Соціальна група як об’єкт соціального дослідження

Вступ.

1. Поняття та головні риси соціальних груп.

2. Види соціальних груп як об’єктів соціального дослідження.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Основними елементами соціальної структури є індивіди (люди) та їх групи, що посідають визначені соціальні позиції (статуси) у суспільстві та виконують у ньому визначені соціальні функції (ролі). На основі статусно-рольових ознак відбувається об'єднання індивідів у групи та інші соціальні спільноти.

Всі люди (незалежно від раси або культури) знаходять самовираження в груповому житті. Дитина стає людиною, як тільки займає своє місце в родині, а відсутність людської групи самим негативним образом позначається на особистості дитини. Рухаючись у сімейному циклі, дитина поступово засвоює властивим іншим групам взаємозв'язку, які, постійно змінюючись, будуть супроводжувати його в дорослому житті. Соціальна група - це сукупність індивідів, взаємодіючих певним чином на основі поділюваних очікувань кожного члена групи у відношенні інших.

Не можна не відзначити важливість вивчення всього розмаїтості соціальних груп, що існують у суспільстві. По-перше, тому, що сама соціальна структура суспільства являє собою сукупність зв'язків і відносин, у які вступають між собою соціальні групи й спільності людей. По-друге, все життя людини, що живе в суспільстві людей, протікає в соціальних групах і під їхнім безпосереднім впливом: у школі, на роботі й т.д., тому що тільки в груповому житті він формується як особистість, знаходить самовираження й підтримку. Використання різних способів залежно від ситуації й цілей групи дозволяє ефективніше вирішувати практичні проблеми. Вивчення ролі, структури й факторів функціонування соціальних груп потрібно не тільки із чисто теоретичних позицій, але й для практичного застосування: на виробництві це допоможе керівникові підвищити ефективність роботи; у родині - зміцнити узи, що зв'язують членів родини й т.д.

Мала соціальна група має складну систему спілкування та структуру взаємин між її членами. У більшості таких груп ці взаємини мають подвійний характер. На нашу думку, оскільки переважна частина малих соціальних груп виникає у зв'язку з необхідністю розв'язувати якийсь комплекс суспільних завдань, то у ході їх реалізації, у спільній цілеспрямованій діяльності члени групи повинні виконувати певні робочі функції: обмінюватися інформацією, узгоджувати свої дії з логікою трудового процесу, виконувати певні вимоги. Це сукупність взаємовідносин, зумовлена об'єктивними соціальними відносинами, до яких людина залучається незалежно від її симпатій-антипатій. Але, соціальні процеси (демографічні, міграційні, урбанізаційні, індустріалізаційні) як небажаним результатом можуть зробити деструктивний, дезорганізаційний вплив на соціальні спільності. Явища дезорганізації відбиваються як на зовнішній (формальній) структурі спільностей, так і на внутрішній, функціональній їхній характеристиці.


1. Поняття та головні риси соціальних груп

Спілкування і взаємодія людей відбувається в різноманітних формуваннях і об’єднаннях, які в соціальній психології визначаються як групи. Група – це відносно стала спільність людей, становище якої в суспільстві зумовлене рівнем життєдіяльності її членів. У вітчизняній та зарубіжній соціальній психології проблема групи розроблена на досить глибокому науково-методичному рівні. Дослідження Б. Паригіна, Я. Коломінського, А. Петровського, Л. Уманської зосереджуються на соціально-психологічних факторах формування та розвитку груп, визначенні специфіки впилву на особистість конкретної соціальної групи, а також питань групових взаємин.

Не дивлячись на те, що поняття групи є одним з найважливіших у соціології, серед науковців немає цілковитої згоди відносно його визначення. По-перше, труднощі виникають у зв'язку з тим, що більшість понять у соціології виникає в ході соціальної практики: вони починають застосовуватися в науці після тривалого їх використання в житті, і при цьому вони використовуються у найрізноманітніших значеннях. По-друге, труднощі обумовлені тим, що утворюється багато видів співтовариств, у результаті чого для точного визначення соціальної групи необхідно виділити з цих співтовариств певні типи.

