Соціологія як предмет

Вступ

1. Предмет та основні етапи становлення соціології релігії

2. Види соціологічних досліджень

3. Функції сім'ї

4. Тестове питання

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Відомий американський учений П.Сорокін вважає, що основною рисою соціології, яка відрізняє її від інших суспільних наук, є та, що вона становить собою генералізуючу науку. Соціологія досліджує властивості, спільні для всіх релігій, всіх держав, всіх націй, всіх війн та революцій, виникнення інституту президентства тощо.

Однак існують інші генералізуючі соціальні науки, такі як економіка, політологія, право; чим же соціологія відрізняється від них? Кожна з цих наук має справу лише з однією сферою соціокультурного простору: економіка — з економічними відносинами, досліджуючи господарську структуру; політологія — з політичними відносинами, аналізуючи державу та інші політичні інститути; правові науки — з правовими відносинами, з'ясовуючи систему встановлених державою загальнообов'язкових правил і норм поведінки. Відповідно до цього центральною діючою особою в економічних науках є людина як передусім економічна істота, в політичних науках — людина як політична істота, в юридичних науках — людина як істота, котра діє у правовому чи протиправному просторі тощо.

Соціологія ж досліджує всі соціальні процеси, незалежно від того, якими вони є: економічними, політичними, правовими, творчими, релігійними, філософськими, етичними і т. ін. Вона докорінно відрізняється від інших генералізуючих суспільних наук, бо аналізує суспільство в єдності всіх його сторін, галузей і сфер, весь соціокультурний простір. Навіть більше, соціологія вивчає і взаємозв'язок між явищами, які стосуються предмета дослідження різних суспільних наук. Так, це може бути з'ясування зв'язку між виробничими циклами (предмет економіки) і циклами розвитку злочинності (предмет правових наук), чого кожна з них окремо не робить. Соціологів же може цікавити, чи впливають економічні кризи на зростання правопорушень, а економічне процвітання — на їхнє зменшення.

1. Предмет та основні етапи становлення соціології релігії

Теологія (богослов'я) — система обґрунтування і захисту релігійних учень про Бога, сукупність вироблених тією чи іншою релігією доказів істинності догматики, релігійної моралі, правил і норм життя духовенства, віруючих, боговстановленності віровчення і церкви.

Теологія, як і феноменологія релігії, на відміну від соціології релігії, ґрунтується на принципі існування об'єкта релігієзнавства. Предмет теології — Бог і самовиявлення Бога. У ній обов'язково присутнє те, що в феноменології існує в абстрактно-теоретичній формі — теолог перебуває у релігійному зв'язку з об'єктом, який він прагне усвідомити.

Соціологія релігії не бере на себе функції обґрунтування і захисту або спростування релігії. Вона займає нейтральну позицію в полеміці між войовничою вірою і войовничим атеїзмом. Апологетично-релігійна позиція позбавляє соціолога об'єктивності, можливості розглядати всі без винятку релігійні феномени, як світські й доступні науковому аналізові. Соціолог може розглядати, наприклад, християнську віру як соціальний феномен, оскільки з перших кроків християнство виявляло себе в соціальних діях общин і соціальній проповіді. Однак, визнаючи це, релігійне заангажований соціолог не може ідентифікувати віру із соціальною поведінкою: для нього важлива головна релігійна сутність.

Це стверджує досвід так званої «релігійної соціології», яка має мало спільного із соціологією релігії як науковою дисципліною. Наприклад, у Франції після Першої світової війни під впливом соціолога, етнолога, релігієзнавця Люсьєна Леві-Брюля (1857—1939) проводилося вивчення різноманітних аспектів релігійності населення в інтересах католицької церкви. Воно мало здебільшого соціографічний характер: з'ясовувалися не мотиви, а лише зовнішні ознаки культової поведінки (частота відвідування богослужінь і т.ін.), а також переслідувало прикладну мету, надаючи церкві інформацію про стан її справ.

