Місце соціології в системі суспільних і гуманітарних наук

Вступ.

1. Поняття суспільного і соціального. Об’єкт і предмет соціологічного пізнання.

2. Структура і рівні соціологічних знань. Функції соціології, її закони і категорії.

3. Місце соціології в системі суспільних і гуманітарних наук. Метод соціального аналізу.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Соціологія — це наука про закономірності становлення, функціонування і розвитку суспільства як соціальної системи. Вона вивчає соціальні факти, процеси, відносини, діяльність індивідів, груп, їх ролі, статуси, поведінку, інституційні форми їх організації.

Соціологія — комплексна наука, що має макро- і мікрорівень. На макрорівні вивчається суспільство як цілісний організм, соціальна структура великих соціальних груп, систем і процесів, що в них відбуваються, на мікрорівні — соціальні явища і процеси в окремих сферах суспільного життя і соціальних спільнотах (соціальна поведінка, мотивація дій, міжособові відносини тощо).

Соціологія — теоретико-прикладна наука. Теоретичні соціологічні дослідження, користуючись загальнонауковими методами (порівняльно-історичним, генетичним, типологічним тощо), пояснюють соціальну реальність на рівні загальних тенденцій її функціонування та розвитку, виявляють механізми дії законів, форми їх прояву.

Якщо теоретичне дослідження являє собою не безпосереднє відображення дійсності, а її логічної конструкції (через ідеалізацію), і спрямоване на побудову теорії, то в емпіричному дослідженні одиницею аналізу є безпосередньо дії, вчинки та інші вияви соціальної поведінки, а також відображення їх у свідомості людини (думки, оцінки, судження). Особливо слід наголосити, що емпіричне дослідження — це не просто збирання та систематизація певних соціальних фактів. Воно передбачає передусім використання спеціальних процедур, які дають можливість здійснювати наукову реєстрацію та узагальнення соціальних фактів, що потім стають базою для дальших теоретичних узагальнень. Імовірність їх перевіряється соціальною практикою та новими емпіричними дослідженнями.

1. Поняття суспільного і соціального. Об’єкт і предмет соціологічного пізнання

У переважній більшості суспільствознавчої літератури (як у минулому, так і тепер) подається тлумачення, що поняття "суспільство" і "соціум" є тотожними та рівноцінними, тобто означають одне й те ж саме.

Таке тлумачення, з одного боку, має сенс, сутність якого полягає в тому, що ці два поняття відображають існування одного і того ж об'єкта — системи відносин між людьми у минулому, сьогоденні та майбутній перспективі. Однак, з іншого боку, можна помітити досить цікаві моменти. Зокрема, якщо зосередити увагу на діяльній, активній, цілеспрямованій стороні життя людини і спільноти, то можна помітити, що поняття суспільства і соціуму, суспільного і соціального мають відмінне одне від одного смислове навантаження. Більше того, таке різночитання смислової ваги цих понять дасть змогу, як ми переконаємося у подальшому викладі навчального матеріалу, розкрити глибинний зміст, закладений у таких поняттях, як соціальне забезпечення, соціальна відповідальність та обов'язок, соціальна ініціатива, соціальне надбання, соціальна незахищеність, соціальна свобода тощо. Безсумнівна практична значимість процесів, які відображають ці поняття, вимагає нового, сучасного статусу понять "суспільство", "суспільне", "соціальне", "соціум", бо вони є базовими, основними в осмисленні суспільно-соціальних процесів.

У сучасній літературі існують кілька визначень суспільства. Спільним для них є те, що вони з різних боків намагаються окреслити ту цілісність, яка найкраще виявляється через такі ознаки.

По-перше, суспільство — це люди. А людина — це душевно визначена природно-соціальна істота. Саме такий підсумок розуміння людини постає перед нами ще у першому розділі підручника. І цей висновок ми зробили, окресливши людину як особливу істоту, що є у світі такою завдяки цілому ряду вже відомих нам властивостей.

По-друге, суспільство — це різні люди. А це означає, що кожна людина в суспільстві постає як індивід, який має низку притаманних саме йому рис, інтересів і потреб. І строга індивідуальність людини можлива тільки як протилежність суспільно необхідним потребам та інтересам.

По-третє, суспільство — це явище самодостатності людини. Адже людина-індивід постає як протилежність іншим людям завдяки: а) участі у постійному, безперервному відтворенні людського роду; б) створенні умов, поза якими людина жити не може; в) виробленні ідей та ідеалів, за якими людина живе чи прагне жити.

