Метод експертних оцінок у соціологічному дослідженні. Особливості натовпу та публіки: спільне та відмінності

Вступ.

1. Поняття та особливості публіки.

2. Особливості натовпу.

3. Натовп та публіка: головні тенденції їх свідомості.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Громадянське суспільство – досить цікавий феномен ще й тим, що воно характеризується постійною активністю. Громадяни захищають своє життя та основні цінності конституційними, законодавчими та іншими державно-суспільними засобами. Означене суспільство утворює у процесі свого розвитку цінності, які надалі стають традиційними, плідно розвиваються не тільки для нормального розвитку, а й для адекватної модернізації суспільства й держави. Люди, беручи участь у реалізації різних соціальних інтересів, діють та утверджуються як особи, які визначають напрямки діяльності та прерогативи громадянського суспільства.

Аналізуючи роль мас у сучасному суспільстві, ми неодмінно згадуємо Густава Лебона, який ще сторіччя тому сповістив нам про те, що настає „доба мас” [6]. Г. Лебон пов’язує виникнення нової ролі мас з тим, наскільки прогресивно знижується роль релігійних, соціальних, політичних вірувань, тягнучи за собою руйнацію фундаменту попередніх традицій, досвіду всієї минулої історії. Всі ці перетворення можна окреслити як крах релігії, політично і соціально значимих вірувань, а також виникнення нових умов існування, нових ідей, новітніх сучасних відкриттів [7]. Сучасна доба вносить суттєві корективи в поведінку людей різних прошарків та сфер впливу, роблячи безсилими правителів керувати думкою натовпу. Сьогодні голос натовпу стає вирішальним. Недаремно поняття „маса” еволюціонує впродовж усього ХХ сторіччя. Першою моделлю маси в соціології був натовп, пізніше нею стала публіка – агрегат моделі індивідів, які легко взаємодіють між собою.

Прагнення до згуртування – це результат відчуття індивідами своєї соціальної невпевненості, свого не включення в будь-яку міцну й стійку спільноту. Саме така психологія підштовхує людей до переконання в тому, що більше за все людина прагне стабільності, впевненості в своєму житті.

1. Поняття та особливості публіки

Згідно з Московичи, замість людей, які зібрані в одному замкненому просторі одночасно, ми сьогодні маємо справу з розсіяними натовпами, тобто з публікою. Засоби масової комунікації зробили даремними зібрання людей, які інформували б одне одного та наслідували одне одного. Ці засоби проникають у кожний дім, знаходять там кожну людину для того, щоб перетворити її в члена певної маси, натовпу нового виду — нематеріального, розсіяного, домашнього. Ідеться про публіку або скоріше про публіку: читачів, слухачів, телеглядачів.

Публіка (лат. publicus — всенародний, громадський) — короткотривале зібрання людей для спільного проведення часу у зв'язку з якимось видовищем. Публіку завжди об'єднує певна мета, що робить її більш керованою. Водночас на типологію її поведінки поширюються закони маси. У замкнутому просторі, наприклад у лекційній залі, публіку трактують як аудиторію.

Публіці притаманні основні характерні риси класичного натовпу. Публіка опирається розуму, підпорядковується пристрасті, відкрита для навіювання, зачарована авторитетом лідерів, готова їм підкорятися та схильна їх наслідувати. Але від колективного впливу лідерів, що діє там, де вони присутні, здійснюється перехід до впливу лідерів, які діють там, де їх нема. Це відбувається завдяки мас-медіа, що здатні здолати будь-які просторові обмеження. Таким чином, публіка піддається сугестивному впливу на відстані.

2. Особливості натовпу

Основним механізмом розвитку натовпу є масове спілкування, яке психологічно впливає на поведінку і вчинки людей. Цю властивість свідомо використовують організатори політичних акцій, масових гулянь, видовищ. За надзвичайних ситуацій (стихійні лиха, епідемії та ін.) масове спілкування розгортається стихійно, мимовільно. Типовими психологічними способами впливу у натовпі є навіювання, зараження, наслідування.

За ступенем активності натовп поділяють на пасивний, активний, агресивний.

Пасивний натовп. Характерна його ознака — відсутність (прихованість) емоційного збудження. За таких умов люди слабко пов'язані між собою інформацією, а отже не можуть спільно діяти. Вони спокійно очікують на щось або хаотично і відносно незалежно один від одного пересуваються (натовп людей на вокзалі тощо).

Активний натовп. Таким є натовп, що перебуває у стані емоційного збудження, яке породжує психологічну готовність людей діяти спільно. У них формуються подібні соціальні установки на певні форми поведінки. В активному натовпі міцнішають зв'язки між людьми, інтенсивнішає обмін інформацією та ін. У стані внутрішньої активності натовп психологічно готовий до спільної дії, але ще не діє; реально діючий — виявляє активність внутрішньо і зовнішньо.

