Об’єкт соціального управління, його особливості і типологія

Вступ.

1. Поняття об'єкту соціального управління.

2. Характеристика колективу як соціального об'єкту управління.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Сутність соціального управління визначає формування і функціонування цього класу управління як системи.

Система соціального управління включає наступні компоненти: механізм управління, структуру управління, об'єкти управління, функції управління, кадри управління, процес управління. Система управління - це форма реалізації взаємодії і розвитку відносин управління, виражених насамперед у законах і принципах управління, а також з метою, функціях, структурі, методах, процесі і механізмі управління.

Механізм управління створюється і цілеспрямовано змінюється людьми, що здійснюють регламентацію всієї сукупності функцій, форм, методів, важелів і стимулів соціального управління, щоб досягти найбільшої його ефективності в даних конкретно-історичних умовах. Суспільство як складна, багатоцільова соціальна система вимагає, щоб механізм управління забезпечував чітку взаємодію всіх його підсистем і рішення задач, що коштують перед ним. З ці позицій у загальному механізмі управління виділяють економічний, організаційний і соціально-культурний механізми, основу взаємозалежного функціонування яких складають вимоги системи об'єктивних законів соціального розвитку і управління.

Функції управління - це особливі види діяльності, що виражають чи напрямки стадії здійснення цілеспрямованого впливу на зв'язки і відносини людей у процесі життєдіяльності суспільства і управління ім. До основних функцій соціального управління відносяться планування і прогнозування, організація, координація і регулювання, стимулювання і навчання, аналіз і контроль. Структура відбиває склад і співпідпорядкованість різних елементів, ланок і ступенів управління, що функціонують для досягнення визначеної мети.


1. Поняття об'єкту соціального управління

Кожен клас і вид управління припускає глибоке знання як об'єкта, так і суб'єкта управління. У соціальному керуванні об'єкт одночасно виступає і його суб'єктом, тому що й у тім і в іншому випадку мова йде про людей і складених ними соціальних спільнот. Кожна людина має визначену підлогу, вік, здібності, темперамент і характер, що знаходить висвітлення й у характеристиках відповідних соціальних систем. Наприклад, дослідження, проведені голландським ученим Г.Хофстеде, показали, що європейські країни відрізняються друг від друга по етнопсихологічних параметрах.

Так, дистанція влади (рівень нерівності між людьми, що сприймається населенням країни як нормальний) виявилася занадто великий у Бельгії, Франції і Португалії. Колективізм превалює над індивідуалізмом у Португалії і Греції. Австрія, Німеччина, Італія, Англія й Ірландія - переважно “чоловічі” країни, тоді як Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія, Нідерланди - “жіночі”. Бельгія, Іспанія, Франція, Греція, Португалія не люблять ризику, у той час як Данія, Ірландія, Англія і Швеція вважають ризик шляхетною справою.

Усі ці особливості впливають на менеджмент в окремих країнах. Велика дистанція влади сприяє централізації, а незначні розриви між рівнями соціального управління висувають на перший план децентралізацію. Колективізм сприяє спільним зусиллям і сімейним підприємствам, індивідуалізм стимулює пошук особистої винагороди і професійну мобільність. “Чоловічий” показник сприяє змагальності і елітаризму, “жіночність” стимулює розвиток солідарності і співчуття до ближнього. Відмовлення від ризику йде поруч зі схильністю до регламентації і владності, тоді як протилежне поняття заохочує опортунізм і толерантність до незвичайного поводження і т.д. [3, c. 14]

Об’єкт соціального управління – керована соціальна система. Підходи:

- Елементно-структурний. Об’єкт соціального управління – люди, колективи, групи, різного роду спільноти.

- Функціональний. Об’єкт соціального управління – управління поведінкою соціальних груп.

Суб’єкт соціального управління – керуюча соціальна система. Це організаційно-оформлені групи людей, сформовані ними органи управління і керуючий склад.

Тому проблеми формування і реалізації моделі соціального управління потрібно вирішувати диференційовано як на макрорівні у відношенні окремих країн і регіонів, так і на мікрорівні щодо конкретних організацій з обліком сформованих у них типів організаційної культури і відповідних тенденцій історичного розвитку. Іншими словами, модель господарювання і управління, прийнятна для однієї країни (регіону), може виявитися неспроможної і недійовий для іншої через розходження в прояві фактора культури і етнопсихологічних особливостей.