По-четверте, суспільство — це спільність людей. Це вказує на те, що суспільство є можливим і дійсним тільки як співіснування різних (бо однакових не буває) людей. Співіснування не просто як співжиття, а як таке, що позначене наявністю взаємозв'язків, взаємодій, взаємовпливів, які або згуртовують, або розмежовують людей. Співіснування підкреслює, що суспільство як спільнота людей функціонує на основі консенсусу, який народжується завдяки здатності та вмінню людей порозумітися і домовитись між собою.

І, по-п'яте, суспільство — це відносини між людьми. Адже джерелами окресленого нами вище консенсусу є стосунки між людьми. А загальноприйнятою є думка про те, що під відносинами між людьми слід якраз розуміти систему стосунків, яка виникає в процесі життєдіяльності людей та їхніх спільнот.

Вважаючи, що наведені ознаки найбільш повно (у вимірі сьогодення) відображають сутність і зміст суспільства, можна зробити висновок у вигляді такого визначення.

Суспільство — це природно-соціальна самодостатня спільність людей.

Таке визначення суспільства слід вважати найбільш ефективним не тільки тому, що воно сконцентрувало у собі бачення основних, перерахованих вище ознак суспільства. Безсумнівно, таких ознак суспільства набагато більше. Отже, система ознак є відкритою, її завжди можна і треба доповнювати. Але це може призвести й до безплідного мудрування, тоді як перед нами стоїть зовсім інше завдання. А саме, показати, що ми здатні чітко орієнтуватись у системі реальних суспільних відносин. І в цьому нам допомагатиме подане визначення суспільства.

Дійсно, якщо уважно поставитися до вказаного визначення, то стане очевидним таке. На тлі поняття "суспільство" чітко окреслюється те, що світоглядна культура окреслила цілою низкою похідних понять. Наприклад, "європейське суспільство", "американське суспільство", "азіатське суспільство", "африканське суспільство" тощо. І ці поняття характеризують явище суспільства за континентальною ознакою. Або "українське суспільство", "російське суспільство", "французьке суспільство" тощо. І тоді ми матимемо характеристику суспільства за етносоціальною ознакою. Чи "феодальне суспільство", "буржуазне суспільство", "соціалістичне суспільство" тощо. Тепер маємо політичний вимір суспільства. Можна, посилаючись на багатовимірність поняття суспільства, говорити про "прогресивне суспільство", "відкрите чи закрите суспільство", "демократичне суспільство", "консервативне суспільство", "інертне суспільство", "активне суспільство" тощо.

Однак для конкретної людини найголовнішим є усвідомлення того, що суспільство — це Ті (людини) природно-духовне буття, її існування в предметно-соціальному середовищі. Саме такий вимір суспільства найяскравіше демонструють поняття "суспільне", "соціальне", "соціум".

Суспільне — це реальність відносин, які створені людьми в суспільстві.

Ця реальність виникає природно, об'єктивно, незалежно від волі і свідомості окремого індивіда. Люди з необхідністю вступають у низку економічних, політичних, культурних, релігійних та інших відносин, бо природно прагнуть задовольнити свої основні інстинкти, природно посіяний інтерес і природно окреслені потреби. Зазвичай, наприклад, під суспільно-економічним процесом розуміється вся та низка відносин між людьми, яка виникає у зв'язку з тим, що люди природно хочуть їсти, пити, одягатись, мати житло тощо.

Поряд із природним у суспільному процесі існує нерозривно пов'язане з ним соціальне.

Соціальне — це реальність відносин, які створені особистостями в суспільстві.

Реальність соціального виникає завдяки соціалізації людини. Тобто природний процес розвитку людини набуває у системі суспільних відносин свого вищого рівня — соціального. Людина в натуральний процес відносин починає вносити корективи особистого плану. Соціальне — те штучне, чим людина намагається виділитись у середовищі собі подібних. Соціальним, наприклад, є не тільки прагнення влади людиною, а й одночасно те, якої і чиєї влади прагне вона чи спільнота, до якої людина належить. А в наведеному вище прикладі стосовно суспільно-економічного соціально-економічне — це не тільки те, що людина хоче їсти, пити, одягатись тощо, а й насамперед, що їсти-пити, як і для кого одягатись, яке мати житло і т. ін.

Таким чином, поняття "суспільне" і "соціальне" показують, що суспільство обов'язково трансформується у своєму розвитку в певну форму свого соціального існування, що й позначається поняттям "соціум".

Отже, соціум — це соціалізоване суспільство.

Сутність соціалізації того чи іншого суспільства показує, наскільки те, що створили люди як особистості, відповідає їхній дійсній природі, споконвічно зорієнтованій на гуманізм, гармонію людини і природи, прогрес людини і людства.

