Основи безпеки життєдіяльності

Тема 1. Моє здоров’я

1.2. ВІЛ – інфекція. СНІД

Розділ ІІ. В навколишньому середовищі

1.1. Пожежна безпека електричних мереж

Тема 2. Я пасажир мотоцикла та вантажного автомобіля5

2.2. Безпека руху мотоцикла

Тема 3. Організація дорожнього руху

Тема 4. Забруднення навколишнього середовища

4.2. Особливості купання у забруднених водоймищах. небезпечність купання та риболовлі у місцях зливу промислових відходів

Тема 1. Держава на захисті життя і гідності людини.

1.2. Поняття покарання. Система покарань. Кримінальний кодекс України

2.1. Населений пункт як соціальне середовище. Правила поведінки в умовах великих населених пунктів

2.3. Самозахист. Межі самозахисту

Розділ І. Здоровий спосіб життя.

Тема 1. Моє здоров'я.

1.1. Статеві відносини.

Статеве виховання спрямоване передусім на запобігання неправильному вирішенню питань, пов'язаних із взаєминами статей. Центральними серед них є морально-етичні.

Фізичний розвиток дітей і підлітків випереджає соціально-психологічне формування особистості. Тому дуже важливим є активне втручання сім’ї і суспільства в формуванні морального обличчя підростаючого покоління.

Мораль – поняття широке. Воно охоплює правила, норми поведінки людей, що визначають їхні обов’язки одного перед одним і перед суспільством. Моральність – це одна з форм суспільної свідомості, що відображає цілісну систему поглядів на сутність людини і всього суспільства.

Норми моралі не тільки підтримуються силою загальноприйнятого порядку і впливу суспільства та його думки на індивіда, а й проявляються в ідеології, сформульованих уявленнях про поведінку людини. Отже, моральність не може бути аполітичною. З позиції принципів моралі, ідеалів, критеріїв добра і зла, прийнятих у суспільстві, оцінюють поведінку людини та її вчинки.

Виходячи з підліткового періоду, юнаки і дівчата повинні мати тверді моральні принципи, що орієнтують їх на таку життєву установку, за якою сексуальна близькість може бути виправдана лише коханням. Принципи нашої моралі дають підстави твердити, що кохання – це багатогранне почуття з надзвичайно сильним емоційним зарядом, в якому, проте, фізіологічне підпорядковане духовному. Моральне й аморальне формується не на основі анатомії і фізіології, а на ґрунті суспільних принципів.

У нашій країні кохання (після досягнення юнаком і дівчиною певного віку) може бути втілене в шлюбі – відкритому громадському союзі між чоловіком та жінкою. Шлюб сформувався в процесі розвитку людства, він змінювався разом зі змінами суспільних формацій. Тому шлюб – явище передусім суспільне і тільки потім - біологічне.

Морально-етичні питання глибоко пронизують усі аспекти багатогранної роботи щодо статевого виховання дітей і підлітків: медичні, соціологічні, юридичні та ін.

Моральність, однак, не можна прищепити декларативним способом. Підліток повинен переконатись у доцільності норм, що культивуються суспільством.

Період статевого дозрівання дуже складний і важливий у житті підлітка. Він характеризується бурхливим перебігом морфологічної і функціональної перебудови організму, значними зрушеннями в формуванні особистості.

Інтенсивність статевого дозрівання залежить від багатьох факторів: стану здоров’я, характеру харчування.

Під час статевого дозрівання звичайно посилюється збудливість вегетативної нервової системи. Досить часто буває зниження працездатності, швидка втомлюваність, головний біль, немотивовані зміни настрою, дратівливість, плаксивість. Емоції не тільки не стійкі, а й суперечливі: підвищена чутливість нерідко поєднується з черствістю, соромливість з розв’язністю, з’являється надміру критичне ставлення і нетерпимість до батьківської опіки при недостатній критиці до себе. Функціональні особливості нервової системи підлітків визначають своєрідність їхньої моторики і психіки, позначених слабкістю гальмівних і переважанням збудливих процесів.

Для підлітків стають характерними виникнення підвищеного інтересу до явищ навколишнього життя, поява прагнень до особистої активної участі в ньому. Події, факти, навколишня обстановка викликають пізнавальні запити на тлі підвищеної вразливості й емоційної нестійкості.

Пробудження почуття статі починає проявлятись у наївному інтересі до своєї зовнішності. У підлітковому віці дівчаткам і хлопчикам часто хочеться здаватись старшими, ніж вони є. Деякі намагаються досягти цього розв’язністю, показною незалежністю в поведінці, особливостями в зачісці, туалеті. У цьому полягає прагнення звернути на себе увагу.

Бажання подобатись у 14-18 років цілком природне, і дорослі не повинні намагатись пригнічувати це нездоланне прагнення юності. Роль батьків полягає в тому, щоб навчити підлітків відрізняти зовнішню красу від справжньої краси.

Юнаки і дівчата мають зрозуміти, що в людині цінують не яскраву зовнішність, створену штучним мудруванням, а розум, цільність натури, чистоту і високість думок, привабливість, що доступне кожній людині при постійному духовному вдосконалюванні.

Розмовляючи з підлітками про красу, привабливість, не можна обійти мовчанкою і таке важливе питання, як мода. Загальновідомо, що все, пов’язане з модою, гостро хвилює і дівчат, і юнаків. Тому цікаво і правильно можна говорити на цю тему тільки тоді, коли батьки самі достатньою мірою компетентні в питаннях моди.

Зміцнення здоров’я підлітків значною мірою залежить від прищеплення їм гігієнічних навичок.

Гігієнічне виховання передбачає роз’яснювальну роботу серед учнів усіх класів. При цьому дітей, підлітків і юнаків та дівчат слід привчати до суворого режиму дня, виробити в них смак до занять фізичною культурою і спортом, навчити дотримувати правил особистої гігієни.

Режим дня, що охоплює всі сторони життя дітей, повинен відповідати загально прийнятим фізіологічним і гігієнічним вимогам, а окремі режимні моменти щодо тривалості і змісту передбачають врахування вікових анатомо-фізіологічних особливостей.

Пробудження і підйом школярів після нічного сну раціонально робити за годину до початку занять на першій зміні, тобто о 7-й годині. Після пробудження школяр повинен швидко встати, прибрати ліжко, виконати 10-15- хвилинну зарядку. Потім – ранковий туалет і сніданок.

Щоденна ранкова гігієнічна гімнастика (зарядка) дуже важлива для зміцнення і загартування організму. Обсяг, характер й тривалість фізичних вправ залежать од віку, статі, стану здоров’я. Навіть для хворої дитини, коли недуга поза фазою загострення, показане виконання ранкової зарядки з фізичними вправами.

Перед виконанням ранкової гімнастики треба спорожнити сечовий міхур і кишки.

Ранкову гігієнічну гімнастику слід проводити в добре провітреній кімнаті при температурі повітря 16-18 °С.

У жарко натопленому й погано провітреному приміщенні робити зарядку так само шкідливо, як і опівдні на осонні.

Після закінчення ранкової гімнастики переходять до ранкового туалету. Чистять зуби, миють рику, обличчя, шию, вуха, роблять вологе обтирання тіла чи приймають загальний душ (залежно від умов побуту).

Ранковий туалет передбачає дотримання специфічних вимог гігієни статі, Зокрема обмивання зовнішніх статевих органів. Дівчатка туалет зовнішніх статевих частин повинні робити не менше 2 разів на добу (вранці і перед сном).

Щоденні вологі обтирання тіла водою кімнатної температури, а ще краще загальний душ сприятливо впливають на нервову систему і весь організм дитини.

Особливо важливого значення набуває догляд за шкірою у підлітковому віці, коли у зв’язку з великою гормональною перебудовою у багатьох підлітків підвищується пітливість, і за несприятливих умов на шкірі, особливо обличчя і спини, можуть з’являтися вугри, які завдають багато прикрощів.

Вважають, що причиною виникнення вугрів є зміни функції сальноволосяного апарату, що відбуваються в період статевого дозрівання, і певною мірою Залежать від функцій нервової системи та розладів обміну речовин. Ефективними профілактичними заходами проти вугрів є тримання шкіри в чистоті, загартовування організму водними процедурами, забезпечення нормальної функції шлунка і кишок та інших органів і систем, заняття фізичними вправами.

Основне місце щодо тривалості в добовому розподілі часу учнів займають навчальні заняття в школі і виконання домашніх завдань.

При організації занять учнів треба враховувати фізіологічні особливості їхнього організму. Протягом дня у дітей і підлітків буває два піки підвищеної працездатності: з 8-ї до 12-ї і з 16-ї до 18-ї години. Динаміка працездатності протягом тижня свідчить про те, що в понеділок, після недільного відпочинку, вона досить висока, у вівторок і середу досягає максимуму, в четвер поступово знижується, а в п’ятницю стає найнижчою.

З метою профілактики втоми і підвищення працездатності треба урізноманітнити заняття, чергувати розумову і фізичну працю.

Продовженням шкільних занять є виконання домашніх завдань, за які треба братись після 1,5-годинного відпочинку.

Під час приготування уроків учні повинні робити перерви тривалістю 10 – 15 хв. (школярі молодших класів – через кожні 25-30 хв., старших – через 45 хв.), а після закінчення їх відпочивати не менше 1 год.

Значне місце в режимі дня школярів повинен займати відпочинок на свіжому повітрі. Це зміцнює здоров’я, підвищує опірність організму до простудних захворювань, поліпшує діяльність серцево-судинної системи, стимулює перебіг процесів обміну речовин.

Неабияке значення для збереження здоров’я дітей і підлітків має різноманітне і повноцінне харчування. Раціональне харчування є однією з найважливіших умов, які забезпечують оптимальні умови для життя і діяльності людини, а отже, сприяють збереженню і зміцненню її здоров’я.

Важливу роль відіграє організація раціонального харчування. Доведено, що повноцінне харчування підвищує стійкість організму школярів проти хвороб, сприяє високому рівню успішності.

Велику роль у житті людини відіграє сон, розлади якого часто є причиною багатьох захворювань.

Гігієнічно повноцінний сон передбачає достатню для певного віку тривалість і глибину його з точно визначеним часом засинання і пробудження.

Скорочення часу нічного сну на 1,5 – 2 год. майже на третину знижує працездатність дітей і підлітків.

Важливо забезпечити не тільки нормальну тривалість сну, а й достатню глибину його. Цього досягають неухильним дотриманням часу засинання і пробудження, прогулянками перед сном (20—30 хв.) або іграми, які заспокоюють нервову систему.

Сну сприяє тиша і темрява. Тому, лягаючи спати, треба вимкнути світло і радіо. Порушують сон занадто м’яка і тепла постіль, надмірне збудження безпосередньо перед сном, переїдання з вживанням міцного чаю, кави. Вечеряти треба не менше як за 2 год. до сну.

Деякі батьки твердять, що їхня дитина звикла спати при яскравому світлі і гаморі в квартирі. Але обстеження таких дітей показує, що вони, порівняно з дітьми, які сплять з додержанням усіх гігієнічних умов, характеризуються підвищеною збудливістю (дратівливі, плаксиві, вразливі), швидко втомлюються, мають низьку працездатність.

На збереження здоров’я впливає також раціональний, зручний і красивий одяг. За допомогою одягу люди створюють навколо себе штучно регульований мікроклімат, завдяки чому вони менше залежать від навколишнього середовища. При раціонально підібраному одягові температура повітря між шкірою та одягом дорівнює 28 – 32 °С, а відносна вологість 20—40 %.

Влітку одяг повинен бути легким, а взимку теплим. В умовах сухості і тепла дівчаткам гігієнічніше одягати спідниці та сукні. У холодну погоду, а також при виконанні робіт, пов’язаних з підніманням на висоту, доцільно носити брюки.

Білизна має бути завжди чистою і проникною для повітря. З початком статевого дозрівання у дівчат розвиваються грудні залози, що робить необхідним носіння бюстгальтера. Але він не повинен бути тісним, щоб не порушувати кровообіг і не утруднювати дихання.

Наше життя щодня спростовує вигадки про духовний, моральний занепад сучасної молоді. Чисті, сильні почуття завжди перемагають цинізм і вульгарність. Правильне виховання в дитинстві, здоровий побут, почуття колективізму, широке коло інтересів – ось реальні передумови для збереження високої моральності, повноцінної творчої праці, здоров’я, свідомого вибору друга для побудови сім’ї і довгого щасливого спільного життя.

Проституція.

Проституція – продаж жінкою свого тіла для статевих зносин, щоб здобути засоби для існування.

Вперше проституцію було узаконено в Стародавній Греції. Зростання проституції і її тяжкі наслідки призвели до організації у ХV – XVI ст. санітарної поліції, поліції моралі, до створення спеціальних тюрем для повій (Австрія, 1671), суворих законів проти проституції (Прусія, 1686). В Росії також робилися спроби боротьби з проституцією (введення „жовтих білетів”). Але всі ці заходи тільки прикривали лицемірство влади, яка лише про людське око боролась з проституцією. Насправді проституція не могла бути знищеною, бо залишалось її соціальне коріння.

Незважаючи на заходи щодо обмеження проституції, вона і досі залишається існувати в суспільстві. Тільки соціальний розвиток і підвищення культури населення можуть знищити причини виникнення проституції.

Наслідки статевих відносин.

Інтимне життя людей має багато різних, часто протилежних сторін і наслідків. В процесі статевих відносин зароджується нове життя, продовжується людський рід. Але треба розуміти, що особливістю статевих відносин є те, що переживання, пов’язане із задоволенням статевого інстинкту, в основному відокремлені від його первинної біологічної ролі – продовження роду. Це обумовило гуманізацію статевого почуття – кохання, коли взаємовідносини чоловіка і жінки приводять не тільки до почуттєвої насолоди, але і дають щастя глибокого психологічного і духовного єднання.

Зворотна сторона статевих відносин негативно впливає на людину. Тривалі статеві надмірності, безладна зміна партнерів часто проявляються загальною життєвою дисгармонією, можливістю захворіти венеричною хворобою Споживацький підхід у сфері статевого життя обертається „свободою” від відповідальності в коханні і, врешті-решт, призводить до де індивідуалізації статевих відносин і емоційної незадоволеності. В свою чергу, тривала статева незадоволеність може призвести до психічних розладів: неврастенії, депресії, адже статеве життя – важливий компонент життєдіяльності людини.

Особливості наслідків ранніх статевих відносин.

В усіх країнах світу спостерігається небезпечна тенденція зростання кількості вагітності у підлітків. Виділяють три основні групи підвищеного ризику в цьому віці.

1. Дівчата, які починають сексуальне життя (як частину сексуального експериментування з приятелями-ровесниками) раніш, ніж стануть обізнаними з його можливими наслідками.

2. Пасивні та недосвідчені дівчата, що не можуть встояти перед намаганнями, а то і вимогами партнерів, які, як правило, старші від них.

3. Дівчата з емоційними проблемами, які відчувають, переживають брак тепла і розуміння у родинному колі, для яких сексуальне життя стає досягненням, компенсацією емоційного комфорту.

Особливо непокоїть те, що сьогодні 95 % усіх вагітностей у юному віці настає поза шлюбом. Отже, надзвичайно важливим постає питання про виховання в сім’ї та суспільстві регулюючих мотивів, насамперед – почуття відповідальності за такі вчинки, за їх наслідки.

