Особливості темпераменту і характеру у працівників системи продаж

Вступ.

Розділ 1. Теоретичні аспекти основних психологічних процесів у трудовому колективі.

1.1. Характер.

1.2. Темперамент.

1.3. Акцентуація.

1.4. Критерії професійного відбору.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Особистість – неповторна сукупність біологічних та соціальних якостей людини, важливими з яких є соціальні складові, які проявляються в суспільній діяльності людини.

Важливими складовими структури особистості є: направленість, яка включає різноманітні якості особистості - потреби, інтереси, ідейні та практичні установки; можливості, т. б. вміння, які визначають успіх її діяльності, вміння – схильність виконувати будь-які дії. В основі здібностей закладена обдарованість. Для системи управління важливо своєчасно виявляти та використовувати здібності співробітників, а також створювати умови для їх розвитку.

Характер – сукупність психічних особливостей, якостей особистості.

Характер – це результат взаємодії людини з світом, сукупність відносно стійких набутих якостей, які виражають відношення людини до себе, інших людей, суспільству, які проявляються в стійких, звичних формах поведінки.

У різних видах діяльності та ситуаціях людина проявляє відповідні психічні властивості - базові риси.

Базові риси конкретної людини можна визначити за допомогою тестів. Для осіб чоловічої статі характерними є такі риси: суворість, реалістичність, наполегливість, відповідальність, базова готовність до зростання та змін, високий самоконтроль поведінки, формальність у контактах. Для жіночої статі - сердечність, гнучкість, низький самоконтроль поведінки, інтерес до участі в суспільних справах, низький рівень самостійності, доброта.

Серед базових рис - одні бажані, а інші - не дуже. Але одні риси переважають в одній діяльності, інші - в іншій.

Певні риси людини суттєво впливають на її життєдіяльність. Саме тому бажано, щоб обрана сфера діяльності мала позитивну кореляцію, тобто підсилювалась наявними рисами особистості.

Тема: «Особливості темпераменту і характеру у працівників системи продаж»

Мета:вивчити вплив особливостей характеру на успішність професійної діяльності в сфері продаж.

Виходячи з поставленої мети ми будемо ставимо наступні завдання:

  • розкрити поняття характеру особистості;
  • визначити типи темпераментів;
  • акцентуація та її типи;
  • показати критерії професійного відбору працівників.

Об`єктом дослідженняє індивідуальні особливості характеру.

Предметом дослідження – вплив особливостей характера на успішність професійної діяльності.

Розділ 1. Теоретичні аспекти основних психологічних процесів у трудовому колективі

1.1. Характер

Характер - означає сукупність індивідуальних психічних властивостей, що складаються в діяльності і виявляються в типових для даної людини способах діяльності і формах поведінки [17, с. 119].

Головна особливість характеру як психологічного феномена полягає в тому, що характер завжди виявляється в діяльності, відносно людини до дійсності, що оточує його, і людей. Характер є прижиттєвою освітою і може трансформуватися протягом всього життя. Формування характеру найтіснішим чином пов'язане з думками, відчуттями і спонуками людини. Тому у міру того як формується певний устрій життя людини, формується і його характер. Отже, спосіб життя, суспільні умови і конкретні життєві обставини грають важливу роль у формуванні характеру.

Класифікації рис характеру: найчастіше зустрічаються два підходи. В одному випадку всі риси вдачі пов'язують з психічними процесами і тому виділяють вольові, емоційні і інтелектуальні риси. При цьому до вольових рис вдачі відносять рішучість, наполегливість, самовладання, самостійність, активність, організованість та ін. До емоційних рис вдачі відносять вразливість, інертність, байдужість, чуйність та ін. До інтелектуальних рис відносять кмітливість, винахідливість, допитливість та ін. В іншому випадку риси характеру розглядаються відповідно до спрямованості особі. Причому зміст спрямованості особі виявляється у відношенні до людей, діяльності, навколишнього світу і самого себе[17, с. 121].

Кречмер Е. робив спроби пояснити поведінку людини, пов'язавши його з типом статури. В результаті ним був зроблений висновок про те, що тип тіла якимсь чином пов'язаний з схильністю до психічних захворювань. Хоча у Кречмера не було науково обгрунтованих доказів висловленої ним ідеї, практичний досвід показує, що певний зв'язок між типом характеру і статурою існує, наприклад у людей з певним типом будови тіла наголошується акцентуація відповідних рис [17, с. 122].

Характер - це сталі риси особистості, що формуються і проявляються в її діяльності і спілкуванні та зумовлюють типові для неї способи поведінки. Характер є сукупністю певних рис особистості[17, с. 122].

Існує декілька підходів до класифікації характеру людини, але нас цікавить класифікація за її ставленням до певних аспектів діяльності:

- до праці - працелюбство, старанність, відповідальність, ініціативність, настійливість, схильність до творчості або протилежні - пасивність, безвідповідальність, лінощі тощо;

- до інших людей, колективу, суспільства - товариськість, чуйність,

уважність, колективізм і замкненість, презирство, індивідуалізм;

- до самого себе - самоповага, гордість, самокритичність, самолюбство, самовпевненість, егоїзм;

- до речей - акуратність, бережливість, щедрість, неохайність, недбалість, скупість.

Якщо спостерігати за людьми, то можна побачити, що вони відрізняються один від одного своєю поведінкою: по-різному проявляють свої почуття, неоднаково реагують на подразники зовнішнього середовища. Так, одні відзначаються врівноваженістю поведінки, діють обмірковано, не показують зовні свої почуття, інші в тих же обставинах нервують, емоційно збуджуються та вибухають вулканом почуттів з приводу незначних подій. Одні комунікабельні, легко вступають у контакти з оточенням, життєрадісні, а інші - навпаки, замкнуті та стримані. І це стосується суто зовнішніх проявів, незалежно від того, наскільки ця людина розумна, працелюбна, смілива, які її прагнення та інтереси. Є люди, які легко переходять від одних життєвих умов до інших, легко пристосовуються до змінених умов життя; інші ж цю зміну життєвих умов переживають дуже гостро і з великими труднощами пристосовуються до нових умов. Різним буває і індивідуальний темп перебігу психічної діяльності: швидкий, повільний, млявий. Ці особливості проявляються в розумовій та практичній діяльності. У деяких видах діяльності від типу темпераменту (холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік) може залежати не тільки хід виконання, але й кінцевий результат. Деякі види діяльності висувають жорсткі вимоги до темпу та інтенсивності дій, а тому вимагають спеціального добору за цими якостями.

Від типу темпераменту залежить як сама людина реалізує свої дії. Темперамент виявляється в особливостях психічних процесів, впливає на швидкість відтворення і міцність запам'ятовування, рухливість розумових операцій, стійкість і переключення уваги тощо.

На базі темпераменту в людини формуються і риси її якості, і багато в чому - життя.

Як уже зазначалося, риси людини - це стійкі особливості поведінки, що повторюються в різних ситуаціях. Вони суттєво впливають на життєдіяльність людини і її безпеку.

Інтелект (глузд, розум, розсудливість) у загальному розумінні - це мислительні здібності людини.

Сутність інтелекту зводиться до здатності людини виділити в ситуації суттєві властивості та адаптувати до них свою поведінку, тобто вміння орієнтуватися в умовах, що склалися, і відповідно до них діяти.

Інтелект дозволяє забезпечити реалізацію здатності людини до оцінки ситуації, прийняття рішення та відповідної поведінки. Інтелект має особливе значення в нестандартних ситуаціях.

Процес інтелектуального розвитку людини безперервно пов'язаний з періодами розвитку її психіки впродовж усього життя.

До найважливіших характеристик інтелекту належать: глибина, критичність, гнучкість, широта розуму, швидкість, оригінальність, допитливість.

