Соціологія

Тема 1. Предмет і метод соціології

1. Скласти характеристику об'єкту і предмету соціології

Дослідження на базі наукової теорії соціального розвитку конкретного стану соціальних систем, соціальних явищ і процесів зумовлює формування спеціального наукового знання — соціологічного. Залежно від цього визначається і його об'єкт: суспільство, соціетальні й соціальні системи, соціальні спільноти, соціальні інститути, соціальні групи, соціальні процеси в їх конкретному стані та взаємодії.

Якщо об’єктом науки є певна сфера об’єктивно-суб’єктивної реальності, на яку спрямовує вона своє пізнання, то предмет — це ті аспекти об’єкта, що підлягають безпосередньому вивченню з допомогою притаманних саме цій науці методів.

Розглянуті категорії і поняття дають можливість підійти до визначення предмета соціології. Адже саме соціальні явища і процеси, виникнення різних форм спільного життя людей, характер людських спільнот, явища і процеси, що в них відбуваються, виникають на основі взаємодії людей.

У сучасній літературі існує кілька поглядів на предмет соціології. На думку В. Іванова, соціологія вивчає соціальні відносини. При цьому він їх тлумачить широко, включаючи в сферу дослідження громадянського суспільства відносини між групами людей, які посідають різне становище в суспільстві, різняться ступенем участі в економічному й духовному житті, джерелами доходів, структурою особистого споживання, рівнем індивідуального розвитку, типом суспільної свідомості, способом життя.

Соціолог В. Ядов розглядав як ключову предметну категорію соціології соціальну спільноту. Соціологія, на його погляд, — це наука про становлення і функціонування соціальних спільнот, соціальних організацій і процесів як модулів, наука про соціальні відносини як механізми взаємозв'язку і взаємодії між різними соціальними спільнотами, наука про закономірності соціальних явищ і масової поведінки.

2. Розробити понятійний словник

Соціологія - наука про закономірності становлення, розвитку і функціонування соціальних спільнот, про ті соціальні відносини і соціальні процеси, що виникають усуспільстві під час взаємодії великих соціальних груп.

Суспільство- соціальний організм, що складається із взаємопов'язаного комплексу соціальних утворень, тобто соціальних інститутів, соціальних спільнот, соціальних груп та індивідів. Кожен із компонентів цього комплексу є відносно самостійним суб'єктом суспільного життя, виконує певні функції і перебуває у взаємодії з іншими компонентами.

Об'єктом соціологічного пізнання є соціальна реальність, тобто повсякденне життя суспільства.

Предметомсоціології є різноманітні дії, зв'язки, відносини, явища і процеси, що відбуваються в суспільстві, а також закономірності виникнення й функціонування соціальної реальності або навколишнього соціального життя. Визначальною властивістю предмета соціології є те, що він охоплює всю сукупність дій, зв'язків, відносин, явищ і процесів у суспільстві, що мають назву соціальних.

Функціїсоціології зумовлюють основні її обов'язки перед суспільством, найважливішу спрямованість і коло її діяльності. Найголовнішими функціями соціології є пізнавальна, практична, теоретична, описова, інформаційна, прогностична, гуманістична, ідеологічна й управлінська.

Тема 2. Становлення соціології як самостійної науки.

1. Розробити класифікацію періодів розвитку соціології

Античний період. На стадіях раннього класового суспільства міф і епос були основними формами відображення соціальної дійсності. Задовго до появи соціології як науки використовувалися такі методи збирання інформації, як спостереження, опитування тощо. Антична думка дала новий поштовх дослідженням соціальної сфери, заклала ще ряд елементів у фундамент основ соціології. Такі роботи Платона, як "Держава", "Закони", а також "Політика" Арістотеля поклали початок вивченню окремих суспільних інститутів, зокрема держави, родини, права. Уперше античні філософи звернулися до проблеми місця людини в суспільстві. Автори античних творів поставили вчення про людину і суспільство на теоретичну основу. Це знайшло вираження в зразках логіко-понятійного аналізу (Платон), емпірико-наукового (Арістотель) й історико-політичного (Полібій) дослідження соціальних проблем сучасного їм суспільства.