Випадки вагітності та родів у дівчаток молодших 13 років зустрічаються значно рідше, але і вони не мають тенденції до зменшення. Як правило, ці випадки зумовлені раннім статевим визріванням, прискореним розвитком організму, відсутністю статевої культури в сім’ї, де росте дитина.

У юних вагітних можуть виникнути дуже серйозні ускладнення фізичного і психологічного стану. А діти, що народилися від таких матерів, переважно хворобливі і слабкі.

Раннє статеве життя шкідливе і для юнаків. У чому полягає його шкідливість? Звичайно, вона полягає не стільки у фізіологічних збитках, які раннє статеве життя може завдати чоловічому організму і ступінь яких звичайно перебільшується, скільки у збитках психологічних. Підліток чи юнак ще не здатний по-справжньому оцінити душевні якості жінки – для цього він просто ще не дозрів особистісно. Тому статеві контакти в цьому віці виявляються малозмістовними, наближеними до „голої фізіології”. Проте, внаслідок того, що будь-які перші враження завжди найбільш яскраві, ця бездуховність статевих контактів може фіксуватись, і нерідко саме такі контакти стають єдиним способом взаємовідносин із жіночою статтю. Тим самим психологічний розвиток юнаків у цій важливій сфері не тільки начебто спиняється на примітивному рівні, а й деформується. Вони стають нездатними сприймати й пізнавати свого статевого партнера як особистість, і успіх чи неуспіх їхніх стосунків з жінками визначається лише фізіологічною сумісністю чи несумісністю. Для таких чоловіків їх потенція стає найбільшою життєвою цінністю, що визначає весь зміст їхнього життя, а втрата її чи навіть зниження – великою життєвою втратою. Звичайно, такий чоловік не перетворюється на „біологічну істоту”, але, лишаючись істотою соціальною, він стає менш повноцінним у своїй соціальній якості. Багаті на емоції, психологічно змістовні стосунки з жінкою для чоловіків мають таке саме спілкування дає змогу найбільшою мірою виявити себе людиною, а не істотою, лише наділеною тими ж елементарними функціями, що й будь-яка тварина.

1.2. ВІЛ-інфекція, СНІД, венеричні захворювання, шляхи їх розповсюдження, способи і засоби профілактики. Типові наслідки відповідних хвороб для людини та її нащадків.

Серед численних хвороб, від яких нині страждає людство, синдром набутого імунодефіциту (скорочено СНІД) є однією з найтяжчих. Цю хворобу спричинює особливий збудник – вірус імунодефіциту людини (скорочено ВІЛ). Сьогодні захворювання, в тому числі і серед дітей, зареєстровано практично в усіх країнах світу.

Вірус імунодефіциту людини відкрив французький вірусолог Л.Монтанье в 1983 р. і практично одночасно з ним – група американських учених від керівництвом Р.Галло. ВІЛ уражає і поступово вбиває клітини крові – лімфоцити, які відповідають за захист людського організму від дії різноманітних мікробів і розвитку пухлин. Імунітет організму повільно, протягом багатьох місяців та років, знижується, і це призводить до виникнення різноманітних захворювань, передусім інфекційних, що уражають легені, органи травлення, шкіру, нервову систему тощо. Смерть настає саме від цих захворювань, а не від СНІДу.

СНІД – мало заразна хвороба. В результаті обстеження декількох тисяч хворих, зареєстрованих і світі, встановлено, що вірус СНІДу передається:

- при статевому контакті з хворим або зараженим вірусом СНІДу, частіше при статевих збоченнях. Використання презерватива зменшує ризик зараження;

- в результаті використання для ін’єкцій нестерильних шприців, в основному наркоманами;

- шляхом переливання донорської крові, зараженої вірусом імунодефіциту;

- від вагітної жінки, зараженої СНІДом, новонародженому.

Вірус СНІДу не передається через повітря при розмові, кашлі тощо. При користуванні спільним посудом та іншими предметами вжитку, санвузлом, ванною, басейном і т.д. заразитися СНІДом не можна. Не беруть участі в його передачі і кровосисні комахи та членистоногі (комарі, клопи, кліщі й воші). Хоча після укусу зараженої СНІДом людини в організмі кровососів вірус деякий час зберігається, зараження ним здорової людини не відбувається через те, що кровососи тільки висмоктують кров, а не вводять її під час укусу в організм людини.

Інкубаційний період від моменту зараження ВІЛ до перших проявів інфекції може бути як коротким – 4- 5 тижнів, так і дуже довгим – декілька років. У середньому через 2 – 8 тижнів після інфікування в крові таких людей з’являються специфічні утворення, так звані антитіла проти ВІЛ, але в деяких випадках ці тіла з’являються через 6 місяців і більше. Клінічні симптоми виникають значно пізніше, а у 2/3 хворих взагалі може бути безсимптомна стадія перебігу хвороби протягом 1,5 – 5 років. За цей період збудник СНІДу руйнує лімфоцити, що неминуче призводить до глибоких змін усієї імунної системи хворої людини. Особливо небезпечним є те, що вірус уражає і клітини центральної нервової системи.

Треба сказати, що збудник СНІДу не стійкий в умовах зовнішнього середовища і чутливий до температури. Так, при температурі +56 – 58 °С вірус гине протягом 20 хвилин, а при температурі + 100 °С – миттєво. Вірус відносно швидко знищується основними антисептиками і дезінфектантами: 0,3 % розчином перекису водню, 50 % спиртом, але він відносно стійкий до ультрафіолетових променів. Якщо ВІЛ потрапляє у кров людини, знищити або евакуювати його з організму на сьогодні неможливо.

А зараз поговоримо про такі венеричні захворювання як сифіліс і гонорея.

Збудник сифілісу – бліда трепонема, яка називається ще блідою спірохетою, у 1905 р. після тривалих пошуків була відкрита німецькими вченими Ф.Шаудіном і Е.Гоффманом.

Перебіг сифілісу в деяких випадках майже безсимптомний, що тільки ускладнює прогноз захворювання, бо часом людина взагалі не має уявлення про те, що вона хвора, і лікувати сифіліс розпочинають надто пізно, іноді лише після несподіваної появи серйозних ускладнень, до яких належать тяжкі ураження центральної системи та внутрішніх органів.

Трепонема може проникати в організм через слизову оболонку будь-якої частини тіла, а також через шкіру, якщо на ній є хоча б найменша подряпина чи тріщина. на місці початкового проникнення вона починає посилено розмножуватися й водночас поширюється лімфатичним шляхами, посилено розмножуючись і тут; зовнішніх ознак захворювання протягом 4 -5 тижнів ще немає. Цей період сифілісу називається інкубаційним.

Після цього на місці проникнення трепонеми утворюється так званий твердий шанкер – виразка чи ерозія (садно) округлої форми завбільшки з ніготь мізинця з блискучою поверхнею; вона практично безболісна й має в своїй основі значний набряк тканини, що міститься нижче; цей набряк досить різко відмежований від навколишніх незмінених тканин і має характер тонкої, ніби хрящової пластинки. Через 7 -10 днів після появи твердого шанкеру різко збільшуються регіональні (тобто найближчі до нього) лімфатичні вузли: вони рухливі, безболісні й можуть досягати розмірів голуб’ячого яйця. Після цього збільшуються усі лімфатичні вузли тіла. Залежно від загального стану організму й особливостей шанкеру (виразка чи ерозія) твердий шанкер загоюється, не залишаючи сліду, або ж залишає рубець, особливо значний, якщо шанкер ускладнився іншою інфекцією. Тривалість цього періоду сифілісу, що називається первинним, дорівнює приблизно 4 – тижням.

При подальшому прогресування хвороби з’являються явища інтоксикації організму: загальна слабкість, нездужання, головний біль, біль у м’язах, суглобах і кістках (біль посилюється вночі), підвищення температури.

Якщо хворобу не лікувати, то приблизно через 2 – 3 місяці висип самовільно зникає, і хвороба переходить у вторинний прихований період. У цей час кількість трепонем в організмі зменшується внаслідок того, що посилено виробляються специфічні захисні речовини. Проте інфекція ще досить сильна для періодичних загострень, які проявляються новими висипаннями на шкірі. Кожне з них має назву рецидиву, а відповідний період сифілісу називається вторинним рецидивом. Так може тривати 2 – 5 років, доки хвороба не перейде в третинний період.

В третинний період сифілісу в організмі розвиваються тяжкі склеротичні зміни внутрішніх органів – печінки, підшлункової залози, легень, залоз внутрішньої секреції тощо. Характерні для третинного сифілісу й глибокі ураження судин.

А зараз поговоримо ще про одне венеричне захворювання – гонорею.

Основна початкова ознака гонореї – інтенсивне виділення гною із сечівника, а також значна різь і печія, які посилюються при сечовипусканні; можуть бути й болісні позиви на сечовипускання, пов’язані з поширенням інфекції на сечовий міхур. Ці ознаки з’являються через 1 – 3 дні після статевого контакту, під час я кого відбулося зараження, і через 7 -8 днів досягають найбільшої інтенсивності. Якщо хворого не лікувати, то через кілька тижнів хворобливі явища затихають і далі хвороба переходить у хронічну форму, розвиваючись майже безсимтомно або з незначними симптомами, до яких хворий швидко звикає. Але треба пам’ятати, що повного видужання ніколи не буває без відповідного лікування.

Можливість прихованого чи майже безсимптомного перебігу гонореї має важливе епідеміологічне значення: саме такі хворі є поширювачами інфекції. А в гострому періоді захворювання люди уникають статевих контактів.

отже, підводячи підсумок, треба зробити щонайменше два висновки: відповідь на питання – заразиться людина венеричною хворобою чи ні – прямо залежить від її поведінки; за умови правильної поведінки ймовірність захворювання дорівнює нулеві; роль виховання в боротьбі з венеричними хворобами значно вища, ніж у боротьбі з будь-якими іншими інфекційними захворюваннями. Можна стверджувати, що стійкість людини до венеричних хвороб має не тільки біологічні, а й соціальні підстави.

1.3. Психічне та фізичне насильство над особистістю.

Під фізичним насильством слід розуміти нанесення особі удару, побоїв, заподіяння їй тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, спричинення смерті. До фізичного насильства має бути, очевидно, віднесене і застосування до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою привести особу у безпорадний стан.

Під психічним насильством слід розуміти застосування погроз до особи, її залякування висловлюваннями, жестами чи іншими діями про застосування фізичного насильства до самого потерпілого чи до його родичів (наприклад, до дитини), а так само про знищення або пошкодження майна потерпілого чи його родичів, погроза розголошення відомостей, що ганьблять честь і гідність потерпілого.

Сексуальна образа (сексуальний контакт без згоди) і відповідальність за нього.

Сексуальні контакти між чоловіком та жінкою повинні ґрунтуватись на взаємній повазі один до одного. Особи чоловічої і жіночої статі мають в інтимних зносинах статеву свободу.

Статева свобода для жінки – це право жінки самостійно і вільно обирати час, місце та партнера для статевих зносин. Поруч із статевою свободою стоїть і її статева недоторканність – абсолютна заборона для кожного чоловіка вступати статеві зносини з жінкою всупереч її волі або не беручи до уваги таку волю.

Якщо чоловік посягає на статеву свободу і статеву недоторканність особи жіночої статі, то тим самим він скоює злочин, передбачений статтею 152 Кримінального Кодексу України.

Стаття 152, Зґвалтування

1. Зґвалтування, тобто статеві зносини з застосування фізичного насильства, погрози або з використанням безпорадного стану потерпілої, -

карається позбавленням волі на трок від трьох до восьми років.

2. Зґвалтування, вчинено повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених ст. ст. 153-155 цього Кодексу, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

3. Зґвалтування, чинене групою осію, або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього –

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

4. Зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої чи малолітнього –

карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

Поведінка, що може спровокувати на сексуальне насилля. Способи захисту від ґвалтівника.

Кримінологічні дослідження свідчать, що більшість зґвалтувань скоюється у травні - вересні, ввечері і вночі. Серед потерпілих від зґвалтування переважають дівчата та жінки у віці до 24 років; понад 80 % жертв неодружені.

Зверніть увагу на такий факт!

За даними кримінальної статистики більше 60 % потерпілих від зґвалтування своєю легковажною поведінкою сприяли скоєнню злочину. Майже кожна третя з постраждалих знаходилась у стані сп’яніння, інші йшли з незнайомими чоловіками в безлюдні місця, на квартиру, дачу, погоджувались на прогулянку машиною.

Однак у 40 % випадків зґвалтувань поведінка жертви до злочину була нормальною, такою, що не провокувала на насилля.

А зараз деякі поради дівчатам:

1. Будьте розбірливі в знайомствах. Уникайте малознайомих і тим більше нетверезих компаній. Не називайте сумнівним особам свою адресу і номер телефону.

2. Ввічливо відмовляйте на запрошення незнайомого чоловіка відвідати розважальні заклади (кафе, ресторан), а також, незалежно від приводу послухати музику, подивитися відеофільми, придбати дефіцитні речі і т.д., категорично відмовляйтесь зайти в його квартиру.

3. Якщо ви помітили, що за вами рухається автомобіль, перейдіть на інший бік або змініть напрямок руху. Відмовляйтесь від пропозиції випадкового знайомого підвезти вас на машині, особливо в темний час доби.

4. Намагайтесь не залишатись одна на дачі, особливо в періоди, коли основна маса дачників знаходяться в місті.

5. Опинившись в незнайомому місті, не користуйтесь запрошенням сумнівних осіб переночувати в них. Краще залишитись ночувати на вокзалі або в аеропорту.

6. Не ходіть без дорослих далеко від дому: в ліс, на річку тощо, не виїжджайте далеко до друзів, не засиджуйтесь допізна. Якщо це сталось, зателефонуйте додому, щоб вас зустріли на зупинці. Не приймайте пропозицію незнайомого провести вас додому.

7. Для забезпечення особистої безпеки можна використовувати газовий балончик, газовий тюбик, гумову грушу, нашатирний спирт тощо. Навчіться попередньо ним користуватись, щоб не спричинити собі неприємностей.

8. Якщо вас намагаються примусити до близькості, то перед тим, як кликати на допомогу, використовуйте засоби психологічного впливу: твердим і рішучим тоном вимагайте припинити спробу насильства. Скажіть, що ви чекаєте друга, батька, що ви хворі тощо. Будь-яке зволікання може привести до появи сторонніх громадян, працівників міліції, знайомих.

Розділ ІІ. В навколишньому середовищі

Тема 1. Пожежна безпека

Пожежна безпека електричних мереж

1.1.Запобігання виникненню пожежі від електричного струму.

Пам'ятайте про те, що порушення правил експлуатації електроприладів може призвести до короткого замикання, перевантаження проводів електромережі, іскріння та нагрівання контактних з'єднань.

Причинами виникнення короткого замикання є порушення ізоляції, зовнішні механічні пошкодження, переплутування проводів повітряних вводів у будинки під дією вітру та накидання на них металевих предметів.

