Соціальний дарвінізм – хибна думка про людину

Вступ.

1. Поняття соціального дарвінізму.

2. Представники соціального дарвінізму та його подальший розвиток.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Соціальний дарвінізм — соціологічна теорія, згідно якої закономірності природного добору і боротьби за виживання, виявлені Чарльзом Дарвіном в природі, поширюються на відносини в людському суспільстві. За цією теорією, панування правлячих класів виправдовувалося їх біологічною перевагою.

Соціал-дарвінізм користувався особливою популярністю в період з кінця 19 століття до Другої Світової Війни, хоча деякі критики вважають, що сучасна соціобіологія також може бути класифікована як різновид соціал-дарвінізму.

Соціальний дарвінізм не створив наукової школи або яскраво вираженої політичної течії. Цей термін сьогодні використовується в академічному середовищі для опису антигуманістичних і антисоціалістичних тенденцій в соціально-економічній теорії; його також застосовують як «ярлик» стосовно соціально-політичних ідей тих дослідників-інакодумців, які не мають широкого визнання у науковому світі. Елементи соціал-дарвіністської теорії використовуються різними консервативними рухами, лібертаріанцамі, прихильниками лессеферізма і мілітаризму. У своїх крайніх проявах соціал-дарвінізм граничить з євгенікою і расизмом.

Соціальний дарвінізм - найбільш впливова концепція XІ століття - і ключове вираження "природний добір" визначили позицію відносно ролі й призначенні жінки в суспільстві: материнство - найвища функція жінки, невід'ємний фактор процвітання нації. З позицій соціального дарвінізму й позитивізму більшість представників науки й утворення одностайно протистояли спробам жінок домогтися рівноправності в самих різних областях людської діяльності. Це виразилося, зокрема, у тім, що жінки змушені були вести серйозну боротьбу за участь у суспільному русі, основою якого була демонстрація тілесних якостей, умінь і навичок.


1. Поняття соціального дарвінізму

Багато словників дають пояснення соціалізму як демократичної форми правління, за якої кожен громадянин має голос. Стверджується, що всі класи і раси рівноправні. Тим часом, справжній ідеал соціалізму сформулював Карл Маркс. Як же він сформулював його?

Теорії соціальної й культурної еволюції виникли в європейській філософії в епоху Освіти. Ще в XVІІ столітті Томас Гоббс відзначав, що багато процесів у суспільстві аналогічні тим, що відбуваються у тваринному світі. Крім того, багато філософів епохи Освіти вважали конфлікт невід'ємною частиною громадського життя.

Найбільш раннім основоположником ідей дарвінізму вважається Томас Мальтус, що видав в 1798 р. книгу "Досвід про закони народонаселення". У цій праці Мальтус затверджував, що в майбутньому людство неминуче зштовхнеться із проблемою недостачі продовольства, викликаної перенаселенням, у результаті чого бідне населення планети вимре від голоду, а багаті виживуть, тобто трапиться "Мальтузіанська катастрофа"[3, c. 53].

Відповідно до Майклу Рузу, Дарвін був знаком із працями Мальтуса, і читав його "Досвід про народонаселення" в 1838 р., тобто чотири роки через послу смерті вченого. Ідеї Дарвіна відрізняються від ідей соціал-дарвінізму. Дарвін затверджував, що природні закони діють на людину так само, як і на весь інший тваринний мир, однак він підкреслював, що тиск, надаваний на людину з харчової бази й перенаселенням, тільки сприяє виникненню нових умінь і чорт, наслідуваних наступними поколіннями. Відповідно до Дарвіна, такі соціальні інстинкти, як любов або взаємодопомога, виникли в людини в процесі еволюції й забезпечили панування людини над природою. В 6 главі своєї книги "Походження людини" Дарвін пише: "У недалекому майбутньому, можливо, уже через кілька сотень років, цивілізовані раси цілком витиснуть або із всі варварські раси у світі", однак під варварськими расами Дарвін розумів ті народи, яким не властиві позитивні соціальні інстинкти взаємодопомоги.

Ідеї Дарвіна про природний добір ніколи не виходили за рамки біологічних процесів, у той час як соціал-дарвінізм є спробою перенесення ідей про боротьбу за виживання в сферу громадського життя.