Після Другої світової війни на тлі клерикалізації суспільства в 50—60-ті роки спочатку в Європі, а згодом у США почала розвиватися клерикальна соціологія, що досліджувала церковні організації як соціальні явища, церкви як соціальну реальність. Розвиток клерикальної соціології вказав на межі можливого співробітництва теології та соціології. Взаємний інтерес полягав у тому, що теологія шукала контакт з емпіричними соціальними дослідженнями, тоді як соціологію цікавив такий соціальний феномен, як релігійні групи. В 60-ті роки, особливо у США, соціологія досить активно працювала на замовлення різноманітних релігійних організацій, а релігійні інтелектуали нерідко використовували в теологічних розробках засоби соціологічного аналізу. Однак теологія і соціологія релігії не стали взаємодоповнюючими дисциплінами. Теологія розглядала соціологічні дослідження як засіб досягнення релігійної мети. Соціологія вбачала свій професійний інтерес у дослідженні релігії як соціального і культурного феномена. Для теології церква була і залишається позачасовою, позасуспільною величиною, яка може бути включена в потік соціальних змін, однак для них вона є чимось принципово позасоціальним. Поняття «церк-99» наочно демонструє розмежування теології і соціології, а

співпраця між ними вичерпується обміном інформацією. Розмежування теології та соціології не зводиться до розбіжностей в інтерпретації тих чи інших соціальних явищ, воно — у вихідних засадах розуміння людини та її соціальної поведінки.

Однак агресивна антирелігійна позиція шкідлива для соціології, бо за таких обставин наукове дослідження релігії підпорядковується суто ідеологічним цілям — боротьбі проти релігії. Якщо клерикальна соціологія намагається відвести соціології релігії обслуговуючу функцію щодо теології, то за радянських часів соціологія релігії розглядалася як складова частина атеїзму. Згідно з цією концепцією, визначальним у соціологічному розумінні релігії є «віра в надприродне», що вирізняє «культову поведінку» з-поміж інших форм соціальної поведінки. Коли, наприклад, Ю. Левада в книзі «Соціальна природа релігії» (1965) відмовився від поняття «надприродне» в соціологічній характеристиці релігії, його звинуватили в уступці «буржуазній соціології», в протиставленні гносеологічного підходу до релігії соціологічному її аналізові. Радянське релігієзнавство, в тому числі й соціологія релігії, розглядали релігію як позасоціальний феномен, як «пережиток минулого». Цікаво, що за таких обставин і теологія, і науковий атеїзм зійшлися в запереченні специфічного соціологічного бачення релігії.

Наукове знання про релігію не є ані релігійним, ані антирелігійним. Серед вчених—релігієзнавців та соціологів релігії є люди релігійні та нерелігійні. Однак професійна етика не дозволяє переступати межі, які відділяють ученого від релігійного проповідника або атеїста. М. Вебер вважав дотримання цих засад справою «інтелектуальної чесності».

Така об'єктивність (коли дослідник, незалежно від того, визнає він чи ні діяльність і погляди релігійної групи, яку вивчає, чітко дотримується фактів), звичайно, вимагає самодисципліни і дається не завжди легко. Вона вимагає чіткого усвідомлення того, що предметом соціології релігії є релігійна поведінка. Соціологія релігії ґрунтується на «методологічному атеїзмі». Іншими словами, соціолог не може пояснити віру в Бога індивідів і груп існуванням Бога, «зустріччю людини з Богом» і та. ін. Соціологія керується принципом, сформульованим Е. Дюркгеймом: соціальні феномени повинні отримати пояснення в соціальних категоріях.

2. Види соціологічних досліджень

Вивчаючи це питання, слід звернути увагу на те, що соціологічні дослідження — своєрідна відзнака соціологів, що виділяє їх серед представників інших соціальних та гуманітарних наук. Оволодіння соціологічними методами вимагає від дослідника ґрунтовної професійної підготовки не тільки з виключно соціологічних дисциплін, а також із соціальної філософії, психології, етнографії, але й, що зовсім особливо не просто для гуманітаріїв, потрібні певні знання математики, статистичних методів, інформатики і т. ін.

Що ж таке соціологічне дослідження? Це система логічно послідовних методологічних, методичних, організаційно-технічних процедур, яка передбачає отримання достовірних даних та фактів яро явища чи процеси, що вивчаються, для їх подальшого використання в соціальному управлінні.

Соціологічне дослідження містить у собі деякі елементи, що притаманні будь-якій науковій діяльності. По-перше, це об'єкт дослідження. У соціології об'єктом дослідження можуть, бути будь-які процеси та явища соціальної дійсності (демографічні, екологічні, економічні, соціальні, міжнаціональна, сімейно-побутові та ін.). По-друге, це суб'єкт дослідження (соціолог-дослідник або група соціологів). По-третє, як будь-яке інше дослідження, соціологічне спрямоване на досягнення певної мети і вирішення конкретних завдань. По-четверте, це засоби, що застосовуються в дослідженні (технічні й організаційні). По-п'яте, це результати дослідження, заради яких воно проводиться.