Існує декілька видів соціальних спільнот, до яких в побутовому значенні застосовується поняття «група», але в науковому розумінні вони є чимось іншим. В одному випадку термін «група» означає сукупність індивідів, що знаходяться в одному місті у просторі. При цьому розподіл спільностей відбувається просторово за допомогою фізично виділених кордонів. Наприклад, сукупність людей, що ідуть в одному вагоні, перебувають в певний момент на вулиці або мешкають в одному місті. Такі територіальні спільності не можуть визначатися соціальними групами в науковому розумінні. Соціологічна наука визначає їх як агрегації - певну кількість людей, що зібрані у певному просторі і не здійснює свідомих взаємодій.

По-друге, в побутовому розумінні поняття групи застосовується до соціальних спільнот, що поєднує індивідів з однією або кількома спільними рисами. Так в побуті досить часто говорять про групу випускників шкіл, чоловіків, а також “вікову групу молоді від 18 до 22 років”. Таке визначення теж не є науковим. Для визначення таких спільностей більше підходить термін категорія (вікова категорія молоді від 18 до 22 років). Категорія - зібрання людей зі спільною рисою, що розцінюється як соціально вагома. Зазвичай категорії лише статистичні угрупування.

У соціологічному розумінні соціальна група - це сукупність індивідів, що взаємодіють певним чином на основі спільних очікувань кожного члена групи щодо інших.

У соціальних групах кожен індивід виконує певні соціальні ролі. Коли відносини в спільноті підтримуються тривалий час їм зазвичай приписуються риси групи. В результаті:

· особа починає розглядати відносини як дії, що здійснюються в певних межах, таким чином люди опиняються або всередині, або зовні групи;

· приписує групам “об'єктивне” існування та сприймаємо їх так якби вони були реальними;

· сприймає групу як носія особливої субкультури чи контркультури - набору унікальних норм та цінностей; у нас розвивається почуття відданості що дає відчуття того що ми є одним цілим, що має свої відмінності.

Виходячи з даного визначення можна виділити дві умови необхідні для того щоб сукупність вважалася групою:

· Наявність взаємозв'язків між її членами;

· Поява спільних очікувань кожного члена групи відносно інших членів [5, c. 86-87].

Відповідно дві особи, що чекають автобуса на зупинці не є групою доки не розпочнуть бесіду, бійку або іншу взаємодію із взаємними очікуваннями. Пасажири літака не можуть бути групою. Вони будуть вважатися агрегацією до тих пір, поки серед них не утворяться групи людей, що взаємодіють між собою. Буває так, що уся агрегація може стати групою. Припустимо, певна кількість людей здаходиться в магазині, де вони утворюють чергу і при цьому не взаємодіють між собою. Продавець уходить і тривалий час не повертається. Черга починає взаємодіяти для досягнення однієї мети - повернути продавця на його робоче місце. Агрегація перетворюється на групу.

Разом з тим зазначені вище групи виникають стихійно, в них відсутнє стійке очікування, а взаємодія зазвичай буває односторонньою (наприклад, лише бесіда). Такі спонтанні, нестійкі групи називаються квазигрупами. Вони можуть перетворитися на соціальні групи, якщо в ході постійної взаємодії буде зростати ступінь соціального контролю між її членами. Для здійснення цього контроля необхідний певний ступінь кооперації і солідарності. Дійсно, соціальний контроль у групі не може здійснюватися до тих пір, поки індивіди діють стихійно та розрізнено. Неможливо ефективно контролювати натовп або дії людей, що виходять зі стадіону після закінчення матчу, але можна жорстко контролювати діяльність колективу підприємства. Саме такий контроль за діяльністю колективу і визначає його як соціальну групу, оскільки діяльність людей у цьому випадку скоординована. Солідарність необхідна групі, що розвивається, для ідентифікації кожного члена групи з колективом. Лише у тому випадку, якщо члени групи можуть казати «ми», формується стійке членство групи і межі соціального контролю.

У соціальних категоріях і соціальних агрегаціях соціальний контроль відсутній, це чисто абстрактне виділення співтовариств за однією ознакою. Звичайно, у індивідів, що входять до однієї категорії, можна помітити певну ідентифікацію з іншими членами категорії (наприклад, за віком), але, знову ж таки, соціальний контроль тут практично відсутній. Досить низький рівень контролю спостерігається і у спільнотах, що сформовані за принципом просторової близькості. Соціальний контроль у цьому випадку походить просто від усвідомлення присутності інших індивідів. Потім він посилюється при перетворенні квазігруп на соціальні групи.

