Чому я не хочу страхуватися

План

  1. Вступ

  2. Чому я не хочу страхуватися

  3. Недосконалість страхового ринку України

  4. Напрямки вдосконалення державної політики в галузі страхування

  5. Висновки

  6. Використана література

Вступ

Діяльність кожного суб'єкта ринкових відносин пов'язана з ризиком, який необхідно попереджувати та зменшувати, на що спрямовано страхування.

Застосування заходів та механізмів упровадження фінансових послуг сприяє створенню передумов для економічного розвитку підприємств та установ в Україні. Протягом останніх років спостерігається стійка позитивна динаміка основних показників страхової діяльності. За період 2000 — 2005 років відбулося поступове зростання капіталу страховиків, збільшення обсягів страхових платежів, підвищується рівень страхового захисту суб'єктів господарювання та населення.

Але є і певні недоліки в галузі страхування. Низькими залишаються фінансові можливості вітчизняних страхових компаній щодо покриття великих ризиків. Не сприяє розвитку страхової справи в Україні і відсутність законодавче визначених механізмів стимулювання власників майна як юридичних, так і фізичних осіб, до ширшого використання можливостей страхового захисту своїх майнових інтересів.

Мета: розкрити недоліки страхування.

Актуальність: страхування має важливе значення для обґрунтованого вибору ділового партнера, підвищення власної фінансової стійкості підприємства, розробки програм зниження ризику підприємницької діяльності.

Основні завдання:

  1. чому я не хочу страхуватися;
  2. недосконалість страхового ринку України.

1. Чому я не хочу страхуватися

Рівень розвитку страхового ринку в Україні покриває ще не більше 10% потенційних ризиків, тоді як в більшості розвинутих країн це не менше 90-95%.

Питома вага нашої країни в світовому ринку сягає лише 0,01% і близько 0,05% обсягу страхових послуг, які надаються в Європі, при тому, що в Україні проживає понад 7% населення Європи та є великий промисловий, аграрний і науковий потенціал.

Низькими залишаються фінансові можливості вітчизняних страхових компаній щодо покриття великих ризиків.

Не сприяє розвитку страхової справи в Україні і відсутність законодавче визначених механізмів стимулювання власників майна як юридичних, так і фізичних осіб, до ширшого використання можливостей страхового захисту своїх майнових інтересів.

Вимагає подальшого вдосконалення державний контроль за фінансовою надійністю та виконанням страховими організаціями набутих зобов'язань.

Законотворча робота ще недостатньо спирається на наукові дослідження та практику. Кадровий потенціал не завжди уособлює висококваліфікованих менеджерів страхової справи.

Через недооцінку державними структурами значимості страхового захисту в розвитку економіки держави основний тягар витрат з упередження та ліквідації наслідків природних явищ, катастроф та техногенних аварій продовжує лягати на бюджет.

Держава не відповідає за зобов'язання страховиків, а страховики не відповідають за зобов'язання держави. Це не поширюється на зобов'язання з державного обов'язкового страхування, яке здійснюється за кошти бюджету і під гарантією держави.

Страхова діяльність здійснюється тільки за наявності у страховика спеціального дозволу (ліцензії) на проведення конкретного виду страхування.

2. Недосконалість страхового ринку України

Обсяги страхових операцій на страховому ринку України неухильно зростають, а страховики відіграють в економіці більш значну роль. Розвиток національної системи страхування за останні роки характеризується високоюдинамікою. Загальний обсяг страхових платежів (внесків) за всіма видамистрахування за 9 місяців 2003 року становив 6 067,2 млн. грн. У порівнянніз аналогічним періодом 2002 року обсяги вказаного показника зросли на З 133,0 млн. грн. (у 2,1 рази).Станом на 1 жовтня 2003 року в Україні діяло 355 страхових компаній (станом на 1 жовтня 2002 року - 331 страхова компанія). Із загальноїкількості страхових компаній 28 страховиків здійснюють діяльність зі страхування життя та 327 - інших видів страхування. Велика кількість страхових компаній із невеликим рівнем капіталізації свідчить про розпорошеність капіталу, що є на сьогодні значною перепоною для сталого розвитку страхового ринку.Активно розвивається ринок перестрахування. Проте при цьому суми перестрахування сплачені різко переважають над сумами отриманими. Так, якщо за 9 місяців 2003 року українські страховики отримали на перестрахування ризиків інших страховиків (перестрахувальників) 980 млн. грн., в тому числі від перестрахувальникІв-нерезидентів - 6,7 млн. грн., то за той же період ними сплачено на перестрахування 3,5 млрд. грн. (57,2% від страхових премій), з них:

