Людина і суспільство

1. Глобальні проблеми людства на сучасному етапі.

2. Людина в умовах науко-технічного прогрессу.

3. Основні течії живопису наприкінці 20-го,початку 21століття.


1. Глобальні проблеми людства на сучасному етапі

Оскільки глобальні проблеми - результат якісних змін у розвитку продуктивних сил у сфері економіки, політики, культури й т.д., їх не можна пояснити з позиції лише якої-небудь однієї науки. Розглянемо деякі форми їхнього прояву, обумовлені економічної діяльність людини.

Найважливішою причиною, що привела людство до глобальних протиріч, є в першу чергу нагромадження величезної виробничої потужності. Воно натискало на природу, сприяло виснаженню її ресурсів. З початку століття населення Землі зросло в 3 рази, а обсяг господарської діяльності - в 20. Перехід до постіндустріалізму змінив цільові настанови суспільного виробництва. Погоня за максимальною вигодою, перехід до інтенсивного розвитку виробництва супроводжувалися структурними кризами, нерівномірністю розвитку, ростом конфліктності. Цьому сприяв і стрибок у військовій справі, що поставив під погрозу самої людини як біологічна істота.

Глобальні проблеми становлять особливий ряд соціальних процесів і явищ у сучасному світі, які відрізняються всепланетарним по своїх масштабах і значенню характером, пов'язані з життєвими інтересами народів всіх країн незалежно від їхнього соціального ладу, рівня економічного розвитку й географічного положення.[3,с.318]

Глобалізація світогосподарських зв’язків загострює глобальні проблеми людства, які можна визначити як комплекс зв’язків і відносин між державами і соціальними системами, суспільством і природою в загальнопланетарному масштабі, які зачіпають життєві інтереси народів всіх країн світу і можуть бути вирішені лише в результаті їх взаємодії.

Класифікація глобальних проблем:

1. Політичні проблеми (недопущення світової ядерної війни і забезпечення стабільного миру, роззброєння, військові та регіональні конфлікти).

2. Природно-екологічні проблеми (необхідність ефективної і комплексної охорони навколишнього середовища, енергетична, сировинна, продовольча, кліматична, боротьба з хворобами, проблеми світового океану тощо).

3. Соціально-економічні проблеми (стабільність розвитку світового співтовариства, ліквідація відсталості країн, що розвиваються, проблема розвитку людини, злочинність, стихійні лиха, біженці, безробіття, бідність та ін.).

4. Наукові проблеми (освоєння космічного простору, довгострокове прогнозування тощо).

Кожна з названих глобальних проблем породжена специфічними причинами, які зумовлені, з одного боку, особливостями розвитку продуктивних сил, географічним положенням країн, рівня прогресу техніки, природно - кліматичними умовами, тобто матеріальним змістом суспільного способу виробництва, а з іншого боку, - специфічною суспільною формою, особливостями розвитку відносин власності. При численності глобальних проблем їм притаманні причинно-наслідкові зв’язки, які визначають розвиток технологічного способу виробництва.

Для розуміння суті і шляхів вирішення глобальних проблем необхідно з'ясувати їхнє походження і природу, причини загострення протягом останніх десятиліть. Слід зазначити, що з ними, але не в глобальному, а в локальному (чи регіональному) масштабі людство зіткнулося ще за часів своєї молодості і вже тоді змушене було шукати шляхи їх вирішення. До певного часу спостерігалася якась гармонія у діях протилежних процесів: одні з них порушували природну рівновагу, інші — відновлювали. Доки незрілими лишалися суспільні відносини, а також засоби праці, відносна гармонія між людиною і природою зберігалась. Але з розвитком продуктивних сил людина дедалі більше оволодівала мистецтвом боротьби із стихійними силами, підкоряючи собі природу, добивалась таких змін у природі, які відповідали б її зростаючим потребам. Тісний взаємозв'язок у відносинах між людиною і природою, суспільством і природою та всередині суспільства став виступати як загальна закономірність.

Таким чином, глобальні проблеми мають подвійний соціоприродний характер. Вони водночас і природні, і соціальні. При цьому останній елемент відіграє вирішальну роль. Адже соціальні умови розвитку визначають, по-перше, серйозність і глибину глобальних проблем, небезпечність їхнього розвитку для людства, по-друге, зміст підходів, методи і засоби вирішення цих проблем.