Перевантаження електропроводки у побутових умовах виникає при одночасному ввімкненні в мережу декількох споживачів струму (настільних ламп, електроплиток, прасок, радіоприймачів тощо). У цьому випадку проводи через проходження по них струму значної величини швидко нагріваються до високої температури і створюють небезпеку виникнення пожеж.

З'єднання проводів нагріваються у випадку слабкого контакту або з'єднання проводів скрутками замість пайки чи зварки. Поганий контакт у цьому місці може викликати підвищення температури проводу і, якщо місце нагріву контактує з займистими предметами, ці предмети спалахують.

Велика кількість пожеж виникає від побутових електроприладів. Люди залишають увімкнений прилад на тривалий час без нагляду, що викликає сильне нагрівання приладу і пожежу.

Наслідком порушення правил експлуатації, неуважності, забування нерідко стає займання телевізора.

Більшість займань телевізорів пов'язано з тим, що в процесі експлуатації ізоляційні та конструктивні матеріали розігріваються до високої температури, виникає іскріння, електрична дуга. Займання може виникнути дуже швидко. Через 2—4 хвилини займаються зовнішні елементи телевізора, тому навіть при

короткочасному залишенні приміщення телевізор потрібно обов'язково вимкнути.

Причиною пожежі може бути попадання та накопичення пилу на елементах, які знаходяться під високою напругою. Пил перекриває контакти і виникає електрична дуга.

Якщо в телевізорі виникло загоряння, необхідно негайно відімкнути його від електромережі, витягнувши вилку з розетки. Якщо горіння продовжується, слід негайно викликати пожежну команду за телефоном «01» і приступити до гасіння.

Джерело займання необхідно накрити щільною мокрою тканиною або залити водою.

Особливу увагу слід звертати на плавкі запобіжники або автомати, які встановлюються на квартирних електрощитках для захисту внутрішньої електромережі. Заміну перегорілих плавких запобіжників слід здійснювати тільки каліброваними (6,10 або 15А) заводського виготовлення.

Запобігти пожеж від вказаних причин допоможе дотримання таких елементарних протипожежних правил:

— не використовувати несправні або саморобні електрозапобіжники;

— періодично перевіряти стан електропроводки в домі (квартирі), запросити спеціаліста-електромонтера;

— не зав'язувати електропроводи у вузли, не підвішувати їх на цвяхах;

— абажури та плафони з тканини, поліетилену не використовувати без спеціальних каркасів, щоб електролампи не доторкались до цих матеріалів. Вкручувати в такі абажури та плафони дозволяється лампи потужністю не більше 40 Вт;

— праски, плитки та електрочайники необхідно встановлювати на негорючі підставки (з металу, цегли тощо) далі від штор, фіранок та інших займистих предметів;

— не залишати ввімкнутими в мережу прилади без нагляду.

Правила гасіння пожеж, викликаних електричним струмом.

Якщо горить електричне обладнання або проводка, то насамперед треба вимкнути рубильник, вимикач або викрутити електричні пробки, а вже потім починати гасити вогонь. Якщо знеструмити мережу не вдалось, то треба пам'ятати такі особливості:

1. Не можна застосовувати воду для гасіння пожежі в електроустановках, які знаходяться під напругою.

2. Пожежу в електроустановках під напругою не можна гасити всіма видами пінних вогнегасників, бо піна має високу електропровідність.

3. Для гасіння електроустановок під напругою до 1000 В застосовуйте порошковий вогнегасник (наприклад, ОП-5, модель 01).

4. Якщо загорівся телевізор, його треба зразу відімкнути від електромережі, а потім гасити водою через верхні вентиляційні отвори задньої стінки (стояти збоку). Якщо поруч знаходяться штори або інші легкозаймисті предмети, необхідно насамперед накинути на нього ковдру, щоб вогонь не перекинувся на інші речі, і лише після цього бігти за водою або домашнім вогнегасником.

Якщо вибухнув кінескоп, дуже небезпечний отруйний дим, тому, намагаючись справитись з вогнем, затримайте дихання самі і попередьте інших; дітей краще відразу ж вивести з квартири.

Використання пожежного інвентарю та підручних засобів на першій стадії розвитку пожежі.

Дуже добре, якщо у вашій квартирі є вогнегасник. Він допоможе боротись з вогнем на початковій стадії загоряння. Про вогнегасники треба знати таке.

Побутові вогнегасники поділяються на пінно-хімічні, повітряно-пінні, вуглекислотні і порошкові.

Найбільш розповсюджені вогнегасники пінно-хімічні ОХП-10 та хімічні повітряно-пінні ОХВП-10.

Інструкція по користуванню вогнегасником написана на його корпусі. Треба не забути перед використанням вогнегасника прочистити сприск за допомогою прив'язаної до ручки шпильки. Справа в тому, що засмічення отвору сприску, через який буде поступати розчин, може призвести до вибуху вогнегасника. І ще одне попередження: хімічними пінними вогнегасниками не можна заливати електроприлади і електропроводку, які знаходяться під напругою. Інакше можна отримати електротравму.

В порошкових вогнегасниках використовується бікарбонат соди, який «засипає» вогонь, приблизно як пісок. Призначені вони для гасіння бензину, гасу, дизпалива, лаків, фарб та ін., у тому числі і електроприладів, напруга яких не перевищує однієї тисячі вольт.

Для цієї ж мети підійдуть вуглекислотні вогнегасники, які містять скраплений газ, вуглекислотний ангідрид, який, випаровуючись, сильно охолоджує (аж до утворення сухого льоду) палаючі поверхні. Він найбезпечніший при гасінні електроприладів.

Необхідно пам'ятати, що всі вогнегасники працюють невеликий проміжок часу: пінні — 60—80 секунд, вуглекислотні — 25—45, порошкові — лише 10—15. Тому приводити їх у дію треба безпосередньо біля місця пожежі і працювати без розкачки.

Струмінь вогнегасника не можна розбризкувати скрізь і потроху. Струмінь треба спрямовувати в одне місце і не відводити, поки вогонь не буде загашений.

А що робити, коли вогнегасник відпрацював своє?

Треба бігти до пожежного щита (якщо він є поруч) і набрати води чи піску у відро, яке висить на ньому.

Засипаючи піском палаючі поверхні, ви перекриваєте надходження до вогню кисню і тим самим гасите вогонь. Особливо добре використовувати пісок (сухий пісок!) для гасіння електроприладів, що знаходяться під напругою.

Якщо нема піску, його можна замінити пральними порошками і порошкоподібними засобами чищення.

Такий же ефект досягається, якщо полум'я закрити цупкою і щільною тканиною, негорючим матеріалом.

Дуже погано, якщо нема під рукою протипожежних засобів. У таких випадках малі осередки пожежі можна гасити мокрою ганчіркою, мокрим віником. Вогонь збивається мокрою ганчіркою ударами зверху або розмазуванням води по палаючій поверхні.

Якщо вогонь розростається — відкривайте на повну потужність крани і підставляйте під них відра.

Використовуйте обидва крани — з холодною і гарячою водою. Зливний отвір заткніть пробкою, щоб у ванну набиралась вода, яка проливається з відер. Зачерпувати воду відром з наповненої ванни швидше, ніж чекати, доки вона набіжить з крана.

1.2. Захист

План евакуації при пожежі.

При виникненні пожежі вже на першій стадії виділяється теплота, токсичні продукти згоряння, можливі обвалення конструкцій. Тому слід враховувати необхідність евакуації людей у визначені строки. Показником ефективності процесу є час, протягом якого люди можуть при необхідності залишити окремі приміщення і будинок загалом. Безпека евакуації досягається тоді, коли тривалість евакуації людей з окремих приміщень і будинку в цілому менша критичної тривалості пожежі, що становить небезпеку для людини. Критичною тривалістю пожежі вважається час досягнення при пожежі небезпечних для людини температур і зменшення вмісту кисню у повітрі. Не вважаються евакуаційними виходи, що пов'язані з механічним приводом (ліфти, ескалатори), сходи, які не розташовані у сходових клітках. Евакуаційних виходів з приміщення кожного поверху має бути не менше двох. Мінімальна ширина шляхів евакуації — не менше 1 м, дверей — 0,8 м. Двері на шляхах евакуації мають відчинятися у напрямку виходу зі споруди. У кожному приміщенні (поверху) слід вивісити план евакуації людей і матеріальних цінностей.

На плані слід відзначити:

— першочергові дії при виникненні пожежі;

— місця розташування телефонів, пожежних кранів, вогнегасників;

— основні та запасні маршрути евакуації.

Способи оповіщення населення про пожежу.

При виникненні пожежі, яка має значні масштаби, вступають в роботу штаби цивільної оборони, які інформують населення про стихійне лихо. Для того, щоб населення вчасно ввімкнуло радіо або телевізор, використовують сигнали транспортних засобів, а також переривчасті гудки підприємств.

Запам'ятайте!Завивання сирен, переривчасті гудки підприємств і сигнали транспортних засобів означають попереджувальний сигнал «Увага всім!» Почувши цей сигнал, негайно вмикайте теле- і радіоприймачі і слухайте термінове повідомлення місцевих органів влади або штабів цивільної оборони. Усі подальші дії визначаються їхніми вказівками.

В сільській місцевості, на дачних територіях можна застосовувати «класичні» сигнали оповіщення — часті удари в дзвін або в підвішену на стовпі рейку.

Правила пожежної безпеки у навчальних кабінетах, школі, квартирі (домівці).

Як уже зазначалося, найбільш розповсюдженими причинами пожеж є: необережне поводження з вогнем, ігри з вогнем, неправильна експлуатація печей, газових і гасових приладів, порушення правил користування електропобутовими приладами, товарами побутової хімії тощо.

Попередити пожежу неважко. Потрібно тільки пам'ятати про правила пожежної безпеки та виконувати їх.

Насамперед будьте обережні при поводженні з відкритим полум'ям. Не кидайте непогашені сірники, не розводьте багать поблизу будівель.

Необхідно слідкувати за справністю гасових приладів, не встановлювати їх у коридорах загального користування, в проходах, сходових клітках, а також біля займистих перегородок, меблів, штор й інших предметів домашнього користування.

Не можна ставити на запалені гасові прилади важкий та громіздкий посуд (виварки, відра), бо вони можуть перекинути прилад і викликати пожежу.

Забороняється заправляти гасові прилади бензином. Заправляти їх потрібно тільки освітлювальним гасом вдень при електричному освітленні, причому заповнювати резервуар гасом можна не більше ніж на 3/4 ємкості. Після заправки його необхідно насухо протерти. Щоб запобігти спалаху, не можна доливати гас у неохоловші прилади. Не можна надто накачувати повітрям резервуар примуса. Запас гасу для нагрівальних приладів повинен зберігатись у невеликій кількості в металевій тарі, яка щільно закривається.

Велику небезпеку являє собою газ. Внаслідок пошкодження або несправності газопроводу він може проникнути у приміщення, змішатись з певною порцією повітря та утворити вибухонебезпечну суміш. Для вибуху достатньо невеликого джерела вогню - сірника або електричної іскри, яка може виникнути при ввімкненні штепселя в розетку або при користуванні вимикачем.

Іноді з деяких причин припиняється або слабшає подача газу, і вогонь газової плити гасне. Якщо під час відсутності подачі газу крани не були перекриті, а надходження газу відновилось, в приміщенні може утворитись вибухонебезпечна суміш.

При експлуатації газових плит, печей та колонок необхідно дотримуватись таких правил:

— щоб запалити газ, спочатку необхідно запалити сірник і тільки потім трішки відкрити кран. Коли газ загориться і полум'я вирівняється, можна відрегулювати подачу газу;

— перед тим як запалити газ в печі, необхідно відчинити на 2—3 хвилини дверцята печі, щоб очистити пальник і димохід від газу, який випадково міг там накопичитись;

— якщо подача газу припинилась, необхідно негайно закрити крани пальника та газопроводу;

— категорично забороняється залишати газ, який горить без нагляду;

— не можна залишати на ніч газ, який горить.

Слід пам'ятати, що не можна користуватись газовими приладами у тих випадках, якщо полум'я відривається від пальника, вибивається з-під нагрівача або сильно нагрівається кожух водонагрівача. При появі запаху газу в приміщенні слід негайно загасити піч, відчинити вікно та двері, закрити загальний кран на газопроводі та провітрити приміщення. Суворе та систематичне виконання протипожежних вимог при експлуатації газових приладів дозволить уникнути нещасних випадків і пожеж.

Для ремонту квартир, догляду за меблями, домашніми речами тощо застосовують товари побутової хімії. Багато з них містять летючі вогненебезпечні речовини, які у суміші з повітрям утворюють вибухонебезпечні концентрації. Недотримання правил пожежної безпеки при зберіганні та використанні таких матеріалів у побуті може призвести до вибуху та пожежі.

Зберігати вогненебезпечні речовини слід у приміщеннях, де немає відкритих джерел вогню, в герметичній тарі, далеко від нагрівальних приладів.

Не можна зберігати вогненебезпечні матеріали у хлівах, підвалах житлових будинків.

При роботі з фарбами, розчинниками, клеями на нітрооснові слід ретельно провітрювати приміщення.

В процесі роботи та після її закінчення не можна застосовувати відкритий вогонь і вмикати освітлення та електроприлади до повного провітрення приміщення.

Особливі заходи перестороги необхідно застосовувати при користуванні пожежонебезпечними хімікатами в аерозольній упаковці. Не можна розпиляти аерозольну продукцію поблизу відкритого полум'я, зберігати її поблизу нагрівальних приладів.

Окремо слід сказати про вимоги пожежної безпеки щодо утримання територій, які прилягають до житлових будинків, школи.

Зазначені території повинні постійно утримуватись в чистоті. Відходи займистих матеріалів, опале листя та суху траву необхідно регулярно прибирати та вивозити з території.

Дороги, проїзди, під'їзди до будівель і пожежних вододжерел, а також підходи до пожежного інвентаря повинні бути завжди вільними.

Протипожежні розриви між спорудами не повинні використовуватись для зберігання матеріалів та обладнання, а також для стоянки автотранспорту.

Щоб запобігти пожежі у школі, необхідно дотримуватись правил пожежної безпеки щодо утримання споруд і приміщень.

Розміщення меблів та обладнання у приміщеннях не повинно перешкоджати евакуації школярів і підходу до засобів пожежогасіння. В коридорах, вестибулях, холах, на сходових клітках і дверях евакуаційних виходів повинні бути вказівні знаки безпеки.

Евакуаційні підходи, виходи, коридори, тамбури та сходи не повинні захаращуватись різними предметами та обладнанням. В період перебування дітей у школі двері евакуаційних виходів допускається зачиняти тільки з середини за допомогою засувів, які легко можна відчинити без ключів.

У приміщеннях, пов'язаних з перебуванням школярів, килими, паласи, килимові доріжки тощо слід прикріплювати до підлоги.

На горищах не дозволяється сушити білизну, влаштовувати склади, архіви, майстерні тощо. Не можна прикріплювати до димоходів радіо та телевізійні антени.

Двері від горищ та технічних приміщень повинні бути постійно зачинені на замок. Ключі від замків слід зберігати в певному місці, доступному для їх отримання в будь-який час доби. На дверях горищ і технічних приміщень повинні бути написи, які визначають призначення приміщень місце зберігання ключів.