  • перестраховикам - нерезидентам – 2,1 млрд. грн. (34,7% від валових премій на усьому ринку),
  • перестраховикам - резидентам - 1,4 млрд. грн. (22,6% відповідно).

Найбільші суми були сплачені на перестрахування з добровільних видів майнового страхування (61% від премій з цих видів) - 3 108,8 млн. грн., у тому числі за межі України 1 833,3 млн. грн. За договорами зі страхування життя сплачено на перестрахування 14,5 млн. грн. (33,5% від премій з цього виду). Майже всі операції щодо перестрахування ризиків за договорами страхування життя проводилися із перестраховиками - нерезидентами. Це свідчить про наявність значного відтоку грошових коштівз перестрахування за кордон, що є негативним явищем.

Перепоною на шляху реалізації єдиної державної політики та інтеграції у європейські та світові ринки є відсутність норм, що регулюють окремі питання надання послуг небанківськими фінансовими установами. На сьогоднішній день Держфінпослуг здійснює діяльність із розроблення та запровадження регуляторних норм з метою врегулювання діяльності знадання фінансових послуг. Але при проведенні аналізу на відповідністьзазначених актів виникає ряд неузгодженостей між нормами європейськогозаконодавства та нормами чинних українських законів. Необхідно акцентувати увагу на колізіях, що виникають при розробці та впровадженні підзаконних нормативних актів Держфінпослуг. Колізія полягає: з однієї сторони, в невідповідності норм самих законів у на основі яких розробляються підзаконні акти Держфінпослуг; з другої сторони в обов'язку Держфінпослуг подавати прийняті Держфінпослуг підзаконні актина юстування в Мінюст з довідкою на відповідність законодавству ЄС.Недосконалість регуляторних норм діяльності страхових компаній призводить до наступних негативних процесів в сфері страхування:

  • недодержання страховими компаніями вимог щодо достатності капіталу
  • страхові компанії в основному здійснюють діяльність із страхування юридичних осіб
  • страхові компанії переважно надають послуги із іншого страхування, ніж страхування життя, що свідчить про недовіру споживачів страхових послуг до страхових компаній.

Цю проблему необхідно вирішувати за допомогою розробки окремих регуляторних норм, посилення вимог до прозорості діяльності страхових компаній та розробки правил захисту прав споживачів з урахуванням положень європейських директив.

Невідповідність положень законів України європейському законодавству породжує проблеми з імплементації європейського законодавства за наступними напрямками:

  • застосування національних стандартів бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності страховими компаніями;
  • застосування стандартів нагляду за страховою діяльністю;
  • захистом клієнтів страхових компаній;
  • врегулювання питань корпоративного управління страховою компанією та вимог до статутного капіталу компанії;
  • класифікації видів страхових компаній, які не відповідають визначеній класифікації в європейському законодавстві;
  • регулювання діяльності страхових посередників.

3. Напрямки вдосконалення державної політики в галузі страхування

Основні засади вдосконалення державної політики в галузі страхування базуються на європейських підходах до контрольної діяльності держави, які формуються міжнародною організацією страхових наглядів та Комітетом зі страхування при Європарламенті. їх можна визначити так:

  • подальша інтеграція України в міжнародні страхові структури,
  • розвиток законодавчої і нормативної бази;
  • розробка стандартів електронного обігу та обліку;
  • створення умов для взаємовигідної інтеграції страхової та банківської систем;
  • формування об'єднань страховиків з найважливіших проблем страхування;
  • створення оптимальної структури співвідношення між обов'язковим і добровільним страхуванням;
  • залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування;
  • створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів.