Епоха Середньовіччя та Відродження. Епоху Відродження по праву можна вважати новим етапом у розвитку соціальної думки. У цей період з'являються спрямовані на вивчення різних сторін суспільства нові шукання, які безумовно можна віднести до галузі соціології. Еразм Роттердамський, Томас Мор, Нікколо Макіа-веллі, Мішель Монтень — далеко не повний перелік імен великих середньовічних учених, що піднімали проблеми людських відносин у суспільстві. У результаті стала складатися модель суспільства, що нагадувала громаду, де порядок і моральні норми регулювалися волею Бога і традиціями. Людина в такій системі світобудови відігравала дуже незначну роль.

Епоха Просвітництва. Пізніше діячі епохи Просвітництва докорінно змінили погляд на суспільство і на місце людини в ньому. Клод Адріан Гельвецій, Дені Дідро, Жан-Жак Руссо, Вольтер починають аналізувати структуру суспільства, визначати джерела виникнення нерівності, неоднорідності суспільства, виявляти роль релігії в соціальних процесах. Створюючи механістичну, раціональну модель суспільства, вони розглядають окрему людину як незалежний суб'єкт, поведінка якого залежить в основному від його власних вольових зусиль.

На межі ХІХ-ХХ ст.поширилась психологічна школа: психологічний еволюціонізм (Л. Уорд, Ф. Гіддінгс, У. Мак-Дугал); біхевіоризм (Дж. Уотен, І. Павлов, В. Бехтерев); школа психології народів (М. Лацарус, X. Штейталь); групова соціологія (Г. Лебон); символічний інтеракціонізм (Ч. Кулі, У. Томас, Дж. Мід). Особлива роль у цьому напрямі належить 3. Фрейду.

У другій половині XXст.усвідомлюється необхідність синтезу теорії й емпірії, йдуть пошуки загальної теорії (П. Сорокін, Т. Парсонс, Р. Мер-тон, Дж. Александер, Ю. Хабермас, П. Штомпка та ін.).


Тема 3. Соціологія в Україні.

1. Скласти короткухарактеристику визначних соціологів України

Розвиток вітчизняної (російської та української) соціології відбувався під впливом західноєвропейських соціологічних теорій але на теренах національного соціокультурного простору. Оригінальні ідеї і концепції Н. Михайловського, М. Дашковського, П. Струве, М. Туган-Барановського, Г. Зеленого, В. Бехтерева, П. Сорокіна та ін. увійшли до світової системи соціологічного знання.

Значних успіхів українські соціологи досягли у сфері дослідження різноманітних соціальних і суспільних проблем. Зокрема, в дослідженні концептуальних засад загальносоціологічної теорії (В. Танчер, В. Тарасенко, В. Судаков), соціальної структури і соціальної стратифікації, професійній орієнтації молоді (С. Макеєв, О. Куценко, В. Черноволенко), впливу засобів масової інформації на самовизначення молодого покоління (Є. Головаха, Н. Костенко, В. Оссовський), застосування математичного апарату у соціологічних дослідженнях і вдосконалення методичних засобів соціологічного аналізу (А. Горбачик, В. Максименко, Н. Паніна, В. Паніотто, Ю. Яковенко), соціології освіти та вивчення проблем вищої школи (В. Андрущенко, В. Астахова, В. Волович, І. Гавриленко, М. Лукашевич, О. Якуба), соціології культури та закономірностейціннісної самосвідомості (А. Ручка, В. Панюков, В. Піча, І. Попова, Н. Победа, О. Семашко), електоральної соціології та вивчення громадської думки (І. Бекешкіна, О. Вишняк, В. Полторак, В. Хмелько, М. Чурилов), соціології політики та політичної свідомості (М. Головатий, В. Матвієн-ко, М. Михальченко), етносоціології та соціології міграцій (Л. Аза, В. Євтух, М. Шульга), соціології права та злочинності (О. Бандурка, І. Рущенко, В. Соболев), соціології організацій та управління (Ю. Бурега, Є. Суїменко, Ю. Сурмін, М. Туленков), економічної соціології та соціології праці (В. Ворона, В. Пилипенко, Ю. Саєнко, М. Сакада), соціології особистості та способу життя (В. Бакіров, Л. Сохань), соціальної інженерії та соціальних технологій (В. Патрушев, В. Подшивалкіна, О. Скідін) та ін.

Тема 4. Суспільство як соціальна система.

1. Скласти характеристику складових суспільства.