Агресивний натовп. Його характеризує високий рівень емоційного збудження, внутрішньої і зовнішньої активності. З часом у цьому натовпі з'являється новий стан, пов'язаний з накопиченням психічного напруження людей, відчуттями відчаю, гніву тощо. Головною особливістю агресивного натовпу є деструктивна, руйнівна поведінка щодо предметів і людей (наприклад, спортивні вболівальники-фанати).

За характером поведінки виокремлюють випадковий, діючий, конвенційний, експресивний різновиди натовпу.

Випадковий натовп. Його виникнення пов'язане з інтересом до певної події (наприклад, дорожня аварія).

Діючий натовп. Він може бути агресивним, панічним, корисливим, несамовитим. Його дії часто спричинені ненавистю до когось, необхідністю рятуватися від небезпеки, прагненням оволодіти якимись цінностями або станом екстазу (під час релігійних ритуалів, концертів, карнавалів).

Конвенційний натовп. Основою його формування поведінки є визнання реальних чи уявних правил і норм. Дії такого натовпу легше прогнозувати, коригувати.

Експресивний натовп. У такому натовпі людей об'єднують спільні почуття (радість, протест, горе та ін.).

Усі види натовпу об'єднані високою динамічністю, мінливістю. Вони можуть легко переходити від одного стану до іншого, внаслідок чого ними легко і водночас важко керувати[5, 130].

Одна і та сама особа у натовпі і поза натовпом поводиться по-різному. Психологічні особливості поведінки індивіда в натовпі характеризують:

— посилення залежності поведінки від натовпу, зниження самоконтролю. Індивід неусвідомлено підкоряється зовнішньому впливу великої групи людей, тобто зростає екстернальність (зовнішній вияв) і знижується інтернальність (внутрішня регуляція) його поведінки;

— деіндивідуалізація поведінки. Вона виявляється в уподібненні психологічних проявів, унаслідок чого поведінка різних людей втрачає самобутність;

— зниження інтелектуальних якостей. У натовпі люди не спроможні тривалий час утримувати увагу на одному і тому самому об'єкті. У них посилюється некритичність мислення. Все це зумовлює відповідні особливості перероблення інформації: в натовпі людина легко сприймає, швидко переробляє і транслює будь-яку інформацію, мимовільно перекручуючи її;

— підвищена навіюваність. У натовпі індивід може легко повірити у незвичну інформацію, піддаватися абсурдним закликам та ін.;

— підвищена фізична, психофізична і психічна активність. Індивід у натовпі мобілізує всі свої ресурси, внаслідок чого виявляє незнані до того можливості (підняти важкий предмет, високо стрибнути та ін.);

— прояви незвичної поведінки. Свідченням цього є нетипові, непередбачувані форми поведінки.

Різноманітні поведінкові прояви індивідів у натовпі і натовпу з [5, 126].

Для того щоб пояснити те, що зв`язує людей, які складають натовп, а також психічні зміни, яких вони зазнають, Фрейд використовував поняття "лібідо", яке охоплює усі різновиди любові — любов людини до себе, дітей, рідних, своїх ідей. Фрейд вважав лібідо пояснювальним принципом колективної психології. Лібідо створює сутність душі натовпу. Це сила, яка підтримує та зміцнює єдність натовпу [5, 140] Саме лібідо є причиною сугестивного впливу. Маса закохана у свого вождя, тому вона йому довіряє, підкоряється і сліпо за ним іде.

Для пояснення особливостей поведінки людей в масі Фрейд застосовував ще одне поняття з психоаналізу — "мімезіс", або ідентифікація. Ідентифікація виявляється в акті імітації та наслідування зразка. Крім того, вона включає почуття симпатії, спільності з тим, кого наслідують [5, 155].

У натовпі люди ідентифікують себе з вождем, а тому уподібнюються та підкоряються йому. Крім того, люди в масі ідентифікують себе з групою осіб, до якої належать, тобто з масою. Така ідентифікація рятує їх від небезпеки, невизнання або агресії, яка йде від групи. Можливість бути таким, як інші, анонімним та подібним надає індивідам впевненості, дозволяє уникнути ситуацій напруги, невдоволення. За Фрейдом, відкриття чогось нового, вже знайомого, "упізнавання" відчувається як приємне. Таким чином, Фрейд пояснював походження наявних у масі емоційних симпатій.