Маркс писав, що соціалізм — це не форма правління, а держава, поліцейська і планована, в якій нація перебуває в «перехідному періоді» з капіталізму в комуністичне суспільство, тоді як «Комуністична утопія» — це кінцеве досягнення мети кінцевого переходу. Світ без поліції, без власності, без релігії, без класів, навіть без уряду, без воєн… фантастичний світ вічної гармонії. Але чи може все це бути досягнуто мирно і за допомогою простого розриву і перерозподілу прав на власність?

Відповідь негативна, «перехідна» дорога до соціалізму вимагає «переробити» населення для майбутньої супердержави. Як же цей соціалістичний апарат вчиняє з тими, хто не хоче бути переробленим?

Маркс та інші соціалісти наполягали на тому, що потрібно видалити непотрібні елементи суспільства. Більшість вважала, що непотрібні елементи походять з правлячих буржуазних кіл із їх встановленими правилами, але на цьому вони не зупинилися. Планування суспільства вимагає встановлення політичних законів, але, що важливіше, вибору тих, хто буде придатний у цій новій Утопії, і тих, хто не буде. Буде встановлено мірило, за яким відбиратимуть, хто залишиться, а кого потрібно буде прибрати.

Як це мірило формувалося? В ході роздумів і полемік загальноприйняті стандарти суспільства були визнані дуже примітивними. І тоді мали бути прийняті екстремальні заходи[7, c. 68-69].

З того часу, як Маркс написав Комуністичний маніфест, він не був єдиною людиною у світі, який поділяв ці теорії, також він не був їх ініціатором. Раніше це була ідея, яка формувалася близько 100 років, разом з іншою новою дуже суперечливою теорією.

Адепти соціалізму, будучи атеїстами, просто вірили в «еволюцію людини». Один учений і філософ із різних теорій опублікував ці ідеї, і його ім'я — Чарльз Дарвін.

Соціальний дарвінізм як ідейна течія в суспільствознавстві була поширена наприкінці XIX — на початку XX ст. їй властиві зведення закономірностей розвитку людського суспільства до закономірностей біологічної еволюції й відстоювання принципів природного добору, боротьби за існування й виживання найбільш пристосованих до природного середовища як визначальних факторів суспільного життя.

Одним із ранніх представників соціального дарвінізму був Т. Мальтус, а безпосереднім основоположником — Г. Спенсер. Серед основних різновидів цього напряму можна виділити прибічників ідей соціальної нерівності (У.Самнер) та їх супротивників (М.Ваккаро, Е.Феррі); реформістів (А.Смолл) і консервантів (Г.Спенсер, У.Самнер); також расистські концепції (Л.Вольтман, ЖЛапуж). Форми біологізації суспільних процесів теж були різними. Одні соціологи виводили свої концепції безпосередньо з принципів біологічної революції; інші проводили паралелі між дією принципів боротьби за існування у тваринному світі і в людському суспільстві, підкреслювали провідну роль соціальних конфліктів у процесі задоволення людьми своїх потреб у результаті їх прагнення до панування в суспільстві тощо.

Розвиток суспільної практики і пізнання соціальних явищ довели наукову неспроможність принципів соціального дарвінізму. Натуралізм у поясненні суспільних явищ, заперечення їх специфічності неминуче веде до редукціонізму — зведення суспільних закономірностей до біологічних. Вульгаризація еволюційної теорії спричиняє гіпертрофовану оцінку ролі соціальних конфліктів, які соціальними детерміністами розглядаються як вічні і незмінні[1, c. 49-50].

Багато хто думає, що теорія еволюції Дарвіна — це теорія про фізичну еволюцію людини, і що на цьому він зупинився. Також як і марксистські теорії не зупинилися на теоретичному рівні, Дарвін написав багато праць, які носили соціальний характер. Його підхід віддавав перевагу активній формі перед пасивним курсом еволюційного процесу людини. Іншими словами, за Дарвіном, активний процес був необхідний.

Соціальний дарвінізм свідчить, що людський захист слабких, хворих і нерозвинених людей перешкоджає процесу «натуральної селекції» і виживання сильних для визначення майбутнього людства.

Дарвін вважав, що якщо людина не прагнутиме допомагати цим «підвидам», тоді в процесі натуральної селекції слабкіші відімруть самі. Згідно з його думкою, це буде корисно для людства і для «суспільства» в цілому.

