Історичні типи сім’ї та шлюбу

Вступ.

1. Поняття «сім’я». Історичні типи сім’ї.

2. Вивчення сім'ї та шлюбу як соціального інституту.

3. Історичні форми шлюбу на Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Сім'я — це суспільна одиниця, заснована на шлюбі і відносинах кровного споріднення. Сім'я виникла на ранніх стадіях розвитку людського суспільства. За всю історію суспільства сім'я перетерпіла і перетерплює істотні зміни, як за формою, так і за виконанням визначених функцій. Ці зміни тісно пов'язані зі змінами самого суспільства, його матеріальних умов.

З розвитком суспільства змінювалися і функції сім'ї.

Відчутно змінюються функції сім'ї, що забезпечують різноманіття духовних зв'язків і відносин, взаємний вплив людей один на одного. Змінилися взаємовідносини сім'ї та суспільства. Сім'я не тільки відтворює населення країни, але у значній мірі здійснює духовне відродження, є хранителькою визначених традицій суспільства. У сім'ї відбувається всебічний розвиток особистості, розквіт індивідуальних якостей зростаючої людини.

Сім'я — осередок суспільства, своєрідний колектив, що організований зовсім інакше, ніж шкільний. Члени сім'ї, різні за віком, часто і за професією, мають родинні зв'язки. Взаємини членів сім'ї будуються на взаємній любові, повазі, підтримці у всіх справах. Спілкування дітей у сім'ї з батьками, старшими братами і сестрами, дідусями і бабусями збагачує життєвий досвід дітей, дає їм перші моральні уроки.


1. Поняття «сім’я». Історичні типи сім’ї

У сім'ї народ завжди бачив необхідні умови життя кожної людини — господарську і моральну основи.

Сім'я відіграє велику роль у сучасному суспільстві. Вона є первинною клітиною соціальних груп, класів, які утворюють соціальну структуру будь-якої країни. Життя більшості людей так чи інакше пов'язане з сім'єю - своєрідним мікросвітом, де сплітаються складні економічні, політичні, психологічні, ідеологічні, фізіологічні та інші соціальні проблеми. Будучи залежним від економічного становища країни, від політики, рівня культури, сімейне життя впливає на стан національної економіки, політичні події тощо. Вивчення сім'ї, шлюбу має глибоке практичне значення, воно є важливою передумовою розуміння багатьох процесів, які відбуваються у суспільстві.

Найпоширеніший історичний тип — це моногамна сім'я. Моногамну сім'ю можна поділити на велику і малу. До великої сім'ї належать різноманітні види, структури, що складаються з декількох поколінь. Неподільна сім'я, сімейна громада. Велика сім'я не збереглася. Мала сім'я складається з подружньої пари, що не має одружених дітей. Зараз сім'ю можна поділити на два типи:

1) просту (малу, індивідуальну, нуклеарну);

2) складну (розширену, братську, нероздільну, котра складається з декількох сімей).

До складу нуклеарної сім'ї входять батьки і неодружені діти. Для сім'ї була характерна людська роль глави — батька чи старшого сина. Сімейні порядки мали патріархальне значення, що визначалося важливістю виконання функцій:

— розподіл роботи;

— участь у польових і господарських роботах.

Глава стежив за дотриманням звичаїв, що підтримували сімейні порядки і забезпечували репутацію сім'ї. Його воля була незаперечною. Він виділяв спадщину синам, відокремлював землю і майно, а також давав згоду на одруження. Дружина, незважаючи на залежне положення, відігравала велику роль у рішенні сімейних питань. Жіноче право — це умовна сукупність звичайних норм, що регулюють суспільні і господарські права жінки.

Задачею жінки була не тільки робота на полях разом із чоловіком, але і виховання дітей. Трудове виховання в сім'ї починалося з малого дитинства. Діти повинні трудитися з п'яти-шести років (пасти гусей, дивитися за маленькими дітьми в сім 7, заготовляти дрова).

Під час роботи поєднувалися праця і відпочинок (вишивали, чистили кукурудзу). У сім'ї виховувалися діти з урахуванням традицій, звичаїв. Засобом сімейного виховання були материнська пісня, іграшки, що дарує батько, бабусина казка, дідусеві розповіді про минуле, прогулянки зі старшим братом, загальні танці, ігри, забави, гумор.