Суспільство складається з великої множини індивідів, об’єднаних соціальними зв’язками, взаємодіями та відносинами. Але його не можна розглядати як просту суму цих складових. На рівні суспільства індивідуальні дії, зв’язки, відносини утворюють нову системну якість.

Суспільство — це відносно стійка система соціальних зв’язків і відносин, що склалися між людьми в процесі історичного розвитку їх спільної життєдіяльності, спрямованої на відтворення умов для існування та задоволення життєвих потреб. Цілісність суспільства тримається завдяки дії звичаїв, традицій, законів тощо. Культурна антропологія трактує суспільство, як сукупність груп індивідів, що вирізняються особливою культурою (системою цінностей, традицій, звичаїв тощо) та існують незалежно від інших груп, тобто не є підгрупами.

суспільство являє собою найбільш загальну і складну природно-історичну соціальну (чи соціетальну) систему, а її елементами є люди, соціальна діяльність, зв'язки і відносини яких обумовлюються визначеним соціальним положенням (статусом), що вони посідають; соціальними функціями (ролями), що вони виконують; соціальними нормами і цінностями, прийнятими в даній соціальній системі, а також їх індивідуальними якостями (соціальні якості особистості, мотиви, ціннісні орієнтації, інтереси і т.д.).

Як соціетальна система суспільство володіє властивістю до самовідтворення, яке здійснюється за допомогою ряду необхідних диференційованих функцій. Ці функції, з одного боку, є наслідком механічного-розподілу суспільної праці, а з іншого — доповнюючи і взаємодіючи одна з одною, додають суспільству характеру особливого соціального організму.

2. Провести порівняльний аналіз суспільних систем

В основі класифікації соціальних систем може лежати й тип соціальних зв'язків. У цьому випадку за зв'язками-відносинами виділяються соціальні групи; за зв'язками-взаємодіями — соціальні спільноти; за інституціональними зв'язками - соціальні інститути; за зв'язками контролю — система соціального контролю; за організаційними зв'язками — соціальні організації.

Соціальні групи як елементи суспільної системи є об'єднанням людей на основі спільності соціально значущої ознаки. Структура і специфіка соціальних груп у кінцевому рахунку пояснюється структурою і специфікою соціально-економічного устрою суспільства, передусім способом виробництва і обумовленою ним класовою структурою суспільства. Соціальні групи характеризуються насамперед способом взаємовідносин їх членів (нація, клас, трудовий колектив і т.д.). Межі соціальної групи окреслюються участю (чи неучастю) тих чи інших індивідів у даному виді спільної діяльності.

Соціальні спільноти (місто, село, трудовий колектив, сім'я тощо) як елементи суспільної системи відрізняються тим, що практично всі соціальні системи утворюються саме на їхній базі. Соціальна спільнота - це сукупність людей, яку характеризують умови їх життєдіяльності (економічні, соціально-статусні, рівень професійної підготовки й освіти, інтереси, потреби тощо), загальні для даної групи взаємодіючих індивідів (нації, класи, соціально-професійної групи, трудові колективи і т.д.); приналежність досліджуваної групи взаємодіючих індивідів до тих чи інших соціальних інститутів (сім'я, освіта, наука, політика, економіка, релігія і т. д.). Функціонування і розвиток соціальної спільноти відбувається на основі взаємодії її елементів — індивідів.

Наступний тип соціальних систем суспільства твориться на основі спільностей, соціальні зв'язки яких обумовлені об'єднаннями організацій. Такі зв'язки називаються інституціональними, а соціальні системи — соціальними інститутами, що діють від імені суспільства як цілого (економіка, політика, спорт, релігія, мистецтво і т.д.). Інституціональні зв'язки називають ще нормативними, тому що їх характер і зміст установлюється суспільством з метою задоволення найзагальніших потреб його членів. Отже, соціальні інститути виконують у суспільстві функції соціального управління і контролю, що й дає власне можливість суспільству та його системам забезпечувати дотримання нормативних умов, порушення яких шкодить соціальній системі.

Соціальні інститути регулюють поведінку членів тієї чи іншої спільноти за допомогою системи санкцій і винагород. У кожному суспільстві їх завдання зводиться не тільки до примусу, але й до забезпечення гарантій свободи у визначених видах діяльності — свободи творчості, слова, віросповідання, права на одержання визначеної форми і величини доходу, на житло тощо. Зовні соціальний інститут виглядає як сукупність осіб, установ і організацій, забезпечених певними матеріальними засобами і виконуючих конкретну соціальну функцію. Зі змістовної сторони соціальний інститут — це визначена система цілеспрямованих, доцільно орієнтованих і стійких стандартів поведінки людей у конкретних ситуаціях у різних видах і сферах діяльності.