Основне завдання соціологічних досліджень — добування фактів про соціальну дійсність, її окремі явища, сторони. Соціальний факт — це певним чином фіксований, описаний фрагмент соціальної дійсності. Як же вибрати саме ті факти, які допоможуть знайти науково достовірну відповідь на запитання, що цікавлять дослідника, заохотять його до проведення дослідження? Для цього необхідно виокремити випадковий для явища, що вивчається, факт від невипадкових, сконцентрувавши свою увагу на регулярних, масових, інакше кажучи, — типових фактах. Саме для цього соціологічна наука розробила цілу систему наукових процедур. Ці процедури — результат глибоких теоретичних і багаторазових дослідницьких проробок — є надбанням наукової корпорації соціологів.

Соціологічне дослідження складається з трьох основних етапів: підготовчого (розробка програми дослідження), основного (проведення емпіричного дослідження), завершального (обробка й аналіз даних, формування висновків і рекомендацій). Кожний етап включає в себе ряд важливих процедур.

Залежно від складності й масштабності аналізу предмета виділяють три види соціологічного дослідження: розвідувальне (пілотажне), описове, аналітичне.

Найбільш простим видом є розвідувальне (пілотажне) дослідження. Воно будується на спрощеній програмі й охоплює невеликі сукупності, має стислий за обсягом інструментарій. Інструментарій — це методичні документи, за допомогою яких здійснюється збір первинної соціологічної Інформації (анкети, бланк-інтерв'ю, питальники, картки для фіксації результатів спостереження чи аналізу документів тощо).

Описове дослідження є більш складним видом соціологічного аналізу. Воно проводиться за розробленою програмою, на базі апробованого інструментарію і застосовується відносно великої спільності людей (наприклад, колектив великого підприємства). Збір інформації тут може бути доповнений методами спостереження, аналізу документів.

Аналітичне дослідження — найбільш поглиблений вид соціологічного аналізу. Воно не тільки описує структурні елементи явища, що вивчається, але й з'ясовує його причини. Підготовка аналітичного дослідження вимагає значного часу, ретельно розробленої програми, інструментарію, попередньої уяви про об'єкт, який вивчається. За методами збору Інформації даний вид соціологічного дослідження носить комплексний характер. З гносеологічної точки зору соціологічне дослідження за об'єктом та процедурою є емпіричним, а за рівнем узагальнення воно може бути й емпіричним, і теоретичним.

Поділ соціологічних досліджень на види залежить від ступеня складності, актуальності, мети, потреб замовників, наукової спроможності тощо.

Залежно від завдань розрізняють фундаментальні, прикладні та комплексні соціологічні дослідження.

Фундаментальні дослідження спрямовані на виявлення та аналіз соціальних тенденцій, закономірностей розвитку і пов'язані, як правило, з вирішенням складних проблем суспільства та його масштабних складових частин (інститути, галузі та сфери життєдіяльності тощо).

Прикладні дослідження використовують для вивчення шляхів, форм та засобів вдосконалення діяльності конкретних соціальних об'єктів.

Комплексні дослідження проводять здебільшого з міждисциплінарної проблематики, які поєднують у собі елементи фундаментальних та прикладних досліджень.

Дослідження залежно від затрат часу поділяють на довгострокові, середньострокові, короткострокові та експрес-дослідження. В основу такого поділу покладено різні витрати часу, що є однією з найістотніших ознак характеру та видів досліджень. Експрес-дослідження потребують мінімальних витрат часу: від 1-—2 тижнів до 1—2 місяців. Короткострокові дослідження тривають, як правило, від 2 до 6 місяців. Середньострокові — від 6 місяців до 3 років. Довгострокові — від 3 років і більше.

Залежно від статусу замовника та оплати праці розрізняють держбюджети! та госпрозрахункові види досліджень. Держбюджетні дослідження виконують на замовлення державних установ, які й оплачують їх. Госпрозрахункові виконують за рахунок окремих підприємств, організацій та установ.