О.С. Макаренко відзначав, що основа розвитку людини закладається в дитинстві до п'яти років, разом з тим вплив батьків продовжується і у наступні роки. З огляду на велику роль роботи школи, сім'ї і суспільного виховання дітей, цю роботу необхідно координувати з огляду на те, що в ряді випадків варто враховувати те, що батьки потребують методичної допомоги у вихованні своїх дітей, а в цьому їм допоможе школа [8, c. 32-34].

Щодо типів сім'ї то найбільш поширеною є проста, або нуклеарна сім'я (від лат. nucleus - ядро).

Вперше така назва вжита в 1949 р. американським соціологом Ж.П. Мурдоком. Така сім'я складається з подружжя та дітей, які не перебувають у шлюбі. При одруженні дітей утворюється інший тип сім'ї - розширена або складна сім'я. Вона включає три і більше поколінь або дві і більше нуклеарних сімей, які проживають разом і ведуть спільне господарство. Залежне від наявності в сім'ї батьків виділяють повну сім'ю (коли є обидва члени подружжя) і неповну, де один із батьків відсутній. Отже тип сім'ї визначається станом родинних зв'язків.

За типом владних структур виділяються патріархальні сім'ї (де переважає влада чоловіків над іншими членами сім'ї) та матріархальні (де влада належить жінці і матері). В останні роки відбувається перехід від патріархальної до егалітарної сімейної системи (де вплив і влада розподілені між чоловіком і жінкою майже порівну).

За вибором місця проживання молодих соціологи вичленовують патрілокальне (коли молода виходить з своєї сім'ї і живе в сім'ї чоловіка або поблизу оселі його батьків), матрілокальне (коли молоді живуть з батьками жінки або поблизу них) та неолокальне (коли молодята живуть окремо від своїх батьків). Неолокальне місце проживання вважається нормою на Заході, але порівняно рідко зустрічається деінде. Г. МЕРДОК, який дослідив проблеми шлюбу у 250 суспільствах світу, лише в 17 з них виявив розповсюдженість неолокального місця проживання. Стосовно України, - то преважна більшість молодих сімей живе з батьками. Це пов'язано не так з традиціями української сім'ї, як з браком коштів у молодих для винаймання, а тим більше купівлі чи будівництва власного помешкання.

За родоводом і наслідуванням майна найбільш розповсюдженим є родовід за чоловічою лінією. В декотрих випадках родство визначається за жіночою лінією (коли майно матері відходить доньці, а основну підтримку молодому подружжю надає брат жінки). Сімейна система, заснована на двобічному родоводі, прийнята у 40% світових культур.

Шлюб - історично обумовлена, санкціонована і регульована суспільством форма стосунків між жінкою і чоловіком, що визначає їх права і обов'язки стосовно одне одного і дітей.

Британський соціолог Е. Гідденс визначає шлюб як соціальне визнаний і схвалений союз двох дорослих індивідів чоловічої і жіночої статі. Таким чином, шлюб є соціальним інститутом, через який суспільство впорядковує й санкціонує статеве життя чоловіків і жінок, встановлює їхні подружні та батьківські права й обов'язки. Сім'я є складнішим поняттям, ніж шлюб, адже поєднує в собі риси соціального інституту і малої соціальної групи. Як соціальний інститут сім'я характеризується сукупністю соціальних норм, санкцій і зразків поведінки, що регламентують взаємини між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми тощо. Кожну конкретну сім'ю можна розглядати як засновану на шлюбі або кровній родинності малу соціальну групу, члени якої поєднані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю, взаємодопомогою тощо. Сім'я - об'єднання людей на основі шлюбу або кровної спорідненості, усиновленні, пов'язаних спільністю побуту, взаємними відповідальністю, піклуванням і допомогою.

Первісне суспільство не знало ніякої соціальної регламентації сімейних зв’язків. В первісній орді панували безладні статеві відносини, не існувало шлюбу і сім’ї. Разом з тим в суспільстві зароджуються соціальні норми для регулювання статевого спілкування всередині роду, приборкання біологічного інстинкту, зоологічного індивідуалізму ( В.П. Кравець).Шлях людства до сім’ї в сучасному традиційному баченні був довгим і залежав від культури, традицій, виробничих відносин членів суспільства.

