Об’єктивні основи формування доходів населення

Вступ.

1. Теоретичні основи формування доходів населення.

1.1 Суть та види доходів.

1.2.Чинники що впливають на формування доходів населення.

2. Доходи населення в країнах Заходу.

2.1. Загальні тенденції формування доходу населення в зарубіжних країнах.

2.2. Досвід Швеції щодо регулювання доходів населення.

3. Перспективи формування доходів населення в умовах економічного зростання в Україні.

3.1. Основні напрями підвищення рівня доходів населення в умовах переходу до ринкової економічної системи.

3.2 Пріоритетні завдання політики держави із регулювання доходів населення

Висновки

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми.Економічні перетворення, що відбуваються в Україні, вимагають пошуку дієвих концептуальних засад формування національної соціальної політики, складовою якої є політика доходів населення. Перехід від командно-адміністративних до ринкових методів господарювання без належного науково-методологічного забезпечення призвів до фактичного усунення держави із сфери регулювання доходів, зростання соціальної напруженості у суспільстві. Економічні реформи проводяться без чіткого розмежування державних та ринково-регулятивних функцій, що спричинює кризу виробництва, різку поляризацію доходів у суспільстві, загальне падіння рівня життя населення. Низький рівень державних соціальних стандартів, нераціональні міжгалузева, міжрегіональна, міжкваліфікаційна диференціації заробітної плати, відсутність комплексних підходів до її реформування створили несприятливі умови для повноцінного відтворення і ефективного функціонування трудового потенціалу. Падіння платоспроможного попиту населення не дозволяє активізувати розвиток вітчизняного виробництва, вирішити проблему зайнятості, а відтак – і проблему підвищення доходів у суспільстві.

Світова економічна наука набула значного досвіду щодо дослідження питань формування доходів у суспільстві. Вагомий внесок належить економістам далекого зарубіжжя - Брю С., Гутману П., Кейнсу Д., Макконеллу К., Мальтусу Т., Нордгаузу В., Петті В., Рікардо Д., Семюелсону П., Сміту А., Хіксу Д., Шумпетеру Й. Слід зауважити, що у наукових працях зазначених авторів не відображено специфіки країн з перехідною економікою, що призводить до неприйнятності беззастережного копіювання зарубіжного досвіду.

Різні аспекти проблеми формування доходів досліджують провідні вчені України: Базилюк А.В., Богиня Д.П., Бондар І.К., Гнибіденко І.Ф., Задоя А.А., Заяць Т.А., Кір’ян Т.М., Коваленко С.О., Колот А.М., Куценко В.І., Лагутін В.Д., Лібанова Е.М., Мандибура В.О., Маршавін Ю.М., Новіков В.М., Новікова О.Ф., Онікієнко В.В., Палій О.М., Соколик М.П., Сологуб О.П., Торгова Л.В., Тютюнникова С.В., Чумаченко Ю.М.; вчені близького зарубіжжя: Абакумова Н.Н., Абалкін Л.І., Войтов А.Г., Волгін М.А., Єлісєєва І.І., Жеребін В.М., Пашков А.В., Подовалова Р.Я., Романов А.М. та інші.

Метою роботиє поглиблення теоретико-методологічних засад вивчення процесу формування доходів у суспільстві та розробка практичних рекомендацій, спрямованих на підвищення рівня добробуту населення. Відповідно до визначеної мети в роботі були поставлені і розв’язувались такі завдання:

- поглибити соціально-економічну сутність категорії „доходи населення”;

- розробити класифікацію складових сукупних доходів населення з урахуванням міжнародного досвіду;

- визначити напрямки та принципи формування державної політики доходів населення, розробити схему взаємодії державних органів виконавчої влади і суб’єктів соціальної політики;

- розвинути методологію вивчення процесу формування доходів населення регіону;

- оцінити діючу систему оподаткування доходів громадян та розробити напрямки її удосконалення.

Об’єктом дослідженняє процес формування доходів населення України в контексті соціально – економічних перетворень.

Предметом дослідження є методологічні, методичні, прикладні проблеми формування та розподілу доходів у суспільстві.


1. Теоретичні основи формування доходів населення

1.1 Суть та види доходів

Розмір доходів населення, їх розподіл безпосередньо впливають на формування, розвиток і використання трудового потенціалу суспільства. Високорозвинуті країни з високими доходами населення та помірною їх диференціацією, як правило, мають потужний трудовий потенціал (Канада, Швейцарія, Фінляндія, Швеція, Японія, Німеччина та ін.). Проблеми доходів і рівня життя населення посідають провідне місце у системі управління трудовим потенціалом суспільства. Саме тому необхідно розглянути їх джерела, структуру, види тощо.

Доходи населення — це сукупність грошових коштів та натуральних надходжень, спрямованих на підтримку фізичного, морального, економічного та інтелектуального стану людини і на задоволення їх потреб. Вони формуються за рахунок оплати, виплати соціальних фондів (регіональних, місцевих, а також фондів споживання підприємств і організацій), підприємницьких доходів, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, доходів від інших джерел. Види доходів подано на рис.1.