Життєдіяльність людини загалом та будь-яка діяльність зокрема неможливі без відповідальності її суб'єкта.

Відповідальність - це поняття, яке відбиває об'єктивний, конкретно-історичний характер взаємин між особистістю, колективом, суспільством з погляду свідомого здійснення висунутих взаємних вимог. Відповідальність визначає ставлення людини до обов'язку і до наслідків своєї поведінки[16, с. 93].

Тягар відповідальності нерідко зумовлює постійну тривогу і стурбованість та навіть невротичні прояви. Відповідальна поведінка виявляється у вчинках, діях, позиціях, рішеннях, намірах, планах людини. Є люди, які більшою мірою беруть відповідальність за події, що відбуваються в їх житті, на себе. Інші мають схильність приписувати відповідальність за все зовнішнім чинникам, знаходячи причину в інших людях, у своєму оточенні, у своїй долі. Люди першого типу вважають себе відповідальними за свою безпеку, здоров'я, а якщо вони хворі, то звинувачують себе і вважають, що їх одужання багато в чому залежить від їхніх дій. Люди другого типу вважають, що здоров'я і хвороби - це результат випадковий і сподіваються, що одужання настане внаслідок дій інших людей.

У різних видах діяльності та ситуаціях людина проявляє відповідні психічні властивості - базові риси.

Базові риси конкретної людини можна визначити за допомогою тестів. Для осіб чоловічої статі характерними є такі риси: суворість, реалістичність, наполегливість, відповідальність, базова готовність до зростання та змін, високий самоконтроль поведінки, формальність у контактах. Для жіночої статі - сердечність, гнучкість, низький самоконтроль поведінки, інтерес до участі в суспільних справах, низький рівень самостійності, доброта.

Серед базових рис - одні бажані, а інші - не дуже. Але одні риси переважають в одній діяльності, інші - в іншій.

Певні риси людини суттєво впливають на її життєдіяльність. Саме тому бажано, щоб обрана сфера діяльності мала позитивну кореляцію, тобто підсилювалась наявними рисами особистості.

Знання власних рис - це шлях не тільки до ефективної діяльності, а й можливість уникнути небезпек або зменшити їх вплив на організм людини, зберегти здоров'я.

1.2. Темперамент

Коли говорять про темперамент, то мають на увазі багато психічних розходжень між людьми - розходження по глибині, інтенсивності, стійкості емоцій, емоційної вразливості, темпу, енергійності дій і інші динамічні, індивідуально-стійкі особливості психічного життя, поводження і діяльності. Проте темперамент і сьогодні залишається багато в чому спірною і невирішеною проблемою. Однак при всім різноманітті підходів до проблеми, вчені і практики визнають, що темперамент - біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота.

Темперамент відбиває динамічні аспекти поводження, переважно уродженого характеру, тому властивості темпераменту найбільш стійкі і постійні в порівнянні з іншими психічним особливостями людини. Найбільш специфічна особливість темпераменту полягає в тім, що різні властивості темпераменту даної людини не випадково сполучаться один з одним, а закономірно зв'язані між собою, утворити визначену організацію, структуру, що характеризує 3 темпераменти.

Отже, під темпераментом варто розуміти індивідуально своєрідні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, що однаково виявляючись у різноманітній діяльності незалежно від її змісту. цілей, мотивів, залишаються постійними в зрілому віці і у взаємозв'язку характеризують тип темпераменту [18, с. 35].

До властивостей темпераменту відносяться індивідуальні особливості, що:

1. регулюють динаміку психічної діяльності в цілому;

2. характеризують особливості динаміки окремих психічних процесів;

3. мають стійкий і постійний характер і зберігаються в розвитку протягом тривалого відрізка часу;

4. знаходяться в строго закономірному співвідношенні, що характеризує тип темпераменту;

5. однозначно обумовлені загальним типом нервової системи[].

Користуючись визначеними ознаками, можна з достатньою визначеністю відрізнити властивості темпераменту від всіх інших психічних властивостей особистості.

Аналіз внутрішньої структури темпераменту представляє значних труднощів, обумовлені відсутністю в темпераменту (у його звичайних психологічних характеристиках) єдиного змісту і єдиної системи зовнішніх проявів. Спроби такого аналізу приводять до виділення трьох головних, ведучих, компонентів темпераменту, що відносяться до сфер загальної активності індивіда, його моторики і його емоційності. Кожний з цих компонентів, у свою чергу, має досить складну багатомірну будівлю і різні форми психологічного прояву.

Особливе значення в структурі темпераменту має той його компонент, що позначається як загальна психічна активність індивіда. Сутність психічної активності полягає в прагнення особистості до самовираження, ефективному освоєнню і перетворенню зовнішньої дійсності; звичайно при цьому напрямок, якість і рівень реалізації цих тенденцій визначається іншими особливостями особистості: її інтелектуальними і характерологічними особливостями, комплексом її відносин і мотивів. Ступінь активності поширюється від млявості, інертності і пасивного споглядання на одному полюсі до вищого ступеня енергії, могутньої стрімкості дій і постійного підйому - на іншому.

До групи якостей, що складають перший компонент темпераменту, упритул примикає група якостей, що складають другий - руховий, або моторний компонент, що веде роль у якому грають якості, зв'язані з функцією рухового (і спеціального мовного апарата). Серед динамічних якостей рухового компонента варто виділити такі, як швидкість, сила, різкість, ритм, амплітуда і ряд інших ознак м'язового руху. Сукупність особливостей м'язової і мовної моторики складає ту грань темпераменту, що легше інших піддається спостереженню й оцінці і тому часто є основою для судження про темперамент їхнього носія [17, с. 164].

Третім основним компонентом темпераменту є “емоційність“, що представляє собою великий комплекс властивостей і якостей, що характеризують особливості виникнення, протікання і припинення різноманітних почуттів, афектів і настроїв. У порівнянні з іншими складовими частинами темпераменту цей компонент найбільш складний і володіє розгалуженою власною структурою. Як основні характеристики “емоційності” виділяють вразливість. Імпульсивність і емоційну лабільність. Вразливість виражає афективну сприйнятливість суб'єкта, чуйність його до емоційних впливів, здатність його знайти ґрунт для емоційної реакції там, де для інших такого ґрунту не існує.

Терміном “імпульсивність” позначається швидкість, з яким емоція стає спонукальною силою вчинків і дій без їхнього попереднього обмірковування і свідомого рішення виконати їх. Під емоційною лабільністю звичайно приймається швидкість, з яким припиняється даний емоційний стан або відбувається зміна одного переживання іншим [17, с. 165].

Основні компоненти темпераменту утворять в актах людського поводження та своєрідна єдність спонукання, дії і переживання, що дозволяє говорити про цілісність проявів темпераменту і дає можливість відносно чітко обмежити темперамент від інших психічних утворень особистості - її спрямованості, характеру. здібностей і ін.

Творцем навчання про темпераменти вважається давньогрецький лікар Гіппократ (V в. до н.е.). Він затверджував, що люди розрізняються співвідношенням 4 основних “соків” життя, - крові, флегми, жовтій жовчі і чорній жовчі, - вхідних у його склад. Виходячи з його навчання, самий знаменитий після Гіппократа лікар античності Клавдій Гален (II в. до н.е.) розробив першу типологію темпераментів, що він виклав у відомому трактаті “De temperamentum”. Відповідно до його навчання тип темпераменту залежить від переваги в організмі одного із соків. Їм були виділені темпераменти, що у наш час користуються широкою популярністю : сангвініка (від лат. sanguis - “кров”), флегматика (від гречок. - phlegma - “флегма”), холерика (від греч. chole - ”жовч”), і меланхоліка (від греч. melas chole - “чорна жовч”). Ця фантастична концепція мала величезний вплив на вчених протягом багатьох сторіч [17, с. 166].