Він писав, що «сильний із виду повинен вижити, а слабкий загинути». Таких, як негроїдів і євреїв, він класифікував як «підвиди» і «сумнівні види».

Від постановки завдання переходу пасивної форми еволюції до активнішої Дарвін перейшов до постановки зловісного питання, чи «…будуть людські раси або види змішані і чи замінять вони один одного настільки, що деякі з них вимруть?... Ми зможемо побачити, що відповіді на ці питання будуть позитивними...»

Детальніший опис «підвидів людини» можна знайти в його книзі «Походження людини», де Дарвін говорить: «...В майбутньому, в недалекому. цивілізовані раси людини практично точно знищать і замінять дикі раси на всій землі…»

Маркс висловив своє схвалення роботам Дарвіна, пояснюючи: «…це книга, в якій містяться основи натуральної історії нашого кругозору».

Маркс і соціалісти розділяли загальну думку, тому цей лист був написаний від імені багатьох, хто був прихильником нових ідей Маркса. Трохи пізніше почала з'являтися одна з найзловісніших теорій в історії людства.

Під час читання «Походження видів» один із кузенів Дарвіна був настільки зачарований і натхнений революційними ідеями, що вирішив опублікувати і свої ідеї[12, c. 36-37].

Цей учений пішов далі за Дарвіна в активному процесі селекції. Він почав систематично класифікувати, хто буде придатний для майбутнього людства, а хто ні. Він створив наукову працю «Природа проти виховання», закликав до стерилізації небажаних, знищення калік і заміни нижчих рас людства ретельним соціальним інженерним процесом.

2. Представники соціального дарвінізму та його подальший розвиток

Головна ідея роботи: розвиток живої природи здійснюється в умовах постійної боротьби за виживання, що й становить природний механізм відбору найбільш пристосованих видів. Слідом за Ч. Дарвіном з'явився "соціальний дарвінізм" як напрямок, прихильники якого стали пояснювати еволюцію громадського життя біологічними законами природного добору. Також засновану на принципі боротьби за існування, але вже чисто соціологічну концепцію розробляв Герберт Спенсер (1820-1903). Він уважав, що стан протиборства універсально й забезпечує рівновагу не тільки в рамках суспільства, але також між суспільством і навколишньою природою. Закон з розглядався Г. Спенсером як загальний закон, але прояви його повинні спостерігатися доти, доки в процесі розвитку суспільства не буде досягнута повна рівновага між народами й расами.

Близької точки зору дотримувався й американський соціальний дарвініст Вільям Самнер (1840-1910), що затверджував, що в боротьбі за існування гинуть слабкі, гірші представники людського роду. Переможці (процвітаючі американські промисловці, банкіри) є щирими творцями людських цінностей, кращими людьми.

У цей час ідеї соціального дарвінізму мають небагато послідовників, але окремі ідеї цієї теорії виявляються корисними при дозволі нинішніх конфліктів. Представники соціального дарвінізму дали опис різноманітних конфліктів, виявивши різні типи агресивного поводження людей:

· територіальна агресія;

· агресія домінування;

· сексуальна агресія;

· агресія батьків;

· агресія дитини;

· моралістична агресія;

· агресія грабіжника;

· агресія жертви стосовно грабіжника.

Безумовно, у реальному житті існує чимало проявів подібних типів агресії, однак вони, на щастя, не носять загального характеру[9, c. 28-29].

Інша точка зору на конфлікт належить функціоналістам: конфлікт розглядається як перекручування, дисфункціональний процес у суспільних системах.

Провідний представник цього напрямку - американський соціолог Толкотт Парсонс (1902-1979) трактував конфлікт як соціальну аномалію, "нещастя", яких необхідно переборювати. Він сформулював ряд соціальних передумов, що забезпечують стабільність суспільства:

· задоволення основних біологічних і психологічних потреб більшої частини суспільства;

· ефективна діяльність органів соціального контролю, що виховують громадян відповідно до прийнятого в даному суспільстві нормами;

· збіг індивідуальних мотивацій із суспільними установками.

