Рівні соціології

1. Теорія середнього рівня в соціології.

2. Характеристика індустріального суспільства.

Список використаної літератури.


1. Теорія середнього рівня в соціології

В 1947 р. Р.Мертоном було уведене поняття "теорії середнього рівня" (theorіes of mіddle range). "Теорії середнього рівня" він визначав як "теорії, що є посередниками між малими робочими гіпотезами, що розгортаються удосталь у повсякденних зразках дослідження, і спекуляціями, що все включають, що охоплюють головну понятійну схему, з погляду якої можна сподіватися зробити велику кількість емпірично спостережуваних единообразий соціального поводження". Таким чином, створення Р.Мертоном "теорій середнього рівня" (теорій середнього рангу) було своєрідним "сполучним мостом" між теорією й емпірією. Адже хоча всі одержувані в ході емпіричних досліджень дані зводилися до якихось загальних висновків, вони не були "прив'язані" до всієї соціальної структури в цілому. Цей основний недолік він намагався вирішити, адаптуючи функціоналізм до існуючої емпіричної тенденції.

Формування спеціальних соціологічних теорій об'єктивно зумовлене бурхливим розвитком соціальної практики, яку загальнотеоретична соціологія неспроможна повністю охопити. Справді, загальнотеоретична соціологія, осмислюючи загальні процеси та закономірності розвитку суспільства, не має можливості (та й необхідності) відповісти на питання, як функціонують і розвиваються різноманітні соціальні спільноти (національно-етнічні, соціально-демографічні тощо), соціальні інститути (сім'я, держава, трудовий колектив), як відбуваються соціальні процеси (трудова діяльність, соціальні конфлікти, соціальні відхилення). Якщо прикладні функції загальнотеоретичної соціології — пояснення, прогнозування, створення наукових засад для регулювання масштабних соціальних процесів у тривалій перспективі, то функції спеціальних соціологічних теорій — вироблення науково обґрунтованих рекомендацій для управління соціальними процесами у короткостроковій перспективі та в окремих сферах суспільного життя.

Ідея впровадження цих теорій виникла під час наукової дискусії між двома видатними американськими соціологами Т. Парсонсом і Р. Мертоном. Парсонс вважав за необхідне вироблення суперзагальної теорії, яка б мала всеохоплюючий характер. Мертон дотримувався думки, що подібні грандіозні теоретичні схеми є передчасними, оскільки ще не закладені теоретичні й емпіричні засади, необхідні для їх здійснення.

Тому він ратував за вироблення теорій, які б займалися вивченням конкретних проблем суспільного життя, мали тісний зв'язок з емпірикою, давши їм назву «теорії середнього рівня». Головна їх мета мала б полягати у забезпеченні гнучкого зв'язку між теоретичним і емпіричним рівнями соціологічного дослідження. Засобом побудови теорій середнього рівня Мертон вважав структурно-функціональний аналіз. Йому належить авторство однієї з перших теорій середнього рівня — теорії аномії. Вважаючи Мертона батьком цих теорій, не слід забувати, що концепції, які стосувалися теорій середнього рівня, виникли значно раніше. Скажімо, до молодіжних проблем у концепції про життя людських поколінь звертався О. Конт, до теорії бюрократії — М. Вебер, до вивчення проблем праці — К. Маркс, Е. Дюркгейм, М. Вебер тощо[5, c. 32-34].

З'явилися галузеві та специфічні соціологічні теорії середнього рівня. Сам науковий термін «теорії середнього piвня» був запроваджений Р. Мертоном.

У межах теорій середнього рівня сформовано систему специфічних понять і визначень, що застосовуються лише в деяких сферах соціологічних досліджень.

Усі знання середнього рівня вчені умовно поділяють на три групи теорій:

• соціальних інститутів та організацій;

• соціальних спільнот;

• спеціальних соціальних процесів та явищ.

Ці теорії покликані, по-перше, з'ясувати об'єктивні взаємозв'язки певної предметної сфери з цілісною суспільною системою і, по-друге, розкрити специфічні властивості внутрішніх відносин і закономірностей саме цієї предметної сфери. Річ у тім, що загальна теоретична соціологія, яка вивчає закономірності розвитку суспільства в цілому, не дає відомостей щодо закономірностей розвитку окремих спільнот, явищ, процесів за конкретних умов та в конкретних сферах суспільства.