Зовнішні пожежні драбини і огорожі на дахах будівель повинні утримуватись у справному стані. Допускається нижню частину зовнішніх вертикальних пожежних драбин закривати легкоз’ємними щитами на висоту не більше 2,5 м від рівня землі.

Слухові вікна на горищах повинні бути засклені та зачинені.

Приямки вікон підвальних і цокольних приміщень повинні утримуватись у чистоті. Не допускається встановлювати на приямках і вікнах нез’ємні металеві грати, захаращувати приямки та закладати цеглою вікна.

Перед початком опалювального сезону котельні, калориферні установки, печі та інші прилади опалення, системи вентиляції, кондиціювання повітря повинні бути ретельно перевірені та відремонтовані.

Димоходи печей та димові труби необхідно очистити від сажі перед початком опалювального сезону і не менше одного разу в два місяці протягом опалювального сезону.

Біля отвору печі на дерев’яній підлозі повинен встановлюватись металевий лист розміром не менше 50 × 70 см.

Категорично забороняється розпалювати печі гасом, бензином та іншими легкозаймистими речовинами.

Не допускається робота печі з несправними та відчиненими дверцятами, а також використання для печі дров, довжина яких більша глибини па ливника.

На горищах усі димові труби та стіни, в яких проходять димові канали, повинні бути побіленими.

Попіл з печей повинен вигрібатись в спеціальному металеву тару (з ніжками і щільною кришкою) і видалятись у спеціально відведені місця.

Паливо (дрова, вугілля, торф тощо) необхідно зберігати в спеціальних приміщеннях не ближче 10 м від будівель. Не допускається зберігати паливо у підвальних та цокольних приміщеннях з горючими перекриттями.

Якщо дотримуватись наведених правил пожежної безпеки, то пожежа у вашому домі, школі ніколи не виникне.

Рятування людей.

Запам'ятайте основні правила рятування людей, які опинились в зоні пожежі.

1. Потерпілих треба витягти (навіть волоком) на свіже повітря, щоб вони не померли від чадного газу, задухи або високої температури.

2. В першу чергу допомогу слід надавати дітям і літнім людям.

3. При великій задимленості під'їзду використовувати сходи для евакуації не можна. Добігти до низу ви можете просто не встигнути.

4. Використовуйте для спуску (підйому) зовнішні драбини, які з'єднують верхні і нижні балкони, або виходьте через лоджії квартир сусідніх під'їздів.

5. Якщо неможливо вийти на вулицю через вхідні двері і вікна перших поверхів, підіймайтесь на дах. Там є чим дихати і легше організувати рятувальні роботи.

6. При перебіганні через охоплені вогнем приміщення необхідно позбавитись від горючого синтетичного одягу, замінивши його на шерстяний або бавовнянопаперовий. Шию слід обмотати шарфом або рушником, на голову надягти зимову шапку і опустити «вуха». Потім слід облити себе водою. Накритись з головою мокрим покривалом, пальтом, плащем, шматком цупкої бавовнянопаперової тканини. Захистити дихальні шляхи мокрою тканиною. Перебігати вогонь треба швидко, на одному диханні.

7. У приміщенні, де багато диму, слід рухатись, пригнувшись або навіть повзком, бо внизу менша концентрація диму і шкідливих його речовин.

8. Відчувши, що на вас загорівся одяг, — не думайте бігти! Біг лише підсилить інтенсивність горіння, роздмухає полум'я. Краще скинути одяг, а якщо це неможливо — впасти на підлогу і, перекочуючись, збити полум'я. Ще надійніше накрити палаючу поверхню шматком щільної тканини, пальтом, плащем і, міцно притиснувши, дочекатись, доки вогонь потухне.

9. Надаючи допомогу людині, на якій загорівся одяг, треба звалити її, облити водою або збити полум'я тканиною. Тільки

не треба закривати людину з головою, щоб гаряче повітря не обпалило їй дихальні шляхи.

10. Якщо ви знаходитесь на верхніх поверхах будинку і залишити приміщення нема змоги, як би вам не було жарко і страшно, як би ви не задихались — не думайте стрибати вниз. Стрибки з вікон і з балконів, розташованих вище четвертого поверху, в половині випадків закінчуються трагічно. Треба сидіти і чекати на допомогу, вас обов'язково врятують.

11. Стрибати з вікон припустимо лише при крайній необхідності і тільки з нижніх поверхів. При цьому з вікна потрібно не вистрибувати аби як, а сісти на підвіконня, опустити вниз ноги, розвернутись обличчям до стінки, зачепитись руками за підвіконня, повиснути на витягнутих руках і стрибнути, трішки зігнувши ноги в колінах.

Домедична допомога постраждалим від пожеж.

Найбільш характерними наслідками для здоров'я людей, які перебували в зоні пожежі, є отруєння чадним газом і опіки.

Отруєння чадним газом.При отруєнні чадним газом у людини з'являється головний біль, загальна слабкість, нудота, іноді блювота, сонливість, озноб, а іноді і втрата свідомості.

Потерпілого необхідно негайно винести на свіже повітря, а якщо отруєння відбулось взимку, — в тепле приміщення, яке провітрюється, покласти на спину і тепло вкрити.

Необхідно звільнити потерпілого від одягу, який стискає (ремінь, комір), дати понюхати нашатирного спирту і слідкувати за тим, щоб він не заснув. Якщо потерпілий у свідомості, необхідно заставити його випити гарячий чай або каву. У важких випадках отруєння слід терміново викликати лікаря.

Якщо потерпілий не дихає, необхідно зробити штучне дихання, якщо ж дихає — штучне дихання робити шкідливо.

Опіки.Опіками називають пошкодження тканин людського організму, які виникають внаслідок дії високої температури (термічний опік), різних хімічних речовин (хімічні опіки). При пожежах люди отримують термічні опіки.

Дії при отриманні термічного опіку такі. Перш за все необхідно вивести потерпілого із зони дії вогню, швидко прибрати палаючий або тліючий одяг чи загасити його.

Щоб зменшити біль і припинити набряк тканин, з цією метою в літній час можна облити потерпілого водою або щільно загорнути в ковдру, покривало, килим або в який-небудь інший матеріал достатньої величини.

Особливо треба бути уважним до дітей. Буквально занурити дитину у воду, а потім зняти колготки і всі речі. На дорослому потрібно розрізати тліючий одяг і зняти його, намагаючись не пошкодити і не забруднити опікову поверхню.

При поширених опіках загорнути потерпілого в чисте простирадло, терміново викликати «швидку допомогу» або доставити його в лікувальний заклад на носилках. При опіках кінцівок необхідна іммобілізація шиною або яким-небудь підручним матеріалом. Якщо немає блювоти, дати багато питва, краще води з додаванням кухонної солі і харчової соди — по чайній ложці на літр води.

До приїзду «швидкої допомоги» для зменшення болю можна дати потерпілому 1—2 таблетки анальгіну, аспірину.

При дрібних поверхневих опіках необхідно швидко охолодити обпечену шкіру водою, льодом, снігом протягом 5—10 хвилин — до зменшення болю.

В холодний, тим більше зимовий час, слід зігріти потерпілого, оскільки охолодження негативно впливає на стан потерпілого і сприяє розвитку шоку.

При опіках першого ступеня(коли шкіра тільки почервоніє) пов'язки можна не накладати. Достатньо декілька разів на день обробити обпечену шкіру спеціальними аерозолями типу « Левіан», «Вінізоль», «Оксициклозоль», «Пантенол», які призначені для лікування поверхневих опіків.

При опіку другого ступеня(коли утворилися пухирці, причому деякі з них тріснули і порушилась цілісність епідермального покриву — верхнього шару шкіри) обробляти ділянку опіку спиртом не можна, оскільки це викликає сильний біль. Пухирці не можна проколювати: вони оберігають опікову поверхню від інфекції. На ділянку опіку слід накласти стерильну пов'язку (стерильний бинт або пропрасовану тканину).

Слід зазначити, що обпечену шкіру не можна змащувати жиром, зеленкою, міцним розчином марганцівки, бо лікарю важко буде встановити ступінь враження тканини.

Відповідальність за навмисний підпал; пожежу, що сталася за необережного поводження.

Кримінальний кодекс України в статтях 194 та 196 передбачає відповідальність особи за навмисне знищення або пошкодження майна шляхом підпалу (позбавлення волі від 3 до 15 років).

Відшкодування матеріальних збитків постраждалим від пожеж.

Відшкодування матеріальних збитків постраждалим від пожеж здійснюється особою, яка спричинила пожежу (незалежно від форми вини) в повному обсязі.

Тема 2. Я пасажир мотоцикла та вантажного автомобіля

Основні відомості про мотоцикл

2.1. Види мотоциклів.

Мотоцикл — дво-, або триколісна (з причіпною коляскою) самохідна машина, призначена для пересування по шляхах різного профілю. Мотоцикл має двигун внутрішнього згоряння з робочим об'ємом понад 50 см³. Вперше мотоцикли почали застосовуватись у країнах Західної Європи наприкінці XIXстоліття.

За призначенням мотоцикли поділяються на:

— дорожні;

— спортивні;

— спеціальні (вантажні, патрульні тощо).

Правила дорожнього руху прирівнюють до мотоциклів моторолери, мотоколяски та механічні транспортні засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кг.

Активна та пасивна безпека конструкції мотоцикла.

Мотоцикл є доволі небезпечним транспортним засобом, при невмілому користуванні яким можна отримати різні травми. В конструкції мотоцикла передбачено ряд пристроїв, які зменшують ймовірність отримання тілесних ушкоджень. До таких пристроїв належать:

— дуги безпеки, які перешкоджають повному падінню мотоцикла на землю і тим самим запобігають притисканню мотоцикліста і пасажира;

— захисне переднє скло;

— захисні щитки біля ніг мотоцикліста;

— поперечна рукоятка на сідлі для пасажира, за яку він повинен триматись під час руху мотоцикла.

2.2. Безпека руху мотоцикла.

Хто може керувати мотоциклом.

Керувати мотоциклом дозволяється особам, які досягли 16-річного віку і мають посвідчення на право керування даним транспортним засобом та талон, що додається до посвідчення.

Захисний одяг для мотоцикліста і пасажирів.

Правила дорожнього руху встановлюють таку вимогу до одягу мотоцикліста і пасажирів: під час руху на мотоциклі бути в застебнутому мотошоломі і не перевозити пасажирів без застебнутих мотошоломів.

Перевезення пасажирів на мотоциклах.

Правила для пасажирів мотоцикла

Посадку (висадку) на мотоцикл (з мотоцикла) дозволяється здійснювати пасажирам після повної зупинки мотоцикла.

Під час пересування на мотоциклі пасажиру треба бути в застебнутому мотошоломі і триматись за рукоятку.

У разі дорожньо-транспортної пригоди пасажир повинен подати можливу допомогу потерпілим і повідомити про пригоду органи міліції.

Забороняється перевозити людей в кузові вантажного мотоцикла.

Нaзадньому сидінні мотоцикла забороняється перевозити дітей, зріст яких менше 145 см, або тих, що не досягли 12-річного піку.

Основні вимоги Правил дорожнього руху для мотоциклістів.

Правила дорожнього руху для мотоциклістів такі ж, як і для події в інших транспортних засобів. Існують лише деякі особливості.

1. Під час руху на мотоциклі бути в застебнутому мотошоломі і не перевозити пасажирів без застебнутих мотошоломів.

2. Мотоцикли без бокового причепа можна ставити на стопи її, і на проїзній частині в два ряди.

3. Забороняється перевозити на задньому сидінні мотоцикла дітей, зріст яких менше 145 см, або тих, що не досягли 12-річиого віку.

4. Забороняється буксирування мотоциклами без бокового причепа, а також таких мотоциклів.

5. Особам, котрі навчаються керування мотоциклами, повинні бути не менше 14 років. Вони зобов'язані завжди мати при собі документ, що засвідчує їхній вік.

6. Забороняється експлуатація мотоцикла:

  • при залишковій висоті малюнка протектора на шинах менше 0,8 мм;
  • при відсутності на мотоциклі з боковим причепом медичної аптечки, знака аварійної зупинки (миготливого червоного ліхтаря);
  • при відсутності на мотоциклі передбачених конструкцією дуг безпеки;
  • при відсутності на мотоциклі передбачених конструкцією підніжок, на сідлі — поперечних рукояток для пасажира.

2.3.Безпека пасажирів вантажного автомобіля

Безпечні місця у вантажному автомобілі.

При перевезенні осіб в кузові вантажного автомобіля найбільш безпечними є місця в середині кузова, далі від бортів кузова. Це пов'язано з тим, що під час руху по нерівній дорозі або при ДТП люди, що знаходяться біля бортів, можуть травмуватись від стиснення частин тіла. Перебування біля бортів в зазначених несприятливих умовах може призвести до падіння пасажирів з автомобіля.

Посадка та висадка.

Посадка і висадка пасажирів повинні здійснюватись зі сторони тротуару або узбіччя, а також через задній борт кузова.

Перед поїздкою водій вантажного автомобіля повинен проінструктувати пасажирів про правила посадки, висадки, розміщення і поведінки у кузові.

Заборона перевезення дітей у кузовах.

Правила дорожнього руху забороняють перевозити дітей до 16-річного віку в кузові будь-якого вантажного автомобіля.

Поведінка пасажира вантажного автомобіля.

Пасажирам вантажного автомобіля під час руху необхідно сидіти на спеціально обладнаних місцях, їм забороняється стояти під час руху в кузові вантажного автомобіля, сидіти на бортах і на вантажі, який знаходиться на рівні або вище бортів.

Тема 3. Організація дорожнього руху

3.1. Організація дорожнього руху.

Правила дорожнього руху можуть діяти ефективно тільки у поєднанні з нормальною організацією дорожнього руху, яка полегшує учасникам руху сприйняття і оцінку обстановки. В повідомленнях ДАІ, в яких іде мова про випадки ДТП з дітьми, констатуються порушення, які стали причиною нещасних випадків: вихід із-за перешкод на проїзну частину, перехід проїзної частини поза межами переходу тощо. Але чи хто-небудь аналізував, чим саме були викликані такі дії? Може, це тільки наслідки причин, що штовхнули дітей на такі поступки? Може, це результат неправильної організації дорожнього руху?

Під організацією дорожнього руху слід розуміти комплекс ) інженерних та організаційних заходів на існуючій вулично-дорожній мережі, які забезпечують безпеку руху пішоходів і транспорту.

Правила дорожнього руху.

Правила дорожнього руху — в Україні основний нормативний акт, що регламентує порядок дорожнього руху і взаємовідносини його учасників — водіїв, пішоходів! і пасажирів. Правила сприяють додержанню належної швидкості руху і його безпеці, встановлюють значення сигналів світлофора, дорожніх знаків і дорожньої розмітки, визначають дії учасників дорожнього руху в найхарактерніших умовах і ситуаціях, містять перелік вимог, яким мають відповідати транспортні засоби, тощо. Правила діють всюди, де можливий рух транспортних засобів. За невиконання Правил дорожнього руху законодавством передбачено карну, адміністративну або дисциплінарну відповідальність.

Вперше правила автомобільного руху були запроваджені в практику (1896 р.) в Англії, згодом їх почали застосовувати в інших країнах. В 1920 р. були затверджені перші за радянської влади Правила дорожнього руху — «Про авторух по м. Москві та її околицях (Правила)».