Список використаної літератури

1. Власов В.І. Глобалізація і глобальна продовольча проблема // Економіка АПК. -2004. -№ 1. - С.15-22

2. Власов В. Тенденції та проблеми глобальних процесів у світовій продовольчій сфері // Економіка України. -2006. -№ 3. - С. 75-80

3. Ляшенко Д. Глобальні проблеми сучасності. // Географія та основи економіки в школі. - 2004. - №2.-С.25-29.

4. Ляшенко Д.О. Глобальні проблеми сучасності та їх можливий прояв в Україні // Український географічний журнал. - 2002. - №3.-С.63-68.


2. Людина в умовах науко-технічного прогрессу

Особливе місце в загостренні глобальних проблем займає науково-технічний прогрес. Масштаби його впливу на навколишнє середовище не мають подоби в історії розвитку людства. Природне середовище насичується не тільки відходами виробництва, але й зовсім новими речовинами виробничої діяльності, які не розкладаються під впливом природних процесів. Проблема забруднення навколишнього середовища й утилізації відходів (особливо радіоактивних) придбала планетарний характер.

Науково-технічний прогрес сприяв виникненню й ряду інших проблем, що зачіпають інтереси всієї цивілізації: приборкання перегони озброєння, освоєння космосу й Світового океану й ін.[1,с.50]

Науково-технічний прогрес означає формування нового технологічного способу виробництва. Він відбувається поступово, але невпинно, адже йдеться про величезні масштаби виробництва. І сьогодні ще поряд з високотехнічним автоматизованим виробництвом існують галузі, де застосовують ручну працю.

Одне з найважливіших не тільки економічних, а й соціальних завдань зменшення частки фізичної ручної праці у виробництві. Це потребує істотних змін в умовах життя і праці людини, вимагає освоєння більш складних професій, що можливо лише для людей з достатнім культурним, освітнім та професійним рівнем.

Людина поєднує і фізичну, і розумову діяльність. Проте співвідношення між цими складовими праці різне. З розвитком суспільного виробництва на основі нової техніки і технології у загальних витратах праці підвищується значення її розумової частини. Виникає багато професій, які все менше передбачають виконання фізичних дій і все більше розумових. Це наладчики електронного устаткування, оператори на автоматичних лініях, гідро, тепло та атомних електростанціях та ін.

Людина з виконавця виробничих операцій все більше перетворюється у контролера і наладчика складного устаткування, автоматичних систем. Від рівня її освіти, культури, професійної майстерності залежить їх функціонування. Ускладнення матеріально-речових знарядь виробництва стимулює появу робітника нової якості: вільного, освіченого, культурного, розвиненого як фізично, так і розумово, який користується благами виробництва і глибоко заінтересований у його розвитку і вдосконаленні. Тому, наприклад у США, мінімальна тривалість освіти робітників (враховуючи різного роду курси без відриву від виробництва) досягає 14,5 року. Тут хотілося б підкреслити, що в нашій країні асигнування на освіту не відповідають вимогам науково-технічного прогресу, що позначається на якості підготовки спеціалістів, на розвитку науки і техніки.

Перехід до широкого застосування обчислювальної техніки, інформатики, комп'ютеризації багатьох сфер діяльності людини, створення розгалуженої системи персональних комп'ютерів знаменував інформаційний переворот у світі, який вніс якісно нові риси у працю і життя людини. Нині докорінно змінюється взаємодія нових поколінь техніки і нових поколінь людей. Новими поколіннями техніки вважаються такі вдосконалені засоби праці, які хоча б в одному або в кількох параметрах принаймні в 2 рази переважають попередні за своєю ефективністю. Зміна поколінь техніки супроводжується зміною поколінь людей, безпосередніх виробників. Вважається, що протягом століття змінюється три покоління людей. [9, c. 67-69]

Сучасна НТР внесла істотні зміни у суспільно-економічний розвиток: зміна поколінь нової техніки почала значно випереджати зміну поколінь працівників. Тепер за життя одного покоління людей у передових галузях виробництва змінюється кілька поколінь техніки. Сучасна НТР охоплює майже чотири десятиріччя. За цей невеликий історичний проміжок часу в електроніці змінилося чотири покоління комп'ютерів, створюється п'яте, одне покоління супутників зв'язку замінюється новим, в авіації використовують реактивні двигуни, створено надзвукові літальні апарати.

