Завдання соціології на даному етапі розвитку суспільства

Вступ.

1. Роль соціології в суспільстві та її функції.

2. Основні завдання соціології на сучасному етапі.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Роль соціології в суспільстві визначається її предметом, а реалізується функціями.

Головною з функцій є теоретико-пізнавальна, яка полягає в тім, що соціологія разом з іншими науками бере активну участь у пізнанні об’єктивної реальності, допомагає з’ясовувати та формувати нові теоретичні та практичні знання про суспільство, в якому живе людина, про закономірності розвитку соціальних відносин у ньому.

Соціологія молода й дуже динамічна наука. Вона все ще перебуває на стадії становлення, і в ній багато «білих плям»: тривають дискусії навіть навколо самого предмета вивчення, не розроблено теорії багатьох соціальних явищ, не повністю сформовано понятійний апарат тощо. Тому теоретико-пізнавальну функцію передовсім спрямовано на саморозвиток і саморефлексію науки, пізнання самої себе. Це, відповідно, стимулює діяльність і самих соціологів.

Основним завданням соціології, пов’язаним з теоретико-пізнавальною функцією, є дослідження соціальних явищ і процесів. При цьому кожне явище, кожний процес слід розглядати в комплексі, у взаємозв’язку та взаємозалежності з іншими явищами і процесами. Найважливіші наукові результати соціологічних досліджень втілюються в різних звітах, інформаційних і аналітичних доповідях, монографіях, виступах провідних учених на шпальтах часописів, центральних газет, на телебаченні і радіо. Усе це є проявом описово-інформаційної функції соціології.

Окрім того, соціологія надає конструктивну допомогу в розв’язанні або прогнозуванні розвитку практичних проблем, що виникають у різних царинах суспільного життя: економіко-господарських, політичних, поведінкових тощо. Ця функція називається прикладною, прогностично-перетворювальною, або конструктивною.


1. Роль соціології в суспільстві та її функції

Місце і роль соціології у практичній діяльності людей, у життєдіяльності суспільства в цілому реалізується через ті функції, які вона виконує. Функції соціології, таким чином, визначають основні її обов'язки перед суспільством, найважливішу спрямованість і коло її діяльності. Головними функціями соціології є пізнавальна, практична, теоретична, описова, інформаційна, прогностична, управлінська, гуманістична й ідеологічна.

Пізнавальна функція пов'язана з вивченням закономірностей соціального розвитку, тенденцій зміни різних соціальних явищ і процесів. Особливе місце тут належить соціологічним теоріям середнього рівня, які на основі соціологічних досліджень виявляють закономірності й перспективи розвитку суспільства, дають наукові відповіді на актуальні проблеми сучасності, вказують шляхи й методи соціального перетворення світу.

Практична функція визначається ступенем участі соціології у розробці практичних рекомендацій і пропозицій щодо підвищення ефективності управління різними соціальними процесами та суспільством у цілому. Практична функція соціології тісно пов'язана з пізнавальною. Єдність теорії і практики — характерна риса соціології.

Теоретична функція полягає у концентрації, поясненні, поповненні та збагаченні наявного соціологічного знання, в розробці законів, категорій і методів цієї науки на основі дослідження соціальної діяльності.

Описова функція соціології передбачає систематизацію, опис, нагромадження одержаного дослідницького матеріалу у вигляді аналітичних розвідок, різного роду наукових звітів, статей, книг. У них відтворюється реальна картина соціального об'єкта, що вивчається. При виконанні цієї роботи вимагається висока моральна чистота і добропорядність ученого, бо на основі таких матеріалів робляться практичні висновки і ухвалюються управлінські рішення. Ці матеріали є джерелом виміру, відліку, порівняння для майбутніх поколінь.

Інформаційна функція — це збирання, систематизація та нагромадження соціологічної інформації, яку одержують у результаті проведення досліджень. Соціологічна інформація — найоперативніший вид соціальної інформації. У великих соціологічних центрах вона концентрується в пам’яті ЕОМ. її використовують соціологи, керівники державних та інших установ для управління суспільством, соціальними процесами і явищами, соціальною діяльністю людей.