Зараз в Україні діють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.1993 р. № 1094. Вони набули чинності з 01.05.1994 р. В Правилах враховано передовий вітчизняний і міжнародний досвід у галузі автомобільного транспорту і дорожнього руху, положення нових стандартів.

Пріоритети в дорожньому русі.

Пріоритет— це перевага в русі одних учасників дорожнього руху перед іншими, або іншими словами — це право на першочерговий рух стосовно інших учасників руху.

Пріоритет може встановлюватись спеціальними знаками (мал. 1), а також при виникненні певних ситуацій, вказаних в розділах 3 («Рух транспортних засобів із спеціальними сигналами»), 8 («Регулювання дорожнього руху»), 10 («Початок руху та зміна його напрямку»), 11 («Розташування транспортних засобів на дорозі»), 14 («Обгін»), 16 («Проїзд перехрестя»), 17 («Переваги маршрутних транспортних засобів»), 18 («Проїзд пішохідних переходів і зупинок транспортних засобів»), 26 («Рух у житловій зоні»), 27 («Рух по автомагістралях і дорогах для автомобілів»), 28 («Рух по гірських дорогах і на крутих спусках») Правил дорожнього руху.

а) «Дати дорогу». Водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що рухаються по головній дорозі, на яку він виїжджає, а за наявності таблички (мал. 2) — транспортним засобам, що рухаються по головній дорозі.

б) «Проїзд без зупинки заборонено». Забороняється проїзд перехрестя без зупинки перед розміткою стоп-лінія (мал. 3), а якщо вона відсутня — перед перехрещуваною проїзною частиною. Водій зобов'язаний дати дорогу транспортним засобам, що рухаються по головній дорозі, на яку він виїжджає, а за наявності таблички (мал. 2) — транспортним засобам, що рухаються по головній дорозі.

в) «Головна дорога». Надається право першочергового проїзду перехрестя.

г) «Кінець головної дороги».

д) «Перевага зустрічного руху» Забороняється в'їзд на вузьку ділянку дороги, якщо це може утруднити зустрічний рух. Водій повинен дати дорогу зустрічним транспортним засобам, що знаходяться на вузькій ділянці.

е) «Перевага перед зустрічним рухом». Вузька ділянка дороги, під час руху по якій водій має перевагу стосовно зустрічних

транспортних засобів.

Знаки а, б, д, е (мал. 1) установлюються безпосередньо перед перехрестям або вузькою ділянкою дороги, знаки в, г (мал. 1) — на початку та в кінці головної дороги.

Поза населеними пунктами на дорогах з твердим покриттям знаки а і б дублюються знаком а, який встановлюється на відстані 150—300 м від перехрестя разом з табличкою (мал. 4).

Знак б може бути встановлено перед залізничним переїздом. Водій зобов'язаний зупинитись перед стоп-лініею (мал. 3), а коли її немає — перед знаком б.

Регулювання дорожнього руху: регулювальник, світлофор, знаки, розмітка.

1. Регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.

2. Тимчасові дорожні знаки на переносних пристроях або дорожньому обладнанні, виконані на жовтому фоні, мають перевагу перед постійними дорожніми знаками і дорожньою розміткою.

3. Сигнали регулювальника мають перевагу перед сигналами світлофорів, вимогами дорожніх знаків та дорожньої розмітки і є обов'язковими для виконання.

4. Дорожні знаки поділяються на групи:

а) попереджувальні знаки. Інформують водіїв про наближення до небезпечної ділянки дороги і характер небезпеки. Під час руху по цій ділянці необхідно вжити заходів для безпечного проїзду;

б) знаки пріоритету. Встановлюють черговість проїзду перехресть, перехрещень проїзних частин або вузьких ділянок дороги;

в) заборонні знаки. Запроваджують або скасовують певні обмеження в русі;

г) наказові знаки. Показують обов'язкові напрямки руху або дозволяють деяким категоріям учасників рух по проїзній частині чи окремих її ділянках, а також запроваджують або скасовують деякі обмеження;

д) інформаційно-вказівні знаки. Запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об'єктів, територій, де діють спеціальні правила;

е) знаки сервісу. Інформують учасників дорожнього руху про розташування об'єктів обслуговування;

є) таблички до дорожніх знаків. Уточнюють або обмежують дію знаків, разом з якими вони встановлені.

5. Дорожня розмітка поділяється на горизонтальну та вертикальну і використовується окремо або разом з дорожніми знаками, вимоги яких вона підкреслює або уточнює.

5.1. Горизонтальна дорожня розмітка встановлює певний режим і порядок руху. Вона наноситься на проїзній частині або по верху бордюру у вигляді ліній, стріл, написів, символів тощо фарбою чи іншими матеріалами відповідного кольору згідно з пунктом 1 додатку № 2 ПДР.

5.2. Вертикальна розмітка у вигляді смуг білого і чорного кольору на дорожніх спорудах та елементах обладнання доріг призначена для зорового орієнтування.

6. Дорожнє обладнання застосовується як допоміжний засіб забезпечення регулювання дорожнього руху на небезпечних ділянках доріг, де інших засобів недостатньо. До нього належать:

а) огородження і світлове сигнальне обладнання в місцях будівництва, реконструкції та ремонту доріг;

б) попереджувальні світлові круглі тумби, що встановлюються на розділювальних смугах або острівцях безпеки;

в) направляючі стовпчики, що призначені для забезпечення видимості зовнішнього краю узбіч і небезпечних перешкод в умовах недостатньої видимості. Вони позначаються вертикальною розміткою і додатково можуть бути обладнані світлоповер-тачами: праворуч — червоного кольору, ліворуч — білого;

г) опуклі дзеркала для розширення оглядовості водіям транспортних засобів, які проїжджають перехрестя чи інше небезпечне місце з недостатньою оглядовістю;

д) дорожні огородження на мостах, шляхопроводах, естакадах, насипах та інших небезпечних ділянках доріг;

е) пішохідні огородження в небезпечних для переходу проїзної частини місцях.

7. Світлофори призначені для регулювання руху транспортних засобів і пішоходів, мають світлові сигнали зеленого, жовтого, червоного і біло-місячного кольорів, які розташовані вертикально чи горизонтально. Сигнали світлофора можуть бути з нанесеною суцільною чи контурною стрілкою (стрілками), із силуетом пішоходів, Х-подібні.

7.1. У світлофорах з вертикальним розташуванням сигналів сигнал червоного кольору — зверху, зеленого — знизу, а з горизонтальним: червоного — ліворуч, зеленого — праворуч.

7.2. Світлофори з вертикальним розташуванням сигналів можуть мати одну або дві додаткові секції з сигналами у вигляді зеленої стрілки (стрілок), що розташовуються на рівні сигналу зеленого кольору.

7.3. Сигнали світлофора мають такі значення:

а) зелений дозволяє рух;

б) зелений у вигляді стрілки (стрілок) на чорному фоні дозволяє рух у зазначеному напрямку (напрямках). Таке саме значення має сигнал у вигляді зеленої стрілки (стрілок) у додатковій секції світлофора.

Сигнал у вигляді стрілки, що дозволяє поворот ліворуч, дозволяє й розворот, якщо він не заборонений.

Сигнал у вигляді зеленої стрілки (стрілок) у додатковій (додаткових) секції, увімкнений разом із зеленим сигналом світлофора, інформує водія про те, що він має перевагу у зазначеному стрілкою (стрілками) напрямку (напрямках) руху перед транспортними засобами, що рухаються з інших напрямків;

в) зелений миготливий дозволяє рух, але інформує про те, що незабаром буде ввімкнено сигнал, який забороняє рух.

Для інформування водіїв про час (у секундах), що залишився до кінця горіння сигналу зеленого кольору, можуть застосовуватися цифрові табло;

г) чорна контурна стрілка (стрілки), нанесена на основний зелений сигнал, інформує водіїв про наявність додаткової секції світлофора і вказує інші дозволені напрямки руху, ніж сигнал додаткової секції;

д) жовтий — забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів;

е) жовтий миготливий сигнал або два жовті сигнали, які миготять, дозволяють рух і інформують про наявність небезпечного нерегульованого перехрестя або пішохідного переходу;

є) червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних сигнали, які миготять, забороняють рух.

Сигнал у вигляді зеленої стрілки (стрілок) у додатковій (додаткових) секції разом з жовтим або червоним сигналом світлофора інформує водія про те, що рух дозволяється у вказаному напрямку за умови безперешкодного пропуску транспортних засобів, які рухаються з інших напрямків;

ж) поєднання червоного і жовтого сигналів забороняє рух і інформує про наступне вмикання зеленого сигналу;

з) чорні контурні стрілки на червоному і жовтому сигналах не змінюють значення цих сигналів та інформують про дозволені напрямки руху при зеленому сигналі;

й) вимкнений сигнал додаткової секції забороняє рух у напрямку, вказаному її стрілкою (стрілками).

7.4. Для регулювання руху транспортних засобів по смугах проїзної частини, напрямок руху на яких може змінюватися на протилежний, застосовуються реверсивні світлофори з червоним Х-подібним сигналом і зеленим сигналом у вигляді стрілки, спрямованої вниз. Ці сигнали забороняють або дозволяють рух по смузі, над якою вони розташовані.

Основні сигнали реверсивного світлофора можуть бути доповнені жовтим сигналом у вигляді стрілки, нахиленої по діагоналі вниз праворуч або ліворуч, увімкнення якого забороняє рух і інформує про зміну сигналу реверсивного світлофора і необхідність перестроювання на смугу, на яку вказує стрілка.

При вимкнених сигналах реверсивного світлофора, що розташований над смугою, позначеною з обох боків дорожньою розміткою 1.9, в'їзд на цю смугу заборонено.

7.5. Для регулювання руху трамваїв можуть застосовуватися світлофори з чотирма сигналами біло-місячного кольору, розташованими у вигляді літери «Т».

Рух дозволяється лише у разі вмикання одночасно нижнього сигналу і одного або кількох верхніх, з яких лівий дозволяє рух ліворуч, середній — прямо, правий — праворуч. Якщо ввімкнено лише три верхні сигнали — рух заборонено.

7.6. Для регулювання руху на залізничних переїздах використовуються світлофори з двома червоними сигналами або одним біло-місячним і двома червоними, які мають такі значення:

а) миготливі червоні сигнали забороняють рух транспортних засобів через переїзд;

б) миготливий біло-місячний сигнал показує, що сигналізація справна і не забороняє руху транспортних засобів;

в) біло-місячний і червоні сигнали вимкнені — сигналізація не працює або несправна. Дозволяється рух транспортних засобів лише після того, як водій впевниться у відсутності поїзда (локомотива, дрезини).

На залізничних переїздах одночасно із заборонним сигналом світлофора може бути ввімкнено звуковий сигнал, який додатково інформує учасників дорожнього руху про заборону руху через переїзд.

7.7. Якщо сигнал світлофора має вигляд силуету пішохода, то його дія поширюється лише на пішоходів, при цьому зелений сигнал дозволяє рух, червоний — забороняє.

Для сліпих пішоходів може бути ввімкнено звуковий сигнал.

8. Сигнали регулювальника. Сигналами регулювальника є положення його корпуса, а також жести руками, в тому числі з жезлом або диском з червоним світлоповертачем, які мають такі значення:

а) руки витягнуті в сторони, опущені або права рука зігнута перед грудьми:

з лівого і правого боків — дозволено рух трамваю прямо, нерейковим транспортним засобам — прямо і праворуч, пішоходам дозволено переходити проїзну частину;

з боку грудей і спини — рух усіх транспортних засобів і пішоходів заборонено;

б) права рука витягнута вперед:

з лівого боку — дозволено рух трамваю ліворуч, нерейковим транспортним засобам — у всіх напрямках;

з боку грудей — усім транспортним засобам дозволено рух лише праворуч;

з правого боку та спини — рух усіх транспортних засобів заборонено; пішоходам дозволено переходити проїзну частину за спиною регулювальника;

в) рука піднята вгору:

рух усіх транспортних засобів і пішоходів заборонено в усіх напрямках;

г) рука вказує на транспортний засіб:

водій повинен зупинити транспортний засіб в місці, на яке вкаже регулювальник, із дотриманням правил зупинки.

Примітка. Регулювальник може подавати й інші сигнали, зрозумілі водіям і пішоходам. Сигнал, поданий свистком, служить для привертання уваги учасників руху. Вимога про зупинку транспортного засобу може бути подана також з допомогою гучномовного пристрою.

9. У разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою (стоп-лінія), дорожнім знаком «Місце зупинки», якщо їх немає — перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні — перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод пішоходам, перед залізничним переїздом.

10. Водіям, які у разі вмикання жовтого сигналу або підняття регулювальником руки вгору не можуть зупинити транспортний засіб в місці, передбаченому пунктом 9, не вдаючись до екстреного гальмування, дозволяється рухатися далі за умови забезпечення безпеки дорожнього руху. Пішоходи, які під час подання такого сигналу перебували на проїзній частині, повинні закінчити ЇЇ перехід.

11. Забороняється самовільно встановлювати, знімати, пошкоджувати чи закривати дорожні знаки, технічні засоби організації дорожнього руху, розташовувати плакати, афіші та встановлювати пристрої, які можуть бути сприйняті як знаки та інші пристрої регулювання дорожнього руху або можуть погіршити їх видимість чи ефективність, осліпити учасників дорожнього руху, відволікати їхню увагу і поставити під загрозу безпеку дорожнього руху.

Проїзд перехрестя

1. Перехрестя, де черговість проїзду визначається сигналами світлофора чи регулювальника, вважається регульованим.

У разі вимкнення світлофора або його роботи в режимі миготіння сигналу жовтого кольору чи відсутності регулювальника перехрестя вважається нерегульованим.

2. На регульованих і нерегульованих перехрестях водій, повертаючи праворуч або ліворуч, повинен дати дорогу пішоходам, які переходять проїзну частину, на яку він повертає, а також велосипедистам, які рухаються прямо.

3. Забороняється виїжджати на будь-яке перехрестя (у тому числі при сигналі світлофора, що дозволяє рух), якщо утворився затор, який змусить водія зупинитися, що створить перешкоду для руху інших транспортних засобів і пішоходів.

Регульовані перехрестя

4. При сигналі регулювальника або ввімкненні сигналу світлофора, що дозволяє рух, водій зобов'язаний дати дорогу транспортним засобам, що завершують рух через перехрестя, а також пішоходам, які закінчують перехід.

5. Повертаючи ліворуч або розвертаючись при зеленому сигналі основного світлофора, водій нерейкового транспортного засобу зобов'язаний дати дорогу транспортним засобам, що рухаються у зустрічному напрямку прямо або повертають праворуч. Цим правилом повинні керуватися між собою і водії трамваїв.

6. Якщо сигнал регулювальника або зелений сигнал світлофора дозволяють одночасно рух трамвая і нерейкових транспортних засобів, то трамваю надається перевага незалежно від напрямку його руху.

