Коротка характеристика французької соціологічної школи (Турен, Будон, Будьє)

Вступ.

1. Характеристика французької соціологічної школи.

2. Основні погляди соціологів французької соціологічної школи.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Еміль Дюркгейм (1858-1917) – французький філософ та соціолог, засновник французької соціологічної школи, якого вважають одним із фундаторів сучасної соціології.

У своїй науковій діяльності головну увагу приділяв вивченню причин порядку та безладу у суспільстві. Він розробив концепцію колективної свідомості як сукупності переконань та думок, що поділяють усі члени даного суспільства. Соціальна інтеграція, за Дюркгеймом, можлива, коли члени суспільства (окремі особистості, соціальні групи) надають важливого значення його нормам та цінностям і керуються ними у своєму житті. Саме тому соціологічний аналіз Дюркгейма називають соціокультурним. До наукового обігу соціологів французький вчений вводить поняття аномії, тобто такого стану суспільства, якому притаманні відсутність чіткої системи соціальних норм та цінностей, руйнування єдності культури, в наслідок чого ускладнюється процес міжособистісної взаємодії.

Центральним поняттям соціології Дюркгейм вважав поняття „соціального факту“. Дослідження реальних „соціальних фактів“, які складають систему соціальної дійсності, є, за Дюркгеймом, предметом соціології. При цьому вчений підкреслював, що „соціальні факти необхідно розглядати як речі“, тобто визначати їх незалежне від суб’єкту існування та примусову по відношенню до нього силу. За Дюркгеймом, вивчати соціальні факти необхідно, так як досліджують свій предмет природничі („позитивні“) науки.


1. Характеристика французької соціологічної школи

Після другої світової війни у Франції сформувалася соціологічна школа. Концепції, розроблені її представниками, використовувалися в практиці державного регулювання цієї країни в 40 - 70-х роках (індикативне планування економіки). За багатьма позиціями соціологічна школа примикає до одного з головних напрямків економічної науки XX ст. - інституціонального.

Суспільство, за Бурдьє, являє собою сукупність відносин, що складаються в різні поля, кожне з яких має специфічні типи влади. Неможлива редукція одного поля до ін. Habіtus - це структуроване соціальне відношення; сукупність схем інтеграції й інтеріорізації різних полів, система довгострокових групових і індивідуальних установок, орієнтації, що функціонують як матриці сприйняття, постановки цілей, рішення завдань, дій. Habіtus, структуруючи сприйняття, мислення й поводження, відтворює соціально-культурні правила, "стилі життя" різних соціальних груп. "Символічне насильство" - необхідна функція влади.

Будь-яка влада тримається не тільки й не стільки за допомогою прямого насильства, скільки через визнання її легітимної. Влада здійснює "символічне насильство", нав'язуючи свою систему значень, ієрархію цінностей. За допомогою "символічного насильства" виробляється трансформація сприйняття, "кристалізація" відносин "панування - підпорядкування". Легітимність влади припускає "незнання", несвідоме прийняття людьми пануючих цінностей і установок. Бурдьє вважає, що "незнання" є перекручене, неповне, містифіковане знання. Символічна влада виникає й функціонує при співучасті гноблених нею людей, тому що вони призначаючи легітимний характер. "Структурна містифікація" містить у собі механізми містифікації, які не усвідомлюються самими суб'єктами. Це не свідомий обман, оскільки обманюються й самі містифікатори. Тому воля суб'єкта, думає Бурдьє, ілюзорна[2, c. 65].

Система категорій Бурдьє повинна пояснювати відтворення опозиції "панування - підпорядкування" у суспільстві. На підставі емпіричних досліджень системи утворення, Бурдьє доходить висновку про класовий характер культури, мистецтва, утворення. Класи розуміються Бурдьє як групи, що різняться не тільки своїм положенням у системі економічних відносин. Ці групи наділені власним "стилем життя", що виражає форму їхнього пристосування до свого положення в соціальній структурі, що означає в Бурдьє боротьбу різних класів за владу. Конфронтація між класами приводить до появи сукупності полів влади. Панівний клас складається з ряду груп, що представляють економічний, політичний, релігійний, культурний "капітал", кожна з яких прагне мобілізувати поле влади у власних інтересах.

Р. Будон пропонує розрізняти два типи систем, які приводять до конфліктів двох типів: функціональні системи й системи взаємозалежності. Так, наприклад, конфлікти, що виникають у надрах трудових відносин на підприємстві, характеризують функціональні системи. Конфлікти ж, що виникають між індивідами або групами індивідів поза встановленими правилами, характерні для систем взаємозалежності. Розрізнити ці дві системи не завжди легко в кожному конкретному випадку, і вони можуть розглядатися лише в якості ідеально-типових[5, c. 81-82].