Кант говорив що з фізіологічної точки зору, коли мова йде про темперамент, мають на увазі фізичну конституцію (слабка або сильна статура) і комплекцію (рідке, за допомогою життєвої сили закономірно рухливе в тілі. До чого відносять також тепло або холод при обробці цих соків.)[17, с. 166].

Але з погляду психологічної, тобто як темперамент душі (здатності почуття і бажання), ці вираження крові, що стосуються властивостей,, визначені тільки за аналогією гри почуттів і бажання з тілесними рушійними причинами (з яких кров сама головна).

Головний розподіл вчення про темпераменти таке: темпераменти почуття і темпераменти дії поділяються на два види, що в сукупності дає чотири темпераменти.

До темпераментів почуттів Кант відніс:

А) сангвінічний і

В) його протилежність - меланхолійний.

Перший має особливість, що на відчуття виявляється швидкий і сильний вплив, але відчуття проникає не глибоко (не буває тривалим); у другому ж темпераменті відчуття буває менш яскравим, зате пускає глибокі корені. У цьому варто вбачати розходження темпераментів почуттів, а в не розташуванні до веселощів або сумуй.

А. Сангвінічний темперамент людини веселої вдачі.

Спосіб відчування сангвініка можна довідатися по наступних проявах. Це людина безтурботна, повна надій; кожній речі вона на мить надає великого значення. А через хвилину вже перестає про неї думати. Вона чесно обіцяє, але не тримає свого слова, тому що вона до цього недостатньо глибоко обміркувала, у стані чи вона стримати його. Вона досить добродушний, щоб допомогти іншому, але вона поганий боржник, і завжди вимагає відстрочки. Вона гарний співрозмовник, жартує, весела, готова нічому у світі не додавати великого значення і всі люди йому друзі. Звичайно вона не зла людина, але грішник, що не легко піддається виправленню. Правда, вона сильно кається. Але незабаром забуває своє каяття (яке ніколи не перетворюється для неї в скорботу). Робота її незабаром стомлює, але вона без утоми займається тим, що в сутності є тільки гра. Тому що гра завжди зв'язана зі змінами, а витримка не по її частині.

В. Меланхолійний темперамент людини похмурої вдачі.

Людина, розташована до меланхолії (не меланхолік, тому що це означає вже стан, а не просте розташування до стану), додає усьому, що його стосується, велике значення, скрізь знаходить приводи для побоювань і звертає увагу насамперед на труднощі. Він із важкістю дасть обіцянку, тому що не може її не виконати, але сумнівається, у стані чи він її виконати. І все це в нього порозумівається не моральними причинами (тому що тут мова йде про почуттєві мотиви), а тим, що протилежне доставляє йому неприємність, і саме тому він стає заклопотаним, недовірливим, повним сумнівів, а через цього і слабкосприйнятливим до веселощів. Утім, коли цей настрій стає звичним, він протиставляє настрою людинолюбця, що власне більше сангвініку, по вкрай мері по спонуканню, тому що той, хто сам повинний обходитися без радості, навряд чи побажає її іншому.

С. Холеричний темперамент людини запальної.

Про нього говорять, що він гарячий, спалахує швидко, як солома, але при поступливості інших незабаром остигає. У його гніві немає ненависті, і він любить іншого тим сильніше, ніж скоріше той йому уступає. Його діяльність швидка, але нетривала. Він діяльний, але неохоче бере на себе справи саме тому, що в нього немає витримки; от чому він охоче робиться начальником, що керує справами, але сам вести їхній не хоче. Тому його пануюча пристрасть - честолюбство; він охоче береться за суспільні справи і бажає. Щоб його громогласно хвалили. Він любить тому блиск і помпезність церемоній, охоче бере під свій захист інших і на вид великодушний, не з любові, однак, а з гордості, тому що себе самого він любить більше. Він стежить за порядком і здається тому розумніше, ніж він є. Він любить мати у своєму розпорядженні засоби, щоб не бути скаредним; він увічливий, але любить церемонії, натягнуть. Пихатий в обходженні й охоче має при собі якого-небудь підлесника. Який служить мішенню для його дотепності, і більше переживає, коли його горді домагання зустрічають відсіч. Досить небагато їдкої дотепності. Щоб миттю зник ореол важливості. Одним словом, холеричний темперамент - самий нещасливий із усіх темпераментів, тому що більше інших викликає спротив собі.

Д. Флегматичний темперамент холоднокровного

Флегма означає відсутність афекту, а не інертність (безжиттєвість), і тому людини, у якого немає флегми, не можна назвати флегматиком і під цією кличкою зараховувати в розряд ледарів.

Флегма як слабість - це схильність до бездіяльності, небажання братися за діло, навіть якщо спонукання до цьому дуже сильні. Нечутливість до спонукань являє собою задоволену марність, і його схильності спрямовані тільки на насичення і сон [23, с. 311].

Флегма як сила - це здатність починати рухатися і не легко і не швидко, але зате надовго. Той, у кого в крові добра доза флегми, нагрівається повільно, але довго зберігає тепло. Він не легко приходить у гнів, а спочатку коливається, чи випливає йому сердитися.

Холоднокровному чогось шкодувати про те, що в нього зовсім звичайна частка розуму, але в той же час він від природи обдарований цією флегмою; хоча він і позбавлений блиску, але зате виходить їхніх принципів, а не з інстинктів. Його вдалий темперамент заміняє йому мудрість, і навіть у повсякденному житті його часто називають філософом. Своїм темпераментом він перевершує інших, не зачіпаючи їхнього марнославства. Його часто називають також пронозою, тому що всі спрямовані на нього снаряди випущені з катапульт відскакують від нього як від мішка з ватою. Це уживчивий чоловік, що вміє забирати влада над дружиною і родичами, хоча на вид він покірний волі усіх. Так як, володіючи непохитної, але розсудливою волею, він уміє пристосувати їхню волю до своєї, подібно тому як тіла з найбільшою масою і великою швидкістю руху, наносячи удар, пробивають перешкоди, що зустрічаються їм, наскрізь, а при меншій швидкості, але при великому обсязі, захоплюють за собою ця перешкода, не руйнуючи його.

Якщо один темперамент, як звичайно думають, з'єднується з іншим, то вони або протидіють один одному, або нейтралізуються. Перше буває, коли думають, начебто в тому самому суб'єкті з'єднаний сангвінічний темперамент із меланхолійним або холеричний із флегматичним, тому що вони (А и В, так само як С и Д) суперечать один одному. Друге, а саме нейтралізація, відбувається ніби-то при (немов хімічному) змішанні сангвінічного темпераменту з холеричним і меланхолійного з флегматичним. Не можна мислити злитим у тому самому акті добродушні веселощі з грізним гнівом або борошна самокатування з задоволеним спокоєм невимогливої душі. Але якщо один з цих двох станів у тому самому суб'єкті повинні змішуватися з іншим, то виходять тільки примхи і капризи, а не визначений темперамент [23, с. 319].

Отже, складних темпераментів немає.

З найдавніших часів дослідники, спостерігаючи значну розмаїтість поводження, що збігаються з розходженнями в статурі і фізіологічних функціях, намагалися їх упорядковувати, якимось образом їх групувати. Так виникли всілякої типології темпераментів. Найбільший інтерес представляють ті з них, у яких властивості темпераменту, що розуміються як спадкоємними або уроджені, зв'язувалися з індивідуальними розходженнями в особливостях статури. Ці типології одержали назва КОНСТИТУЦІЙНИХ ТИПОЛОГІЙ. Так найбільше поширення одержала типологія, запропонована Э.Кречмером, що у 1921 р. опублікував свою знамениту роботу “Будівля тіла і характер”. Головна його ідея полягала в тім, що люди з визначеним типом додавання мають визначені психічні особливості[23, с. 319]. Їм була проведена безліч вимірів частин тіла, що дозволило йому виділити 4 конституціональних типи:

1. ЛЕПТОСОМАТИК - характеризується тендітною статурою високим ростом, плоскою грудною кліткою. Плечі вузькі, нижні кінцівки - довгі і худі.

