Формування системи соціального захисту в Україні

Вступ

1. Необхідність соціального захисту населення в умовах ринкової економіки

2. Сутність соціального захисту та його форми

3. Соціальний захист населення в системі соціального страхування

4. Соціальний захист інвалідів

5. Проблеми та перспективи пенсійної системи України

6. Основні напрями реформування системи соціального захисту населення України

Висновки.

Список використаної літератури

ВСТУП

В умовах трансформації економіки України – переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, від державної власності до приватної, розвитку конкуренції й підприємництва, гостро постала проблема соціального захисту населення. Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.

Актуальність даної теми в тому, що однією з функцій держави є недопущення зростання соціальної напруги з приводу майнової нерівності, передбачення й фінансування негативних проявів ринку для громадян (безробіття, втрата працездатності), створення ефективної пенсійної системи.

Метою роботи є дослідження сучасної структури соціальної політики України, аналіз її стану, характеристика сучасних процесів, що протікають в соціальній сфері.

Для досягнення поставленоїмети в курсовій роботі використовувалися такі завдання:

· з`ясовувалася необхідність соціального захисту населення в умовах ринкової економіки;

· визначали сутність соціального захисту та його форми;

· дізнавалися про соціальний захист населення в системі соціального страхування;

· характеризували соціальний захист інвалідів;

· визначали проблеми та перспективи пенсійної системи України;

· визначали основні напрями реформування системи соціального захисту населення України.

Об’єктом дослідження є соціальна політика держави, її структура, цілі, об’єкти, суб’єкти та інструменти реалізації.

Предметом досліджень соціального захисту передусім є соціальне забезпечення та соціальна допомога.

В умовах загальної глобалізації широкомасштабна національна політика в сфері соціального захисту повинна істотно пом'якшити негативні соціальні наслідки економічних криз.

Реалізація соціальної політики стосовно будь-якої категорії громадян неможлива без здійснення їх соціального захисту. Тому соціальний захист - важлива складова соціальної політики та необхідний елемент функціонування держави в умовах ринкової економіки.

У чинному соціальному законодавстві поняття "соціальний захист" означає поліику держави, направлену на забезпечення прав і гарантій людини у сфері рівня життя, головною метою якої є – надання кожному членові суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової приналежності, можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності. Отже, державні механізми по забезпеченню соціального захисту спрямовані на кожну людину, стосуються не лише найменш забезпечених категорій, а й населення в цілому.

Соціальний захист в Україні реалізується через матеріальне забезпечення економічно активного населення (шляхом соціального страхування); пенсійне забезпечення; соціальну допомогу найбільш вразливим категоріям; матеріальну допомогу сім'ям з дітьми; компенсації, індексації та пільги населенню; соціальне обслуговування тощо. Таким чином, соціальний захист здійснюється за допомогою соціального забезпечення та соціальної допомоги.

1. НЕОБХІДНІСТЬ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

В умовах загальної глобалізації широкомасштабна національна політика в сфері соціального захисту повинна істотно пом'якшити негативні соціальні наслідки економічних криз.

Реалізація соціальної політики стосовно будь-якої категорії громадян неможлива без здійснення їх соціального захисту. Тому соціальний захист - важлива складова соціальної політики та необхідний елемент функціонування держави в умовах ринкової економіки.

У ст. 46 Конституції України [1] закріплене право громадян на соціальний захист. Воно забезпечується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел фінансування. Закріплення в Конституції гарантій соціального захисту відповідає положенням міжнародно-правових актів: Загальної декларації прав людини; Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права; Конвенції про права дитини.

У світовій практиці визначилися два підходи щодо вирішення проблем соціального захисту. У розвинених країнах панує позитивний підхід, тобто підкреслюється необхідність соціального захисту і розробляються відповідні механізми дії. Формування цього підходу стало результатом взаємодії багатьох чинників, таких, як ринковий механізм функціонування економіки; діяльність уряду, направлена на забезпечення дії законотворчого процесу та функціонування прийнятих законодавчих актів; взаємодія підприємців і профспілок у розв'язанні соціально-економічних проблем.

В Україні категорія "соціальний захист" почала широко вживатися тільки на стані переходу до ринку, хоча у тій чи іншій формі соціальний захист завжди був притаманний суспільству. Сьогодні терміни "соціальний захист", "право соціального захисту", "соціальне забезпечення", "соціальна допомога" міцно увійшли в законодавство, в науку, в лексикон політичних і державних діячів.

У чинному соціальному законодавстві поняття "соціальний захист" означає поліику держави, направлену на забезпечення прав і гарантій людини у сфері рівня життя.

Сучасна концепція соціального захисту населення вкладає в це поняття більш широкий зміст: соціальний захист населення - це система заходів правового, соціально-економічного й організаційного характеру, що гарантується та реалізується державою для досягнення гідного життя людини, тобто його матеріальної забезпеченості на рівні стандартів сучасного розвитку суспільства.

Головною метою соціального захисту є надання кожному членові суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової приналежності, можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності. Отже, державні механізми по забезпеченню соціального захисту спрямовані на кожну людину, стосуються не лише найменш забезпечених категорій, а й населення в цілому.

З точки зору трудового внеску в суспільне виробництво, виділяють два види соціального захисту: обмежений і абсолютний.

Обмежений соціальний захист- це забезпечення гарантованого мінімуму рівня життя всім членам суспільства (певний мінімум в їжі, житлі і одязі, достатній для підтримки здоров'я та працездатності).

Абсолютний соціальний захистявляє собою забезпечення державою гарантованого відносного благополуччя конкретній особі або категорії громадяни метою застрахувати окремих членів суспільства від можливого зменшення рівня їх доходів (мається на увазі забезпечення певної групи або соціального шару "заслуженим" або "встановленим" рівнем доходу).

Соціальний захист в Україні реалізується через матеріальне забезпечення економічно активного населення (шляхом соціального страхування); пенсійне забезпечення; соціальну допомогу найбільш вразливим категоріям; матеріальну допомогу сім'ям з дітьми; компенсації, індексації та пільги населенню; соціальне обслуговування тощо. Таким чином, соціальний захист здійснюється за допомогою соціального забезпечення та соціальної допомоги.

Згідно зі ст. 46 Конституції України [1] "соціальний захист" включає в себе таку важливу складову, як "соціальне забезпечення", яке відображає в собі одну з форм розвитку інституту соціального захисту.