Подальший розвиток законодавчої та нормативної баз передбачає розробку й ухвалення низки законодавчих актів, які розвивають страхове законодавство України. Насамперед це стосується перестрахування, а також діяльності страхових посередників.

Потребує невідкладного впорядкування нормативна база у сфері обліку, статистичної і бухгалтерської звітності, аудиту. Не вирішено повністю, як саме в системі обліку слід ураховувати передання резервів перестраховикові або резерви в майбутніх виплатах після вирішення спірних питань тощо. Необхідна комплексна система фінансових показників та їх розшифрувань для страхової компанії (окремі форми звітності для податкових і статистичних органів, органів страхового нагляду, а також преси і страхувальників).

Важливо також законодавче й нормативно вдосконалювати систему страхування життя, медичного та пенсійного страхування, страхування політичних ризиків, діяльності товариств взаємного страхування і т. ін.

Розвиток страхового ринку потребує вирішення багатьох актуальних питань через об'єднання страховиків, що спеціалізуються на найважливіших напрямках страхової діяльності.

В Україні набула поширення така форма, як страхові бюро. Членство в таких бюро, що створені відповідно до рішень Уряду України, е обов'язковим для всіх страховиків, котрі отримали ліцензію на певний вид діяльності. Першим таким бюро стало Моторне (транспортне) страхове бюро. Воно об'єднало страховиків, які здійснюють страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Далі згідно із законодавством України створено Морське та Авіаційне страхові бюро - об'єднання страховиків, які страхують морські та авіаційні ризики. Проектами відповідних актів законодавства передбачено також створення Ядерного й Космічного страхових бюро. А за планами найближчим часом можуть бути створені бюро страхування фінансових та експортних ризиків.

Особливістю бюро є те, що законодавче регулювання та нагляд з боку держави тут органічно поєднуються із саморегуляцією з боку страхового ринку. Фактично створюється орган, де страховики самостійно на демократичних засадах встановлюють загальні "правила гри", затверджують нормативні регуляційні документи щодо розвитку галузі, координують здійснення страхування, погоджуючи умови страхування, страхові тарифи, розмір комісійних і т. ін., а також проводять єдину міжнародну політику.

При цьому ніхто не повинен втручатися в нормальну конкурентну боротьбу за ринок і клієнтів. Держава здійснює свій нагляд через наглядові Ради, що є в кожному бюро. Крім того, загальні умови функціонування цих бюро також затверджуються державними органами.

У найближчій перспективі державне регулювання через обов'язкові пули - страхові бюро - може стати одним із основних напрямків державного впливу в галузі страхування.

Важливе значення має також подальша інтеграція України у світові структури, що визначають міжнародну політику в галузі страхування.

Україна лише з 1992 року почала активно залучатися до міжнародної інтеграції. Очевидно, що за час, який минув відтоді, наша країна ще не ввійшла в усі необхідні структури як на європейському, так і на світовому рівні. Проте вже є певні успіхи в цьому плані. Так, у 1997 році Україна першою з країн СНД стала асоційованим членом системи "Зелена картка".

Подальша інтеграція України в міжнародні структури дозволить вивірити державну політику щодо регулювання страхової діяльності згідно із застосовуваними у світі формами, методами та важелями. Розвинені країни - члени Європейського Союзу - мають максимально ідентифіковані методи державного регулювання, установлювані відповідними директивами цього Союзу. Наша країна, стаючи поступово повноправним членом найавторитетніших міжнародних організацій, оволодіває методами впливу держави на страховий ринок, що відповідають найвищим світовим стандартам.

Державна політика має також удосконалюватися через сприяння оптимізації співвідношення між обов'язковим та добровільним страхуванням.

Закон України "Про страхування" передбачає запровадження нових видів обов'язкового страхування тільки внесенням змін до цього Закону, тобто можливості запровадження такого страхування дуже обмежені і процедура досить складна.

Таке положення цілком виправдане, оскільки введення того чи іншого виду обов'язкового страхування підвищує ступінь відповідальності держави. Тобто при розширенні поля обов'язкового страхування держава фактично змушує громадян або юридичних осіб до використання цієї послуги. А оскільки в умовах демократичного суспільства та ринкової економіки примушення з боку держави має бути мінімальним, відповідальність при запровадженні обов'язкового страхування набуває великої ваги.