2. ПІКНІК - людина з вираженою жировою тканиною, надмірно гладкий. характеризується малим або середнім ростом, що розпливається тулубом з великим животом і круглою головою на короткій шиї.

3. АТЛЕТИК- людина з розвитий мускулатурою, міцним статурою, характерний високий або середній ріст, широкі плечі, вузькі стегна.

4. ДИСПЛАСТИК- люди з безформну, неправильним будівлю. Індивіди цього типу характеризуються різними деформаціями статури (наприклад, надмірний ріст, непропорційна статура) [23, с. 321].

З названими типами будівлі тіла Кречмер співвідносить 3 виділених типи темпераменту, що він називає: шизотимик, іксотимик і циклотимик. Шизотимик має астенічна статура, вона замкнутий, схильний до коливань емоцій, упертий, малоподатливий до зміни установок і поглядів, із працею пристосовується до оточення. на відміну від його іксотимик має атлетичну статуру. Це спокійний людина зі стриманими жестами і мімікою, з невисокою гнучкістю мислення, часто дріб'язковий. Пікничну статуру має циклотимик, його емоції коливаються між радістю і сумом, він легко контактує з людьми і реалістичний у поглядах [23, с. 321].

Теорія Кречмера була дуже поширена в Європі, а в США придбала популярність концепція темпераменту У. Шелдона, сформульована в 40-х роках нашого сторіччя. В основі поглядів Шелдона також лежить припущення про те, що тіло і темперамент - це 2 параметри людини, зв'язаних між собою. Структура тіла визначає темперамент, що є його функцією. У. Шелдон виходив з гіпотези про існування основних типів статури, описуючи які він запозичав терміни з ембріології. Їм виділені 3 типи:

1. ЕНДОМОРФНИЙ (з ендодерми утворяться переважно внутрішні органи);

2. МЕЗОМОРФНИЙ (з мезодерми утвориться м'язова тканина);

3. ЕКТОМОРФНИЙ (з ектедерми розвивається шкіра і нервова тканина) [23, с. 325].

При цьому людям з ендоморфним типом властиво відносно слабка статура з надлишком жирової тканини; мезаморфному типу властиво мати струнке і міцне тіло, велику фізичну стійкість і силу; а ектоморфному - тендітний організм, плоску грудну клітку, довгі тонкі кінцівки зі слабкою мускулатурою.

По У. Шелдону, цим типам статур відповідають визначені типи темпераментів, названі їм у залежності від функцій визначених органів тіла: висцетрония (лат. viscera- “внутрішності”), соматонія (греч. soma - “тіло”) і церебротония (лат. cerebrum - “мозок”) [23, с. 326].

У психологічній науці більшість конституційних концепцій стало об'єктом гострої критики. Основний недолік подібних теорій полягає в тому, що в них недооцінюється, а іноді просто відкрито ігнорується роль середовища і соціальних умов у формуванні психічних властивостей індивіда.

Властивості темпераменту, наприклад, соціалізація харчової потреби, любов до компаній і дружніх виливів, терпимість і відсутність жалю, не можна вважати спадкоємними властивостями того ж порядку, що і статура. Відомо, що такі властивості, виникаючи на основі визначених анатомофізіологічних особливостей індивіда, формуються під впливом виховання і суспільного середовища.

Насправді, давно відома залежність протікання психічних процесів і поводження людини від функціонування нервової системи, що виконує домінуючу і керуючу роль в організмі. Теорія зв'язку деяких загальних властивостей нервових процесів з типами темпераменту була запропонована Павловим і одержала розвиток і експериментальне підтвердження в роботах його послідовників.

Під темпераментом варто розуміти індивідуально своєрідні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, що однаково виявляються в різноманітній діяльності незалежно від її змісту, цілей, мотивів, залишаються постійними в зрілому віці й у своєму взаємному зв'язку характеризують тип темпераменту. Конкретні прояви типу темпераменту різноманітні. Вони не тільки помітні в зовнішній манері поводження, але немов пронизують усі сторони психіки, істотно виявляючись у пізнавальній діяльності, сфері почуттів, спонукання і діях людини, а також у характері розумової роботи, особливостях мови і т.п.

В даний час наука має у своєму розпорядженні достатню кількість фактів, щоб дати повну психологічну характеристику всіх типів темпераменту по визначеній стрункій програмі. Однак для складання психологічної характеристик традиційних 4 типів звичайно виділяють наступні основні властивості темпераменту

Сензитивність визначається тим, яка найменша сила зовнішніх впливів, необхідна для виникнення якої-небудь психічної реакції людини, і яка швидкість виникнення цієї реакції[23, с. 328].

Реактивність характеризується ступенем мимовільності реакцій на зовнішні або внутрішні впливів однакової сили (критичне зауваження. образливе слово, різкий тон - навіть звук).

Активність свідчить про те, наскільки інтенсивно (енергійно людина впливає на зовнішній світ і переборює перешкоди в досягненні цілей (наполегливість, цілеспрямованість, зосередження уваги).

Співвідношення реактивності й активності визначає, від чого в більшому ступені заздрості діяльність людини: від випадкових зовнішніх або внутрішніх обставин, настрої, випадкові події) або від цілей, намірів, переконань.

Пластичність і ригідність свідчать, наскільки легко і гнучко пристосовується людина до зовнішніх впливів (пластичність).

Екстраверсія, інтраверсія визначає, від чого переважно залежать реакції і діяльність людини - від зовнішніх вражень, що виникають у даний момент (екстраверт), або від образів, представлень і думок, зв'язаних з минулим і майбутнім (інтроверт) [23, с. 329].

З огляду на всі перераховані властивості. Я.Стреляу дає наступні психологічні характеристики основних класичних типів темпераменту:

САНГВІНІК. Людина з підвищеною реактивністю, але при цьому активність і реактивність у нього урівноважені. Він жваво, збуджено відгукується на усе, що залучає його увагу, має живу міміку і виразні рухи. По незначному приводі він регоче, а несуттєвий факт може його розсердити. По його особі легко угадати його настрій, відношення до предмета або людини. У нього високий поріг чутливості, тому він не зауважує дуже слабких звуків і світлових подразників. Володіючи підвищеною активністю і будучи дуже енергійну і працездатним, він активно приймається за нову справу і може довго працювати не стомлюючись. Здатний швидко зосередиться, дисциплінований, при бажанні може стримувати прояв своїх почуттів і мимовільні реакції. Йому властиві швидкі рухи, гнучкість розуму, спритність. швидкий темп мови, швидке включення в нову роботу. Висока пластичність виявляється в мінливості почуттів, настроїв, інтересів і прагнень. Сангвінік легко сходиться з новими людьми, швидко звикає до нових вимог і обстановки. Без зусиль не тільки переключається м однієї роботи на іншу, але і переучується, опановуючи новими навичками. Як правило він у більшому ступені відгукується на зовнішні враження, чим на суб'єктивні образи і представлення про минуле і майбутнє, екстраверт.

У сангвініка почуття легко виникають, легко змінюються. Легкість з який у сангвініка утворяться і переробляються нові тимчасові зв'язки, велика рухливість стереотипу, відбиває також у розумовій рухливості сангвініків, виявляють деяку схильність до нестійкості.