Основна функція соціального забезпечення - турбота про ті категорії населення, які в законодавче встановленому порядку мають право на тривалу або постійну допомогу (за віком, інвалідністю, обмеженою працездатністю, відсутністю інших джерел існування) і розподіл коштів соціального захисту, виплат по соціальному страхуванню.

Соціальне забезпечення здійснюється у випадках тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів, догляду за дитиною-інвалідом, хвороби; досягнення пенсійного віку, безробіття, смерті годувальника, нещасного випадку на виробництві, професійного захворювання тощо.

На відміну від соціального забезпечення питання про надання соціальної допомоги розглядається індивідуально, згідно чинного законодавства і стосовно людей, що в силу різних обставин суттєво знизили свій рівень життя. Соціальна допомога - це система заходів для покращення стану певних соціальних прошарків шляхом соціальних програм та забезпечення діяльності мережі відповідних соціальних закладів. При прийнятті рішення про соціальну допомогу враховується матеріальний стан людей. Прикладом соціальної допомоги, в якому втілилися її характерні особливості, є державна Програма житлових субсидій.

Державна служба зайнятості. Для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадян відповідних гарантій на всій території України створена державна служба зайнятості. Її діяльністю керують Міністерство праці України і органи місцевої влади.

Державна служба зайнятості здійснює такі обов’язки і права:

·аналізує і прогнозує попит і пропозицію на робочу силу, інформує населення і державні органи управління про стан ринку праці;

·консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою;

·веде облік вільних місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;

·надає допомогу громадянам у підборі роботи і власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі працівників;

·організує при необхідності професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх в інші навчальні заклади, що здійснюють підготовку і перепідготовку працівників, сприяє підприємствам у розвитку і визначенні змісту курсів навчання і перенавчання;

·надає послуги з працевлаштування і професійної орієнтації працівникам, що звільняються і незайнятому населенню;

·реєструє безробітних і надає їм в межах своєї компетенції допомогу, в тому числі грошову;

·бере участь у підготовці перспективних і поточних державної й територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціального захисту різних груп населення від безробіття.

У реалізації державної політики зайнятості беруть участь також підприємства, установи і організації незалежно від форм власності. Вони зобов’язані дотримуватись законодавства про працю, а також професійне перенавчання тих, хто підлягає звільненню з виробництва; працевлаштувати осіб, які потребують соціального захисту і неспроможні на однакових умовах конкурувати на ринку праці.

Захист споживачів в умовах ринкової економіки. В Україні прийнято закон ”Про захист прав споживачів”. Згідно з ним усі споживачі на території України при придбанні або використанні продукції для задоволення своїх потреб мають право на державний захист своїх інтересів; гарантований рівень споживання; належну якість продукції, торгового та інших видів обслуговування; безпеку продукції; достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент продукції; відшкодування збитків, завданих продукцією невідповідної якості; усунення шкоди, що виникла від небезпечної для життя і здоров′я людей продукції; звернення до суду та інших уповноважених державних органів для захисту порушених прав; об’єднання в товариства, союзи та інші громадські формування.

Законодавством України визначені права споживача у сфері торгового та інших видів обслуговування:

·Визначається принцип однаковості прав усіх громадян на задоволення їхніх потреб у сфері торгового та інших видів обслуговування. Це означає заборону будь-яких переваг, прямих чи непрямих обмежень прав споживачів.

·Споживач має право на вільний вибір товарів і послуг у зручний для нього час. Продавець зобов’язаний всемірно сприяти споживачу у вільгому виборі товарів і послуг.

·Забороняється примушувати споживача до придбання товарів і послуг неналежної якості або непотрібного йому асортименту.

·Продавець зобов’язаний надати споживачу достовірну і наочну інформацію про найменування і належність свого підприємства.

·Споживач має право на перевірку якості, комплектності, міри, маси і ціни товарів, демонстрацію їхніх властивостей, а також навчання безпечному і правильному користуванню ними. Продавець зобов’язаний у цих випадках надавати йому контрольно-вимірювальні прилади, документи про ціну товарів, а при необхідності - сприяти проведенню експертизи товарів.

·При порушенні прав споживача на підприємствах сфери торгового та інших видів обслуговування продавець і персонал цих підприємств несуть відповідальність згідно з законодавством.

У законодавстві про захист прав споживачів передбачені випадки розв’язання питань у судовому порядку, а також правила визнання умов договорів недійсними, якщо вони обмежують права покупців.

2. СУТНІСТЬ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ТА ЙОГО ФОРМИ

Ринкова економіка сама по собі не може забезпечити справедливий розподіл доходів. Вона спричинює їх диференціацію, в результаті чого частина населення опиняється за межею бідності. Це породжнєпотрубу у соціальноиу захисті. Соціальний захист населення є комплексом економічних, соціальних та правових зоходів і сукупністю інститутів, що забезпечують усім громадянам країни рівні можливості для підтримання певного рівня життя, а також допомогу окремим соціальним групам населення. Це комплекс законодавчо закріплених гарантій, що протидіють дистабілізуючим чинникам. Соціальна захищеність включає систему заходів, що захищають будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації у результаті безробіття, хвороби, виробничої травми, наредження дитини, інвалідності, старості тощо, а також надання медичних послуг та допомоги сім’ям з дітьми.

Потраба у соціальному захисті зумовлюється самою природою ринкової економіки. Ринок не в змозі забезпечити своїм суб’єктам гарантований доход і зайнятість. Цілий комплекс чинників зумовлює істотні відміни у рівні доходів, стані здоров’я, образі задоволення потреб. Зменшити негативний вплив таких чинників на рівень життя певних прошарків населення і покликаний соціальний захист. Це призначення він виконує через дві функфії – лікувальну і запобіжну. Лікувальна функція пов’язана із запровадженням механізмів боротьби з бідністю, що передбачають адресну допомогу малозабезпеченим верствам населення, надання житлових субсидій, допомоги сім’ям з дітьми тощо. Ці заходжи, по суті, «лікують» певні групи людей, становище яких охарактиризувати як «хворобу бідності». Запобіжна функція соціального захисту є превентивною, тобто пов’язана із попередженням бідності шляхом надання особам можливості у період активної економічної дояльності здобути право на забезпечення нормального рівня життя у випадку втрати роботи або працездатності, хвороби, нещасного випадку.