У цьому плані сьогодні постають три головні завдання. Перше - перегляд щодо можливого зменшення діючих видів обов'язкового страхування. Друге - упорядкування умов та порядку здійснення зазначених видів. І третє - введення нових видів тільки в разі реальної потреби в цьому.

Деякі види обов'язкового страхування слід упорядковувати, удосконалюючи умови їх проведення, якомога чіткіше встановлюючи обов'язки страховика й визначаючи форми типових договорів. Завдання з упорядкування діючих видів обов'язкового страхування стосується насамперед таких його видів, як авіаційні ризики, втрата врожаю, нещасні випадки на транспорті.

У цілому сфера розширення поля обов'язкового страхування уже значною мірою вичерпана, і головне завдання полягає нині не у запровадженні нових видів, а у вдосконаленні діючих.

Зазначене завдання споріднене з таким: залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування.

Baжливе значення для держави має нині створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у системі страхування.

Тепер головне завдання державної політики - налагодити дворівневу підготовку. Перший - базовий бакалаврський рівень - має забезпечувати оволодіння фундаментальними знаннями як у галузі страхування, так і в цілому з економіки, фінансів, основ математики і т. ін. Цей рівень повинен охоплювати здебільшого молодь після здобуття середньої освіти, а також молодь, що вже має деякий досвід роботи на страховому ринку.

Другий - рівень спеціаліста та магістра - повинен охоплювати передусім тих, хто має освіту бакалавра з економіки, а також тих, хто має досвід роботи на страховому ринку і раніше здобув вищу освіту за іншим профілем, осіб з досвідом керівної роботи на страховому ринку. При цьому слід розвивати базу спеціалізованої підготовки на рівні магістрів та спеціалістів.

Завдання держави - регулювати також систему короткотермінової перепідготовки кадрів з дуже вузьких питань, таких як актуарні проблеми, перестрахування тощо.

І, нарешті, серйозного значення набуває сьогодні посилення впливу держави на проведення інвестиційної політики з боку страховиків.

Висновки

Ми розглянули тему „Чому я не хочу страхуватися”. І можемо зробити наступні висновки.

Сьогодні держава не в змозі вирішувати такі важливі соціальні питання, як медичне обслуговування, виплата пенсій, надання допомоги з безробіття, відшкодування витрат при травматизмі на виробництві і т. ін. лише за рахунок державного бюджету. Отже, потрібно залучати кошти підприємств, роботодавців, працівників. Якщо таке залучення здійснювати напряму, то це фактично означатиме введення нових видів податків. Крім того, кошти, які залучаються, мають деякий час розміщуватися так, щоб приносити додатковий дохід.

Такі завдання може виконати страховий ринок. Відносини, які виникають при залученні страхового ринку до вирішення соціальних програм, якісно відрізняються від відносин, пов'язаних із прямим відчуженням коштів. Роботодавці, підприємства та працівники вступають у гарантійні цивільно-правові відносини, де страхова компанія бере зобов'язання отримати додатковий дохід завдяки розміщенню взятих коштів і здійснити ті виплати, під які взято зобов'язання (пенсії, допомога, компенсації тощо).

Тому найближчим часом необхідно законодавче визначити поле, що його має посідати страховий ринок у соціальних програмах, і прийняти необхідні рішення щодо його входження в ці програми. Зауважимо, що страховий ринок не може повністю взяти на себе виконання функцій за соціальними програмами. Держава за рахунок своїх власних коштів має гарантувати мінімум соціальних благ за всіма напрямками.

Використана література:

  1. Говорушко Т. А. Страхові послуги: Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -397, с.
  2. Нечипорук Л. В.Закон Украины "О страховании": Комментарий. -Харьков: Одиссей, 2004. -318, с.
  3. Внукова Н. М. Страхування: Навч.-метод. посібник. - Харків: Бурун Книга, 2004. -371, с.
  4. Горбач Л. М. Страхова справа: Навчальний посібник. -К.: Кондор, 2003. - 248 с.
  5. Страхування: Підручник.. -К.: КНЕУ, 2002. -599 с.
загрузка...
Top