ХОЛЕРИК. Як і сангвінік відрізняється малою чутливістю, високою реактивністю й активністю. Але в холерика реактивність явно переважає над активністю, тому він неприборканий, нестриманий, нетерплячий. Запальний. Він менш пластичний і більш інертний. Чим сангвінік. Звідси - велика стійкість прагнень і інтересів, велика наполегливість, можливі утруднення в переключенні уваги, він скоріше екстраверт.

ФЛЕГМАТИК має високу активність, що значно переважає над малою реактивністю, малою чутливістю й емоційністю. Його важко розсмішити і засмутити - коли навколо голосно сміються, він може залишатися незворушним. При великих неприємностях залишається спокійним. Звичайно в нього бідна міміка, рухи невиразні й уповільнені, так само, як мова. Він неметкий, із працею переключає увага і пристосовується до нової обстановки, повільно перебудовує навички і звички. При цьому він енергійний і працездатний. Відрізняється терплячістю, витримкою, самовладанням. Як правило, він важко сходиться з новими людьми, слабко відгукується на зовнішні враження, інтроверт [23, с. 331].

Недоліком флегматика є його інертність, малорухомість. Інертність позначається і на відсталості його стереотипів, труднощі його перебудови. Однак ця якість, інертність, має і позитивне значення, сприяє обґрунтованості сталості особистості.

МЕЛАНХОЛІК Людин з високою чутливістю і малою реактивністю. Підвищена чутливість при великій інертності приводить до того, що незначний привід може викликати в нього сльози, він надмірно уразливий, болісно чуттєвий. Міміка і рухи його невиразні, голос тихий, рухи бідні. Звичайно він невпевнений у собі, боязкий, найменші труднощі змушують його опускати руки. Меланхолік неенергійний, ненаполегливий, легко стомлюється і мало працездатний. Йому властиве відволіка легко і хитлива увага й уповільнений темп усіх психічних процесів. Більшість меланхоліків – інтроверти [23, с. 333].

Меланхолік соромливий, нерішучий, боязкий. Однак у спокійній звичній обстановці меланхолік може успішно справлятися з життєвими задачами.

Можна вважати уже твердо установленим, що тип темпераменту в людини уроджений, а від яких саме властивостей його уродженої організації він залежить, ще до кінця не з'ясовано.

Динамічні риси особистості людини виступають не тільки в зовнішній манері поводження, не тільки в рухах - вони виявляються й у розумовій сфері, у сфері спонукання, у загальній працездатності. Природно, особливості темпераменту позначаються в навчальних заняттях і в трудовій діяльності. Але головне полягає в тім, що розходження по темпераментах - це розходження не за рівнем можливості психіки, а по своєрідності її проявів.

Установлено відсутність залежності між рівнем досягнень, тобто кінцевим результатом дій, і особливостями темпераменту, якщо діяльність протікає в умовах, які можна визначити як нормальні. Таким чином, незалежно від ступеня рухливості або реактивності індивіда в нормальної, нестресової ситуації результати діяльності в принципі будуть однаковими, оскільки рівень досягнень буде залежати головним чином від інших факторів, особливо від рівня мотивації і здібностей. Разом з тим дослідження, що встановлюють цю закономірність, показує, що в залежності від темпераменту змінюється спосіб здійснення самої діяльності.

У залежності від особливостей темпераменту люди розрізняються не кінцевим результатом дій, а способом досягнення результатів. Були проведені дослідження з метою установити залежність між способом виконання дій і особливостями темпераменту. У цих дослідженнях розглядався індивідуальний стиль діяльності як шлях до досягнення результатів або спосіб рішення визначеної задачі, обумовленої головним чином типом нервової системи. Результати досліджень гнітючої більшості авторів, незалежно від особливостей досліджуваних груп і експериментальних ситуацій, у яких вивчався типовий для даних індивідів спосіб виконання дій, показують, що саме тип нервових процесів, впливає на формування визначеного стилю діяльності.

Перед сангвініком варто безупинно ставити нові, по можливості цікаві задачі, що вимагають від нього зосередженості і напруги. Необхідно постійно включати його активну діяльність і систематично заохочувати його зусилля.

Флегматика потрібно втягнути в активну діяльність і зацікавити. Він вимагає до себе систематичної уваги. Його не можна переключати з однієї задачі на іншу. У відношенні меланхоліка неприпустимі не тільки різкість, брутальність, але і просто підвищений тон, іронія. Він вимагає особливої уваги, варто вчасно хвалити його за виявлені успіхи і рішучість. Негативну оцінку варто використовувати як можна обережніше, усіляко зм'якшуючи її негативну дію. Меланхолік - самий чуттєвий і ранимий тип з ним треба бути гранично м'яким і доброзичливим.

Від темпераменту залежить, яким способом людин реалізує свої дії, але при цьому не залежить їхня змістовна сторона. Темперамент виявляється в особливостях протікання психічних процесів, впливаючи на швидкість спогаду і міцність запам'ятовування, швидкість розумових операцій, стійкість і переключаємість уваги [23, с. 336].

Темперамент треба строго відрізняти від характеру. Темперамент ні в якій мері не характеризує змістовну сторону особистості (світогляд, погляди, переконання інтереси і т.п.), не визначає цінність особистості або межа можливих для даної людини досягнень. Він має лише відношення до динамічної сторони діяльності.

Хоча темперамент, не може визначати відносин особистості, її прагнень, і інтересів, її ідеалів, тобто всього багатства змісту внутрішнього життя людини, однак характеристика динамічної сторони має істотне значення для розуміння складного образа поводження людини, характеру людини. Те, наскільки людина виявляє урівноваженість у поводженні, гнучкість, динамічність і експансивність у реакціях, говорить про якісні особливості особистості і її можливостей. Таким чином, темперамент не є чимось зовнішнім у характері людини. а органічно входить у його структуру. Життєві враження. виховання і навчання на природній основній тканині темпераменту - типі вищої нервової діяльності - поступово тчуть візерунки.

Відношення особистості, її переконання, прагнення, свідомість необхідності і боргу дозволяють переборювати одні імпульси, тренувати інші, щоб організувати своє поводження відповідно до суспільних норм.

Темперамент не визначає шлях розвитку специфічних особливостей характеру, темперамент сам перетвориться під впливом якостей характеру. Розвиток характеру і темпераменту в цьому змісті є взаємообумовленим процесом.

1.3. Акцентуація

При оцінці майбутнього робітника "на око" існує небезпека придбати на ринку праці і необачно ввести у свій колектив людину з психічними відхиленнями - наприклад, якого-небудь параноїка або епілептика, що на перший погляд викликав довіру своєю впертістю та самостійністю. Існує велика вірогідність того, що замість надійного адаптованого до колективу працівника можна отримати демонстративно істероїдну особу, яка прекрасно пристосовується до будь-якої ситуації.

Звичайно, об'єктивно розібратися у людській особистості до снаги лише професійному психологу з достатнім практичним досвідом. Але мати елементарні поняття у цій сфері не завадить жодному керівникові.

Перш за все, нагадаємо, що таке "акцентуація характеру" (від лат. accentus - наголос). Цей термін означає надмірне посилення окремих рис характеру, що виявляється у вибірковій вразливості особистості до деяких видів впливу (важкі переживання, надзвичайні нервово-психічні навантаження тощо) при добрій і навіть підвищеній стійкості до інших [25, с. 27]. Кожен, як то кажуть, втрачає глузд по-своєму. Навіть якщо йдеться про локальні й цілком життєві масштаби.

Акцентуація сама по собі - ще не патологія. Проста її наявність створює те, що прийнято визначати як "яскраву" особистість. У будь-якій сфері діяльності безперечно потрібні неординарні індивідуальності з родзинкою, та будь-який роботодавець має право поцікавитися спражнім смаком такої "начинки". І тут ніяк не обійтися без знання класифікації психологічних типів.