Натовп має свої характерні, яскраво виражені риси, а саме: скупчення на обмеженому просторі; відносна тривалість перебування на одному місці; відсутність здатності контролю над взаємодіями. Натовп не має стійких факторів спільності, що практично блокує можливість відповідати на логічну аргументацію, а навпаки відкриває можливість швидкої відповіді на імпульсивні, емоційні впливи. Тому Лебон підкреслював, що “натовпом не можна керувати за допомогою правил, які ґрунтуються на чисто теоретичній справедливості, а потрібно відшукувати те, що може справити на нього враження і захопити його” [3, c.9]. Індивід у натовпі суттєво відрізняється від ізольованого індивіда, позаяк натовп дає йому відчуття сили, а анонімність перебування у ньому позбавляє почуття відповідальності. Це, в свою чергу, веде до зниження рівня інтелекту особи, яка перебуває у натовпі, а також зменшує, причому іноді досить суттєво, здатність до критичної оцінки реальності.

Механізм формування психології натовпу був розкритий психологом і психіатром В.І. Бехтєрєвим. Він підкреслював, що у натовпі обмежуються довільні рухи, що викликає концентрацію уваги на словах оратора. Та оскільки будь-яка концентрація уваги має певні межі, то поступово настає втома уваги, а потім йде період, коли відкривається широке поле для навіювання. Саме навіювання є тією основною причиною яка обумовлює появу в індивідів, які знаходяться у натовпі, тих характерних, специфічних рис, якими вони не володіють перебуваючи в ізольованому стані. Під впливом навіювання менш критично сприймаються слова оратора, а спокійний спочатку натовп стає натовпом збудженим. У збудженому натовпі підсилюється загальне взаємонавіювання, тут вже не до логіки та виваженої аргументації[7, c. 84-85].

3. Натовп та публіка: головні тенденції їх свідомості

Динаміка політичних процесів у ХХ ст. супроводжувалась все більшим залученням широких мас у політику. Однак сучасні умови ставлять нові питання, які вимагають іншого підходу до вивчення та аналізу феномену мас. На сьогодні проблема не просто у кількісному зростанні ролі мас, а в значних якісних змінах мас як суб’єкта політичних процесів. Як зауважив Ортега-і-Гассет: “те, що раніше сприймалось як кількість, тепер постає перед нами як якість; вона стає загальною соціальною ознакою людини без індивідуальності, яка нічим не відрізняється від інших” [1, c.147] .

Каталізаторами цих процесів стали специфічні форми масової культури, стандарти духовного життя, які пов’язані з виникненням і функціонуванням у суспільстві різних видів масової інформації. Зокрема особлива роль відводиться телебаченню. Згадаймо хоча б роботи Г.Маркузе, який підкреслює, що масове споживання телевізійної, а не письмової інформації призводить до нового типу масової свідомості. Виникає імпульсивно реагуюча психіка, яка породжує хаотичну поведінку. За Г.Маркузе, саме така поведінка притаманна учасникам масових безпорядків, “нерегулярної” політичної поведінки. Загальні висновки більшості дослідників масових процесів сучасного суспільства включають в якості найбільш значимих наступні зміни, які відбулися у масовій свідомості.

По-перше, масове промислове виробництво на основі досягнень науково-технічної революції породило особливий динамізм життя, який знайшов вираз у стрімкому зростанні потреб людей. В попередній історії важко знайти ситуацію, коли потреби і вимоги кожного нового покоління настільки різко відрізнялись би від попереднього. Це проявляється як в матеріальній, так і в духовній та в політичній сферах.

По-друге, зросли не тільки потреби, але й можливості їхнього задоволення. Сучасний світ не тільки має значні багатства, породжуючи все нові потреби, але й одночасно, життя ніби вселяє людям упевненість в тому, що завтра світ буде ще багатшим, а задоволення потреб – все реальнішим. Те, що раніше рахувалось би особливою милістю долі і викликало подяку, тепер розглядається як законне благо, за котре не дякують, а вимагають (Ортега-і-Гассет).

По-третє, виросла масова готовність до активних дій. Підкреслимо провокуючий вплив засобів масової комунікації, реклами, політичної агітації і пропаганди, які ставлять за мету стимулювати безпосередньо поведінкову активність людей. Впливаючи на масу, ці засоби не просто пробуджують ті чи інші потреби і демонструють способи їхнього досягнення. Вони намагаються викликати безпосередню масову реакцію у вигляді конкретних дій і акцій.

І нарешті, по-четверте, як наслідок трьох вищеназваних змін мас виникає головне: визначальними у їхній поведінці все більше стають не стійкі, усвідомлені позиції, а швидкозмінні настрої, які випливають із змін умов виробництва і життя, характеру потреб і можливостей їх задоволення, а також зростаючого динамізму життя.

