Соціально-трудові відносини зайнятості

Вступ.

1. Зайнятість населення: поняття та види. Повна та ефективна зайнятість.

2. Причини безробіття та його види.

3. Правове регулювання проблеми зайнятості. Особливі гарантії та компенсації держави в разі втрати роботи.

4. Державна служба зайнятості та її роль у працевлаштуванні.

Висновки.

Список використаних джерел.


Вступ

Актуальність теми.Серед ключових напрямів соціально-економічного розвитку України чільне місце посідають проблеми зайнятості населення та ринку праці. Поглиблення економічних реформ, зокрема перехід до етапу стабілізації та економічного зростання формування приватного сектора економіки, існування різних форм власності, розвиток конкурентних відносин, свобода підприємництва та вільний вибір видів зайнятості зумовлюють необхідність здійснення адекватної державної політики та застосування ефективних механізмів державного регулювання не тільки окремих елементів, а й усього циклу відтворення робочої сили, включаючи професійну підготовку та всі складові економічної активності населення.

Досвід економічних перетворень в Україні засвідчив хронічне відставання структурної перебудови системи зайнятості. Стихійна лібералізація зайнятості не супроводжувалася послідовною державною політикою, а також цілеспрямованим створенням широкої й доступної системи соціальних амортизаторів.

На сьогодні регулювання зайнятості в Україні залишається фрагментарним, розбалансованим та малоефективним і пристосовується до того, щоб амортизувати численні негативні явища, якими супроводжуються процеси системного реформування.

Зазначена проблематика перебуває в полі зору вчених, її різні аспекти досліджувались у працях таких українських науковців, як: А.Є.Ачкасов, Д.П.Богиня, В.Г.Бодров, І.К.Бондар, Н.П.Борецька, В.С.Васильченко, В.Є.Воротін, М.В.Гаман, М.І.Долішній, Т.А.Заєць, А.М.Колот, М.Х.Корецький,І.С.Кравченко, Ю.П.Лебединський, Г.І.Мостовий, М.К.Орлатий, В.А.Скуратівський, В.Г.Федоренко та ін.

Мета дослідження полягає в розробці теоретико-методичних рекомендацій щодо вдосконалення системи регулювання зайнятості.

Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання:

· дослідити теоретичні засади формування системи державного регулювання зайнятості;

· проаналізувати розвиток системи забезпечення зайнятості в конкретних економічних умовах;

· проаналізувати стандержавного регулювання зайнятості населення;

· розробити ефективний соціально-ринковий механізм регулювання зайнятості;

· визначити основні напрями формування надійної системи соціального захисту від безробіття.

Об'єктом дослідженнявиступає соціально-трудові відносини та процес державного регулювання зайнятості в умовах ринкової економіки України.

Предметом дослідженняє теоретичні аспекти та практичні рекомендації з удосконалення системи зайнятості населення.


1. Зайнятість населення: поняття та види. Повна та ефективна зайнятість

Стан зайнятості є одним з основних індикаторів національної економіки. В ньому відображається те, як в суспільстві використовуються ресурси праці, а відповідно і можливості економічного росту. Основними параметрами, що характеризують стан зайнятості, становище на ринку праці можна назвати:

· економічно активне населення (робоча сила);

· економічно неактивне населення (не входить в склад робочої сили).

Однією з найважливіших проблем ринкової економіки є проблема повної зайнятості. Зайнятість - це економічна категорія, яку розглядають з двох боків:

- Зайнятість як економічна категорія - це сукупність економічних, правових, соціальних, національних відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення країни робочими місцями та його участю у суспільно корисній діяльності, що приносить дохід.

- Зайнятість як економічна проблема - це співвідношення між кількістю працездатного населення і кількістю зайнятих, яке характеризує рівень використання трудових ресурсів суспільства та ситуацію на ринку робочої сили.

Особливість категорії зайнятості населення полягає в тому, що в ній уособлюються основні стадії формування, розподілу, перерозподілу та використання трудових ресурсів. У цьому дослідженні зайнятість населення розглядається, як суспільна економічна категорія, одночасно розкривається її складова — зайнятість сільського населення в умовах становлення ринкової економіки. Зайнятість є сферою взаємозв'язку та взаємодії системи «людина — суспільство» в економічному, політичному, юридичному відношенні щодо задоволення власних потреб. Тому характеристика зайнятості населення, як категорії, змінюється залежно від рівня розвитку та типу економіки, стану економічної ситуації [12, c. 3-4].

В економічній теорії для характеристики зайнятості населення використовуються такі ознаки:

- сукупність економічних та суспільних відносин;

- трудова активність населення;

- забезпеченість засобами виробництва.

Широкого поширення у визначенні зайнятості населення як економічної категорії набула перша із вищезазначених ознак. Вона застосовується для характеристики загальновживаних понять зайнятості. Насамперед, у юридичних документах, зокрема в Законі України «Про зайнятість населення»[1]та в дослідженнях вчених-економістів, соціологів, демографів. Загальновживаним визначенням зайнятості можна вважати соціально-економічні відносини щодо забезпечення працездатного населення робочими місцями, розподілу його для участі у суспільно-корисній праці та забезпечення розширеного відтворення робочої сили.

Існування різних підходів до вирішення проблеми зайнятості населення вказують на необхідність проведення нових пошуків у цій одній з найважливіших соціально-економічних проблем, але вже у прив'язці до існуючих в Україні умов суспільного розвитку. І ми розглядаємо зайнятість населення не тільки як одну із суспільних форм руху і не лише як процес прикладання праці, а як особливу форму відносин з приводу участі трудових ресурсів у процесі праці і відтворення.

Якщо звернутися до визначення змісту зайнятості населення трудовим законодавством, то в Законі України «Про зайнятість населення» остання розглядається як діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.

Беручи до уваги те, що діяльність людини спрямована не тільки на задоволення життєво необхідних біологічних потреб, але і потреб інтелектуальних та духовних, можна визнавати двоякий характер категорії зайнятості населення. З одного боку, зайнятість носить економічний характер, оскільки праця є одним з найважливіших факторів функціонування і розвитку економіки, з другого, зайнятість за своєю суттю соціальна, тому тісно пов'язана із задоволенням людиною різних потреб у сфері праці: набуттям і підвищенням кваліфікації, трудових навиків, прагнення до творчості, самовираження.