І при такому поясненні стає цілком очевидним, що соціальне забезпечення, наприклад, — це не обов'язок держави. Це зобов'язаний робити, втілювати в життя той чи інший соціум, використовуючи державу. А якщо цей соціум не здатний на таке, то його потрібно змінювати чи навіть ліквідувати. Але при цьому слід пам'ятати, що ліквідовуються не люди, а відносини, створені людьми як особистостями. Творення людьми нових соціальних відносин, нового соціуму (якщо це здійснюється у прогресивному вимірі) дає змогу їм вести суспільство до розквіту, використовуючи на цьому шляху як державу, так і інші владні та, наприклад, духовні важелі.

Характеристика суспільства була б неповною, якби ми не звернули увагу на таку його властивість, як самоорганізація.

Суспільство як об'єкт дослідження соціології розглядається у двох аспектах.

По-перше, як соціальний організм, що складається із взаємопов'язаного комплексу соціальних утворень, тобто соціальних інститутів, соціальних спільнот, соціальних груп та індивідів. Кожен із компонентів цього комплексу є відносно самостійним суб'єктом суспільного життя, виконує певні функції і перебуває у взаємодії з іншими компонентами. Відповідно до цього соціологія вивчає суть соціального, закономірності та якісні характеристики кожного компонента і всього суспільства в цілому як соціального організму, а також різноманітні соціальні процеси, що в ньому відбуваються.

По-друге, суспільство — об'єкт дослідження соціології — розглядається як найскладніша природно-історична соціальна система. Суспільство як велика соціальна система являє собою органічну спільність виробничих сил і виробничих відносин, соціальної, політичної, економічної і духовної сфер.

Взаємодія різних соціальних груп людей, їхня діяльність у різних сферах суспільного життя — економічній, соціальній, політичній, духовній (або ідеологічній) — за визначальної ролі способу виробництва надає розвиткові тієї чи іншої суспільної спільноти характеру природничо-історичного процесу. Кожна із зазначених сфер суспільного життя виконує певні функції: економічна — функцію матеріального виробництва, соціальна — соціалізації, політична — соціального управління та контролю, ідеологічна — духовного продукування.

Це зумовлює складність об'єкта соціології — людського суспільства, його специфіку, особливості, характер функціонування та розвитку. У вивченні суспільства, соціальних явищ та соціальних процесів соціологія ґрунтується на основних наукових принципах.

2. Структура і рівні соціологічних знань. Функції соціології, її закони і категорії

Місце і роль соціології у практичній діяльності людей, у життєдіяльності суспільства в цілому реалізується через ті функції, які вона виконує. Функції соціології, таким чином, визначають основні її обов'язки перед суспільством, найважливішу спрямованість і коло її діяльності. Головними функціями соціології є пізнавальна, практична, теоретична, описова, інформаційна, прогностична, управлінська, гуманістична й ідеологічна.

Пізнавальна функція пов'язана з вивченням закономірностей соціального розвитку, тенденцій зміни різних соціальних явищ і процесів. Особливе місце тут належить соціологічним теоріям середнього рівня, які на основі соціологічних досліджень виявляють закономірності й перспективи розвитку суспільства, дають наукові відповіді на актуальні проблеми сучасності, вказують шляхи й методи соціального перетворення світу.

Практична функція визначається ступенем участі соціології у розробці практичних рекомендацій і пропозицій щодо підвищення ефективності управління різними соціальними процесами та суспільством у цілому. Практична функція соціології тісно пов'язана з пізнавальною. Єдність теорії і практики — характерна риса соціології.

Теоретична функція полягає у концентрації, поясненні, поповненні та збагаченні наявного соціологічного знання, в розробці законів, категорій і методів цієї науки на основі дослідження соціальної діяльності.

Описова функція соціології передбачає систематизацію, опис, нагромадження одержаного дослідницького матеріалу у вигляді аналітичних розвідок, різного роду наукових звітів, статей, книг. У них відтворюється реальна картина соціального об'єкта, що вивчається. При виконанні цієї роботи вимагається висока моральна чистота і добропорядність ученого, бо на основі таких матеріалів робляться практичні висновки і ухвалюються управлінські рішення. Ці матеріали є джерелом виміру, відліку, порівняння для майбутніх поколінь.

Інформаційна функція — це збирання, систематизація та нагромадження соціологічної інформації, яку одержують у результаті проведення досліджень. Соціологічна інформація — найоперативніший вид соціальної інформації. У великих соціологічних центрах вона концентрується в пам’яті ЕОМ. її використовують соціологи, керівники державних та інших установ для управління суспільством, соціальними процесами і явищами, соціальною діяльністю людей.