Щодо об'єкта дослідження розрізняють монографічні, порівняльні, трендові та генетичні види соціологічних досліджень. До монографічних відносять дослідження, в яких об'єкт визначається як представник класу подібних об'єктів (робітники, студенти тощо). Порівняльні дослідження мають декілька різновидів. Так, порівнювати можна об'єкти за відповідними ознаками у різних умовах чи в однакових умовах за різними ознаками, у різний час та ін. Дослідження, у яких порівнюються одні Й ті ж особи, що належать до вибіркової сукупності, називаються панельними. Трендовими називають повторні дослідження на тому самому об'єкті без дотримання вимоги збереження попередньої вибірки. Генетичними вважають дослідження процесів становлення та змін соціального об'єкта.

За типом логічних завдань дослідження поділяють на пошукові, пілотні, описові, експериментальні та проектно-конструкторські. До пошукових («розвідувальних») відносять дослідження, спрямовані на пошук, більш глибоке вивчення проблеми та шляхів її вирішення. Пілотні дослідження мають на меті апробацію окремих підходів, методів, інструментів та процедур. Дослідження, спрямовані на відображення окремих елементів та структурних ознак об'єкта, його функцій та динамізму взаємовідносин, називають описовими. Експериментальні дослідження дають нові знання дослідним шляхом. Метою проектно-конструкторських досліджень є вироблення програм, систем, планів як засобів удосконалення діяльності об'єкта за рахунок досвіду науковців, практиків, а не за рахунок здобуття нових знань.

Щодо об'єкта пізнання тієї чи іншої сфери дійсності, системи відношень виділяють соціологічні дослідження у сфері (або системі) управління, промисловості, сільського господарства, науки, освіти, охорони здоров'я та інші.

Класифікація різноманітних соціологічних досліджень не тільки дисциплінує, а й систематизує діяльність дослідників, збагачуючи і поглиблюючи їх методику, програмне забезпечення.

При розгляді цього питання слід зазначити, що жоден з методів соціологічних досліджень не є універсальним, але має свої чітко визначені пізнавальні можливості. А тому не існує взагалі «добрих» чи «поганих» методів, є методи або адекватні або неадекватні поставленому дослідником завданню; надійність методу забезпечується не тільки його обґрунтованістю, але й дотримуванням правил його застосування.

Найбільш економічним з точки зору затрат праці та аналіз документів. Він має й ряд інших переваг у порівнянні з іншими методами. Аналіз документів дозволяє оперативно отримувати фактографічні дані, наприклад про підприємство в цілому і його робітників та службовців. Ця інформація носить об'єктивний характер. Але при цьому не можна забувати про обмеження, які зв'язані з якістю такої інформації.

Документом у соціології є спеціально створений людиною предмет, призначений для передачі чи зберігання інформації. Документами є: письмові документи (державні архіви, архіви організацій, особисті документи); іконографічні документи (твори образотворчого мистецтва — картини, гравюри, скульптури тощо); кіно-, відео-, фотодокументи; фонетичні документи (магнітофонні записи, грамплатівки).

Є два основних типи аналізу документів: традиційний (класичний) і формалізований (контент-аналіз). Традиційний метод аналізу — це різноманітні операції, спрямовані на інтерпретацію даних, що містяться в документі, з прийнятої соціологом певної точки зору — інтерпретацію з'ясування змісту документа. Слабкість такого аналізу в його суб'єктивності.

Щоб позбутись елементів суб'єктивізму традиційного аналізу, розроблені формалізовані (кількісні) методи аналізу документів (контент-аналіз). Суть цих методів полягає в тому, щоб знайти такі ознаки, риси, властивості документа (наприклад, частота вживання певних термінів), які б відображали істотні сторони його змісту. Тоді зміст документа робиться вимірюваним, над ним можна провести необхідні обчислювальні операції і результати аналізу можуть досягти певної об'єктивності. Водночас формалізований аналіз має свою обмеженість, яка полягає в тому, що не весь зміст документів можна виміряти за допомогою формальних показників. Об'єктом контент-аналізу є зміст газет, кінофільмів, теле- і радіопередач, публічних виступів, суспільних і особистих документів, інтерв'ю, відповіді на відкриті запитання анкет тощо.

Важливий метод соціологічного дослідження — спостереження. У соціологічному дослідженні під спостереженням мається на увазі метод збору первинних емпіричних даних, котрий полягає у свідомому, цілеспрямованому, систематизованому, безпосередньому сприйнятті й реєстрації соціальних фактів, які можна проконтролювати й перевірити. Головною перевагою безпосереднього спостереження є те, що воно дозволяє фіксувати події та елементи людської поведінки в момент їх здійснення, в той час як інші методи збору первинних даних базуються на попередніх або ретроспективних судженнях індивідів.

