Який із типів сім’ї домінує сьогодні в українському суспільстві

Вступ.

1.Типологія і структура сім’ї. Проблеми сучасної сім’ї.

2. Стан і тенденції розвитку типів сім'ї в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Сім’я як соціальний інститут є об’єктом теоретичного соціологічного аналізу на макрорівні. Такий аналіз дає змогу з’ясувати типи сім’ї і шлюбу в різних культурах, їх зв’язок з іншими соціальними інститутами та системами, визначити функції сім’ї і з’ясувати, наскільки функціонування сім’ї і спосіб її життя відповідають потребам суспільства.

При цьому вивчаються не конкретні сім’ї, а взірці сімейної поведінки, притаманні певним культурам чи соціальним групам, аналізуються основні ролі членів сім’ї, ефективність їх виконання, суспільні функції сім’ї, причини та наслідки недостатньої реалізації цих функцій за різних культурно-історичних умов, соціальний механізм зміцнення сімейних норм та цінностей, співвідношення з ними реальної поведінки членів різних типів сімей тощо.

Включаючись у ціннісно-нормативну систему суспільства, сім’я виступає як соціальний інститут, своєрідний ціннісно-нормативний комплекс, за допомогою якого регулюється й контролюється поведінка членів сім’ї, визначаються їхні соціальні ролі та статуси.

Контроль може бути формальним і неформальним, здійснюватися як стосовно відносин подружжя (між чоловіком і дружиною), так і стосовно батьківства (між батьками і дітьми). Якщо порушення сімейних норм має епізодичний характер, не призводить до розпаду сім’ї, відмови від батьківства, то такі відхилення від нормативної поведінки контролюються громадською думкою, за допомогою неформальних санкцій з боку родичів, друзів, товаришів по роботі тощо. Коли виникають постійні сімейні конфлікти, що призводять до розлучення, тоді державно-правові органи (суди) визначають права та обов’язки колишнього подружжя щодо користування майном, виховання дітей тощо.


1.Типологія і структура сім’ї. Проблеми сучасної сім’ї

З формуванням ринкових відносин збільшуватиметься можливість маневрування коштами. Сім’ї матимуть вільний доступ до банківських кредитів та інших видів позичок, а тому матимуть можливість придбати (побудувати) комфортабельний будинок чи дачу, автомобіль високого класу, сучасну побутову техніку тощо. Це все забезпечує самоповагу людини, її задоволення власним життям, що у свою чергу позитивно позначатиметься на стабільності сім’ї та й суспільства в цілому.

Різноманітність сімейних відносин зумовлює появу багатьох типів сім’ї. У соціологічних дослідженнях їх класифікують за такими критеріями:

- характером спорідненості:

• консангвінальна (кровноспоріднена) — тип сімейної організації, в якому основними є відносини дітей з батьками і дітей між собою, тобто відносини, що базуються на кровній спорідненості, а не на зв’язках між подружжям;

• кон’югальна (подружня чи шлюбна) — тип сімейної організації, в якій основним є відносини жінки і чоловіка, а не кровно-родинні зв’язки.

- кількістю представлених поколінь:

• однопоколінна, що складається з подружньої пари без дітей;

• проста або нуклеарна — подружня пара з дітьми, які ще не одружені. Найбільш розповсюджений тип сім’ї в сучасному суспільстві;

• розширена, що складається з трьох і більше поколінь, які з’явилися внаслідок одруження дітей та онуків і зв’язані спільним господарством;

- типом подружжя:

• проста — моногамія;

• складна — поліандрія, полігінія тощо (див. табл. на с. 274), що виникає, коли кілька нуклеарних сімей об’єднуються через спільного чоловіка чи жінку;

• розширена, що складається із кількох нуклеарних сімей, які живуть разом і ведуть спільне господарство;

- наявністю батьків:

• повна, коли є батько і мати;

• неповна, коли відсутній хтось із батьків;

- кількістю дітей:

• бездітна — немає дітей;

• однодітна — одна дитина;

• багатодітна — троє і більше дітей;

- розподілом ролей:

• партнерська — заснована на взаєморозумінні подружжя і добровільному розподілі ролей згідно з можливостями і схильностями кожного з них;

• матріцентрична — центральне місце посідає мати через обмежену включеність батька в сімейне життя;

• патерпальна — центральне місце посідає батько; він піклується про інших членів сім’ї, ставиться до них поблажливо як до слабших;

- ступенем самостійності:

• автономна — така, що є самодостатньою, самостійною одиницею;

• гетерономна — така, котра не є економічно самодостатньою, засоби до життя забезпечує один чи кілька її членів, характеризується чітким розподілом обов’язків, а отже, дотриманням норм, правил, що запроваджені іншими[5, c. 162-164].