2. Основні погляди соціологів французької соціологічної школи

На відміну від американських французька соціологія в розвитку теорії соціалізації вийшла на ширше її розуміння як сукупності взаєморозумінь, взаємовідносин із суспільством, в які індивід вступає в процесі формування як особистість. Таке розуміння підтверджують й основні тенденції в дослідженнях соціалізації, відокремлені французьким соціологом Шамбар де Лов.

Насамперед це загальне для всіх досліджень прагнення вивчати вплив групи на індивіда й індивіда на групу з метою з'ясування, що при цьому передається від індивіда до групи і в зворотному напрямку.

Плідною є поглиблена увага до дослідження умов соціального середовища з відокремленням соціально-економічних і соціальних умов, а також сім'ї, школи і неформальних груп одноліток. Диференціація умов на групи перемінних дає змогу уточнити стадії соціального визрівання, особливості пристосуванні індивіда до різних елементів середовища.

П’єр Бурд’є (1930-2002) видатний французький соціолог у творчості якого яскраво проявились інтегративні тенденції сучасної соціологічної науки. Бурд’є прагне синтезувати різноманітні концептуальні ідеї для вирішення традиційних соціологічних дилем, зокрема, об’єктивності та суб’єктивності, соціальної структури та соціальної дії.

Свій підхід до аналізу зв’язку між соціальною структурою та тим, як індивіди конструюють соціальну реальність, Бурд’є називає „конструктивістським структуралізмом“. На його думку, „ментальні структури визначаються соціальними структурами“. Проте активний індивід, за концепцією Бурд’є, здатний до «неспрямованого вигадування», і може здійснювати вплив на структури.

Ще одним з центральних понять теорії Бурд’є є поняття „поля“, як французький вчений, визначає як мережу відносин між об’єктивними подіями соціальних суб’єктів, яка існує незалежно від індивідуальної свідомості та волі. В суспільстві існують декілька полів (економічне, релігійне, політичне, культурне тощо), які мають власну структуру. Поле, вважає Бурд’є, виступає ареною змагань індивідів або груп за поліпшення своїх позицій, за досягнення привілейованого місця в соціумі.

Крім того, поле – це різновид ринку, де з метою демаркації позицій використовуються різні види капіталів: економічний, культурний, соціальний. Отже, поле – це соціальний простір, де реалізовуються опанування соціальними діячами певної позиції, її захист або переміщення на верхні щаблі соціальної ієрархії.

Що ж опосередковує взаємини між габітусом та полем? За Бурд’є, це практика, в процесі якої продукується як габітус, так і соціальний світ. При цьому, формуючись завдяки практиці, габітус, у свою чергу, сприяє уніфікації та узагальненню практики. Не детермінуючи дію, він задає принципи, за якими люди роблять вибір, визначають життєві стратегії тощо[6, c. 103-104].

Творчість Бурд’є – це своєрідний синтез різних теоретико-методологічних напрямків, інтеграції мікро- та макропідходів.

Таку ж тенденцію можна прослідити у творчості видатних представників сучасного етапу розвитку соціології Е. Гідденса, Н. Лумана, З. Баумана, Е. Валерстайна та іншіх.

Основні праці П. Бурд'є: "Нарис теорії практики " (1974), "Відтворення в освіті, суспільстві і культурі" (1977), "Дистанція" (1984), "Поле культурного виробнитцтва" (1993)

Раймон Будон (27.01.1934, Париж) - французький соціолог, проф. методології соціальних наук у Сорбонні й Женевському універститеті, керівник Центра соціол. досліджень Національного центра наукових логічних досліджень, професор університета ім.Рене Декарта в Парижу, автор книг і статей із проблем методології, соціології, соціальній мобільності, соціальних змін, соціології утворення. Учень і співробітник Лазарсфельда, Будон в основному дотримується позитивістського підходу до соціальних фактів (Позитивізм у соціології).

В області методології розглядає можливості й способи формалізації емпіричних даних, побудови статистично репрезентативних, математично точних моделей. Критично ставиться до основних соціологічних напрямків, уважаючи недостатньо розробленої їхню загальнотеоретичну частину, призиває до побудови чіткого й загального методологічного апарата, "мови" соціології. Порятунок останньої від "догматичного" замикання в яких би те не було системах він бачить в "самокритиці" соціології. Будон аналізує соціальні процеси, що відбуваються в індустріально розвинених країнах, особливо такі, які можуть загрожувати стабільності суспільств, укладів.

Зокрема, його турбує нерівність шансів соціального просування в "елітарних" і "неелітарних" верствах населення. Він зв'язує цю нерівність із нерівністю доступу до освіти, особливо вищому. Причини нерівноправного положення молоді в сфері освіти він лише частково вбачає в класовій приналежності. "Системний підхід" у поясненні причинності є, по Будону, багатофакторним: вибудувані їм численні й великі формули й таблиці каузальних залежностей нерідко підібрані довільно, різноспрямовані. Висновки "соціології нерівності" Б. оптимістична: більшість індустріальних суспільств характеризується, за його думкою, повільним, але неухильним зменшенням нерівності шансів одержання освіти.