Дані вияви масових настроїв супроводжувались чисельними труднощами для політичних систем. По суті, останні десятиліття можна визначити як період тривалого конфлікту між стабільними політичними інститутами та динамічними масовими політичними процесами. Перші намагаються зберегти себе, стримуючи політичну систему від надто сильних потрясінь, інші – навпаки, прагнуть саме до цього[3, c. 87-88].

Не можна сказати, щоби це було характерно для якихось певних політичних систем. Мова йде про загальну тенденцію. Просто у одних випадках інститути влади зустрілись з нею вперше, а в інших випадках більш досвідчені політичні системи володіють достатніми знаннями про подібні феномени і, головне, способами швидкого реагування на них. Останні зробили уроки з “Повстання мас”: 1) маси виконують зараз ті ж суспільні функції, які раніше були представлені виключно вибраною меншістю, 2) і в той же час маси перестали бути слухняними перед цією меншістю: вони не підпорядковуються їй, не йдуть за нею, не поважають її, а навпаки, відсторонюються і навіть витісняють її” [4, c.120].

Факти останнього часу однозначно показують: у минуле відходять ті часи, коли правлячі кола могли приймати важливі політичні рішення без врахування і підтримки масових настроїв.

З масовими настроями пов’язані, в тій чи іншій мірі, практично всі елементи політичної системи. Держава – оскільки вона повинна рахуватися з такими настроями і включати в себе певні інститути для їхнього управління. Партії – оскільки вони формуються на основі і для виразу тих чи інших достатньо масових політичних інтересів, настроїв. Суспільні організації (профспілки) – практично з тих самих причин.

Політико-психологічна концепція має зміст тоді, коли теоретичні роздуми, що лежать в її основі, дозволяють здійснити практичні підходи щодо вирішення проблеми; коли дослідження направлене не тільки щодо минулого або теперішнього, але й до майбутнього, до прогнозу особливостей розвитку тих настроїв, які можуть вирости з існуючих передумов. Природно, не варто чекати абсолютно точного, детального опису майбутніх настроїв мас. Жоден теоретичний прогноз, навіть найскрупульозніший, не може врахувати факторів, які впливають на психіку мас. Важливіше інше: розуміння механізмів виникнення можливих в майбутньому ситуацій і настроїв. Таке розуміння повинно випливати з аналізу тих тенденцій і передумов, які спостерігаються вже зараз. Якщо виходити з тези, що той або інший розвиток певних настроїв є (або повинен бути) одним із існуючих моментів, що враховуються при прийнятті політичних рішень, то вказаний аналіз просто необхідний. При оцінці і прогнозуванні характеру можливої поведінки маси необхідно приймати до уваги наявність двох основних її типів: публіки, що формується на основі інтелектуальної взаємодії, та натовпу, що виникає на основі фізичної взаємодії.

У публіки відсутня будь-яка спеціальна організація, вона різнорідна, складається з представників різних соціальних груп і є досить випадковим утворенням. Та формування часто відбувається на більш-менш стійкій, раціональній основі і цією основою може бути або спільна інформація або спільні уподобання та інтереси, які в свою чергу формують раціональну поведінку. Увага дослідників від Г. Лебона й Г.Тарда до сучасних авторів фіксувалась на найбільш яскравих, максимально емоційних виявах вже сформованого натовпу. Але недостатньо аналізувався той фактор, на основі якого цей натовп формувався. Таким фактором, на нашу думку, є спільні настрої людей. Саме настрої ніби притягують людей один до одного, групують їх в особливу спільність. Розповсюджуючись, настрої досить швидко досягають значної інтенсивності, переростають в емоції, розчиняються в них і стають ніби непомітними на їхньому фоні. Але як тільки емоції спадають, знову помітними стають настрої. В практичному відношенні потрібно враховувати найбільш важливі моменти, а саме: можливість переростання настроїв у політичні дії; характер цих дій, їх зміст і спрямованість; їх масштаби та можливі політичні наслідки.

Дослідження історичної і сучасної феноменології дозволяє зробити висновок, що масові політичні настрої є важливим фактором політичної динаміки. Будучи основою масових політичних процесів, настрої з найбільшою силою проявляються у періоди політичних зрушень, послаблення впливу стабілізуючих політичну систему політичних інститутів. Маси, які сформовані на основі тих чи інших настроїв, часто є не просто потенційною загрозою для політичної системи, а реальним фактором, що викликає модифікацію системи в тому чи іншому напрямі. І тут доречно згадати вислів німецького політолога П. Бараха: “Маси, а не еліти стають потенційною загрозою для системи, і еліти, а не маси є її захисниками” [6, c.30].


