Фінансування соціальної політики

1. Розкрийте основні напрямки вирішення проблеми фінансування соціальної політики через податковий механізм. Назвіть глобальні шляхи вирішення проблеми фінансування соціальної політики.

2. Зробіть аналіз критеріїв визначення бідності та вкажіть, який з них, на Вашу думку, найбільш ефективний для соціальної сфери Вашого регіону (області, району).

3. Розкрийте, як циклічність економічного розвитку позначається на функціонуванні ринку праці, на рівнях зайнятості та безробіття. Охарактеризуйте пік циклу та параметри ринку праці, якими він характеризується.

4. Ідеологічні погляди на соціальну політику, що домінують у країні (зокрема позиції правлячої партії або коаліції стосовно соціальних програм).

5. Вплив яких міжнародних організацій визначає пріоритети у соціальній політиці України.

Список використаної літератури.


1. Розкрийте основні напрямки вирішення проблеми фінансування соціальної політики через податковий механізм. Назвіть глобальні шляхи вирішення проблеми фінансування соціальної політики

Соціальна політика як ключова складова політики держави офіційно завжди включалася в Україні до числа її найперших пріоритетів. З 2004-2005 рр. спостерігається суттєве посилення уваги до цієї складової як в офіційних державних документах та практичних діях державної влади, так і в програмних документах та публічній активності практично усіх політичних сил. Таке посилення є цілком закономірним, зважаючи на те, що після затяжної трансформаційної кризи, яка, поряд з іншим, призвела до глибокого «провалу» в рівні та якості життя населення України, відновлення економічного зростання не продемонструвало належної кореляції з поліпшенням соціальних показників. Економічне зростання супроводжувалося посиленням диференціації доходів між дохідними групами, а також за регіональною та професійною ознаками.

Соціальна політика як ключова складова політики держави офіційно завжди включалася в Україні до числа її найперших пріоритетів. Проте основна проблема соціальної політики в Україні полягає в її хибному сприйнятті як засобу пом’якшення негативних соціальних наслідків активного розвитку ринкової економіки, «компромісного рішення» задоволення соціальних потреб суспільства за рахунок фіскального обмеження сприятливості умов розвитку приватного бізнесу.

Досягнення такої мети вимагає суттєвої модернізації соціальної політики держави. Основними орієнтирами такої модернізації є наступні.

1. Забезпечення цільового характеру пільг соціального спрямування, виключення можливостей користування такими пільгами осіб, які не мають нагальної потреби в їх отриманні при різкому спрощенні механізмів отримання таких пільг потребуючими категоріями населення. Це вимагатиме:

- монетизації частини пільг з урахуванням зарубіжного, в т.ч. російського досвіду в цьому процесі;

- нормування пільг з урахуванням встановлених норм споживання житлово-комунальних, транспортних, медичних та інших послуг – з метою виключення надмірного споживання з їх використанням;

- запровадження єдиного реєстру отримувачів та єдиного електронного обліку прав на отримання пільг, автоматизація процесу надання права на отримання пільги;

- запровадження (на постійній основі – у 2008 р. подібний ценз було введено Законом України «Про Державний бюджет на 2008 рік…») дохідного цензу, досягнення якого веде до позбавлення права на отримання пільги.

2. Підвищення ефективності використання бюджетних видатків на соціальну сферу, забезпечення їх цільового використання. Це, зокрема, передбачає дії на наступних напрямах:

- модернізацію управління установами соціальної сфери (насамперед – сфери охорони здоров’я) за рахунок посилення повноважень та ініціативних дій місцевих влад;

- послідовне запровадження страхових засад в наданні соціальних послуг при беззаперечному та на високому рівні забезпеченні надання базових соціальних послуг за рахунок державного бюджету;

- раціоналізацію фінансування установ соціальної сфери з диференціацією в залежності від їх навантаження, місця розташування, потреб розвитку; збільшення інвестиційної складової соціальних видатків для уникнення непоправних втрат соціальної інфраструктури;

- диверсифікацію надавачів соціальних послуг (насамперед – у житлово-комунальному секторі) з метою забезпечення максимально ефективного використання видатків центрального та місцевих бюджетів, коштів кондомінімумів тощо.

3. Посилення впливу держави на розподіл доходів через фіскальні механізми. Держава має забезпечити вилучення та перерозподіл частини отримуваних в суспільстві високих доходів, враховуючи, що значна частина таких доходів утворилася не завдяки продуктивності їх отримувачів, а через структурну недосконалість вітчизняних ринків. Відтак певне згладжування надмірної диференціації доходів можливе за рахунок запровадження:

- прогресивної ставки прибуткового оподаткування громадян, яка має передбачати зниження ставки податку для низькодохідних категорій населення та запровадження більш високої ставки – для високодохідних; розрахунок адекватної шкали оподаткування може передбачати збереження нинішнього загального рівня податкових надходжень, оскільки позитивний ефект очікується саме від зміни розподілу доходів;

- оподаткування нерухомості, яка знаходиться у власності фізичних осіб, а також нерухомості невиробничого призначення, яка належить юридичним особам, з передбаченням чіткої загальнодоступної соціальної пільги, яка виключатиме оподаткування реально використовуваного власником житла;

- впорядкування розрахунку величини та сплати рентних платежів за використання надр, аграрних, природно-кліматичних, рекреаційних ресурсів.


