Статистика рівня та вартості життя населення

Вступ.

1. Джерела та структура доходів населення. Показники номінальних та реальних доходів населення.

2. Індекси вартості життя. Статистичне вивчення споживання населенням матеріальних благ та послуг. Організація обстеження бюджетів сімей.

3. Показники, що використовуються для характеристики рівнів життя, та методи їх узагальнення.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Серед основних напрямків національної безпеки держави є щонайменше два, де виникає необхідність оцінювати ризики втрати громадянином життя чи здоров'я. Ці напрямки характеризують техногенну та екологічну безпеку.

Зрозуміло, що для того, щоб перейти від потенційних ризиків до оцінки можливих втрат держави чи необхідних витрат на здійснення превентивних заходів, спрямованих на їхнє зменшення, необхідно ці ризики оцінити у грошовому еквіваленті. Для цього необхідно ввести такий показник, як «вартість життя».

Зразу ж обмовимося, що з етичного боку життя кожної людини є неповторним і безцінним. У Конституції України записано: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Ніхто не може заперечити, що життя людини є унікальним і його не можна вимірювати грошовим еквівалентом. Водночас існують реалії життя, які часто спонукають приймати рішення і оцінювати ефективність заходів у сфері убезпечення людей, їхнього страхового захисту, оцінювати збитки від аварій і стихійних лих, розраховувати компенсаційні виплати потерпілим, формувати резервні фонди на випадок надзвичайних ситуацій тощо. При цьому виникає потреба у формальному визначенні номінальної вартості життя. Слід чітко усвідомлювати, що мова тут йде не про продажну ціну життя, а виключно про економічний еквівалент його вартості. Іншими словами, вартість життя можна охарактеризувати як грошовий еквівалент, який може виділити держава для врятування життя або надання компенсації за втрату життя чи працездатності свого громадянина, виходячи з конкретних економічних можливостей.


1. Джерела та структура доходів населення. Показники номінальних та реальних доходів населення

Сукупні доходи суспільства в цілому і кожного з його членів справедливо оцінювати як показники економічного добробуту. Одержувані населенням доходи складають базу певного рівня життя.

Визначення рівня життя основане на оцінці кількості і якості споживчих життєвих благ (матеріальних і духовних). Рівень життя оцінюється як забезпеченість населення життєвими благами і як ступінь задоволення потреб людей у певних благах.

Склад життєвих благ дуже різний. Поряд із доходами населення на рівень життя впливають умови життєдіяльності, під впливом яких складається певним чином і стиль життя, оцінюється його якість.

У економічній теорії подані спроби оцінити рівень життя і його якість через вільний час і позаринкові його витрати в сфері домогосподарств. Концепція чистого економічного добробуту – це оцінка ВВП (ВНП), скоригована з урахуванням вільного часу і праці в домогосподарствах, а також витрат на охорону навколишнього середовища. При всій важливості цих складових рівня життя показник чистого економічного добробуту використовується як розрахунковий і офіційною статистикою не застосовується.

Будь-який узагальнювальний показник, синтетичний показник – завжди проблема складна. На думку спеціалістів, єдиний показник рівня життя в даний час не є ні можливим, ні бажаним на макроекономічному рівні. На мікрорівні проблема зводиться до виміру тих складового рівня життя, що можуть бути кількісно визначеними. Задоволеність населення життєвими благами залежить від розміру реальних доходів; ступінь задоволення потреб оцінюється на основі зіставлення розрахункових і реальних споживчих бюджетів сімей. Розподіл населення за доходами оснований на розмежуванні низько-, середньо- і високодоходних груп сімей, кожна з яких має свій раціональний споживчий бюджет. На основі аналізу розміру і структури витрат низькодоходних груп населення розраховують бюджет мінімуму матеріальної заможності і межу бідності[8, c. 119-120].