Висновки

На відміну від натовпу, публіка більш цивілізована. Звідси випливає потреба поступової заміни натовпу публікою, адже таке перетворення завжди супроводжується виграшем у толерантності, навіть якщо й породжує певні сумніви, скептицизм. У сучасних дослідженнях масової культури надають перевагу публіці, не пов’язаній безпосередніми контактами. Ідеальною моделлю сучасної публіки в рамках масової культури є радіослухачі та телеглядачі – ізольовані реципієнти, пов’язані лише єдністю символічного контексту. Загальноприйнятим у західній соціології є визначення публіки Г. Лассуеллом, як сукупності людей, які володіють загальнозначущими символами й концентрують увагу на спільному для них об’єкті.

Натовп — відносно короткочасне, контактне, чисельне скупчення людей, які перебувають у стані підвищеного емоційного збудження і об'єднані безпосередньою просторовою близькістю та загальним об'єктом уваги.

Не маючи спільної для всіх усвідомлюваної мети, натовп здійснює сильний психологічний тиск на індивідів. Перші дослідники цього феномену (Г. Лебон, Г. Тард, 3. Фрейд та ін.) вважали його ірраціональною, сліпою і руйнівною силою, якою владарюють неусвідомлені імпульси, зараження, наслідування та навіювання. Психологічні ознаки цього утворення вони вбачали у “колективній душі”, “соціальному розумі”, “колективній волі”. Особливість натовпу, на думку дослідників, полягає в тому, що, вбираючи в себе різнорідні та випадкові елементи, він завжди діє як психічна цілісність. Тому не кожне скупчення людей є натовпом. Для цього потрібна єдина спрямованість їхніх думок і емоцій, сформована під впливом конкретного збуджувального мотиву. Ці висновки спиралися на дослідження поведінки натовпу часів Великої французької революції та Паризької комуни, але чимало їх не втратили своєї актуальності дотепер.


Список використаної літератури

1. Білоус В. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 140с.

2. Брегеда А. Соціологія: Навч. метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К., 1999. — 123с.

3. Вербець В. Соціологія: теоретичні та методичні аспекти: Навч.-метод. посіб. / Рівненський держ. гуманітарний ун-т. — Рівне : РДГУ, 2005. — 202с.

4. Герасимчук А. Соціологія: Навчальний посібник/ Андрій Гера-симчук, Юрій Палеха, Оксана Шиян,; Ред. В. Я. Пипченко, Н. М. Труш. -3-є вид., вип. й доп.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. -245 с.

5. Дворецька Г. Соціологія: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — 2-ге вид., перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2002. — 472с.

6. Додонов Р. Соціологія: Навч. посібник для курсантів і студ. вищих навч. закл. МВС України / Донецький юридичний ін-т МВС при Донецькому національному ун-ті. — Донецьк, 2005. — 224с.

7. Жоль К. Соціологія: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Либідь, 2005. — 440с.

8.Лукашевич М. Соціологія : Базовий курс: Навчальний посібник/ Микола Лукашевич, Микола Туленков,; . -К.: Каравела, 2005.Вступ. 16

Вступ

Під час масових опитувань (анкетування, інтерв'ю, поштове опитування, телефонне інтерв'ю) джерелом соціологічної інформації про ті чи інші сторони об'єкта дослідження є представники цього ж об'єкта. Однак на практиці виникають ситуації, коли для оцінки якого-небудь явища важко або взагалі неможливо визначити носія проблеми і відповідно використати його як джерело інформації. Найчастіше такі ситуації пов'язані зі спробами прогнозувати зміну соціального явища, процесу, дати об'єктивну оцінку таким

сторонам діяльності і рисам людей, щодо яких їх самооцінка може бути спотвореною.

Подібна інформація може надходити тільки від компетентних осіб — експертів, які мають глибокі знання про предмет чи об'єкт дослідження.

Формуючи групу експертів, на першому етапі відбору доцільно скористатися такими критеріями: рід занять і стаж роботи з певного профілю. Попередній список експертів може бути широким, але надалі його доцільно звузити, залишивши в ньому найпідготовленіших осіб. Головне серед усіх критеріїв відбору експертів — їх компетентність. Для її визначення використовують два методи: самооцінка експертів і колективна оцінка авторитетності експертів.

Метод колективної оцінки застосовують для формування групи експертів, коли вони знають один одного як спеціалісти. Така ситуація найчастіше трапляється серед творчих людей, відомих політиків, економістів.

1. Поняття методу експертних оцінок

Основні функції методу експертної оцінки в соціологічному дослідженні:

а) прогноз тенденцій розвитку різних явищ і процесів соціальної дійсності;

б) оцінка рівня достовірності даних, одержаних з допомогою масових опитувань;

в) атестація колективу (його членів) за рівнем професіоналізму, трудової активності тощо.