Одночасно зайнятість слід розглядати як специфічну категорію, яка, будучи притаманною кожному ступеню розвитку суспільства, повністю визначається характером існуючих виробничих відносин, формою власності на засоби виробництва. Це виявляється у всіх найважливіших сторонах функціонування системи зайнятості: в її суспільному змісті, шляхах формування пропорцій, критеріях розподілу робочих місць. Хід роздумів зводиться до того, що в умовах, коли зайнятість носить примусовий характер, чи коли вона жорстко регламентується державою, завжди відсутні або сильно деформовані мотиви трудової діяльності. В умовах же товарного виробництва і вільного підприємництва зайнятість опосередковує зацікавленість як власників засобів виробництва у зростанні доходів і примноженні власності так і найманих робітників — найбільш повній самореалізації і отриманні адекватної оцінки своєї праці[3, c. 20-21].

Ключовим моментом в реформах зайнятості населення в період переходу від командно-адміністративної системи господарювання до ринку є те, що принципи загальності та обов'язковості праці змінюються принципами вільно обраної зайнятості та недопущення примусу до неї.

Формування ринку праці, в основі якого лежить співвідношення попиту на робочу силу і її пропозицію, передбачає відмову від закріпленого декларативного права на працю, як отримання гарантованого робочого місця у відповідності з покликанням, професійною підготовкою та освітою. На ринку праці таких всебічних гарантій ніхто надавати не буде. В цих умовах структура і рівень зайнятості визначаються не директивними вказівками, а структурою суспільних потреб, які в кінцевому підсумку формують пропорції між зайнятістю в матеріальному виробництві і в невиробничій сфері, за окремими територіями і сферами економіки.

Виходячи з реалій сьогодення, ми визначаємо соціально-економічну суть зайнятості населення з тих позицій, що це — особлива форма відносин між працездатним населенням, господарюючими суб'єктами (роботодавцями) і державою, яка забезпечується у відповідності з реальним попитом підприємств і організацій на робочу силу певної професії і кваліфікації та врахуванням особистих інтересів кожної людини, її соціальної захищеності.

Відповідно до стандартів Міжнародної організації праці, зайняте населення включає:

— працюючих за наймом, тобто тих осіб, які мають роботу на підприємствах, в організаціях і в установах різних форм власності;

— самостійно зайнятих, до яких належать: підприємці; особи, які зайняті творчою діяльністю; члени виробничих кооперативів; допомогаючі члени сім'ї (безоплатно працюючі на сімейних підприємствах члени сім'ї); особи, зайняті виробництвом матеріальних

цінностей і послуг для особистого (сімейного) споживання, якщо таке виробництво складає значний внесок в загальне споживаннясім'ї.

Організаційно-правові способи і умови використання людської праці зумовлюють різноманітні форми зайнятості населення. Відмінність між ними в основному визначається такими факторами:

— правовим регулюванням тривалості і режимів праці (робочий день, тиждень) може бути повним або неповним, режим праці і відпочинку — жорсткими або гнучкими;

— регулярністю трудової діяльності: робота буває постійною, тимчасовою, сезонною або епізодичною);

— місце виконання роботи: відрізняють зайнятість на підприємствах і надомництво;

— статусом діяльності: виділяють зайнятість основну, вторинну і спеціальну. Основна зайнятість — це трудова діяльність за винагороду на основному місці роботи, яка регулюється діючим законодавством про працю, правилами внутрішнього трудового розпорядку, статутами підприємств.

Вторинна зайнятість визначається як трудова діяльність за винагороду на додатковому місці роботи особи, яка має основне місце роботи або навчання[5, c. 3-5].

Спеціальні форми зайнятості утворюються видами трудової діяльності, що здійснюються в режимах неповного робочого дня (тижня) в умовах надомництва, гнучкого робочого часу, вахтовим способом та ін.

Для глибшого розуміння суті зайнятості населення, осмислення її системних компонентів важливе значення має дослідження тих соціально-економічних форм зайнятості, які визначають якість використання трудового потенціалу. При цьому доцільно проаналізувати природу повної, раціональної та ефективної зайнятості населення, визначити їх співвідношення, встановити умови та можливості досягнення на різних етапах соціально-економічного розвитку суспільства.

Під повною зайнятістю слід розуміти реально існуюче соціально - економічне відношення, яке розвивається і збагачується по мірі розвитку продуктивних сил суспільства і означає, що кожен бажаючий працювати громадянин може знайти роботу відповідно до покликання, професійної підготовки та освіти. Слід відзначити, що підтримувати зайнятість населення на рівні, близькому до повної, в країні в цілому і тим більше, в кожному адміністративно - територіальному утворенні, вкрай важко. Для цього необхідний комплекс умов: стабільність економічного розвитку, рівновага політичних сил, активна політика держави у сфері зайнятості, могутня система соціально-правової підтримки населений.

Разом з тим повнота зайнятості населення сама по собі ще не є свідченням рівня її організації, доцільності і розумності її параметрів. У зв'язку з цим необхідно на базі повної зайнятості здійснювати перехід до раціональної і ефективної зайнятості.

Раціональна зайнятість населення розглядається як оптимальне поєднання повної зайнятості та ефективного використання робочої сили. Під нею слід розуміти не лише організацію збалансованості робочої сили і засобів виробництва, але і їх результативне співвідношення. Коли мова йде про ефективну зайнятість, то рух робочої сили пов'язується з рухом матеріальних, фінансових та інших ресурсів, з ефективністю суспільного виробництва в цілому. Ефективна зайнятість передбачає відбір із можливих варіантів організації робочої сили найоптимальнішого, вибраного за сукупністю критеріїв економічної і соціальної результативності.

Виходячи з реальних умов розвитку нашого суспільства, вважаємо за необхідне акцентувати увагу на тому, що формування ринку праці в Україні відбувається в умовах стійкого зростання пропозиції робочої сили при скороченні попиту на неї. Забезпечення повної і, тим паче, раціональної зайнятості стане можливим лише через кілька років нормального функціонування ринкового механізму. В сучасних умовах необхідною є орієнтація на забезпечення ефективної зайнятості населення, яка бачиться як кінцевий результат становлення цивілізованого ринку праці. В даний же час забезпечення ефективної зайнятості в комплексі усіх її складових якостей і одночасно на всіх рівнях (держави, регіону, соціальної групи, окремої людини) неможливе. Це пояснюється загальним сприятливим соціально - економічним станом суспільства. Перехід до ефективної зайнятості не є одномоментним процесом, потребує поступовості, достатньої продуманості, створення надійної дієвої системи соціального захисту незайнятого населення[9, c. 172-174].


