Психологічна готовність особистості до вирішення конфліктів з визначення ознак і складових

Вступ.

1. Особливості сприйняття конфліктної ситуації.

2. Умови і фактори розв'язання конфліктів.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Конфлікт - це стосунки між суб’єктами соціальної взаємодії, які характеризуються протиборством за наявності протилежних мотивів (потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань) чи суджень (думок, поглядів, оцінок і т. п.

Конфлікт (від лат. зіткнення) – у філософії – крайнє загострення суперечностей; у психології – зіткнення осіб, їхніх ідей, інтересів, потреб, оцінок, рівня прагнень, домагань тощо.

Вивчаючи конфлікти з різних точок зору, дослідники можуть виділяти і різні класифікації. Тому універсальної єдиної класифікації немає, та й вона є недоцільною.

Конфлікт у виробничому колективі являє собою зіткнення інтересів, поглядів, установок, прагнень особистості і включає всю сукупність причин і умов, які передували конфлікту і викликали його.

Існують різні визначення конфлікту, але всі вони підкреслюють наявність протиріч, які приймають форму суперечності, коли мова іде про взаємодію людей. Конфлікти можуть бути прихованими і явними, але в основі їх завжди лежить відсутність згоди. Тому конфлікт визначають як відсутність згоди між двома (чи більше) сторонами – особами, групами, колективами.

Розвиток конфлікту, як правило, відбувається з поступовим розширенням складу його учасників, іноді й предмета конфлікту: виникнення невеликої конфліктної ситуації втягує у взаємодію двох суб’єктів, ті залучають своїх захисників, свідків, адвокатів; зачіпаються інтереси свідків, розростається предмет конфлікту та склад його учасників.

Закінчення конфлікту - припинення дій усіх сторін-конфліктерів, незалежно від причин, з яких почався конфлікт.


1. Особливості сприйняття конфліктної ситуації

Проблема образів (інформаційних моделей) конфліктної ситуації, що є в кожної зі сторін, які беруть участь у конфлікті, стала розглядатися в конфліктології порівняно недавно, з кінця 60-х років. Під образом конфліктної ситуації розуміється суб'єктивна картина даної ситуації, що складається в психіці кожного учасника. Вона містить у собі: уявлення опонентів про самих себе (свої цілі, мотиви, цінності, можливості і т. д.); про конфронтуючу сторону (її цілі, мотиви, цінності, можливості і т. д.); кожного учасника про те, як інший сприймає його; про середовище, у якому складаються конкретні відносини.

Саме ідеальні картини конфлікту, а не сама реальність, визначають поведінку сторін. Як відзначає Н. В. Гришина, людина не просто реагує на ситуацію, але «визначає» її, одночасно «визначаючи» себе в цій ситуації, і тим самим вона створює, «конструює» конфліктну ситуацію. Рівень відповідності образу конфліктної ситуації реальності може бути різним. З огляду на це виділяють чотири випадки.

1. Конфліктна ситуація об'єктивно існує, але не усвідомлюється, не сприймається учасниками. Конфлікту як соціально-психологічного явища немає.

2. Об'єктивна конфліктна ситуація існує і сторони сприймають ситуацію як конфліктну, однак з тими чи іншими суттєвими відхиленнями від дійсності (випадок неадекватно сприйнятого конфлікту).

3. Об'єктивна конфліктна ситуація відсутня, проте відносини сторін помилково сприймаються ними як конфліктні (випадок помилкового конфлікту).

4. Конфліктна ситуація об'єктивно існує і за ключовими характеристиками адекватно сприймається учасниками. Такий випадок може бути названий конфліктом, який адекватно сприймається.

Звичайно конфліктна ситуація характеризується значним рівнем перекрученості і невизначеності. Тому саме ця «невизначеність» результату є необхідною умовою виникнення конфлікту, в зв'язку з тим що тільки в цьому разі у конфлікт можуть вступати ті його учасники, які із самого початку приречені на поразку.

При нейтральній взаємодії ситуація спілкування сприймається, як правило, адекватно. Звичайно, відбуваються певні перекручування і втрата інформації як у ході комунікації, так і в результаті специфіки соціальної перцепції, про що вже сказано вище при розгляді генезису конфлікту. Це цілком природно, тому що інформація не знеособлена, а має особистісний сенс. Однак у конфліктній ситуації сприйняття зазнає особливих змін — зростає рівень суб'єктивності сприйняття[4, c. 154-155].