Внаслідок відповідних реформ у цих суспільствах зменшується, як він думає, і загальна твердість соціальної стратифікації, відбувається "лібералізація", "демократизація" всієї соціальної системи. Стану соціальної кризи, у т.ч. криза освіти, засилля олігархії, невдачу інституціональних реформ Будон розглядає як якісь "парадоксальні ефекти", побічні продукти дій окремих індивідів і груп усередині суспільств[7, c. 95-96].

Раймон Будон - професор Сорбонни, керівник Центра соціологічних досліджень Національного центра наукових досліджень Франції, автор численних робіт з методології й методики соціальних досліджень. Р. Будон ставиться до числа авторів, не вдоволених існуючими варіантами "демаркації" соціології, економічної, історичної й політичної наук. Для нього характерні критичне відношення до методології основних напрямків сучасної соціології й ідея про необхідність побудови її загального методологічного апарата, "мови".

Турен (Touraіne) Ален (03.08.1925 , Ерманвіль-Сюр- Мер), - франц. соціолог, проф. університету в Нантере, редактор журналу "Socіologіe du travaіl". Основні сфери досліджень - соціологія праці, соціально-економічні концепції суспільного розвитку, методологія соціального пізнання, соціологія молоді й ін.

В 60- ті рр. Турен - прихильник структурно-функціонального підходу, з позицій якого написані його перші роботи в області соціології праці. Основною сферою досліджень у наступні роки для Турена стали проблеми соціально-економічного розвитку суспільства й нових соціологічних підходів до їхнього вивчення. Визнаючи ту позитивну роль, що у минулому зіграли функціоналізм і структуралізм, Турен уважає, що для аналізу процесів, що відбуваються в сучасному динамічному суспільстві, вони недостатньо ефективні. Турен пропонує соціологію Дії (акціонізм) як найбільш адекватний метод дослідження суспільства.

В основі концепції Турена лежить поняття соціальної дії, що він зв'язує насамперед із працею, фізичним і інтелектуальним, підкреслюючи при цьому його колективний характер. Для позначення суб'єкта соціальної дії Турен уводить поняття історичного суб'єкта, що розуміється як якийсь абстрактний теоретичний принцип, подібний до поняття суспільства або соціальних норм. На соціетальному рівні як історичний з виступають соціальні рухи. Турен пропонує образ суспільства як системи дії, у якому об'єктом вивчення стають соціальні рухи[1, c. 125-126].

Особливу увагу Турен приділяє структурі соціологічного знання й ролі соціолога у світі. Предметом соціології, з його погляду , є соціальні відносини. Однак Турен уважає, що предмет соціології не може бути визначений без врахування відносин соціолога до об'єкта свого аналізу. Перед соціологом стоїть завдання розкриття суспільству його дії і конфлікти, розкритті акторам зв'язків, у які вони залучені, виявленні соціальних відносин, схованих панівним класом, державою, які й стають об'єктом сучасної соціології. Соціологія повинна виходити, уважає Турен, з реальних відносин класів і боротися проти зусиль пануючої ідеології сховати своє панування. Але в той же час соціологія повинна дотримувати дистанції й стосовно ідеології підлеглих класів, що несуть нову владу.

Турен - активний прихильник з постіндустріального суспільства, що він характеризує як суспільство, обумовлене соціальними й культурними, а не економічними факторами. Для Турена постіндустріальне суспільство - це класове суспільство із глибокими соціальними конфліктами, що проявляються насамперед у боротьбі між панівним класом, технократією й професіоналами. Студентству як особливій соціальній групі Турен надавав виняткову революційну силу, а травневі події 1968 р. розглядав як революційну ситуацію, що позначила для Франції перехід від індустріального до постіндустріального суспільства.

Робота метра сучасної французької соціальної філософії Алена Турена представляється чимсь більшим, ніж черговою книгою відомого соціолога. Вона стала тридцятої в його більш ніж 40-літній науковій кар'єрі й має велике значення як для оцінки сучасного суспільства, так і для розуміння пануючих у Європі подань про нього.