Власне соціальні групи також характеризуються різним ступенем соціального контролю. Так, серед соціальних груп особливе місце посідають так звані статусні групи - класи, верстви і касти. Ці великі групи, що виникають на основі соціальної нерівності, мають (за виключенням каст) низький внутрішній соціальний контроль, який в той же час може підвищуватися при усвідомленні особистостями своєї приналежності до статусної групи, а також усвідомлення групових інтересів і включення до боротьби за підвищення статусу своєї групи. Зі зменшенням групи посилюється соціальний контроль і підвищується міцність соціальних зв'язків. Це відбувається тому, що зі зменшенням розміру групи збільшується кількість міжособистісних взаємодій.

Квазигрупи мають наступні ознаки:

· спонтанність утворення;

· нестійкі взаємозв'язки;

· відсутність різноманіття у взаємодіях(це або лише отримання чи передача інформації, або лише вираження протесту чи захоплення);

· короткостроковість спільних дій.

Квазигрупи переважно існують нетривалий час після чого або розпадаються, або перетворюються в стійкі соціальні групи. В соціальній науці виділяють кілька різновидів квазигруп[3, c. 48-49].

Аудиторії. Під аудиторією розуміють соціальну спільність людей, що поєднані з комунікатором - індивідом чи групою, що володіють певною інформацією та доводять її до відома спільноти. Аудиторія може здійснювати як безпосередню взаємодію з комунікатором(слухання оратора), так і опосередковано, анонімно(вплив ЗМІ). Таким чином, найбільш характерною рисою аудиторії є практично одностороння взаємодія , слабкий зворотній зв'язок з комунікатором особливо у випадку з великою аудиторією. Аудиторія - це складне та неоднорідне соціальне утворення. Це пов'язано у першу чергу з тим, що різні люди по-різному сприймають та засвоюють інформацію. Якщо одна частина аудиторії не сприймає інформацію через певні особисті якості чи культурні переконання, то інша частина швидко засвоює ту ж саму інформацію. Таким чином. Будь-яка аудиторія має тенденцію до розподілу на окремі спільності, в середині яких починається взаємний обмін думками, спілкуванню. Це дозволяє кожній з виокремившихся спільнот скласти спільну думку відносно тих чи інших подій.

Натовп. Натовп - це тимчасове зібрання людей, об'єднаних в фізично обмеженому просторі спільністю інтересів. Соціальна структура натовпу дуже проста зазвичай вона включає лідера та решту. Натовпи дуже різняться за характером та поведінкою. Натовп одного типу може бути швидко трансформований в натовп іншого типу. Спільними для усіх видів натовпу ознаками є:

1. Сугестивність. Люди, що перебувають в натовпі, як правило, більш піддаються впливу, ніж ті що знаходяться поза нею . Вони з більшою імовірністю приймають думки, почуття і дії більшості.

2. Анонімність. Індивід почуває себе незначним і невпізнаним у натовпі. Натовп часто діє як ціле, і її індивідуальні члени не виділяються і не сприймають себе як окремих індивідів.

3. Спонтанність. Люди, що складають натовп, мають тенденцію до більш спонтанної манери поведінки, ніж у звичайних умовах. Як правило, вони не задумуються над своїми діями і їх поведінка в натовпі залежить винятково від емоцій.

4. Невразливість. Оскільки люди, що складають натовп, анонімні, вони починають почувати себе поза соціальним контролем, розуміючи, що до них важко "добратися". Наприклад, при здійсненні актів вандалізму шаліючими футбольними болільниками (биття стекол, псування крісел у вагонах метро тощо) кожний з учасників знімає із себе за це відповідальність, діючи з усіма разом як одне ціле.

Існує декілька видів натовпу залежно від способу їх формування та поведінки.

Випадковий натовп має найбільш невизначену структуру. Прикладом такого натовпу може бути сукупність людей на вулиці де відбулася неординарна подія(автомобільна катастрофа, пожежа у супермаркеті тощо). В такому натовпі людей поєднує або незначна мета, або ж взагалі безцільне гаяння часу. Індивіди слабо емоційно включені в такий натовп і можуть виділитись з нього в будь-який час.

Обумовлений натовп - зібрання людей, що планується заздалегідь та відносно є структурованим. В даному випадку натовп “обумовлений” тим що поведінка його членів знаходиться під впливом визначених, заздалегідь обумовлених соціальних факторів(натовп, що зібрався на шоу тощо).

Експресивний натовп - соціальна квазигрупа, що формується зазвичай з метою отримання особистої насолоди і активність людей в такому натовпі сама по собі є ціллю та результатом(релігійні збори, рок-фестивалі тощо).