Прогностична функція полягає у підготовці соціальних прогнозів. Соціологічні дослідження завершуються обґрунтуванням короткострокового, середньострокового чи довгострокового прогнозу досліджуваного об'єкта. Короткостроковий аналіз спирається на виявлену тенденцію, а також на зафіксовану закономірність і відкриття фактора, який вирішальним чином впливає на прогнозований об'єкт. Відкриття такого чинника — це складний вид наукової роботи. Тому в соціологічній практиці частіше використовуються короткострокові та середньострокові прогнози.

Управлінська функція соціології пов'язана передусім з використанням знань для розробки і створення ефективних моделей управління різноманітними соціальними системами та інститутами, соціальними процесами і об'єктами.

Гуманістична функція соціології полягає в розробці цілей соціального розвитку, формуванні соціальних ідеалів і цінностей, програм науково-технічного й соціокультурного розвитку суспільства.

Ідеологічна функція випливає з об'єктивної участі соціології в духовному житті суспільства, виробленні перспектив його розвитку, поширенні наукової ідеології серед населення, підготовці висококваліфікованих і компетентних спеціалістів.

Слід зазначити, що в практиці суспільного життя ці функції реалізуються значною мірою завдяки розгалуженій та багаторівневій структурі соціологічного знання.

2. Основні завдання соціології на сучасному етапі

Як справедливо наголошує К. Грищенко, соціологія, мабуть, єдина із суспільних наук, яка не лише покликана, а й має реальні можливості розкривати стан, тенденції руху сучасного суспільства, прогнозувати найближчу і віддалену перспективу його роз-
витку, причому не тільки в дослідному, теоретичному плані, а й у практичному, прикладному. За допомогою соціологічних досліджень виявляються відхилення в розвитку соціальних відносин, своєчасно прогнозуються негативні явища, розробляються соціальні технології, системи управління соціальними організаціями, тому що не можна здійснювати перетворення, що стосуються інтересів багатьох людей, не зважаючи на те, як саме ці перетворення сприйматимуться ними.

За радянських часів вітчизняних соціологів не залучали до розробки фундаментальних управлінських рішень. Можна навести багато прикладів, коли масштабні проекти, що ухвалювалися без соціологічної експертизи, виявлялися не тільки нежиттєздатними, а навіть шкідливими: організація колгоспів і радгоспів, визнання населених пунктів «неперспективними», спроби ліквідації приватних підсобних господарств, побудова палаців культури у невеликих селищах, на дрібних підприємствах, «перекидання» річок, утворення штучних водойм і переселення у зв’язку з цим величезної кількості населення тощо.

Нині провідних соціологів як консультантів і експертів залучають до численних державних і громадських організацій з метою обґрунтування схвалюваних ними рішень, прогнозування наслідків, аналізу електоральної поведінки населення й т. ін. Але така співпраця ще недостатньо поширена. Наукові здобутки соціології не привертають належної уваги з боку вищих законодавчих і виконавчих органів влади; висновки та рекомендації вчених мало враховуються під час розв’язання непростих соціальних проблем сучасного розвитку суспільства, що разом з іншими чинниками зумовлює вкрай неефективне функціонування багатьох його структур.

Головною причиною незатребуваності соціології є те, що інтереси країни і її громадян та інтереси владних структур далеко не завжди збігаються. Це розходження інтересів багато в чому зумовлене превалюванням у владних структурах егоїстично-кланових мотивів, впливом тіньових механізмів діяльності вітчизняних «олігархів».

Отож, популяризація соціологічних знань з-поміж управлінського персоналу, представників влади запобігатиме багатьом негативним наслідкам помилкових управлінських рішень. Прийняття правильних рішень і ефективне прогнозування їх наслідків можливі лише за умови соціологічної грамотності управлінців, глибокого засвоєння ними знань, методів і методик соціології, формування практичних навичок їх застосування.

Останнє належить уже до світоглядно-освітньої функції соціології, яка проявляється в популяризації і поширенні сучасних наукових знань та уявлень про механізми соціальних процесів. З 1992р. соціологію вивчають майбутні фахівці всіх профілів. Це сприятиме поступовому подоланню стереотипів технократичного і суто економічного мислення керівників різних рівнів.