Спостереження як метод застосовується тоді, коли інформація, яка необхідна досліднику, не може бути отримана ніякими іншими способами. Так буває, якщо не хочуть чи не можуть детально описати послідовність своїх дій. Спостереження використовується як джерело інформації для побудови гіпотез, служить для перевірки даних, отриманих за допомогою інших методів.

Метод спостереження в соціології класифікується за такими принципами: за мірою формалізованості (структуралізоване й неструкту-ралізоване спостереження), залежно від ступеня участі дослідника в ситуації, що вивчається (включене та невключене), за місцем проведення, умовами організації спостереження (польове й лабораторне), за регулярністю проведення (систематичне й несистематичне спостереження) тощо.

Найбільш поширеним методом збору соціологічної інформації є опитування. Опитування передбачає, по-перше, усне чи письмове звернення дослідника до певної сукупності людей — респондентів із запитаннями, зміст яких репрезентує проблему, що вивчається, на рівні емпіричних індикаторів, по-друге, реєстрацію та статистичну обробку отриманих відповідей, а також їх теоретичну інтерпретацію. За формою й умовами спілкування соціолога з респондентом розрізняють письмові (анкетування) й усні (інтерв'ю) опитування, за місцем проживання, за місцем роботи і в цільових аудиторіях (глядачі в кінотеатрах, пацієнти в клініках і т. ін.), очні (особисті) й заочні (звернення з анкетою через газету, телебачення, по телефону), групові й індивідуальні і т. ін.

Найбільш поширений вид опитування — анкетування. Воно є груповим і індивідуальним. Групове опитування застосовується за місцем роботи або навчання. Один анкетер найбільш ефективно працює з 15—20 особами. При цьому досягається 100% повернення анкет, підтримуються взаємні стосунки між анкетерами й респондентами. При індивідуальному анкетуванні анкети розповсюджуються на робочих місцях чи за місцем проживання респондентів. Термін повернення анкет заздалегідь обговорюється.

Соціологічна анкета — це система запитань, об'єднаних єдиним дослідницьким задумом і спрямованих на з'ясування кількісно-якісних характеристик об'єкта і предмета аналізу. До анкети висувається ряд вимог, яких треба дотримуватись при їх конструюванні. Запитання соціологічних анкет повинні класифікуватися за змістом (про факти свідомості, поведінки, особу респондентів), за формою (відкриті й закриті, прямі й непрямі), за функціями (основні й неосновні) тощо.

Інтерв'ювання. Цей метод опитування зараз використовується рідше, ніж методи анкетування. Інтерв'ю беруть за місцем роботи, за місцем проживання. Розрізняють три види інтерв'ю: формалізоване, фокусовано, вільне.

Метод експертної оцінки. Для її проведення як методу збирання необхідних даних насамперед формується група добре поінформованих осіб, які відбираються за такими ознаками: професійний статус (посада, науковий ступінь і вчене звання, стаж роботи тощо); результати тестування (з урахуванням оцінки їхньої попередньої діяльності як експертів) та атестації їх колегами. Враховуються також громадська думка, імідж кожного у даній сфері суспільного життя. Основний робочий інструментарій експертних опитувань — анкети або бланк-інтерв'ю, опрацьовані за спеціальною програмою. Згідно з цим процедура одержання інформації може виглядати як анкетування чи інтерв'ювання експертів.

Соціальний експеримент як метод збирання соціологічної інформації. Для поглибленого аналітичного вивчення соціальної реальності в соціології використовують соціальний експеримент як метод збору інформації про чинники, які на неї впливають, результати та наслідки такого впливу. Це метод одержання інформації в умовах, які контролюються і керуються, тобто в експериментальній групі чи колективі, що вимагає створення відповідної експериментальної ситуації. Головне завдання експерименту полягає в тому, щоб, вибравши для експериментування ту чи іншу групу, впливати на неї певними факторами і стежити за зміною характеристик, які цікавлять дослідників для вирішення завдань управління суспільними процесами.

У суспільствознавстві відрізняють такі види дослідження: по-перше, соціологічні, економічні (господарські), педагогічні, правові, соціально-психологічні та інші експерименти; по-друге, реальні (натурні), тобто польові або лабораторні, по-третє, експерименти на моделях — математичних чи визначених за вибіркою, тобто модельні експерименти.

