Теорія соціальної стратифікації та соціальної мобільності Пітіріма Сорокіна

Вступ.

1. Особливості стратифікації суспільства за П.Сорокіним.

2. Особливості системи стратифікації суспільства та соціальної мобільності.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

У суспільстві завжди існує велика кількість соціальних груп, які різняться за своїм становищем у системі соціальних зв'язків, тобто завжди існує соціальна нерівність. Тому ще одним важливим процесом соціального життя соціальна стратифікація. В перекладі з латинської strata - це верства, пласт, прошарок. Соціальна стратифікація вказує на розшарування суспільства на різні соціальні верстви, групи, спільноти. Вона відображає соціальну неоднорідність суспільства, різне соціальне становище його членів, їх соціальну нерівність.

В соціології існує декілька підходів щодо пояснення причин соціальної нерівності, а значить і соціальної стратифікації. Так в основі функціоналістських теорій (Т.Парсонас, Т.Девіс, І.Мур) лежить ідея про те що деякі види діяльності суспільство вважає більш важливими в порівнянні з іншими. Тому люди, які виконують ті соціальні функції, повинні бути більш кваліфікованими, отримувати значно вищу платню. Функціоналісти вважають, що стратифікація забезпечує оптимальне функціонування суспільства, що вона природня, необхідна, неминуча, бо пов'язана з багатоманітністю потреб, функцій і соціальних ролей. Згідно марксистської школи соціології, в основі нерівності лежать відносини власності та характер, ступінь і формула володіння нею. Панує той, хто володіє засобами виробництва. Вся історія людства - це історія боротьби класів, тому розвивається конфлікт, який з часом завершиться ліквідацією експлуатації.


1. Особливості стратифікації суспільства за П.Сорокіним

Класи виділяються за їх відношенням до засобів виробництва, способом доступу до різних благ. Страти ж - за формами і обсягом споживаючих благ, за відтворенням самого статусного становища. Статус визначає, що будь-хто, хто претендує бути включеним в ту чи іншу страту, повинен відповідати певним вимогам, характеристикам. Різні форми споживання благ і відтворення статусного становища формують у представників різних верств неоднаковий спосіб життя, який відмежовує членів даної спільності від іншої.

На основі багатого емпіричного матеріалу російсько-американський соціолог-класик П. Сорокін робить висновки, що в будь-якому суспільстві соціальна циркуляція осіб і їх розподіл здійснюється не волею випадку, а має характер необхідності і суворо контролюється різними інститутами. Соціальна стратифікація, за Сорокіним,- це постійна характеристика будь-якого організованого суспільства. Змінюючись у формі, соціальна стратифікація існувала в усіх суспільствах, навіть у тих, що проголошували рівність людей. Так звана диференційованість, нерівність існують у будь-якому типі, групі, формі суспільства (наука, мистецтво, навіть серед злодіїв). Із історії, соціології відомо кілька основних типів стратифікацій: рабство, касти, стани та класи. Коротко оглянемо кожний тип.

Рабство - історично найперший стратифікаційний тип, сформувався як економічна, соціальна та юридична форма закріплення людей, за якої панує повна безправність і крайній ступінь нерівності. У своїй історії рабство (рабовласництво) було і є єдиною формою соціальних відносин, коли одна людина є власністю іншого. Розрізняють кілька його форм: патріархальна (напіввідкрита форма), коли раб не був обмежений у власних правах із вільними; класична (антична), коли раб не володів власністю, не мав ніяких прав; плантаційна (у США в XIX ст.) та холопська (Русь Х-ХІІ ст.).

Кастою, як правило, називають соціальну групу, членством в котрій людина зобов'язана виключно своїм народженням. Член касти не може перейти із власної касти в іншу, і це положення закріплене індуською релігією. Поширені вони переважно в Індії, де налічується 4 основні касти {брахмани - священики, кшатрії - воїни, вайшеї - купці, шудри-робітники та селяни) та 5 тис. неосновних каст та підкаст.

Стани були найбільш притаманні феодальному суспільству. Це - соціальні групи, які володіли закріпленими звичаями або юридичним законом, котрі і передавалися через спадщину правами та обов'язками. Класичним прикладом станового суспільства була Європа, де на рубежі XIV-XV ст. воно розділялося на вищі стани (дворянство, духовенство), та непривілейовані (купці, ремісники, селяни). У Російській імперії із XVIII ст. сформувався становий поділ на: дворянство, духовенство, купецтво, міщанство, селянство. Кожний стан включав численні прошарки, ранги, рівні, професії, чини. Чим вище в соціальній ієрархії стояв стан, тим вищим був його статус.