Зміст науки соціального управління - виявлення законів і закономірностей, розробка принципів, функцій, форм і методів цілеспрямованої діяльності людей у процесі управління суспільством, його головними сферами і ланками. Тому основа наукового менеджменту - соціальні закони і їхня дія в процесі соціального управління. Звідси теорія соціального управління - це комплексна система знань, що використовує дані різних соціальних наук для розробки принципів і методів впливу на людей у соціальних процесах на основі встановлення законів і закономірностей управління суспільством[3, c. 16].

Соціальне управління як особливий вид людської діяльності виникає з необхідності організації спільної діяльності людей і породжується, з одного боку, поділом праці (в основі якого лежить нерівність здібностей), а з іншого боку - соціально-історичними умовами конкретного суспільства. При цьому соціальне управління є діяльністю, що охоплює весь процес громадського життя, - політичну, економічну і духовну сфери.

Виходячи з цього, соціальне управління:

— виявляється через спільну діяльність людей, організовує їх для такої діяльності у відповідні колективи й організаційно оформлює;

— своїм головним призначенням має упорядкування та врегулювання спільної діяльності шляхом забезпечення погоджених індивідуальних дій учасників такої діяльності через вплив на їх поведінку (волю);

— виступає в ролі регулятора управлінських взаємовідносин, що виникають між суб'єктом і об'єктом у процесі практичної реалізації функцій соціального управління;

— є владним, оскільки базується на підпорядкуванні волі учасників управлінських відносин — суб'єкт формує та реалізує волю, а об'єкт їй підкоряється;

— має особливий механізм реалізації через організаційно оформлені групи людей, якими виступають органи виконавчої влади (державного управління), органи місцевого самоврядування та об'єднання громадян або уповноважені особи цих організацій[4, c. 21-22].

Соціальне управління має специфічне призначення, особливо форми здійснення й організації суспільних зв'язків. У широкому розумінні, як уже було зазначено, управлінські завдання та функції реалізують усі державні органи, незалежно від їх призначення, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян.

Об'єктами управління виступають:

- суспільна праця (процес виробництва);

- державні органи та об'єднання громадян;

- соціальні індивіди (громадяни, в тому числі й іноземні, службовці, в тому числі й недержавного сектора);

- тварини і рослинні організми;

- технічні засоби (машини, агрегати).

Отож, управління умовно можна розділити на таке, що здійснюється в технічній, біологічній та соціальній сферах суспільства.

Технічне управління спрямовує свою дію на управління механізмами, обладнанням із метою підвищення продуктивності праці людини, забезпечення її потреб у виробництві.

Біологічне управління спрямовує свою дію на тваринний, рослинний світ із метою підвищення їхньої продуктивності (прояв даного виду управління - біотехнологія, генна інженерія).

Соціальне управління є провідним видом управління. Його дія поширюється на соціальну сферу, де суб'єктом та об'єктом управління виступають як окрема людина, так і колективи людей. Від двох попередніх видів соціальне управління відрізняється вольовим впливом одних суб'єктів управлінських відносин на свідомість і волю інших.

Для соціального управління характерна множинність об'єктів, звідси випливає й різноманітність видів управління. До них можна віднести й державне управління.

Державне управління - одна з головних форм діяльності держави, особливий вид соціального управління в суспільстві.

Державному управлінню притаманні всі основні риси, які характеризують суспільне управління. Це, насамперед, свідоме, цілеспрямоване здійснення впливу на всі сфери суспільства в інтересах людей.

У широкому значенні - це діяльність усіх видів державних органів: законодавчих, судових, контрольно-наглядових, виконавчо-розпорядчих з організації суспільного життя [6, c. 29-30].


2. Особливості об’єктів соціального управління

Наука соціального управління – це суспільна комплексна (інтегративна) наука, яка досліджує загальні та специфічні (властиві окремим галузям управління в суспільстві) об'єктивні закономірності організації та функціонування соціальних систем, яка виробляє на підставі їх пізнання загальні принципи і теоретичні поняття, а також правила, методи і прийоми управлінської діяльності, які спрямовані на підвищення їх ефективності.