Ще одним типом соціальних систем суспільства є соціальні організації, що являють собою складну, ієрархічно взаємопов'язану систему соціальних позицій і ролей, котрі повинні виконуватися індивідами, які внаслідок цього стають її членами. Соціальні організації — це ієрархічні цільові системи (де їх елементи — люди — ієрархічно об'єднані для досягнення спільних цілей). Усе це змушує індивідів розподілятися за ролями (за цілями) — "горизонтально" — і за керівництвом, підпорядкуванням (за статусами) — "вертикально".

Тема 5. Культура як соціальний феномен.

1. Скласти характеристику феноменів культури

Феномен культури настільки складний і багатогранний, що кожна наука — філософія, історія, мистецтвознавство, етнографія, культурологія й соціологія — знаходить свою специфічну предметну нішу при дослідженні цього суспільного явища.

У соціології культуру поділяють на культуру суспільства загалом, культуру націй, класів, груп, організацій і окремої особистості. Культура за типами буває загальною і професійною, елітарною і масовою, матеріальною і духовною, релігійною і світською, а також домінуючою, субкультурою і контркультурою.

Культурна динаміка розуміється як зміна характерних рис і ознак культури у просторі і часі. Вона описується за допомогою таких понять, як інновація, дифузія, культурний лаг та культурна трансмісія.

Культура, яка є достатньою для існування етносу, перестає бути такою, коли йдеться про життя нації. На відміну від етнічної культури, національна передбачає існування нових типів комунікації (взаємозв’язку) між людьми, більш складних стосунків, ніж природні кровно-родинні. Таким принципово новим типом комунікації виступає писемність.

Носіями національної культури стають освічені прошарки суспільства. Національна культура твориться не етносом у цілому, а тими представниками суспільства, які беруть на себе функцію індивідуального авторства — письменниками, філософами, вченими, священниками, митцями.

Тема 6. Особистість у системі соціальних відносин

1. Підготувати питання інтерв'ю та анкети

Анкета учасника тренінгу

«Як підготувати та провести ефективне журналістське розслідування»

Прізвище_______________________________________________________________________

Ім’я____________________________________________________________________________

По батькові_____________________________________________________________________

ЗМІ, громадська організації або навчальний заклад, який Ви представляєте ________________________________________________________________________________

Проблеми, які Ви висвітлюєте як журналіст_______________________________________________________________________

Вкажіть Ваш журналістський стаж__________________________________________________

Ваші головні публікації у 2008-2009 роках (не більше трьох): __________________________

Чи маєте Ви досвід журналістських розслідувань? (якщо – так, вкажіть чи виникали у Вас труднощі під час розслідувань та які) _______________________________________________

Контактна адреса________________________________________________________________

Телефон________________________________________________________________________

E-mail__________________________________________________________________________

Будь ласка, коротко (до 0,5 сторінки) опишіть чому Ви бажаєте взяти участь у семінарі ______________________________________________________________________________

Запитання для інтерв’ю при прйомі на роботу:

1. Всі деталі компенсаційного пакета на останньому місці роботи. Необхідно точно дізнатися як побудована система доходів кандидата. Базова ставка зарплати – часто тепер лише верхівка айсберга. Складіть повний список усіх додаткових виплат кандидату і його виплат по кредитам. Якщо ваша компанія не в змозі запропонувати кращі умови – ви втрачаєте час.

2. Час на дорогу до роботи і назад. Який вид транспорту, чи є пересадки? Якщо проїзд до вашої компанії буде для кандидата більш втомливим, ніж до його попереднього місця роботи, скажіть про це прямо та проаналізуйте його реакцію. Якщо ж дорога скоротиться чи полегшиться, підкресліть це та використовуйте для «продажу» вакансії.

3. Різниця між «Що я хочу» і «Що вони пропонують». Ніхто просто так не змінює роботу. Кожен хоче щось покращити, отримати щось, чого йому раніше бракувало. Дізнайтеся, чому людина вирішила поміняти роботу і визначте, чи є ЦЕ у вашій компанії для нього. Таким чином, ви матиме можливість обрати подальшу тактику переговорів.