Це свідчить про те, що не фізичне старіння машин, а моральне викликає заміну діючої техніки новою, що наукові знання, втілені як в уречевленій, так і в живій праці, морально застарівають. Швидкість цього процесу визначається часом, за який наявне знання, в тому числі й кваліфікація робітника, наполовину знецінюється.

Поверховий погляд на сучасні процеси, викликані НТР, створює враження, ніби стрімке і масштабне зростання знарядь виробництва, уречевленої праці відбувається на фоні незначних змін у живій праці, людському факторі виробництва. І справді, на фоні океанських супертанкерів, велетенських аеробусів, комп'ютерів четвертого покоління, що виконують мільйони операцій за секунду, сама людина виглядає применшено. Проте насправді це не так. Хоч витрати на технічні засоби виробництва дуже швидко зростають, але й витрати на виховання, освіту, професійну підготовку одного робітника, здатного працювати на певному робочому місці, становлять значну суму. Про це свідчать дані країн з розвинутою економікою.

Список використаної літератури

1. Мочерний С. Економічна теорія для менеджерів : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Степан Мочерний, В. М. Фомішина, О. І. Тищенко. -Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. -624 с.

2. Предборський В. А. Економічна теорія : Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ В. А. Предборський, Б. Б. Гарін, В. Д. Кухаренко; Під ред. В. А. Предборського. -К.: Кондор, 2003. -491 с.

3. Основні течії живопису наприкінці 20-го початку 21століття

Західна культура, особливо образотворче мистецтво, розвивалася у двох напрямах:

— дальший розвиток реалізму класичного мистецтва, удосконалення і пошук нових форм виразності у межах цього художнього напряму;

— пошуки принципово нових засобів художньої виразності, що привели до появи культури модернізму.

Для художньої культури XX ст. властиві відсутність єдиного мистецького стилю і панування цілого ряду течій, особливо в образотворчому мистецтві; зв´язок митців з політикою, протистояння їх мілітаризації, гонці озброєнь, кровопролитним війнам, боротьба за мир, проти фашизму і тоталітаризму; філософічність культури, постійне оновлення засобів художньої виразності, коли на зміну одному напряму приходить інший; поява нових видів мистецтва (кіно і телебачення), що роблять значний вплив на маси.

Найбільших успіхів сюрреалісти досягли у 40—50 pp. А 60-ті роки XX ст. позначилися популярним напрямом в образотворчому мистецтві — поп-артом, що орієнтувався на загальнозрозумілість і на противагу абстракціонізму мав предметний характер. Представники цього напряму використовували у своїх композиціях побутові предмети, промислові відходи, відтворювали типові продукти «масової культури» (комікси, манекени, плакати, афіші), висловлюючи тим самим свою реакцію на психологію споживання, що панували в суспільстві (Р. Раушенберг, Е. Уорхол).

Однією з поширених течій 60-х pp. став оп-арт (англ. optical art — оптичне мистецтво), представники якого створюють естетичне середовище за допомогою світлових і кольорових оптичних ефектів, завдяки вживанню лінз, дзеркал тощо. У живописі переважають геометричні комбінації ліній та плям.

Як реакція на надмірну емоційність експресіонізму виникає мінімалізм, що більшого поширення набув в образотворчому мистецтві США, зокрема в скульптурі. Митці вдавалися до використання простих геометричних форм, їхні твори були повністю позбавлені декоративності. Живопис часто монохромний, а скульптори використовували сучасні матеріали (пінопласт, сталь) та промислові технології (Р. Серра, Ф. Стелла, К. Андре, P. Moppic та ін.).