Зміст науки управління обумовлений комплексністю самого соціального управління, ступенем дослідженості його окремих аспектів різними науками. Необхідно підкреслити, що наука управління не є арифметичною сумою внесків у неї інших галузей знання. Будучи на стику багатьох з них, вона інтерпретує порозкривані різними науками окремі закономірності, які належать до сфери управління. В зв'язку з цим її можна віднести до складних комплексних дисциплін. Комплексність науки управління відображається в її змісті, в якому можна виділити три основних аспекти: соціально-правовий, психологічний та організаційно-технічний.

Соціально-правовий аспект передбачає визначення цілей, які стоять перед системами управління, напрямків та завдань управлінської діяльності. Важлива роль тут належить праву, оскільки останнє значною мірою регулює управлінські відносини. В даному разі право виступає засобом, інструментом, який забезпечує реалізацію в управлінні законів. Науку управління та правові науки зближує ге, що вони вивчають діючи в суспільстві регулятивні механізми, але є далеко не тотожними науковими дисциплінами[6, c. 19].

Суб'єктами та об'єктами соціального управління виступають окремі особи або соціальні спільноти. Тому при розробці проблем науки управління враховується психологічний аспект. Положення психології використовуються вказаною наукою при дослідженні проблем, пов'язаних з всеявленням впливів на учасників процесу управління, прищеплюванням їм певних поглядів та формуванням міжособистих відносин, підвищенням творчої активності, усуненням конфліктних ситуацій та ін.

Теорія соціального управління – це комплексна система знань, яка використовує різнорідні методи кібернетики, теорії систем, різних соціальних наук. Вона вивчає і розробляє шляхи комплексного використання методів впливу на людей в соціальних процесах[6, c. 20].

3. Характеристика колективу як соціального об'єкту управління

Для того, щоб виробляти продукцію, люди вступають в певні зв'язки і відносини. Тільки в межах цих суспільних зв'язків та відносин існує ставлення людей до виробництва. Основним осередком суспільства, в рамках якого здійснюється виробництво, є колектив. Колектив розглядається як група людей, організаційно об'єднаних єдиною метою, єдиними діями.

До трудових колективів відносять виробничі (промислові, будівельні, творчі, управлінські тощо). В залежності від змісту діяльності колективи, поряд із спілкуванням, володіють ще й специфічними закономірностями функціонування та розвитку. Весь соціально-психологічний уклад життя суспільства сприймається особистістю значною мірою через призму цього середовища, в якому їй безпосередньо доводиться працювати. Оцінка окремими людьми реальних відносин складається під впливом не тільки загальної структури суспільних відносин, а й їх конкретних форм в даному колективі.

У практичній діяльності керівник повинен застосувати різні методи управління. Це викликано тим, що люди, які працюють, відрізняються один від одного інтересами, потребами, рівнем освіти, культури, кваліфікації тощо.

Різні характери людей, їхні нахили створюють специфічні соціально-психологічні й моральні умови діяльності, які вимагають від керівника індивідуального підходу до людей.

Керівництво людьми не може бути одностороннім процесом, розвиток колективних форм управління, зростання його професійно-культурного рівня має суттєвий вплив на методи, форми, прийоми управлінського впливу керівника.

Розглядаючи суспільство, не можна звести його до простої суми колективів, оскільки і колектив не є проста сума окремих особистостей, що складають його. Колектив - це динамічний соціальний організм, який постійно розвивається і набуває нові якості, додаткову виробничу силу, що здатна вирішувати такі виробничі й суспільні завдання, які не під силу окремим людям, які входять до нього[5, c. 26-27].

Колектив — це зв'язуюча ланка між суспільством і особистістю. Його функція полягає в тому, що діяльність колективу задовольняє в один і той же час потреби суспільства й окремої особистості. Займаючи стратегічне становище у відносинах особистості й суспільства, колектив ніколи не буває пасивним. Він або посилює, або послаблює вплив суспільства на особистість, створюючи при цьому специфічний соціальний мікроклімат, який має серйозний вплив на настрій людей, трудову і суспільну активність.

Однак трудовий колектив - не замкнуте соціальне утворення. Він не є єдиним джерелом, з якого особистість черпає суспільні цінності, установки. Загальні зміни умов життя сучасної людини, розвиток і поширення засобів масової комунікації приводять до значного підвищення ролі і значимості зовнішнього соціального й морального середовища. Сьогодні особистість виховує не тільки той колектив, до якого вона входить безпосередньо (трудовий, сімейний), а й обіймає інші соціальні сфери.