Сьогодні існує кілька форм шлюбно–сімейних відносин: моногамна, полігамна і поліандрична. У більшості країн закон визнає тільки моногамну сім’ю – спільне проживання одного чоловіка та жінки і ведення ними господарства. Полігамні шлюби – це шлюбно-сімейні відносини між чоловіком та кількома жінками. Основна причина таких відносин - це природня більшість жінок в суспільстві. Поліандрія – співжиття кількох чоловіків з однією жінкою. Трапляється як пережиток у племенах або з причини порушення кількості чоловіків та жінок.

Отже, сім'ю можна розглядати, по-перше, як історично конкретну систему взаємин між чоловіком і дружиною, між батьками і дітьми і, по-друге, як малу соціальну групу, члени якої поєднані шлюбними, родинними стосунками, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю та соціальною необхідністю, обумовленою потребою суспільства у фізичному й духовному відтворенні населення.


2. Вивчення сім'ї та шлюбу як соціального інституту

Сукупність норм та санкцій інституту шлюбу регулює стосунки між чоловіком і дружиною. Одні норми (обов'язки, права) мають юридичний характер і регламентуються законодавством. У нашій країні на даний момент така регламентація здійснюється на основі Кодексу про шлюб і сім'ю. У більшості зарубіжних держав правові проблеми шлюбу регулюються цивільним законодавством, де юридичне закріплені питання про володіння майном, матеріальні обов'язки подружжя один щодо одного і щодо дітей, про мінімальний (нерідко і максимальний) вік вступу в шлюб, комплекс норм, пов'язаних із розлученням тощо. Інші норми регулюються мораллю, звичаями, традиціями. До них належать норми залицяння, шлюбного вибору, дошлюбної поведінки, розподілу компетенції між чоловіком і дружиною, виховання дітей, сімейний відпочинок тощо. Певна регуляція здійснюється й у взаєминах з родичами, друзями.

Особливості сучасної демографічної ситуації в українському суспільстві (насамперед низький рівень народжуваності, перевищення кількості померлих над народженими) вимагають аналізу концептуальних засад щодо планування сім'ї як соціального явища і створення науково обґрунтованої концепції, яка б могла стати теоретичною базою для вироблення й реалізації суспільних заходів у забезпеченні права особи, сім'ї на вільний і відповідальний вибір кількості дітей і часу їх народження. В цьому сенсі цікавою є еволюція соціологічних концепцій планування сім'ї з кінця XIX ст., тобто з часу, коли активно формувався сучасний нуклеарний (від лат. nuklens - ядро) тип сім'ї.

На різних етапах розвитку суспільства і в різних соціальних умовах виникають системи спорідненості, котрі істотно відрізняються одна від одної. Виділимо з них чотири основних історичних типи.

1. Австралійський. Пов’язаний з дуально-родовою організацією. Він належить до тих часів, коли сім’я ще не стала самостійним соціальним осередком. Характерною особливістю цього типу є реалізація принципу розмежовування родичів по лінії батька і матері. Ця система не розрізняє ступенів спорідненості і відображає не індивідуальну спорідненість, а відношення між групами родичів.

2. Арабський. Він розрізняє по прямій (зв’язок між людьми, один з яких походить від іншого) і бічний (зв’язок між людьми, котрі походять від одного предка) лініям.

3.Гавайський. В ній не було розмежування родичів як за принципом роздвоєння, так і лінійності. Єдиною диференціюючою ознакою була належність до певного покоління.

4. Англійський або лінійний. Утворився з розпадом великої сім’ї. Спорідненість цього типу не диференціює родичів по лініям батька і матері, а протиставляє пряму лінію споріднення бічним. Відношення спорідненості в цій системі мають індивідуальний характер і визначаються як лінією, так і ступенем споріднення. Власне, це той тип, який ми сьогодні відносимо до себе.

Розрізняють парні, моногамні та полігамні сім’ї. В наш час існують лише моногамні і полігамні сім’ї. Полігамна сім’я, основана на багатошлюбності, функціонує в обмежених регіонах світу (Пакистані, Єгипті, Південній Індії) у двох формах шлюбу: полігінійному (багатожонство) і поліандрічному (кілька чоловіків і жінок).

Сьогодні існуючі сім’ї можна розділити на два основних типи – просту (малу, індивідуальну, нуклеарну), що складається з однієї шлюбної пари з дітьми або без дітей, і складну (розширену, нерозділену, братську), котра складається з кількох простих сімей.