Слід зазначити, що права та обов'язки кожної форми стратифікаційного типу дуже строго визначалися законами чи релігійною доктриною. Соціальні бар'єри були між ними досить жорсткими, тому перші три історичних типи стратифікацій характеризують закриті суспільства, у яких соціальне переміщення із нижчих страт у вищі повністю заборонялося або ж суттєво обмежувалося.

Більш відкритими історичними типами страт є класи. З розвитком промислової революції у XVIII-XIX ст. поступово руйнувалась феодальна система та формувався новий уклад. При цьому нові професійні групи, які вийшли на історичну арену (робітники, банкіри, підприємці), поступово зміцнювали свої позиції, вимагали привілеїв та визнання свого статусу. Термін «клас» краще за все відображав насамперед економічне становище людей, здатних вже переміщуватися вверх чи вниз статусно-класовими позиціями. Перехід до відкритого суспільства демонстрував зростаючі можливості індивіда самостійно творити свою Долю. Велику роль відіграло зародження підприємництва та ринку.

Світ дедалі стає складнішим, а отже, щоб зрозуміти, розшифрувати чого, соціологія має вдаватися до найвитонченіших пояснювальних схем. Це стосується і постійного генерування пояснювально-інтерпретаційної системи. Підлягають змінам і визначення та розуміння багатьох соціологічних категорій, зокрема і категорія «класи». Цей термін має багато «відтінків», підходів розуміння. Сучасні дослідники пропонують розуміти клас як багаторівневе структурно-діяльне соціальне утворення, як соціальну силу, що виникла на основі нерівного поділу структурних ресурсів у суспільстві (матеріальні та духовні блага, статус, престиж; стиль та якість життя як похідні) й здатна своїми діями змінити суспільство. На відміну від статусної групи, клас розуміється не як «статистичний» стратифікаційний вимір нерівно розподіленого в суспільстві престижу (залежно від доходів, влади, освіти), а як динамічна характеристика соціального простору, «згустків» його структурно-діяльних потенціалів, які визначають характер і спрямованість глибинних рухів у суспільстві. Це поняття відображає найбільші соціальні нерівності в сучасних суспільствах, які здатні продукувати соціальні розколи та опозиції, боротьбу за збереження та встановлення «свого» бачення соціальних ризиків, справедливості і відповідних форм суспільних відносин.

Капіталізм, що модернізується, створює як нові розбіжності всередині класів, так і нові колізії між ними. Соціальна структура суспільства, де переважна більшість зайнятих працює у сфері виробництва, інформації і послуг,- набуває нової якості. Так, американський дослідник М. Кастельс, зокрема, говорить про суспільство сітьових структур. При цьому не тільки все суспільство, а й основні економічні агенти - фірми та корпорації - організуються переважно не за ієрархічним принципом, а за сітьовим. Залученість до мережі або виключеність із неї стає чинником, який визначає для конкретного агента можливості й умови його саморозвитку, а також належності до «сучасності», модерності.

Соціальна стратифікація - це диференціація суспільства на соціальні класи та верстви в ієрархічному ранзі. Під нею розуміється наявність у суспільстві множини соціальних утворень, представники яких різняться між собою нерівним обсягом влади та матеріального багатства, прав та обов'язків, привілеїв та престижу.

У такому ієрархічно вибудованому розподілі соціокультурних благ виражається сутність соціального розшарування, коли у суспільстві стимулюються одні види діяльності, до інших ставлення терпиме (толерантне) і стримуються треті.

На рис. 1 показано відносне взаєморозміщення престижності, популярності різного типу професій:

Звичайно, таке ранжирування (взаєморозміщення) відносне і залежить перш за все від різного типу суспільства, його системи цінностей, історичного періоду, часу. Але, як видно із схеми, верхні позиції займають представники творчої інтелектуальної праці, нижню - представники переважно фізичної малокваліфікованої праці.