Залежно від форми отримання розрізняють грошові та натуральні доходи. Формування грошових доходів здійснюється за рахунок оплати праці працівників, виплати із соціальних фондів, підприємницьких доходів, доходів від власності, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, інших доходів (аліментів, гонорарів, благодійної допомоги тощо). Грошові доходи поділяються на загальні й чисті.

Отже, під доходами населення розуміємо суму грошових засобів і матеріальних благ, які отримані або створені громадянами за певний проміжок часу. Роль доходів визначається тим, що рівень споживання населення прямо залежить від рівня доходів. Їх можна поділити на грошові і натуральні доходи.

Грошові доходи населення включають усі надходження грошей у вигляді оплати праці працюючих осіб, доходів від підприємницької діяльності, пенсій, стипендій, різних допомог, доходів від власності у вигляді відсотків, дивідендів, ренти, сум від продажу цінних паперів, нерухомості, продукції сільського господарства, різних виробів, доходів від наданих різних послуг та ін. Натуральні доходи включають перш за все продукцію, вироблену домашніми господарствами для власного споживання[6,c. 121-122].

Відмінності в рівні доходів на душу населення або на одного зайнятого називається диференціацією доходів. Нерівність доходів характерна для всіх економічних систем. При переході від адміністративно-командної до ринкової системи ріст диференціації доходів пов'язаний з тим, що частина населення живе за старими законами, а одночасно інша частина населення діє за законами ринкової економіки. Чим більше населення залучається до ринкових відносин, тим швидше скорочується нерівність у доходах

Загальні доходи містять усі надходження і розраховуються до сплати податків та обов’язкових платежів.

Чисті доходи населення — результат перерозподільних процесів. Це ті доходи, що залишаються після здійснення зазначених платежів. Чисті доходи коригуються з урахуванням натуральних соціальних трансфертів.

Натуральні доходи включають продукцію особистого підсобного господарства, що використовується на особисте споживання, трансферти в натуральній формі, а також заробітну плату в натуральній формі.

Виділяють номінальні і реальні доходи.

Номінальні доходи — це величина нарахованих виплат і натуральних видач.

Реальні доходи — це номінальні доходи, скориговані на зміни цін на товари і тарифів на послуги. Їх величина залежить від величини номінальних доходів та рівня заробітної плати. Індекс споживчих цін впливає на купівельну спроможність номінальних доходів населення таким чином:

Др = Дн / Іц,

де Др — доходи реальні;

Дн — доходи номінальні;

Іц — індекс споживчих цін.

Номінальні й реальні доходи, а також розміри та динаміка основних доходів окремих груп населення, таких, як заробітна плата, пенсія або стипендія, дають загальне уявлення про рівень життя. Залежно від джерел формування доходи можуть бути трудові, нетрудові, приховані.

Трудовий дохід — це дохід, який отримає працівник у результаті своєї економічної діяльності, як наймана робоча сила чи у разі самостійної зайнятості. Види трудових доходів: доходи від основної роботи за наймом, доходи від вторинної зайнятості[2, c. 103-104].

Нетрудові доходи являють собою отримання спадщини, виграшів, дивідендів від цінних паперів, а також від діяльності, що ведеться з відхиленнями від чинних у державі правових норм і норм моралі. У сучасних умовах значна частина доходів є прихованою. Вони пов’язані з тіньовою економікою, що являє собою приховану економічну діяльність. Це:

· види економічної діяльності, що не є незаконним бізнесом;

· неформальна економічна діяльність, яка належить до законних видів діяльності або ведеться некорпоративними підприємствами, тобто підприємствами, що належать окремим особам, домашнім господарствам, котрі не оформляються як особи, що ведуть економічну діяльність;

· нелегальна діяльність, яка охоплює незаконні види комерції, виробництва та послуг і підпадає під кримінальну відповідальність.

Залежно від циклів життєдіяльності людини розрізняють доходи:

· до участі в праці;

· від участі у трудовій, підприємницькій, громадській діяльності;

· тимчасово непрацюючими;

· після завершення трудової діяльності.

Добробут населення характеризується сукупними доходами.

Сукупний дохід є основним показником матеріального забезпечення населення і включає всі види грошових доходів, а також вартість натуральних надходжень, отриманих від особистого підсобного господарства і використаних на особисте (домашнє) споживання. Окрім того, у сукупний дохід входить вартість безоплатних послуг, що отримуються за рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів і фондів підприємств, — послуги охорони здоров’я, освіти, дотації на житло, транспорт, харчування тощо (рис.2).

Відповідно до наведеної схеми оплата праці — це винагорода за виконану працю, а також оплата відпусток, святкових днів та іншого не відпрацьованого часу відповідно до трудового законодавства та колективних договорів, стимулюючі доплати і надбавки, премії та одноразові заохочувальні виплати, компенсаційні виплати, пов’язані з режимом роботи й умовами праці тощо.