Бідність прямо пов'язана з нерівномірністю розподілу доходів і майна. Водночас бідність не піддається точному визначенню (так само як щастя і добробут). У найзагальнішому виді ідентифікація бідності заснована на зіставленні строго визначеного набору потреб і можливостей їхнього задоволення для певних груп населення. Потреби оцінюються на основі так званих споживчих кошиків, диференційованих за доходними, віковими, фаховими і іншими ознаками. Мінімальні споживчі бюджети як основа для ідентифікації бідності у свою чергу диференційовані і розраховуються як бюджети фізіологічного мінімуму, як мінімум підтримки здоров'я і благопристойності, як бюджети мінімального статку. Мінімальний статок – це ті межі сімейного доходу, за яких не забезпечується відтворення суспільно-прийнятних умов існування, на його основі визначається поріг бідності і розраховується прожитковий мінімум.

2. Індекси вартості життя. Статистичне вивчення споживання населенням матеріальних благ та послуг. Організація обстеження бюджетів сімей

Аналіз життєвого рівня населення певного регіону, або визначення якості життя його населення, є важливим етапом регіонального аналізу як для подальшої прогнозної роботи, так і при виявленні регіонів з напруженою соціальною ситуацією. Це необхідно і для порівняльного аналізу з середніми показниками по країні, показниками інших регіонів та нормативними значеннями.

Раніше проблема оцінки вартості життя виникала епізодично при необхідності вирішення вузькоспеціалізованих задач. Долучення України до загальноєвропейських та загальносвітових цінностей, де в основу покладено пріоритет прав і свобод кожної людини, після розпаду тоталітарної системи спонукає до нового погляду на цю проблему і вимагає ретельного обґрунтування економічного еквіваленту вартості життя людини.

Наразі методологія системно-динамічного прогнозування впливу об'єктів техносфери на людину та довкілля знаходиться у стадії становлення, тому поки що єдиної методики стосовно оцінки вартості життя не існує. Такий стан справ знаходить відображення у дуже великих розбіжностях щодо значень цього показника, визначеного за різними методами.

Вартість життя — це соціально-економічний показник, котрий у грошовому еквіваленті ототожнює суму, яку може виділити держава для врятування життя або надання компенсації за втрату життя чи працездатності свого громадянина, виходячи з конкретних економічних можливостей.

Найбільш адекватним методом оцінки вартості життя є використання величини усередненої частки ВНП, яку створює індивідуум впродовж свого життя з урахуванням соціальних виплат та інших витрат держави, тобто метод урахування потенційної втрати частки ВНП.

Вартість життя є змінною величиною, яка безпосередньо залежить від величини створеного річного ВНПнадушу населення, тобто від економічного стану держави.

Основним джерелом інформації про життєвий рівень населення в цілому та окремих верств, його характеристики за структурою доходів і витрат, споживання товарів і послуг залежно від рівня матеріальної забезпеченості, кількісного складу домогосподарств і за іншими соціально-економічними аспектами є вибіркове обстеження умов життя домогосподарств. Матеріали такого обстеження використовуються при обчисленні за загальноприйнятою в міжнародній практиці методологією макроекономічних показників (зокрема індексу споживчих цін) при розробці механізму соціального захисту населення і визначенні соціальних нормативів.

В Україні, починаючи з 1999 року, запроваджено нове вибіркове обстеження умов життя домогосподарств, яке здійснюється на постійній основі і базується на міжнародних стандартах, відповідаючи сучасній соціодемографічній та економічній ситуації в державі.

Розрізняють систему зведених показників, які розраховуються для всього населення на основі макроекономічних показників (таких як національний дохід і валовий внутрішній продукт), і систему показників рівня життя різних соціально-економічних груп населення на основі вибіркових обстежень бюджетів сімей (таких як доходи, витрати, споживання окремих видів продуктів та ін.).

Основним показником, який офіційно використовується фахівцями ООН для зіставлення оцінки рівня і якості життя населення в різних країнах світу, є індекс людського розвитку (ІЛР). Він являє собою інтегральну оцінку трьох складових компонент, що характеризують довголіття, рівень освіти і доходів населення країн світу.