В сучасних умовах соціальної поляризації населення і розмивання середнього класу, які відбуваються не лише в країнах з перехідною економікою, а й в розвинених, при запровадженні інноваційних стратегій розвитку держави необхідно враховувати можливість негативних наслідків соціального дарвінізму (втопись або випливи, грабуй або вмирай) та грубого індивідуалізму, зумовлених утвердженням англо-американської стратегії неолібералізму в глобальному масштабі. В умовах глобалізованого відкритого суспільства це стало поштовхом до встановлення економічного тоталітаризму розвинених країн і насадження ними глобального соціал-дарвінізму, особливо на периферії капіталістичного розвитку. До кола останніх у процесі реалізації „радикальних економічних реформ” потрапила й Україна, яка після проголошення незалежності 1991 року вважалася, за класифікацією ООН, однією з найбільш розвинених країн світу, оскільки була третьою ядерною, шостою науковою і десятою промисловою країною у світі, але опустилася, за оцінками незалежних експертів, на 110 місце серед 120 обстежених країн світу за рівнем життя і соціальної захищеності. Це одна з ознак зворотного боку неоліберальної глобалізації світу, яку британські дослідники характеризують так: „Соціальна політика країни чи місцевості вже не формується суто політикою національного уряду, вона дедалі більше формується імпліцитною та експліцитною соціальною політикою наддержавних організацій”[2, c. 27-28].

Соціал-дарвінізм пояснює еволюцію громадського життя біологічними принципами природного добору й боротьби за виживання, підкреслюючи роль конфліктів у суспільному розвитку. Тим самим, його ідеї перебувають в опозиції до принципів патерналізму, до основних принципів традиційного суспільства.

Соціал-дарвінізм є позитивістським і детерміністичним навчанням: соціальний конфлікт, з його погляду, є вічним і непереборним, хоча, по Спенсеру, повинен привести, в остаточному підсумку, до становлення ідеального суспільства. Однак деякі прихильники цієї теорії навпаки роблять із її висновок про деградацію людства.

Принципи соціал-дарвінізму схожі з основними постулатами лессеферизма й капіталістичної економіки: всі ці навчання ставлять людини перед вибором: "або пливи, або тони", визнаючи всіх, хто не зміг пристосуватися до умов капіталістичної економіки, "людьми нижчого сорту".

Одним з найбільш видатних критиків соціал-дарвінізму був Петро Кропоткін. У своїй роботі "Взаємодопомога як фактор еволюції" (1902) він приводить доводи, що в живій природі й у людському суспільстві кооперація й взаємодопомога є більше природним явищем, чим конкуренція в боротьбі за виживання.

З початку Другої світової війни вся ідеологія нацистської Німеччини і її країн-союзників стала засуджуватись й представлятися незаперечним злом її супротивниками. Після поразки нацистів, соціал-дарвінізм фактично був табуїрований в усьому світі. Разом з тим, у завуальованому виді соціал-дарвінізм відіграє істотну роль у суспільному житті США[11, c. 39-40].


Висновки

Поява в XІ столітті теорії еволюції Дарвіна привело до перевороту в багатьох областях наукової думки. Британський філософ і соціолог Герберт Спенсер (Herbert Spencer, 1820-1903) був одним із самих захоплених послідовників ідей Дарвіна. Між іншим, саме йому належить фраза "Виживають найбільш пристосовані". Він був першим, хто спробував застосувати закони еволюції до людського суспільства.

Люди, менш спокушені, ніж Спенсер, розвили цю ідею в теорію "соціального дарвінізму". Прихильники цієї теорії затверджували, що еволюція людського суспільства відбувається точно так само, як еволюція в природі, - шляхом неприборканої конкуренції й виживання найбільш пристосованих. Виходячи із цього, найжорстокіша конкуренція в капіталістичному суспільстві кінця XІ століття й породжене нею колосальна соціальна нерівність сприймалися як "природне" стан цього суспільства - вагомий аргумент проти таких ідей, як соціальна реформа й професійні союзи.

Насправді соціальний дарвінізм ґрунтувався на елементарному нерозумінні принципів природного добору. У природі дійсно виживають "найбільш пристосовані" (або, принаймні , гени "найбільш пристосованих"), але в дарвінівському природному доборі є тільки один критерій пристосованості. По Дарвінові, виживає той - це і є найбільш пристосований індивід, - хто передає більшість своїх генів наступному поколінню. З погляду дарвінівської теорії, не має ніякого значення, скільки грошей нагромадив індивід або скільки влади він сконцентрував у своїх руках. Важливо лише те, скільком нащадкам дісталися його гени.