4. При яких обставинах йому працюється найлегше? Самостійно чи в команді, зранку чи ввечері, в окремому кабінеті чи гамірному офісі? Чи здатен він до монотонної, рутинної роботи? Вписується він у колектив і чи підійдуть йому «правила гри»?

5. Всі сильні сторони і головні слабкості. А також можливі об’єктивні обмеження. Запитайте, яку роботу йому не подобається виконувати, які функції для нього неприємні. Адже ми рідко добре виконуємо неприємні речі.

6. Чого взагалі він очікує від нової посади? Дуже важко презентувати посаду і не розуміти, чого насправді хоче кандидат.

7. Чи є у кандидата зараз інші пропозиції роботи? Чи проходить він інші співбесіди у ці дні? Завжди питайте у кандидата, які пропозиції він ще розглядає. Якщо у нього вже є три варіанта, а на завтра призначено ще дві співбесіди, то рішення про прийом на роботу потрібно приймати швидко.

8. Для того, щоб остаточно вирішити питання, аби кандидат визначився, потрібно добитися конкретизації відповіді кандидата на 6 питання. Наприклад, якщо основна ціль кандидата – більш висока зарплата, то тут ви повинні з’ясувати, скільки саме? Бо дуже часто наші припущення про такі прості речі розходяться з істинним станом справ.

9. Чи зможе цей кандидат виконувати ЦЮ роботу? В любому випадку ви зобов’язані зробити такий висновок. І не на підґрунті інтуїції, а на основі фактичної інформації, отриманої під час інтерв’ю. Ви повинні взяти за основу успішні результати, яких кандидат досягне раніше на аналогічній роботі або в аналогічних ситуаціях.

10. Чи «впишеться» кандидат у корпоративну культуру вашого підприємства? Погодьтеся, що не кожен, хто добре виконує свою роботу, робить успішну кар’єру. Крім роботи існують люди і стосунки, які формують «корпоративну культуру». Наприклад, порядки у «застібнутій на всі ґудзики» страховій компанії помітно відрізняються від порядків у молодій комп’ютерній фірмі, яку заснували друзі.

2. Визначити основні соціальні статуси людини

Статус - це позицiя у певнiй соцiальнiй структурi суспiльства з певними правами та обов'язками.

Наприклад - студент, професор, декан, завiдувач кафедрою, ректор - це певнi позицiї у соцiальнiй структурi Унiверситету - певнi статуси.

Статуси вiдрiзняються правами та обов'язками, які визначаються соцiальними нормами.

Кожна доросла людина у сучасному суспiльствi має кiлька статусiв (наприклад, студент, син, приятель, громадський дiяч i т.iн. - в однiй особi).

Статус визначає, по-перше, де саме - в якiй соцiальнiй позицiї - людина,"включена" до суспiльства, "з'єднана" з ним. По-друге, статус визначає, як саме людина має поводитися з iншими людьми - представниками iнших статусiв.

Наприклад, статус дочки визначає основнi взаємовiдносини тiєї особи, що займає цей статус, з iншими членами родини.

Статус президента фiрми визначає його основнi вiдносини iз службовцями, з акцiонерами, з президентами iнших фiрм.

З усiх статусiв кожної людини соцiологи . видiляють той статус , який справляє найбiльший вплив на взаємодiї та взаємовiдносини людини iз соцiальним середовищем, i тому має найбiльше значення для встановлення соцiальної iдентичностi . Це - головний статус ( master status).

Але iдентифiкацiя тiльки за головним статусом є певним спрощенням . реальної соцiальної позицiї, яка є багатовимiрним . утворенням.

Вирiшення протирiч мiж вимогами рiзних статусiв, приорiтети, якi носiй статуса має надавати рiзним вимогам своїх рiзних статусiв - це дуже мало вивчене поле проблем. Тут поки що не дослiдженнi спiввiдношення рiзних компонентiв статусiв (особливо - рiзних обов'язкiв, якi вони покладають на носiя кожного статусу) у конкретних соцiальних ситуацiях . Це потребує збору та аналізу такого великого обсягу деталiзованої iнформацiї, до якого соцiологи ще не дiйшли.

Тема 7. Соціальна стратифікація та соціальна мобільність.