Методикою для оцінки рівня життя населення передбачається така система зведених вартісних показників:

· ВРП на душу населення;

· НД на душу населення;

· загальне споживання населенням матеріальних благ і послуг на душу населення і всього;

· реальні доходи на душу населення в цілому і за окремими соціальними групами;

· реальні доходи з обліком суспільних послуг на душу населення в цілому і за окремими соціальними групами;

· реальна заробітна плата робітників і службовців;

· індекс вартості життя (індекс споживчих цін) в цілому і за окремими соціальними групами.

Збільшення індексу цін (вартості життя) на 10% чи на 12 пунктів означає, що купівельна спроможність грошей зменшилась на 9,1%.

Щоб не втратити своїх клієнтів, залучити інвестора навіть у період інфляції до співпраці банк повинен враховувати річний темп інфляції при нарахуванні процентів, визначені річної процентної ставки.

Показники обсягу споживання матеріальних благ і послуг характеризують середні рівні споживання населенням найважливіших продовольчих товарів (м’ясо, молоко, яйця, риба, хлібопродукти, картопля, овочі, фрукти) та платних послуг. Середні рівні споживання продовольчих товарів можна розрахувати за допомогою балансових розрахунків валових ресурсів м’яса, молока, яєць, картоплі, зерна, овочів, що робляться для обчислення показників розвитку сільського господарства. Обсяг споживання платних послуг прогнозується відповідно до прогнозу доходів та структури витрат населення на основі прогнозних споживчих бюджетів і балансу грошових доходів і витрат населення.

Для прогнозування рівня життя населення та його державного регулювання використовують показники соціальних гарантій населенню, такі як: прожитковий мінімум (мінімальний споживчий бюджет); величина вартості прожиткового мінімуму; вартісна величина «споживчого кошика» з продуктів харчування; межа малозабезпеченості; мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія; стипендія; допомога та інше.

Величина вартості прожиткового мінімуму відповідає вартісній оцінці набору прожиткового мінімуму, а також включає витрати на податки та інші обов’язкові платежі.

Мінімальний споживчий бюджет та величина вартості прожиткового мінімуму як інструменти соціальної політики можуть бути використані:

• як орієнтири для регулювання доходів і витрат населення;

• для обґрунтування розмірів оплати праці;

• для оцінки матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для реалізації поточних і перспективних соціальних програм;

• для регулювання міжгалузевого зростання заробітної плати, співвідношення в оплаті праці за галузями.

Для оцінки вартісної величини прожиткового мінімуму слід використовувати середні ціни купівлі відповідних товарів і послуг з урахуванням всіх видів торгівлі. Зокрема, витрати на продовольчі товари можуть розраховуватись на основі середніх цін на продукти харчування, за якими ведуться подекадні систематичні спостереження в державній і кооперативній торгівлі і які друкуються в пресі (експрес-інформація Державного комітету статистики України), а також цін на колгоспних ринках.

Обчислені прогнозні рівні витрат і споживання на середньому та мінімальному рівнях можуть використовуватись для прогнозування та регулювання потреби у відповідних ресурсах, формування держзамовлення та опрацювання заходів соціального захисту і підтримки добробуту населення.

Державним комітетом статистики України розроблена методика та розраховані в 2007 році інтегральні показники, що характеризують рівень та соціально-економічні умови життя населення регіонів. Запропонована методика передбачає побудову інтегрального композиційного індексу, виходячи з 11 блоків показників (всього 25 показників), кожний з яких характеризує один з аспектів досягнутого рівня та тенденцій розвитку потенціалу населення регіону:

1) населення;

2) рівень життя;

3) соціальна сфера;

4) споживчий ринок товарів та послуг;

5) ринок праці;

6) промислове виробництво;

7) сільськогосподарське виробництво;

8) забезпеченість населення житлом;

9) забезпеченість населення засобами транспорту та зв'язку;

10) рівень злочинності;

11) стан довкілля.