Соціальна стратифікація - це і процес соціального відтворення більш-менш однорідних сукупностей осіб, які і створюють ієрархічну структуру суспільства. Суспільна система характеризується такими вимірами стратифікованого соціального простору, як:

позиції в ієрархії доходів, благоустрою, тобто економічний критерій; (прибуток - сума грошових надходжень особи); статус або стиль життя, способи і форми споживання доступних благ; (престиж - повага, якою в громадській думці користується та чи інша професія, посада, вид занять);

влада, ієрархія відносин політичного й економічного впливу осіб один на одного; (влада - здатність нав'язувати свою волю всупереч бажанням інших).

Це і є основні критерії стратифікації. Четвертим критерієм виступатиме освіта.

Рівень її престижності може вимірюватися видом спеціальності, рівнем (популярністю) вузу чи школи, тривалістю навчання.

2. Особливості системи стратифікації суспільства та соціальної мобільності

Кожне суспільство має свою систему соціальної стратифікації: закрита, жорстка і відкрита стратифікація. Приклад закритої стратифікації є кастова лад в Індії, країнах Африки. Відкрита стратифікація не знає формальна обмежень переходу з однієї страти в іншу та цілої низки інших заборони.

Слід розрізняти поняття «нерівність» і «несправедливість». Нерівність це соціальне обумовлений і необхідний стан. Несправедливість - це прояв егоїстичних інтересів, і вона має дестабілізуючий характер. Несправедливість шкідлива як для суспільства в цілому, так і для конкретного індивіді існує такий напрямок як егалітаризм, який обґрунтовує необхідність рівності в розподілі багатства та доходів. Це антипод ієрархії, хоч в кінцевому рахунку - просто міф.

Існує одномірна та багатомірна стратифікація. Одномірна здійснюється шляхом виділення груп, спільноти людей за якою-небудь однією соціальною ознакою. Багатомірна стратифікація дозволяє виділити стійкі групи, спільності які мають цілий набір узагальнених ознак.

Приклад поєднання одномірного та багатомірних способів дав П.Сорокін при спробі представити загальнолюдську стратифікаційну карту.

Соціологів цікавлять перш за все найважливіші соціальні групи, які повторюються в часі і просторі і які виявляють сильний вплив на величезну кількість людей, на інші соціальні групи, на хід історичного розвитку взага4 лі.

Згідно із П.Сорокіним, такими соціальними групами є:

I. Важливі односторонні групи (згуртовані навколо одного ряду основі них цінностей): А – біосоціальні: 1-расові, 2-статеві, 3-вікові: Б - соціокультурні: 4-ряд, 5-територіальне сусідство, 6-мовні, етнічні і національні групи, 7-держава, 8-професійні, 9-економічні, 10-релігійні 11-політичні, 12-«ідеологічні» групи (наукові, філософські, естетичні, освітні, етичні, групи відпочинку та розваг), 13-номінальні групи еліти (вожді, генії й історичні особистості).

II. Важливі різносторонні групи (об'єднанні навколо двох чи більше рядів цінностей): 1-сім'я, 2-клан, 3-плем'я, 4-нація, 5-соціальний порядок чи прошарки (типу середньовічної аристократії, духовенства, буржуазії, робітників і селян як третього прошарку), 6-соціальний клас.

Ця схема П.Сорокіна в соціології не заперечується і може служити теоретичною моделлю стратифікаційної карти світового рівня. Конкретно і наглядно соціальна стратифікація проявляється більше в соціальному вимірі суспільства, коли воно розглядається в рамках конкретно взятої країни і в конкретний час. Тому групи людей, які виділяють для розгляду в даній країні, повинні постати не в застиглому вигляді, а в постійному русі і переміщеннях, які існують у живому, функціональному суспільстві. Ці переміщення в соціології отримали назву «соціальна мобільність». Соціальна стратифікація розглядається в тісному зв'язку і взаємодії з соціальною мобільністю.

Соціологи сходяться на думці, що в суспільстві існують вищий, середній та нижчий класи або страти. Ці страти мають ще й свою внутрішню диференціацію.

Найбільш складну структуру має середній клас, оскільки об'єднає і бізнесменів, і людей найманої праці. Соціальна мобільність - це перехід чи переміщення індивіда з одної соціальної позиції в другу. У суспільстві відбувається постійне горизонтальне та вертикальне переміщення індивідів та соціальних груп.