Виникнення теорій середнього рівня, відіграло позитивну роль у боротьбі з чистим емпіризмом, загострило інтерес соціологів до теоретичних пояснень, привернуло до соціології увагу серйозних вчених, значних верств населення, які побачили можливості цієї науки у вивченні їх проблем, інтересів, поглядів, життя загалом.

Нині поняття «теорії середнього рівня» нерідко вживають за аналогією до поняття «спеціальні соціологічні теорії», під яким розуміють установлення логіко-емпіричних зв'язків між окремими групами змінних, що вивчаються. Ці теорії, по-перше, ідентифікуються з навчальними дисциплінами; по-друге, вони є не стільки теоріями, скільки диференційованою сукупністю узагальнень емпіричних досліджень різних сфер життя.

Останнім часом спеціальні соціологічні теорії набули бурхливого розвитку. Це зумовлено різким розширенням кола проблем, які вивчає соціологія. Завдяки цьому, наприклад, постали такі спеціальні соціологічні теорії, як соціологія молоді, соціологія спорту, соціологія девіантної (збоченої) поведінки, конфліктологія тощо[9, c. 16-17].

Слід зазначити, що результатом конкретних соціологічних досліджень, залежно від їх масштабів і глибини, можуть бути не лише вузькопрактичні рекомендації, адресовані замовникам цих досліджень, а й така соціальна інформація, що сприятиме розвиткові відповідної соціологічної теорії середнього рівня. Власне кажучи, це є однією з важливих форм взаємозв’язку таких теорій з емпіричною соціологією і водночас засобом розвитку перших. У свою чергу, ті серйозні зміни, що їх зазнає, внаслідок впливу “знизу”, кожна із соціологічних теорій середнього рівня, можуть призводити до відчутних якісних змін у характері взаємовпливу цих теорій між собою, а в кінцевому підсумку – до помітних змін у загальній соціологічній теорії.

А втім, мабуть, не слід перебільшувати ролі ані соціологічних теорій, ані конкретних соціологічних досліджень як засобів здійснення змін у суспільному житті. Адже докорінні зміни в цьому житті можуть відбуватися й незалежно від соціологічних теорій. Більш того, самі ці зміни, поза всяким сумнівом, можуть потребувати досить серйозного перегляду концептуальних засад більшості соціологічних теорій середнього рівня щодо певної країни, а то й декількох країн.

Таким чином, структура соціологічного знання має три рівні: загальна соціологічна теорія; галузеві та спеціальні соціологічні теорії; конкретні соціологічні (емпіричні) дослідження. Характер розвитку соціології призвів до стрімкої внутрішньої диференціації соціологічного знання. Його цілісність забезпечується теоретичною соціологією, яка в абстрактно-теоретичній формі дає уявлення про сутність суспільства, його виникнення, етапи і рушійні сили розвитку, про структуру суспільства на його конкретних історичних етапах, а також про сутність і механізм дії суспільних законів.

Спеціальні соціологічні теорії вивчають відносно самостійні соціальні інститути, процеси і сфери суспільного життя. Емпіричні дослідження повинні давати нову інформацію про суспільство, що можливо лише в безпосередньому спілкуванні з певними конкретними процесами і явищами. Прикладна соціологія орієнтована на те, щоб на основі досліджень дати рекомендації, корисні для управління суспільним життям. Прикладні функції можуть виконувати всі три перелічені рівні соціологічного знання, хоча рівень їх застосування у кожному випадку буде різний[11, c. 46-48].

