливі ризики, виявити напрями їх уникнення та страхування.


Список використаної літератури

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - К. : Віпол, [1996]. - 42 с.

2. Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р.

3. Закон України “Про цінні папери і фондовий ринок” від 23.05.2004 р.

4. Закон України “Про економічну незалежність України” від 30 серпня 1990 р.

5. Бодров В. Державне регулювання інвестиційного процесу в умовах кризи світових фінансових ринків: ризики і можливості для України // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2008. - № 4. - С. 61-67

6. Грабенко О. Страхування ризиків інвестиційної діяльності //Фінанси України. - 2003. - № 9. - С.124-127

7. Граділь А. Фінансові ризики у банківській діяльності: дис. канд. екон. наук: 08.04.01 / Харківський національний ун-т ім. В.Н.Каразіна. — Х., 2006.

8. Кирилов С. Ризик - аналіз інвестиційного проекту методом сценаріїв/ С.Кирилов //Податки та бухгалтерський облік. - 2002. - 7 січня. - C. 28-32

9. Клапків М. Страхування фінансових ризиків: монографія/ Михайло Клапків,. - Тернопіль: Економічна думка: Карт-бланш, 2002. - 570 с.

10. Клапків М.С. Страхування фінансових ризиків: Монографія. – Тернопіль: Економічна думка, Карт-бланш. – 2002. – 570 с.

11. Кльоба, Лев. Ризик-менеджмент банківської інвестиційної діяльності // Вісник Національного банку України. - 2010. - № 1. - С. 44-47

12. Кондрашихін А. Інвестиційні ризики українського ринку цінних паперів //Банківська справа. - 2003. - № 2. - C. 62-70

13. Коцюба О.С. Моделювання ризику інвестиційної діяльності/ О.С. Коцюба //Фінанси України. - 2004. - № 7. - С.56-67

14. Коюда В. О. Основи інвестиційного менеджменту [] : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / В. О. Коюда, Т. І. Лепейко, О. П. Коюда, 2008. - 338 с.

15. Кравченко Ю. Ринок цінних паперів: навч. посібник / Юлій Кравченко, 2009. - 670 с.

16. Крейдич І. Інвестиційна політика як основа моделі економічного зростання: монографія / Ірина Крейдич, 2008. - 378 с.

17. Мацибора Т. В. Ризик як складова інвестиційного процесу //Економіка АПК. - 2008. - № 11. - C. 90-92.

18. Панікар Г.Ю. Інвестиційні ризики: їх характеристика та вплив на процес іноземного інвестування //Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2000. - Вип. 15: Міжнародні відносини. - C. 71-74.

19. Підхомний О. Управління інвестиційними процесами на фінансовому ринку: Навчальний посібник/ Олег Підхомний,. - К.: Кондор, 2003, 2008. - 183 с.

20. Пікус Р. Управління інвестиційними ризиками //Фінанси України. - 2001. - № 6. - C. 106-113

21. Семикіна М. Управління фінансовими ризиками: Навчально-методичний посібник/ Марина Семикіна,; М-во освіти і науки України, КДТУ. Кафедра " Фінанси та планування ". - 2-е вид.. - Кіровоград: Подіум, 2002. - 111 с.

22. Скібіцький, Олександр Миколайович. Інноваційний та інвестиційний менеджмент: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Олександр Скібіцький, 2009. - 404 с.

23. Скоромнюк М. Невизначеність і ризики в інвестиційних процесах/ М. Скоромнюк //Фінанси України. - 2003. - № 5. - С.13-19

24. Сорока П. Економічні та фінансові ризики: Навч. посіб. для дистанц. навч. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К. : Університет "Україна", 2006. — 265с.

25. Тарасова О. Особливості оцінки і прогнозування ризиків інвестиційних проектів //Економіка АПК. - 2003. - № 8. - С.76-79

26. Тітова Н.А. Фінансові аспекти управління ризиками інвестиційного проекту/ Тітова Н.А., Попова А.Ю. //Актуальні проблеми економіки. - 2005. - C. 76 - 84 (№ 7).

27. Фурман В. М. Ризики в інвестиційній та фінансовій діяльності страховика/ В. М. Фурман //Фінанси України. - 2008. - № 2. - С.107-114.

28. Шегда А. Ризики в підприємництві: оцінювання та управління: Навчальний посібник/ Анатолій Шегда, Микола Голованенко ; за ред. : А. В. Шегди. - К.: Знання, 2008. - 271 с.

29. Щербак А.В. Моделювання прийняття інвестиційних рішень підприємствами в умовах ризику // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - № 2. - С. 222-228

30. Ястремський О. Управлінські відносини у сфері державної влади// Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2006. - № 3. - С. 25-31

загрузка...
Top