Діючий натовп. Під терміном “діючий” розуміють весь комплекс дій натовпу. Це збіговисько чи інші форми спільностей з екстремальними типами поведінки. Діючий натовп поділяється на збіговисько(емоційно збуджений натовп, що обирає насильницькі дії) та повсталий натовп(менш структурований ніж збіговисько) [1, c. 52-54].

Соціальні кола - соціальні спілості створені з метою обміну інформацією між їх членами. Ці спільності не ставлять цілей, не мають виконавчого апарату. Головна функція таких квазигруп - обмін поглядами, новинами, коментарями, аргументами. Відсутність єдності робить соціальні кола нестійкими утвореннями. Індивіди, що формують такі кола проходять відбір по двом критеріям:

· спільна зацікавленість в темі дискусії (коло футбольних вболівальників);

· приналежність до певної субкультури(ділові кола, що об'єднують бізнесменів).

Існує декілька різновидів соціальних кіл:

· контактні кола - соціальні спільності людей, що постійно зустрічаються на конкурсах, в транспорті чи чергах. Наявність спільних інтересів дозволяє зав'язувати короткі знайомства. Кордони таких спільнот вкрай невизначені, їх склад визначається просторовими контактами, вони легко утворюються та легко розпадаються;

· професійні кола - соціальні спільності лени яких збираються для обміну інформацією за професійними ознаками. Вони виникають в межах формалізованих груп на підприємствах, зустрічах, нарадах, серед вчених, акторів тощо. Крім того, від учасників професійних кіл вимагається виконання певних норм і, таким чином, в них збільшується ступінь соціального контролю;

· дружні кола - це соціальні спільноти по обміну інформацією, що виникає між індивідами, які поєднані відносинами дружби. Дружнє соціальне коло може трансформуватися в дружню групу, якщо його члени будуть діяти погоджено і мати систему очікувань відносно дій один одного;

· статусні соціальні кола - соціальні спільності, що виникають з приводу обміну інформацією серед індивідів, що мають приблизно однакові соціальні статуси(аристократичні кола, кола жінок, чоловіків, пенсіонерів тощо). Статусні кола формуються по принципу належності до однієї субкультури і є важкодоступними для осіб з іншим статусом.

Всі соціальні кола можуть мати лідерів - осіб, що акумулюють, узагальнюють різні погляди, думка яких має значення для членів кола і впливає на їх поведінку. Ці лідери зазвичай неформальні і не мають змоги контролювати поведінку членів соціального кола [9, c. 104-106].

2. Види соціальних груп як об’єктів соціального дослідження

В процесі вивчення суспільства індивід стикається з великою кількістю груп, що різняться за розмірами, ступінню організованості, характеру внутрішніх взаємодій, поведінкою членів групи тощо.

Залежно від приналежності до груп індивідів в соціології виділяють інгрупу та аутгрупу. Кожен індивід виділяє певну кількість груп, до яких він належить і які він визначає як «мої». Це може бути «моя родина», «моя професійна група», «моя компанія», «мій клас».такі групи будуть вважатися інгрупами, тобто тими, до яких він відчуває свою приналежність і в яких він ідентифікується з іншими членами таким чином, що оцінює членів групи як «ми». Інші групи, до яких не належить індивід - інші родини, інші компанії друзій, інші професійні групи, інші релігійні групи, - будуть для нього аутгрупами, для яких від підбирає символічні значення: «не ми», «інші».

В слаборозвинених суспільствах люди живуть малими групами, ізольованими один від одного, що представлені в основному родинами-кланами. Родинні зв'язки в більшості випадків і визначають природу інгруп та аутгруп у ціх суспільствах. Коли зустрічаються два незнайомці вони в першу чергу шукають родинні зв'язки. Якщо їх пов'язує якийсь родич, то вони обидва є членами інгрупи. Якщо ж родинні зв'язки не знаходяться, то у багатьох суспільствах такого типу люди відчувають себе ворожими по відношенню один до одного.