2. Причини безробіття та його види

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого - великим суспільним лихом. Усі країни докладають багато зусиль до подолання безробіття, але жодній ще не вдалося ліквідувати його повністю. Навіть у таких країнах з розвиненою соціальне орієнтованою економікою, як Японія, Німеччина, США та інших, кількість безробітних, за різними даними, досягала не менше 2,0 - 3,0 % загальної кількості працездатних. Узагалі ж експерти Міжнародної організації праці вважають, що в наступні роки в середньому в світі безробіття становитиме близько 10 % і повністю ліквідувати його не зможе жодна країна.

Тому останнім часом повну зайнятість визначають як зайнятість, за якої оплачувану роботу мають менш як 100% працездатних. Інакше кажучи, в разі повної зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Такий рівень безробіття називають нормальним, або природним.

Зважаючи на те, що економічні, моральні й соціальні втрати від безробіття величезні, уряди всіх країн докладають зусиль, щоб досягти зниження рівня безробіття нижче природного, або нормального. Тому вводиться ще одне поняття «оптимального безробіття», що означає безробіття, рівень якого нижче природного. Досвід ряду країн свідчить, що в міру зниження рівня безробіття нижче природного випуск продукції значно збільшується понад потенційний. Але, як не парадоксально, досягнення оптимального рівня безробіття не забезпечує максимального рівня добробуту населення. Це відбувається внаслідок дії законів ринкової економіки: існує тісна залежність заробітної плати й цін на споживчі товари від розмірів безробіття.

Відповідно до законів ринку за інших рівних умов зростання попиту на будь-який товар, включаючи робочі місця й робочу силу, збільшує його ціну. Якщо збільшується попит на робочу силу, зменшується безробіття, а отже, збільшується заробітна плата. У цьому разі платоспроможний попит населення на споживчі товари зростатиме. Однак, за тими самими законами, ціни на споживчі товари зростатимуть ще швидше, знецінюючи в такий спосіб грошові доходи населення, тобто призводячи до інфляції. Отже, ринкова економіка змушена постійно шукати відповідь на запитання: зростання інфляції або зростання безробіття ?

Зважаючи на те, що ринок робочої сили передбачає наявність певної кон'юнктури зіткнення попиту та пропозиції, зазначимо три типи кон'юнктури: дефіцит кадрів, повна зайнятість і безробіття. Показниками кон'юнктури на ринку праці є рівень безробіття та рівень незайнятості населення. Як свідчить світовий досвід, точно виміряти рівень безробіття ніколи не вдавалося. Причин тут може бути декілька. Розглянемо деякі з них

У класичній теорії існує поняття «класичного безробіття», яке є наслідком занадто високої ставки заробітної плати щодо тієї, яка врівноважувала б попит на робочу силу та її пропозицію і зафіксована, наприклад, профспілками [2, с. 10]. Висока ставка заробітної плати примушує роботодавців скорочувати попит, а власників робочої сили пропонувати її в кількості, яка перевищує потребу.

Розрізняють також безробіття фрикційне, структурне та циклічне. Фрикційне виникає тоді, коли частина людей добровільно змінює місце роботи, частина шукає нову роботу після звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, уперше шукає роботу. Коли всі ці люди знайдуть роботу або повернуться на стару після тимчасового звільнення, інші «шукачі» роботи й тимчасово звільнені працівники замінять їх у загальному фонді безробітних. Тому, хоча конкретні люди, які залишились без роботи з цієї або іншої причини, змінюють один одного з місяця в місяць, цей тип безробіття не зникає.

Отже, термін «фрикційне безробіття» застосовується до тієї категорії людей, які шукають роботу чи сподіваються її знайти в недалекому майбутньому. Визначення «фрикційне» точно відбиває суть явища: ринок праці функціонує неефективно і не приводить у відповідність кількість робітників і робочих місць [2, с.4].

Фрикційне безробіття вважається неминучим і певною мірою бажаним, тому що частина працівників, тимчасово втративши роботу, переходить з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на вище оплачувану і більш продуктивну. Це означає вищі доходи для працівників і більш раціональний розподіл трудових ресурсів, а отже, і більш реальний обсяг національного продукту [2, с. 5].

Деякі автори пов'язують фрикційне безробіття з інституційним. Причини інституційного безробіття пов'язані з інститутами ринку праці. Серед них можна виокремити такі:

- відсутність доступної та вичерпної інформації про вакантні робочі місця;

- високі виплати по лінії соціального страхування (нерідко люди
зацікавлені в отриманні допомоги по безробіттю, тому що вона є не
набагато меншою від попередньої заробітної плати) часто призводять до збільшення кількості безробітних;

- встановлення мінімальної заробітної плати має двоякий вплив
на якісний та кількісний склад робочої сили. З одного боку, введення високого мінімуму заробітної плати може призвести до того, що
підприємець, який має потребу в робочій силі, не може найняти її,
тому що не має змоги гарантувати виплату цього мінімуму, хоча при
цьому працівники виявляють бажання працювати за нижчу заробітну плату. З іншого боку, якщо мінімальна заробітна плата встановлюється в дуже обмежених розмірах, то робоча сила, не задовольнившись станом речей, може піти в тіньову економіку. І в першому, і в другому випадку суспільство зазнає збитків;

- упровадження непродуманої податкової політики. Високі ставки прибуткового податку змушують підприємців і найманих працівників приховувати свої доходи.