Система соціального захисту вклбчає три суб’єкти [30]: державу, юриличних осіб і громадян. Частина її заходів стосується усіх членів суспільства, а частина адресована окремим соціальним групам. Перша група заходів: забезпечення кожній особі можливості застосування своїх здібностей і отримання доходу, визначення офіційного прожиткового мінімуму, захист інтересів споживачів, індексація доходів. Друга група заходів соціального захисту стосується окремих груп населення, зокрема безробітних, пенсіонерів, інвалідів, ветеранів праці та військової служби, сімей з дітьми, дітей-сиріт, вимушених переселенців та біженців, що зазнили впливу катастроф (повені, землетруси, засихи тощо). Система соціального захисту грунтується на таких принципах, як всезагальність, доступність, різноманітність видів забезпечення, адекватність рівню розвитку економіки країни.

В умовах переходу до планомірної ринкової економіки значно зростає армія безробітних, похитнеться впевненість у завтряшньому дні тощо. Це вимагає активної соціальної політики на рівні держави, підприємств.

Соціальна політика – це комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів влиди, спримованих на захист населення від безробіття, зростання цін, знецінення трудових заощаджень тощо.

Основні принципи проведення соціальної політики такі [27]:

1) захист рівня життя населення шляхом застосування різних форм компенсації від підвищення цін і прведення індексації;

2) надання допомоги багатидітним сім’ям;

3) надання допомоги у разі безробіття;

4) проведення політики соціального страхування, встановлення мінімальної плати для працюючих;

5) розвиток освіти, охорони здоров’я, навколишнього середовища переважно на рахунок держави;

6) проведення активної політики, спрямована на здобуття кваліфікації.

Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідним для підтримання здоров’я, власного добробуту та добробутку сім’ї, і право на соціальне забезпечення у разі безробіття, хвороби, інвалідності, овдовіння, старості та інших випадків втрати засобів до існування з незалежних від людини обставин.

Щоб забезпечити такий захист, держава мусить насамперед у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізми їх реалізації та функції надання соціальної підтримки.

Крім держави, соціальний захист населення забезпечують підприємства (або підприємці) та самі наймані працівники – їхні профспілкові організації.

Основні елементи соціального захисту[27]. У системі соціального захисту населення найважливішим елементом є соціальне стахування. Воно складається із пенсійного, медичного, страхавуння від безробіття та від нещасних випадків на виробництві. У розвинутих країнах Заходу пенсійне та медичне страхування проводиться шляхом відрахуавнь із заробітної плати й прибутків по 7,5%. У США, наприклад, з цією метою із заробітної плати найманих працівників вилучається 7,5 %. У Швеції соціальні форми формуються повністю за рахунок держави. В Японії платежі на соціальне страхування становлять 7 % середньої зарплати робітника. Кощтами з цих фондів розпоряджаються спеціальні ради, до складу яких входять представники трудящих і підприємців.

Страхування від безробіття проводиться із спеціальних страхових фондів. Розмір виплати злежить, по-перше, від тривалості періоду безробіття, по-друге, від спечифічних умов тіюї чи іншої країни. У першому випадку найбільші суми виплат (від 50 до 70 % середньої зарплати) виплачуються у перші місяці безробіття на час законодавчо встановленого періоду. Надалі суми виплвт зменшуються.

У другому випадку до уваги беруться період зайнятості, трудовий стаж, фізична здатність до праці, строк надання допомоги та ін. Так, у Німеччині трудовий стаж повинен становити не менше 6 місяців протягом 3 років і не менше 10 тижнів протягом останнього року перед звільненням з роботи. У Франції такою умовою є робота протягом 150 днів за рік і 91 день страхових виплат працівників. У Великобританії враховується лише сплата внесків до стрпхового фонду: протягом року їх повинно бути 26.

Оскільки головна ланка у соціальній політиці держави – політика формування доходів населення, метою соціальної політики має стати політика мінімізація конфлікту між ефективністю та соціальною справедливістю. Співвідношення у доходах населення частки трансферних виплат та заробітної плати відіграє важливу роль у формуванні економічної поведінки індивіда та його трудової мотивації. Надмірно активне втручання держави у процеси перерозподілу, впровадження доходів призводять до зниження ділової активності у суспільстві і скороченя ефективності виробництва в цілому. З іншого боку, скорочення ролі держави в регулюванні доходів населення веде до зростання деференціації доходів, соціальної напруженості, загострення соціальних конфліктів і як наслідок до падіння виробництва, зниження його ефективності.

Існує чотири погляди на соціальну справедливість [24]:

· егалітарний – всі члени суспільства отримують різні блага;

· роулсіанський – максимізується корисність найменш забезпечених осіб;

· утилітарний – максимізується загальна корисність усіх членів суспільства;

· ринковий – справедливість встановлює ринок.

Слвд зазначити, що найбільш протилежними поглядами на справедливість є егалітарний і ринковий, оскільки ринковий розподіл доходів потребує відповідності до ходу кожного власника фактора виробництва граничному продукту цього фактора. Отже, у цьому разі припустима значна нерівність у розподілі доходів.

Однією з найважливіших категорій, необхідних при розгляді соціальної політики держави та соціальної справедливості, є бідність.

Бідність – одна з найстрашніших і гострих проблем, яка потребує не тільки теоретичного розв’язання, а й практичних зусиль для її подолання. Це така форма соціально-економічного та соціально-психологічного відчуженя, за якої індивід не може задовольнити мінімальний рівень фізичних та соціальних потреб, прийнятий за стандарт у даному суспільстві.

Масштаби бідності (Q) – загальна кількість домогосподарств, які визничаються бідними згідно з обриними критеріями. Масштаби зубожіння (R) – загальна кількість домогосподарств, які визначаються зубожілими згідно з обраними критеріями.

Рівень бідності (Р0) – питома вага населення, яке визначається бідним відповідно до прийнятих критеріїв:

P0=Q/n,

де Q– чисельність населення (домогосподарств), визнаного бідним відповідно до прийнятих критеріїв;

n– загальна чисельність населення( домогосподарств).

0≤Р0≤1, Р0=0, якщо у країні бідності немає (Q= 0); Р0=1, якщо у країні все населення отримує доходи, нижчі за межу бідності (Q= n).

Глибина бідності (Р1) визначається як відношення величини середнього дефіциту добробуту до межі бідності:

Р1 = Z-W/Z= a/Z.

0≤Р1≤1,Р1=0, якщо середній добробут бідних домогосподарств збігається з межею бідності, тобто немає дефіциту добробуту (а=0); Р1=1, якщо у бідних домогосподарств немає доходів.

3. СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ

Важливими характеристиками системи соціального захисту слід вважати соціальне страхування та соціальний ризик.

При проведенні аналізу поняття соціального захисту звертає на себе увагу постійна причетність до нього таких характеристик, як невпевненість, невизначеність, неспиятливість, небезпека, негативні наслідки тощо. Оцінюючи дані характеристики, можна дійти висновку про їх загальне походження, яке в економічній літературі має назву соціального ризику.

