Соціально-політичний розвиток України в період повоєнної відбудови 1945-1953 років

Вступ.

1. Особливості процесу відбудови народного господарства України.

2. Рівень життя і побуту населення.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Складною залишалася в Україні суспільно-політична ситуація, хоча радянська система після фашистської окупації позитивно сприймалася більшістю українського народу, особливо в східноукраїнському регіоні. Однак сталінська верхівка продовжувала роздмухувати «класову боротьбу».

Сталін ставився до українців з недовірою і, як відомо, готовий був депортувати український народ до Сибіру. Але він був занадто чисельний, до того ж у Західній Україні все ще діяла УПА-ОУН. У післявоєнний час адміністративно-командна система в СРСР укріпилася, і культ особи Сталіна досяг апогею. Сталін був незадоволений тим, що Хрущов, виявляючи певні симпатії до українців, неодноразово звертався до уряду СРСР з проханням про допомогу в ліквідації трагічних наслідків голоду 1946-1947 pp. У відповідь він відрядив в Україну Л. Кагановича для «зміцнення керівництва».

Після параду Перемоги в Москві у країні почалася прозаїчна, важка і копітка робота — відбудова народного господарства. Основні її напрями в Україні були визначені в законі про четвертий п´ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства УРСР на 1946-1950 pp., затверджений в серпні 1946 р. В народне господарство України планувалися капіталовкладення в обсязі 65 млрд. крб. в довоєнних цінах, що перевищувало всі перші три п´ятирічки. Для здійснення цього плану використовувалися унікальні можливості, що їх створювала централізована тоталітарна система в мобілізації людських і матеріальних ресурсів. За рішенням уряду СРСР в Україну надсилалася техніка та устаткування з Уралу, Поволжя та Сибіру. Здійснювалась мобілізація молоді, жінок у ті галузі, в яких бракувало трудових ресурсів, перш за все у вугільну та транспорт.


1. Особливості процесу відбудови народного господарства України

Відбудова народного господарства республіки розпочалася одразу ж після визволення з-під фашистської окупації й особливо активізувалася в повоєнний час. Відбудова в Україні мала певні особливості, які відрізняли її від західних країн.

Насамперед, суттєво відмінними були масштаби збитків, завданих війною. У республіці на руїни було перетворено 714 міст і селищ міського типу та понад 28 тис. сіл, 16,15 тис. промислових підприємств. В Україні залишилися неушкодженими лише 19% довоєнної кількості промислових підприємств, тоді як в Італії тільки 20% було зруйновано. Значно меншими, ніж у нашій республіці, були руйнації промислового потенціалу і в інших країнах Заходу. Якщо промислове виробництво в Україні 1945 р. становило лише 26% довоєнного рівня, то в Італії — 30%, у Франції — 38%, а рівень англійської промислової продукції вже в 1946 р. досяг 90% від рівня 1937 р.

Помітно ускладнився процес відбудови в республіці й голодом 1946—1947 pp. Викликана посухою 1946 р. загроза голоду не була своєчасно нейтралізована, а навпаки, до зими 1946—1947 pp. дедалі більше набувала ознак справжнього голодомору. Суттєво погіршили ситуацію надмірно високі і нереальні плани хлібозаготівель, що мали постійну тенденцію до збільшення (у липні 1946 р. плани хлібозаготівель було збільшено з 340 до 360 млн. пудів); великі обсяги експорту хліба і продуктів тваринництва за кордон; посилилося кримінальне переслідування «розкрадачів хліба», які, згідно зі статею 131 Конституції СРСР, 1936 р. кваліфікувалися як «вороги народу».

До літа 1947 р. в Україні було зареєстровано майже 1 млн. хворих на дистрофію. Катастрофічне становище з продовольством у республіці могли врятувати державні позички зерна. Проте на неодноразові звертання першого секретаря КП(б)У М. Хрущова Сталін відповідав: «Ти м´якотілий! Тебе обдурюють, вони грають на твоїй сентиментальності. Вони хочуть, щоб ми витратили наші державні запаси». Мінімальну допомогу продовольством Україна все ж одержала, але це не могло відвернути катастрофу. У 16 східних, а також Ізмаїльській та Чернівецькій областях республіки в 1946 р. померло майже 282 тис, а в 1947 р. — понад 528 тис. осіб. Голод значно ускладнив і без того важкий процес відбудови. Скорочувалися трудові ресурси, треба було поповнювати капіталовкладення в сільське господарство. Негативно вплинув голод і на моральний стан суспільства, що поставило Україну в ще більш невигідні умови порівняно із західними країнами.