Дарвіну також належить ідея класифікації заснованої на генеалогії (так зване "древо" еволюції). У книзі "Походження людини і статевий добір", 1871 р., Дарвін спробував показати, що усі відмінні риси людини можна пояснити з погляду поступової зміни предків антропоїда в процесі природного добору. Близька подібність анатомії людини і горили на той час уже неодноразово відзначалося. Дарвін показує, як у людини могло розвиватися прямоходіння і збільшитися розмір мозку, а також відбутися інші характерні зміни. Він затверджує, що моральність і розумові здібності людини не в якісному, а в кількісному відношенні відрізняються від відповідних здібностей тварин.

Моральне почуття завжди вважалося принциповою відмінною рисою людини, але Дарвін думав, що воно також розвивалося в процесі добору. Оскільки мораль являла цінність для виживання, рівень моральності повинний був зростати. У тім, що дикуни загинули в боротьбі з більш цивілізованими народами, Дарвін бачив ще одне свідчення того, що підвищення етичного рівня сприяло удосконалюванню. Більше всього прихильників залучав соціальний дарвінізм. Він виправдував колоніальну політику європейських держав. Цілком узгоджувався з індивідуалістичною соціальною філософією, що було розповсюджена на заході. Релігійні погляди Дарвіна: за три роки до смерті він визначав себе як агностика.


Список використаної літератури

1. Білоус В. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 140с.

2. Брегеда А. Соціологія: Навч. метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К., 1999. — 123с.

3. Вербець В. Соціологія: теоретичні та методичні аспекти: Навч.-метод. посіб. / Рівненський держ. гуманітарний ун-т. — Рівне : РДГУ, 2005. — 202с.

4. Герасимчук А. Соціологія: Навчальний посібник/ Андрій Гера-симчук, Юрій Палеха, Оксана Шиян,; Ред. В. Я. Пипченко, Н. М. Труш. -3-є вид., вип. й доп.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. -245 с.

5. Дворецька Г. Соціологія: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — 2-ге вид., перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2002. — 472с.

6. Додонов Р. Соціологія: Навч. посібник для курсантів і студ. вищих навч. закл. МВС України / Донецький юридичний ін-т МВС при Донецькому національному ун-ті. — Донецьк, 2005. — 224с.

7. Жоль К. Соціологія: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Либідь, 2005. — 440с.

8.Лукашевич М. Соціологія : Базовий курс: Навчальний посібник/ Микола Лукашевич, Микола Туленков,; . -К.: Каравела, 2005. -310 с.

9. Макеєв С. Соціологія: Навч. посібник / Сергій Олексійович Макеєв (ред.). — 2.вид., випр. і доп. — К. : Знання, 2003. — 454с.

10. Попова І. Соціологія: Пропедевтичний курс : Підручник для студ. вузів/ Ірина Попова,; Пер. з рос. В.П.Недашківський. -2-е вид.. -К.: Тандем, 1998. -270 с.

11. Сасіна Л. Соціологія : Навчальний посібник/ Людмила Сасіна, Наталя Мажник; М-во освіти і науки України, Харківський нац. економічний ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -206 с.

12. Соціологія : Підручник/ Ред. Віктор Георгійович Городяненко,. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Академія, 2002. -559 с.

13. Соціологія : Терміни. Поняття. Персоналії. Навч. словник-довідник для студентів/ Укл.: В.М.Піча, В.М.Піча, Н.М.Хома; Соціологічна асоціація України . -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2002. -474 с.

14. Соціологія: Короткий енциклопедичний словник/ Під заг. ред. В.І.Воловича. -К.: Укр.Центр духовн.культури, 1998. -727 с.

15. Соціологія : Підручник/ Н. П. Осипова, В. І. Астахова, В. Д. Воднік та ін.; За ред. Н. П. Осипової; М-во освіти і науки України. -К.: Юрінком Інтер, 2003. -335 с.

16. Черниш Н. Соціологія : Курс лекцій/ Наталія Черниш,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. -3-є вид., перероблене і доп.. -Львів: Кальварія, 2003. -540 с.

загрузка...
Top