Рівень перекручування конфліктної ситуації — не постійна величина. Це можуть бути незначні відхилення, наприклад, у короткочасних конфліктах. Однак дослідження соціально-перцептивних процесів у важких ситуаціях взаємодії показують, що перекручування в сприйнятті ситуації здатні досягати значних масштабів.

Розглянемо, у чому полягає перекручування конфліктної ситуації.

1. Перекручування конфліктної ситуації в цілому

У конфлікті перекручене сприйняття не тільки окремих елементів конфлікту, але і конфліктна ситуація в цілому.

1. Конфліктна ситуація спрощується, складні чи незрозумілі моменти відкидаються, упускаються, не аналізуються.

2. Відбувається схематизація конфліктної ситуації. Виділяються деякі основні стійкі зв'язки і відносини.

3. Зменшується перспектива сприйняття ситуації. Перевага віддається принципу «тут і тепер». Наслідки, як правило, не прораховуються.

4. Сприйняття ситуації відбувається в полярних оцінках за ти-пом «чорне — біле». «Сірі» тони чи півтони використовують-ся рідко.

5. Панує категоричність оцінок, які не піддаються перегляду і сумнівам.

6. Відбувається фільтрація інформації й інтерпретація в тому руслі, що відповідає своїм упередженням.

2. Перекручування сприйняття мотивів поведінки в конфлікті

А. Власна мотивація. Як правило, собі приписуються соціально

схвалювані мотиви (боротьба за відновлення справедливості, захист честі і гідності, захист демократії, конституційного ладу і т. д.). Власні помисли оцінюються як благородні, цілі — як піднесені і тому гідні реалізації. Тому опонент закономірно дійде висновку, що він правий.

Б. Мотиви опонента. Оцінюються як ганебні і низинні (праг-нення до кар'єризму, збагачення, підсиджування старшого началь-ника, підлабузництво і т. д.). Якщо ж той, хто сприймає, змушений через безсумнівну очевидність фіксувати і мотиви позитивної спрямованості, то виникають помилки в оцінці мотивів. «Так, — міркує учасник конфлікту, — опонент у чомусь може бути і правий, але подивіться, як він діє!». Далі йде докладний аналіз прагнень його опонента, які суперечать загальноприйнятим нормам.

3. Перекручування сприйняття дій, висловлень, вчинків

А. Власна позиція. Звичайно фіксується нормативна обґрунтованість своєї позиції, її доцільність.

1. Цільова складова розглядається в руслі «Я правий, тому я по-винний перемогти!».

2. Операційна складова може сприйматися в наступних варіантах:

• я все роблю правильно (самопідтримка; «Я» — істина в останній інстанції);

• я змушений так робити (покладання відповідальності на обставини);

• по-іншому в цій ситуації неможливо вчинити (це єдино правильне рішення);

• він сам винний, що мені доводиться так діяти (покладання відповідальності на іншого);

• усі так роблять (розмитість відповідальності взагалі).

Б. Позиція опонента. Розглядається як помилкова, бездоказова, нормативно не підкріплена. Тому єдино можливою метою опонента, яка може бути визнана і схвалена, є «він повинний поступитися, він повинний програти». Операційна складова сприймається в наступних інтерпретаціях:

• це ганебні вчинки, це удари нижче пояса (діям приписується аморальний, протиправний зміст);

• він робить тільки те, що мені на шкоду (нейтральні дії розглядаються як агресивні);

• він навмисно так діє (ненавмисні дії сприймаються як навмисні).

4. Перекручування сприйняття особистісних якостей

А. Сприйняття самого себе. Звичайно виділяються позитивні і привабливі риси. Вони пропагуються серед навколишніх, у тому числі й у середовищі опонента. Ігноруються і не приймаються зауваження, згадування, вказівки на будь-які сумнівні, безглузді і невигідні якості, властивості своєї особистості. Акцентування тільки позитивного в самому собі дозволяє висувати постулат «гарні люди роблять гарні вчинки».