Структурне безробіттяє продовженням фрикційного. Воно виникає тоді, коли в результаті науково-технічного прогресу відбуваються важливі зміни в техніці, технології та організації виробництва, а отже, й у структурі попиту на робочу силу. Внаслідок цих змін попит на деякі професії зменшується або взагалі зникає, а на інші професії, яких раніше не було, зростає. Іншими словами, структура робочих місць і професійна структура працівників не збігаються. Виникає категорія працівників, у яких навички та практичний досвід застаріли й нікому не потрібні, а отже, їх неможливо продати. Саме цим структурне безробіття відрізняється від фрикційного, при якому безробітні мають навички, які вони можуть продати. «Структурні» ж безробітні не можуть знайти роботу без відповідної перепідготовки, додаткового навчання і навіть зміни місця проживання. Фрикційне безробіття є короткочасним, а структурне - тривалим, тому і вважається більш важким [2, с. 6].

В Україні, як і в інших країнах СНД, можна виокремити також «конверсійне» безробіття як різновид структурного. Таке безробіття пов'язане з перепрофілюванням оборонних підприємств з випуску військової продукції на цивільну та скороченням армії. Воно триватиме доти, поки держава не зможе забезпечити на належному рівні колишніх військових та їхні сім'ї робочими місцями, житлом, організує систему перепідготовки.

Циклічне безробіттязумовлене спадами виробництва, коли сукупний попит на товари та послуги знижується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає.

В економічній літературі виокремлюють ще добровільнета вимушене,приховане, нормальнета оптимальнебезробіття.

Добровільне безробіттявиникає тоді, коли працівник звільняється за власним бажанням, оскільки він незадоволений рівнем оплати праці, умовами роботи; через психологічний клімат у колективі або з інших причин усупереч бажанню адміністрації. Його рівень залежить від стадії економічного циклу (зростає під час буму і знижується під час спаду в економіці країни), престижності професії., рівня кваліфікації, належності до тієї або іншої соціальної групи населення. Закономірність цього виду безробіття полягає в тому, що, чим менше у працівника шансів знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше в нього бажання добровільно покинути робоче місце [2, с. 6].

У класичній теорії ринку праці існує інше визначення добровільного безробіття, яке полягає в тому, що частина робочої сили не бажає працювати за ту ставку заробітної плати, яка визначається попитом і пропозицією в умовах вільного ринку праці або гнучкої заробітної плати.

На відміну від добровільного, недобровільне безробіттявиникає за умов жорсткості заробітної плати.

Основне питання в цій ситуації таке: чому ставка заробітної плати не опускається до свого природного рівня, визначеного перетином кривих попиту та пропозиції. Причиною такого явища, або, як говорять економісти, джерелом «липкості» (липучості) заробітної плати, є насамперед особливості формування ставки заробітної плати на ринку праці й самого процесу найму на роботу. Ринок праці відрізняється від звичайного ринку товарів тим, що ціни на ньому не змінюються кожної хвилини, кожного дня.

Особливості найму полягають у тому, що ставка заробітної плати попередньо обговорюється і її рівень не змінюється щонайменше протягом року. Крім того, профспілки укладають колективні договори з адміністрацією на збереження ставки заробітної плати для працівників певної кваліфікації не нижче певного рівня з регулярним переглядом ставок відповідно до змін індексу споживчих цін. Отже, заробітна плата наче «залипає» на певному рівні й не може опуститись. Саме жорсткість заробітної плати є джерелом недобровільного безробіття. Але, безумовно, через деякий час ставка заробітної плати може і знизитись. Тому в довгостроковому періоді економісти вважають ринок праці гнучким.

Вимушене безробіттявиникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація фірми скорочує персонал. Отже, лише частина безробітних може претендувати на робочі місця, а інші виявляються вимушено безробітними через перевищення пропозиції праці над попитом на неї. Такий стан ринку праці характерний, як правило, для періодів спаду в економіці, коли підприємці вимушені скорочувати розміри виробництва і чисельність персоналу через несприятливу ділову кон'юнктуру. Прикладом вимушеного безробіття може бути факт звільнення адміністрацією неугодного [14, c. 8-9].

Приховане безробіттяпов'язане з так званою неповною зайнятістю.

Варто зауважити, що зусилля багатьох держав, у тому числі нашої, тривалий час були спрямовані на ліквідацію безробіття, на те, щоб всі працездатні були зайняті в суспільному виробництві. Проте час довів, що таку повну зайнятість забезпечити неможливо, оскільки існує фрикційне та структурне безробіття, яке є невідворотним. Дж. Кейнс писав: «Найбільш значними вадами суспільства, в якому ми живемо, є його нездатність забезпечити повну зайнятість».

За даними вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної активності середньомісячна чисельність економічно активного населення віком 15–70 років у 2008р., порівняно з 2007р., збільшилась на 0,3% і становила 22,4 млн. осіб, з яких 21,0 млн.осіб або 93,6% були зайняті економічною діяльністю, а решта 1,4 млн.осіб – відповідно до методології Міжнародної організації праці (МОП) класифікувалися як безробітні.

Чисельність економічно активного населення працездатного віку у 2008р., порівняно з 2007р., зросла на 0,3% та становила відповідно 20,7 млн. осіб або 92,3% від зазначеної категорії населення віком 15–70 років.

Найвищий рівень економічної активності був характерним для осіб віком 30 - 49 років, проте найнижчий – у молоді віком 15–24 років та осіб віком 60 – 70 років.

Чисельність зайнятого населеннявіком 15–70 років у 2008р., порівняно з 2007р., збільшилась на 67,6 тис. осіб, або на 0,3% та становила 21,0 млн. осіб, з яких особи працездатного віку складали 19,3 млн., або 91,8%. Рівень зайнятості населення віком 15–70 років відповідно зріс за означений період в цілому по Україні з 58,7% до 59,3%, а у населення працездатного віку з 66,7% до 67,3%.

Найвищий рівень зайнятості населення спостерігається серед осіб віком 30 – 49 років, а найнижчий – у віці 15 - 24 років та віком 60 – 70 років.

Серед зайнятого населення віком 15-70 років, кожен п'ятий працівник був зайнятий у сільському господарстві або промисловості, шостий – в торгівлі.

Збільшення кількості зайнятих впродовж 2008р. відбулося у будівництві (на 14,9%), фінансовій діяльності (на 12,2%), торгівлі (на 6,9%). Водночас зменшення обсягів зайнятості було зафіксоване у сільському господарстві, державному управлінні, діяльності домашніх господарств [10, c. 22-24].

У структурі зайнятих збільшилась питома вага найманих працівників, водночас частка працюючих у секторі самостійної зайнятості зменшилась.