Поняття «акцентуація» було введене в психологію Леонгардом. Він виділив такі типи акцентуації:

1. Гіпертимний тип - балакучість, вираженість жестів, міміки, пантоміміки. Така людина часто спонтанно відхиляється від первинної теми розмови. У нього виникають епізодичні конфлікти з навколишніми людьми Вони важко переносять умови жорсткої дисципліни.

2. Дистимічний тип - низька контактність, небагатослівність, домінуючий песимістичний настрій. Такі люди є зазвичай домосідами, рідко вступають в конфлікти, ведуть замкнутий спосіб життя. Вони високо цінують тих, хто з ними дружить, готові їм підкорятися.

3. Циклоїдний тип - часті періодичні зміни настрою, внаслідок чого так само часто міняється манера спілкування з навколишніми людьми. В період підвищеного настрою такі люди є товариськими, а в період пригніченого – замкнутими.

4. Збудливий тип - низька контактність в спілкуванні, сповільненість вербальних і невербальних реакцій. У емоційно спокійному стані люди даного типу часто добросовісні, акуратний, люблять тваринних і маленьких дітей. Проте в стані емоційного збудження вони бувають дратівливими, запальними, погано контролюють свою поведінку.

5. Застряючий тип - схильність до моралей, неговіркість. У конфліктах така людина зазвичай виступає ініціатором, активною стороною. Він прагне добитися високих показників в будь-якій справі, за яку береться, пред'являє підвищені вимоги до себе; особливо чутливий до соціальної справедливості.

6. Педантичний тип - рідко вступає в конфлікти, виступаючи в них скоріше пасивною, чим активною стороною; акуратність, серйозність, надійність в справах.

7. Тривожний тип - низька контактність, боязкість, невпевненість в собі, рідко вступають в граючи в них в основному пасивну роль, в конфліктних ситуаціях шукають підтримки і опори.

8. Емотивний тип - віддають перевагу спілкуванню у вузькому крузі обраних, з якими встановлюються хороші контакти і яких вони розуміють «з півслова». Рідко самі вступають в конфлікти, граючи в них пасивну роль. Образи носять в собі, не «випліскуючи» назовні.

9. Демонстративний тип - легкість встановлення контактів, прагнення до лідерства, жаданням влади і похвали; дратують оточуючих своєю самовпевненістю і високими домаганнями, систематично самі провокують конфлікти; ввічливі, артистичні, здатні захопити інших.

10. Екзальтований тип - висока контактність, балакучість, влюбливість; часто сперечаються, але не доводять справу до відкритих конфліктів. Вони альтруїстичні, мають відчуття співчуття, добрий смак, проявляють яскравість і щирість відчуттів.

11. Екстравертірованний тип - відрізняються високою контактністю, у них маса друзів, знайомих, вони балакучі до балакучості, відкриті для будь-якої інформації, рідко вступають в конфлікти; готовність вислухати іншого, зробити те, про що просятьлегковажність, необдуманість вчинків

12. Інтровертірованний тип - дуже низька контактність, замкнутість, відірваність від реальності, схильність до філософствування; люблять самоту; вступають в конфлікти з тими, що оточують тільки при спробах безцеремонного втручання в їх особисте життя [25, с. 29].

Педанти наведуть порядок у будь-якому безладі

Істероїди або гіпертими, наприклад, - прекрасні демонстратори, які вирують заразливим оптимізмом і "святою" впевненістю у неминучому успіху. Тільки вони спроможні цілодобово "мордувати" потенційного покупця, настирливо запевняючи, що він і дня більше не проживе без запропонованої речі.

Ананкасти (у просторіччі - "педанти") наведуть ідеальний порядок у раніше занедбаних справах і все розкладуть по полицях. Щоправда, водночас з холодною рішучістю "термінатора" вони знищать усі паростки майбутніх "ноу-хау", які не вкладаються в їхньому суперраціональному мозку.

Параноїки постійно розплутуватимуть низку вигаданих та справжніх інтриг і підозрюватимуть оточуючих у всіляких підступах. Тому ніколи не варто давати параноїкам надто велику владу. Досить згадати сумну долю соратників Сталіна - Троцького, Камєнєва і Зінов'єва.

Коли потрібно десь висадити непіддатливі дверцята, нема кращого виконавця на цю роль, ніж носій психопатичного характеру. Він - один з небагатьох психологічних типів, який може зробити ставкою у ризикованій грі своє благополуччя і навіть саме життя. Герої західних вестернів та бойовиків - це всього лише психопати, що намагаються тримати себе в прийнятних межах. Для них основоположним принципом слугує девіз Наполеона: "Головне вступити в бійку, а там побачимо!". Того, хто ризикує усім, не розуміють розважливі "реалісти" [25, с. 30].

Особливості нервової системи даються людям від Бога і значною мірою визначають характер індивіда. А характер, як відомо, - це вже доля. Коли потрібні, наприклад, міцні, витривалі працівники, які не зігнуться під вагою виснажливої буденщини та стресових ситуацій, то відбирати їх треба саме за параметрами нервової системи. На жаль, не завжди "круті" хлопці мають "залізні" нерви. Нахабність і наявність впливових покровителів нерідко замінюють їм необхідні вольові властивості. Але потрапивши в халепу, такий "супермен" напрочуд легко перетворюється на "безвинне ягня" або "побитого собаку". Така помилка в підборі персоналу може надзвичайно дорого коштувати. І визначатиметься не лише в грошових одиницях [25, с. 31].

А якщо вид діяльності вимагає від робітника неабиякої витримки з гнучкою зміною тактики дій, то йому неодмінно потрібна врівноваженість нервової системи при достатній рухливості тих же нервових процесів. Це не стовідсоткова, проте хоч якась гарантія, що на відповідальній посаді не опиниться пробивний енергійний "лом" з гранично спрощеною лінією поведінки, яку зазвичай називають "хватка бульдога". Проте такі "бійці" сьогодні в ціні.

Потрібно вивчити медичну картку претендента.

Ще один крок, який мав би зробити роботодавець, який справді вболіває за свою справу, це поцікавитись станом фізичного здоров'я претендента на вакантну посаду. І хоча в нас це не прийнято, бажано було б познайомитися з медичними картками своїх потенційних співробітників (якщо вони, звичайно, погодяться на це).

Про що свідчить, приміром, наявність таких захворювань, як шлунково-кишкові виразки та гастрити? Швидше за все, про підвищену чутливість неврівноваженого холеричного, "войовничого" темпераменту, тобто - ударна міць характеру при слабкій витривалості до стресів. Гіпертоніки - це часто-густо ті, хто звик, отримавши стусана, відповідати кулаком... у кишені, а потім "з горя" напиватись до нестями. Нервова екзема на шкірі та відсутність зубів буває у буйних і свавільних норовом. Страждати, пробачте, запором можуть представники "анально-накопичувального" типу характеру: скнаристі, вперті, обережні. При сильному стресі вони воліють вживати транквілізатори. Втім, є й протилежна тенденція - користуватись ліками, що укріплюють. Це вже сензитивність (чутливість) при слабкості нервової системи [25, с. 33].

Медична картка може розповісти багато про що. Тому, мабуть, й існує там, де це вкрай необхідно, прискіпливе медичне обстеження кандидатів перед тим, як взяти їх на роботу. Фактично, в людини здоров'я і є тим фізіологічним фундаментом, на якому тримається вся "будівля". І хіба що божевільний ризикне придбати будинок, який у критичний момент може перетворитись на руїни.

