Поняття про соціальну та виробничу інфраструктуру

Вступ.

1. Поняття інфраструктури соціально-економічної системи.

2. Соціальна інфраструктура та її роль в економіці.

3. Поняття та особливості виробничої інфраструктури.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

У сучасних умовах вимогою до державного регулювання є забезпечення залежності рівня оплати праці від її результатів з тим, щоб за допомогою цього зацікавити найманих працівників на підприємствах усіх форм власності високопродуктивно працювати, стримувати зростання невиправданих витрат на виробництво, забезпечити їх зниження і на цій основі гальмувати зростання цін та інфляцію.

Успішність ринкових перетворень у тій чи іншій країні, як свідчить світовий досвід, у значній мірі залежить від наявності, комплексності та рівня розвитку інфраструктурних ланок, притаманних ринковій, тобто конкурентній економіці. У більшості вітчизняних публікацій, які в тій чи іншій мірі присвячені розвитку ринкової інфраструктури, розглядається, як правило, обмежене коло питань переважно розвитку фінансового ринку, рідше – деяких інших ринків.

Державні структури повинні регулювати виробництво дефіцитних товарів і послуг і не тільки не допускати згортання цього виробництва, а й добиватись його нарощування. З цією метою має здійснюватися структурна перебудова економіки у контексті досягнення практичних і зрозумілих результатів, здійснюватись конверсія оборонних галузей, їх переорієнтація на створення сучасних технологій, на переоснащення виробництва продукції під запити споживачів, а також на безпосередній випуск товарів, особливо, коли він технологічно можливий без докорінної капіталомісткої модернізації виробництва.


1. Поняття інфраструктури соціально-економічної системи

Відповідно до тих функцій (освіта, охорона здоров'я, житло, торговельні чи транспортні послуги), які надаються окремими галузями соціальної інфраструктури, в ній можуть бути виділені певні функціональні блоки: освітній (дошкільні заклади - шкільна освіта - подальша освіта - наука); оздоровчий (охорона здоров'я - спорт - туризм - охорона навколишнього середовища); побутовий (житлове господарство - комунальне господарство - побутове обслуговування); торговельний (оптова торгівля - роздрібна торгівля - громадське харчування); комунікативний (міські комунікації - громадський транспорт - зв'язок - реклама - громадська інформація). У зв'язку з тим, що принципово різниться характер послуг, які надаються населенню, доцільно поділити всю сферу соціальної інфраструктури на соціально-побутову (об'єднує об'єкти, які створюють певні матеріальні умови життєдіяльності людей) і соціально-культурну (сукупність об'єктів, що забезпечують надання духовних, тобто неречових послуг).

Тоді до соціально-побутової інфраструктури увійдуть такі галузі: житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, торгівля й громадське харчування, пасажирський транспорт, зв'язок (у частині надання послуг населенню).

До закладів і установ соціально-культурної інфраструктури увійдуть заклади освіти, культури і мистецтва, установи охорони здоров'я, заклади фізичної культури і спорту, установи соціального забезпечення.

У якомусь розумінні соціальна інфраструктура за своїм економічним змістом і призначенням дублює поняття сфери послуг і обслуговування. Водночас до сфери послуг, окрім речових об'єктів, зараховують також і зайнятих тут працівників, тоді як соціальна інфраструктура - це лише ті підприємства, установи й заклади, які надають населенню різного роду послуги. Цілком зрозуміло, що сам склад соціальної інфраструктури дуже різниться в кожній конкретній країні: він дуже зале-. жить від природних, національних, культурологічних, екологічних та інших умов розвитку кожної конкретної країни. Соціальна сфера пропонує специфічну "продукцію" - освіту, здоров'я, культурні цінності і т.ін. Тривалий час вважалося, що ця сфера самостійного механізму руху не має. З часом, однак, становище кардинально змінилося. Поступово соціальна сфера стає на рівну ногу з економічною, починає долатися невиправдане розмежування економічної і соціальної сфер. Зрештою з'являється поняття "соціальної ефективності", співставиме з економічною. Єдиний підхід до економічної і соціальної ефективності відкриває шлях переводу соціальної сфери на рейки активного саморозвитку. Стає можливим вирахування суспільних збитків від недорозвиненості соціальної сфери або неефективного її діяння. Прикладом можуть бути втрати від низької якості базової освіти, вад духовного чи фізичного виховання. їх можна усувати додатковими витратами на медичне, фізичне, культурне оздоровлення, педагогічні заходи, але все це потребує матеріальних коштів[1, c. 42-43].