Різноманіття форм і видів соціального ризику в Україні пов'язане з особливостями існуючого національного законодавства, з відмінністю соціально-політичних умов виникнення ризику у порівнянні із зарубіжними аналогами. Соціальний ризик в сучасних умовах носить глобальний характер, постійно змінюється, трансформується під дією об'єктивних чинників зовнішнього середовища.

Соціальний ризик - це виникнення в суспільстві обставин, що наносять істотного збитку багатьом особам одночасно. Для адаптації людини, яка відчула на собі негативні наслідки дії соціального ризику, існує система соціального захисту.

Сучасна реакція на ризики та інструмент запобігання їх негативної дії - це страхування. До страхових ризиків відносять такі випадки соціальної небезпеки, появу яких можна прогнозувати й оцінювати на базі історичних даних та за допомогою математико-статистичних методів.

Згідно з Законом України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством зарахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів.

Система державного соціального страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, що передбачає надання громадянам соціального захисту за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхових зборів громадян і підприємств, установ і організацій, що використовують найману працю, а також за рахунок бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Задачею соціального страхування є "захист прав і інтересів громадян, що мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на їхнє забезпечення у випадку хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності, безробіття з незалежних від них обставин, народження дитини, необхідності догляду за малолітньою дитиною або дитиною-інвапідом, хворим членом родини, у випадку смерті громадянина і членів його родини та ін."

Основні поняття, суб'єкти і об'єкти страхування, принципи управління, структура та елементи системи загальнообов'язкового державного соціального страхування, що запроваджується в Україні, визначено Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування[10].

Згідно з Основами, передбачається встановлення п'яти видів соціального страхування: на випадок безробіття; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності від нещасних випадів на виробництві та професійного захворювання; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, витратами, зумовленими народженням та похованням; пенсійне і медичне страхування.

Кошти за кожним із напрямів формуються за рахунок внесків роботодавців і найманих працівників (за винятком страхування від нещасних випадків на виробництві і професійного захворювання). Управління в системі соціального страхування здійснюється на основі поєднання інтересів застрахованих громадян, роботодавців та держави на засадах трипартизму.

До джерел соціальних виплат державної системи страхування підносяться Пенсійний фонд України; Фонд соціального страхування України; Фонд сприяння зайнятості України.

Протягом останнього часу Верховна Рада України прийняла Закони України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", "Про страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування", "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання", що дозволило, починаючи з 2001 року, запровадити в Україні чотири з п'яти основних видів загальнообов'язкового державного страхування: на випадок безробіття; на випадок хвороби; від нещасних випадків на виробництві; пенсійне страхування.

Міжнародний досвід свідчить, що добре налагоджена система соціального страхування активно сприяє розвитку економіки і розв'язанню соціальних проблем.

Реалізація системи соціального захисту населення на страховій основі - прогресивний напрям соціальної політики, який забезпечує індивідуалізацію внесків застрахованих осіб, встановлює залежність розміру допомоги від сплати страхових внесків, страхового стажу, сприяє легалізації трудових доходів громадян. Але, слід зауважити, що в Україні запровадження такої системи має бути тісно пов'язане з податковою політикою та політикою грошових доходів населення, тому що перекласти на працівників частину сплати страхових внесків з роботодавців можна лише за умови підвищення його заробітної плати.

Індексація доходів населення. Вільні ціни впливають на рух реальної заробітної плати, тобто на кількість і якість життєвих засобів, які може придбати працівник за грошову заробітну плату.

Для соціального захисту населення потрібна індексація доходів. Вона являє собою автоматичне коригування величини грошових доходів фізичних осіб з бюджетних джерел, заробітної плати за місцем роботи, а також грошових заощаджень фізичних осіб у вигляді вкладень в установи державної кредитно-фінансової системи і облігації державних позик з метою часткового відшкодування втрат, пов’язаних зі зростанням цін.

Індексація грошових доходів має здійснюватись залежно від індексу споживчих цін.

Проте чим вищий ступінь індексації, тим важче боротись з інфляцією. Це пояснюється тим, що купівельна спроможність населення залишається досить значною. Отже, і ціни на товари будуть зростати. Треба мати на увазі, що підвищення цін відбувається не тільки під впливом попиту на товари і послуги, а й тому, що зростають витрати виробництва.

Індексація доходів , безумовно, потрібна всім верстам населення. Але форми і розміри її не можуть бути для всіх однаковими. Інакше розрив між доходами різних груп населення збільшуватиметься.

Індексація доходів повинна бути частковою не лише тому, що вона визначається лише в певній пропорції по відношенню до індексу цін, а й тому, що доходи різних груп населення зростають неоднаково.

Для індексації доходів треба правильно визначити індексацію цін на послуги і споживчі товари, набір благ і послуг, так званого споживчого кошика, споживчий бюджет.

4. СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ІНВАЛІДІВ

Соціальний захист інвалідів з боку держави полягає в наданні грошової допомоги," засобів пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації, пристосованого житла, у встановленні опіки або стороннього догляду, а також пристосуванні забудови населених пунктів, громадського транспорту, Засобів комунікацій і зв'язку до особливостей інвалідів.

Система соціального захисту інвалідів передбачає пенсійне обслуговування; соціальні допомоги; реабілітаційні програми та заходи щодо активізації життєдіяльності інвалідів (можливості працевлаштування, соціально-побутові та медичні заходи, інші програми).

Термін "реабілітація" стосується процесу, що має на меті уможливити інвалідам досягнення і підтримку їх оптимальних фізичного, чуттєвого, інтелектуального, психічного, а також соціального рівнів діяльності, які б забезпечували їх засобами для зміни свого життя в напрямі до вищого рівня самостійності.

Реабілітація може включати заходи для забезпечення і відновлення функцій або ж компенсації втрати або відсутності функції чи функціонального бмеження. Реабілітаційний процес не включає першої медичної допомоги. Він залучає широке коло заходів, програм і видів діяльності, починаючи від більш основної та загальної реабілітації і до дій спрямованих на досягнення кінцевої мети, наприклад професійної реабілітації. Для інвалідів мають бути широко доступними різноманітні об єкти загального користування: дороги, житлові будинки, комунальний транспорт, культурні, навчальні, медичні заклади, спортивні споруди.

Види і обсяги необхідного соціального захисту інваліда надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації

Індивідуальна програма реабілітації є обов'язковою для виконання державними органами, підприємствами (об'єднаннями), установами та організаціями.