7. Водій, який в'їхав на перехрестя згідно із сигналом світлофора, що дозволяє рух, повинен виїхати у наміченому напрямку незалежно від сигналів світлофора на виїзді. Проте якщо на перехрестях перед світлофорами на шляху руху водія є дорожня розмітка (стоп-лінія) або дорожній знак «Місце зупинки», він повинен керуватися сигналами кожного світлофора.

8. Під час руху в напрямку стрілки, ввімкнутої в додатковій секції одночасно з жовтим або червоним сигналом світлофора, водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що рухаються з інших напрямків.

9. На перехресті, де рух регулюється світлофором з додатковою секцією, водій, який перебуває на смузі, з якої робиться поворот, повинен продовжувати рух у напрямку, що вказує стрілка, ввімкнута у додатковій секції, якщо його зупинка на заборонний сигнал світлофора створить перешкоди транспортним засобам, що рухаються за ним по тій самій смузі.

Нерегульовані перехрестя

10. На перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху.

11. На перехресті рівнозначних доріг водій нерейкового транспортного засобу зобов'язаний дати дорогу транспортним засобам, що наближаються праворуч. Цим правилом повинні керуватися і водії трамваїв. На такому перехресті трамвай має перевагу перед нерейковими транспортними засобами.

12. Перед поворотом ліворуч і розворотом водій нерейкового транспортного засобу зобов'язаний дати дорогу транспортним засобам, що рухаються по рівнозначній дорозі у зустрічному напрямку прямо чи праворуч. Цим правилом повинні керуватися між собою і водії трамваїв.

13. Якщо головна дорога на перехресті змінює напрямок, водії транспортних засобів, які рухаються по ній, повинні керуватися між собою правилами проїзду перехресть рівнозначних доріг.

Цим правилом слід керуватися між собою і водіям, які рухаються по другорядних дорогах.

14. Якщо неможливо визначити наявність покриття на дорозі (темна пора доби, грязь, сніг тощо), а знаки пріоритету відсутні, водій повинен вважати, що перебуває на другорядній дорозі.

Знаки 2.5 і 2.6 розглядались при вивченні питання 3 даної теми. Вони зображені на мал. 1 відповідно д і є. Розглянемо інші знаки:

Тема 4. Забруднення навколишнього середовища

4.1. Вплив сільськогосподарської діяльності людини на стан навколишнього середовища. Виснаження та забруднення ґрунтів. Вплив забруднення ґрунтів на здоров'я людини.

Друга половина XXст. пов'язана з інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва. З метою підвищення родючості ґрунтів і боротьби зі шкідниками протягом багатьох років використовувались штучні добрива і різноманітні токсиканти, що не могло не впливати на стан біосфери. При надлишковому застосуванні азотних добрив ґрунт перенасичується нітратами, а при внесенні фосфорних добрив — фтором, рідкоземельними елементами, стронцієм. При використанні нетрадиційних добрив (відстійного мулу тощо) ґрунт перенасичується сполуками важких металів. Надлишок добрив призводить до перенасичення продуктів харчування токсичними речовинами, порушує здатність ґрунтів до фільтрації, веде до забруднення водойм, особливо в паводковий період.

Пестициди, які застосовуються для захисту рослин від шкідників, небезпечні і для людини. Встановлено, що від прямого отруєння пестицидами в світі щорічно гине близько 10 тис. людей, гинуть ліси, птахи, звірі, комахи. Пестициди потрапляють в харчові ланцюги, питну воду. Всі без винятку пестициди виявляють або мутагенну або іншу негативну дію на людину і живу природу. Зараз відзначаються високі забруднення ґрунтів фосфорорганічними пестицидами (фозалоном, метафосом), гербіцидами (2,4-Д, трефланом, трихлорацетатом натрію) та ін.

Забруднення ґрунтів відбувається при: видобуванні корисних копалин і їх збагаченні, захороненні побутових і промислових відходів, проведенні військових навчань і випробувань тощо. Ґрунт суттєво забруднюється опадами в зонах розсіювання різних викидів в атмосфері, орні землі – при внесенні добрив і застосуванні пестицидів.

Землі суттєво забруднюються в результаті седиментації токсичних речовин з атмосфери. Найбільш небезпечні у цьому відношенні підприємства кольорової та чорної металургії. Зони забруднень їхніми викидами мають радіуси близько 20 – 50 км, а перевищення гранично допустимих концентрацій (ГДК) досягає 100 разів. До основних забруднювачів належить нікель, свинець, бензапірен, ртуть та ін.

Небезпечні викиди сміттєспалювальних заводів, які містять тетраетил свинець, ртуть, диоксини, бензапірен, сполуки ванадію, радіонукліди, кислоти та інші шкідливі речовини. Зони забруднення ґрунту навколо труби мають радіус 5 км і більше.

Внесення добрив компенсує недостачу в ґрунті азоту, фосфору, калію та інших речовин. Однак разом з добривами, які містять ці речовини, в ґрунт вносяться важкі метали. Виведення важких металів з добрив — трудомісткий і дорогий процес. Особливо небезпечно використовувати як добрива промислові стічні води, які, як правило, насичені відходами гальванічного та інших виробництв.

Антропогенна дія на земну кору супроводжується:

— виснаженням орних земель або зменшенням їх родючості; за даними ООН щорічно виводиться з ладу близько 6 млн. га родючих земель;

— надмірним насиченням токсичними речовинами рослин, що призводить до забруднення продуктів харчування рослинного і тваринного походження; зараз до 70% токсичних дій на людину приходиться на харчові продукти;

- порушенням біоценозів внаслідок загибелі комах, птахів, тварин, деяких видів рослин;

— забрудненням ґрунтових вод, особливо в зоні смітників і скидання стічних вод.

Слід також зазначити, що багато турбот створює сільському господарству ерозія ґрунтів (видування родючого шару). Так, глибока оранка при освоєнні цілинних і перелогових земель у Казахстані на початку 60-х років призвела до повного вивітрення родючого шару ґрунту, внаслідок чого ґрунт став непридатним для землеробства.

Великою проблемою є ізасолення ґрунтів, що призводить до осушення землі.

Добрива.

Добрива — органічні і неорганічні речовини, що їх застосовують для поліпшення умов живлення культурних рослин з метою підвищення врожаю й поліпшення його якості.

Єорганічні і мінеральні добрива. Як добрива використовують відходи сільськогосподарського виробництва (гній, гноївка, пташиний послід); торф, продукти хімічної промисловості (азотні добрива, суперфосфати, калійні добрива тощо); продукти розмелювання гірських порід (каїніт, фосфоритне борошно, сиромелене вапно тощо); відходи промисловості (фосфатшлаки, піритні недогарки, дефекат тощо).

В окрему групу виділяють бактеріальні добрива.

Мінеральні добрива, що містять одну поживну речовину, називають простими (аміачна селітра та ін.), а ті, що містять два або кілька елементів живлення, — комплексними (амофос, нітрофоски, мішані добрива тощо).

За впливом на рослини добрива умовно поділяють на прямі (безпосередньо збагачують ґрунт поживними речовинами) й непрямі (гіпс, вапно), що поліпшують умови живлення рослин, впливаючи на фізико-хімічні і мікробіологічні процеси в ґрунті.

Пестициди.

Пестициди — загальна назва отруйних хімічних речовин, які використовують для боротьби з шкідниками і хворобами рослин, бур'янами, шкіднинами зернопродуктів, деревини, виробів з бавовни, вовни шкіри, з ектопаразитами, а також комахами та кліщами — переносниками інфекційних хвороб людини і тварин.

Належно від призначення для боротьби з різними групами шкідливих організмів пестициди поділяють на: інсектициди — для знищення шкідливих комах, акарициди — кліщів, фунгіциди — для боротьби з грибними хворобами, бактерициди — бактеріальними хворобами, нематициди — для знищення нематод, родентициди — гризунів, гербіциди — проти бур'янів.

Речовини, що відлякують шкідливих комах, називають репелентами, а такі, що діють згубно на відкладені яйця комах і кліщів, — овіцидами.

До пестицидів іноді відносять хемостерилянти, що не вбивають комах, але спричинюють їх неплідність, а також регулятори росту рослин — ретарданти і стимулятори росту.

Пестициди виготовляють у вигляді дуетів, порошків, розчинів, емульсій, аерозолів тощо, а застосовують способами обпилювання, обприскування, розсіювання отруйних принад, фумігації, аерозольної обробки, протруєння насіння та ін.

Пестициди в тій чи іншій мірі отруйні для людини, свійських І диких тварин, а також для риби та бджіл. При необережному поводженні з пестицидами та порушенні правил їх застосування можливі небезпечні наслідки. Тому необхідно суворо додер-ж упитись правил зберігання, транспортування і використання пестицидів. Всі види робіт з пестицидами слід проводити з обов’язковим використанням засобів індивідуального захисту (спецодягу, взуття, респіраторів, протигазів, захисних окулярів тощо); дотримуватися безпечних строків виходу людей на поля після обробки пестицидами та збирання врожаю тощо.

4.2. Особливості купання у забруднених водоймищах.

Купання у відкритих водоймах сприяє тренуванню серцево-судинної і нервової систем, загартовує організм. Однак при забрудненні водойми шкідливими речовинами купання обмежується, а то й зовсім забороняється.

Слід пам’ятати, що проточні водойми з течією переносять шкідливі речовини на великі відстані від епіцентру зараження. Для профілактики ураження шкідливими речовинами необхідно після купання у відкритих водоймах обполоснуть у чистій воді, наприклад, під душем.

Небезпечність купання та риболовлі у місцях зливу промислових відходів; водоймищах, розташованих біля смітників та промислових підприємств.

Недосконалість методів обробки стічних вод та джерел водопостачання стала причиною того, що хімічні речовини знаходяться в питній воді. Вплив водного забруднення на організм людини відбувається також при купанні у водоймищах.

Кожен рік у юдей, які купалися в забруднених водоймищах, були зареєстровані випадки захворювань на холеру, лептоспіроз, вірусний гепатит А.

Не можна купатися у водоймищах, розташованих біля промислових підприємств, біля ферм, смітників.

В таких водоймищах також забороняється ловити рибу, бо від неї людина може захворіти.

Хімічні ризик-чинники – це різноманітні хімічні речовини, які входять до складу повітря, води чи продуктів харчування. Вони можуть бути як природного, так і штучного походження.

Природі хімічні речовини надходять в організм людини з продуктами харчування та питною водою. До них відносяться вітаміни, білки, мікроелементи.

Найбільшу шкоду біосфери (в т.ч. і водоймищам)спричиняють промислові підприємства, транспортні засоби. Стічні, дощові та талі води мають значну масу хімічних речовин. Серед забруднювачів водного середовища тяжкі метали, миючі засоби, відходи хімічної, нафтохімічної, металургійної, вугільної та інших галузей промисловості.

Розділ ІІІ. Серед людей

Тема 1. Держава на захисті життя і гідності людини

1.1. Служби охорони громадського порядку.

Права і свободи людини, їх гарантії складають зміст і мету діяльності держави. Україна, як держава, відповідає пере; людиною за свою діяльність. Утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Виконання вказаних завдань покладено на всі державні органи і громадські організації. Разом з тим, серед державних органів є і такі, які створюються в основному для охорони, захисту прав громадян, тобто для здійснення правоохоронне діяльності. Ці органи комплектуються різносторонньо підготовленими фахівцями-правознавцями, які мають знання і в інших сферах.

В статті 2 Закону України «Про державний захист працівників суду» дається перелік правоохоронних органів Україні

Це насамперед органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової інспекції та ін., які здійснюють правоохоронні функції, підтримують належний громадська порядок. Важливе місце серед них займають судові органи. Саме правосуддю належить провідне і найбільш відповідальне місце в охороні права.

Міліція.

Міліція в Україні є державним озброєним органом виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільств, держави від протиправних посягань.

Найважливішими завданнями міліції є:

— забезпечення особистої безпеки громадян, захист їхніх прав, свобод, законних інтересів;

— попередження злочинів, правопорушень та їх припинення;

— охорона і забезпечення громадського порядку;

— виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх скоїли;

— забезпечення безпеки дорожнього руху;

— захист власності від злочинних посягань;

— виконання кримінальних покарань та адміністративних

стягнень;

— участь в наданні соціальної і правової допомоги громадянам, сприяння в рамках своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

Міліція складається з підрозділів:

— кримінальної міліції;

— міліції громадської безпеки;

— транспортної міліції;

— державної автомобільної інспекції;

— міліції охорони;

— спеціальної міліції.

1. Кримінальна міліція — веде боротьбу з кримінальною злочинністю. З цією метою її співробітники здійснюють оперативно-розшукові заходи і слідчі дії.

2. Міліція громадської безпеки. Її основу складає служба охорони порядку, в яку входять:

— патрульно-постова служба — забезпечує охорону громадського порядку на вулицях та інших громадських місцях;

— дозвільна система — здійснює нагляд за виробництвом, придбанням, зберіганням, користуванням зброї, боєприпасів, вибухових і радіоактивних речовин, сильнодіючих отруйних речовин та ін.

3. Транспортна міліція — забезпечує охорону громадського порядку і вантажів, які перевозяться на залізничному, водному (річковому, морському) і повітряному транспорті.

4. Міліція охорони — забезпечує охорону на договірних засадах майна громадян, майна підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, громадських об'єднань, а також майна іноземних громадян і юридичних осіб і осіб без громадянства.

5. Спеціальна міліція — забезпечує охорону громадського порядку на об'єктах і територіях, які мають особливе народногосподарське значення, або постраждалих від стихійних лих, екологічного забруднення, катастроф.

Суд.

В статті 124 Конституції України зазначається, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами або посадовими особами не допускається. Таким чином, суд є єдиним органом, який здійснює правосуддя.

Правосуддя— це діяльність суду з розгляду і вирішення цивільних та кримінальних справ в межах процесуальних норм, встановлених законом, застосування до правопорушників заходів державного примусу з метою захисту прав та інтересів суспільного і державного ладу, всіх форм власності, особистості і прав громадян.

Мета правосуддя і завдання суду визначені в Законі України «Про судоустрій України». В цьому Законі зазначається, що діяльність суду при здійсненні правосуддя спрямована на зміцнення законності і правопорядку, попередження злочинів та інших правопорушень і має за мету охорону від всякого посягання:

а) закріплених в Конституції України суспільного ладу, його політичної та економічної системи;

б) соціально-економічних, політичних і особистих прав і свобод громадян, проголошених і гарантованих Конституцією України і законами України;

в) прав і законних інтересів державних підприємств, установ, організацій, колективних господарств, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій.

Всією своєю діяльністю суд виховує громадян у дусі точного виконання Конституції України і законів, дотримання дисципліни праці, чесного відношення до державних і громадських обов'язків, поваги до прав, честі і гідності громадян.

Застосовуючи заходи кримінального покарання, суд не лише карає злочинців, але також має за мету їхнє виправлення і перевиховання.

Суди в Україні мають певну систему.

Система судів загальної юрисдикції включає в себе: Верховний суд України, Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський суди, міжобласний суд, міжрайонні (окружні), районні (міські) суди, а також військові суди регіонів, Військово-морських сил і гарнізонів.

У відповідності до Конституції України правосуддя в господарських відносинах здійснюється арбітражним судом.

Арбітражний суд є незалежним судовим органом в розв’язанні всіх господарських спорів, які виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також в розгляді справ про банкрутство.