В сучасному суспільстві відносини між членами ґрунтуються на багатьох видах зв'язків, але відчуття інгрупи та пошук її членів залишаються вкрай важливими для кожної людини. Коли людина потрапляє в коло незнайомих осіб, вона в першу чергу намагається знайти осіб, що складають його соціальний клас, притримуються його політичних поглядів, розділяє його інтереси. Того, наприклад, хто займається спортом, цікавлять люди, які розбираються у спортивних подіях, а ще краще вболівають за ту ж саму команду, що і він. Таким чином, ознакою людей, що належать до інгрупи має бути те, що вони поділяють певні емоції і погляди (сміються над одними і тими ж речами і мають відносно однакову думку щодо життєвої активності та цілей життя). Члени аутгрупи можуть мати багато рис, спільних для усіх груп суспільства, можуть поділяти багато спільних для усіх почуттів і прагнень, але у них завжди єпевні риси і ознаки, а також почуття, що відрізняють їх від членів інгрупи. Такі риси люди помічають несвідомо, і на цій підставі ділять раніше незнайомих людей на “ми” та “інші”.

В сучасному суспільстві індивід належить до багатьох груп, тому велика кількість інгрупових та аутгрупових зв'язків можуть перехрещуватись. Студент більш старшого курсу буде розглядати студента молодшого курсу як індивіда, що належить до аутгрупи, але студент молодшого курсу разом зі студентом старшого курсу можуть бути членами однієї спортивної команди, де вони входять до інгрупи [7, c. 82-84].

Дослідники відмічають, що інгрупові ідентифікації, перехрещуючись за багатьма напрямками, не знижують інтенсивність самовизначення відмінностей, причому складність включення індивіда у групу робить більш болісними виключення з інгруп. Так, людина, що несподівано отримала високий статус, має всі атрибути, щоб потрапити до вищого суспільства, але не може цього зробити; підліток відчайдушно сподівається на участь у молодіжній команді, але вона його не приймає; робітник, що прийшов працювати до бригати, не може в ній прижитися і часом служить предметом кепкування. Таким чином, виключення з групи може бути дуже жорстким процесом. Наприклад, більшість примітивних суспільств важають сторонніх людей частиною тваринного світу, багато з них не розрізняють слова «ворог» і «стороння особа», вважаючи ці поняття ідентичними. Не дуже відрізняється від такої точки зору установка нацистів, які виключали євреїв з людського суспільства. Рудольф Хосс, який керував концтабором в Освенцимі, де було знищено 700 тис. евреїв, характеризував цю бійню як «видалення чуждих расово-біологічних тіл». У даному випадку інгрупові і аутгрупові ідентифікації призвели до фантастичної жорстокості та цинізму.

Підсумовуючи сказане, варто відмітити, що поняття інгрупи та аутгрупи важливі тому, що самовіднесення кожної особистості до них має істотний вплив на поведінку індивідів в групах. Від членів інгрупи кожен можна чекати визнання, лояльності, взаємодопомоги. Очікувана від представників аутгрупи поведінка при зустрічі залежить від виду цієї аутгрупи. Від одних ми очікуємо ворожого ставлення, від інших - більш-менш дружелюбного, від третіх - індиферентності. Очікування певної поведінки від членів аутгруп з часом значно змінюються. Під час спортивного матчу представники різних груп ставляться один до одного з ворожістю і можуть навіть вдарити один одного, але варто пролунати фінальному свистку, їх ставлення різко змінюється, стає спокійним і навіть дружнім.

Ми по-різному включені до наших інгруп. Хтось може, наприклад, бути душою дружньої компанії, але в колективі за місцем роботи не користуватися повагою і бути слабко включеним у внутрішньо групові зв'язки. Не спостерігається однакової оцінки індивідом оточуючих його аутгруп. Завзятий послідовник релігійного вчення буде закритим для контактів з представниками комуністичного світогляду більше, ніж з представниками соціал-демократії. У кожного існує власна шкала оцінки аутгруп.

Р. Парком і Е. Берджесом (1924) була розроблена концепція соціальної дистанції, яка дозволяє виміряти відчуття і ставлення, що проявляються індивідом або соціальною групою до різних аутгруп. В кінцевому рахунку була розроблена шкала Богардуса, яка слугує вимірювачем ступеня прийняття або закритості відносно інших аутгруп. Соціальна дистанція вимірюється шляхом розгляду взаємозв'язків, у які люди вступають з представниками інших аутгруп. Існують спеціальні опитувальники, відповідаючи на які, члени однієї групи оцінюють взаємозв'язки, відмовляючись, або, навпаки, приймаючи представників інших груп. Поінформованих членів групи просять при заповненні опитувальників відмітити, кого із знайомих їм членів інших груп вони сприймають як сусіда, товариша по роботі, як партнера для шлюбу, і таким чином визначаються взаємозв'язки. Опитувальники для вимірювання соціальної дистанції не можуть точно передбачити дії людей у тому випадку, якщо член іншої групи дійсно стане сусідом або товаришем по роботі. Шкала Богардуса - це лише спроба виміряти відчуття кожного члена групи, несхильність до спілкування з іншими членами даної групи або інших груп. Що робитиме особистість у якійсь ситуації, великою мірою залежить від сукупності умов чи обставин даної ситуації [6, c. 93-95].