Б. Особистість опонента. Відбувається посилення і гіпер-болізація негативних рис і властивостей. Спрацьовує ефект пошуку «смітинки в оці іншого». Підсилюється пошук усього негативного і непривабливого. В опоненті ігнорується позитивне, загальнолюдське, важливе. Виправдовується висміювання недоліків (у тому числі природної властивості), допущення образ на його адресу[6, c. 92-94].

Приймається і підтримується резюме «погані люди діють поганими методами». Наприклад, у дослідженні керівників К. Томас і Л. Понді одержали наступні дані. У відповідь на прохання описати недавній серйозний конфлікт у колективі тільки 12 % висловили думку, що протилежна сторона була готова до співробітництва; 74 % вважали, що самі вони прагнули до співробітництва. За словами керівників, вони самі «пропонували», «повідомляли» і «рекомендували», у той час як їхні супротивники «вимагали», «заперечували усе, що б я не сказав» і «відмовлялися».

Таким чином, можна говорити, що перекручування узагальнюючого образу опонента під час сприйняття конфліктної ситуації приводить до формування «образу ворога». Цей образ є цілісним уявленням про опонента, що інтегрує в собі як справжні, так і ілюзорні риси, якості і властивості. Ознаки «образа ворога»: недовіра, покладання провини на ворога, негативне очікування, ототожнення опонента зі злом, деіндивідуалізація, відмовлення опоненту в співчутті. Цей образ починає формуватися в ході латентної фази конфлікту в результаті сприйняття, детермінованого винятково негативними оцінками.

Детермінанти рівня перекручування сприйняття конфліктної ситуації

Виділяють низку факторів, які породжують і підсилюють ступінь перекручування сприйняття конфліктної ситуації.

1. Стан стресу. Значною мірою змінює перебіг психічних процесів. Звичайно звужує й ускладнює мислення, спрощує сприйняття.

2. Високий рівень негативних емоцій, як правило, веде до різкого збільшення перекручування сприйняття конфліктної ситуації.

3. Рівень інформованості учасників один про одного. Чим менше інформації про іншого є в опонента, тим більше він домірковує і «добудовує» відсутні фрагменти інформації, формуючи образ конфліктної ситуації.

4. Особливості перцептивних процесів також впливають на повноту інформаційної моделі конфлікту. Виявлено, що особистості з низьким когнітивним розвитком оцінюють ситуації поверхово, їхньої оцінки носять крайній характер.

5. Невміння передбачати наслідки. Нездатність правильно оцінити і спрогнозувати розвиток конфлікту веде до збільшення помилок у сприйнятті конфліктної ситуації. Виявлено, що тільки в 15 % конфліктів опоненти точно чи майже точно прогнозують розвиток подій.

6. Чим більше життєво важливих мотивів і потреб особистості торкаються в конфлікті, тим вища ймовірність перекручування сприйняття (Г. Ковальов).

7. Домінування у свідомості опонента «агресивної концепції середовища» також визначає помилкове сприйняття опонента в конфлікті.

8. Негативна установка на опонента, яка сформувалася в доконфліктний період відносин, служить своєрідним фільтром для адекватного сприйняття іншого.

Крім того, деякі автори справедливо відзначають, що неадекватність оцінки ситуації може викликатися такими факторами, як обмеженість кругозору, стан алкогольного чи наркотичного сп'яніння і т. д. Має значення і фактор часу: не у всьому можна досконально й об'єктивно розібратися[1, c. 112-114].


2. Умови і фактори розв'язання конфліктів

Більшість умов і факторів успішного розв'язання конфліктів носить психологічний характер, тому що відображає особливості поведінки і взаємодії опонентів. Деякі дослідники виділяють організаційні, історичні, правові й інші фактори. Розглянемо їх докладніше.

Припинення конфліктної взаємодії — перша й очевидна умова початку розв'язання будь-якого конфлікту. Доти, доки будуть вживатися якісь заходи з однієї чи з двох сторін із посилення своєї позиції чи послаблення позиції опонента за допомогою насильства, мова про розв'язання конфлікту йти не може.

Пошук загальних чи близьких за змістом точок дотику в цілях, інтересах опонентів є двостороннім процесом і передбачає аналіз як своїх цілей і інтересів, так і цілей та інтересів іншої сторони. Якщо сторони хочуть розв'язати конфлікт, вони повинні зосередитися на інтересах, а не на особистості опонента.