Зменшення самостійної зайнятості відбулося в основномуза рахунок зменшення (на 9,1%) кількості зайнятих в особистому селянському господарстві, що є переважаючою частиною неформального сектора економіки України. Кількість зайнятих в зазначеному секторі економіки у 2008р. складала 4,6 млн. осіб, або 21,8% загальної кількості зайнятого населення віком 15-70 років.

Неформальний сектор економіки у 2008р., як і в 2007р., був основним місцем прикладання праці для кожної другої особи з числа зайнятих сільських жителів. Проте у міській місцевості зайнятість у цьому секторі не набула суттєвого розповсюдження завдяки більш сприятливій кон'юнктурі на ринку праці.

Зберігається тенденція щодо змін складу зайнятих у неформальному секторі економіки, яка відбулася у 2007 році. Так, частка працюючих за наймом за усною домовленістю збільшилась з 28,8% у 2007р. до 33,7% у 2008р., при цьому питома вага осіб, які працювали самостійно (включаючи роботодавців та безкоштовно працюючих членів сім’ї), скоротилась з 71,2% до 66,3% відповідно.

Сільськогосподарське виробництво залишається переважаючим видом діяльності неформального сектору економіки (65,7% зайнятих у цьому секторі, або 72,2% усіх зайнятих у зазначеному виді діяльності). Іншими розповсюдженими видами економічної діяльності населення у цьому секторі економіки були торгівля та будівництво.

Кількість безробітних (за методологією МОП) у віці 15–70 років у 2008р., порівняно з 2007р., збільшилася на 7,5 тис. осіб, або на 0,5% та становила 1,4 млн. осіб. Серед безробітних майже три чверті складали мешканці міської місцевості (1,0 млн. осіб), решту – сільські жителі (397,6 тис. осіб). Загальне зростання кількості безробітного населення віком 15–70 років відбулося в основному за рахунок осіб працездатного віку (на 7,3 тис. осіб, або на 0,5%).

Рівень безробіття населення віком 15–70 років (за методологією МОП)у цілому по Україні не змінився та склав 6,4% економічно активного населення зазначеного віку. Цей показник був на рівні відповідного показника Фінляндії, проте нижчим, ніж в середньому по країнах Євросоюзу (7,0%) [10, c. 26-27].


3. Правове регулювання проблеми зайнятості. Особливі гарантії та компенсації держави в разі втрати роботи

Ринок праці в сфері зайнятості не може бути саморегулюючою системою. Більш повна і ефективна зайнятість досягається завдяки її державному регулюванню. Зайнятість тут повинна розглядатися як один із головних орієнтирів розвитку економічної системи, який визначає перегрупування фінансових, матеріальних і трудових ресурсів в народному господарстві, пріоритетних напрямів НТП, розміщення продуктивних сил, шляху підвищення якості і рівня життя.

Державна політика зайнятості населення, в Україні базується на таких принципах:

- забезпечення рівних можливостей усім громадянам в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки;

- сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіття, створенню нових робочих місць;

- координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами соціально-економічної політики;

- забезпечення контролю профспілок, спілок підприємців, власників підприємств за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

- міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення.

Політика зайнятості має макрорівень (загальнодержавний) і мікрорівень (регіональний і локальний), перший з яких є визначальним.

Основи соціального захисту населення в сфері трудових відносин закладені в Конституції України і в законі України «Про зайнятість населення».

Державні гарантії зайнятості населення в Україні:

а) добровільність праці і вибору виду діяльності;

б) захист від необґрунтованої відмови в прийомі на роботу і незаконного звільнення з роботи;

в) безкоштовне сприяння в підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до професійної підготовки, освіти, особистих і суспільних потреб;

г) виплати вихідної допомоги і збереження середнього заробітку на період працевлаштування працівникам, які втратили постійне місце роботи;

д) безкоштовне навчання безробітних новим професіям, перепідготовка в навчальних закладах;

е) виплати безробітним допомоги по безробіттю у встановленому порядку.

Крім того Законом України «Про зайнятість населення» передбачені додаткові гарантії щодо працевлаштування працездатним громадянам, які потребують соціального захисту, зокрема:

а) жінкам, які мають дітей віком до 6 років;

б) одиноким матерям з дітьми до 14 років;

в) молоді, яка закінчила освіту;

г) особам перед пенсійного віку;

д) особам звільненим після відбуття покарання.

Для їх працевлаштування місцеві органи адміністрації бронюють на підприємствах всіх форм власності з чисельністю понад 20 осіб близько 5% робочих місць за робітничими професіями, в тому числі з гнучкими формами зайнятості.У разі відмови у працевлаштуванні на роботу їх у цих межах державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [7, c. 27-28].

Пільги і компенсації вивільненим працівникам:

1) Працівнику вивільненому з підприємства зберігається середня заробітна плата на період працевлаштування, але не більше як на 3 місяці з урахуванням виплати вихідної допомоги.

2) Виплата місячної вихідної допомоги і середнього заробітку, що зберігається проводиться за попереднім місцем роботи.

3) Зберігається безперервний трудовий стаж, якщо перерва в роботі не перевищувала 3-х місяців.

Особливі гарантії надаються працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці:

а) надання статусу безробітного, якщо протягом 7 йому не було запропоновано підходящої роботи;

б) право на отримання допомога у розмірі: 100% середньої заробітної плати за останнім роботи протягом 60 календарних днів; 75% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 90 календарних днів; 50% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати в народному господарстві відповідної області за минулий місяць і не нижче мінімальної заробітної плати;

в) збереження на новому місці роботи, на весь період професійного перенавчання з відривом від виробництва, середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи;

г) право на достроковий вихід на пенсію за 1,5 роки.

Працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку, у разі призову на військову службу - не менше двомісячного середнього заробітку, внаслідок порушення власником законодавства про охорону праці - у розмірі передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Умови виплати допомоги по безробіттю громадянам зареєстрованим на загальних підставах:

- допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом двох років;

- для осіб перед пенсійного віку - до 720 календарних днів;

- громадянам, які вперше шукають роботу - не більше 180 календарних днів.