Американська соціологічна асоціація постійно публікує досить широкі списки посад, на які можуть претендувати люди, котрі здобули фахову соціологічну підготовку певного ступеня.
У нашій країні соціологів запрошують на роботу (крім суто соціологічних служб) в адміністративні органи, відділи міністерств, служби зайнятості, теле- і радіоцентри, органи правопорядку. Останніми роками поширюється новий різновид праці на базі соціологічної освіти — соціальна робота.

Крім цього соціологія має й інші можливості впливати на соціальне життя суспільства. Одним зі способів поширення соціологічних знань є співпраця соціологів-професіоналів з управлінцями, надання останнім методичної та консультативної допомоги. Для поширення і популяризації соціологічних знань треба використовувати й засоби масової інформації, видавничу базу, пропагувати соціологічні знання з-поміж усіх верств населення, допомагати людям розв’язувати складні проблеми, визначати оптимальні варіанти діяльності. Соціологічні знання, наукове тлумачення подій, що сталися в суспільстві, проникають у людську свідомість, формують соціологічний стиль мислення, який полягає, за влучним висловом американського соціолога П.Бергера, «...у вмінні бачити людину в суспільстві і суспільство в людині, розуміти, як поєднується індивідуальне із суспільним, як відбувається взаємозв’язок усіх соціальних явищ і процесів».

Усе це вже належить до ідеологічної функції соціології, яка орієнтує, мобілізує населення насамперед через освіту, через проникнення соціологічних знань і соціологічного стилю мислення в різні царини суспільного життя. Але дехто з учених не визнає ідеологічної функції соціології, мотивуючи це тим, що ідеологія — неодмінно класова за змістом, політично зорієнтована система поглядів. Та в ширшому розумінні ідеологія — це сукупність поглядів та уявлень, що орієнтують людей, мобілізують їх для певної суспільно значущої діяльності.

Реалізація функцій соціології невіддільна від виховних ефектів, що виявляються у формуванні діалектичного співвідношення загальнолюдських, групових, колективних та індивідуальних соціальних інтересів і стосунків, котрі сприяють взаєморозумінню, збереженню й розвитку індивідуальних уподобань, полегшенню взаємодії представників різних соціальних груп і професій. Матеріальною основою цього процесу є різноманітність форм власності на засоби виробництва, і на цьому слід особливо наголосити, бо відомо, що філософія освіти колись висунула тезу про всемогутність виховання. Віру у всемогутність виховання і швидку зміну свідомості людини за умов суспільної власності, як відомо, підтримували політичні діячі радянської держави і комуністичної партії, надаючи величезного значення ідеологічному впливу на трудящих, посиленню агітації та пропаганди. Однак практичні наслідки цього процесу значною мірою розійшлися з прогнозами. Очевидно, що взаємозв’язок суспільства й особи не можна зводити лише до ідеологічного впливу першого на другу. Найактуальнішим у цьому плані є подолання відчуження людини від засобів виробництва через роздержавлення, ліквідацію монополії державної власності, перехід до різноманітних форм власності, до ринкових відносин. Це сприятиме активізації людського фактора, подоланню соціальної апатії, буде запорукою успішного розв’язання проблем становлення незалежної України.

Отже, функцій у соціології багато, але об’єднує їх мета — дати об’єктивні знання соціальної реальності, виявити негативні тенденції, передбачити їх наслідки, оптимізувати управлінські рішення. Соціологія має визначити реальні умови для організації ефективної діяльності людей. Надзавданням соціології є передбачення, але не суто інтуїтивне, а таке, що спирається на науково обґрунтований аналіз стану суспільства.

Особлива потреба в соціологічних знаннях та рекомендаціях відчувається нині у зв’язку з кардинальними перетвореннями нашого суспільства, колективним суб’єктом яких є все населення. Жодне перетворення не може бути успішним без урахування ставлення людей до його цілей і програм, без свідомої активної участі народу в здійснюваних соціальних перетвореннях, у новаційних процесах.

Для того щоб визначити тенденції розвитку будь-яких явищ, вибрати оптимальні засоби управління ними, треба знати можливості соціальних спільнот, що є суб’єктами, умови використання пропонованих засобів.