Пенсійне забезпечення.Пенсії за інвалідністю - це щомісячні грошові виплати з Пенсійного фонду, що призначаються медичним органом на основі однієї з трьох груп інвалідності, яка спричинила повну або часткову втрату працездатності.

В основі пенсії за інвалідністю, на відміну від пенсії за віком, лежить чітко виражена непрацездатність громадянина. Для пенсійного забезпечення за інвалідністю правове значення також має причина інвалідності. Причинами інвалідності 'можуть бути загальне захворювання, трудове каліцтво або професійне захворювання, інвалідність з дитинства; для військовослужбовців - поранення, контузія, каліцтво або захворювання, пов'язане з перебуванням на фронті.

Законодавство передбачає два види пенсії з інвалідності в залежності від причин інвалідності [8]:

а) пенсії за інвалідністю внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання;

б) пенсії за інвалідністю внаслідок загального захворювання, в тому числі не пов'язаного з роботою (наприклад інвалідність з дитинства).

Законодавством встановлені мінімальні і максимальні розміри пенсії за інвалідністю, вони залежать від причини інвалідності, а іноді й від умов праці.

Максимальна пенсія за інвалідністю не може перевищувати трьох, а для працівників, зайнятих на підземних роботах і роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці, чотирьох мінімальних пенсій за віком.

Щомісячна пенсія інвалідам встановлена у таких розмірах:

ü інвалідам першої групи - 70% зарплати;

ü інвалідам другої групи - 60 % зарплати;

ü інвалідам третьої групи - 30 % зарплати.

Інвалідам працездатного віку призначається мінімальна пенсія у розмірі:

ü інвалідам першої групи - 200% мінімальної пенсії за віком;

ü інвалідам другої групи - 100% мінімальної пенсії за віком;

ü інвалідам третьої групи - 50% мінімальної пенсії за віком.

Дітям-інвалідам призначається соціальна пенсія, що дорівнює мінімальній пенсії за віком. При визначенні розміру пенсії враховується ступінь втрати працездатності, розмір попередньої заробітної плати, тривалість трудового стажу.

Пенсії за інвалідністю потерпілим від наслідків Чорнобильської катастрофи призначаються громадянам, інвалідність яких наступила внаслідок каліцтва або хвороби, отриманої внаслідок Чорнобильської катастрофи. Пенсії призначаються в підвищених розмірах.

Пенсії за інвалідністю аспірантам, студентам, ординаторам призначаються незалежно від того, працювали вони чи не працювали до навчання. Пенсії за інвалідністю призначаються і в тому випадку, якщо інвалідність наступила в зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням при проходженні виробничого навчання, практики або практичних занять.

Пенсії за інвалідністю при неповному стаж/ роботи призначаються тим працівникам, у яких відсутній необхідний для призначення повної пенсії за інвалідністю стаж роботи. У цьому випадку розмір пенсії визначається пропорційно стажу роботи, але не менш соціальної пенсії, встановленої за відповідною групою інвалідності.

Згідно з Законом України "Про державну соціальну допомогу Інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам" право на державну соціальну допомогу мають інваліди з дитинства І і IIгрупи, непрацюючі інваліди з дитинства IIIгрупи, а також діти-інваліди у віці до 16 років. Причина, група інвалідності, термін, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціапьної експертизи відповідно до законодавства України.

Зайнятість інвалідів.В Україні досить гострою є проблема працевлаштування людей з фізичними вадами, проте законодавство гарантує працевлаштування інвалідів. Відсутність у інваліда професійної підготовки або неадекватність її рівня потребам ринку праці зменшує його шанси на працевлаштування і, як наслідок, - на активну життєдіяльність.

Гарантії щодо зайнятості інвалідів, закріплені законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", полягають у наступному.

Після закінчення навчального закладу інвалідам надається право вибору місця роботи з наявних варіантів або надається за їх бажанням право вільного працевлаштування.

Професійна підготовка або перепідготовка інвалідів здійснюється з урахуванням медичних показань і протипоказань для наступної трудової діяльності. Вибір форм і методів професійної підготовки провадиться згідно з висновками медико-соціальної експертизи.

З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах і в організаціях зі звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства і організації, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації й забезпечувати інші соціальн» економічні гаранти, передбачені чинним законодавством.

Чинна система квотування робочих місць для підприємств І організацій встановлюється нормативом робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

З метою створення умов для досягнення інвалідами рівноправності у життєдіяльності, сприянні в отриманні освіти, відновленні працездатності, розробці нетрадиційних, гнучких форм зайнятості, обранні місця роботи, забезпеченні достатнього рівня доходів розпочато реалізацію Національної програми професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001 - 2005 р.

Введення в дію Всеукраїнського центру професійної реабілітації інвалідів є реальним кроком реалізації Національної програми реабілітації.

Важливим завданням соціальної політики є розвиток нетрадиційних гнучких форм зайнятості інвалідів, серед яких -програми працевлаштування на навчально-виробничих підприємствах; програми організації підприємницької діяльності, працевлаштування на спеціалізованих підприємствах, у цехах та дільницях; надомна праця. Наприклад, люди з обмеженими можливостями отримують шанс працювати нарівні з іншими членами суспільства в сфері комп'ютерних технологій. і домашній комп'ютер реально може стати не тільки засобом комунікації, але й інструментом заробітку.

Соціально-побутові та медико-соціальні аспекти захисту інвалідів. Державна програма соціально-побутового, матеріального та медичного забезпечення інвалідів здійснюється у вигляді грошових виплат (допомог, одноразових виплат, адресної соціальної допомоги), забезпечення медикаментами, технічними й іншими засобами, включаючи автомобілі, крісла-коляски, протезно-ортопедичні вироби, друковані видання зі спеціальним шрифтом, звукопідсилюючу апаратуру та аналізатори, а також шляхом надання послуг з медичної, соціальної реабілітації, побутового та торговельного обслуговування.

Інвалід може відмовитися від того чи іншого виду соціальної допомоги, якщо вона не повною мірою відповідає його потребам. У такому разі інвалід вправі самостійно вирішувати питання про забезпечення себе конкретним видом допомоги за рахунок власних коштів з урахуванням компенсації вартості аналогічного виду соціальної допомоги, що подається державним органом.

Повна реабілітація інвалідів, яка гарантує як фізичну, так і психологічну незалежність, передбачає створення умов безперешкодного доступу інвалідів до об'єктів соціально-побутової інфраструктури шляхом пристосування будівель, житлових приміщень, транспорту, зв'язку, спортивних споруд до потреб цієї категорії співвітчизників.