В Україні діє і Конституційний Суд.

До повноважень Конституційного Суду належить вирішення питань:

1. Про відповідність Конституції України:

- законів та інших нормативних актів Верховної Ради;

- актів Президента України;

- актів Кабінету Міністрів України;

- правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

2. Про відповідність Конституції України діючих міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, які вносяться у Верховну Раду для дачі згоди на їх обов’язковість.

3. про дотримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про зміщення Президента України з посади в порядку імпічменту.

4. Про офіційне тлумачення Конституції і законів України.

Прокуратура.

Прокуратура призначена здійснювати дії, спрямовані на виявлення, усунення та попередження порушень Закону Кабінетом Міністрів України, міністерствами, державними комітетами, відомствами, іншими органами державного і господарського управління і контролю, уряду Автономної Республіки Крим, місцевими Радами народних депутатів, їх виконавчими і розпорядчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підлеглості і належності, посадовими особами і громадянами.

Реалізуючи свої повноваження, прокурори зобов'язані застосовувати заходи для усунення порушень Закону, від кого б вони не виходили, відновлення порушених прав і притягнення до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Прокуратура являє собою єдину централізовану систему органів, які зв'язані загальними задачами і функціями. Складовими частинами цієї системи є Генеральна прокуратура, прокуратура Автономної Республіки Крим, прокуратура міст Києва і Севастополя, прокуратури областей, міські, районні і міжрайонні прокуратури.

Наведена система прокуратури відповідає адміністративно-територіальному поділу України. Поряд із зазначеними прокуратурами в Україні діють спеціалізовані (галузеві) прокуратури.

На транспорті утворені транспортні прокуратури. На них покладається нагляд за дотриманням і правильним використанням законів органами, підприємствами, установами, організаціями залізничного, повітряного, морського, річкового транспорту, рибопромислового флоту та інших об'єктів, органами внутрішніх справ на транспорті, а також розслідування злочинів, скоєних на транспорті.

Природоохоронні прокуратури здійснюють нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів про охорону природи органами, підприємствами, установами, організаціями незалежно від їхньої відомчої належності, розслідують кримінальні справи про порушення природоохоронного законодавства, забезпечують підтримку державного звинувачення в судах з цих справ, виконують інші функції.

Прокуратури Збройних Сил України здійснюють нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів у Збройних Силах, прикордонних військах, військах внутрішньої і конвойної охорони та в інших військових формуваннях.

В статті 121 Конституції України викладені задачі органів прокуратури:

- підтримання державного обвинувачення в суді;

- представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом;

- нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Адвокатура.

В сучасних цивілізованих демократичних державах необхідним фактором системи правового (юридичного) захисту особи, її прав і свобод є адвокатура. Саме вона представляє спеціалізований інститут для здійснення цієї гуманної місії.

У відповідності до Конституції України кожен громадянин може вільно обирати захисника своїх прав. Для забезпечення захисту від обвинувачення і надання правової допомоги при розв’язанні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

В Законі України „Про адвокатуру” визначається зміст цього інституту. Адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, яке покликане сприяти захисту прав, свобод і представляти законні інтереси громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.

Таке визначення поняття адвокатури, як правового інституту, є значним кроком в напрямку визнання її як громадської організації, адже до цього часу в законодавстві не робився акцент на цю важливу ознаку юридичної природи адвокатури. За своєю природою вона є вільною професією, а звідси і має громадський характер.

Адвокатура здійснює свою діяльність на принципах: верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності .

Адвокати і адвокатські об'єднання виконують такі функції:

— дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки із законодавства;

— складають заяви, скарги та інші документи правового характеру;

— посвідчують копії документів по справах, які вони ведуть;

— здійснюють представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами і юридичними особами;

— надають юридичну допомогу підприємствам, установам і організаціям;

— здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб;

— виконують свої обов'язки у відповідності з кримінально-процесуальним законодавством в процесі дізнання і попереднього слідства.

При здійсненні професійної діяльності адвокат має право:

1) представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їхнім дорученням в усіх органах, підприємствах, установах і організаціях;

2) збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення;

3) робити запити і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян — за їхньою згодою;

4) знайомитись на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом;

5) отримувати письмові висновки спеціалістів з питань, що вимагають спеціальних знань;

6) застосовувати науково-технічні засоби у відповідності з діючим законодавством;

7) доповідати клопотання чи скарги на прийомі в посадових осіб і у відповідності з законом отримувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотанні і скарги;

8) бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення по суті клопотань і скарг.

Адвокат при здійсненні своєї діяльності зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю, предметом якої є питання, по яких громадянин або юридична особа звертались до адвоката, а також суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, отриманих ним при здійсненні професійних обов'язків.

Кримінальна справа по відношенню до адвоката може бути порушена лише Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, матеріальної та іншої відповідальності або погрожувати її застосуванням у зв'язку з наданням юридичної допомоги громадянам і організаціям відповідно до закону.

1.2.Поняття покарання.

Політика держави у боротьбі зі злочинністю передбачає комплекс заходів, серед яких головну роль виконують заходи соціального, економічного, політичного, правового, організаційного і культурно-виховного характеру. В системі цих заходів певне місце займає і покарання. Воно — необхідний засіб охорони суспільства від злочинних посягань. В покаранні від імені держави дається негативна оцінка скоєному злочину і самому злочинцю.

Покарання як один з центральних інститутів кримінального права — це один з основних інструментів в руках держави в охороні найбільш важливих суспільних відносин.. Воно є провідною і найбільш розповсюдженою формою реалізації кримінальної відповідальності і разом з тим покликане забезпечувати поведінку людей у відповідності до вимог закону.

Історія боротьби зі злочинністю в багатьох країнах світу, незалежно від їхнього суспільного ладу, свідчить, що застосування суворих покарань не дає бажаних результатів. Навпаки, суворість покарання переконує винного в його несправедливості, озлоблює засудженого, породжує в його свідомості почуття образи, неповаги до суспільства, держави, її законів. Тому значимість покарання у боротьбі зі злочинністю визначається не жорстокістю, а справедливістю, невідворотністю, своєчасністю його застосування за кожний скоєний злочин. Роль і значення покарання багато в чому залежить від правильності його призначення і реалізації. Воно повинно відповідати тяжкості скоєнoгoзлочину. Тільки таке покарання сприймається винним та іншими особами як кінцевий і дійсно заслужений результат його злочинної поведінки.

Застосування покарання завжди повинно здійснюватися з додержанням основних напрямків кримінальної політики:

а) застосування суворих покарань до рецидивістів і до осіб, не скоїли тяжкі злочини, а також до активних учасників організованих злочинних груп;

б) застосування покарань, не пов'язаних з ізоляцією винного під суспільства, і навіть умовного засудження або відстрочки ни конання покарання до осіб, які скоїли вперше менш тяжкі злочини або злочини, які не мають великої суспільної небезпеки. Діюче кримінальне законодавство не містить визначення поняття покарання. Однак аналіз окремих кримінально-правових норм і практики їх застосування дав можливість науковцям виділити найважливіші його ознаки і на їх основі дати визначення такого поняття.

Покарання — це встановлена законом особлива міра державного примусу, яка є карою, застосовується за вироком суду тільки до особи, винної у скоєнні злочину, виражає від імені держави осуд злочину і особи, яка його скоїла, і тягне за собою судимість.

В даному визначенні міститься поняття судимість. Судимість пил не собою певний правовий статус засудженого, пов'язаний и різного роду правообмеженнями та іншими несприятливими наслідками протягом певного, встановленого законом терміну. Судимість як самостійна ознака покарання визначається тим, що вона признається обтяжуючою обставиною у випадку скоєння нового злочину і зберігає певні обмеження прав засудженого і після відбування ним покарання.

Система кримінальних покарань.

Передбачені діючим кримінальним законодавством окремі види покарань утворюють певну систему. Система покарання встановлена статтею 23 Кримінального Кодексу України і є тією юридичною базою, на якій ґрунтується діяльність судів по застосуванню покарань.

Взагалі під системою покарань розуміють встановлений кримінальним законом і обов’язковий для суд вичерпний перелік покарань, розміщених в певному порядку за ступінню їх тяжкості.

Система покарань, встановлена в статті 51 Кримінального Кодексу, включає в себе такі види покарань:

  1. штраф;
  2. позбавлення військового спеціального звання;
  3. позбавлення права обіймати певні посади;
  4. громадські роботи;
  5. виправні роботи;
  6. службові обмеження для військовослужбовців;
  7. конфіскація майна;
  8. арешт;
  9. обмеження волі;
  10. тримання в дисциплінарному батальйоні;
  11. позбавлення волі на певний строк;
  12. довічне позбавлення волі.

Кримінальний кодекс України.

Новий КК прийнятий VII сесією ВР України третього скликання від 5 квітня 2001 р.

Він містить в собі 20-ть розділів, 447 статей (у старому КК 1960 р., було 263 статей).

Основні розділи – „Злочини, його види”; „Покарання та його види”; „Злочини проти життя та здоров’я особи”; „Злочини проти власності”; „Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх”.

Так, ст. 98 КК передбачає, що до неповнолітніх, визнаних судом у вчиненні злочину, можуть бути застосовані такі види покарань: штраф; громадські роботи; виправні роботи; арешт; позбавлення волі на певний строк.

При призначенні покарання суд враховує умови життя неповнолітнього, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості.

При призначенні покарання за сукупністю злочинів (якщо неповнолітній скоїв двічі більше злочинів), остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати п’ятнадцяти років.

До осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до 18 років, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

Воно може бути застосоване після фактичного відбуття не менше третини строку за злочин невеликої або середньої тяжкості; не менше половини строку за умисний тяжкий злочин.

Тема 4. У криміногенних обставинах

2.1. Населений пункт як соціальне середовище.

Населений пункт – місце проживання людей (село, селище, хутір, місто), і в якому створені певні умови для життєдіяльності. Таким чином, людина, яка мешкає в населеному пункті, оточена іншими особами, що функціонують поряд з нею. Сукупність окремих індивідів, які функціонують в межах даного населеного пункту, організації, установи тощо утворює соціальне середовище. в такому середовищі відбуваються взаємні впливи між людьми і оточуючим природним і техногенним середовищем. Від характеру взаємовпливів, очевидно, залежить і стан захищеності і безпеки окремої особи. Знання механізму функціонування такого складного середовища, як соціальне, дозволяє визначати шляхи подолання і попередження негативних наслідків спільної життєдіяльності.

Особливості життя у великих та маленьких населених пунктах. Правила поведінки в умовах великих населених пунктів.

Як побудоване місто? Колись люди зібрались разом, щоб вижити. Спочатку це були перші невеликі за розміром поселення, які згодом перетворилися у міста. Місто стає найпоширенішим місцем проживання людей. Зараз мешканці розвинених країн світу в основному міські жителі. Поряд з позитивними моментами, що існують в місті, є і багато труднощів. У своїй книзі «Виживання в місті» відомий мандрівник Яцек Палкевич пише: «Часто перебування в місті більш небезпечне, ніж у диких безлюдних місцях. Місто — скупчення контрастів. Поряд з цивілізованим життям можуть існувати і напівварварські явища». Як же ж поводитися в місті?

Яцек Палкевич радить:

1. Передбачати небезпеку.

2. Намагатись уникнути небезпеки.

3. При необхідності діяти.

Однак, як кожна формула, ця формула самозахисту може наповнюватись кожен раз новою конкретною ситуацією. Небезпечні випадки завжди неповторні, вони немов випробовують людину — чи діятиме вона правильно?

Отже, щоб у кожному конкретному разі діяти правильно, треба знати, яка небезпека підстерігає і чому вона виникає.

Вулиці— один з найнебезпечніших об'єктів сучасного міста, де людину можуть чекати різні неприємності. Кожен рік в Україні гине під колесами автомобілів понад 30000 людей. Майже в усіх випадках це відбувається через неуважність і порушення Правил дорожнього руху.

Тому, добре знаючи дорогу від дому до школи або до інших об'єктів, треба знати місця, що потребують підвищеної уваги. Наприклад, перехід через вулицю, небезпечні перехрестя, вузькі вулиці тощо.

Велике скупчення людей.У невеликих населених пунктах (селах) усі мешканці знають одне одного. Тут злочинцю не сховатися, його рано чи пізно знайдуть. А ось у місті у злочинця більше можливостей сховатися. Крім того, в місті існує так звана третя можливість — відчуженість людей один від одного. Незнайома людина тут — це чужий. У місті, де багато людей і всі кудись поспішають, важче одержати допомогу, ніж у селі.

Мешканці міста стають джерелом небезпеки один для одного в екстремальних ситуаціях (наприклад, при виникненні пожежі у приміщеннях магазину, кінотеатру тощо). Найнадійніший засіб захисту в таких обставинах — не втрачати тверезого погляду на подію і знати, де є безпечні виходи з приміщення. Бути уважному в незнайомому місці — слід взяти за правило.

Заводи, фабрики, служби забезпечення міста.Сучасне виробництво часто не може обійтися без використання отрутохімікатів, кислот та інших речовин. У різних обставинах на заводі може статися аварія, і небезпечні речовин можуть загрожувати життю людини.

Транспорт великих населених пунктів.Велика скупченість транспорту створює загрозу травмування людей, а також згубно впливає на здоров'я людей і довкілля. Наявність в місті метрополітену теж вносить свої особливості в поведінку людей.

«Заручники» підземного царства. Так інколи називають пасажирів метро. Кожен пасажир — це вже «заручник» долі і майстерності персоналу метрополітену, тих, хто в будь-яку мить зобов'язаний і готовий прийти на допомогу людям, які потрапили в біду. Однак альтернативи нема. Страшно — не страшно, небезпечно — безпечно, а пасажири їздять в метро.

Метро — це величезна штучна система, ретельно узгоджений механізм. Кожному, хто входить з ним у контакт, слід знати, що Існує «Інструкція користування метрополітеном», яку можна прочитати в кожному вагоні.

Небезпечно порушувати інструкцію на ескалаторі. Якщо ви не тримаєтесь за поручень, то при екстреній зупинці машини терція руху кине вас вперед. Валіза, яку ви не тримали або поставили на поручень, полетить вниз, збиваючи інших пасажирів. Вдвічі-втричі більша швидкість спуску буде в того, хто біг по ескалатору. Людина, яка сидить на сходинках, має усі шанси не лише застрягнути полами одягу в сходинках або гребінці, але і пірнути головою вниз.

Чергові часто вимушені користуватись гальмом, коли пасажир розсипає багаж, замешкається при сході з ескалатора, якщо коліщата візка, якого везе пасажир, застрягають в зазорі між сходинками.

Якщо у вас щось випало, не намагайтесь здійснювати маневри між чужими ногами — все одно не зможете зібрати. Черговий зобов'язаний зупинити машину, щоб ви могли спокійно зібрати речі. Якщо допомога запізнюється, то в екстремальній ситуації можна повернути ручку аварійного гальма на балюстраді ескалатора.

Одна з трагічних катастроф, яка пов'язана з ескалатором, відбулась у Москві. 17 лютого 1982 р. на станції «Авиамоторная» зірвався поручень, ескалатор почав розганятися, а обидва гальма — робочий і аварійний — не спрацювали. В результаті внизу на виході з ескалатора утворилось велике скупчення людей, почалась товкотнеча, в якій за 110 секунд 8 чоловік загинуло і ЗО отримали травми.