Загальнотеоретична соціологія, осмислюючи загальні процеси та закономірності розвитку суспільства, не має можливості й необхідності пояснювати, як функціонують і розвиваються різноманітні соціальні спільноти (національно-етнічні, соціально-демографічні тощо), соціальні інститути (сім’я, держава, трудовий колектив), як відбуваються соціальні процеси (трудова діяльність, соціальні конфлікти, соціальні відхилення). Якщо прикладні функції загальнотеоретичної соціології – пояснення, прогнозування, вироблення наукових засад для регулювання масштабних соціальних процесів у тривалій перспективі, то функції спеціальних соціологічних теорій полягають у виробленні науково обґрунтованих рекомендацій для управління соціальними процесами у коротко строковій перспективі та в окремих сферах суспільного життя.

Отже, теорії середнього рівня займають деяке проміжне положення між фундаментальними теоріями й емпіричним узагальненням первинної соціологічної інформації.

Такі теорії покликані узагальнювати емпіричні дані в межах окремих областей соціологічного знання, як вивчення родини, що відхиляється поводження, конфлікту й т.д.

Всі теорії середнього рівня можна розділити на три групи:

1) теорії соціальних інститутів (соціальної держави, політичних партій);

2) теорії соціальних спільнот (теорія соціальної стратифікації, етносоціологія, соціологія малих груп);

3) теорії спеціалізованих соціальних процесів (теорії конфліктів, доброчесність поводження).

Теорії середнього рівня - своєрідний місток між загальносоціологічними теоріями й емпіричними даними[2, c. 64-65].


2. Характеристика індустріального суспільства

Індустріальне суспільство - це суспільство, у якому завершений процес створення великої, технічно розвитий промисловості (як основи й ведучого сектора економіки) і відповідних їй соціальних і політичних структур. Виростає із традиційного суспільства.

Сам термін належить Сен-Симону, використовувався Контом О. для протиставлення нового, що формується економічного й суспільного укладу колишньому, доиндустриальному (патріархальному). Сучасні теорії індустріального суспільства являють собою різновид технологічного детермінізму.

Відмінні риси індустріального суспільства:

· Твердження індустріального технологічного укладу як домінуючого у всіх суспільних сферах (від економічної до культурної)

· Зміна пропорцій зайнятості по галузях: значне скорочення частки зайнятих у сільському господарстві (до 3-5%) і ріст частки зайнятих у промисловості (до 50-60%) і сфері послуг (до 40-45%)

· Інтенсивна урбанізація

· Виникнення націй-держав, організованої на основі загальної мови й культури

· Освітня (культурна) революція. Перехід до загальної грамотності й формування національних систем утворення

· Політична революція, що веде до встановлення політичних прав і свобод (іншого усього виборчого права)

· Ріст рівня споживання ("революція споживання", формування "держави загального добробуту")

· Зміна структури робочого й вільного часу (формування "суспільства споживання")

· Зміна демографічного типу розвитку (низький рівень народжуваності, смертності, ріст тривалості життя, постаріння населення, тобто ріст частки старших вікових груп).

Індустріалізація є основою більше широкого соціального процесу - модернізації. Модель "індустріального суспільства" часто використовувалася в якості універсальної для опису сучасного суспільства, що охоплює капіталізм і соціалізм як два своїх варіанти. У теоріях конвергенції (зближення, сходження) підкреслювалися ознаки зближення капіталістичних і соціалістичних суспільств, які в остаточному підсумку стають і не класично капіталістичними, і не традиційно соціалістичними[1, c. 91-93].

Індустріальне суспільство передусім характеризувалося наявністю землі й ресурсів, робочою силою й капіталом. За основу брався постулат обмеженості землі й природних ресурсів, тому апріорно вважалося, що їх на всіх не вистачить, особливо при зростанні населення, тому основна боротьба точилася за них, тобто за розподіл сфер впливу.

Суспільство будувалося за ієрархічним принципом. Здавалося, що все можна врахувати й проконтролювати, економічна ефективність і раціоналізм визначалися ефективністю контролю й планування, що викликало створення могутніх бюрократичних структур влади. В умовах «суспільства дефіциту» основна мотивація індивіда полягала в отриманні якомога більшої кількості матеріальних цінностей і благ.

Проте виявилося, що запаси корисних копалин практично необмежені. Нові ресурсозберігаючі й добувні технології привели до зменшення видобутку нафти та інших корисних копалин при тому, що розвідані запаси збільшилися. На зміну натуральному каучуку прийшов синтетичний, міді — волоконна оптика, листову сталь ефективно замінюють легкі й стійкі до корозії композиційні матеріали. Навіть такі престижні свого часу золоті зуби стали анахронізмом.