Характерною особливістю відбудовчих процесів у СРСР та Україні зокрема була опора на внутрішні ресурси і сили, а не сподівання на зовнішню допомогу. З метою зміцнення своїх позицій у Європі СІНА після Другої світової війни проголосили «план Маршалла». Американською програмою фінансової допомоги було охоплено 16 західноєвропейських держав, яким було асигновано в 1948— 1952 pp. 13,3 млрд. дол. 3 ідеологічних мотивів СРСР, а під його тиском ще деякі країни Центральної і Південно-східної Європи відмовилися від участі в «плані Маршалла».

Україна як частина СРСР і західні держави обрали суттєво відмінні моделі відбудовчого процесу. Якщо на Заході відбудова здійснювалася в такій послідовності: стабілізація національної валюти, відбудова інфраструктури (доріг, засобів зв´язку та ін.), розвиток сільського господарства та легкої промисловості, реконструкція і технічне переозброєння важкої індустрії, то в радянській економіці послідовність фаз була іншою. Ставка робилася насамперед на відновлення роботи важкої промисловості — основи воєнно-промислового комплексу, на економію та накопичення фінансів і ресурсів за рахунок сільського господарства, легкої промисловості та соціальної сфери. Процес відбудови здійснювався централізовано, на основі єдиного загальносоюзного плану. Цікаво, що у Франції теж здійснювалося державне регулювання економіки, так зване капіталістичне «програмування», але воно мало лише рекомендаційний, а не обов´язковий, як у СРСР, характер.

Економіка України, на відміну від західних країн, у повоєнний час відбудовувалася і добудовувалася не як самостійний, замкнутий і самодостатній комплекс, а як частина загальносоюзної економічної системи. Крім того, доля республіки в обсязі загальносоюзного виробництва суттєво впала з 18% у довоєнний період до 7% 1945 р. Надалі, попри бурхливий розвиток, українська промисловість вже не зможе повернути собі місце одноосібного лідера, оскільки нові індустріальні центри, що виникли за Уралом, будуть розвиватися значно швидшими темпами.

Важливим чинником відбудовчих процесів в Україні була командна система. Саме вона давала змогу в короткий час мобілізовувати значні матеріальні та людські ресурси, швидко перекидати їх з одного кінця країни в інший та концентрувати на відбудові чи побудові певного об´єкта. Особливістю радянської економіки була непропорційно велика роль у ній ідеології, яка виявлялася в широкомасштабних мобілізаційно-пропагандистських заходах — рухах передовиків і новаторів, соціалістичному змаганні. Якщо 1946 р. соціалістичним змаганням за дострокове виконання п´ятирічного плану та підвищення продуктивності праці було охоплено 80% робітників і службовців України, то наприкінці 1948 р. — вже 90% .

Характерним для стратегії радянського керівництва в процесі відбудови було повернення до довоєнної моделі розвитку народного господарства. В основі цієї моделі лежала примітивна схема індустріалізації, що спиралася на пріоритетний розвиток кількох базових галузей важкої промисловості і здійснювалася за рахунок нещадної експлуатації сільського господарства. У 1946—1950 pp. на потреби важкої промисловості було направлено 80% капіталовкладень. Це, безумовно, давало ефект у галузях, орієнтованих на воєнно-промисловий комплекс (електроенергетика, металургія, машинобудування тощо), але водночас гальмувало та деформувало процес виробництва споживчих товарів та розвиток сільського господарства.

Повоєнне село, яке фінансувалося за залишковим принципом (не більше 7% загального обсягу асигнувань), мусило виконати щонайменше три завдання: забезпечити потреби промисловості в сировині, розв´язати проблему постачання міст продовольством, виростити достатню кількість сільськогосподарської продукції для експорту в країни Східної Європи. Намагаючись виконати ці широкомасштабні завдання в умовах хронічної нестачі коштів, офіційна влада практикує традиційні командні методи: посилення тиску на село, наведення жорсткого порядку — кампанія в справі ліквідації порушень колгоспного статуту (1946); прямі репресії — депортації до Сибіру «осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві» (з 1948); спроби структурної перебудови організації сільськогосподарського виробництва — політика укрупнення колгоспів (1950).