Економічні і соціальні збитки від т.зв. "неотриманої" або "втраченої" вигоди, виникають при будь-якому нерівномірному розвитку. Це виражається у цілком конкретних вартісних величинах. Суспільні втрати обчислюються кількісним виміром, і є, так би мовити, "спільним знаменником" оцінки соціальних і економічних потреб. Отже, економічна оцінка збитків від незадоволення об'єктивних соціальних потреб - це ключова категорія орієнтації господарства на ефективний і пропорційний розвиток.

У період динамічного розвитку економіки духовна сфера зростає такою мірою, що її надбання для суспільства набагато перекриваються відносно меншою продуктивністю названих сфер.

Взагалі, питання щодо продуктивності названих сфер до цього часу є дискусійним. Останнім часом різко зросла фондоозброєність численних галузей освіти, сфери послуг, культурних установ. Значна частка приросту "виробітку" працівників цих сфер не може бути відбита у загальноприйнятих показниках ефективності, а для інтелектуальної і творчої праці взагалі потрібні інші критерії виміру. Адже при сучасних засобах інформації працівники мистецтва, науки, освіти, культури (йдеться про артистів, музик, письменників, телевізійних шоу-менів, журналістів тощо), які спілкуються одночасно з величезною масою населення, мають найвищу безпосередню продуктивність навіть з урахуванням усіх споріднених витрат.

Сьогодні все більшого значення набувають нові підходи до показників оцінок ефективності, які включають співвідношення приросту і відозміни потреб з додатковими виробничими можливостями, сумарне врахування внутрішнього і зовнішнього ефектів, взаємини виробників і споживачів[2, c. 52-53].

2. Соціальна інфраструктура та її роль в економіці

Згідно з положеннями соціальної політики громадянам країни мають бути надані рівні стартові можливості: зрозумілі і справедливі; тільки соціальна справедливість сприяє солідарності громадян у суспільстві, створює передумови до соціального консенсусу, взаємодії та гармонії у повсякденному житті.

Слід пам'ятати, що соціальна інфраструктура — це особливий комплекс галузей народного господарства, таких як освіта, охорона здоров'я, культура, мистецтво, житлове і комунальне господарство, торгівля та інші. Соціальна інфраструктура все більше впливає на ефективність суспільного виробництва через головну продуктивну силу суспільства — людей.

Велику роль соціальна інфраструктура відіграє у вирішенні таких соціальних завдань, як зближення за рівнем добробуту міського і сільського населення, згладжування регіональних відмінностей у рівні життя людей, посилення єдності у способі життя різних соціальних груп та прошарків населення. Активно впливає соціальна інфраструктура на формування прогресивної структури споживання і раціонального використання вільного часу працівників матеріального виробництва.

Слід зазначити, що як і в матеріальному виробництві, у соціальній інфраструктурі мають місце економічні відносини, які за своєю економічною суттю є відносинами споживчого, нематеріального виробництва. Останні виявляють себе, по-перше, як економічні відносини доведення матеріальних благ до споживання в соціальній інфраструктурі, по-друге, як економічні відносини створення в соціальній інфраструктурі послуг[8, c. 59].

Економічні відносини з приводу доведення матеріальних благ до споживання є відносинами обміну, розподілу і споживання матеріальних благ. Специфіка економічних відносин з приводу створення послуг визначається тим, що процес створення послуг У соціальній інфраструктурі є одночасно процесом споживання матеріальних благ. А тому відносини з приводу створення послуг у соціальній інфраструктурі є одночасно відносинами суспільно організованого споживання продукції, створеної в матеріальному виробництві.

Слід зазначити, що послуги є предметами споживання. В Україні певним категоріям населення деякі види послуг надають безкоштовно, іншим — на пільгових умовах, ще іншим — у платній формі. Безкоштовні послуги — це послуги соціально-культурних галузей соціальної інфраструктури (освіти, охорони здоров'я і деяких видів культурного обслуговування), розвиток цих послуг забезпечується за рахунок суспільних фондів споживання.