2. Зробіть аналіз критеріїв визначення бідності та вкажіть, який з них, на Вашу думку, найбільш ефективний для соціальної сфери Вашого регіону (області, району)

Інструментом для визначення поширеності бідності та ступеня зубожіння населення є межа бідності. Люди вважаються бідними, якщо їхні доходи або споживання нижчі за певний рівень, що його визначають як межу бідності. Теоретично згідно з трактуванням бідності є два основних способи визначення межі бідності — нормативний та відносний (статистичний).

Нормативний спосіб, за визначенням, передбачає орієнтацію на певний соціальний норматив. Для визначення межі бідності ним є прожитковий мінімум (іноді його називають мінімальним споживчим бюджетом або мінімальним споживчим кошиком). До його складу входять вартість споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і платних послуг, достатніх для підтримання особою, сім'єю всіх соціальних зв'язків, притаманних цьому соціальному прошарку. Зрозуміло, що прожитковий мінімум — це динамічна соціально-економічна категорія, що змінюється разом із суспільним розвитком і не лише під впливом зростання цін та інфляції. Його рівень залежить від комплексу споживчих благ (споживчого кошика), що визначається суспільством за певних соціально-економічних умов як мінімум матеріальної забезпеченості й розраховується в цінах реальних купівель. Природно, що споживчий кошик буде неоднаковий для людей, які різняться віком, станом здоров'я, сімейним станом, місцем проживання тощо. Питання оцінки прожиткового мінімуму є предметом постійної уваги всіх країн. Так, у Люксембурзі працює спеціальна робоча група експертів, які вдосконалюють методологію розрахунків і визначення межі бідності. Аналогічну роботу виконує Бюро цензів США. Люди, чий середньодушовий сімейний дохід нижчий за прожитковий мінімум, вважаються бідними.

Спосіб визначення межі бідності за відносним критерієм набагато простіший. Згідно з ним вважається, що бідними є особи, чий дохід не перевищує певного відсотка від середньодушового доходу у країні. Межа бідності у світовій практиці визначається на рівні 35-50 % медіанного доходу.

Крім зазначених критеріїв визначення межі бідності є кілька інших критеріїв віднесення населення до бідних, які так само застосовуються в дослідженні бідності та розробці конкретних заходів щодо допомоги бідним і запобігання цьому явищу. Зокрема, це структурно-витратний, ресурсний, системний та суб'єктивний критерії.

За структурно-витратним критерієм бідними визнаються сім'ї, де витрати на найбільш життєво важливі товари та послуги перевищують певний відсоток щодо сукупних витрат. Зокрема, такими витратами можуть бути витрати на харчування. За західними стандартами, якщо витрати на харчування становлять 60 % сукупних витрат або більше, така сім'я вважається бідною. Іншими життєво важливими є витрати на утримання житла. В Україні цей критерій застосовується на практиці при призначенні житлових субсидій.

Ресурсні критерії ґрунтуються на економічних можливостях держави забезпечити своїм громадянам гарантії певного мінімуму засобів існування. Якщо спостерігається значна розбіжність між нормативно обґрунтованим прожитковим мінімумом і економічними можливостями держави його забезпечити, ресурсний критерій може зовсім не враховувати засоби існування, потрібні для підтримання соціальних зв'язків людини, і забезпечуватиме лише фізичне її виживання.

За системним критерієм стан бідності визначається як за доходами на душу населення, так і за показниками функціонування соціальної сфери: охорони здоров'я (середня тривалість життя, рівень дитячої смертності); освіти (охоплення дітей і молоді освітою різного рівня, середній рівень освіченості). До цього критерію можуть входити також показники забезпеченості житлом та його якості, стан ринку праці тощо. Із змісту системного критерію стає очевидним, що він не може стосуватись окремо взятої особи або сім'ї, а має поширюватися на великі за чисельністю сукупності — населення області, країни. Прикладом системного критерію є індекс людського розвитку, що обчислюється на підставі обсягу виробленого валового внутрішнього продукту на душу населення, середньої тривалості життя та рівня освіти населення. Отже, на підставі системного критерію терміном "бідні" можуть позначатися певні географічні ареали, регіони, країни.

Суб'єктивні критерії відбивають уявлення населення про власний стан. Результати оцінки стану бідності за суб'єктивними критеріями мають важливе значення для прогнозування соціальної напруженості в суспільстві, результатів виборів тощо.

Найуживанішими статистичними характеристиками бідності є її рівень і глибина.

Рівень бідності (Р) - це питома вага сімей (домогосподарств, окремих осіб), чий рівень споживання (доходів) нижчий за визначену межу бідності:

де Є - кількість сімей (домогосподарств, окремих осіб), які визнаються бідними згідно з одним із критеріїв; п - загальна чисельність сімей (домогосподарств, населення).