Сім'я — історична форма організації життя людей. Її форми і функції змінюються із розвитком виробництва, техніки, технології, суспільних відносин, культури в цілому. Сімейні відносини — це складова суспільних відносин, і розвиток сім'ї — одна із найважливіших складових розвитку суспільства, його культури.

Щодо історичних етапів розвитку сім'ї, є, принаймні, дві найбільш загальні точки зору. Більшість фахівців вважають, що на ранніх етапах розвитку суспільства в умовах первіснообщинного ладу серед людей мали місце неупорядковані статеві стосунки. На зміну їм прийшов груповий шлюб, де однією сім'єю жили група чоловіків і група жінок. Пізніше сформувався парний шлюб і, відповідно, виникла парна сім'я.

Тут важливо зазначити, що дослідження історичних форм розвитку сім'ї — це дуже складне питання. Якихось безпосередніх даних про форми сім'ї у прадавні часи немає. Сучасні концепції — лише здогади, спроби реконструювати первіснообщинне суспільство на підставі досліджень форм організації життя племен, що перебувають на рівні розвитку родового суспільства. Певна частина науковців вважають, що вже з самого початку існування виду Homo sapiens сім'я була парною.

Рід спочатку вівся по материнській лінії, а пізніше, з розвитком знарядь праці, технології, виробництва, з розподілом праці між чоловіками і жінками, виникненням приватної власності, появою такої функції сім'ї, як накопичення певних благ, багатства і передача його спадкоємцям, виникає рід по батьківській лінії.

Як відомо, тривалий час взаємовідносини у суспільстві між членами різних спільнот людей визначались їхнім майновим статусом, володінням власністю. У зв'язку з цим і характер внутрісімейних зв'язків значною мірою визначався наявністю приватної власності, матеріальною вигодою. Звідси шлюби "за розрахунками", "любов" за гроші тощо. Із розвитком суспільства, зростанням економічної незалежності чоловіків і жінок такі кон'юнктурні внутрісімейні стосунки поступаються місцем істинно людським, заснованим на коханні, повазі і високих духовних цінностях. Це дає змогу стверджувати, що сім'я прогресує як в економічному, так і в моральному та правовому аспектах. Сім'я все більше перетворюється в інститут гармонійного поєднання чоловіка, жінки і їхніх дітей.

Правда, вона ще не позбавлена багатьох колишніх вад, з'являються й нові. Урбанізація, міграційні процеси, можливість швидкого переміщення як у межах країни, так і за її кордонами, майже повна анонімність особистісного життя людини у місті, радикальні і практично постійні зміни у виробництві внаслідок НТП, вплив масової культури, агресивної реклами, послаблення дії на життя людини релігійних норм, кризові ситуації у розвитку суспільства, висока напруженість особистісного життя — все це не сприяє зміцненню сім'ї. Багато молодих і не тільки молодих людей не витримують таких навантажень. Це призводить до різноманітних зривів, розладу сімейного життя, зрад, розлучень. Але все сказане не заперечує абсолютної цінності сім'ї, відсутності їй альтернатив, та її постійного сходження на більш високий рівень розвитку.

Розрізняють три основні історичні типи відтворення населення.

1. Архаїчний. Притаманний родовому суспільству. Вважається, що кількість народжуваних дітей тут не регулювалась, формувалась стихійно.

2. Традиційний. Притаманний докапіталістичним, аграрним суспільствам, а також тим, які перебували на ранніх стадіях розвитку капіталізму. Кількість народжуваних дітей регулювалася нормами традицій. Кожне нове покоління у сімейному житті дотримувалось традицій батьків і дідів.

3. Сучасний, або раціональний, тип відтворення населення. Складався і домінує в економічно розвинутих країнах. Кількість народжених дітей у сім'ї визначається свідомим і вільним вибором батьків, раціональною нормою.

Звичайно, у сучасному суспільстві можна знайти не тільки раціональний, а й традиційний, і навіть архаїчний типи відтворення населення. Формування домінуючого типу відтворення населення — процес незавершений. Він триває і сьогодні. Стан справ залежить від типу культури, освіти, умов життя конкретних потенційних батьків.

Кожному етапові розвитку суспільства відповідають свої показники не тільки народжуваності, а й тривалості життя людини, зміни кількості населення на земній кулі та його розселення. З часом тривалість життя людини зростає. Так, у родовому суспільстві, як відзначають дослідники, тривалість життя була дуже низькою — близько 32 років. Юнак рідко досягав зрілого віку за життя обох його батьків. У сучасних економічно розвинутих країнах тривалість життя людини в середньому становить близько 70-72 років.