Горизонтальна соціальна мобільність - це перехід чи переміщення індивіда із однієї соціальної групи в іншу, розташовану на одному і тому ж рівні, без змін статусу. Вертикальна соціальна мобільність - це переміщення індивіда із однієї соціальної страти в іншу, різну за рівнем. Якщо таке переміщення відбувається вгору, то це висхідна соціальна мобільність (підвищення в званні, в посаді, і т.д. і навпаки, рух вниз (як правило, вимушений) характеризує несхідну соціальну мобільність (деградація, банкрутство і т.д.). В зв'язку з тим, що соціальні переміщення людей та інших соціальних об'єктів здійснюються як індивідуально, так і спільно, організовано, розрізняють індивідуальну і колективну соціальну мобільність. У певні складні періоди розвитку суспільства з'являються передумови для появи та виділення ще однієї стратифікаційної групи - маргіналів. До них можна віднести людей, які з тих чи інших причин відмовились від зв'язків з тією стратою, з якої вийшли, (а інколи із усім суспільством), а до іншої так і не приєднались. Тому маргінальність - це стан особистості або спільноти, що існує на межі різних культур. Прикладом може послужити стан тих людей, які переїздять із села до великого міста, міняють своє місце роботи і т.д. Труднощі адаптації, постійна внутрішня напруга впливають на поведінку маргіналів. Маргінальним може бути і все суспільство у свій перехідний період. Деякі вчені вважають, що сучасне українське суспільство і є маргінальним, оскільки існує на межі різних культур. Однак, хочеться вірити, що наше суспільство стане відкритим суспільством з дієвим і чисельним середнім класом, що створить оптимально можливі для успішного функціонування всіх соціальних груп та спільної та самореалізації особистості зокрема.


Висновки

Соціальна стратифікація означає як сам процес, що безперервно триває в суспільстві, так і його результат. Вона засвідчує не просто різне становище в суспільстві індивідів, родин чи цілих країн, а саме їх нерівне становище. Вона є не лише методом виявлення верств конкретного суспільства, а й портретом цього суспільства. Простратифікувавши населення країни, можна виділити страти (верстви), з яких воно складається. Тому стратифікація — риса будь-якого суспільства.

Велике значення П. Сорокін надавав проблемі соціальної рівності, указував на її складний і багатогранний характер. Економічний зміст даної проблеми полягає в наданні кожній людині матеріальних благ "по ступені його особистої соціально-корисної праці". У той же час важливо, щоб стало реальністю рівність всіх перед законом, у занятті публічних посад, рівність в області виборчого права, волі слова, печатки, союзів, совісті й т.д. Виняткове значення має "більш-менш рівномірний розподіл знань і утворення", без чого неможлива эгалитарная, тобто заснована на соціальній рівності, система суспільства П.Сорокін був глибоко переконаний у тім, що всі виникаючі у суспільстві проблеми варто вирішувати на основі розумного керування, свідомого дозволу соціальних протиріч і надання кожній людині можливостей для творчого самовираження. Він був супротивником усяких соціальних потрясінь, у тому числі революцій, і виступав за нормальний, як він писав, еволюційний шлях розвитку.


Список використаної літератури

1. Білоус В. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 140с.

2. Брегеда А. Соціологія: Навч. метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К., 1999. — 123с.

3. Вербець В. Соціологія: теоретичні та методичні аспекти: Навч.-метод. посіб. / Рівненський держ. гуманітарний ун-т. — Рівне : РДГУ, 2005. — 202с.

4. Герасимчук А. Соціологія: Навчальний посібник/ Андрій Гера-симчук, Юрій Палеха, Оксана Шиян,; Ред. В. Я. Пипченко, Н. М. Труш. -3-є вид., вип. й доп.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. -245 с.

5. Дворецька Г. Соціологія: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — 2-ге вид., перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2002. — 472с.

6. Додонов Р. Соціологія: Навч. посібник для курсантів і студ. вищих навч. закл. МВС України / Донецький юридичний ін-т МВС при Донецькому національному ун-ті. — Донецьк, 2005. — 224с.

7. Жоль К. Соціологія: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Либідь, 2005. — 440с.

8.Лукашевич М. Соціологія : Базовий курс: Навчальний посібник/ Микола Лукашевич, Микола Туленков,; . -К.: Каравела, 2005. -310 с.

загрузка...
Top