Диференціація доходів складається під впливом різноманітних факторів, які пов'язані з особистими досягненнями або незалежні від них, що мають економічну, демографічну, політичну природу. Серед причин нерівномірності розподілу доходів виділяють: відмінності у здібностях (фізичних та інтелектуальних), відмінності освіти і кваліфікації, працьовитість і мотивацію, професійну ініціативність і схильність до ризику, походження, розмір і склад сім'ї, володіння власністю і становище на ринку, удачу, везіння і дискримінацію.

Теоретично можливість абсолютно рівного розподілу доходу представлене бісектрисою, яка вказує на те, що будь-який даний відсоток сімей отримує відповідний відсоток доходу. Реальне суспільство не характеризується ні абсолютною рівністю, ні абсолютною нерівністю. Проте, чим більше вигнута крива Лоренца, тим більша нерівність розподілу доходів, а чим вона більш пряма, тим більша рівність сімей за рівнем доходів. Наближення кривої Лоренца до прямої лінії абсолютної рівності вбиває стимули до продуктивної праці, а надмірна її вигнутість може викликати соціальну напругу в суспільстві[13, c. 22-24].


1.2.Чинники що впливають на формування доходів населення

Доходи є головним джерелом задоволення матеріальних і духовних потреб та подальшого розвитку індивіда. Їх формування відбувається в результаті розподілу (первинні) та перерозподілу (вторинні) створених в суспільстві благ.

До первинних належать заробітна плата та надходження від підприємницької діяльності, які є головним джерелом доходів економічно активного населення. Крім означених вище, працюючі можуть отримувати і вторинні доходи – від власності на капітал, землю, природні ресурси, трансфертні платежі. Роль останнього виду надходжень особливо зростає у перехідній економіці, коли захисту з боку держави потребує, поряд з безробітними та економічно неактивним, і зайняте населення. Головними джерелами доходів економічно неактивних індивідів є соціальні трансферти (пенсії, субсидії, допомоги тощо); надходження від власності та продажу продукції особистого підсобного господарства.

Вивчення міжнародного досвіду функціонування ринкових механізмів перерозподілу суспільних благ дозволило автору окреслити основні напрями вдосконалення державної політики у соціальній сфері України: проведення постійного моніторингу соціально-трудових процесів; законодавче закріплення філософії повного використання індивідом власних можливостей; вирівнювання пенсійного віку для чоловіків та жінок з поступовим його підвищенням; активізація політики експорту робочої сили через механізм державного регулювання з метою зростання рівня доходів від найманої праці; гармонійне поєднання адресних та універсальних форм соціальної допомоги, спрощення механізму їх надання.

Економічні умови, що склались в Україні, вимагають відмови від стихійного формування доходів, розробки дієвих засобів, методів і механізмів їх регулювання[8, c. 74-75].В більшості країн (в т.ч. і в Україні) вплив держави на сферу доходів проявляється через механізми регулювання заробітної плати. У науковій літературі розглядаються функції соціальної держави, однак не дається чіткого визначення її функцій саме у процесі розподілу та перерозподілу суспільних благ. З огляду на це, автором пропонуються чотири головних функції: регуляторна, контролююча, мотиваційна та соціальна, які охоплюють найважливіші аспекти формування доходів і спроможні бути основою політики держави у цій сфері.

В умовах ринкової економіки доходи залежать від індивідуальних і колективних результатів праці, ефективності економіки в цілому. На основі дослідження цих взаємозв’язків виділено чотири групи факторів, які впливають на формування доходів від трудової діяльності: фактори, які залежать від працівника (професія, освіта, досвід роботи, кваліфікація, інтенсивність праці, життєва позиція, особистісні якості); фактори, пов’язані з підприємством (галузь народного господарства, тип підприємства, форма власності, місце розташування, технічний рівень, фінансовий стан, організаційний рівень); фактори, пов’язані з станом економіки в цілому (економічний потенціал, фаза економічного циклу, економічна політика держави, рівень податкового навантаження); соціальні фактори (спосіб формування соціального бюджету, частка соціальних витрат у ВВП, розгалуженість соціальних програм, частка безкоштовних соціальних послуг у загальній їх величині).

Отже, що на формування доходів будь-якого індивіда впливають чинники двох рівнів: загальнодержавного (стан економіки країни, державна соціальна політика, ступінь розвинутості підприємницької діяльності, рівень зайнятості населення, фіскальна політика тощо) та особистісного (здатність особи до навчання та перенавчання, її організаторські та професійні здібності, здатність йти на ризик, втілювати у виробництво новітні технології, передову техніку та інші)[7, c. 21-23].


2. Доходи населення в країнах Заходу

2.1. Загальні тенденції формування доходу населення в зарубіжних країнах

В усіх розвинутих демократичних країнах первинні доходи зазнають істотного перерозподілу. Суб'єктом перерозподілу є насамперед держава, яка з цією метою використовує податково-трансфертний механізм. Сутність останнього полягає в тому, що значна частина податків, які надходять до бюджету, набирає форми соціальних трансфертів, котрі виплачуються найменш забезпеченим, соціально незахищеним (або недостатньо захищеним) верствам населення. Маються на увазі пенсії людям похилого віку, інвалідам та ветеранам війни, допомоги безробітним, багатодітним сім'ям, одиноким матерям тощо. Хоча головним напрямом перерозподілу є вісь "багаті - бідні", доходи перерозподіляються і від малосімейних до багатосімейних, від контингенту молодого віку до престарілих.