Потрібно з’ясувати, що до соціальної сфери належать галузі соціальної інфраструктури та такі види діяльності:

1. Діяльність із забезпечення ефективної зайнятості населення.

2. Діяльність з формування доходів членів суспільства.

3. Діяльність із соціального забезпечення і соціального захисту.

4. Діяльність, що забезпечує споживання, форми і способи їх задоволення.

5. Охорона здоров'я.

6. Народна освіта.

7. Торгівля та громадське харчування.

8. Житлове та комунальне господарство.

9. Діяльність з екологічного захисту громадян.

10. Культура і мистецтво.

1. Діяльність із забезпечення ефективної зайнятості населення Ця діяльність здійснюється такими структурами, як Міністерство праці та соціальної політики України, Державна служба зайнятості, Державний Фонд сприяння зайнятості, Інспекції служби зайнятості.

2. Діяльність з формування доходів членів суспільства Діяльність з формування доходів членів суспільства здійснюють такі структури, як Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Міністерство праці та соціальної політики, Головна державна податкова інспекція та державні податкові інспекції за місцем постійного проживання громадян.

3. Діяльність із соціального забезпечення і соціального захисту Діяльність із соціального забезпечення і захисту громадян здійснюють такі структури, як Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Міністерство праці та соціальної політики.

4. Діяльність, що забезпечує споживання, форми і способи їх задоволення[6, c. 8-9]

Потрібно пам'ятати, що споживання буває індивідуальним, а також загальним, ідеться про задоволення суспільних потреб в управлінні, науці, обороні, користуванні будовами, спорудами, приладами, засобами техніки.

Споживання індивідуальне — харчів, одежі, житла тощо — це споживання благ і послуг, які перебувають у приватній власності сімей чи індивідів; воно саморегулюється під впливом збільшення і розвитку виробництва, зростання доходів, зміни цін на товари і послуги.

Загальне споживання — це споживання засобів, що перебувають У державній чи колективній власності, яке може бути платним чи безплатним. Воно може прогнозуватись, плануватись, ре-гулюватись. Споживання в цілому повинно мати чітко виважені організаційні, юридичні, власницькі та податкові межі, ґрунтуватись на рівновазі між попитом і пропозицією, між власне споживанням і нагромадженням.

З цього приводу Верховна Рада приймає Закон про Державний бюджет, де передбачаються розміри сумісного споживання через фінансування різних заходів.

5. Охорона здоров'я

Це галузь, що охоплює мережу поліклінік, лікарень, санаторіїв, систему диспансеризації населення, інші заклади, підприємства медичного профілю, які призначені зміцнювати здоров'я людей, збільшувати довголіття народу, задовольняти потреби в медичному обслуговуванні, надавати лікувально-профілактичну допомогу.

6. Народна освіта

Галузь, що охоплює мережу закладів та установ, де навчаються учні та студенти, підвищують кваліфікацію спеціалісти та робітники і зайнято майже два мільйони фахівців, які готують висококваліфікованих спеціалістів.

7. Торгівля та громадське харчування

Це галузі, що здійснюють кінцеву реалізацію товарів з метою їх кінцевого споживання. Розвиток чи занепад цих галузей відбивається на стані та динаміці галузей і підприємств виробничої сфери, і навпаки.

8. Житлово-комунальне господарство та побутове обслуговування

Житлове господарство — це галузь, в якій створюється житловий фонд, де відбувається реконструкція і оновлення житла, його матеріально-технічне забезпечення і збереження; в цій галузі зосереджене комунальне господарство та комунальні послуги.

9. Діяльність з екологічного захисту громадян

Вона спрямована на забезпечення природокористування, збереження і збільшення природних ресурсів, підтримки екологічної безпеки людей завдяки оновленню виробничих фондів, підвищенню їх надійності і безаварійності; пошук засобів протистояння спробам підприємств і підприємців забруднювати навколишнє середовище, перевищувати нормативний рівень викидів, створення і поліпшення законодавства щодо захисту природних ресурсів від нищівного використання.

10. Культура і мистецтво

Це галузь і заклади, які призначені для духовного життя людей,; утвердження норм моралі, виховання глибоких і твердих переконань громадян, прищеплення віри в гідність людини, в її високе призначення, це середовище, в якому вирощується і наснажується ; особистість, в якому громадяни вдосконалюють свої погляди на істину, формують свої відносини з іншими людьми[7, c. 151-153].