Ціною величезного напруження фізичних і духовних сил усього народу народне господарство України за короткий строк було відбудоване. У роки першої повоєнної п´ятирічки відновили роботу 22 доменні, 43 мартенівські печі й 46 прокатних станів, почали функціонувати реконструйовані металургійні заводи «Азовсталь», «Запоріжсталь», Краматорський, Єнакієвський. Крім того, промисловий потенціал республіки поповнився новими підприємствами. Обсяг валової продукції промисловості усієї України протягом 1946—1950 pp. збільшився в 4,4 раза і перевищив рівень 1940 р. на 15% (проте, на думку сучасних фахівців, довоєнного рівня вдалося досягти тільки в Наступній, п´ятій п´ятирічці (1951—1955)1. У країнах Заходу процес відбудови йшов значно швидше. Так, в Англії довоєнного обсягу промислового виробництва було досягнуто в 1947 p., у 1951 р. його перевищено на 31%, у Франції — в 1948 p., а в Італії — у 1950 р.

До кінця четвертої п´ятирічки питома вага вироблених в Україні найважливіших видів продукції промисловості в загальносоюзному обсязі становила: чавуну — 47,8%, сталі — 30,6%, прокату — 33,2%, залізної руди — 53%. У 50-ті роки республіка знову стала однією з провідних індустріальних країн Європи. Водночас значно відстає легка промисловість (1950 р. її валова продукція становила лише 79% рівня 1940 р.) і сільське господарство (відповідно — 91%).

Отже, відбудова народного господарства України суттєво відрізняється від відбудовчих процесів країн Заходу. Збитки, завдані війною республіці, були значно більшими, ніж на Заході. Ускладнив ситуацію голод 1946—1947 pp. Відбудова в Україні здійснювалася власними силами без зовнішньої допомоги, а західні країни активно використовували асигнування, що надавалися СІЛА відповідно до «плану Маршалла». Характерними для відбудовчих процесів в Україні були пріоритетний розвиток важкої промисловості, активна роль командної системи, значна заангажованість в економічній сфері ідеологічного фактора.

2. Рівень життя і побуту населення

Демографічний розвиток України в повоєнний період характеризується скороченням трудових ресурсів (на території республіки під час окупаційного режиму було знищено майже 3,9 млн. мирних жителів, вивезено понад 2,2 млн. осіб до Німеччини, частина з них загинула, а 200 тис. осіб, побоюючись сталінського режиму, так і не повернулися); загальними втратами у роки війни (загинув кожен шостий житель України).

Закінчення війни дало поштовх значним міграціям населення. Основними формами цих міграцій були демобілізація (звільнення військовослужбовців із збройних сил), реевакуація (повернення населення у місцевість, звідки воно було вивезене у зв´язку із загрозою воєнних дій), репатріація (повернення на батьківщину військовополонених і цивільних осіб, що опинилися за межами своєї країни внаслідок війни), депортація (примусове виселення з місця проживання осіб, які визнані соціально небезпечними). Значний відбиток на демографічному розвитку України залишили процес входження до складу СРСР західноукраїнських земель та голод 1946—1947 pp. Через демографічні зміни 40-х років населення республіки в 1951 р. становило 37,2 млн. осіб, що на 4,1 млн. менше, ніж у довоєнному 1940 р.

У повоєнний період соціальна політика радянського керівництва була надзвичайно суперечливою: з одного боку, було введено 8-годинний робочий день, скасовано обов´язкові понадурочні роботи, відновлено чергові та додаткові відпустки, з іншого — саме в 1946 р. починається повернення до вольових методів керівництва промисловістю (прийнято декілька постанов, які закріплювали робітників на підприємствах, необґрунтовано в декілька разів збільшували норми виробітку). У 1946 р. почався широкомасштабний наступ на присадибні господарства селян. Прикриваючись гаслом «боротьби з порушеннями колгоспного статуту», офіційна влада забирала в селян землю в колгоспний фонд, наполегливо рекомендувала продати державі дрібну худобу, обкладала індивідуальні селянські господарства високими грошовими та натуральними податками. Дійшло до того, що 21 лютого 1948 року Президія Верховної Ради СРСР прийняла таємний Указ «Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя». Цей документ мав серйозні наслідки. У 1948—1950 pp. на його підставі зборами колгоспників було оголошено 12 тис. «громадських вироків», жертвам яких загрожувала депортація до Сибіру та інших віддалених місць СРСР.

Незважаючи на посилення тиску на село, продовольча проблема в повоєнні роки залишалася гострою. Лише в грудні 1947 р. було прийнято постанову Ради Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) про скасування карток на продовольчі та промислові товари та перехід до продажу їх у відкритій торгівлі за єдиними державними роздрібними цінами. Водночас було проведено грошову реформу, що мала на меті ліквідацію наслідків війни у фінансово-грошовій сфері та упорядкування всієї фінансової системи. Ці урядові дії мали неоднозначні наслідки. Зокрема, скасування карткової системи було, безумовно, явищем позитивним, свідченням певної стабілізації народного господарства. Проте після 1947 р. заробітна плата більшої частини населення, що підвищилася лише наполовину, суттєво відставала від нових державних цін, які майже втричі перевищували довоєнний рівень. Внаслідок цього склалася парадоксальна ситуація: повоєнні прилавки ломилися від делікатесів (ікра, риба, м´ясопродукти тощо), але ні черг, ні особливого попиту на ці товари не було.