Аутгрупи зазвичай сприймаються індивідами за допомогою стереотипів. Соціальний стереотип - це образ іншої групи чи категорії людей, що поділяється. Оцінюючи дії певної групи, ми часто мимоволі наділяємо кожного індивіда, що входить до групи, рисами, які, на нашу думку, характеризують групу в цілому. Наприклад, існує думка, що французи легковажні, англійці - замкнуті та мовчазні тощо. Стереотип може бути позитивним (доброта, мужність, чесність), негативними (підлість, жорстокість) та змішаними (німці дуже дисципліновані, але жорстокі).

Виникнувши одного разу, стереотип поширюється на всіх членів відповідної аутгрупи без врахування певних індивідуальних особливостей. Тому він ніколи не буває повністю істинним. Дійсно, неможна, наприклад, казати про риси неохайності або жорстокості стосовно всієї нації або навіть населення якогось міста. Але в той же час стереотипи ніколи не бувають і повністю помилковими, оскільки вони завжди повинні певною мірою відповідати характеристикам особи з групи, що стереотипізується, в іншому випадку вони просто не могли б бути розпізнані.

Механізм виникнення соціальних стереотипів до кінця не досліджений, до теперішнього часу незрозуміло, чому одна з рис починає привертати увагу представників інших груп і чому це стає поширеним явищем. Але у будь-якому разі стереотипи стають частиною культури, частиною моральних норм і ролевих установок. Соціальні стереотипи підтримуються селективним сприйняттям (відбираються лише інциденти, що часто повторюються, які помічаються та запам'ятовуються), селективною інтерпретацією (інтерпретуються спостереження, що стосуються стереотипів, наприклад, євреї - підприємці, багатії - жадібні тощо), селективною ідентифікацією (“ти виглядаєш як аристократ, ти виглядаєш як циган тощо”) та селективним виключенням (“він зовсім не схожий на викладача”). За допомогою цих процесів відбувається наповнення стереотипу.

Стереотипи постійно змінюються. Наприклад, в сучасному суспільстві зник стереотип жінки як слабкої, тендітної і беззахисної істоти.

Постійне виникнення, зміна та зникнення стереотипів обумовлена їх необхідністю для соціальної групи. З їх допомогою ми отримуємо лаконічну інформацію про членів аутгруп, яка в свою чергу визначає наше ставлення до інших груп та визначати лінію поведінки з їх представниками. Люди завжди сприймають стереотип швидше, ніж істинні риси особистості, оскільки стереотип - це результат багатьох, часом влучних і тонких суджень, не дивлячись на те, що лише деякі особистості в аутгрупі повністю йому відповідають [11, c. 140-143].

Референтні групи. Цей термін, вперше введений в обіг соціальним психологом Мустафо Шерифом в 1948р., означає реальну чи умовну соціальну спільність, з якою індивід співвідносить себе як з ідеалом та на норми, погляди та цінності якої він орієнтується у своїй поведінці і самооцінці. Наприклад, робітник підприємства, метою якого є кар'єрний ріст, орієнтується на поведінку керівництва. А люди, що несподівано отримали багато грошей, намагаються одягатися та поводитись як представники вищих класів.

Інколи референтна група та інгрупа співпадають (коли підліток орієнтується на погляди своєї компанії більше, ніж на будь-які інші). В той же час і аутгрупа може бути референтною. Наведені вище приклади демонструють це.

Розрізняють нормативні та порівняльні референтні функції групи.

Нормативна функція референтної групи полягає в тому, що ця група є джерелом норм поведінки та ціннісних орієнтацій індивіда. Так, маленький хлопчик, бажаючи скоріше стати дорослим, намагається наслідувати норми і цінності орієнтації, прийняті у середовищі дорослих, а емігрант, що приїздить до чужої країни, намагається якумога скоріше освоїти норми і установки місцевих мешканців, щоб не бути «білою вороною».