Вчитися треба на чужих помилках

Серед сучасних вимог, які роботодавці висувають перед потенційними працівниками, можна виокремити такі узагальнені блоки. По-перше, це стиль і методи інформаційної комунікативності; по-друге - інтелектуальні механізми аналізу й прогнозування інформації; і по-третє - способи прийняття рішень. Іншими словами, при доборі персоналу роботодавець прагне отримати відповідь на такі запитання:

- як добре, в який спосіб і з якою категорією осіб кандидат на посаду може найбільш вдало спілкуватися;

- ким є кандидат за механізмом сприйняття інформації: аудист, візуаліст або сенсорик-кінестетик;

- які найбільш прийнятні для нього засоби аналізу інформації і прийняття рішень по типу: "етик", "логік", "інтуїт", "раціоналіст", "ірраціоналіст", "ситуаціоналіст", "прогнозист-синтетик";

- його улюблені прийоми відходу від проблем (так званий "непродуктивний захист")[25, с. 36].

1.4. Критерії професійного відбору

Відбір персоналу – процес вивчення психологічних та професійних якостей працівника з метою встановлення його принадності для виконанні обов’язків на конкретному робочому місці чи посаді та вибору з сукупності претендентів тих, що найбільш задовольняє організацію з урахуванням відповідності його кваліфікації, спеціальності, особистих якостей та здатності виконувати ту чи іншу роботу, враховуючи інтереси організації та його самого [15, с. 83].

Процес відбору кадрів виконується в декілька етапів. Основними з них є:

  • попередня відбіркова розмова;
  • заповнення анкети та заяви;
  • співбесіда з менеджером по кадрам;
  • тестування;
  • перевірка рекомендацій;
  • інколи медичний огляд.

На основі цих даних приймається рішення про прийом на роботу. Основними критеріями є досвід, ділові якості, професіоналізм, фізичні характеристики, тип особистості кандидата, його потенціальні можливості. Таких критеріїв не повинно буди дуже багато, тому що це лише ускладнює процес відбору. Якості, які повинні мати претенденти визначаються в професіограмі, чи карті компетентності. Образно їх можна назвати “портретом” ідеального працівника[15, с. 84].

Професіограми складається з кількох розділів. У першому з них, враховуючи перспективні завдання фірми в усіх галузях організації, описуються загальна характеристика професії та її значення. Потім на основі детального вивчення рис професії, умов праці складається, розділ особливостей трудового процесу, роботи, що виконується (що в цілому робота представляє собою, її специфіка, обсяг робіт, відповідальність працівника, взаємовідносини з співробітниками та керівництвом, вимоги до навичок, тощо). Третій розділ включає інформацію про психологічні характеристики, відповідність яким є необхідною для виконання професійних обов’язків (психологічні функції, особливості сприйняття простору та часу, необхідні характеристики уваги, чіткості, важкості, темпу, типові помилки, вимоги до надійності працівника, комунікативності, тощо). Останній розділ представляє собою сукупність всіх вимог, що ставляться до особистості, ділові та професійні якості співробітникам (риси характеру, здібності, загальна та професіональна направленість, знання, вміння, психічні якості, тип темпераменту, тощо) [15, с. 88].

Процес відбору складається з:

- первинне знайомство та співбесіда з претендентами;

- збирання та обробка інформації про них;

- оцінка якостей та створення достовірних “портретів”;

- порівняння фактичних якостей претендентів та вимог посади;

- порівняння різних кандидатів та вибір;

- призначення та затвердження кандидатів на посаду, підписання трудового договору;

- перевірка адаптації та роботи в навчальний період [].

Прийом на роботу - це ряд дій, що починаються організацією для залучення кандидатів, які володіють якостями, необхідними для досягнення цілей, поставлених організацією.

Процес прийому на роботу полягає в зіставленні вимог, пропонованих роботодавцем, і кваліфікації кандидата. Оскільки роботодавець пропонує місце, що гарантує визначену винагороду, то необхідно, щоб кандидат відповідав визначеним вимогам. Якщо вимоги, пропоновані організацією, і вимоги кандидата хоча б частково збігаються, відбувається їхнє зіставлення.

У процесі відбору доводиться враховувати такі фактори:

- специфіка підприємства (форма власності, розмір, складність, технологічна мінливість);

- ринок робочої сили в тій місцевості, де знаходиться підприємство (якщо бажаючих багато, то вибирати методи відбору складніше, і навпаки).

Працівники відділу кадрів аналізують ефективність методів відбору, використовуючи коефіцієнт відбору:

При коефіцієнті 1:2 імовірність того, що організація найме на роботу працівників, які більше відповідають її критеріям, ніж коли коефіцієнт дорівнює 1:1; вимоги профспілки; місце розташування підприємства.

Критерії відбору.

Щоб програма відбору була діючою, потрібно чітко сформулювати якості працівника, необхідні для відповідного виду діяльності. Критерії бажано сформулювати так, щоб вони всебічно характеризували працівника. "Еталонні" рівні вимог за кожним критерієм розробляються виходячи з характеристик уже працюючих на підприємстві людей, що добре справляються зі своїми обов'язками. Якщо список вимог до працівника буде занадто великий, відбір може стати неможливим.

Критеріями відбору можуть бути:

1. Освіта.

Більшість наймачів при рівних показниках надають перевагу більшій освіті. Але критерій освіченості повинен обов'язково порівнюватися з вимогами виконуваної роботи.

2. Стаж роботи, спеціальні навички.

3. Фізичні характеристики.

Існують багато видів робіт, які вимагають від виконавця певних фізичних якостей. З цією метою підприємству слід виявляти фізичні і медичні характеристики працівників, які досягли успіху, і використовувати ці дані як критерії.

4. Персональні характеристики, типи особистості.

До персональних характеристик відносяться сімейний стан, вік, стать. Крім того, роботодавці можуть надавати перевагу визначеним типам особистості для виконання різних робіт[15, с. 89].

Прийом на роботу починається з детального визначення того, хто потрібний організації. Традиційно в основі цього процесу лежить підготовка посадової інструкції, тобто документа, який описує основні функції працівника, що займає дане робоче місце. І при відборі керівник повинен визначити, наскільки даний кандидат здатний виконувати ці функції. З метою полегшення набору багато організацій стали створювати додатково до посадової інструкції документи, що описують основні характеристики, які повинен мати працівник для успішної роботи на даній посаді - кваліфікаційні карти і профілі особистості.

Кваліфікаційна карта - це набір кваліфікаційних характеристик: освіта, спеціальні навички (знання мов, володіння комп'ютером, керування вантажним автомобілем), які повинен мати працівник, що займає дану посаду. Кваліфікаційна карта є інструментом, який багато в чому полегшує процес відбору кандидатів. Використання кваліфікаційної карти дає можливість структурованої оцінки кандидатів і порівняння їх між собою. Разом з тим цей метод залишає осторонь особистісні характеристики і потенціал професійного розвитку[15, с. 91].

Профіль особистості (чи портрет ідеального працівника) дозволяє подолати цей недолік. Профіль особистості - це набір особистісних характеристик людини: її здатності до виконання тих чи інших функцій, типи поведінки, орієнтація, уміння працювати в колективі, напористість, оригінальність мислення і т.д. При оцінці кандидата карта особистості використовується так само, як і кваліфікаційна карта - компетенції кандидата порівнюються з компетенціями ідеального працівника [15, с. 91].

Характеристика джерел відбору.

Визначивши вимоги до кандидата, переходимо до реалізації наступного етапу - залучення кандидатів. Основним обмеженням на цьому етапі виступає бюджет, який підприємство може витратити, і людські ресурси, які воно має для подальшого відбору.

Для залучення кандидатів організація може використовувати внутрішні і зовнішні джерела.