Окрім типів сім’ї в соціологічному аналізі використовується термін «структура сім’ї».

Під структурою сім’ї розуміють сукупність родинних, духовних, моральних, правових, владних та інших відносин між подружжям, батьками і дітьми, іншими членами сім’ї.

Характер цих відносин визначає тип сім’ї, її ієрархія. Жорстке підпорядкування дітей батькам, чоловіка — дружині чи навпаки характеризує авторитарну сімейну структуру. Розподіл ролей згідно з особистими якостями та здібностями подружжя, добровільний розподіл побутових обов’язків, однакові права й відповідальність щодо виховання дітей, спільне розв’язування сімейних проблем характеризує демократичну (рівноправну) сімейну структуру.

Особливе місце в сімейній структурі належить рольовим сподіванням і ролям, що їх виконує кожний член сім’ї. Систему взаємодій і відносин членів сім’ї відповідно до ролевих приписів характеризує ролева структура. Її формування зазнає впливу цінностей, традицій та звичаїв, що склалися в суспільстві, регіоні загалом та сім’ї зокрема, найближчого соціального оточення та особистісного досвіду членів конкретної сім’ї, правових норм, традицій, що регламентують права та обов’язки кожного з них.

Зміст прав і обов’язків основних ролей сімейного життя (чоловіка — дружини, батька — матері, сина — доньки, брата — сестри, свекрухи — невістки, тещі — зятя) значною мірою залежить від типу сім’ї (патріархальна, традиційна чи сучасна, бездітна чи багатодітна, проста чи розширена).

Наприклад, роль чоловіка у вихованні та догляді за дітьми в давнину була незначною. Більше того, у деяких народів різко обмежувалися контакти між батьком та дітьми. Такий звичай зберігався донедавна в кавказьких горців: соціальна норма забороняла батькові брати дитину на руки і бавити її. У сучасній сім’ї роль батька змінилася. Прояв батьківських почуттів притаманний більшості чоловіків. Батько здебільшого «готує підґрунтя» для майбутнього соціального статусу дитини в суспільстві, допомагає їй на початку кар’єри. Хоч нині соціальний статус юнаків та дівчат здебільшого залежить від особистої активності кожного, проте «стартовою сходинкою» і досі залишається соціальний статус батьків[7, c. 85-87].

Різні ролі батька і матері (чоловіка і жінки) у вихованні дітей — відлуння колишнього поділу праці в сім’ї за статевою ознакою. Ці ролі визначаються домінуючою в суспільстві ціннісно-нормативною системою. У традиційному суспільстві чоловік — господар, годувальник, оскільки він фізично сильніший і має відповідні навички мисливства, землеробства тощо. Жінка переймалася, головним чином, домашнім господарством та доглядом за дітьми. Тому в соціології роль чоловіка в сім’ї й досі називають інструментальною, а жінки — експресивною.

Складним є процес адаптації до сімейної ролі. За даними статистики в середньому за рік розлучається близько 40% подружжів, що прожили разом менше 4-х років.

Ускладнюється процес сімейної ролевої адаптації об’єктивною необхідністю поєднувати сімейні ролі з іншими ролями — громадською, виробничою чи просто роллю товариша. Можливість їх оптимального поєднання має неабиякий вплив на розвиток сімейно-родинних відносин.

Проблеми виникають насамперед у поєднанні ролі матері з професійною діяльністю, що є наслідком еволюції сімейної організації, значної трансформації соціальних ролей подружжя, зв’язаної з розвитком соціально-професійної структури суспільства. Уперше ці питання взялися детально дослідити американські соціологи Г. Парсонс і В. Гуд.