При розв'язанні конфлікту зберігається стійке негативне став-лення сторін одна до одної. Воно виражається в негативній думці про опонента й у негативних емоціях щодо нього. Щоб приступити до розв'язання конфлікту, необхідно пом'якшити це негативне ставлення. Головне — знизити інтенсивність негативних емоцій, пережитих щодо опонента.

Одночасно доцільно перестати бачити в опоненті ворога, супротивника. Важливо зрозуміти, що проблему, через яку виник конфлікт, краще вирішувати спільно, об'єднавши зусилля. Цьому сприяє, по-перше, критичний аналіз власної позиції і дій. Виявлення і визнання власних помилок знижує негативне сприйняття опонента. По-друге, необхідно докласти зусилля, щоб зрозуміти інтереси іншого. Зрозуміти — не значить прийняти чи виправдати. Однак це розширить уявлення про опонента, зробить його більш об'єктивним. По-третє, доцільно виділити конструктивний початок у поведінці навіть у намірах опонента. Не буває абсолютно поганих чи абсолютно гарних людей чи соціальних груп. У кожному є щось позитивне, на нього і необхідно спиратися при розв'язанні конфлікту.

Важливо зменшити негативні емоції протилежної сторони. Серед прийомів виділяють такі, як позитивна оцінка деяких дій опонента, готовність йти на зближення позицій, звернення до третьої сторони, яка авторитетна для опонента, критичне ставлення до самого себе, урівноважена власна поведінка та ін.

Об'єктивне обговорення проблеми, з'ясування суті конфлікту, вміння сторін бачити головне сприяють успішному пошуку вирішення протиріччя. Акцентування уваги на другорядних питаннях, турбота тільки про свої інтереси знижують шанси конструктивного розв'язання проблеми.

Коли сторони поєднують зусилля із завершення конфлікту, необхідне врахування статусів (посадового становища) один одного. Сторона, яка займає становище підлеглого чи має статус молодшого, повинна усвідомлювати рамки поступок, які може собі дозволити її опонент. Занадто радикальні вимоги можуть спровокувати сильну сторону на повернення до конфліктного протиборства.

Ще одна немаловажна умова — вибір оптимальної стратегії розв'язання, яка відповідає даним обставинам[7, c. 81-83].

Успішність завершення конфліктів залежить від того, як конфліктуючі сторони враховують фактори, що роблять вплив на цей процес. До них відносяться наступні:

• час: наявність часу для обговорення проблеми, з'ясування позицій і інтересів, вироблення рішень. Скорочення часу удвічі від наявного в розпорядженні для досягнення згоди, веде до підвищення ймовірності вибору альтернативи, що відрізняється більшою агресивністю;

• третя сторона: участь у завершенні конфлікту нейтральних осіб (інститутів), які допомагають опонентам вирішити проблему.

• своєчасність: сторони приступають до розв'язання конфлікту на ранніх стадіях його розвитку. Логіка проста: менше протидії — менше збитку — менше образи і претензій — більше можливостей для того, щоб домовитися.

рівновага сил: якщо конфліктуючі сторони приблизно рівні за можливостями (рівні статуси, посадове становище, озброєння і т. д.), то вони змушені шукати шляхи до мирного розв'язання проблеми. Конфлікти більш конструктивно розв'язуються тоді, коли між опонентами немає залежності по роботі;

• культура: високий рівень загальної культури опонентів знижує ймовірність насильницького розвитку конфлікту. З'ясовано, що конфлікти в органах державного управління розв'язуються більш конструктивно при наявності в опонентів високих ділових і моральних якостей;

• єдність цінностей: наявність згоди між конфліктуючими сторонами з приводу того, яким повинно бути прийнятне рішення.

• досвід (приклад): наявність досвіду вирішення подібних проблем хоча б в одного з опонентів, а також знання прикладів розв'язання аналогічних конфліктів;

• стосунки: гарні стосунки між опонентами до конфлікту сприяють більш повному розв'язанню протиріччя. Наприклад, у міцних родинах, де між подружжям існують щирі взаємини, конфлікти розв'язуються більш продуктивно, ніж у проблемних родинах[8, c. 146-148].