У результаті масштабного перерозподілу розрив у доходах різко скорочується. Так, у США кінцеві доходи верхнього дециля перевищують доходи нижнього дециля у 5,5 раза, Великобританії - у 4,1 раза, Німеччині, Канаді та Японії - у 3,7 раза, Швеції- у 2,7 раза2. Такий перерозподіл передбачає, що прибутковий податок з населення і податок на прибуток корпорацій будуються за прогресивною шкалою, тобто чим більший дохід суб'єкта, тим більша його частина відраховується у бюджет. Причому в країнах, де в тому чи іншому варіанті склалося соціальне ринкове господарство, верхня планка цих податків сягає 50%.

Слід мати на увазі і те, що в процесі перерозподілу ВВП беруть участь великі корпорації, які не тільки сплачують податок на прибуток, а й відраховують значні суми в пенсійний фонд, а також у фонди соціального та медичного страхування. Тому старі люди одержують пристойні пенсії, безробітні, багатодітні сім'ї та одинокі матері - вагомі допомоги, а застраховані працівники та члени їхніх сімей мають змогу користуватися найкваліфікованішим медичним обслуговуванням, зокрема, робити винятково складні й дорогі операції. Факти засвідчують, що обмежена соціальна диференціація є прийнятною для переважної більшості населення високорозвинутих країн і не створює надмірної соціальної напруженості.

Необхідно бодай коротко зупинитися на шведському досвіді. В основі шведської моделі "демократичного соціалізму" лежить соціалізація сфери розподілу національного доходу шляхом більш активного й масштабного, ніж в інших розвинутих країнах, використання податково-трансфертного механізму. Зокрема, податок на прибуток великих корпорацій у Швеції становить близько 70% балансового показника. Отже, у розпорядженні компаній залишається тільки 30% чистого прибутку, оскільки добра половина його використовується з метою інвестицій, доходи акціонерів та менеджерів істотно обмежені. Решта прибутку зазнає функціональної соціалізації- використовується в інтересах найманих працівників, членів їхніх сімей та представників малого бізнесу. Високий податок на прибуток дав змогу державі повністю забезпечити безплатну вищу освіту, безплатну охорону здоров'я (включаючи безплатні ліки). Держава надає громадянам безплатне комфортабельне житло або повністю компенсує орендну плату і дотує широке коло споживчих товарів, забезпечуючи їхню доступність для сімей з обмеженими доходами[12, c. 24-25].

Характерним є і те, що пенсії за віком не залежать від стажу роботи й величини зарплати працівника в період його активної трудової діяльності, тобто пенсія виплачується людині не як колишньому працівникові, а як громадянину Швеції. Постійна структурна перебудова економіки неминуче веде до вивільнення частини працівників, але безробіття вкрай мале, бо держава влаштовує людей, котрі втратили роботу в стагнуючих галузях, на підприємства швидкозростаючих галузей з високими технологіями або сервісного сектору, де зайнято 67% загальної кількості працівників. Очевидно, що таке розв'язання проблеми безробіття вимагає підвищення кваліфікації або перекваліфікації працівників, і держава оплачує пов'язані з цим затрати.

Соціалізація сфери розподілу привела до двох головних результатів. По-перше, зменшилася соціальна диференціація населення внаслідок перерозподілу первинних доходів: як уже зазначалося, розрив у кінцевих доходах верхнього і нижнього децилів становить у Швеції 2,7 раза, тобто є меншим, ніж у будь-якій іншій високорозвинутій країні. По-друге, на думку шведських економістів, особливо соціал-демократів, вона привела до декомодації("розтоварювання") робочої сили, що дістає прояв у зниженні ролі зарплати і, відповідно, ринку праці в життєзабезпеченні сімей. Так, у 1995 р. частка зарплати в задоволенні потреб шведських сімей становила лише 35%, а частка бюджету, або соціальних трансфертів та безплатних послуг, - 65%3.

Переважна частина населення досі підтримувала політику соціалізації, про що свідчить той факт, що протягом ряду десятиліть майже безперервно при владі перебували представники Соціал-демократичної робітничої партії Швеції[9, c. 66-68].

Зрозуміло, шведську модель не слід ідеалізувати. В останні роки виразно проявилися її недоліки:

1. Значна частина працівників орієнтується на соціальні трансферти й безплатні послуги, а тому працює не на повну силу; зокрема, дестимулюючу роль відіграють високі лікарняні допомоги, які до того ж видаються без особливих труднощів.

2. Висококваліфіковані спеціалісти, воліючи мати доступ до нових, нестандартних товарів та послуг підвищеної якості, що не входять до широкого, але все ж таки обмеженого кола дотованих державою товарів та послуг, змушені продавати свою робочу силу за кордоном за ринковою ціною. Інакше кажучи, відбувається втеча умів та робочих рук. М. Портер зазначає, що шведська зрівнялівка гальмує зростання попиту на нові, природно - найдорожчі товари і послуги, й тим самим звужує їхній ринок.