За словами М.Фейгенбаума, сучасні технології «дають змогу зробити комп'ютер з бруду». Все це зумовило катастрофічне падіння цін на нафту й інші корисні копалини, причому ця тенденція зберігатиметься й надалі.

У Західній Європі перехід від аграрного до індустріального суспільства відбувся внаслідок індустріальної революції, що почалася в 18 ст. у Великобританії. Основною технологією, яка спричинила такі зміни була парова машина, що дозволила організувати масове виробництво[8, c. 73-74].

Елвін Тофлер виділяє наступні характерні для індустріального суспільства риси:

· стандартизація;

· концентрація;

· централізація;

· синхронізація.

Раймон Арон свою концепцію індустріального суспільства виклав у таких працях: «18 лекцій про індустріальне суспільство» (1962) та «Три нариси про індустріальну епоху» (1966). Індустріальне суспільство він визначає як таке, в якому переважає велика промисловість, існує технологічний поділ праці. Він також виділяє два типи індустріального суспільства: капіталістичне й радянське. Капіталістичному типу економіки притаманна приватна власність на засоби виробництва, децентралізоване регулювання економіки, поділ суспільства на наймачів — власників засобів виробництва і найманих робітників, гонитва за прибутком як рушієм виробництва та циклічні коливання економіки. Ці ознаки властиві суто капіталістичному типу індустріального суспільства — чистому капіталізмові. Реальний же капіталізм за низкою ознак ніби наближається до соціалізму. Із соціалізмом його зближує характер власності, використання прибутку, розподіл тощо.

Щодо власності, то схожість Арон бачить в існуванні на Заході «колективної власності», що виникає в результаті націоналізації деяких галузей промисловості після Другої світової війни. Прибуток — категорія, притаманна будь-якому індустріальному суспільству. Близькість принципів розподілу полягає в тім, що і в плановому, і в капіталістичному суспільстві зберігається різниця індивідуальних доходів, головним джерелом якої є різна заробітна плата. Арон зближує капіталістичну й соціалістичну системи, оскільки вони обидві належать до категорії індустріальних суспільств[13, c. 59-60].

В «індустріальному суспільстві» формується, на думку Гелбрейта, нова класова структура. Зникає конфлікт між багатими й бідними, йому на зміну приходить новий конфлікт — між «класом освічених» і «неосвічених і малоосвічених». Вирішальною силою «індустріального суспільства» стає «клас освічених», складовою частиною якого є «техноструктура».

Велика роль у «індустріальному суспільстві» Гелбрейта належить державі. Технічний прогрес автоматично зумовлює необхідність планування на державному рівні, регулювання державного попиту, перерозподілу національного доходу через систему податків, сприяння розвитку науково-технічного прогресу, освіти, національної оборони. При цьому Гелбрейт підкреслює незалежність корпорацій, їхню самостійність, «автономію» щодо держави. Державу й корпорації він розглядає як дві незалежні сили, котрі плідно співпрацюють одна з одною.

У концепції «індустріального суспільства» Гелбрейта є й критичні ноти. Він критикує мілітаризм, гонку озброєнь, розуміє складність розв'язання соціальних проблем у межах «індустріального суспільства». Останнє завдання він покладає на інтелігенцію, яка керуватиметься не тільки економічними пріоритетами, а сприятиме розвитку «естетичних цінностей».

Про розвиток індустріального суспільства свідчили:

· швидка модернізація країни в к. ХІХ- поч. ХХ ст.,

· прискорені темпи промислового розвитку,

· зростання виробництва на душу населення в провідних галузях промисловості завершення промислового перевороту,

· закриття мануфактур,

· зростання фабрично-заводського виробництва ріст числа найманих робітників в економіці, особливо на фабриках і заводах виникнення нових галузей промисловості, розвиток нафтовидобутку, виробництва електроенергії

· бурхливе залізничне будівництво, розвиток пароплавства

· використання Росією технічних і технологічних досягнень Заходу

· концентрація виробництва й монополізація економіки, виникнення картелів і синдикатів, банківського й фінансового капіталу, посилення вкладень іноземного капіталу в економіку.