Прогностична експертна оцінка може бути застосована щодо будь-яких соціальних явищ, процесів, глобальних і локальних проблем.

В експертних опитуваннях анонімність втрачає будь-який сенс. Експерт у даному разі є активним учасником наукового дослідження. Спроба приховати від нього мету дослідження, перетворивши його таким чином на пасивне джерело інформації, може призвести до втрати його довіри до організаторів дослідження.

Основний інструментарій експертних опитувань — анкета чи бланк-інтерв'ю — розроблені за спеціальною програмою. На відміну від масового опитування, програма прогнозного опитування експертів не так деталізована і має переважно концептуальний характер.

Якщо дослідник не наважується сформулювати прогностичні судження, то в анкету експерта вміщують відкриті запитання, які передбачають повну свободу вибору форми відповіді. В іншому разі формулюють перелік прогностичних гіпотез.

Процедура опитування експертів може бути очною чи заочною (поштове опитування, телефонне інтерв'ю). Одна з найпростіших форм експертного прогнозу — обмін думками. Він передбачає одночасну присутність всіх експертів за «круглим столом», де і відбувається з'ясування домінуючої позиції зі сформульованого дослідником дискусійного питання. Обговорення проблеми може відбуватися в декілька турів, поки не буде вироблена узгоджена оцінка.

Під час вироблення управлінських рішень з допомогою соціологічних досліджень іноді постає питання щодо достовірності результатів масового опитування, правомірності сформульованих на їх основі висновків. Йдеться про оцінку компетентності висловлених респондентами міркувань. Для цього складають анкету експерта, яка містить в основному закриті запитання, які за структурою ідентичні запитанням, сформульованим в анкеті респондента. Завдання експерта полягає в тому, щоб з урахуванням об'єктивної ситуації і чинників, які цікавлять дослідника, висловити щодо поставлених запитань неупереджені, всебічно виважені міркування.

Останнім часом широко використовують і такий різновид методу експертної оцінки, як атестація, коли експертами є керівники закладу, колективу чи спеціальна атестаційна комісія. Структура атестаційного листа, що заповнюється експертами колективно, обумовлена системою показників, за якими оцінюють члена колективу чи весь колектив.

Метод експертної оцінки широко використовують у розвідувальних і проблемних дослідженнях для одержання попередніх відомостей про об'єкт, предмет аналізу, для уточнення гіпотез і завдань основного дослідження, для визначення умов експерименту, а також при оцінюванні його ефективності.

2. Аналіз методів експертних оцінок

Метод експертних оцінок — один з основних класів методів науково-технічного прогнозування, який ґрунтується на припущенні, що на основі думок експертів можна збудувати адекватну модель майбутнього розвитку об'єкту прогнозування.

Відправною інформацією при цьому є думка спеціалістів, які займаються дослідженнями й розробками в прогнозованій галузі.

Методи експертних оцінок поділяють на індивідуальні та колективні.

Індивідуальні бувають двох типів: оцінка типу «інтерв'ю» та аналітичні (найпоширеніші з останніх — морфологічні — виявлення різних варіантів поведінки об'єкту прогнозування та метод складання аналітичних оглядів).

Серед колективних методів розрізняють:

· метод комісії,

· метод віднесеної оцінки та

· дельфійський метод.

Метод комісії передбачає проведення групою експертів дискусії для вироблення загальної думки щодо майбутньої поведінки прогнозованих об'єктів. Недолік цього методу — інерційність (консервативність) поглядів експертів щодо прогнозованої поведінки об'єкту.

Цих вад можна частково позбутися шляхом віднесеної оцінки, або методу «мозкового штурму».

Більш досконалим методом колективної оцінки є дельфійський метод. Він передбачає відмову від прямих колективних обговорень. Дебати заміняють програмою індивідуальних опитувань, які здебільшого проводять у формі таблиць експертної оцінки. Відповіді експертів узагальнюють і передають їм назад (іноді разом з новою інформацією про об'єкт), після чого експерти уточнюють свої відповіді. Таку процедуру повторюють кілька разів, поки не досягають прийнятної збіжності всіх висловлених думок. Оцінки Е.о.м., як правило, перетворюють на кількісну форму.

Наступним етапом розвитку методу експертних оцінок є метод «прогнозованого графа». Суть його полягає в побудові на основі експертних оцінок і наступного аналізу моделі складної мережі взаємозв'язків, які виникають під час розв'язування перспективних науково-техн. проблем. При цьому забезпечується можливість формування багатьох різних варіантів науково-техн. розвитку, кожний з яких у перспективі веде до досягнення мети розвитку прогнозованого об'єкту (галузі, сфери тощо). Наступний аналіз моделі дає змогу визначити оптимальні (за певними критеріями) шляхи досягнення мети.