Вивчаючи взаємовідносини колективу, слід розрізняти їх об'єктивну і суб'єктивну сторони. Тільки аналіз обох сторін може забезпечити правильний підхід до вивчення емоційного самопочуття людини в групі, від якого значною мірою залежить гармонійний розвиток її творчих сил в умовах колективної діяльності.

Для того, щоб група людей, які працюють разом, перетворилася в справжній колектив, що діє як єдиний соціальний організм, необхідні певні умови. Найбільш суттєві з них слідуючі.

· Спілкування членів групи протягом відносно тривалого періоду.

· Спільна суспільно-корисна діяльність групи.

· Чітка організаційна структура, яка відповідає внутрігруповому розподілу праці.

· Ціннісно-орієнтаційна єдність групи.

· Справжня групова емоційна ідентифікація.

· Колективістське самовизначення.

Управління може здійснюватись однією людиною і колективом людей. Управляти можна економікою, соціально-політичною, духовною сферами тощо. Однак найбільш послідовне врахування характеристик соціального управління, специфіки керуючого впливу знаходить вияв у його поділі на такі два основних види:

• державне управління, де суб'єктом виступає держава в особі відповідних структур;

• громадське управління, де суб'єктами є недержавні утворення.

Треба зазначити, що в суспільстві, організованому на державній основі, переважне значення має державний канал соціально-керуючого впливу. Нині у суспільному житті неможливо відшукати хоча б одну сферу, якої так чи інакше не торкався б управлінський вплив держави[1, c. 37].


Висновки

Управління є необхідною умовою розвитку суспільства, спільної праці людей для досягнення певних цілей у від повідних сферах і галузях діяльності. Ця діяльність здійснюється людьми — суб'єктами управління й може бути охарактеризована як цілеспрямована сукупність дій, що забезпечують погодження і координацію спільної праці з метою досягнення суспільно значущих цілей та розв'язання поставлених завдань.

Різноманітність об'єктів управління дозволяє виділити основні його види: соціальне, технічне та біологічне.

Соціальне управління — діяльність людей, їх громадських і державних об'єднань, управління Людини – Людиною, в цілому суспільством.

Для правильного розуміння управління як соціального явища слід виходити із змісту управлінської діяльності як функції організованих систем, створених для забезпечення взаємодії елементів, що їх складають, які підтримують необхідний режим роботи з метою досягнення поставлених цілей та завдань внутрішнього й між системного характеру.

Управління має своїми основними елементами суб'єкт і об'єкт (який діє на засадах самоорганізації), що взаємодіють на різних щаблях ієрархії шляхом управляючого (керуючого) впливу суб'єкта на об'єкт.

Соціальному управлінню притаманні всі названі елементи. Проте слід ураховувати особливості соціальної сфери, де управлінські зв'язки реалізуються через відносини людей, що виявляються в організації суспільного життя. В найзагальнішому плані соціальне управління, управління суспільством в цілому можна розуміти як механізм організації громадських зв'язків, що здійснюються всіма державними органами, незалежно від конкретного призначення, органами місцевого самоврядування, а також об'єднаннями громадян.


Список використаної літератури

1. Авер'янов В. Державне управління: теорія і практика / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького / В.Б. Авер'янов (ред.). — К. : Юрінком Інтер, 1998. — 431с.

2. Воронкова В. Соціально-економічне прогнозування: Навчальний посібник/ Валентина Воронкова,; М-во освіти і науки України. - К.: ВД "Професіонал, 2004. - 283 с.

3. Лукашевич М. Менеджмент соціальної роботи: Теорія і практика: Навчальний посібник/ Микола Павлович Лукашевич, Микола Васильович Туленков,. - К.: Каравела, 2007. - 295 с.

4. Лукашевич М. Теорія і методи соціальної роботи: Навчальний посібник/ Микола Лукашевич, Іван Мигович,; МАУП. - 2-е вид., доп. і випр.. - К.: МАУП, 2003. - 165 с.

5. Скуратівський В. Основи соціальної політики: Навчальний посібник/ В.А. Скуратівський, О.М. Палій,; МАУП. - К., 2002. - 199 с.

6. Теорія управління органами внутрішніх справ: Підручник / За ред. канд. юрид. наук Ю.Ф. Кравченка. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 1999. - 702 с.

загрузка...
Top