На становлення індустріального суспільства в Росії в післяреформену епоху негативно позначилися наступні фактори:

· половинчастість реформ 1870- х, збереження пережитків кріпосництва, недостатній розвиток ринкових відносин, що негативно впливало на розвиток індустрії

· збереження станово-самодержавного ладу, що утрудняв волю підприємництва, розвиток торгівлі й промисловості

· активне втручання царату в економіку, велике місце державного капіталу в промисловості й фінансах

· колоніальний характер Російської імперії, використання внутрішніх колоній для розвитку капіталізму "ушир", а не "углиб"

· витрата значних засобів на підтримку поміщиків, зміст величезної армії чиновництва.

Індустріалізація є основою більш широкого соціального процесу модернізації. Модель "індустріального суспільства" часто використовувалася в якості універсальної для опису сучасного суспільства, що охоплює капіталізм і соціалізм як два своїх варіанти. У теоріях конвергенції (зближення, сходження) підкреслювалися ознаки зближення капіталістичних і соціалістичних суспільств, які в остаточному підсумку стають і не класично капіталістичними, і не традиційно соціалістичними[7, c. 116-118].

Список використаної літератури

1. Білоус В. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 140с.

2. Брегеда А. Соціологія: Навч. метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К., 1999. — 123с.

3. Вербець В. Соціологія: теоретичні та методичні аспекти: Навч.-метод. посіб. / Рівненський держ. гуманітарний ун-т. — Рівне : РДГУ, 2005. — 202с.

4. Герасимчук А. Соціологія: Навчальний посібник/ Андрій Гера-симчук, Юрій Палеха, Оксана Шиян,; Ред. В. Я. Пипченко, Н. М. Труш. -3-є вид., вип. й доп.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. -245 с.

5. Дворецька Г. Соціологія: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — 2-ге вид., перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2002. — 472с.

6. Додонов Р. Соціологія: Навч. посібник для курсантів і студ. вищих навч. закл. МВС України / Донецький юридичний ін-т МВС при Донецькому національному ун-ті. — Донецьк, 2005. — 224с.

7. Жоль К. Соціологія: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Либідь, 2005. — 440с.

8.Лукашевич М. Соціологія : Базовий курс: Навчальний посібник/ Микола Лукашевич, Микола Туленков,; . -К.: Каравела, 2005. -310 с.

9. Макеєв С. Соціологія: Навч. посібник / Сергій Олексійович Макеєв (ред.). — 2.вид., випр. і доп. — К. : Знання, 2003. — 454с.

10. Попова І. Соціологія: Пропедевтичний курс : Підручник для студ. вузів/ Ірина Попова,; Пер. з рос. В.П.Недашківський. -2-е вид.. -К.: Тандем, 1998. -270 с.

11. Сасіна Л. Соціологія : Навчальний посібник/ Людмила Сасіна, Наталя Мажник; М-во освіти і науки України, Харківський нац. економічний ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -206 с.

12. Соціологія : Підручник/ Ред. Віктор Георгійович Городяненко,. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Академія, 2002. -559 с.

13. Соціологія : Терміни. Поняття. Персоналії. Навч. словник-довідник для студентів/ Укл.: В.М.Піча, В.М.Піча, Н.М.Хома; Соціологічна асоціація України . -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2002. -474 с.

14. Соціологія: Короткий енциклопедичний словник/ Під заг. ред. В.І.Воловича. -К.: Укр.Центр духовн.культури, 1998. -727 с.

15. Соціологія : Підручник/ Н. П. Осипова, В. І. Астахова, В. Д. Воднік та ін.; За ред. Н. П. Осипової; М-во освіти і науки України. -К.: Юрінком Інтер, 2003. -335 с.

16. Черниш Н. Соціологія : Курс лекцій/ Наталія Черниш,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. -3-є вид., перероблене і доп.. -Львів: Кальварія, 2003. -540 с.

загрузка...
Top