3. Прагнучи знизити податки, а також відрахування до різних фондів (пенсійного, соціального та медичного страхування), великі корпорації почали переводити свої активи в зарубіжні філії (дочірні компанії), що помітно знижує конкурентоспроможність шведської економіки.

4. Нарешті, масовий приплив іммігрантів, що набувають прав громадянства, викликав невдоволення значної частини населення.

Перелічені моменти можуть зумовити крах або ж згасання шведської моделі і перехід до широко опробуваної моделі соціального ринкового господарства, отже, до принципового підвищення ролі ринку, насамперед ринку праці, й обмеження державного втручання у розподільчі процеси. Ознакою такого згасання є поразка Соціал-демократичної робітничої партії Швеції на виборах 2006 p., глибинною основою якої слугує входження в постіндустріальну стадію розвитку, тож зниження частки та впливу класу промислових робітників - головної електоральної опори цієї партії[5, c. 6].


2.2. Досвід Швеції щодо регулювання доходів населення

Досвід Швеції, безперечно, заслуговує на глибоке вивчення. Я поділяю думку дослідника, котрий вважає шведську модель, попри всю обмеженість її історичної ефективності, єдиним у світі гуманним та успішним експериментом з реалізації соціалістичної ідеї. Дуже ймовірно, що деякі елементи останнього можуть бути з успіхом використані в наших умовах.

Тепер звернімося докладніше до проблем України, яка скопіювала плоску шкалу прибуткового податку, встановлену в Росії. Хоч би яким був дохід суб'єкта - 100, 1000 або 100000 дол., він сплачує в бюджет 15%. Захисники плоскої шкали стверджують, що прогресивний прибутковий податок змусить підприємців утікати в тінь, приховувати свої доходи, ухилятися від сплати податків. Але практика показує, що чим багатша людина, тим важче вона розлучається зі своїми грошима, тим активніше шукає можливості не сплачувати податок. І тому плоска шкапа прибуткового податку - аж ніяк не панацея, бо вона не змінює менталітет нової буржуазії. Поряд з тим саме ця шкала є однією з основних (коли не головною) причин обмеженості видатків бюджету на соціальні цілі.

Низькі пенсії переважної частини літніх людей, що не покривають прожиткового мінімуму, поставили цю категорію громадян на межу виживання: якщо їм не можуть або не хочуть допомагати діти чи інші родичі, вони змушені перебиватися випадковими доходами, аж до пошуку порожніх пляшок і картону в смітникових контейнерах...

Найважливішим негативним наслідком бідності є те, що малозабезпечені сім'ї не в змозі дати своїм дітям добре виховання (їх "виховує" вулиця) та освіту, бо шлях на платні відділення престижних вищих навчальних закладів, чиї дипломи високо котируються, а отже, відкривають перспективу дістати добре оплачувану роботу, для цих дітей, як правило, закритий, За таких умов сім'я орієнтує дитину не на те, щоб стати культурною, всебічно ерудованою людиною, з належним соціальним статусом, а на те, щоб мати надійний окраєць хліба. Тому багато здібних дітей з бідних сімей не можуть реалізувати свої можливості, лишаються за бортом. Так бідні продукують бідних, а багаті – багатих[10, c. 26-27].

Разом з тим в Україні є чимало мільйонерів (у доларовому еквіваленті) і навіть декілька мільярдерів, які менш за все переймаються інтересами незахищених верств населення, Таким чином, нагромадження суспільного капіталу в країні має полярну форму.

Природним чином, гранично низькі соціальні трансферти й обмежені пільги ведуть до того, що розрив у кінцевих доходах найбагатших і найбідніших у нашій країні майже не відхиляється від розриву в початкових доходах. Елементарний життєвий досвід підштовхує до висновку про те, що розрив кінцевих доходів в Україні перевищує розрив первинних доходів у розвинутих демократичних країнах, включаючи США, де, як уже зазначалося, він становить майже 16 разів.

Характерно, що в українських статистичних збірниках наводяться численні дані про різницю в доходах сімей залежно від місця проживання (місто, село) та кількості дітей, але немає вірогідних цифр, які би характеризували розрив у доходах крайніх соціальних груп. Наприклад, "Статистичний щорічник України за 2005 рік" наводить такі дані (таблиця 18.13, с 416): грошові затрати 20% найбільш забезпеченої частини населення перевищують затрати 20% найменш забезпеченої частини в 5,5 раза. Очевидно, що базою грошових затрат є наявні грошові доходи сімей (щодо заощаджень, то вони, звичайно, обмежують поточні витрати, але жодним чином не впливають на величину наявних доходів). Хоча не ясно, про які доходи йдеться (первинні чи кінцеві), але за змістом маються на увазі кінцеві. На перший погляд, наведена цифра кореспондує з різницею у кінцевих доходах крайніх страт у розвинутих країнах (крім США), тобто в Україні вона приблизно в 1,5 раза вища, що цілком поясненно. Проте, якщо в міжнародній статистичній практиці прийнято зіставляти доходи і витрати верхнього та нижнього децилів, то укладачі збірника зіставляють витрати, а отже, й доходи верхнього та нижнього квинтилів. Ясно, що в цьому разі розрив у витратах (а значить, і в доходах) крайніх страт істотно зменшується, бо порівнюються витрати і доходи не найбагатших і не найбідніших. За допомогою цього нехитрого статистичного виверту ступінь соціальної диференціації в Україні істотно пом'якшується, реальна картина спотворюється.