Порівняльна функція полягає в тому, що референтна група виступає в якості еталону, за допомогою якого індивід може оцінити себе та інших. Відповідно до концепції дзеркального “Я” Ч. Кулі (1864 - 1929), якщо дитина сприймає реакцію родичів та вірить їх оцінкам, то більш доросла особа відбирає окремі референтні групи, належність чи неналежність до яких для нього є бажаною, і формує “Я”- образ на основі їх оцінок.

Первинні та вторинні групи. Різниця у взаємозв'язках між індивідами найбільш яскраво помітна в первинних та вторинних групах. Термін первинна група вперше використав Ч.Кулі для позначення невеликої асоціації людей, пов'язаних зв'язками емоційної природи. Досягнення такого сприйняття відбувається через соціальні контакти, що надає внутріогруповим зв'язкам особистісний характер, в які включаються численні елементи особистісного досвіду. В таких групах як сім`я та дружня компанія її члени намагаються придати соціальним зв'язкам неформальний, невимушений характер. Вони цікавлять один одного перш за все як особистості. У вторинних соціальні контакти носять неособистій, односторонній характер. Дружні особистісні контакти не є обов'язковими, але всі контакти функціональні відповідно до соціальних ролей. Вторинна група може бути трудовим союзом або асоціацією, клубом, командою тощо. Також вторинною групою можна вважати і двох осіб, що торгуються на базарі. В деяких випадках вторинна група існує для досягнення специфічних цілей, що включають певні потреби членів цієї групи як особистостей.

Первинна група може слугувати досягненню об'єктивних цілей, але вона більше відрізняється якістю особистісних відносин, емоційною задоволеністю її членів. Тоді як у вторинній групі а першому місці стоїть виконання специфічних функцій. Тобто первинна група завжди орієнтована на зв'язки між її членами а вторинна на ціль.

Первинні групи зазвичай формують особистість, в них вона соціалізується. Кожен член вторинної групи може знайти в ній ефективний механізм досягнення особистих інтересів, але часто за рахунок втрати теплоти та щирості відносин. Вторинні групи практично завжди складаються з певної кількості первинних груп. Команда, трудовий колектив, студентська група в процесі взаємодії ділиться на групи людей що симпатизують один одному [4, c. 63-65].

Також соціальні групи поділяються залежно від кількості членів групи на малі та великі соціальні групи.

Малі групи. Аналіз соціальної структури суспільства потребує, щоб в якості одиниці що вивчається виступала елементарна частинка, яка акумулює в собі всі види соціальних зв'язків. В якості такої одиниці була обрана мала група, яка стала постійним необхідним атрибутом усіх видів соціологічних досліджень.

Погляд на малу групу як реальну сукупність індивідів виник лише в 60-х роках до цього мала група розглядалась як сукупність ідеалів, уявлень та звичок, що повторюються в кожному індивідуальній свідомості та існують лише в цій свідомості (Ф.Олпорт, 1954). Малі групи - це групи в яких індивіди мають особистісні контакти один з одним. Наприклад студенти однієї групи які мають постійний контакт один з одним є малою соціальною групою, а студенти вузу - великою.

Мала група може бути як первинною, так і вторинною залежно від того який тип зв'язків превалює серед його членів; велика група може бути виключно вторинною. Численні дослідження малих груп, проведені Р.Бейзом і Дж.Хомансом в 1950 р. та К.Холландером і Р.Міллсом у 1967 р., показали, зокрема, що малі групи відрізняються від великих не лише розмірами, але і якісно іними соціально-психологічними характеристиками.

Таким чином можна виділити ряд ознак що характеризують малу групу:

· ця група не орієнтована на групові цілі;

· наявна групова думка як постійно діючий фактор соціального контролю;

· конформізм до групових норм.

Вивчення малих груп на сьогодні широко розповсюджено. Оскільки з ними не лише зручно працювати через їх невеликий розмір, вони також є елементарними одиницями соціальної структури в яких зароджуються соціальні процеси, відслідковуються механізми виникнення лідерства, рольові взаємовідносини.

Таким чином, найчастіше малі групи у своїй постійній діяльності не орієнтуються на кінцеву групову мету, в той час коли діяльність великих груп раціоналізована в такій мірі, що втрата мети зазвичай призводить до їх розпаду. Крім того, в малій групі особливого значення набуває такий засіб контролю і здійснення спільної діяльності, як групова думка. Особистісні контакти дозволяють усім членам групи брати участь у створенні групової думки і контролі за конформізмом членів групи щодо цих поглядів. Великі групи у зв'язку з відсутністю особистісних контактів між усіма їх членами, як правило, не мають можливості напрацювати єдину групову думку [8, c. 114-116].