Планування і забудова населених пунктів, формування жилих районів, будівництво й реконструкція споруд без пристосування для використання інвалідами не допускається.

Підприємства та організації, що здійснюють транспортне обслуговування населення, зобов'язані забезпечити спеціальне обладнання транспортних засобів, вокзалів, аеропортів та інших об'єктів, яке б дало змогу інвалідам безперешкодно користуватися їх послугами.

Держава повинна забезпечити інвалідам ефективну медико-соціальну опіку, здійснювати програми, які виконуються групами фахівців з багатьох спеціальностей, для раннього вияву, оцінки та лікування порушень; забезпечувати належну підготовку і оснащення медичного й санітарного персоналу для надання інвалідам доступу до відповідних лікувальних методів і технологій; забезпечити інвалідів регулярним лікуванням і ліками, які можуть знадобитися для збереження або покращання рівня життєдіяльності.

Законодавчими та нормативно-правовими актами для інвалідів передбачається регулярне санаторно-курортне лікування, протезування, безкоштовні ліки або ліки за пільговими цінами.

Сьогодні в Україні завдяки сприянню обласних відділень Фонду України соціального захисту інвалідів працює 17 дитячих реабілітаційних центрів медичного та соціально-педагогічного напрямку. Мета їх діяльності - дати можливість дітям з різними фізичними та інтелектуальними вадами перебороти труднощі в розвитку, засвоїти побутові та соціальні навички, розвинути свої здібності, повністю або частково інтегруватись в життя суспільства.

5. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПЕНСІЙНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Залежно від призначення заходів формується і структура системи соціального захисту. Вона включає соціальне забезпечення, соціальні гарантії держави населенню, соціальну допомогу і соціальне страхування. Соціальне забезпечення – це система забезпечення непрацездатних громадян та осіб похилого віку. Воно призначине захищати права працездатних та непрацездатних з таких питань, як пенсійне забезпечення, надання допомоги на випадок тимчасової непрацездатності, надання допомоги матерям, сім’ям з дітьми та інвалідам, а також на випадок безробіття.

Право на соціальне забезпечення є конституційним. В Україні воно гарантується Конституцією України. Система соціального забезпечення включає пенсії, допомогу працюючим (при тимчасовій непрацездатності, вагітності, пологах тощо), допомогу сім’ям, в яких є діти, допомогу по безробіттю.

Пенсія[30]– це регулярні грошові виплати, що надаються громадянам при досягненні певного віку, у випадку інвалідності та втрати годувальника, а також за вислугу років та особливі заслуги перед державою. Розрізняють трудові та соціальні пенсії. До трудових належать пенсії за віком, по інвалідності, у випадку втрати годувальника та за вислугу років. Право на пенсію за віком в Україні мають чоловіки, які досягли 60 років імають стаж роботи не менше 25 років, та жінки віком 55 років та стаж роботи не менше 20 років. Деяким категоріям громадян пенсія призначається на пільгових умовах, що регламентується відповідним законодавством. Крім трудових пенсій призначаються і соціальні. Їх отримують громадяни за відсутності права на трудову пенсію. Умови, порядок нарахування та розмір пенсій усіх видів у нашій країні регламентується Законом «Про пенсійне забезпечення».

Слід зазначити, що стан пенсійного забезпечення в Укрвїні далекий від ідеального, у цій сфері залишається багато нерозв’язаних проблем. Це, насамперед, надзвичайно низький середній розмір трудових пенсій – близько 42 % прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб і 34 % середньої заробітної плати. Майже 3 млн громадян похилого віку належать до малозабезпечених і потребують у тому чи іншому вигляді допомоги від держави. По-друге, через обмеження максимального розміру пенсій, призначених за Законом «Про пенсійне забезпечення», 2/3 пенсіонерів отримують майже однакові пенсії, а різниця у цих межах між максимальною та мінімальною пенсіями становить лише 50 грн.. зберігається практика фінансування пільгових пенсій з Пенсійного Фонду, тобто за рахунок інших пенсіонерів. Ці та інші нерозвязані проблеми пенсійного забезпечення постійно вимагають його реформування, напрями якого передбачені позачерговим посланням Президента України «Про основні напрямки реформування системи пенсійного забезпечення населення України» до Верховної Ради.

На сьогодні стан у пенсійній системі України є досить складним, а саме: низький рівень пенсій, збільшення кількості дострокових пенсіонерів, нестача коштів у Пенсійному фонді через не узгоджене зі зростанням зарплати та реальними фінансовими можливостями фонду поставило вітчизняну пенсійну систему на межу кризи.

Пропонуються різні схеми удосконалення самої пенсійної системи[22]. Їх відрізняє сполучення нині існуючої розподільної інакопичувальної системи нарахування пенсій. Потребує визначення система недержавного пенсійного забезпечення. Потрібна переорієнтація програм допомоги різним категоріям громадян із соціальних виплат на стимулювання їхньої трудової активності. Важливим інструментом для реалізації цієї мети міг би стати закон про особисту відповідальність і можливості працевлаштування, що зобов’язував би реципієнтів соціальної допомоги працювати або проходити професійну перепідготовку.

Під час запровадження в Україні нової системи пенсійного забезпечення особливу увага слід приділяти реформування солідарної системи, створювання обов’язкової накопичувальної системи та її розвитку. Реформування солідарної системи полягає, з одного боку, у забезпеченні базових принципів соціальної рівноваги, захосту від бідності в похилому віці, поступового підвищення розмірів пенсій відповідно до державних соціальних, а з іншого – у ліквідації соціальних відмінностей, пільг і привілеїв. За таких умов солідарна система зможе забезпечити мінімальний статок на старість усім, хто працював.