1. Охарактеризувати основні поняття

Соціальна структура суспільства репрезентована насамперед соціальними групами. Соціальна група — це сукупність людей, які об’єднані будь-якою ознакою (спільним простором, діяльністю, економічними, демографічними, психологічними та іншими характеристиками), взаємодіють у певний спосіб на основі взаємовизнаних очікувань.

Соціальні відносини — це відносини між групами людей і індивідами, соціальними групами, що посідають певне місце в структурі суспільства, беруть неоднакову участь у його економічному, політичному та державному житті, різняться за способом життя, рівнем і джерелами доходів, структурою особистого споживання.

Термін «стратифікація» (від латинського stratum — прошарок і facere — робити) запозичено з геології, де він означає вертикальне розшарування ґрунтових пластів. У соціології цей термін уперше був використаний П. Сорокіним на означення диференціації певної сукупності людей (населення) на класи в ієрархічному ранзі. Стратифікація— це визнання існування в суспільстві нерівності вертикального розшарування, вищих та нижчих прошарків — страт.

Соціальна структура суспільства, її складові перебувають у постійному русі й розвитку. Відбувається постійна зміна статусу індивідів — переміщення з одних суспільних прошарків, груп до інших — соціальне переміщення; просування на позиції з вищими престижем, доходами і владою — соціальне просування; перехід на нижчі ієрархічні позиції — соціальна деградація.

Соціальна мобільність може бути різних типів: горизонтальна й вертикальна, між різними поколіннями і в межах одного покоління. Горизонтальна мобільність означає переміщення людей на тому самому соціальному рівні, без зміни статусу або зі зміною на інший, еквівалентний попередньому статусу. Наприклад, учений професор займався науково-дослідною працею в НДІ, потім перейшов на викладацьку роботу до вузу на ту саму посаду професора. Вертикальна мобільність означає зміну статусу на вищий або навпаки, тобто рух угору—донизу в системі соціальних позицій. Наприклад, пересування з посади старшого викладача на посаду доцента. Мобільність поколінь — це зміна соціального стану чи статусу від одного покоління до другого (від батька до сина).

Тема 8. Етносоціологія

1. Розробити карту етнічних груп України

Дані Всеукраїнського перепису населення 2001 р. свідчать про поліетнічність України. У національному складі населення України переважають українці. Їхня чисельність становить 37541,7 тис. осіб, або 77,8% від загальної кількості населення. За роки, що минули від перепису населення 1989 р., кількість українців зросла на 0,3%, а їх питома вага серед жителів України — на 5,1%.

Найбільша етнічна меншина в Україні - росіяни. Їхня кількість порівняно з переписом 1989 р. зменшилася на 26,6 % і становила на час проведення перепису 2001 р. 8334,1 тисяч осіб. Питома вага росіян у загальній кількості населення зменшилася на 4,8 % і склала 17,3 %.

Кожна з інших етнічних меншин становить менше 1% від загальної кількості населення, серед них виділяються білоруси (0,6%), молдавани (0,5%), кримські татари (0,5%), болгари (0,4%), угорці (0,3%), румуни (0,3%), поляки (0,3%), євреї (0,2%), вірмени (0,2%), греки (0,2%), роми (0,1%), грузини (01,%), гагаузи (0,1%) та ін.

В Україні розселення етносів має виразну регіональну визначеність. Центральна й Північно-Західна Україна є історично основними регіонами розселення українського етносу, який найменше «розбавлений» іншими етносами. Найбільша частка українців у населенні Тернопільської (96,8%) та Волинської (94,6%) областей, найнижча - в АР Крим (25,8%), Луганській (51,9%), Донецькій (50,9%), Одеській (54,6%) областях.

Найбільше росіян проживає в Донецькій, Луганській, Харківській областях та на Півдні України. Крім того, вони становлять абсолютну більшість у Криму.

Практично всі кримські татари-репатріанти поселилися у Криму на своїй історичній батьківщині. Причому зростання чисельності кримських татар в Україні супроводжується збільшенням чисельності інших тюркомовних народів.