Прогностична функція полягає у підготовці соціальних прогнозів. Соціологічні дослідження завершуються обґрунтуванням короткострокового, середньострокового чи довгострокового прогнозу досліджуваного об'єкта. Короткостроковий аналіз спирається на виявлену тенденцію, а також на зафіксовану закономірність і відкриття фактора, який вирішальним чином впливає на прогнозований об'єкт. Відкриття такого чинника — це складний вид наукової роботи. Тому в соціологічній практиці частіше використовуються короткострокові та середньострокові прогнози.

Управлінська функція соціології пов'язана передусім з використанням знань для розробки і створення ефективних моделей управління різноманітними соціальними системами та інститутами, соціальними процесами і об'єктами.

Гуманістична функція соціології полягає в розробці цілей соціального розвитку, формуванні соціальних ідеалів і цінностей, програм науково-технічного й соціокультурного розвитку суспільства.

Ідеологічна функція випливає з об'єктивної участі соціології в духовному житті суспільства, виробленні перспектив його розвитку, поширенні наукової ідеології серед населення, підготовці висококваліфікованих і компетентних спеціалістів.

Слід зазначити, що в практиці суспільного життя ці функції реалізуються значною мірою завдяки розгалуженій та багаторівневій структурі соціологічного знання.

3. Місце соціології в системі суспільних і гуманітарних наук. Метод соціального аналізу

Концентруючи увагу на вивченні соціальних фактів і явищ соціальних відносин та процесів, які відображаються в суспільстві, соціологія, таким чином, визначила своє місце серед інших суспільних наук — філософії, політології, історії тощо. Скажімо, філософія являє собою світогляд, Дає розуміння місця людини у світі, уявлення про сенс людського життя.

Історія, у свою чергу, вивчає закономірне, але й неповторне, індивідуальне у суспільному розвитку, широко використовуючи при цьому методи і засоби, притаманні гуманітарному знанню. Перевага соціології полягає в тому, що вона дає системний аналіз соціальних фактів і намагається отримати достовірне, вільне від оцінок та упередженості знання (рис. 1).

Загалом науки природничі (про природу) та науки соціальні (про суспільство) мають різні об'єкти пізнання, але використовують схожі загальнонаукові методи й засоби вивчення. Абсолютне розмежування чи протиставлення цих наук є неправомірним. Проте існує певна специфіка вивчення суспільних явищ, яка полягає в тому, що суспільні (соціальні) науки більшою мірою, ніж природничі, стосуються потреб та інтересів людей. Тому проблема відповідності (неупередженості) досліджень соціальних явищ є більш гострою і важкорозв'язною. Але вона розв'язується так само, як і в наукових дослідженнях природи, — шляхом удосконалення засобів і методів вивчення соціальних проблем. Поряд з природничими та соціальними науками існує й гуманітарне знання (літературознавство, мистецтвознавство тощо), яке використовує специфічні, відмінні від соціальних наук методи пізнання.

З'ясовуючи взаємовідносини соціології з іншими науками про людину і суспільство, слід враховувати, перш за все, відмінність об'єкта соціологічної науки, тобто на що спрямована її увага, її предмет, що конкретно вона вивчає і як вона це робить, під яким кутом зору аналізує ті чи інші явища [8, с.27]. Специфічно соціологічним кутом зору, який відрізняє соціологію від інших суспільних наук, є те, що соціолог співвідносить досліджувані суспільні явища зі станом суспільства загалом, розглядає місце конкретного явища в системі суспільних відносин і людських взаємодій. Ця особливість соціології є відносно постійною її характеристикою, вираженою явно чи неявно, тим чи іншим способом. Саме соціологічний аналіз, у кінцевому рахунку, приводить досліджувані суспільні явища до "спільного знаменника", оскільки соціологічне знання має справу зі спільними для всіх суспільних явищ "родовими ознаками".

Таким чином, соціологія має своє коло проблем, свою сукупність специфічних понять та уявлень, використовує характерний для неї спосіб порушення питань та знаходження відповідей на них. Усе це дає підстави для визначення сутності соціології як науки про суспільство.