Соціометричний метод. Перед соціологами постають завдання, які пов'язані з вивченням соціальних і соціально-психологічних процесів у малих групах — бригадах, відділах, малих підприємствах, спеціальних командах тощо. При вивченні таких малих груп ефективно себе зарекомендували методи соціометрії. Соціометричний метод застосовується на рівні мікросоціології, тобто на стику соціології та соціальної психології і пов'язаний із вивченням міжособистих відносин у малих групах. Тому метод соціометричного опитування, в якому основним робочим інструментом є питання соціометричної анкети (тести), дозволяє глибше проникнути у стосунки всередині групи, визначити її лідера.

3. Функції сім'ї

Соціологія сім'ї розглядається як спеціальносоціологічна дисципліна, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сім'ї та шлюбно-родинних стосунків у конкретних культурних і соціально-економічних умовах. Центральною рядоутворювальною категорією цієї галузі соціологічного знання є поняття сім'ї.

Сім'я є об'єктом дослідження багатьох наук — історії, економіки, юриспруденції, психології, педагогіки, демографії, етнографії, соціології тощо. Кожна з них вивчає специфічні сторони функціонування і розвитку сім'ї під власним кутом зору і відповідно до свого предмета і методу. У демографії, наприклад, особливо розвиненим є напрямок дослідження ролі сім'ї і сімейної структури населення у його відтворенні; в соціальній психології — дослідження родинних конфліктів і динаміки розвитку сімейних груп; у педагогіці акцентується на вивченні виховної функції сім'ї як одного з важливих чинників формування особистості. Етнографію цікавлять побут і культурні особливості сімей у різноманітних етнічних групах і спільнотах; правові науки з'ясовують юридичні аспекти розлучень, майнового стану сім'ї; для економіки одним з основних завдань є аналіз сімейного бюджету, стану споживання; історія досліджує виникнення сім'ї та форми її існування у різні періоди історії людства.

Соціологія сім'ї ставить перед собою завдання інтеграції досягнень цих наукових галузей і має міждисциплінарний характер. Специфіка соціології сім'ї полягає в тому, що сім'я одночасно виступає у двох іпостасях: вона є малою контактною соціальною групою, певною формою взаємодії людей, з одного боку, і особливим соціальним інститутом, який регулює відтворення людини за допомогою певної системи ролей, норм і організаційних форм, — з другого. Американський соціолог Нейл Смелзер визначає поняття сім'ї таким чином: сім'єю називається засноване на кровній спорідненості, шлюбі або усиновленні об'єднання людей, які пов'язані між собою спільністю побуту і взаємною відповідальністю за виховання дітей. Інші соціологи, погоджуючись у цілому з таким визначенням, додають до нього такі риси, як історично зумовлений характер сім'ї та її функціонування у різні історичні епохи, соціальна потреба суспільства в існуванні сім'ї, у фізичному і духовному відтворенні населення тощо. Наголошується, що з часом «сім'я - взаємини» розвинулась у «сім'ю-соціальну спільноту». Сучасна сім'я визначається як інституціоналізована спільнота, що складається на основі шлюбу, породженій ним спільній правовій та моральній відповідальності батьків за здоров'я дітей, їхню соціалізацію та виховання.

Як мала соціальна група, зазначає М.Мацковський, сім'я розглядається у тих випадках, коли дослідженню підлягають стосунки між індивідами, котрі утворюють сім'ю. Цей підхід дозволяє з'ясувати мотиви і причини розлучень, динаміку родинних відносин, характер стосунків між батьками й дітьми. Ці проблеми міжособистісної взаємодії тісно пов'язані з існуючими в суспільстві нормами, цінностями і взірцями поведінки і зумовлені соціокультурними та соціоекономічними умовами життєдіяльності групи.

На думку М.Мацковського, при аналізі сім'ї як малої соціальної групи або спільноти доцільно виокремити три основні типи характеристик:

а) характеристики групи в цілому: цілі й завдання сімейної групи, склад і структура, соціально-демографічний склад сім'ї, групова згуртованість, групова діяльність і характер групової взаємодії, структура влади, спілкування в сім'ї тощо;

б) характеристики зв'язків і відносин сімейної групи з більш широкими соціальними системами в рамках соціальної структури суспільства; у цьому випадку вирізняють і аналізують насамперед функції сім'ї щодо суспільства;

в) цілі, завдання і функції стосовно індивіда, групова регуляція поведінки і взаємодії індивідів у сім'ї, груповий контроль; групові санкції, сімейні цінності, норми і зразки поведінки, включеність індивіда в сім'ю, його задоволеність перебуванням у ній.