Ідея оцінки соціально-економічного розвитку регіонів підпорядковується концепції сталого розвитку, згідно з якою основною метою економічної діяльності є не нарощування обсягів виробництва, а забезпечення високого рівня життя населення при належному захисті і збереженні навколишнього середовища.


3. Показники, що використовуються для характеристики рівнів життя, та методи їх узагальнення

До показників рівня життя населення, що мають пряме відношення до організації оплати праці і встановленню її мінімальних розмірів, відносяться такі поняття, як продовольчий і споживчий кошики, прожитковий мінімум, бюджет прожиткового мінімуму.

Продовольчий кошик- це набір продуктів харчування однієї людини на місяць, розрахований на основі мінімальних норм споживання продуктів, що відповідають фізичним потребам людини, калорійності, змісту основних харчових речовин і забезпечують дотримання традиційних навичок організації харчування [8, с. 12].

Прийняті для розрахунків мінімальні норми споживання продуктів рекомендовані Інститутом харчування Академії медичних наук України. Вони містять у собі продовольчі товари 11 груп: хліб і хлібопродукти, картопля, овочі і баштанні, фрукти і ягоди, м'ясо і м'ясопродукти, рибу і рибопродукти, молоко і молокопродукти, яйця, цукор і кондитерські вироби, олія рослинна і маргарин, інші продукти (сіль, перець і т.д.).

Норми диференційовані по соціально-демографічних групах населення. За основу формування мінімального продовольчого кошика для населення працездатного віку прийнятий набір продуктів харчування працюючого чоловіка, що (набір продуктів) забезпечує 2700 ккал у добу (при загальному споживанні білка 88,7 м, у тому числі тваринного походження - 31,5 г). У таблиці 1 приводиться набір продуктів харчування для соціально-демографічних груп населення України на рівні прожиткового мінімуму, що являє собою показник обсягу і структури споживання найважливіших матеріальних благ і послуг на мінімально припустимому рівні, що забезпечує необхідні умови для підтримки активного фізичного стану дорослих, для соціального і фізичного розвитку дітей і підлітків.

Як вважають фахівці Інституту харчування, даний набір продуктів відповідає фізичним потребам людини по калорійності і змісту основних харчових речовин. До складу мінімального набору продуктів харчування не включені алкогольні напої, тютюнові вироби, делікатеси (табл. 3.1).

Вартість продовольчого кошика по кожній групі населення розраховується шляхом множення мінімальної норми споживання продуктів на середню ціну покупки.

Вартість мінімального споживання непродовольчих товарів і послуг визначається за матеріалами бюджетних обстежень доходів родин, рівень споживання продуктів у яких відповідає мінімальному.

Наприклад, вартість мінімального продовольчого кошика склала 350 грн. на місяць. У родинах з аналогічними середніми на душу населення витратами на харчування частка цих витрат досягла 71% від загальних витрат. Звідси вартість мінімального споживання непродовольчих товарів складе: 0,29 х 350 : 0,71 = 142,9 грн. на місяць на 1 чоловік [8, с. 517].

Витрати на непродовольчі товари і послуги уточнюються за допомогою нормативного методу на основі норм забезпеченості і термінів служби предметів тривалого користування. Розрахунок проводиться по трьох групах товарів 1 - предмети гардероба (верхній одяг, взуття, головні убори і т.д.), 2 - предмети санітарії, гігієни, ліки, 3 - товари тривалого користування (меблі, посуд, електропобутові прилади, предмети господарського призначення й ін.).

Витрати на житло і комунальні послуги визначаються на основі нормативів, цін і тарифів у регіоні. Враховуються також витрати родин на податки і збори. Сукупний мінімальний обсяг потреб у натуральній формі утворить мінімальний споживчий кошик.

Вартість придбання непродовольчих товарів визначається шляхом множення вартості одного виробу на його річний запас і ділиться на термін служби. Наприклад, чоловіча зимова шапка коштує 200 грн., запас - 1 шт., термін служби - 3 роки. Витрата в розрахунку на місяць:

Вартісна оцінка натурального набору продуктів, непродовольчих товарів і послуг прожиткового мінімуму визначає бюджет прожиткового мінімуму (БПМ). Його структура показана в таблиці 3.2.