У цей час з´являється кінетичне мистецтво (від грец. kinemos — руховий, рушійний), представники якого намагалися створювати рухомі конструкції, світлові ефекти, оскільки художників завжди цікавила мобільна зміна форми, можливість трансформувати свій витвір. При цьому митці використовують різні матеріали, принципи дії, види руху, джерела руху форми (Н. Шеффер, Ж. Тенглі, Г. Юккер, Б. Стучебрюхов тощо). Відомий твір Гюнтера Юнкера «Танцівники», що змінювався на очах публіки в результаті руху. Композиція являє собою мішки людського зросту, зсередини проткнуті гвіздками. Коли глядач вмикав мотор, мішки оберталися, наїжачившись гвіздками, які до того звисали вниз. Кінетизм прагне об´єднати в єдине композиційне ціле різні види мистецтва (звукові композиції, світломузику).

Сукупність найновіших течій у світовій культурі від 70-х pp. XX століття до сьогодення найчастіше називають постмодернізмом. Народження постмодернізму пов´язане з кризовим явищами в західному суспільстві: так званою «холодною війною», наростанням гонки озброєнь, американською війною у В´єтнамі, боротьбою трудящих за свої права, молодіжними рухами, екологічними катастрофами, що в останні десятиліття постійно супроводжують науково-технічний прогрес (Чорнобильська катастрофа, зменшення озонового шару, глобальне потепління тощо). Останні десятиліття XX ст. довели, що людська діяльність, заснована на втіленні в життя найвищих досягнень інтелекту, поліпшенні якості і комфорту нашого життя, в той же час згубно впливає на довкілля, сприяє руйнуванню екосистеми і навіть може призвести до загибелі життя на планеті. Деякі філософи XX ст. (М. Хорк-гаймер, Ю. Хабермас та інші) роблять висновок про те, що людський розум нині є найбільшою загрозою існуванню людини. Таке світовідчуття породило безліч напрямів, які в естетичному плані близькі до модернізму, але за зображальними рисами інші.

На відміну від модернізму постмодернізм менш елітарний і більше орієнтований на комерцію. Для постмодернізму головне не проголошення кризи людського буття, а «...заперечення старого, аналіз деформації самих принципів розуміння людського життя, зміна суті, якою керувався раніше гуманізм, пошук нових моральних регуляторів та їх нове обґрунтування»1.

Художники в цей період вдаються до колажу, монтажних і відеоефектів, гіпер-реалізму, часто у своїх творах намагаються показати нікчемність і величність життя. Предметам побутового середовища часто надають символічного значення.

Живопис постмодернізму відмовляється від зображальності, естетичності, прагне реагувати на важливі проблеми сучасного їм суспільного життя.

Одним із напрямів постмодернізму є гіперреалізм (інші назви цього напряму: суперреалізм, фотореалізм, слайдизм, документалізм тощо), для якого характерним є наслідування фотографії живописними та графічними засобами. Напрям виник у період, коли в живописі переважали напрями, які відмовлялися від забраження об´єктивної реальності, а тому поява гіперреалізму викликала значний інтерес. Зображальні засоби гіперреалістів значною мірою новаторські.

У 70-ті pp. в Західній Європі, Японії, Латинській Америці набув поширення концептуалізм. Представники концептуального мистецтва відмовлялися від створення традиційних художніх творів, а натомість зверталися до концептуальних об´єктів у формі ідей чи проектів, які супроводжувалися написами, текстами, іншими видами позаестетичної документації (Д. Х´юблер, Р. Беррі, Л. Вейнер тощо). Твори концептуалістів поєднують несполучувані предмети, часто побутові речі і супроводжуються певним текстом (написом).

Список використаної літератури

1. Парахонський Б. О., Погорілий О. І., Йосипенко О. М., Собуцький М. А., Савельєва М. Ю. Культурологія: Навч. посібник / Національний ун-т "Києво-Могилянська академія" / О.І. Погорілий (упоряд.), М.А. Собуцький (упоряд.). — К. : Видавничий дім "КМ Академія", 2003. — 314с.

2. Пащенко Н. Культурологія. Теорія культури: Конспект лекцій / Київський національний ун- т будівництва і архітектури. — К. : КНУБА, 2006. — 136с.

3. Тюрменко І. І., Буравченкова С. Б., Рудик П. А., Береговий С. І., Кобилянський Є. Е. Культурологія: теорія та історія культури: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Національний ун-т харчових технологій / І.І. Тюрменко (ред.). — 2-е вид., перероб. та доп. — К. : Центр навчальної літератури, 2005. — 368с.

загрузка...
Top