Експертна оцінка – авторитетна думка експерта з якої-небудь проблематики, що знаходиться в сфері його компетенції[6, c. 419-421].

Типологія методів експертних оцінок:

Умовно всі методи можна поділити на три групи: індивідуальні, колективні та універсальні.

1. Індивідуальні експертні оцінки:

а) метод інтерв’ю – бесіда експерта з прогнозистом за схемою «питання-відповідь», причому відповідь фіксується як елемент системної моделі явища, що досліджується.

б) метод генерації ідей – виявлення експертної оцінки (думки експерта) за допомогою програмуючого управління процесом мислення, що містить звернення до глибинної пам’яті людини.

2. Колективні експертні оцінки:

а) метод колективної експертної оцінки – виявлення об’єктивно узагальненої оцінки експертної групи шляхом обробки індивідуальних, незалежних оцінок, зроблених експертами, що входять до її складу. Обробка проводить не безпосередньо експертами, а виконавцями проекту.

б) метод експертних комісій – спільна робота декількох експертів, які формулюють спільну думку в якості кінцевої оцінки. Кінцева думка формулюється експертами самостійно. При цьому немає регламентуючих правил проведення процедури (на відміну від методу колективної генерації ідей).

г) метод колективної генерації ідей («мозковий штурм») – стимуляція творчої діяльності експертів шляхом спільного обговорення конкретної проблеми, регламентованої особливими правилами. (Правила: 1) Не об’являти хибною та не припиняти обговорення жодної ідеї, що була озвучена по ходу дискусії; 2) Підхоплювати незвичайну ідею будь-якого роду, навіть, якщо її доречність здається спочатку сумнівною.

д) метод керованої генерації ідей – використання цілеспрямованого інтелектуального впливу на групу експертів з боку керівника дискусії, який посилює процес колективної генерації ідей.

в) метод «Дельфі» (DELPHI) - виявлення узгодженої оцінки експертів шляхом їх анонімного та автономного опитування. Експерти не збираються разом, а дають відповіді письмово (по пошті або через Інтернет). Це дозволяє усунути ряд недоліків колективних методів: 1) дає можливість залучити до обговорення велику кількість експертів, що неможливо за умов очної дискусії; 2) залучити експертів, для яких групова дискусія є психологічною проблемою. Основна робота покладається на координаторів проекту, оскільки вони контролюють експертний процес. Опитування проводиться в декілька турів. Експертам повідомляються результати попереднього туру (відповіді колег) з проханням прокоментувати їх або уточнити.

3. Універсальні експертні оцінки (які використовуються як в індивідуальному, так і в груповому форматах):

а) метод побудови прогнозного сценарію – встановлення логічної послідовності станів об’єкту прогнозування та прогнозного фону в часі за різних обставин. Мета – розробити прогноз розвитку події;

б) синоптичний метод – аналіз експертами певної кількості прогнозів відносно об’єкта прогнозування та прогнозного фону з подальшим їх синтезом[2, c. 251-252].

3. Особливості проведення методу експертних оцінок

Метод експертних оцінок - це практично один з різновидів методу опитування, при його характеристиці рівнозначно вживають обидва ці терміни. Головною особливістю цього методу, яка відрізняє його від масового опитування, є те, що як респонденти тут виступають особи, найбільш компетентні у досліджуваній царині, тобто експерти. Це й визначає техніку збирання інформації, її аналізу та використання.

Вже на етапі розрахунку вибірки, визначення її обсягу можна відзначити відмінність у підходах до формування вибірки при масових та експертних опитуваннях. При масових опитуваннях практично чим більшою є вибіркова сукупність, тим краще, критерієм є репрезентативність, достатня презентативність для розв'язання завдань дослідження. В експертному ж опитуванні, при збільшенні кількості осіб, зарахованих до експертів, якість інформації не поліпшується, а погіршується. Експериментально визначено, що це відбувається, коли кількість експертів перевищує 25-30 чоловік (а іноді й 10). Звичайно, це пов'язане з проблематикою дослідження, але справжніх фахівців, здатних бути експертами, ясна річ, не так багато.

Експертне опитування може застосовуватися при вивченні всіх царин діяльності, але особливо воно ефективне при діагностиці, прогнозуванні, оцінці станів соціальних об'єктів, у прийнятті рішень.

Центральним питанням методу експертних оцінок є добір експертів. Від цієї процедури врешті-решт залежить цінність отриманих результатів.