Розміри допомоги по безробіттю громадянам, зареєстрованим на загальних підставах

а) не менше 50% середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної галузі за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працював не менше 26 календарних тижнів;

б) не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати - у всіх інших випадках, включаючи громадян, які шукають роботу вперше, або після тривалої (більше шести місяців) перерви [4, c. 111-112].

Матеріальна допомога по безробіттю:

1. Безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі до 75% мінімальної заробітної плати, за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

2. Кожному із членів сім'ї, які перебувають на утриманні безробітного, а також громадян, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, надається одноразова Грошова допомога у розмірі 50% встановленої законодавством мінімальної заробітної плати.

Важливим провідником державної політики на ринку праці є біржа праці. Згідно з законом України «Про зайнятість населення» цей інститут інфраструктури ринку праці в Україні називається Державною службою зайнятості. Відповідно до Закону послуги, пов'язані з зайнятістю населення надаються державною службою зайнятості безкоштовно.

Основні завдання державної служби зайнятості в Україні:

- аналіз і прогнозування попиту і пропозиції на робочу силу, інформування про стан ринку праці;

- консультування громадян і власників підприємств, організацій, установ про можливість отримання роботи і забезпечення робочою силою - облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються в питаннях працевлаштування;

- допомога громадянам у підборі підходящої роботи, а роботодавцям в підборі необхідних працівників;

- організація професійної підготовки і перепідготовки громадян, які лишилися без роботи;

- надання послуг відносно працевлаштування і профорієнтації незайнятого населення;

- реєстрація безробітних і надання їм в межах своєї компетенції допомоги, в тому числі і матеріальної;

- участь у підготовці перспективних і поточних програм зайнятості і заходів щодо соціального захисту різних верств населення від безробіття.

Наряду з державною службою зайнятості на ринку робочої сили великого значення набуває Державний фонд зайнятості. Останній формується за рахунок асигнувань з бюджетів різних рівнів, внесків підприємств, установ, організацій, кооперативів, добровільних внесків громадських організацій, громадян, іноземних фірм. Державний фонд зайнятості використовується для фінансування заходів щодо профорієнтації населення, професійного навчання вивільнених працівників і безробітних, сприяння їх працевлаштуванню і виплати допомоги по безробіттю, надання безпроцентних кредитів безробітним, для здійснення підприємницької діяльності, організації додаткових робочих місць, на утримання працівників служби зайнятості і оплати інших витрат пов'язаних з соціальним захистом прав громадян України на працю [9, c. 183-184].


4. Державна служба зайнятості та її роль у працевлаштуванні

Офіційно зареєстровано безробітних (до яких відносять громадян працездатного віку, що не мають роботи відповідно до їх кваліфікації) 1 млн. 300 тис. чол., у стані прихованого безробіття (працюють неповний робочий день, тиждень, сезонно, у відпустках без утримання) – близько 6 млн. чол.

Однією з важливих характеристик зайнятості є розподіл працюючих між сферами господарства, тобто структура зайнятих. В Україні вона не дуже прогресивна: у невиробничій сфері зайнято лише 27-28% працездатного населення, решта – у виробничій, тобто більше 70%.

Служба зайнятості в Україні впроваджена Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 1990 р. № 381 „Про утворення державної служби зайнятості населення України”. Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 р. № 47 затверджено Положення про Державну службу зайнятості, згідно якому Державна служба зайнятості визнана централізованою структурою спеціальних органів, впроваджених для комплексного вирішення питань регулювання зайнятості населення, професійної орієнтації; працевлаштування і соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян. Таким чином, законодавство про зайнятість населення регламентує функціонування ринку праці, який формується в Україні в результаті розвитку ринкових відносин.

Згідно із законодавством державна служба зайнятості надає послуги із забезпечення зайнятості населення безплатно. Діяльність державної служби зайнятості фінансується за рахунок передбачених на такі цілі коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Професійна орієнтація у державній службі зайнятості спрямована сьогодні на активізацію дій самої людини у вирішенні індивідуальних проблем зайнятості та має на меті сприяти громадянам, які звертаються до державної служби зайнятості, в отриманні в оптимально стислі терміни підходящого місця роботи відповідно до їх особистих інтересів, потреб роботодавців та вимог ринку праці.

У зв’язку з цим центри зайнятості вирішують такі завдання:

- сприяння оптимальному вибору або зміні людиною сфери трудової діяльності (професії) відповідно до її професійних інтересів, нахилів, здібностей, рівня професійної підготовки, стану здоров’я та з урахуванням потреб ринку праці;

- надання громадянам інформаційної та консультативної допомоги щодо свідомого вирішення питань власної зайнятості;

- надання психологічної підтримки особам з метою їх соціальної, психологічної та професійної адаптації на ринку праці, сприяння підвищенню особистої конкурентоздатності та професійної мобільності;

- допомога роботодавцям у підборі кваліфікованих кадрів за їх вимогами;

- популяризація в суспільстві профорієнтаційних знань, ознайомлення населення з актуальними на ринку праці професіями тощо [16, c. 268-269].

Громадяни мають можливість отримати інформаційні та консультаційні послуги, пройти профвідбір перед направленням на профнавчання або на співбесіду до роботодавця.

Групові консультації, семінари та тренінги надають можливість ознайомитися зі станом ринку праці, особливостями працевлаштування, законодавством про зайнятість, змістом професій, шляхами й можливостями професійного навчання, відкриття власної справи, навчитися правильно шукати роботу, проходити співбесіду у роботодавця тощо.

У процесі сприяння вибору нової професії та профілю професійного навчання профконсультант служби зайнятості:

· проводить співбесіду з метою з’ясування професійних інтересів і прагнень клієнта;

· надає поглиблену інформацію про зміст, умови праці та вимоги, що висуває професія до працівника;

· за згодою людини може провести профдіагностичну консультацію із застосуванням сучасних методів тестування з метою визначення рівня розвитку професійно-важливих якостей;

· надає рекомендації щодо вибору або зміни професії.

Сучасна економіка України вимагає як фахівців з наявністю високого рівня освіти та кваліфікації, так і висококваліфікованих робітничих кадрів. Адже висока кваліфікація працівника означає, що продукція, виконана робота і надана послуга будуть відповідної якості, отже знайдуть збут.

Державна служба зайнятості надає різноманітні кадрові послуги й роботодавцям.