На моє переконання, щоб зменшити соціальну диференціацію, слід якнайшвидше перейти до прогресивної шкапи прибуткового податку. Більше того, доцільно впровадити селективний податок на розкіш, що його сплачуватимуть лише власники особняків, квартир в елітних будинках, престижних іномарок, а також великих депозитів.

Окремо слід сказати про тарифи на комунальні послуги, які різко зросли внаслідок подорожчання російського газу і тривалого ігнорування об'єктивної потреби в запровадженні енергоощадних технологій та енергоощадного устаткування. Підвищення тарифів часто пояснюють вкрай важким становищем ЖКГ і прагненням зробити цю сферу беззбитковою, що відкриє шлях великому капіталу і дозволить реально здійснити кардинальну реформу комунального господарства. Очевидно також, що початковий імпульс для масштабного припливу великого національного й іноземного капіталу (беззбитковість і бодай мінімальна рентабельність сфери ЖКГ) вирішено забезпечити тільки за рахунок коштів населення. Уряд України, проте, обрав найневдаліший варіант - тотальне підвищення тарифів для всіх категорій платників. Результатом такого підходу будуть не тільки затримки платежів (або відмова від оплати послуг), а й повне зубожіння значної частини населення. Деякі українські керівники лукавлять, наводячи дані про кількість сімей, які одержують житлові субсидії, бо насправді це засвідчує неприпустиму для цивілізованої країни частку бідних і просто злиденних у складі населення[3, c. 17-19].

Як на мою думку, тарифи на комунальні послуги слід диференціювати залежно від обсягу споживаного ресурсу та доходів сімей даної соціальної групи. Характерно, що ці моменти взаємно пов'язані, бо саме багаті не схильні заощаджувати ресурси. Диференціація тарифів забезпечить елементарну соціальну справедливість і дасть змогу одержати реальні гроші на відновлення та розвиток ЖКГ. При цьому основний тягар затрат на забезпечення беззбитковості роботи ЖКГ як умови масштабного припливу інвестицій до цієї сфери ляже на найзаможніших громадян. Інакше розрив у кінцевих доходах ще більше зросте і стане соціально небезпечним.

І нарешті, не можна не згадати про "середній клас", який у розвинутих демократичних країнах, становлячи переважну частину населення, є опорою економічної та політичної стабільності, а його менталітет - підґрунтям суспільної моралі. Деякі автори вважають, що в Україні такий клас уже існує або, принаймні, успішно формується, і відносять до нього сім'ї, де середньодушовий дохід становить від 300 до 1000 дол. на місяць. При цьому не враховується соціальний статус дорослих працездатних членів сім'ї, отже, і спосіб одержання доходу; таким чином, у середній клас включаються не тільки представники малого та середнього бізнесу, висококваліфіковані робітники і фахівці, діячі мистецтв, а й маргінальні групи (тіньові ділки, спекулянти, повії, корумповані чиновники нижчої ланки, корумповані лікарі та викладачі ВНЗ тощо), котрі, прагнучи розбагатіти будь-що, балансують на межі криміналу (або й перетинають її). Природно, вони приховують свої доходи, ухиляються від сплати податків, підривають суспільну мораль, справляють руйнівний вплив на молодь, відбиваючи у неї бажання вчитися і працювати з повною віддачею. Таким чином, в Україні існує не середній клас у загальноприйнятому розумінні, а певний "середній за доходом" прошарок, який діє за власними правилами, нехтує законом та інтересами всієї країни, але найголовніше - самим фактом свого існування перевертає у свідомості молоді всі постулати суспільної моралі про чесний спосіб життя[1, c. 12-13].


3. Перспективи формування доходів населення в умовах економічного зростання в Україні

3.1. Основні напрями підвищення рівня доходів населення в умовах переходу до ринкової економічної системи

Нагальні завдання розрахунків і планування життєвого рівня виходять із загальних макроекономічних показників (показники системи національних рахунків: ВВП, фонд оплати праці, кінцеве споживання товарів та послуг) і обмежуються розглядом мінімальних і середніх величин. Однак, очевидно, що оперувати тільки середніми числами і загальними сумами у такій галузі, як рівень життя, не можна. Необхідний диференційований підхід для того, щоб встановити вплив запланованих заходів із підвищення оплати праці, на становище домогосподарств, що розподіляються за критерієм середньодушового доходу. Отже, проблема рівня життя має розглядатися як проблема співвідношень, у яких вся заробітна плата розподіляється між працівниками або сім'ями.