Тема 9. Соціологія девіацій та конфлікту

2. Схараткеризувати види девіацій

Соціальні відхилення (девіації) в поведінці людей настільки ж різноманітні, наскільки різноманітні й існуючі еталони поведінки — норми, шаблони, стандарти тощо. Вчинок (дія) може не відповідати соціальній нормі з об'єктивних або суб'єктивних причин, цілями або мотивами, прямими або побічними наслідками. Він може бути новаторським або консервативним, типовим чи нетиповим, випадковим або закономірним, позитивним чи негативним. Однак межі й переходи між усіма такими оцінками досить відносні й мінливі. Найбільш стійкі й небезпечні для суспільства і особистості, найбільш важкоусувані соціальні відхилення в поведінці належать до явищ соціальної патології. Тому подолання явищ соціальної патології, як і інших форм девіантної поведінки, є необхідною умовою оздоровлення суспільства, важливою складовою соціальної політики держави.

До основних форм девіантної поведінки належать правопорушення (включаючи злочинність) пияцтво, наркоманія, проституція, самогубство. Серед них злочинність є найнебезпечнішою формою, проявом гострого конфлікту між особистими та суспільними інтересами. Алкоголізація (пияцтво і алкоголізм) та наркоманія є формою втечі від повсякденних турбот і життєвих негараздів, засобом зняття напруження й невпевненості. Крайньою формою такої втечі є самогубство.

Девіація, як вже зазначалося, є результатом протидії нормам будь-якого суспільства. Теоретичний огляд основних концепцій девіації засвідчує їх комплексно-системний характер. Адже біологічний, психологічний та соціологічний підходи органічно взаємопов'язані, тобто інтегровані в єдину, комплексну системну цілісність. Причому соціологічний аспект виступає системоорганізуючим чинником, у якому синтезуються біолого-психологічні характеристики. Адже людина — біосоціальна істота. Соціальна суть людини визначає її як особистість за врахування біологічних і психологічних ознак. Саме в цьому полягає глибинний зміст соціології людської поведінки, включаючи її відхилення від норм на рівні правопорушень чи злочинності.

Тема 10. Конкретно-соціологічні дослідження соціальних проблем: поняття, види, етапи, методи.

1. Скласти класифікацію емпіричних методів

Виділяється чотири основних методи емпіричного соціологічного дослідження: аналіз документів, спостереження, опит і соціальний експеримент, що розділяються в залежності від становлення фактів свідомості, а також способу їх фіксації, шляхи та методи їх використання.

Є два основні методи опитування: інтерв'ю і анкетний.

Інтерв'ю — це проведена за певним планом бесіда, що пропонує прямий контакт інтерв'юера з респондентом, причому запис відповідей на запитання ведеться інтерв'юером або на плівку. При взятті інтерв'ю важливо враховувати манеру слухати респондента. Як правило, співрозмовник палає бажанням висловити своє ставлення до чогось або виразити свою думку, точку зору на ті чи інші соціальні, суспільні явища, події тощо. Саме тому багато інтерв’юерів на початку бесіди вдаються до нерефлекторного слухання. Особливо корисно застосовувати такий прийом в ході бесіди, коли мова йде про прийом на роботу, коли про заявника хочуть дізнатися як можна більше. Якщо доведеться вести також бесіду, можна почати розмову запитанням: «Що в роботі подобається найбільше?» або «Чому хочете працювати саме в такій фірмі?» Потім, в моменти, коли це зручно, можна використати нейтральні репліки, щоб допомогти співрозмовнику у самовираженні.

Анкетне опитування — один з важливих методів з'ясування суті тих чи інших явищ, подій, суспільної думки тощо. Що таке анкета? Анкета — опитувальний лист, що самостійно заповнюється опитуваним за певними правилами і відповідаючи на поставлені питання. Анкетні питання широко використовуються для одержання інформації про фактичне становище сфери, що вивчається, її оцінку, інтереси, думки людини, діяльності респондентів та ін. Питання в анкеті формулюється максимально чітко, однозначно доступно. Серія анкетних питань забезпечує інформацію для реалізації дослідження. В залежності від змісту питання використовують різні методи, способи для підвищення достовірності, істинності інформації.

2. Підібрати приклади соціологічних досліджень

Залежно від рівня наукового знання соціологічні дослідження поділяються на теоретичні й емпіричні. Проблема співвідношення теоретичного й емпіричного в науковому пізнанні містить у собі два аспекти: функціональний і генетичний.