Різноманітні визначення соціології зводяться до того, що соціологія в цілому — це наука, що вивчає відносини між групами людей, які займають різне становище в суспільстві, беруть неоднакову участь в економічному, соціальному, політичному і духовному житті, різняться не лише рівнем, але і джерелом своїх доходів, структурою споживання, способом, якістю та стилем життя, а також структурою ціннісних орієнтирів, мотивами і типом поведінки. Групи людей, які утворюють суспільство і які вивчає соціологія, називаються соціальними спільнотами. Це чисельні соціальні утворення, які нерідко налічують тисячі або й мільйони осіб. їх ще можна назвати великими соціальними групами.

Тому соціологію розуміють і як науку про закономірності становлення, розвитку і функціонування соціальних спільнот, про ті соціальні відносини і соціальні процеси, що виникають у суспільстві під час взаємодії великих соціальних груп.


Висновки

Соціологія є науковим знанням про суспільство. Це означає, що вона використовує наукові способи вивчення дійсності, а також принципи, методи й засоби, розроблювані у процесі еволюції наукового знання, становлення й розвитку різних природничих та суспільних наук.

Різні дефініції соціології зводяться до того, що соціологія визначається як наука про закономірності становлення, розвитку і функціонування соціальних спільнот, про ті соціальні відносини і соціальні процеси, що виникають у процесі взаємодії великих соціальних груп у суспільстві.

Об'єктом соціологічного пізнання є соціальна реальність, тобто повсякденне життя суспільства.

Предметом соціології є різноманітні дії, зв'язки, відносини, явища і процеси, що відбуваються в суспільстві, а також закономірності виникнення й функціонування соціальної реальності або навколишнього соціального життя. Визначальною властивістю предмета соціології є те, що він охоплює всю сукупність дій, зв'язків, відносин, явищ і процесів у суспільстві, що мають назву соціальних.

Функції соціології зумовлюють основні її обов'язки перед суспільством, найважливішу спрямованість і коло її діяльності. Найголовнішими функціями соціології є пізнавальна, практична, теоретична, описова, інформаційна, прогностична, гуманістична, ідеологічна й управлінська.


Список використаної літератури

1. Білоус В. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 140с.

2. Брегеда А. Соціологія: Навч. метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К., 1999. — 123с.

3. Вербець В. Соціологія: теоретичні та методичні аспекти: Навч.-метод. посіб. / Рівненський держ. гуманітарний ун-т. — Рівне : РДГУ, 2005. — 202с.

4. Герасимчук А. Соціологія: Навчальний посібник/ Андрій Гера-симчук, Юрій Палеха, Оксана Шиян,; Ред. В. Я. Пипченко, Н. М. Труш. -3-є вид., вип. й доп.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. -245 с.

5. Дворецька Г. Соціологія: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — 2-ге вид., перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2002. — 472с.

6. Додонов Р. Соціологія: Навч. посібник для курсантів і студ. вищих навч. закл. МВС України / Донецький юридичний ін-т МВС при Донецькому національному ун-ті. — Донецьк, 2005. — 224с.

7. Жоль К. Соціологія: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Либідь, 2005. — 440с.

8.Лукашевич М. Соціологія : Базовий курс: Навчальний посібник/ Микола Лукашевич, Микола Туленков,; . -К.: Каравела, 2005. -310 с.

9. Макеєв С. Соціологія: Навч. посібник / Сергій Олексійович Макеєв (ред.). — 2.вид., випр. і доп. — К. : Знання, 2003. — 454с.

10. Попова І. Соціологія: Пропедевтичний курс : Підручник для студ. вузів/ Ірина Попова,; Пер. з рос. В.П.Недашківський. -2-е вид.. -К.: Тандем, 1998. -270 с.

11. Сасіна Л. Соціологія : Навчальний посібник/ Людмила Сасіна, Наталя Мажник; М-во освіти і науки України, Харківський нац. економічний ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -206 с.

12. Соціологія : Підручник/ Ред. Віктор Георгійович Городяненко,. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Академія, 2002. -559 с.

13. Соціологія : Терміни. Поняття. Персоналії. Навч. словник-довідник для студентів/ Укл.: В.М.Піча, В.М.Піча, Н.М.Хома; Соціологічна асоціація України . -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2002. -474 с.

14. Соціологія: Короткий енциклопедичний словник/ Під заг. ред. В.І.Воловича. -К.: Укр.Центр духовн.культури, 1998. -727 с.

15. Соціологія : Підручник/ Н. П. Осипова, В. І. Астахова, В. Д. Воднік та ін.; За ред. Н. П. Осипової; М-во освіти і науки України. -К.: Юрінком Інтер, 2003. -335 с.

16. Черниш Н. Соціологія : Курс лекцій/ Наталія Черниш,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. -3-є вид., перероблене і доп.. -Львів: Кальварія, 2003. -540 с.

загрузка...
Top