Як соціальний інститут сім'я аналізується в тих випадках, коли слід з'ясувати, якою мірою спосіб життя сім'ї, її функціонування відповідають потребам суспільства. Модель соціального інституту є надзвичайно важливою для прогнозів майбутніх змін сім'ї. На думку М.Мацковського, соціолога-дослідника цікавлять передусім взірці сімейної поведінки, усталені ролі, виконувані її членами, особливості формальних і неформальних норм і санкцій у сфері шлюбно-сімейних взаємин.

Одні норми, обов'язки і права мають юридичний характер і регламентуються законодавством (питання про володіння майном, про матеріальні зобов'язання батьків стосовно дітей і одне одного, про мінімальний вік вступу в шлюб, про юридичні підстави для розірвання шлюбу, про права та обов'язки колишнього подружжя, пов'язані з утриманням і вихованням дітей, володінням майном після розірвання шлюбу і т. ін.). Інші норми шлюбу регулюються мораллю, звичаями, традиціями.

Функції сім’ї можна визначити як основні способи прояву активності, життєдіяльності сім’ї та її членів, і поділити на соціальні (спрямовані на суспільство) та індивідуальні (спрямовані на особу). М.Мацковський перелічує функції сучасної сім’ї стосовно основних сфер життєдіяльності родини.


Сфера сімейної діяльності

Суспільні функції

Індивідуальні функції

Репродуктивна

Біологічне відтворення суспільства

Задоволення потреби в дітях

Виховна

Соціалізація молодого покоління, підтримка культурної неперервності суспільства

Задоволення потреб у батьківстві, контактах із дітьми, їхнього виховання, самореалізації в дітях

Господарсько-побутова

Підтримка фізичного здоров'я членів суспільства, догляд за дітьми

Одержання господарсько-побутових послуг одними членами сім'ї від інших

Економічна

Економічна підтримка неповнолітніх і непрацездатних членів суспільства

Одержання матеріальних засобів одними членами сім'ї від інших у випадку непрацездатності чи в обмін на послуги

Сфера первинного соціального контролю

Моральна регламентація поведінки членів сім'ї у різних сферах життєдіяльності, а також відповідальності і зобов'язань у стосунках між подружжям, батьками і дітьми, представниками старшого і середнього покоління

Формування і підтримка правових і моральних санкцій за неналежну поведінку і порушення моральних норм взаємовідносин між членами сім'ї

Сфера духовного спілкування

Розвиток особистості членів сім'ї

Духовне взаємозбагачення членів сім'ї. Зміцнення дружніх основ шлюбного союзу

Соціально-статусна

Надання певного соціального статусу членам сім'ї, відтворення соціальної структури

Задоволення потреби у соціальному просуванні

Дозвільна

Організація раціонального дозвілля, соціальний контроль у сфері дозвілля

Задоволення потреб у спільному проведенні дозвілля, взаємозбагаченні інтересів

Емоційна

Емоційна стабілізація індивідів та їх психологічна терапія

Одержання індивідами психологічного захисту, емоційної підтримки в сім'ї, задоволення потреб в особистому щасті і коханні

Сексуальна

Сексуальний контроль

Задоволення сексуальних потреб


4. Тестове питання

Хто з соціологів аналізує натовп:

а) К.Маркс;

б) Е.Дюркгейм;

в) Г.Лєбон;

г) П.Сорокін

У центрі уваги ҐЛебона — констатація очевидного факту, що поведінка людини на самоті або у звичайних умовах суттєво відрізняється від її поведінки в групі людей, у натовпі, де діють сили гіпнозу й навіювання. Він трактує натовп як групу людей, охоплених спільними настроями, прагненнями й почуттями, і вирізняє такі характерні риси натовпу:

• зараженість спільною ідеєю;

• відчуття непоборності власної сили і всемогутності;

• втрата почуття відповідальності;

• нетерпимість, догматизм, схильність до навіювання;

• готовність до імпульсивних дій та бездумного наслідування лідерів тощо.

Усі натовпи він поділяє на дві великі групи: «різнорідні» (або гетерогенні, на зразок вуличних натовпів, які збираються стихійно і випадково на місці якоїсь події: аварії, зіткнення авто, нещасного випадку та ін.) і «однорідні» (або гомогенні, на кшталт релігійних сект, східних каст або класів). У натовпах діє закон - «духовної єдності», що спричиняє перетворення індивіда, який потрапив у натовп, на безвольний автомат із придушеними раціональними началами, на ірраціональну істоту, яка прагне до негайної некритичної реалізації навіяних їй зовні ідей. Наслідком перебування людини у натовпі є втрата нею індивідуальності, інтелекту, розумових задатків, — тобто її деперсоніфікація, знеособлення.