Розподіл заробітної плати і розподіл доходів за своїми параметрами не збігаються, однак, між ними є тісний і закономірний зв’язок. Отже, в окремих випадках побудувати гіпотезу розподілу сімей за економічними групами можливо, відштовхуючись від очікуваного розподілу працівників за заробітною платою.

Розробка моделей розподілу за заробітною платою, а також за доходами викликає значний практичний інтерес. Оцінка поточного і розрахунки очікуваного розподілу заробітної плати за економічними групами домогосподарств — це один із головних чинників регулювання трудових відносин і рівня життя в умовах ринку. Аналіз різних варіантів заходів, що проводяться державою, підприємствами й організаціями для підвищення мінімальної, середньої заробітної плати або тарифних ставок і посадових окладів, і розрахунки необхідних для цього коштів із врахуванням вирівнювання доходів і зменшення надмірної майнової диференціації громадян, має стати одним із головних у переліку проблем державного регулювання соціальною сферою.

В Україні протягом десяти останніх років спостерігалося зростання майнового розшарування населення за рівнем грошових доходів. З 1990 р., за офіційними даними, воно зросла більше, ніж у 2 рази. Фактично рівень диференціації сягає значно більшої величини.

Недосконалою є структура розподілу працівників за розміром нарахованої заробітної плати. В цілому за галузями економіки частка працівників із низькими доходами коливається у межах 7-13%, із середніми — 8-10%, високими — 3,0-3,5. Ці показники значно відхиляються від показників оптимальної структури розподілу, яка передбачає такі пропорції: для верхніх (низько дохідних груп працівників) — 5-6%, середніх — 14-20% і нижчих (високодохідних груп) — 0,8-0,2.

Проектні орієнтири зростання заробітної плати встановлюються без належної уваги до вирішення проблеми розподілу доходів і зменшення рівня диференціації. Така позиція дезорієнтує роботу щодо постановки конкретних завдань; протистоїть державним цілям створення середнього класу. З огляду на такий стан речей проблема моделювання розподільчих відносин виходить за межі суто теоретичних досліджень і набуває важливого значення в практиці регулювання соціальних процесів[5, c. 6].

Розмаїття можливих шляхів моделювання не має торкатися принципового трактування сутності об'єкта, що моделюється. Правильного результату можна досягнути лише за умови надійних теоретичних посилок. Моделювання розподільчих процесів має своїм призначенням розрахунки існуючої й очікуваної диференціації доходів.

Тому основу моделі становить метод розрахунків на перспективу. Створення такої моделі передбачає, по-перше, визначення математичної функції (моделі), по-друге, надходження параметрів розподілу на перспективний період. Це потребує, передовсім, економічного вирішення і знання закономірностей динаміки відповідних показників. Отже, до сутності моделі входять як математична схема, так і обґрунтування конкретної сфери її використання. Як наслідок виникає кілька окремих моделей, що призначаються для короткострокових і довгострокових прогнозів — розрахунків очікуваного розподілу заробітної плати і доходів; прогнозів доходів окремих соціальних груп населення; народногосподарських і галузевих розрахунків. Кожна з цих моделей має свою специфіку і потребує відповідної інформації. Проте у всіх випадках потрібно застосовувати однакову математичну функцію (модель).

Результати експериментальних досліджень свідчать, що використання логарифмічно-нормальної функції дає найбільш достовірні результати. Логарифмічно-нормальна модель при описанні розподільчих відносин належить до класу апроксимуючих моделей, заснованих на законах розподілу ймовірностей. Вибір апроксимуючої функції не означає, що вона може бути адекватно правильно використана у прогнозах і розрахунках. Для останнього потрібно створити надійний апарат прогнозів.

Мінімум і середня заробітна плата обумовлюють предмет прогнозування — розмір диференціації. Через це необхідно:

· визначити загальну (основну) економіко-математичну модель розподілу заробітної плати як лог-нормальну функцію і модифікувати її відповідно до сфери дослідження;

· адаптувати логнормальну модель до конкретної економічної ситуації і розробити відповідний апарат прогнозування;

· визначити й упорядкувати вихідну інформацію;

· здійснити самоперевірку прогнозування на основі ретроспективних розрахунків.

Таким чином, можна зробити стислий рефрен проблематики формування і прогнозування доходів громадян[4, c. 2-3].


3.2. Пріоритетні завдання політики держави із регулювання доходів населення

Вирішенню пріоритетних завдань політики держави із регулювання розподільчих відносин і підвищення добробуту населення сприятимуть науково обґрунтовані прогнозні розрахунки заробітної плати і доходів громадян. З цією метою природно враховувати результати аналізу й прогнозування за двома видами моделей: імітуючих і апроксимуючих.

Перша модель орієнтована на дослідження рівня заробітної плати у структурі ВВП і належить до класу імітуючих. Друга, змістом якої є моделювання розподілу доходів і заробітної плати, має характер апроксимуючої моделі.

Прогноз розподілу і розробка конкретних заходів на майбутнє, очевидно, пов'язані з аналітичним поєднанням результатів дослідження за обома напрямами. Тому, на наш погляд, сферою державних інтересів має стати послідовне проведення наукових досліджень як за імітуючою, так і апроксимуючою моделями. Це дасть змогу системно й комплексно підійти до практичної розробки питань життєвого рівня.