Отже, найбільш важливим завданням держави тут є [21]:

· забезпечити обов’язковість державного пенсійного страхування всіх без винятку працюючих громадян і поступово перейти до паритетної сплати пенсійних внесків – у рівних частких роботодавцям та найманин працівникам. За тих, хто не працює з поважних причин (нагляд за малолітніми дітьми, інвалідами тощо), внески мають сяплачуватися з коштів держ бюджету;

· установити порядок призначення пенсій винятково на основі персоніфікованого обліку. Для осіб, які не працювали і не сплачували пенсійних внесків, варто зберегти соціальні виплати з коштів державного і місцевого бюджетів, але не за рахунок пенсійних заощаджень працюючих громадян;

· для забезпечення фінансової стабільності пенсійної системи потрібно посилити дію страхових принципів у нинішній солідарній системі, тобто невідкладно запроваджувати накопичувальну страхову та закласти передумови розвитку недержавного пенсійного забезпечення;

· поступово, за рахунок зменшення тіньового сектору, збільшувати кількість платників пенсійних внесків;

· передбачити економічні стимули для більш пізнього виходу людей на пенсію шляхом прогресивного педвищення розміру пенсії за кожен рік роботи після досягнення пенсійного віку;

· необхідно ліквідувати дистпропорції у розмірі пенсій чоловіків і жінок шляхом створення належної диференціації пенсійних виплат, залежної саме від сплачених страхових внесків упродовж трудової діяльності;

· посилення інформаційно-розяснювальної роботи стосовно легалізації заробітної плати, трудових відносин, кі впливають на розмір доходів застрахованих осіб при настанні пенсійного віку, та ін.

держава здійснює позитивні зміни у сфері пенсійного забезпечення, спрямовані на реалізацію конституційного права кожного громадянина на достатній рівень життя для себе та своєї родини. Так, за 2005 рік істотно (на 28%) зросли середні розміри пенсійних витрат. Зокрема, залежно від статусу особи перераховано пенсію шести мільйонам пенсіонерів, відновлено їх диференціацію через доплату за кожен понаднормований рік трудового стажу.

У 2006 році уряд продовжував поетапно підвищувати мінімальну пенсію, пенсії в разі втрати годувальника, пенсії по інвалідності та ін. А з 1 січня 2006 року набули чинності зміни до законів, якими передбачено розширення переліку пільгових категорій пенсіонерів, збільшення розмірів надбавок і доплат до пенсій за донорство, за особливі заслуги, багатодітним матерям, інвалідам війни. Так, у 2006 роцірозмври підвищень до пенсій встановлено у розмірі: інвалідам війни І групи - 50%, ІІ групи - 40%, ІІІ гріпи - 30%; учасникам бойлвих дій та членам сімей загиблих - 25%, а дружинам (чоловікам) померлих учасників війни, учасників бойових дій, визнаних за життя інвалідами загального захворювання, які не одружилися вдруге, - 10% прожиткового мінімуму для непрацездатних тощо.

Необхідною умовою пенсійного реформування є підготовка суспільства до сприйняття нової пенсійної системи.

6. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

У травні 1996 р. Україною було підписано Європейську соціальну хартію, що зобов'язує нашу державу дотримуватися певних міжнародних стандартів щодо соціального захисту громадян. Це перший крок на шляху приєднання до світової спільноти, оскільки за час представництва колишнього СРСР і незалежної України в Міжнародній Організації Праці не було ратифіковано жодної конвенції цієї організації щодо соціального забезпечення й охорони здоров'я.

Важливою умовою досягнення в суспільстві соціальної стабільності є реформування системи соціального захисту, головною метою якого є розширення соціальної бази перетворень на основі стабілізації життєвого рівня населення, зменшення тягаря наслідків економічних реформ для найуразливіших верств населення, вжиття заходів щодо соціальної адаптації населення до цих перетворень.

Перспективи розвитку системи соціального захисту, орієнтовані на XXIвік, визначені Концепцією соціального забезпечення населення України. По суті, розроблена широкомасштабна, комплексна державна програма розвитку соціального забезпечення. Така програма створена в нашій країні уперше. Вона покликана радикально змінити систему соціального захисту населення.

Серед головних напрямків реформування цієї сфери слід виділити: розвиток пенсійного забезпечення та пенсійного страхування; впровадження системи медичного страхування; реформування системи соціальної допомоги, розвиток адресної допомоги; соціальне забезпечення жінок, дітей, молоді; забезпечення інвалідам рівних з іншими громадянами можливостей для участі в різних сферах життя суспільства тощо.

Удосконалення соціального страхування передбачає заходи, спрямовані на законодавче, організаційне, фінансове, кадрове забезпечення сфери соціального страхування на основі Конституції України.

Реформування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян має відбуватися шляхом законодавчого визначення умов і порядку здійснення страхування на основі таких основних принципів, як відповідальність суспільства і держави за дбайливе ставлення до особистості громадянина та його потреб; державне гарантування реалізації застрахованими громадянами своїх прав, пов'язаних з отриманням соціальних послуг і матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Державне реулювання системи соціального захисту населення передбачає інформаційно-просвітницькі, законодавчо-правові, організаційно-економічні важелі, які на сьогодні діють не в достатній мірі в Україні.

Механізм здійснення соціальної політики має забезпечити головний принцип – адресність та диференційований підхід при запровадженні захнодів із соціального захисту населення. Заауважимо, що на вітчизняному ринку спрацьовують не всі функції, покладені на державне регулювання соціальног захисту, зокрема серед них аналітична, інформаційна, контролююча ікорегуюча функції. Усі вони використовуються, на жаль, частково.

На мою думку, ключові аспекти реформування механізму системи соціальног забезпечення мають відображати чітку концепцію розвитку з урахуванням специфіки півня застосування і включати елементи представлені на малюнку.

Суттєвою складовою соціальної політики сьогодні є реформування насамперед тих структурних механізмів системи соціальної безпеки людини, які ставлять працюючого в абсолютну залежність від державної системи соціального захисту. Розв'язання таких суперечностей передбачає насамперед розширення та поглиблення соціально-економічної бази системи соціального забезпечення населення. В її основі повинен лежати перерозподіл функцій із соціального захисту населення і насамперед фінансової відповідальності за його здійснення між державними органами; працедавцями й працівниками. Такий перерозподіл розширить соціально-економічний простір підвищення соціальної безпеки населення, дасть змогу значно послабити потужний податковий прес на державні та місцеві бюджети, підвищить регулятивну ефективність власне державних форм соціального захисту населення й забезпечення соціальних гарантій.

ВИСНОВКИ

Соціальний захист - важлива складова соціальної політики та необхідний елемент функціонування держави в умовах ринкової економіки, відповідно до ст. 46 Конституції України це закріплене право громадян, яке забезпечується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел фінансування. Закріплення в Конституції гарантій соціального захисту відповідає положенням міжнародно-правових актів: Загальної декларації прав людини; Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права.

Розвиток розумових, організаторських здібностей людини, інших її сутністних сил неможливий без процесу праці. Позбавлена можливості працювати, людина деградує. Основна вина за неспроможність забезпечити роботою все працездатне населення країни лежить на економічній системі. Тому держава, на мою думку, повинна проводити всеохоплюючу політику соціального захисту на тільки тих, хто не спроможний заробляти, а й тих працездатних верств населення, які з вини економічної системи не можуть знайти роботу або неспроможні своєю працею забезпечити гідний для людини ХХІ ст. рівень життя.