Одним з напрямків роботи служби зайнятості з роботодавцями є спектр послуг з організації та проведення професійного відбору необхідних працівників відповідно до особливостей певного виробництва, вимог роботодавця.

Проведення професійного відбору обумовлене необхідністю отримання прогностичної оцінки відповідності наявних професійних і індивідуальних особливостей людини вимогам певної професійної діяльності або профнавчання.

При діагностуванні визначаються наступні професійно-важливі якості людини: швидкість реакції, особливості уваги, стабільність емоційних процесів, сила та витривалість нервової системи, а також інші ділові якості, що визначаються роботодавцем [8, c. 36-37].

Для допомоги роботодавцям у підборі кваліфікованих кадрів служба зайнятості організує персональні зустрічі та проведення співбесід з претендентами на вакантні посади. Якщо роботодавцю необхідно у короткий термін підібрати кадри, центри зайнятості організують та проведуть міні-ярмарки вакансій, презентації професій та підприємств, де роботодавець зможе особисто підібрати працівників на вакантні посади, організувати профорієнтаційні екскурсії на підприємства для випускників шкіл з метою мотивації молоді до вибору актуальних професій.

За адміністративними даними державної служби зайнятості на обліку цієї установи упродовж 2008р. перебувало 2,5 млн. не зайнятих трудовою діяльністю громадян, що на 3,4% більше, ніж у 2007р. Серед таких осіб кожен другий (50,2%) раніше займав місце робітника, кожен четвертий (25,8%) – посаду службовця, решту складали некваліфіковані працівники та особи без професії. Статус безробітних впродовж 2008р. набули 1,1 млн. незайнятих осіб, що на 17,7% більше, ніж у 2007р. Середньомісячна кількість зареєстрованих безробітних, порівняно з 2007р., зменшилась на 11,5% та становила у 2008р. 596,0 тис. осіб, що складає близько половини (41,9%) кількості безробітних працездатного віку, визначених за методологією МОП.

Рівень зареєстрованого безробіття в середньому за 2008р. склав 2,9% економічно активного населення працездатного віку. Зазначений показник був вищим серед жінок (3,8%), порівняно з чоловіками (2,1%) та у населення сільської місцевості (5,0%), порівняно з міськими жителями (2,0%). Слід зазначити, що на кінець 2008р. рівень зареєстрованого безробіття становив 4,1% економічно активного населення працездатного віку.

Зниження потреби в працівниках на заміщення вільних робочих місць у грудні 2008р. у порівнянні з відповідним місяцем 2007р. спостерігалось в усіх видах економічної діяльності. Найбільше зниження цього показника відбулося в таких видах економічної діяльності, як добувна промисловість (на 69,2%), будівництво (на 63,9%), переробна промисловість (на 61,4%).

У загальній кількості вільних робочих місць (вакансій), заявлених підприємствами, установами, організаціями на кінець грудня п.р., кожне шосте було в переробній промисловості, сьоме – у державному управлінні, десяте – в торгівлі; ремонті автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку, одинадцяте – в операціях з нерухомим майном, оренді, інжинірингу та наданні послуг підприємцям і в охороні здоров'я та наданні соціальної допомоги [10, c. 30].

Найбільшою залишається потреба підприємств у кваліфікованих робітниках з інструментом (22,0% від загальної кількості вільних робочих місць на кінець 2008р.), робітниках з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин (15,8%) і працівниках найпростіших професій у сфері торгівлі, послуг, промисловості, будівництва та транспорту (15,0%).

Водночас, порівняно з даними на кінець 2007р., потреба скоротилась у працівниках найпростіших професій у сільському господарстві – на 54,6%, у кваліфікованих робітниках у галузі точної механіки, ручних ремесел та друкування – на 62,0%, у робітниках, що обслуговують машини, та складальниках машин – на 55,4%, у кваліфікованих робітниках з видобутку корисних копалин і на будівництві – на 61,6%, у працівниках найпростіших професій у сфері торгівлі, послуг – на 25,3%. При цьому зросла потреба підприємств на фахівців у галузі біології, агрономії та медицини – на 5,6%, молодших фахівців у галузі освіти – на 9,2%.

За сприяння державної служби зайнятості у 2008р. було працевлаштовано 1084,0 тис. осіб, або близько половини (43,3%) незайнятого населення, що перебувало на обліку цієї установи (у 2007р. – 1098,6 тис. та 45,4% відповідно). Із зазначеної кількості громадян 44,7 тис. отримали роботу шляхом надання дотацій роботодавцям, а 31,0 тис. осіб організували власну справу за рахунок виплат одноразової допомоги по безробіттю.

Серед незайнятих трудовою діяльністю громадян, працевлаштованих у зазначеному періоді через державну службу зайнятості, майже половину (48,6%) з них становили жінки та молодь у віці до 35 років (49,1%).

У 2008р. за сприяння державної служби зайнятості кожен п’ятий незайнятий громадянин отримав роботу у переробній промисловості, у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві або торгівлі та ремонті автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку. Найбільше зростання обсягів працевлаштування незайнятого населення порівняно з 2007р. спостерігалося у торгівлі та ремонті автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку (на 15,1 тис. осіб), сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві (на 3,7 тис. осіб), діяльності транспорту та зв’язку (на 1,1 тис. осіб). Серед працевлаштованих незайнятих осіб більше половини складали місця робітників, 23,4% – посади службовців, 21,1% – місця, які не потребують спеціальної підготовки.

В усіх регіонах країни, крім Автономної Республіки Крим, Тернопільської, Херсонської та Чернівецької областей у 2008р. порівняно з 2007р. спостерігалось зниження рівня працевлаштування населення.

Одним із напрямів соціального захисту незайнятого населення є організація оплачуваних громадських робіт, які забезпечують тимчасову зайнятість. На таких роботах упродовж 2008р. працювали 428,5 тис., що на 1,5% більше, ніж у 2007р. В основному, це були особи, які мали статус безробітних (99,6%). Середня тривалість громадських робіт у розрахунку на одного безробітного, залученого до їх проведення, у 2008р. становила 11,1 дня проти 12,3 дня у 2007р. Загалом на організацію та проведення таких робіт у 2008р. було витрачено 173,0 млн.грн., що на 28,4% більше, ніж у 2007р.