Розуміючи сучасну нуклеарну сім’ю як результат еволюції суспільства від аграрного типу до індустріального, американські вчені звертають увагу на те, що, з одного боку, вона існує автономно, а з другого — залежить від соціально-професійної структури суспільства. Вплив суспільства на сім’ю проявився насамперед у зміні соціального статусу жінки. Раніше чоловік був одноосібним господарем сім’ї, власником сімейного майна й забезпечував її економічну незалежність. З еволюцією суспільства жінка отримала однакові з чоловіком права брати участь у розв’язанні сімейних проблем, а отже, у виробничому процесі, громадському житті. Професійна і громадська діяльність робить жінку економічно незалежною, сприяє розвитку її особистості, а життя її завдяки широкому спілкуванню й особистим контактам стає цікавішим. Проте така діяльність жінки справляє негативний вплив на функціонування сім’ї — зменшується народжуваність, збільшується кількість розлучень, ускладнюються взаємовідносини між батьками та дітьми. Жінка втрачає і тому, що вияв її індивідуальності, людських якостей можливий не стільки у сфері професійної діяльності, скільки в сім’ї та материнстві.

Крім того, у суспільстві, де вимоги виробництва є пріоритетними, заміжня жінка з дітьми потрапляє в дуже невигідне становище на ринку праці, бо сімейні турботи забирають у неї багато сил і часу і їй важко конкурувати з чоловіками. Наслідком цієї соціальної нерівності статей є те, що жінки здебільшого працюють на непрестижних і малооплачуваних посадах, а серед безробітних їх абсолютна більшість[9, c. 106-107].

Отже, суть описаної Парсонсом і Гудом проблеми полягає в тім, що професійна діяльність жінки суперечить сімейним обов’язкам. У жінки як особистості виникає дилема: сім’я чи професійна діяльність? Ця проблема в соціології називається «жіночою дилемою».

Намагання розв’язати цю проблему, адаптуватися до вимог соціально-професійної структури суспільства породили новий тип сім’ї, яка досить успішно поєднує ціннісні орієнтації подружжя на утворення власної сім’ї та їхні професійні інтереси. Це так звана бікар’єрна сім’я, яка поширена в основному в середньому класі, у деяких прошарках інтелігенції.

У бікар’єрних сім’ях чоловік і жінка розподіляють між собою домашні обов’язки, поважають і допомагають самореалізуватися одне одному не тільки в сім’ї, а і в кар’єрі.

На думку К. Девіса, перехід від традиційних форм сім’ї до сучасних зумовлений насамперед трансформацією соціокультурних норм високої народжуваності й поширенням норм низької народжуваності, інакше кажучи, зміною системи цінностей, а не зовнішнім тиском.

Отже, сім’я — це надзвичайно важливий елемент соціальної структури суспільства. Зміни, які відбуваються в сім’ї, впливають на характер суспільних відносин, на стан і розвиток самого суспільства. Тому тип сім’ї як однієї з підсистем суспільної системи не може бути довільним, він санкціонується суспільством. Сімейна діяльність регулюється і спрямовується традиціями, звичаями, нормами, що панують у суспільстві за певних історичних умов.

Як складова суспільства, сім’я зазнає впливу всіх тих змін, що в ньому відбуваються. Економічна та соціальна криза, спад виробництва, безробіття, соціальна незахищеність — усе це справляє негативний вплив на сім’ю, зумовлює її сучасну кризу в Україні.

Криза інституту сім’ї проявляється в утраті орієнтації молоді на створення власної сім’ї, у низькій народжуваності, малодітній сімейній орієнтації, збільшенні кількості розлучень, зростанні кількості позашлюбних дітей тощо.

Одним з основних факторів кризи сім’ї є її матеріальні труднощі, розчарування внаслідок невиправданих сподівань на досягнення певного достатку, брак життєвих перспектив.

За умов ринкової економіки сім’я потребує не благодійних заходів, а радикальних змін її статусу в суспільстві. Звичайно, кожна родина має сама дбати про свій добробут, але держава повинна створити для цього належні економічні та правові умови[12, c. 144-145].