Соціальний захист в Україні реалізується через матеріальне забезпечення економічно активного населення (шляхом соціального страхування); пенсійне забезпечення; соціальну допомогу найбільш вразливим категоріям; матеріальну допомогу сім'ям з дітьми; компенсації, індексації та пільги населенню; соціальне обслуговування тощо. Таким чином, соціальний захист здійснюється за допомогою соціального забезпечення та соціальної допомоги.

Система соціального захисту інвалідів передбачає пенсійне обслуговування; соціальні допомоги; реабілітаційні програми та заходи щодо активізації життєдіяльності інвалідів (можливості працевлаштування, соціально-побутові та медичні заходи, інші програми).

Важливою умовою досягнення в суспільстві соціальної стабільності є реформування системи соціального захисту, головною метою якого є розширення соціальної бази перетворень на основі стабілізації життєвого рівня населення, зменшення тягаря наслідків економічних реформ для найуразливіших верств населення, вжиття заходів щодо соціальної адаптації населення до цих перетворень.

Реформування механізму державного регулювання соціального захисту населення сприятиме не лише посиленню соціальної справедливості шляхом підвищення рівня життя малозабезпечених верств населення, а й консолідації суспільства на грунті посилення довіри до держави, створення реальної бази для сталого економічного зростання на довготривулу перспективу. Для цього необхідно створити відповідну законодавчо-нормативну базу, ефективно задіяти економічні важелі, налагодити чітку систему контролю за виплатою соціальної допомоги людям, які об’єктивно її потребують.

Серед головних напрямків реформування слід виділити: розвиток пенсійного забезпечення та пенсійного страхування; впровадження системи медичного страхування; реформування системи соціальної допомоги, розвиток адресної допомоги; соціальне забезпечення жінок, дітей, молоді; забезпечення інвалідам рівних з іншими громадянами можливостей для участі в різних сферах життя суспільства тощо.

Отже, після всього вище сказаного я хочу підкреслити те, що, на мою думку, соціальний захист на території України, в нашому сьогоденні, дуже слабий і незадовольняє всіх потреб нашого ХХІ ст. Це я можу підтвердити тим, що в нашій країні на сьогодні дуже багато безробітних; збільшилася кількість бездомних людей; люди які досягли пенсійного віку змушені далі працювати через те, що пенсії не вистачає прожити навіть півмісяця; зарплати у селі ледь-ледь дотягують до прожиткового мінімуму, тому молоді люди намагаються після здобуття вищої освіти залишатися в містах, а це в свою чергу призводить до занепаду сіл.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1.Конституція України (Основний закон). - К.: Право, 1996. - 54 с.

2.Указ Президента України "Про Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року" // Офіційний вісник України, 2000.-№15.

3.Національна програма професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001 - 2005 роки,

4.Послання Президента України Верховній Раді "Україна: поступ у XXIстоліття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000 - 2004 рр." //Урядовий кур'єр, 2000. - №34.

5.Постанова Кабінету Міністрів України "Про запровадження адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям". http://webua.net/socinform/dop_ditі2002.htm.

6.Положення "Про порядок призначення та виплати державної допомоги сім'ям з дітьми". // Урядовий кур'єр, 2000. - №34.

7.Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Закони України. - Том 1. - К.: АТ "Книга", 1996. - С. 301 - 309.

8.Закон України "Про пенсійне забезпечення". Закони України,Том 2. - К.: АТ "Книга", 1996. - С. 254 - 285.

9.Закон України "Про державну соціальну допомогу, малозабезпеченим сім'ям" від 01.07.2000 р.// Праця і зарплата,'2000, №25. - С. 2 - 3.

10.Закон України "Про загальнообов'язкове державне страхування// Відомості Верховної Ради України, 1998. - №23.

11.Баркер Р. Словарь социальной работы/ Пер. с англ. М.: Наука, 1994.-166с.

12.Бородецька Н. П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. – Донецьк: Янтар, 2001.

13.Введення у соціальну роботу. Навчальний посібник. - К.: Фенікс,2001. - 288 с.

14.Гайдуцький П.І., Подолєва О.Є. Фінансування соціальної політики. - К.: УАДУ, 1995. - 64 с.

15.Гончарова С.Ю., Отенко І.П. Соціальна політика. Навч. Посібник. –Х.:Вид. ХДЕУ, 2003.–200с.

16.Дерев`янко С. Соціально-економічне становище інвалідів в Україні та проьлеми їх соціального захисту за умов трансформаційної економіки // Україна: аспекти праці. – 2004. – №5. – С.12-16.

17.Дзюба С. Д., Ривак О. С. Основи економічної теорії. – К.: Знання, 2006.

18.Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки – К.: Знання-Прес, 2002. - 214с.

19.Іванова О.Л. Соціальна політика : теоретичні аспекти. – К.: Академія, 2003. – 107с.

20. Качан Л. На часі – Реформування системи соціальних послуг // Соціальний захист. – 2006. – №6. – С. 25-28.

21.Лібанович Е. Перспективи розвитку пенсійної системи //Соціальний захист. – 2006. – №2. – С. 17.

22.Лич О. В. Соціально-трудові проблеми // Формування ринкових відносин в Україні. – 2007. – №5. – С. 130-134.

23.Макарова О. В. Державні соціальні програми: теоретичні аспекти, методика розробки та оцінки. Монографія. – К.: Ліра – К, 2004. – 328с.

24.Мамалуй О. О. Основи економічної теорії. – К.: Юрінкем Інтер, 2003.

25.Мельник А.Ф. державне регулювання економіки. – К.: Знання, 1994.-358с.

26.Михайлик О. Про правове забезпечення конституційних гарантій прав і свобод людини в Україні // Підприємство, господарство і право. – 2006. – №9 – С. 55-57.

27.Мочерний С. В. Основи економічних знань. – К.: Феміна, 1995.

28.Отрошко О. В. Основи економічної теорії: макроекономічний аспект. – К.: „Знання”, 2006.

29.Степура О. С. Політична економія: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2006.

30.Чепінога В. Г. Основи економічної теорії. – К.: Юрінком Інтер, 2003.

31.Юридична консультація //Соціальний захист. – 2006. – №7. – С. 23-25.

32.Якубенко О. Функції соціальної держави//Соціальний захист. – 2003. – №7. – С. 35-37.

загрузка...
Top