Неоднозначно вплинула на життєвий рівень населення і грошова реформа. З одного боку, вона привела грошову масу, що перебувала в обігу, у відповідність до потреб господарства; здійснила переоцінку трудових заощаджень населення в ощадкасах на пільгових умовах (до 3 тис. крб. обмін грошових знаків здійснювався 1:1); знецінила грошові накопичення спекулянтів. З іншого боку, грошова реформа боляче вдарила по селянству, яке зберігало гроші переважно вдома і було змушене здійснювати обмін у розрахунку 1:10.

Надзвичайно гострою в повоєнний період була житлова проблема. Під час війни зруйновано тисячі населених пунктів, знищено понад 40 млн. м2 житла — 50% довоєнного фонду. Це змушувало мільйони людей тривалий час жити у напівзруйнованих будинках, бараках, напівпідвальних приміщеннях, землянках.

Негативно впливали на життєвий рівень населення деформований та уповільнений розвиток легкої та харчової промисловості, непропорційно низька частка заробітної плати робітників і службовців у національному доході, нееквівалентний обмін між містом і селом (ціни на продукцію сільського господарства свідомо занижувалися), які були притаманні командній економіці.

Отже, у повоєнний період склад населення України формувався під активним впливом міграційних процесів (демобілізація, реевакуація, репатріація, депортація). У цей час радянське керівництво, зробивши ставку на пріоритетний розвиток важкої промисловості, законсервувало низький рівень життя трудящих.

Висновки

Таким чином, політичне і господарське керівництво СРСР у післявоєнні роки обрало найбільш складний і ресурсномісткий варіант відбудови та розвитку радянської економіки. Він передбачав не тільки авторитарний розвиток з опорою на власні сили, а й був обмежений курсом на максимальне форсування важкої промисловості і ВПК за рахунок безпрецедентного пограбування села, стримання життєвого рівня населення, гальмування розвитку соціальної сфери, легкої і харчової промисловості. Реалізація такого курсу вимагала не просто масштабного позаекономічного приму су, а й масових репресій і одночасно формального ухвалення його (курсу) населенням країни. У цей період у СРСР завершилось формування повоєнної командно-адміністративної системи.


Список використаної літератури

1. Алексєєв Ю. Історія України: Навчальний посібник/ Юрій Алексєєв, Андрій Вертегел, Віктор Дани-ленко,. - К.: Каравела, 2007. - 254 с.

2. Білоцерківський В. Історія України: Навчальний посібник/ Василь Білоцерківський,. - 3-е вид., виправлене і доп.. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 535 с.

3. Бойко О. Історія України: Навчальний посібник/ Олександр Бойко,. - 3-тє вид., випр., доп.. - К.: Академвидав, 2004. - 687 с.

4. Губарев В. Історія України: Довідник школяра і студента/ Віктор Губарев,. - Донецьк: БАО, 2005. - 622 с.

5. Історія України: Навчальний посібник/ М. О. Скрипник, Л. Ф. Домбровська, В. М. Красовський та ін.; Під ред. М. О. Скрипника; М-во освіти і науки України, Одеський держ. екон. ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 366 с.

6. Кормич Л. Історія України: Підручник/ Людмила Кормич, Володимир Багацький,; М-во освіти і нау-ки України. - 2-ге вид., доп. і перероб.. - К.: Алерта, 2006. - 412 с.

7. Котова Н. Історія України: Навчальний посібник/ Наталія Котова,. - Харків: Одіссей, 2005. - 413 с.

8. Лановик Б. Історія України: Навчальний посібник/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. - 3-е вид., виправлене і доп.. - К.: Знання-Прес, 2006. - 598 с.

9. Олійник М. Історія України: Навчальний посібник для судентів дистанційної та заочної форм навчання/ Микола Олійник, Іван Ткачук,. - 3- вид., виправлене та доповнене. - Львів: Новий Світ-2000, 2007. - 262 с.

10. Чуткий А. Історія України: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закладів/ Андрій Чуткий,; Міжрегіональна академія управління персоналом . - К.: МАУП, 2006. - 345 с.

загрузка...
Top