Висновки

Головною особливістю соціального життя є взаємодія індивідів і соціальних груп у межах відповідних соціальних інститутів. У курсовій роботі розглянути проблеми соціальної взаємодії та пошуки відповіді на найрізноманітніші запитання: про те, які типові способи, за допомогою яких люди встановлюють між собою найрізноманітніші зв’язки, як вони підтримують ці зв’язки, які умови збереження і підтримки (і навпаки, дезорганізування) цих зв’язків, яким чином ці зв’язки впливають на збереження цілісності соціальної системи, і яким чином характер соціальної системи впливає на способи взаємодії людей, які входять до неї.

Соціальна структура суспільства будується за принципом "один статус — один осередок". Коли осередки заповнюються людьми, то ми одержуємо для кожного статусу по одній великій соціальній групі. Сукупність великих соціальних груп (тобто заповнених людьми статусів) вказує на соціальний склад населення.

Якщо великі соціальні групи в суспільстві розшарувати по вертикалі і розмістити їх за ступенем соціальної нерівності (різними доходами, доступом до влади, рівнем освіти і престижем професій), то отримаємо соціальну стратифікацію. Стратифікація суспільства складається з тих же статусів, але розташованих по "поличках" (стратах) зверху вниз і згрупованих за демографічними, сімейно-родинними, економічними, професійними, політичними, релігійними, територіально-поселенськими й іншими ознаками.

Зазначені групи статусів утворюють такі підструктури соціальної структури суспільства, як економічну, політичну, демографічну, професійну, сімейно-родинну, територіально-поселенську, релігійну. Кожну з цих структур можна розглядати і як інституціональні сфери. Сімейно-родинна структура утворює інститут сім'ї і шлюбу; професійна і економічна (як найбільш чисельні і різнорідні) — утворюють відразу декілька соціальних інститутів: держава, право, виробництво, освіта; релігійна — інститут релігії. Тільки демографічна і територіально-поселенська структури не утворюють соціальних інститутів.

Таким чином соціальна структура, соціальна стратифікація і соціальні інститути як фундаментальні категорії соціології, виявляються тісно пов'язаними між собою завдяки соціальним статусам і ролям. Однак загальним для всіх них історичним механізмом є суспільний розподіл праці, поглиблення і спеціалізація якого створили все розмаїття соціальних статусів і ролей.


Список використаної літератури

1. Білоус В. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 140с.

2. Брегеда А. Соціологія: Навч. метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К., 1999. — 123с.

3. Вербець В. Соціологія: теоретичні та методичні аспекти: Навч.-метод. посіб. / Рівненський держ. гуманітарний ун-т. — Рівне : РДГУ, 2005. — 202с.

4. Герасимчук А. Соціологія: Навчальний посібник/ Андрій Гера-симчук, Юрій Палеха, Оксана Шиян,; Ред. В. Я. Пипченко, Н. М. Труш. -3-є вид., вип. й доп.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. -245 с.

5. Дворецька Г. Соціологія: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — 2-ге вид., перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2002. — 472с.

6. Додонов Р. Соціологія: Навч. посібник для курсантів і студ. вищих навч. закл. МВС України / Донецький юридичний ін-т МВС при Донецькому національному ун-ті. — Донецьк, 2005. — 224с.

7. Жоль К. Соціологія: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Либідь, 2005. — 440с.

8.Лукашевич М. Соціологія : Базовий курс: Навчальний посібник/ Микола Лукашевич, Микола Туленков,; . -К.: Каравела, 2005. -310 с.

9. Макеєв С. Соціологія: Навч. посібник / Сергій Олексійович Макеєв (ред.). — 2.вид., випр. і доп. — К. : Знання, 2003. — 454с.

10. Попова І. Соціологія: Пропедевтичний курс : Підручник для студ. вузів/ Ірина Попова,; Пер. з рос. В.П.Недашківський. -2-е вид.. -К.: Тандем, 1998. -270 с.

11. Сасіна Л. Соціологія : Навчальний посібник/ Людмила Сасіна, Наталя Мажник; М-во освіти і науки України, Харківський нац. економічний ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -206 с.

загрузка...
Top