2. Стан і тенденції розвитку типів сім'ї в Україні

сучасний етап, що триває і в наш час, приніс у розвиток сім'ї радикальні зміни, які отримали серед науковців визначення революційних. Соціологи, характеризуючи сучасний етап розвитку сім'ї, називають його черговою (другою) революцією в сімейному житті, яка не тільки внесла радикальні зміни у сімейні стосунки, місце та роль сім'ї у суспільстві, але й, на думку частини вчених, фактично поставила під сумнів саме існування сім'ї. Серед соціальних умов, які дають підставу робити подібний висновок, називають такі [3, с.119-120]:

• по-перше, зростання економічної незалежності жінок та активне залучення їх до трудової діяльності (а це викликає прагнення жінок до більшої самостійності, перегляду традиційної структури сімейних відносин, до змін традиційних функцій сім'ї, рівноправності з чоловіками у прийнятті рішень, у контролі над видатками та майном сім'ї тощо);

• по-друге, утворення двох центрів життя — місця праці і дому (раніше професійна діяльність і домашнє господарство існували в єдності, в межах однієї сім'ї);

• по-третє, еволюція поглядів на сексуальну мораль (або сексуальна революція з послабленням соціального контролю, зростанням анонімності сексуальної поведінки, збереженням секретності позашлюбних зв'язків, діяльністю широкої мережі засобів масової інформації, які проголошують вільне статеве кохання мало не основним мірилом рівня цивілізованості сучасних чоловіків і жінок, зміною загального ставлення суспільства до сексуальної поведінки з тенденцією до пом'якшення традиційних уявлень про дозволене і недозволене тощо);

• по-четверте, винахід надійних контрацептивних засобів і методів запобігання вагітності (вперше в історії людства за допомогою таких засобів вдалося відокремити секс від зачаття).

Аналіз впливу названих обставин показує на їхню загальність і типовість для всього сучасного цивілізованого світу. Отже, можна зробити висновок про типовість та порівняну універсальність наслідків впливу зазначених обставин на сучасну сім'ю, на визначення тенденцій її подальшого розвитку. До таких тенденцій відносять: 1) збільшення кількості розлучень (абсолютне і відносне); 2) збільшення кількості неповних сімей і дітей, народжених поза шлюбом; 3) зменшення середньої тривалості шлюбу; 4) відкладення часу вступу до шлюбу; 5) проживання подружніх пар без оформлення шлюбу; 6) зменшення розмірів сім'ї і народжуваності дітей з подальшим старінням населення та навіть його депопуляцією; 7) збільшення кількості самотніх людей, які не одружуються; 8) зменшення кількості повторних шлюбів тощо.

Зрозуміло, що зазначені тенденції тією чи іншою мірою притаманні й розвиткові сім'ї в Україні. При загальній кількості сімей (близько 17 млн.) середній розмір сім'ї коливається від 3,1 до 4 осіб. У нашій країні протягом року реєструється близько 500 тис.шлюбів, або 9,3-9,5 на тисячу мешканців. Це один з найнижчих показників серед країн СНД (ще нижчий — лише у Росії і Вірменії), хоча дещо вищий, ніж у Франції, Швеції, Японії, Швейцарії і Канаді (там 4,9-7,3 шлюбів на тисячу мешканців). Водночас за 2003 рік в Україні зареєстровано понад 240 тис.розлучень. Основні їх причини такі: зловживання алкогольними напоями (пияцтво переважає серед чоловіків); різниця в характерах та інтересах і пов'язані з нею сімейні чвари; передчасне, непродумане одруження; незадоволення сімейним життям, зрада; втручання третіх осіб; фінансові труднощі; нездатність або небажання когось із подружжя мати дітей тощо. Аналіз також показує, що понад 3/4 молодих одружуються до 28 років, а пік розлучень припадає на 1-й роки подружнього життя. Найміцніші шлюби на Закарпатті, найменш міцні — в Криму. Зростає питома вага повторних шлюбів (23-24%). Щорічно до 200 тис.дітей залишаються без одного з батьків. Збільшується кількість матерів-одиначок, дошлюбних дітей. Через підвищення у порівнянні з народжуваністю рівня смертності та еміграції, в Україні починаючи з 1991 р. відбувається природне скорочення населення. Отже, основні сучасні тенденції розвитку сім’ї, зумовлені станом українського суспільства, можуть бути зведені до таких:

• по-перше, шлюб, що лежить в основі сім'ї, стає рівноправним, добровільним, вільним від примусу, корисливості, втручання чи тиску третіх осіб;

• по-друге, дотримується принцип егалітарності, не обмежуються права й не принижується гідність жінок і чоловіків, що забезпечує кожному з них рівні можливості професійного та духовного зростання;

• по-третє, в сучасній сім'ї долається відчуження подружнього життя; системою прав та обов'язків створюються реальні передумови для усунення суперечності між любов'ю та обов'язком;

• по-четверте, суспільство об'єктивно зацікавлене у зміцненні шлюб-но-сімейних стосунків не шляхом зовнішнього тиску на сім'ю, правових та інших заборон, а за рахунок зростання її внутрішньої згуртованості, посилення подружньої і батьківської відповідальності[11, c. 114-116].

За результатами аналізу стану і тенденцій розвитку сім'ї в Україні відомий український соціолог І. Мигович дійшов висновку, що за цих умов зростає суспільне значення підготовки юнаків і дівчат до шлюбу, підтримки молодих сімей, створення мережі необхідних соціальних служб, медико-психологічних консультаційних центрів, розвитку вітчизняної демографії, цілеспрямованої демографічної політики держави тощо.

Одного з членів сім'ї або хатнього господарства, котрий відіграє роль її лідера, називають главою сім'ї (хатнього господарства). Зміст інституції панування визначений загалом соціальними функціями сім'ї та рівнем розвитку суспільних відносин у тій чи тій країні. У дореволюційній Росії, наприклад, главу сім'ї розглядали як головного годувальника, відповідального за добробут членів своєї сім'ї та такого, що надає їм засоби до життя. Й сьогодні у багатьох країнах глава сім'ї наділений особливими правами й несе відповідальність за сім'ю. У тих з них, де сім'я як і раніше є виробничим осередком, статусні характеристики глави сім'ї визначають соціальну приналежність решти її членів і всієї сім'ї загалом. Зі зміною соціальних функцій сім'ї економічне становище її глави втрачає значення єдиного критерію її соціального статусу, й приналежність сім'ї до тієї чи тієї соціальної групи визначають за характеристиками кількох її членів або сім'ї загалом[1, c. 142-145].

Крім нуклеаризації, помітний вплив на сімейну структуру населення справляє припинення шлюбів — розпад сімей у результаті смерті одного з членів подружжя, їх роздільного замешкання, розлучень або позашлюбних народжень. Іноді неповні сім'ї стають повними у результаті укладання самотнім нового шлюбу. Але оскільки укладання повторного шлюбу відбувається не негайно після розлучення, а тим паче овдовіння, кількість неповних сімей на кожний конкретний момент часу буває доволі значною. Період існування неповної сім'ї звичайно коротший, ніж термін існування повної дітної сім'ї. Якщо остання не розпадається, то вона існує щонайменше від народження первістка до відходу останньої дитини або її пошлюблення. Тому частка неповних сімей (або дітей, що в них проживають, що не одне й те саме) дає вельми занижене уявлення про те, скільки дітей переживають таку психічну травму, як розлучення батьків або смерть одного з них[2, c. 151-152].


Висновки

Основними функціями сім'ї в суспільстві є: репродуктивна, виховна, господарсько-побутова, емоційна, первинного соціального контролю, дозвільна, соціально-статусна, матеріального забезпечення, сексуальна тощо.

Серед основних тенденцій розвитку сучасної сім'ї виділяють: 1) зростання кількості розлучень, неповних сімей та позашлюбних дітей, а також людей, що не одружуються та подружжів без оформлення шлюбу; 2) зменшення тривалості шлюбу, розміру сім'ї і народжуваності дітей, кількості повторних шлюбів.