Показники прожиткового мінімуму і бюджету прожиткового мінімуму використовуються державою як інструменти соціальної політики. Зокрема, за допомогою цих показників відбувається оцінка рівня життя населення (визначаються частки населення з бюджетами нижче, рівними і більшими, ніж бюджет прожиткового мінімуму); БПМ служить базою для адресної соціальної політики з метою підтримки самих малооплачуваних груп населення; за допомогою БПМ повинні визначатися розміри мінімальної заробітної плати і мінімальної пенсії по старості; БПМ використовується в якості одного з критеріїв малозабезпеченості, що дає право на соціальні виплати і допомоги. Взаємозв'язок бюджету прожиткового мінімуму з оплатою праці показано на рис. 1.

Всі елементи системи, зв'язаної з установленням БПМ, визначаються, як це відбито на рис.1.4, рівнем розвитку продуктивних сил суспільства. Держава в законодавчому порядку встановлює бюджет прожиткового мінімуму і мінімальну заробітну плату. Теоретично їхні величини повинні бути рівноцінні, саме в цьому і складається економічний зміст розрахунку БПМ як бази для встановлення мінімальної заробітної плати, що, у свою чергу, є крапкою відліку для тарифної системи оплати праці. Однак у дійсності в даний час мінімальна заробітна плата в Україні істотно нижче величини прожиткового мінімуму, що можна лише пояснити (але не виправдати) труднощами, з якими зштовхнулася економіка країни в період переходу до ринкових відносин.


Висновки

На основі отриманих у роботі результатів можна зробити такі висновки:

1.Соціально-економічний розвиток країн світу, включаючи Україну, визначається досягнутим рівнем і якістю життя населення, що відповідає резолюції, прийнятої ООН, згідно якої будь-яка держава в першу чергу повинна створювати сприятливі умови для того, щоб життя людей було довгим, здоровим і наповненим творчістю.

2.Життя людини – багатогранне соціально-економічне явище, яке можна охарактеризувати за допомогою двох понять „рівень” і „якість” життя населення. Ці поняття – різнопланові, вони характеризують різні аспекти життя людини. Так, рівень життя населення – це кількісна і якісна характеристики ступеня досягнення компонент життя людини, а якість життя – якісна характеристика ієрархії значення задоволення його складових компонентів.

3.Для того щоб управляти процесом підвищення та покращення життя людей необхідно оцінювати його рівень і якість. Оцінка рівня життя населення регіонів країни вимагає як кількісної, так і якісної характеристик. Кількісна оцінка здійснюється на основі інтегрального показника, який розраховується за допомогою таксономічного методу.

4.Всебічно кількісно оцінити рівень життя населення регіонів країни, а потім діагностувати причини його зміни можливо тільки за допомогою системи окремих показників. Організуючою основою побудови системи окремих показників елементів компонент рівня життя населення є структурно-логічний причинно-наслідковий зв’язок між ними.

5.Якісна оцінка рівня життя населення дозволяє визначити – високий чи низький рівень життя людини досягнуто у регіонах країни. Для її визначення використовується комплекс економіко-математичних моделей, які будуються на основі кластерного та дискримінантного аналізів.

6.В контексті формування державної соціальної політики особливого значення набуває адекватна оцінка потреб населення та можливостей суспільства їх забезпечити. Відповідно нагальною необхідністю стає запровадження у практику статистичного аналізу та управління, розробки цільових програм системи індикаторів рівня життя населення і соціальних нормативів та стандартів. Це дозволить не тільки налагодити моніторинг рівня життя населення, а й активно впливати на його зростання як у кількісному, так і в структурно-якісному плані.

7.Відсутність адекватної системи показників не дозволяє визначити реальний якісний стан рівня життя різних соціальних верств населення та здійснити їх структурне ранжування. Ефективна державна політика, спрямована на забезпечення досягнення відповідного життєвого рівня населення, може бути реалізована лише за умови всебічного врахування системної дії комплексу соціально-економічних чинників, та застосування повної та репрезентативної системи показників оцінки рівня життя.