Сучасний розвиток соціальної інфраструктури, до якої належать в основному галузі соціально-культурного призначення, значно відстає від вимог суспільства. Матеріальна база цих галузей не перевищує 48—50 % нормативного рівня. Понад 7 млн жителів України стоять у черзі на одержання житла.

3. Поняття та особливості виробничої інфраструктури

Виходячи з визначення виробничої інфраструктури, а також з урахуванням класифікації ресурсів можуть бути сформульовані наступні функції виробничої інфраструктури:

1. Забезпечення просування матеріальних засобів:

- природних ресурсів;

- енергії,

- готових товарів;

2. Забезпечення просування робочої сили (трудових ресурсів).

3. Забезпечення просування виробничих фінансів.

4. Забезпечення просування виробничої інформації.

Виробничу інфраструктуру класифікують за різними ознаками. Найбільш актуальними і традиційними є: просторово виробничий та галузевий.

За просторово-виробничим підходом вирізняють:

1.Виробничу інфраструктуру світової спільноти.

2.Виробничу інфраструктуру співдружності держав.

3.Виробничу інфраструктуру держави.

4.Виробничу інфраструктуру регіону.

5.Виробничу інфраструктуру підприємства.

За галузевим принципом побудови виробництва виділяють:

1.Виробничу інфраструктуру окремого виробництва.

2.Виробничу інфраструктуру підприємства.

3.Виробничу інфраструктуру галузі. [9, c. 53-54]

Можливо класифікувати виробничу інфраструктуру за функціями, що виконуються нею (по галузях самої інфраструктури), незалежно від перших двох ознак класифікації.

Галузевий склад елементів виробничої інфраструктури наведено на рис.1.

Враховуючи вищенаведене, можливо систематизувати для умов регіонів України наступні чотири групи галузей і виробництв, які забезпечують і формують виробничу інфраструктуру регіону.

До першої групи, слід віднести всі галузі, що забезпечують безперервне надходження актуальної інформації, оскільки сучасна економіка є економікою високих технологій та жорсткої конкуренції, інформація є найбільшою цінністю для управлінців всіх рівнів. Слід підкреслити, що інформація виникає в процесі наукових досліджень, тому науково-дослідницьким установам та підприємствам необхідно приділяти особливу увагу. Таким чином, систематизуючи перелік виробництв першої групи отримуємо наступний перелік:

- науково-дослідні інститути, підприємства та установи;

- підприємства зв'язку (телефон, інформаційні мережі всіх видів, супутниковий зв'язок та ін.);

- підприємства, що розробляють програмне забезпечення та здійснюють автоматизацію;

- преса і засоби масової інформації (радіо, телебачення).

Друга умовна група охоплює ті галузі, що забезпечують надходження висококваліфікованих кадрів. Це пояснюється неможливістю ефективного використання цінної інформації без відповідних спеціальних знань та досвіду. Структурні ланки другої інфраструктурної групи будуть сприяти створенню інтелектуального фонду суспільства, формуванню управлінської культури, економічної освіченості, становленню етичних норм бізнесу:

- фахові установи (інститути, академії, університети, курси підвищення кваліфікації);

- система освіти;

- консалтингові підприємства;

- система охорони здоров'я;

- система охорони праці, в тому числі санепідеміологічні, пожежні та інші служби;

- заклади культури;

Третю групу становлять інфраструктурні ланки, що прискорюють обіг матеріальних і фінансових ресурсів; дана група стоїть ближче до процесів виробництва і виступає як виробнича інфраструктура, але лише в тій мірі, в якій її учасники виконують цю функцію[10, c. 42-44].

До їх числа віднесемо:

- всі види транспорту із допоміжними службами (авіація, включаючи аеропорти, залізниці, автомобільний транспорт та автомобільні дорогі, трубопроводи, інші види транспорту з системою обслуговування);

- систему охорони навколишнього середовища, утилізації відходів виробництва;

- установи, що забезпечують рух фінансових коштів (система банків, зв'язана інформаційною мережею, казначейство, національний банк, кредитні спілки, фонди, інші фінансові установи);

- систему безготівкових розрахунків громадян та підприємств (кредитні картки, чеки, інші види безготівкових платіжних розрахунків);

- товарний ринок та систему формування цін на сировину і продукти виробничого призначення і масового споживання (біржі, брокерські контори, окремі брокери);

- систему постачання всіх видів енергоресурсів (електроенергія, газ, вода);

- страхові компанії та установи;

- інші галузі господарства невиробничої сфери, що сприяють просуванню капіталу, уніфікації, інтенсифікації бізнесу і спрощенню контактів;

- слід зазначити таке явище в сучасній економіці, як лобіювання інтересів виробників на різних рівнях, різними методами

Три вищенаведені групи можуть виконувати підготовчу, забезпечуючу та обслуговуючу функції виробничої інфраструктури.