Стан розвитку сім'ї в Україні вимагає розробки виваженої й активної державної соціальної політики, що зорієнтована на підтримку сім'ї, і передбачає об'єднання зусиль усіх державних структур, соціальних інституцій та громадськості щодо створення передумов для її подальшого розвитку.

Типологію сімей здійснюють за двома підставами: сім'ї поділяють на повні та неповні, а також на прості (нуклеарні) та складні. Повною вважають сім'ю, складену з однієї подружньої пари з дітьми або без них. Основу неповної сім'ї утворює один з батьків з дітьми. Неповні сім'ї часто називають "уламками" повних. Навіть якщо вони виникають через народження позашлюбної дитини самотньою жінкою, можна, як правило, вважати, що тут мав місце випадок розірвання фактично незареєстрованого шлюбу між батьками такої дитини ще до її народження. Народження ж дітей від випадкових зв'язків — відносно рідкісне явище. Як повна, так і неповна сім'я може бути віднесена або до простих, або до складних сімей.

У вітчизняній статистиці виокремлюють ще так звані інші сім'ї, які не кваліфікують ні як прості, ні як складні. Вони, подібно до неповних сімей, є "уламками" повних. Замешкання дітей без обох батьків у бабусь, дідусів, старших братів та сестер та інших родичів найчастіше є наслідком повного розпаду батьківської сім'ї, викликаного смертю обох батьків, розлученням або позашлюбним народженням, а відтак смертю матері або відмовою її від дітей, позбавленням її материнських прав.


Список використаної літератури

1. Білоус В. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 140с.

2. Брегеда А. Соціологія: Навч. метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К., 1999. — 123с.

3. Вербець В. Соціологія: теоретичні та методичні аспекти: Навч.-метод. посіб. / Рівненський держ. гуманітарний ун-т. — Рівне : РДГУ, 2005. — 202с.

4. Герасимчук А. Соціологія: Навчальний посібник/ Андрій Гера-симчук, Юрій Палеха, Оксана Шиян,; Ред. В. Я. Пипченко, Н. М. Труш. -3-є вид., вип. й доп.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. -245 с.

5. Дворецька Г. Соціологія: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — 2-ге вид., перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2002. — 472с.

6. Додонов Р. Соціологія: Навч. посібник для курсантів і студ. вищих навч. закл. МВС України / Донецький юридичний ін-т МВС при Донецькому національному ун-ті. — Донецьк, 2005. — 224с.

7. Жоль К. Соціологія: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Либідь, 2005. — 440с.

8.Лукашевич М. Соціологія : Базовий курс: Навчальний посібник/ Микола Лукашевич, Микола Туленков,; . -К.: Каравела, 2005. -310 с.

9. Макеєв С. Соціологія: Навч. посібник / Сергій Олексійович Макеєв (ред.). — 2.вид., випр. і доп. — К. : Знання, 2003. — 454с.

10. Попова І. Соціологія: Пропедевтичний курс : Підручник для студ. вузів/ Ірина Попова,; Пер. з рос. В.П.Недашківський. -2-е вид.. -К.: Тандем, 1998. -270 с.

11. Сасіна Л. Соціологія : Навчальний посібник/ Людмила Сасіна, Наталя Мажник; М-во освіти і науки України, Харківський нац. економічний ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -206 с.

12. Соціологія : Підручник/ Ред. Віктор Георгійович Городяненко,. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Академія, 2002. -559 с.

13. Соціологія : Терміни. Поняття. Персоналії. Навч. словник-довідник для студентів/ Укл.: В.М.Піча, В.М.Піча, Н.М.Хома; Соціологічна асоціація України . -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2002. -474 с.

14. Соціологія: Короткий енциклопедичний словник/ Під заг. ред. В.І.Воловича. -К.: Укр.Центр духовн.культури, 1998. -727 с.

15. Соціологія : Підручник/ Н. П. Осипова, В. І. Астахова, В. Д. Воднік та ін.; За ред. Н. П. Осипової; М-во освіти і науки України. -К.: Юрінком Інтер, 2003. -335 с.

16. Черниш Н. Соціологія : Курс лекцій/ Наталія Черниш,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. -3-є вид., перероблене і доп.. -Львів: Кальварія, 2003. -540 с.

загрузка...
Top