Внутрішні джерела. Розумне використання наявних людських ресурсів може дозволити підприємству обійтися без нового набору:

- оголошення про наймання на роботу в стінгазеті;

- перегляд картотеки особового складу;

- запит керівних кадрів;

- запит працівників;

- опитування родичів і знайомих.

При цьому виділяють:

а) тимчасові рішення:

- понаднормовий час;

- зміна плану на відпустку;

- зміна плану підвищення кадрів;

б) сплановані рішення:

- прийом після профпідготовки;

- прийом після перекваліфікації;

- перегляд картотеки колишніх конкурсів по прийому.

Зовнішні джерела. Найбільшим джерелом поповнення звичайно є люди, які випадково зайшли в пошуках роботи. Таким шляхом отримують собі робоче місце понад третину людей.

- реклама фірми;

- оголошення конкурсу в газеті;

- перегляд заяв про прийом;

- контакти з іншими підприємствами.

Етапи процесу відбору.

Рішення при відборі звичайно складається з декількох етапів, які треба пройти заявникам. На кожному етапі відсіюється частина заявників або ж вони відмовляються від процедури, приймаючи інші рішення.

Типовий процес ухвалення рішення по відбору містить 7 етапів:

1. Попередня відбіркова бесіда.

Робота на цьому етапі може бути організована різними способами. Іноді краще, щоб кандидати приходили у відділ кадрів чи на місце роботи.

2. Заповнення бланка заяви й автобіографічної анкети.

Число пунктів анкети повинне бути мінімальним, і вони повинні нести інформацію, що найбільше впливає на продуктивність праці претендента.

3. Бесіда по найму.

Понад 90% рішень по відбору претендентів фірмами США приймаються з включенням бесіди. Основні типи:

- проведені за схемою;

- слабо формалізовані;

- виконувані не за схемою.

4. Тести по найму.

Тест по найму - засіб, що вимірює який-небудь показник людини (оцінка наявності здібностей, розумового складу і т.д.)

5. Перевірка рекомендацій і послужного списку.

6. Медичний огляд. Причини:

- у випадку подачі працівником скарг з приводу компенсацій необхідне знання фізичного стану заявника в момент наймання;

- необхідно запобігти найманню носіїв заразних хвороб і т.д.

7. Ухвалення рішення.

Прийом на роботу закінчується підписанням двома сторонами трудового договору.

Звичайно, не всі організації реалізують усі етапи, тому що це вимагає занадто багато часу і великих затрат. Більша частина практикує відбіркову бесіду, заповнення бланка заяви і бесіду[15, с. 95].

Висновки

Характер - це сталі риси особистості, що формуються і проявляються в її діяльності і спілкуванні та зумовлюють типові для неї способи поведінки. Характер є сукупністю певних рис особистості.

Існує декілька підходів до класифікації характеру людини, але нас цікавить класифікація за її ставленням до певних аспектів діяльності:

- до праці - працелюбство, старанність, відповідальність, ініціативність, настійливість, схильність до творчості або протилежні - пасивність, безвідповідальність, лінощі тощо;

- до інших людей, колективу, суспільства - товариськість, чуйність,

уважність, колективізм і замкненість, презирство, Індивідуалізм;

- до самого себе - самоповага, гордість, самокритичність, самолюбство, самовпевненість, егоїзм;

- до речей - акуратність, бережливість, щедрість, неохайність, недбалість, скупість.

Отже, ланцюги дій (поведінка) та звичок формують характер, а той, своєю чергою, визначає результативність і ефективність життєдіяльності людини та її безпеки.

Під темпераментом варто розуміти індивідуально своєрідні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, що однаково виявляючись у різноманітній діяльності незалежно від її змісту. цілей, мотивів, залишаються постійними в зрілому віці і у взаємозв'язку характеризують тип темпераменту.

„Акцентуація характеру" (від лат. accentus - наголос) - цей термін означає надмірне посилення окремих рис характеру, що виявляється у вибірковій вразливості особистості до деяких видів впливу (важкі переживання, надзвичайні нервово-психічні навантаження тощо) при добрій і навіть підвищеній стійкості до інших.

Відбір персоналу – процес вивчення психологічних та професійних якостей працівника з метою встановлення його принадності для виконанні обов’язків на конкретному робочому місці чи посаді та вибору з сукупності претендентів тих, що найбільш задовольняє організацію з урахуванням відповідності його кваліфікації, спеціальності, особистих якостей та здатності виконувати ту чи іншу роботу, враховуючи інтереси організації та його самого.

Список використаних джерел

  1. Байцар Р. Особливості особистості і професійна діяльність //Соціальна психологія. –2007. –№ 5. –С. 118-126
  2. Бакшат К. Управление делом продаж. –М.: Аспект Пресс, 2001. – 326 с.
  3. Бойко В. В. Социально-психологический климат коллектива и личность: громадсько-політична література. –М.: Мысль, 1983. –207 с.
  4. Вершинина Т. Н.Взаимосвязь текучести и производственной адаптации рабочих: монографія. – Новосибирск: Наука. Сиб. отд-ние, 1986. – 164 с.
  5. Донченко О. Колективне психічне у соціальному повсякденні // Соціальна психологія. – 2008. – № 1. – С. 3-14
  6. Дослідження комунікативних та організаторських схильностей // Персонал. –2005. –№ 6. –С. 71-73
  7. Елисеев О. П. Практикум по психологии личности. – М.; СПб.; Нижний Новгород: Питер, 2005. –508 с.
  8. Завадський Й. С. Організація і психологія управління трудовими колективами : науково-популярна література. –К.: Урожай, 1985. –159 с.
  9. Зотова О. И. Особенности психологии личности. – М.: Наука, 1983. – 168 с.
  10. Карп’юк Л. Колективна психіка як соціально-психологічний феномен // Соціальна психологія. –2006. –№ 2. –С. 48-57
  11. Колот А. М. Мотивація персоналу: Підручник. –К.: КНЕУ, 2006. –336 с.
  12. Ложкін Г. Команда як колективний суб’єкт спільної діяльності // Соціальна психологія. –2005. –№ 6. –С. 52-58
  13. Матюша І. К. Особистість і колектив як цілісна гармонійна система (психолого-педагогічний аспект): Навчально-методичний посібник. –К., 1997. –186 с.
  14. Мерлин В. С. Очерк интегрального исследования индивидуальности: науково-популярна література.–М.: Педагогика, 1986. –253 с.
  15. Михайлова Л. І. Управління персоналом: Навчальний посібник. –К.: Центр учбової літератури, 2007. –246 с.
  16. Оллпорт Гордон В. Личность в психологии. – М.: КСП+; СПб.: Ювента, 1998. – 349 с.
  17. Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: У двох книгах: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Либідь, 2004.–Кн. 1: Соціальна психологія особистості і спілкування. – 2004.– 573 с.
  18. Строяновская Е. Темперамент - дар или проклятие? // Секретарь-референт. - 2007. - № 5. - С. 35-40
  19. Паніна Н. В. Технологія соціологічного дослідження: Курс лекцій. –К: Наук. думка, 1996. –232 с.
  20. Первин Лоуренс А. Психология личности: Теория и исследования. –М.: Аспект Пресс, 2000. – 606 с.
  21. Тихонов А. П. Личность и межличностные отношения: психологическое исследование соционического подхода // Соционика, ментология и психология личности. - 2000. - № 6. - С. 7-25
  22. Управління персоналом: Навчальний посібник. –К.: Центр навчальної літератури, 2006. –500 с.
  23. Холл, Кэлвин. Теория личности: Учеб. пособ. для студ. вуз. – М.: "КСП+", 1997. – 719 с.
  24. Циба В. Т. Системна соціальна психологія: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 327 с.
  25. Чурюмов С. И. Тип и характер //Соционика, ментология и психология личности. - 2000. - № 1 . - С. 24-37
загрузка...
Top