3. Історичні форми шлюбу на Україні

В Україні традиційно був поширений моногамний шлюб. Моногамія (від грецьких слів monos– один і gamos– шлюб) – це форма шлюбу, при якій чоловік одружується лише з однією жінкою, а жінка – лише з одним чоловіком [10, 204].

Здавна в Україні існували різні форми шлюбу:

1) викрадення дівчат;

2) шлюб-купівля;

3) договірне весілля;

4) матріархальний шлюб (сватання дівчини до хлопця);

5) сватання через сваху;

6) звільнення шляхом шлюбу від смертної кари [4, 231].

Важливу роль у виборі наречених відігравали батьки. Народ вважав, що без батьківського благословення неможливо створити нормальну сім’ю. Щоправда, останнє слово-згода під час сватання та вінчання в церкві завжди були за молодими. Дівчину чи хлопця рідко примушували до одруження. В ХІХ ст. траплялися випадки, коли між батьками і дітьми виникали непорозуміння щодо майбутнього одруження. Якщо між батьками і молодими не було досягнуто згоди, то батько міг не дати приданого неслухняній доньці або позбавляв непокірного сина права на спадок його частини майна [1, 132].

В основі укладання шлюбу в Україні в XVI – XIX ст. був договір (зговір, змовини, згода) між двома сторонами: батьками й родичами молодого та батьками і родичами молодої. Посередниками між ними виступали довірені особи: сват або сваха [4, 223].

Серед українців в другій половині ХІХ ст. був також поширений принцип національної ендогамії: українці одружувались з українцями і надзвичайно рідко – з росіянами, поляками, євреями чи представниками інших національних меншин [10, 205].

Звичаєве право українців обмежувало укладання нерівних шлюбів і насамперед між багатими та бідними. Заможні господарі неохоче родичалися з біднотою, але й бідні селяни так само вважали за краще вибирати собі пару серед рівних: “Не з багатством жити, а з людиною”, − говорилось у народі. Але інколи, щоб поправити матеріальне становище, батьки силоміць віддавали дітей у заможну сім’ю [6, 70].

Одним із наслідків укладання “нерівних” шлюбів було приймацтво – поселення зятя в господарство тестя. Така практика загалом суперечила звичаєвому праву українців − патримоніальності шлюбу, коли син, одружуючись, залишався із своїми батьками, а донька “йшла у невістки”. І все ж вона була досить-таки поширеною, оскільки мала для цього соціально-економічну базу: це не тільки намагання поправити матеріальне становище за рахунок більш багатих сватів, а й компенсація дефіциту чоловіків у сім’ї нареченої [9, 228].

В Україні можна виділити такі види приймацтва: 1) з волі батьків (з примусу); 2) за бажанням; 3) на запрошення. В основі першого нерідко лежали меркантильні міркування батьків, і, зрозуміло, зять-приймак дуже часто потрапляв у кабалу до тестя. Ця форма приймацтва найбільш поширеною була там, де панувала система виробітків та найманої праці (у південних районах України), а також у районах з консервативним типом господарства (на Волині, Прикарпатті). Там приймака тривалий час вважали за чужого, а 24 коли він мав залишити сім’ю, то з ним розраховувалися як з найманим робітником. І тільки після десяти років співжиття він здобував право на одержання певної частини майна [7, 297].

В інших районах України поширенішим було приймацтво на запрошення. Зятя запрошували в батьківську родину дружини нерідко тоді, коли там не було синів або ж коли вони ще були малі, а сім’ю очолювала вдовиця. Коли зятя приймала вдова, він ставав главою родини, одержуючи певні права на майно, яке належало батькам дружини. У більшості губерній України, насамперед Київській, Полтавській, Харківській, приймак вважався ніби усиновленим і тому його прирівнювали в майнових правах до інших членів родини. У цих же губерніях було поширеним і приймацтво за бажанням – добровільним оселенням зятя в родині тестя [5, 29].

Залежно від того, на якій основі базувалося приймацтво, склалося і різне до нього ставлення. До приймацтва з примусу, як правило, ставились негативно, а до приймака – з певною зневагою. Це йшло від того, що він не був господарем у сім’ї, не міг представляти її на сільському сході. Приймацтво за бажанням громадськістю не засуджувалося, але й схвалювалося не завжди, особливо, коли приймак не очолював родину. Щодо приймацтва на запрошення, то воно, як правило, схвалювалось: адже приймак був рівноправним членом родини, мав право голосу на сільському сході [4, 248].