8.В умовах ринкової економіки підґрунтям соціального захисту населення може стати система соціальних нормативів, які одночасно відображають особливості соціальної системи та виступають інструментом регулювання тих чи інших процесів у суспільстві. Розробка та впровадження державних мінімальних соціальних стандартів має бути спрямована на фінансове забезпечення основних конституційних прав громадян, зміцнення фінансової бази та збереження єдиного соціального простору у всіх регіонах країни, тобто державні мінімальні стандарти повинні знайти своє відображення в державному та місцевих бюджетах і сприяти вирівнюванню соціального забезпечення громадян у розрізі областей, районів та інших адміністративних одиниць.


Список використаної літератури

1. Геєць В.М, Панченко Є.Г., Лібанова Е.М. та ін.; За ред. В.М. Гейця. Перехідна економіка. Київ: Вища школа, 2003, 591 с.

2. Єщенко П.С., Палкін Ю.I. Сучасна економіка. Київ: Вища школа, 2005, 327 с.

3. Заболоцький Б.Ф. Економіка України. Львів: ЛБК НБУ, 1997, 580 с.

4. Задоя А. А. Макроэкономика: Учебник. - К. : Знання , 2006. - 368 с.

5. Економічна теорія. Політекономія: Підручник . - К. : Знання-Прес, 2007. - 719 с.

6. Качан Є.П. Розміщення продуктивних сил України. Київ: ВД "Юридична книга", 2001, 552 с.

7. Колот А. Теоретичні і прикладні аспекти підвищення доходів працюючих як передумови збереження та розвитку людського капіталу // Україна: аспекти праці. - 2005. - № 8. - С. 19-27

8. Манків Г.Н. Макроекономіка. Київ: Основи, 2000, 588 с.

9. Махсма М.Б. Економіка праці та соціально-трудові відносини. Київ: Вид-во Європ. ун-ту, 2003, 188 с.

10. Пономаренко В. С., Кизим М. О., Узунов Ф. В. Рівень і якість життя населення України: Монографія. – Х.: Видавничій Дім „ІНЖЕК”, 2003.– 226 с.

11. Проніна І.І. Аналіз рівня життя населення України // Регіональні аспекти розвитку і розміщення продуктивних сил України: Зб. наук. пр. – Тернопіль: Економічна думка. - 2003. – Вип. 2. - С. 303-307.

12. Пухтаєвич Г.О. Аналіз національної економіки. Київ: КНЕУ, 2003, 148 с.

13. Основні показники рівня життя населення (2006 р.) // Праця і зарплата. - 2006. - № 26 (липень). - С. 2

14. Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник. - К. : КНЕУ, 2005. - 441 с.

15. Стойко О.Я. Сучасний стан рівня життя населення України // Матеріали доп. V Міжнародного конгресу українських економістів “Україна в ХХІ столітті: концепції та моделі економічного розвитку”. - Львів: Інститут регіональних досліджень. - 2000. - Ч. 2. - С. 84-87.

16. Удотова Л.Ф. Соціальна статистика. Київ: КНЕУ, 2002, 376 с.

17. Узунов Ф. В. Визначення понять і компонентний склад оцінки рівня та якості життя населення регіонів України // Економіка розвитку.– ХДЕУ, 2003.– № 4 (28).– С. 20 – 24.

18. Узунов Ф. В. Методика оцінки рівня та якості життя населення // Зб. наук. робіт „Управління розвитком”.– ХДЕУ, 2004.– № 1.– С. 39 – 47.

19. Харкянен Л. В. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів,. - К. : Каравела, 2006. - 174, с.

20. Хаустова В. Є., Узунов Ф. В. Міжнародний порівняльний аналіз рівня та якості життя населення країн світу // Вісник ДонДУЕТ.– 2003.– № 4 (20).– С. 47 – 55.

загрузка...
Top