Перетворення, що здійснюються в нашій державі, зачіпають інтереси всього населення, змінюють його майновий і соціальний стан, трансформують поведінку багатьох соціальних груп, які взаємодіють між собою. За цих умов органам управління вкрай необхідна повна, точна і вірогідна інформація про реальний стан справ у будь-якій сфері суспільного життя, про потреби, цінності, інтереси, поведінку різних соціальних груп, а також про можливості впливу їх поведінки на суспільні процеси. Давати таку інформацію — завдання соціології. Інакше кажучи, соціологія має забезпечувати надійний зворотний зв’язок в організації управління суспільними перетвореннями. Тільки глибоке вивчення думок і сподівань трудящих, урахування їхніх потреб та інтересів, підвищення дієвості й оперативності соціологічної інформації сприятиме оновленню будь-якого суспільства.

Значну роль відіграють соціологічні знання в конкретизації рішень уряду, кожне з яких має осмислюватися й обґрунтовуватися з позицій соціології.

Соціологія виявляє взаємозв’язок соціальних відносин і процесів у різних сферах з такими самими процесами на державному рівні. Для цього слід якомога точніше визначати групи, що взаємодіють, вивчати конкретні умови їх діяльності, співвідношення їхніх прав і обов’язків, зміст і способи реалізації інтересів, методи узгодження індивідуальних та групових інтересів із загальнодержавними, забезпечувати постійний соціологічний контроль за виконанням конкретних рішень, за процесами перетворень.

Недостатній соціологічний контроль, брак прогнозування розвитку ринкових відносин призводить до негативних наслідків, і це не завжди зумовлене слабким розвитком методологічних засад соціології та низькою кваліфікацією соціологічних кадрів. Слід зауважити, що інформація не може сама собою перетворитися на рішення, прогнози, рекомендації. Соціологія разом з іншими науками має розробляти такі рекомендації, а використовувати і впроваджувати їх мусять органи управління, конкретні керівники. Проте багато цінних соціологічних розробок так і не втілюється в життя. Більше того, подеколи органи управління діють усупереч рекомендаціям учених, що не йде на користь рішенням, які приймаються.

З огляду на це особливо актуальним для соціології в Україні є формування соціологічного мислення в усіх верствах населення, передусім у молоді, у людей, зайнятих на виробництві, — від пересічного робітника до керівника. Кожен член суспільства має бути певною мірою соціологічно освіченим, повинен розуміти значення і роль соціологічних знань у розбудові нового суспільства, має вміти дати соціологічну оцінку виконанню своїх професійних дій, передбачати соціальні наслідки своїх втручань у суспільне життя.

Слід зазначити, що нині посилюється тенденція до інтернаціоналізації соціології, формування соціологічного знання, яке складається з різних теорій, що не заперечують одна одну. Підтвердженням тому може бути девіз XII Всесвітнього соціологічного конгресу (липень 1990p., Мадрид) — «Соціологія для єдиного світу: єдність чи різноманітність?». На конгресі йшлося про те, що для аналізу соціальних змін необхідна не одна загальносоціологічна теорія, а різні, що є свідченням певного соціологічного плюралізму. Важливого значення набуває не інтеграція соціологічних теорій, а консолідація різних підходів і концепцій.

За таких умов зростає значення формування нового соціологічного мислення, основним принципом якого має стати просування в напрямі до єдиного світового соціологічного знання з метою розв’язання спільних завдань. Однак при цьому не повинні нівелюватися різноманітність і своєрідність різних соціологічних знань, багатоваріантність шляхів досягнення поставлених цілей.

Єдність і різноманітність у соціології в діалектичному поєднанні — це також ознака нового соціологічного мислення. Видатний соціолог XX ст. П. Сорокін порівнював соціологію із дволиким Янусом, один лик якого — єдність, а другий — різноманітність. Однак заклик П. Сорокіна до консолідації зусиль представників різних течій був сприйнятий більшістю радянських учених як украй реакційний. Проте згодом виявилося, що саме єдності в різноманітності потребує зовсім нова політична й ідеологічна ситуація як у світі, так і в нашій країні — припинення холодної війни, розвиток демократії та свободи. Конкретною передумовою формування нового соціологічного мислення є схожість досліджуваних проблем. Вони актуальні для соціології різних країн і можуть за умови їх спільного вивчення піднести соціологічні знання до принципово нової вершини. З огляду на це дуже важливого значення набуває здобуття порівняльних даних, які можна використовувати для розв’язання завдань, що мають теоретичний та вжитковий характер. Схожість постановки, змісту і способів дослідження соціальних проблем у різних країнах зумовлено тим, що всі народи однаково переймаються питаннями виживання людини, екологічної безпеки, підвищення ефективності виробництва, взаємодії різних соціальних груп тощо.