Важливо брати до уваги те, що обряди мали надзвичайне значення на території України, а релігійне благословення шлюбу не вважалося достойним для того, щоб молоді могли розпочати шлюбне життя. Вони не могли започаткувати родини, до тих пір, поки не виконали б ycix церемоній, наказуваних звичаєм, церемоній, що в своїй цілісності становили ритуал шлюбу. Саме тому дуже часто траплялося так, що, провівши церковне вінчання, наречені вважалися такими, що не перебувають у законному шлюбі. В таких випадках молода жила й далі у своїх батьків i фактично зоставалася тільки молодою, аж до весілля, тобто до шлюбу згідно з народним ритуалом [1, 163].

Таким чином, необхідно зазначити, що в середині ХVІІІ – другій половині ХІХ століття на території України збереглися різноманітні форми шлюбу, що виникли ще в період існування Київської Русі. Однак не можна стверджувати, що дані форми були надзвичайно розповсюдженими, а слід визнати, що найбільш поширеною формою шлюбу на Україні в цей період було договірне весілля.


Висновки

Сім'я є об'єктом дослідження багатьох наук - історії, економіки, юриспруденції, психології, педагогіки, демографії, етнографії, соціології тощо. Кожна з них вивчає специфічні сторони функціонування і розвитку сім'ї під власним кутом зору і відповідно до свого предмету і методу. Соціологія сім'ї ставить перед собою завдання інтеграції досягнень різних наукових галузей і носить міждисциплінарний характер. Специфіка сім'ї в соціології полягає в тому, що сім'я одночасно виступає у двох іпостасях: вона є малою контактною соціальною групою, певною формою взаємодії людей, з одного боку, і особливим соціальним інститутом, якій регулює відтворення людини за допомогою певної системи ролей, норм і організаційних форм, - з іншого.

Сім'я є більш складною системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона, як правило об'єднує не тільки подружжя, але й їх дітей, а таких інших родичів та близьких. Крім того, сім'я виступає як соціальна клітина суспільства, є дуже близькою до "оригіналу" моделі всього суспільства, в якому вона функціонує.

Сім'я - це суспільний інститут (з точки зору суспільного санкціонування шлюбно-сімейних відносин) і водночас мала соціальна група, що має історично означену організацію, члени якої пов'язані шлюбними або родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення.

Сучасна сім'я часто визначається як інституйована спільнота, що складається на основі шлюбу, породженій ним спільній правовій та моральній відповідальності батьків за здоров'я дітей, їх соціалізацію та виховання.


Список використаної літератури

1. Ариванюк Т. О., Бірюков І. А., Гопанчук В. С., Дзера О. В., Дзера І. О. Сімейне право України: Підруч. для студ. юрид. вузів і ф-тів / В.С. Гопанчук (ред.). — К. : Істина, 2002. — 304с.

2. Баранова Л. М., Борисова В. І., Жилінкова І. В., Крижна В. М., Новохатська Я. В. Сімейне право України: Підручник / В.І. Борисова (заг.ред.), І.В. Жилінкова (заг.ред.). — К. : Юрінком Інтер, 2004. — 263с.

3. Дякович М. Сімейне право: навч. посіб. / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. — К. : Правова єдність, 2009. — 512с.

4. Мироненко В. Сімейне право України: підручник / Валентина Петрівна Мироненко (заг.ред.). — К. : "Правова єдність", всеукраїнська асоціація видавців, 2008. — 477с.

5. Токарєва В. Сімейне право. Практикум: посібник. — К. : Знання, 2007. — 284c.

6. Фурса С. Сімейне право: Нотаріат. Адвокатура. Суд:Науково-практ. посіб.:У 2 кн. з інформ. дод. на лазер. носії / Центр правових досліджень Фурси / Світлана Ярославівна Фурса (заг.ред.) — К. : Видавець Фурса С.Я., 2005. — 894с.

7. Червоний Ю. С., Калітенко О. В., Волосатий Г. С., Труба В. І. Сімейне право України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю.С. Червоний (ред.). — К. : Істина, 2004. — 400с.

8. Шимон С. Сімейне право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т — К. : КНЕУ, 2004. — 161с.

загрузка...
Top