Виконання дослідження сприятиме реалізації Концепції подальшого реформування оплати праці в Україні, Концепції державної регіональної політики, політики щодо грошових доходів населення[15, c. 16-17].


Висновки

У період трансформації економічної системи та переходу до ринкових умов господарювання в усіх сферах суспільного життя відбуваються радикальні перетворення. Елементи соціальних гарантій, що діяли у командно – адміністративній економіці, виявилися несумісними з ринковими механізмами, які передбачають право вибору для кожного індивіда щодо одержання та розподілу власних доходів. Досвід реформування суспільних відносин у постсоціалістичних країнах підтверджує неминучість кризових явищ в економіці, масштаби та глибина впливу яких на стан добробуту населення залежать від дієвості механізмів підтримки його доходів.

Формування доходів є однією з найбільш гострих соціально-економічних проблем, оскільки їх розміри характеризують рівень добробуту, можливість задоволення матеріальних та духовних потреб і подальший розвиток індивіда. Дохід як економічна категорія належить до числа найскладніших і являє собою сукупність грошових та натуральних надходжень громадян в результаті розподілу та перерозподілу створених у суспільстві благ для підтримки фізичного, морального, економічного та інтелектуального стану індивіда. Таке визначення, на відміну від існуючих, охоплює первинну та вторинну їх складову.

На формування доходів індивіда впливають чинники двох рівнів: загальнодержавного та особистісного. До чинників першого рівня ми відносимо: державну соціальну політику; ступінь розвинутості підприємницької діяльності; фіскальну політику; рівень зайнятості населення. Чинники другого рівня – це професійні та організаторські здібності особи; здатність до навчання те перенавчання; ступінь авантюризму тощо. Аналіз взаємозв’язку доходів працівників і результативності виробництва дозволив нам виявити чотири групи факторів, які впливають на формування доходів від трудової діяльності: фактори, що залежать від працівника; фактори, пов’язані з підприємством; фактори, пов’язані з станом економіки; соціальні фактори.

Ситуація у сфері формування доходів населення є напруженою з наступних причин: падіння рівня реальних доходів; зниження частки заробітної плати у грошових доходах населення; незбалансованість попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці; значний розрив між розмірами загальнодержавної та регіональної середньомісячних заробітних плат; наявність заборгованості з виплат працівникам народного господарства; значна диференціація заробітної плати по областях, районах, сферах зайнятості; високий рівень прихованого безробіття; відсутність ефективних механізмів державної підтримки малого бізнесу та самозайнятості; нестабільність і недосконалість законодавства, що регламентує розвиток підприємництва; невирішеність питання фінансового забезпечення прийнятих у сфері соціального захисту населення законодавчих актів; поширення регулюючої ролі центрів зайнятості лише на фіксовану частину ринку праці тощо.


Список використаної літератури

1. Гакал Н. Сучасні доходи і рівень життя населення //Праця і зарплата. - 1999. - № 10. - C. 12-13

2. Гвелесіані А. Стан грошових доходів та майнова диференціація населення в Україні //Економіка АПК. - 2002. - № 3. - C. 103-107

3. Гладких Д. Грошові доходи населення як фактор ринку кредитних ресурсів //Вісник Національного банку України. - 1999. - № 4. - C. 17-19

4. Доходи населення і ринок праці //Праця і зарплата. - 2006. - № 24. - C. 2-3

5. Доходи населення і ринок праці //Праця і зарплата. - 2007. - № 36. - C. 6

6. Кваснікова Г. С. Доходи населення та економічний стан держави //Економіка АПК. - 2005. - № 1. - С.116-121.

7. Мазурок П. Державні заходи щодо регулювання диференціації доходів населення і зниження бідності //Україна: аспекти праці. - 2004. - № 6. - C. 21-25.

8. Новіков В. Актуальні питання структурного аналізу і прогнозування доходів населення //Економіка України. - 2005. - № 7. - C. 74-82

9. Новіков В. Проблеми реалізації державної політики регулювання доходів населення //Економіка України. - 2002. - № 9. - C. 66-71

10. Новиков В. Формування і прогнозування доходів населення //Україна: аспекти праці. - 2002. - № 3. - C. 26-28

11. Оцінка рівня доходів та витрат населення України в 1997-2000 рр. //Актуальні проблеми економіки. - 2002. - № 4. - C. 53-66

12. Порядок проведення індексації грошових доходів населення //Справочник кадровика. - 2008. - № 5. - C. 24-32

13. Соколик М. Грошові доходи і витрати населення України: тенденції та структура //Економіка України. - 1999. - № 3. - C. 21-30

14. Соколик М. Тенденції й специфічні особливості диференціації населення України за рівнем середньодушових доходів //Україна: аспекти праці. - 1998. - № 8. - C. 30-36

15. Якуненко Н. Аналіз рівня і структури доходів та витрат населення України //Україна: аспекти праці. - 2001. - № 1. - C. 12-17

загрузка...
Top