Найпростішим методом добору експертів є метод "сніжної грудки". При його реалізації завдання соціологів полягає в тому, щоб вийти на одного фахівця у досліджуваній царині й задати йому запитання: "Хто ще, крім Вас, тямить у цій проблемі?". Респондент назве кілька прізвищ. З таким самим запитанням треба звернутися й до них. Ця процедура має тривати, доки прізвища не почнуть неодноразово повторюватися. Цього моменту списку кладеться край і підраховують, скільки разів згадане те чи те прізвище. Ті, хто набере найбільшу кількість голосів, і ввійдуть до складу експертів.

Можна здійснювати добір експертів документальним методом, тобто на підставі яких-небудь якостей людей, зафіксованих у документах. Це можуть бути кількість публікацій з конкретної теми або посилання на праці цього автора, участь у роботі різних рад, науковий ступінь та звання, стаж праці за фахом та інші значимі для конкретного дослідження критерії.

При використанні методу атестації добір експертів здійснюється голосуванням у спеціально створеній для цього комісії.

Експериментальний метод добору експертів відбувається на підставі тестування або ж за результатами попередньої роботи експертом.

Для добору експертів можливе використання й методу самооцінки, суть якого полягає у застосуванні спеціальної анкети, відповідаючи на запитання якої кандидат в експерти демонструє рівень знань у предметній царині дослідження та аналітичні здібності.

Експертне опитування поділяють на різновиди за рівнем стандартизації процедур та технікою роботи.

За рівнем стандартизації процедур можливе використання вільного та формалізованого інтерв'ю або анкети з відкритими запитаннями.

Під технікою роботи мають на увазі використання експертами бальних оцінок, ранжування, методу парних та послідовних порівнянь.


Висновки

Україні, політична система якої перебуває у процесі трансформації і на сьогодні далекою від стабільної, вартувало би врахувати як теоретичний доробок з питань масової політичної свідомості та поведінки, так і конкретні приклади впливу масових рухів на модифікаційні та трансформаційні процеси. Останнім часом широко використовують і такий різновид методу експертної оцінки, як атестація, коли експертами є керівники закладу, колективу чи спеціальна атестаційна комісія. Структура атестаційного листа, що заповнюється експертами колективно, обумовлена системою показників, за якими оцінюють члена колективу чи весь колектив. Метод експертної оцінки широко використовують у розвідувальних і проблемних дослідженнях для одержання попередніх відомостей про об'єкт, предмет аналізу, для уточнення гіпотез і завдань основного дослідження, для визначення умов експерименту, а також при оцінюванні його ефективності. Проблемам пропаганди здорового способу життя, попередженню розповсюдження ВІЛ/СНІДу, наркоманії та шкідливих звичок, подоланню психологічного перевантаження студентів, заходам постійного, регулярного зміцнення психічного, духовного, соціального та фізичного здоров'я у вищих навчальних закладах, незалежно від фахової спрямованості, слід приділяти значно більше уваги. Такий комплексний підхід дозволить готувати психологічно врівноважених, фізично здорових фахівців.


Список використаної літератури

1. Лукашевич М. Соціологія : Базовий курс: Навчальний посібник/ Микола Лукашевич, Микола Туленков,; . -К.: Каравела, 2005. -310 с.

2. Макеєв С. Соціологія: Навч. посібник / Сергій Олексійович Макеєв (ред.). — 2.вид., випр. і доп. — К. : Знання, 2003. — 454с.

3. Попова І. Соціологія: Пропедевтичний курс : Підручник для студ. вузів/ Ірина Попова,; Пер. з рос. В.П.Недашківський. -2-е вид.. -К.: Тандем, 1998. -270 с.

4. Сасіна Л. Соціологія : Навчальний посібник/ Людмила Сасіна, Наталя Мажник; М-во освіти і науки України, Харківський нац. економічний ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -206 с.

5. Соціологія : Підручник/ Ред. Віктор Георгійович Городяненко,. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Академія, 2002. -559 с.

6. Соціологія : Терміни. Поняття. Персоналії. Навч. словник-довідник для студентів/ Укл.: В.М.Піча, В.М.Піча, Н.М.Хома; Соціологічна асоціація України . -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2002. -474 с.

7. Соціологія : Підручник/ Н. П. Осипова, В. І. Астахова, В. Д. Воднік та ін.; За ред. Н. П. Осипової; М-во освіти і науки України. -К.: Юрінком Інтер, 2003. -335 с.

8. Черниш Н. Соціологія : Курс лекцій/ Наталія Черниш,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. -3-є вид., перероблене і доп.. -Львів: Кальварія, 2003. -540 с.

загрузка...
Top