З таких позицій соціолог підходить до проблемі нового суспільного лада, що він називає не постіндустріальним, а "програмувальним", використовуючи також терміни "найбільш сучасний соціетарний тип" (р. 164-165) або "найбільш просунута форма сучасності" (р. 165). У результаті його оцінку цього суспільства не можна не назвати досить специфічної. З одного боку, автор визнає його запереченням індустріального ладу, відзначаючи, що "тільки в момент виходу з індустріального суспільства ми входимо в найбільш просунутий етап сучасності"; з іншого боку, він самим категоричним образом заперечує всім теоретикам постіндустріалізму, затверджуючи, що не новий, "технотронний", як його називає З. Бжезинский, соціум, а саме колишній, індустріальний лад найбільшою мірою визначався "технологіями і їхніми професійними наслідками". На відміну від його, "найбільш сучасний соціетарний тип є підсумком рішень, політик і програм, а не природної рівноваги" (р. 164-165), неможливого в умовах, коли "реальності" у колишнім розумінні більше немає; є тільки результати наукової уяви, політичної волі й пошуків доходів, а... повної "об'єктивації" влади належним чином відповідає не менш повна "суб’єктивація" індивідуума".

Отже, основні інтереси Турена пов'язані з соціальними рухами 1960-1970-х рр. (антивоєними, робітниками, молодіжними, жіночими, регіоналістськими, країн «третього світу» та ін.) як новими колективними «суб'єктами» соціального дії.

Почесний член Американської академії мистецтв і наук, Академії наук Польщі, почесний доктор ряду у Франції та за кордоном, офіцер Ордена Почесного Легіону, Національного ордена «За заслуги». Європейська премія Амальфі (1998)[11, c. 158-159].


Висновки

Французьке суспільство останньої чверті минулого сторіччя переживає добу криз і потрясінь. Досить згадати хоча б такі події, як падіння прогнилого режиму Другої імперії, виникнення і придушення Паризької Комуни, поразка у Франко-пруській війні, формування Третьої республіки. Водночас цей період досить плідний в інтелектуально-культурному відношенні, доба розвитку блискучих літературних та мистецьких талантів, бурхливих політичних та наукових дискусій. Започатковану Кантом позитивістську традицію продовжують “психологісти” Р.Тард і Р.Лебон, історики культури І.Теп і Е.Ранан, історик права Фюстель де Куланж та ін. Широкої популярності набувають ідеї раціоналістичного “неокритицизму” Ренув’є і персоналістичного Е.Бутру. На зламі століть стає очевидною обмеженість методології традиційного натуралістичного позитивізму, наростає суперечність між новими фактами про суспільне життя і старими теоретичними схемами. Соціологія, як і ряд інших наук, вступає у переломну фазу свого розвитку. Тим мислителем, який виявився спроможним опрацювати грандіозний масив нових факторів і певних ідей, переплавивши їх у нову чітку і переконливу парадигмусоціології, був Еміль Дюркгейм.

Ця людина є фундатором соціології як науки, як предмету викладання і як професії.

Соціокультурний напрям зародився у 30-ті роки XX ст., одержав розвиток у концепції «реконструкції соціальної позиції» французьких соціологів Бурдьє і Пассерона і нині став основним у вітчизняній соціології освіти. На думку представників цього напряму, предмет соціології освіти — стан і динаміка соціокультурних процесів у сфері освіти: закони, принципи, технології навчання; взаємодія з іншими галузями суспільного життя.


Список використаної літератури

1. Білоус В. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 140с.

2. Брегеда А. Соціологія: Навч. метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К., 1999. — 123с.

3. Вербець В. Соціологія: теоретичні та методичні аспекти: Навч.-метод. посіб. / Рівненський держ. гуманітарний ун-т. — Рівне : РДГУ, 2005. — 202с.

4. Герасимчук А. Соціологія: Навчальний посібник/ Андрій Гера-симчук, Юрій Палеха, Оксана Шиян,; Ред. В. Я. Пипченко, Н. М. Труш. -3-є вид., вип. й доп.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. -245 с.

5. Дворецька Г. Соціологія: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — 2-ге вид., перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2002. — 472с.

6. Додонов Р. Соціологія: Навч. посібник для курсантів і студ. вищих навч. закл. МВС України / Донецький юридичний ін-т МВС при Донецькому національному ун-ті. — Донецьк, 2005. — 224с.

7. Жоль К. Соціологія: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Либідь, 2005. — 440с.

8.Лукашевич М. Соціологія : Базовий курс: Навчальний посібник/ Микола Лукашевич, Микола Туленков,; . -К.: Каравела, 2005. -310 с.

9. Макеєв С. Соціологія: Навч. посібник / Сергій Олексійович Макеєв (ред.). — 2.вид., випр. і доп. — К. : Знання, 2003. — 454с.

10. Попова І. Соціологія: Пропедевтичний курс : Підручник для студ. вузів/ Ірина Попова,; Пер. з рос. В.П.Недашківський. -2-е вид.. -К.: Тандем, 1998. -270 с.

11. Сасіна Л. Соціологія : Навчальний посібник/ Людмила Сасіна, Наталя Мажник; М-во освіти і науки України, Харківський нац. економічний ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -206 с.

загрузка...
Top