Висновки

Структура конфлікту — це сукупність його стійких зв'язків, що забезпечують цілісність, тотожність самому собі, відмінність від інших явищ соціального життя. Без наявності цих зв'язків конфлікт не може існувати як динамічно взаємозалежна система і процес.

Конфліктна ситуація є системою взаємозалежних і взаємообумовлених елементів об'єктивного і суб'єктивного рівня, що відображають актуальне протиріччя. Вона містить у собі учасників конфлікту (опоненти, групи підтримки, інші учасники), предмет і об'єкт конфлікту, елементи мікро- і макросередовища, пов'язані з конфліктом. Психологічні компоненти конфлікту складають актуальну мотивацію сторін, їхні стратегії і тактику поведінки, а також їхні інформаційні моделі конфлікту.

Особливість сприйняття конфліктної ситуації — його перекрученість. Найбільшому перекручуванню піддаються мотиви поведінки сторін, їхні дії, висловлення і вчинки, особистісні якості опонентів.

Соціально-психологічними факторами конфліктів є психологічна несумісність, незбалансована взаємодія людей.

До виникнення соціально-психологічних конфліктів призводить також нерозуміння людьми того, що під час обговорення проблеми протилежність позицій може бути викликано не реальною розбіжністю в поглядах опонентів, а підходом до цієї проблеми з різних боків.

Розрізняють етапи часткового та повного запобігання конфліктам, а також раннього запобігання й випереджального їх розв’язання. Часткове запобігання стає можливим за умови блокування дії однієї з причин даного конфлікту, обмеження його негативного впливу на інтереси опонентів. Стратегія повного запобігання припускає нейтралізацію дії всього комплексу факторів, що детермінують конфлікт, дозволяє направити взаємодію суб’єктів у русло їх співробітництва для реалізації спільних інтересів. Випереджальне розв’язання конфліктів, як і раннє запобігання, означає не що інше, як узгодження позицій та інтересів опонентів у просторі соціальної єдності, досягнення згоди з більш важливих питань громадського життя.

Підвищення психологічної культури та психологічної освіти сприяють запобіганню агресивності ймовірних учасників конфліктів, психологічного тиску й конфліктогенності спілкування.


Список використаної літератури

1. Берлач А. І. Конфліктологія: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ А. І. Берлач, В. В. Кондрюкова; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". - К.: Університет "Україна", 2007. - 203 с.

2. Дуткевич Т.Конфліктологія з основами психології управління: Навчальний посібник/ Тетяна Дуткевич,; Мін-во освіти і науки України, Кам’янець-Подільський державний ун-т, Ін-т соціальної реабілітації та розвитку дитини . - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 455 с.

3. Конфліктологія: Підручник для студ. вищ. навч. закл. юрид. спец./ М-во освіти і науки України, Національна юрид. академія України ім. Ярослава Мудрого; За ред.: М.І. Панова та Л.М. Герасіної. - Х.: Право, 2002. - 253 с.

4. Конфліктологія: Навчальний посібник/ Л. М. Ємельяненко, В. М. Петюх, Л. В. Торгова, А. М. Гриненко; За ред.: В. М. Петюха та Л. В. Торгової; Мін-во освіти і науки України, Київський нац. економ. ун-т. - К.: КНЕУ, 2005. - 315 с.

5. Нагаєв В. Конфліктологія: Курс лекцій: (модульний варіант): Навч. посібник для вузів/ Віктор Нагаєв,; М-во освіти України, Харківський нац. аграрний ун-т ім. В. В. Докучаєва. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 199 с.

6. Орлянський В. С. Конфліктологія: Навч. посібник для вузів/ В. С. Орлянський; Мін-во освіти і науки України, Запорізький нац. техн. ун-т. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 159 с.

7. Примуш М. Конфліктологія: Навч. посібник для вузів/ Микола Примуш,; Мін-во освіти і науки України. - Київ: Видавничий дім "Професіонал", 2006. - 282 с.

8. Русинка І. Конфліктологія. Психологія запобігання і управління конфліктами: Навчальний посібник/ Іван Русинка,; Мін-во освіти і науки України. - К.: Професіонал, 2007. - 334с.

9. Скібіцька Л. Конфліктологія: Навчальний посібник для студ. вищих навчальних закладів/ Ліана Скібіцька. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 383 с.

загрузка...
Top