Висновки

Соціологія здатна посісти важливе місце у житті суспільства і кожної людини. Соціологія сприяє формуванню знань про соціальну дійсність та зміни в ній, пояснює логіку процесів соціального розвитку, допомагає людині визначити своє місце у суспільстві, обрати життєвий шлях і з'ясувати життєві перспективи, сконцентрувати особисті зусилля на вирішенні соціальних суперечностей. Значення соціології надзвичайно зросло у наші дні, після розпаду радянського блоку й утворення з колишніх радянських республік нових незалежних держав. Ми живемо в умовах велетенських соціальних трансформацій, коли здійснюється перехід від тоталітарного, авторитарного суспільства до ліберально-демократичного суспільного устрою. Це час, коли зруйновано підвалини старого суспільного ладу й у важких муках народжується новий. В Україні до цих кардинальних змін додаються процеси побудови держави і консолідації нації. Ситуацію ускладнює те, що і дотепер зберігаються залишки тоталітарної системи та відповідної їй ментальності «радянської людини», колишні економічні відносини; немає стратегії перехідного періоду, чітко не окреслені шляхи та напрями переходу до демократії. Все це потрібно якнайшвидше перебороти для успішного становлення демократичного суспільства в Україні та її повноправного входження до світового співтовариства. Саме тому нині й зростає роль соціології, оскільки вона спроможна дати знання про реальний стан нашого суспільства, зміни в ньому, нові процеси і явища, з якими ми не зустрічалися раніше. Особливо важливе значення соціологія має у підготовці молодих спеціалістів, будучи складовою частиною їхньої загальної і професійної освіти. Яким є суспільство, в якому ми живемо, які перспективи його розвитку, чи зможемо ми брати участь і впливати на суспільні процеси, опанувати науку розумного управління і регулювання цими процесами в сучасному житті — на всі ці запитання допоможе знайти відповідь соціологія.

Список використаної літератури

1. Вебер М. Соціологія; / Макс Вебер,. Загальноісторичні аналізи; Політика/ Макс Вебер,; Перекл. з нім., післямова та коментарі О.Погорілого. -К.: Основи, 1998. -532 с.

2. Гіденс Е. Соціологія = Sociology/ Ентоні Гіденс,; Пер. Віктор Шовкун,; Пер. Анатолій Олійник,; Ред. Ольга Іващенко,; Пер. з англ. В.Шовкун, А.Олійник; За ред. О.Іващенко. -К.: Основи, 1999. -726 с.

3. Герасимчук А. Соціологія: Навчальний посібник/ Андрій Гера-симчук, Юрій Палеха, Оксана Шиян,; Ред. В. Я. Пипченко, Н. М. Труш. -3-є вид., вип. й доп.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. -245 с.

4. Попова І. Соціологія: Пропедевтичний курс : Підручник для студ. вузів/ Ірина Попова,; Пер. з рос. В.П.Недашківський. -2-е вид.. -К.: Тандем, 1998. -270 с.

5. Сасіна Л. Соціологія : Навчальний посібник/ Людмила Сасіна, Наталя Мажник; М-во освіти і науки України, Харківський нац. економічний ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -206 с.

6. Соціологія : Підручник/ Ред. Віктор Георгійович Городяненко,. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Академія, 2002. -559 с.

7. Соціологія : Терміни. Поняття. Персоналії. Навч. словник-довідник для студентів/ Укл.: В.М.Піча, В.М.Піча, Н.М.Хома; Соціологічна асоціація України . -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2002. -474 с.

8. Соціологія: Короткий енциклопедичний словник/ Під заг. ред. В.І.Воловича. -К.: Укр.Центр духовн.культури, 1998. -727 с.

9. Соціологія : Підручник/ Н. П. Осипова, В. І. Астахова, В. Д. Воднік та ін.; За ред. Н. П. Осипової; М-во освіти і науки України. -К.: Юрінком Інтер, 2003. -335 с.

10. Черниш Н. Соціологія : Курс лекцій/ Наталія Черниш,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. -3-є вид., перероблене і доп.. -Львів: Кальварія, 2003. -540 с.

загрузка...
Top