З метою підвищення конкурентоспроможності безробітних, державною службою зайнятості здійснюється їх професійне навчання (підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації). В навчальних закладах усіх типів упродовж 2008р. проходили професійне навчання 245,2 тис. безробітних, що на 6,9% більше, ніж у 2007р. Із загальної кількості безробітних, які завершили навчання у зазначеному періоді (204,9 тис. осіб.), 79,3% – навчалися з метою підвищення своєї кваліфікації, 14,3% – пройшли перепідготовку на іншу професію, а решта з них (6,4%) – вперше отримали професійну освіту [11, c. 5].

Із Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття видатки на виплату допомоги у зв’язку з безробіттям у 2008р. становили 2,3 млрд.грн. Середній розмір допомоги у грудні 2008р. склав 571,07 грн., що дорівнює 94,4% законодавчо встановленого у цьому періоді мінімального рівня заробітної плати (605 грн.).

Із загальної кількості зареєстрованих безробітних, які отримували допомогу по безробіттю на кінець грудня 2008р. (652,1 тис. осіб), кожен третій отримав в межах 360 грн., майже кожен другий – від 360 до 605 грн., кожен п’ятий – понад 669 грн., тобто вище прожиткового мінімуму для працездатної особи.

Середньооблікова кількість безробітних, які отримували допомогу впродовж грудня, становила 562,7 тис. осіб, або 66,6% від загальної кількості тих, що мали статус безробітного на кінець грудня 2008р.

Отже, в сучасних умовах необхідною є орієнтація на забезпечення ефективної зайнятості населення, яка бачиться як кінцевий результат становлення цивілізованого ринку праці. В даний же час забезпечення ефективної зайнятості в комплексі усіх її складових якостей і одночасно на всіх рівнях (держави, регіону, соціальної групи, окремої людини) неможливе. Це пояснюється загальним сприятливим соціально - економічним станом суспільства. Перехід до ефективної зайнятості не є одномоментним процесом, потребує поступовості, достатньої продуманості, створення надійної дієвої системи соціального захисту незайнятого населення[10, c. 30].


Висновки

Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо).

Зайнятість населення - це діяльність, пов'язана з задоволенням особистих і суспільних потреб, яка, як правило, приносить доход у вигляді заробітної плати, додаткових грошових допомог, натуральних виплат тощо.

Під зайнятістю як економічною категорією розуміють сукупність соціально-економічних відносин у суспільстві, які забезпечують можливості прикладання праці в різних сферах господарської діяльності, і виконують функції пов'язані з відтворенням робочої сили на всіх рівнях організації суспільної праці і виробництва.

Основи соціального захисту населення в сфері трудових відносин закладені в Конституції України і в законі України «Про зайнятість населення».

Державні гарантії зайнятості населення в Україні: добровільність праці і вибору виду діяльності; захист від необґрунтованої відмови в прийомі на роботу і незаконного звільнення з роботи; безкоштовне сприяння в підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до професійної підготовки, освіти, особистих і суспільних потреб; виплати вихідної допомоги і збереження середнього заробітку на період працевлаштування працівникам, які втратили постійне місце роботи; безкоштовне навчання безробітних новим професіям, перепідготовка в навчальних закладах; виплати безробітним допомоги по безробіттю у встановленому порядку.


Список використаних джерел

1. Антонюк О. Допомога по безробіттю при звільненні працівників за угодою сторін //Справочник кадровика. - 2006. - № 6. - C. 13-16

2. Бицюра Ю. Аналіз безробіття в Україні //Географія та основи економіки в школі. - 2004. - № 5. - C. 4-6.

3. Дербаль М. Проблема безробіття: де вихід //Краєзнавство. Географія. Туризм.. - 2004. - № 36. - C. 20-23

4. Кікіна С. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та його відмінність від системи оподаткування //Право України. - 2005. - № 8. - С.110-113

5. Кисільова Т. Безробіття як макроекономічний показник. Досвід Києва //Справочник экономиста. - 2007. - № 4. - C. 3-7

6. Колєшня Л. Методологічні основи вдосконалення професійної структури підготовки і перепідготовки безробітного населення //Україна: аспекти праці. - 2004. - № 4. - C. 19 - 25

7. Косенко О. Безробіття можна подолати об'єднавши зусилля служби зайнятості, роботодавців і самих безробітних //Соціальний захист. - 2004. - № 7. - C. 27-28

8. Костенко М. Професійне навчання безробітних як засіб відновлення та розвитку трудового потенціалу //Україна: аспекти праці. - 2007. - № 2. - C. 32-39

9. Лук'яненко Г. Проблеми безробіття в Україні та шляхи їх вирішення/ Г. Лук'яненко, Р. Ковтун //Актуальні проблеми економіки. - 2003. - № 9. - С.172-184

10. Нікіфоров П.О. Фінансово-економічні аспекти розвитку ринку праці та боротьби з безробіттям //Фінанси України. - 2008. - № 10. - С.22-30

11. Оришака С. Професійне навчання безробітних: здобутки і перспективи //Праця і зарплата. - 2004. - № 37. - C. 5

12. Пазюк О. Проблеми безробіття в Україні//Україна: аспекти праці. - 2004. - № 2. - C. 3-10

13. Покрищук В. Підвищення економічної активності безробітного населення України //Україна: аспекти праці. - 2005. - № 4. - C. 17-24

14. Приймак В. Регіональні особливості безробіття в Україні //Україна: аспекти праці. - 2003. - № 4. - C. 8-13

15. Савченко В. Визначення перспективних напрямів та обсягів професійного навчання безробітних відповідно до потреб ринку праці //Україна: аспекти праці. - 2004. - № 5. - C. 12 - 18

16. Савченко Н. Державне управління професійним навчанням безробітних в Україні //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2008. - № 2. - C. 268-275

17. Черниш Т. Сутність та особливості довготривалого безробіття в Україні //Україна: аспекти праці. - 2006. - № 3. - C. 8-12

18. Шевченко Н. Безробіття - похідна економічної кризи: Державне регулювання зайнятості населення на ринку праці села/ Надія Шевченко //Голос України. - 2003. - 5 серпня. - C. 20

19. Юровська В. Становлення і розвиток загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття //Право України. - 2004. - № 10. - С.37-41.

загрузка...
Top