Єдиним рішенням, яке слід було прийняти — перестрибнути через балюстраду на сусідній ескалатор. Треба зазначити, що без крайньої необхідності не слід іти по ескалатору, який не працює, якщо навіть він не закритий. Хоча ескалатор за задумом конструкторів може використовуватися як звичайні сходи, але відомі випадки, коли під вагою пасажирів ескалатор починав рух, а потім некеровано розганявся.

Екстремальна ситуація на платформі буває рідше. І все ж краще не підходити близько до краю платформи. Хтось з пасажирів може вас ненароком штовхнути, ви самі можете послизнутися; божевільний, вирішивши покінчити з життям, побажає захопити з собою ще когось; поїзд, який під'їжджає, може зачепити вас дзеркалом. І під час посадки є ризик опинитися на рейках: натовп штовхає людину в проєм між вагонами.

Розумний пасажир ніколи не стане чекати поїзда там, де вийшов на платформу, — він пройде до більш пустих вагонів. Такий пасажир не стане стрибати у відчаї вниз, якщо у нього впаде на рейки якийсь предмет. Він викличе чергового по станції зі спеціальними кліщами.

Що ж робити, якщо ви опинились на рейках? Насамперед не робити спроб підтягнутися за край платформи. Під платформою розташована 800-вольтна контактна рейка, і, хоча вона закрита кожухом, випробовувати її ізоляцію не слід.

Якщо поїзд ще не виїжджає на станцію, треба бігти до «голови» платформи (там, де зелене світло і годинник). В такому разі машиніст встигне загальмувати поїзд. Якщо поїзд вже поквапився, залишається лягти між рейками — глибина лотка розрахована на те, щоб ходова частина вагонів не доторкалась до людини, яка лежить.

Якщо на ваших очах хтось впав між вагонами нерухомого поїзда, ви встигнете подати знак машиністу — перед відправленням він дивиться в дзеркало заднього виду. Рух рукою по колу означає «стоп». Негайно слід викликати працівника метрополітену, і він надасть необхідну допомогу.

Коли, вийшовши з вагону, ви зрозуміли, що у вагоні лишились ваші речі, у вас є ще час виправити положення. Подивіться, в якому вагоні це відбулось, і запам'ятайте маршрутний номер поїзда — він на лобовому склі останнього вагона. Черговий по станції повідомить про подію диспетчеру, а той — машиністу і на наступну станцію.

Якщо ви помітили нічийну валізу, сумку, коробку — не поспішайте перевіряти, що там всередині, зверніться до працівників метрополітену. На випадок, якщо в коробці щось, так би мовити, тикає, кожна станція обладнана спеціальною кімнатою, де підозріла знахідка дочекається саперів.

Якщо при аварії або технічних несправностях на лінії ваш поїзд стоїть в тунелі, насамперед зберігайте спокій і виконуйте всі розпорядження працівників метрополітену. Якщо вагон стоїть довго і пасажири починають задихатись, непритомніти, то не варто шкодувати вікон — розбийте їх.

Як кожна штучна система, метрополітен розрахований на нормальні межі поведінки. Це означає, що кинута на платформі бананова шкірка — загроза для декількох пасажирів.

Варто лише не притримати за собою вхідні двері вестибюля, їж наступна за вами людина отримає удар. Висновок: етикет — це перший засіб захисту при перебуванні в метро.

Багатоповерхові будинки.Велике місто характеризується ще й наявністю висотних споруд, які обладнані складними системами життєзабезпечення людей. Про небезпеку пожеж у багатоповерхових будинках йшлося при вивченні основ безпеки життєдіяльності в попередніх класах. Тут ми зупинимося лише на правилах поведінки в ліфтах.

Що робити, якщо ви боїтеся нападу в ліфті? Насамперед, не треба заходити в нього разом з підозрілою особою. Якщо це сталось, слід натиснути кнопку найближчого поверху. Якщо кнопки «залипають», можна натиснути декілька, щоб було більше зупинок.

Відчувши під час руху щось неладне, поверніться спиною до дошки з кнопками і ніби ненароком натисніть «Виклик диспетчера» або «Стоп» — несподіваний телефонний зв'язок нагадає зловмиснику, що ви не одні, а зупинка — що ліфт може підкорятись не лише йому.

Існує крайня можливість використати технічні особливості ліфта. Якщо під час руху різко підстрибнути і вдарити ногами по підлозі, кабіна може зупинитись (спрацьовують клинові уловлювачі). Цією дією ви ставите нападника перед вибором — зам'яти конфлікт або через деякий час мати справу з механіками. Вступіть в переговори: злочинець може згадати про здоровий глузд.

Розглянемо крайні випадки: на вас напали. Пустіть в хід всі підручні засоби. Важко давати точні прийоми самозахисту, все залежить від конкретної ситуації. Ось один з варіантів.

Якщо вас схопили за руки і притиснули до стіни, різко і коротко вдарте в ніс нападника, потім коліном в пах, одночасно рвонувши його руки вниз. Звільнивши руки, вдарте нападника по вухах. Потім, схопивши його обома руками за вуха, гвинтоподібним рухом — вбік, на себе і вниз — викручуйте голову злочинця, поки він не опиниться на підлозі.

На жаль, як і з будь-яким механізмом, з ліфтами бували пов'язані трагедії, де винними були загиблі. Слід звернути увагу на те, що перевозити дитину в колясці в пасажирському ліфті не можна, її слід взяти на руки, щоб у випадку зупинки або аварійної ситуації захистити від травм.

Ще одне порушення: в ліфтах старої конструкції, де двері не автоматичні. Дехто користується ліфтом з відчиненими внутрішніми дверима. Якщо перевозити в такому ліфті дитячу коляску, то вона може зачіпитися ручкою і може бути затягнута в шахту.

Бували випадки, коли гинули хлопці, катаючись на даху або під підлогою ліфтів.

Навіть більш дрібні порушення правил можуть перетворити ліфт у джерело небезпеки. Кинутий недопалок (палити в ліфті взагалі заборонено), кинута бананова шкірка, розлита фарба тощо. Знайдіть декілька хвилин і уважно прочитайте правила користування ліфтом, і ви зрозумієте, що ніщо в них не забороняється випадково.

Ще одне важливе правило. Не намагайтесь користуватись ліфтом, якщо у під'їзді стоїть дим. В такі хвилини не тільки раптово може відімкнутись електроживлення ліфта, але і шахта спрацює як витяжна труба. Тоді, проїхавши навіть два-три поверхи, ви можете отруїтися продуктами згоряння.

4.2 Що таке криміногенна ситуація. Визначення небезпечних зон в місцях проживання.

Криміногенна ситуація у вузькому розумінні — це сукупність різних за своєю природою об'єктивних обставин, які внаслідок взаємодії з особою призвели до виникнення певного злочину. За характером впливу на дії злочинця криміногенна ситуація може бути такою, що провокує винну особу до скоєння злочину, або такою, що полегшує його злочинну поведінку. Обставинами провокуючого характеру можуть бути матеріальні, житлові та інші життєві ускладнення винної особи, а також неправомірна поведінка потерпілого щодо даної особи, негативний вплив дорослих осіб на злочинну поведінку неповнолітнього тощо. До поставив, що полегшують скоєне, належать прорахунки фінансової, господарської та іншої діяльності певного підприємства ми цілої галузі, незадовільний стан контролю, відсутність засобів сигналізації на об'єктах зберігання матеріальних цінностей тощо. Криміногенна ситуація може поширюватися на значну територію чи концентруватися на обмеженому просторі, мати гри налий чи короткочасний характер, бути локальною, зачіпати лише певну особу чи все населення.

У ширшому розумінні криміногенна ситуація — це сукупність обставин, що характеризують рівень злочинності у регіоні, сфері життєдіяльності, галузі господарства тощо, а також комплекс взаємопов'язаних чинників і явищ економічного, соціального, етико-психологічного характеру (алкоголізм, наркоманія та ін. явища, що стосуються злочинності). Криміногенна ситуація може змінюватись як звичайна, складна і дуже складна.

4.3. Самозахист.

Самозахист — це законні дії громадян при умові, якщо при цьому у було дотримано певних вимог, основною з яких є розуміння таких важливих положень у кримінальному праві, як необхідна оборона.

У відповідності до статті 36 Кримінального Кодексу необхідною обороною визначаються дії, здійснені з метою захисту інтересів того, хто обороняється, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільне небезпечного посягання шляхом спричинення тому, хто посягає, шкоди, якщо такі дії були викликані необхідністю негайного відвернення або присікання посягання.

Право на необхідну оборону — природне і невідчужуване право людини. Таке право є абсолютним. Це означає, що всі інші особи не можуть перешкоджати громадянину в законному здійсненні права на необхідну оборону. Кожен громадянин має право на необхідну оборону незалежно від можливості звернутися за допомогою до органів влади або посадових осіб для відвернення або присікання посягання. На практиці іноді помилково вважають, що для здійснення права на необхідну оборону слід констатувати відсутність у того, хто обороняється, можливості врятуватись шляхом втечі.

Оскільки здійснення права на необхідну оборону є суб'єктивним правом, а не обов'язком громадянина, то відмова останнього від використання свого права не тягне за собою будь-якої відповідальності. Крім того, громадянин не зобов'язаний доводити до відома державних або інших органів або посадових осіб інформації про здійснений ним акт необхідної оборони, хоча він і має право зробити таке повідомлення в інтересах правильного розв'язання кримінальної справи, яка виникла у зв'язку з суспільне небезпечним посяганням.

Право на необхідну оборону можливе лише при наявності відповідної підстави. В ст.36 КК вказана така підстава — це здійснення суспільне небезпечного посягання, яке викликає у того, хто обороняється, необхідність у негайному його відверненні або присіканні шляхом спричинення особі, яка посягає, шкоди. Таким чином, підстава необхідної оборони складається з двох елементів, які повинні існувати одночасно: 1) суспільне небезпечне посягання і 2) необхідність в його негайному відверненні або присіканні.

Перший елемент. Суспільне небезпечним посяганням є будь-які дії людини, безпосередньо спрямовані на спричинення шкоди правоохоронюваним інтересам особи, яка обороняється, або іншої особи, суспільним інтересам або інтересам держави.

До таких інтересів належать: життя, здоров'я, особиста та статева свобода, честь і гідність особи, власність, недоторканість титла, суспільна безпека і громадський порядок, спокій громади п, зовнішня безпека і обороноздатність країни і т.д.

Суттєвою характеристикою суспільне небезпечного посягання є його наявність, тобто тривалість у часі, на протязі якого Тільки і можлива необхідна оборона. Таким чином, лише на протязі часу здійснення посягання тільки і допустиме спричинення шкоди особі, яка посягає.

Розглянемо другий елемент. Необхідність негайного припинення суспільне небезпечного посягання виникає тоді, коли зволікання з боку особи, яка обороняється, погрожує негайною і явною шкодою для правоохоронюваних інтересів. Таким чином, надаючи громадянам право на необхідну оборону, законодавець має на увазі лише такі випадки захисту від суспільне небезпечного посягання, при яких громадянин вимушений негайно спричинити шкоду особі, яка посягає, з тим щоб запобігти або присікти посягання, яке розпочалось і ще не закінчилось. Якщо ж така негайна необхідність ще не виникла або, навпаки, вже минула, то і стан необхідної оборони або ще не виник, або вже минув.

Отже, право на необхідну оборону виникає лише при наявності її підстави, яка складається з двох елементів: 1) суспільно небезпечного посягання і 2) необхідності в негайному відверненні або присіканні посягання шляхом спричинення особі, яка посягає, шкоди. Спричинення шкоди особі, яка посягає, при відсутності цих елементів або хоча б одного з них, свідчить про неправомірність спричиненої шкоди, адже громадянин не знаходився в стані необхідної оборони. Відповідальність за спричинення такої шкоди повинна наступати для особи на загальних підставах.

Межі самозахисту.

Спричинення особі, яка посягає, шкоди в стані необхідної оборони є правомірне, якщо шкода не виходить за передбачені законом межі. Порушення ж спів розмірності оборони свідчить про перевищення її меж. Оборона вважається співрозмірною, якщо спричинена особі тяжка шкода (смерть або тяжкі тілесні ушкодження) відповідала двом факторам у їх єдності: 1) небезпеці посягання і 2) обстановці захисту.

Небезпека посягання визначається: а) цінністю охоронюваного законом блага, на яке спрямоване посягання (життя, здоров'я, власність, тілесна недоторканість і т.д.) і б) реальною загрозою спричинення шкоди цьому благу з боку особи, яка посягає.

Вирішальною є саме ступінь небезпечності посягання, яка і визначає межі допустимої шкоди при необхідній обороні, причому тут існує пряма залежність: чим небезпечніше посягання, тим більші межі допустимої шкоди. Очевидно, що спричинення тяжкої шкоди особі, яка посягає, співрозмірне лише з посяганнями, які є дуже небезпечними (наприклад, при захисті життя, здоров'я, власності тощо). І навпаки, спричинення тяжкої шкоди при захисті від посягань порівняно невеликої небезпеки є свідченням явної невідповідності захисту по відношенню до тяжкості посягання.

Спричинена шкода особі, яка посягає, повинна бути співрозмірною також з обстановкою захисту. Обстановка захисту визначається реальними можливостями і засобами особи, яка обороняється, для відвернення або присікання посягання.

Обстановка захисту може складатися явно на користь особи, яка обороняється (відносно сприятлива обстановка), а частіше, навпаки, — на користь особи, яка посягає (несприятлива обстановка захисту).

Відносно сприятливою слід вважати таку обстановку захисту, при якій особа, яка оборонялася, мала і усвідомлювала свою явну перевагу над особою, яка посягала.

Несприятлива обстановка для особи, яка обороняється, це така обстановка захисту, при якій її реальні можливості по відбиттю посягання були відносно однаковими з можливостями зловмисника, а тим більше поступались їм.

Отже, для співрозмірності оборони необхідно, щоб мала місце відносна відповідність (не однаковість і не пропорційність) між спричиненою зловмиснику тяжкою шкодою (смертю або тяжкими тілесними ушкодженнями) і посяганням великої суспільної небезпеки, а також несприятливою обставиною захисту, яка склалась для особи, яка захищається.

Таким чином, перевищення межі необхідної оборони — це навмисне спричинення особі, яка посягає, тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілесних ушкоджень), явно не співрозмірної з небезпечністю посягання або явно невідповідної обстановці захисту.

Закон передбачає три винятки із загального правила про те, що при необхідній обороні особа, яка обороняється, повинна додержуватися певних меж, спричинюючи шкоду зловмиснику. Умовами такої оборони є наявність будь-якого з таких посягань: 1) напад озброєної особи; 2) напад групи осіб; 3) спроба протиправного насильницького проникнення в житло або інше приміщення. Шкода, завдана зловмиснику в таких випадках, не обмежена ніякими межами. У відповідності із законом незлочинними є дії особи, яка обороняється в наведених умовах і спричинює будь-яку шкоду, аж до позбавлення життя зловмисника.

загрузка...
Top