Перший — функціональний — аспект стосується співвідношення роз-виненого теоретичного апарату науки та її емпіричного базису. Розгляд питання в такому аспекті припускає знаходження сполучних ланок між категоріальним апаратом теорії і даними спостереження та експерименту, виявлення способів емпіричної перевірки теоретичних положень і т. ін., що можливо лише за умови, якщо вже сформувався теоретичний рівень наукового знання і мова йде про обґрунтування його співвідношення з емпіричним рівнем.

При цьому "зворотний зв'язок" теорії з емпірією стає найважливішим рушійним чинником подальшого вдосконалювання і розвитку самого теоретичного апарату соціологічної науки. Теоретичний рівень соціологічної науки виступає тут як елемент сформованості її структури (хоча вона завжди знаходиться у процесі зміни та розвитку).

Другий — генетичний — аспект проблеми співвідношення теоретичного й емпіричного знання в соціологічній науці стосується формування теоретичного апарата, у тому числі наукової теорії, переходу від емпіричної стадії соціологічної науки до теоретичної її стадії.

У свою чергу соціологічне знання незалежно від його рівня характеризується двома функціями: функцією пояснення соціальної дійсності і функцією її перетворення. Розподіл соціології на "теоретичну" і "емпіричну" пов'язаний з рівнями знання (теоретичний та емпіричний) у соціології; розподіл же соціології на "фундаментальну" і "прикладну" — з орієнтацією (функцією) соціології на власне наукові чи практичні задачі.

Так, емпіричне дослідження може проводитися в рамках як фундаментальної, так і прикладної соціології. Якщо його мета — побудова теорії, то воно належить за своєю орієнтацією до фундаментальної соціології. Якщо ж його мета — вироблення практичних рекомендацій, то воно належить до прикладної соціології. Соціологічне дослідження, будучи емпіричним за рівнем одержуваного знання, може бути й прикладним за характером розв'язуваної задачі — перетворення соціальної дійсності. Це ж стосується і теоретичних досліджень за рівнем соціологічного знання.

Таким чином, прикладні дослідження не утворюють особливого рівня. Це ті ж теоретичні й емпіричні дослідження за рівнем соціологічного знання, але з прикладною орієнтацією.

За характером одержуваного знання соціологічні дослідження поділяються на методологічні (знання про знання) і неметодологічні (знання про предмет). Результатом методологічного дослідження є методологічні знання, тобто знання не про предмет соціології, а про способи дослідження цього предмета (тобто про методи і процедури). Методологічні дослідження належать до будь-якого рівня соціологічного знання і проводяться в рамках як фундаментальної, так і прикладної соціології.


Список використаної літератури

1. Білоус В. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 140с.

2. Брегеда А. Соціологія: Навч. метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К., 1999. — 123с.

3. Вербець В. Соціологія: теоретичні та методичні аспекти: Навч.-метод. посіб. / Рівненський держ. гуманітарний ун-т. — Рівне : РДГУ, 2005. — 202с.

4. Герасимчук А. Соціологія: Навчальний посібник/ Андрій Гера-симчук, Юрій Палеха, Оксана Шиян,; Ред. В. Я. Пипченко, Н. М. Труш. -3-є вид., вип. й доп.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. -245 с.

5. Дворецька Г. Соціологія: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — 2-ге вид., перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2002. — 472с.

6. Додонов Р. Соціологія: Навч. посібник для курсантів і студ. вищих навч. закл. МВС України / Донецький юридичний ін-т МВС при Донецькому національному ун-ті. — Донецьк, 2005. — 224с.

7. Жоль К. Соціологія: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Либідь, 2005. — 440с.

8.Лукашевич М. Соціологія : Базовий курс: Навчальний посібник/ Микола Лукашевич, Микола Туленков,; . -К.: Каравела, 2005. -310 с.

9. Макеєв С. Соціологія: Навч. посібник / Сергій Олексійович Макеєв (ред.). — 2.вид., випр. і доп. — К. : Знання, 2003. — 454с.

10. Попова І. Соціологія: Пропедевтичний курс : Підручник для студ. вузів/ Ірина Попова,; Пер. з рос. В.П.Недашківський. -2-е вид.. -К.: Тандем, 1998. -270 с.

11. Сасіна Л. Соціологія : Навчальний посібник/ Людмила Сасіна, Наталя Мажник; М-во освіти і науки України, Харківський нац. економічний ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -206 с.

загрузка...
Top