Соціальна політика безпосередньо пов'язана з людиною та її особистими інтересами. Тому, приймаючи рішення соціального спрямування щодо управління трудовим потенціалом суспільства, керівництво держави несе високу суспільну відповідальність. Повного узгодження суспільних і особистих інтересів можна досягнути лише через реалізацію багатьох соціальних рішень. Такі рішення приймають керівники усіх рівнів управління. Вони мають прямий і в багатьох випадках вирішальний вплив на поведінку працівників.

Таким чином, головна мета соціальної політики в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки - зняти всі обмеження на шляху вільної економічної діяльності, дати можливість кожному працівникові, кожному трудовому колективу одержувати доходи відповідно до реального внеску в збільшення суспільного багатства і задоволення потреб суспільства та населення держави.


Висновки

Становлення нової економічної системи, заснованої на ринкових відносинах, безпосередньо пов'язане з реформуванням існуючої соціальної політики. На сучасному етапі ринкових перетворень в Україні вже здійснено лібералізацію економіки та зовнішньоекономічної діяльності, розпочато приватизацію, практично ліквідовано адміністративно-командну і розподільчу систему управління, демократичнішими стали трудові відносини. В основному сформовано недержавний сектор економіки, фінансові та банківські структури, валютний і фондовий ринки та ринок цінних паперів. Разом з тим розрив економічних зв'язків у межах колишнього союзу, нестача енергоносіїв, повільна конверсія значної кількості підприємств оборонного комплексу призвели до спаду виробництва, вимушеної неповної зайнятості та безробіття, руйнування соціальної інфраструктури.

В умовах переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки проблема побудови нової соціальної політики визначається як заходи по соціальному захисту окремих категорій населення (пенсіонерів, студентів, інвалідів, багатодітних сімей тощо). Метою соціальної політики держави є забезпечення рівноважного функціонування суспільства без струсів і потрясінь, досягнення в суспільстві злагоди, стабільності та соціальної цілісності, самодостатнього рівня життєдіяльності людей. Метою соціальної політики також є надання кожному членові суспільства можливості вільно розвиватися, реалізовувати свої здібності, одержувати дохід, поліпшувати добробут.Метою і завданням політики соціального добробуту є поліпшення життя людей шляхом підвищення життєвого і якісного рівня, утвердження соціальної справедливості і забезпечення найбільшої реалізації можливостей особи бути здоровим, освіченим і соціально активним громадянином держави.


Список використаної літератури

1. Білоус В. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 140с.

2. Брегеда А. Соціологія: Навч. метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К., 1999. — 123с.

3. Вербець В. Соціологія: теоретичні та методичні аспекти: Навч.-метод. посіб. / Рівненський держ. гуманітарний ун-т. — Рівне : РДГУ, 2005. — 202с.

4. Герасимчук А. Соціологія: Навчальний посібник/ Андрій Гера-симчук, Юрій Палеха, Оксана Шиян,; Ред. В. Я. Пипченко, Н. М. Труш. -3-є вид., вип. й доп.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. -245 с.

5. Дворецька Г. Соціологія: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — 2-ге вид., перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2002. — 472с.

6. Додонов Р. Соціологія: Навч. посібник для курсантів і студ. вищих навч. закл. МВС України / Донецький юридичний ін-т МВС при Донецькому національному ун-ті. — Донецьк, 2005. — 224с.

7. Жоль К. Соціологія: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Либідь, 2005. — 440с.

8.Лукашевич М. Соціологія : Базовий курс: Навчальний посібник/ Микола Лукашевич, Микола Туленков,; . -К.: Каравела, 2005. -310 с.

9. Макеєв С. Соціологія: Навч. посібник / Сергій Олексійович Макеєв (ред.). — 2.вид., випр. і доп. — К. : Знання, 2003. — 454с.

10. Попова І. Соціологія: Пропедевтичний курс : Підручник для студ. вузів/ Ірина Попова,; Пер. з рос. В.П.Недашківський. -2-е вид.. -К.: Тандем, 1998. -270 с.

загрузка...
Top