Четверту групу формують інфраструктурні ланки, які виконують, власне, регулюючу функцію інфраструктури:

- інститути з розробки і впровадження стандартів (галузевих, загальнодержавних, міжнародних),

- інститути, що формують закони і норми бізнесу (законодавча, виконавча та судова влада всіх рівнів, у тому числі податкова інспекція, арбітраж, архіви, міліція та інші елементи репресивного апарату);

- інстанції обслуговування національного багатства (казначейство, національний банк, валютний резерв)[7, c. 26-27].

На рис. 2 показано взаємозв'язок виробничої інфраструктури з основними факторами організації виробництва в регіоні.

Власне наявність цих факторів, їх рівень розвитку і визначатимуть досконалість виробничої інфраструктури як в цілому по країні так і на регіональному рівні[3, c. 93].


Висновки

Виробничий комплекс, як складова частина національної економіки, являє собою цілісну сукупність підприємств виробничого спрямування, поєднаних між собою елементами виробничої інфраструктури та організаційною системою управління господарством. При цьому сама національна економіка може розглядатися як система, сформована учасниками економічного циклу суспільного виробництва, які виробляють товари й послуги, а також приймають участь в їх обміні, розподілу й споживанні в межах країни. Інтегральним показником оцінки економічного розвитку національної економіки є показник валового внутрішнього продукту (ВВП), який характеризує рівень розвитку продуктивних сил країни, особливості його структури, ефективність функціонування окремих галузей, рівень участі країни у світових інтеграційних процесах. В регіональному вимірі інтегральним показником економічного розвитку є виробництво валової доданої вартості (ВДВ). Виробничий комплекс країни є основною ланкою економіки, яка виробляє товари, а виробнича інфраструктура надає значну, а в окремих регіонах - переважну частку послуг.

Сфера соціальної інфраструктури включає такі галузі:

· охорону здоров'я й фізичну культуру;

· загальну середню, спеціальну середню, професійно-технічну й вищу освіту, систему підвищення кваліфікації тощо;

· житлово-комунальне господарство;

· пасажирський транспорт і зв'язок;

· побутове обслуговування;

· культуру й мистецтво.


Список використаної літератури

1. Іщук С. Розміщення продуктивних сил (теорія, методи, практика) / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка; Європейський ун-т. — Вид. перероб. і доп. — К. : Видавництво Європейського ун-ту, 2008. — 216с.

2. Лісовий А. Методичні підходи до оцінювання сільської соціальної інфраструктури в Україні //Економіка України. - 2007. - № 5. - C. 52-59

3. Рибчук А. В. Глобальна виробнича інфраструктура як результат розширення інтернаціоналізації господарського життя //Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 6. - C. 92 - 96.

4. Рибчук А. В. Глобальна виробнича інфраструктура в системі світового господарства //Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 11. - C. 69 - 77.

5. Рябоконь В.П. Формування фінансової стабільності розвитку соціальної сфери на селі //Економіка АПК. - 2007. - № 5. - С.57-60.

6. Соціальна інфраструктура: облікові проблеми //Бухгалтерія. - 2007. - № 33. - C. 7-43

7. Стадницький Ю. Розміщення продуктивних сил [теоретичні основи]: навч. посібник. — К. : Знання, 2008. — 351с.

8. Суперсон В.І. Моніторинг соціально-економічного стану регіонів України з позицій розвитку її інфраструктури //Статистика України. - 2005. - № 1. - C. 59-62.

9. Хвесик М. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. — К. : Кондор, 2005. — 344 с.

10. Чернюк Л. Г., Клиновий Д. В. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник для дистанційного навчання / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К. : Університет "Україна", 2008. — 245с.

загрузка...
Top