За даними Держкомстату України у 2001 р. рівень бідності в Україні становив 26,7 %, якщо за її межу взяти 75 % медіанного рівня сукупних витрат.

Показник рівня бідності відбиває поширеність бідності, але не дає інформації про ступінь зубожіння певних груп населення. Адже вони можуть або жити у злиднях, або, навпаки, їхні доходи наближатимуться до межі бідності. Для визначення розбіжності між доходами бідних і межею бідності застосовують такий показник, як глибина бідності (Я):

де Z — межа бідності; Y — доходи сімей (домогосподарств, окремих осіб), які визнані бідними.

Особливість бідності в Україні, як і в інших країнах з перехідною економікою, полягає у значному скороченні доходу більшості населення, яке при цьому зберігає відносно високий соціальний статус (рівень освіти, кваліфікації, соціальні зв'язки).

На мою думку, якщо за межу бідності брати офіційно визнану межу малозабезпеченості, то рівень бідності (за середньодушовими доходами нижче цієї межі) становив би 28,7 %. За абсолютний критерій беруть також енергетичну цінність добового раціону харчування менше 2100 Ккал. Згідно з цим критерієм рівень бідності становить 29,6 %. Наближений до цього й рівень бідності, визначений за відносним критерієм 75 % медіанного рівня сукупних середньодушових витрат, — 26,3 %.

На цьому тлі надто високою виглядає оцінка рівня бідності за суб'єктивним критерієм. Обстеження свідчать, що бідними себе вважають приблизно 90 % населення країни. Феномен цього полягає в тому, що люди порівнюють свій нинішній матеріальний стан не у просторі (із станом інших людей), а в часі, тобто зі своїм станом до економічної кризи.


3. Розкрийте, як циклічність економічного розвитку позначається на функціонуванні ринку праці, на рівнях зайнятості та безробіття. Охарактеризуйте пік циклу та параметри ринку праці, якими він характеризується

З першими проявами циклічності в економічному розвитку і симптомами безробіття інтерес до співвідношення населення, зайнятості та виробництва зростає. Правда, не настільки, щоб набрати гострих форм. Найкращим тому підтвердженням є класична політична економія, представники якої не бачили загрози масового безробіття. Вони вважали, що ринкова економіка володіє внутрішніми законами врівноваження пропозиції та попиту на робочу силу.

Процес становлення ринку праці в Україні супроводжується посиленням його сегментації. В соціально-економічній структурі працездатного населення відбуваються суттєві зрушення, які трансформують практично однорідну всезагальну зайнятість дореформенного періоду в сегментований ринок праці. Кожний сегмент як зайнятого, так і не зайнятого населення відрізняється специфікою свого соціального статусу, економічною поведінкою, гарантіями зайнятості, рівнем та стабільністю доходів, конкурентоспроможністю та захищеністю ринку праці. В посиленні сегментації ринку праці на сучасному етапі беруть участь різні фактори, зокрема структурні зміни в економіці, поява альтернативних форм господарювання і власності, спад виробництва і зниження життєвих стандартів українців. Наслідком дій цих факторів стало значне розшарування населення, загострення проблеми безробіття, зубожіння певних соціальних верств.

Гальмування структурної перебудови економіки стримує появу на ринку праці конкурентоспроможних груп працівників. Воно консервує неефективні виробництва, більшість з яких знаходиться на грані банкрутства, дає можливість утримувати на підприємствах величезний масив прихованого безробіття. Охоплюючи майже третину зайнятих, приховане безробіття стало стійкою тенденцією, а його представники - особливим сегментом на ринку праці, для якого заробітна плата перетворилася на допомогу по безробіттю.

Важливим є також загострення суперечностей між ціноутворенням на товарних ринках та ринках праці, між товарним та грошовим потоками кругообігу. На товарних ринках ціноутворення підлягало лібералізації, а на ринку праці заробітна плата регулювалась адміністративними важелями. Жахливими стали затримки у виплаті заробітної плати, пов'язані, між іншим, з прорахунками грошової та інвестиційної політики.

У ринковій економіці обсяг реального ВВП, реальні доходи та зайнятість то зростають, то спадають. Такі зміни в національному обсязі виробництва, зайнятості й доходах називають економічними коливаннями. Ці коливання пов'язані з неоднаковим рівнем ділової активності в різні періоди.

Циклічне - це вид безробіття, яке постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов'язано з циклом ділової кон'юнктури. Масштаби і тривалість циклічного безробіття досягають максимуму під час спаду (кризи) виробництва і мінімуму - під час піднесення. Отже, розміри ринку праці коливаються разом з коливаннями циклу ділової кон'юнктури. Найбільшою мірою від циклічного безробіття страждають молодь, жінки, люди похилого віку і некорінне населення.

Ділові цикли неоднакові за тривалістю. Вони тривають від двох-трьох років до двох десятиліть, але всі вони мають одні й ті самі фази: 1) піднесення; 2) спад; 3) вершина; 4) дно. Піднесення і спад є головними фазами ділового циклу, а вершина і дно - поворотними пунктами циклу (рис.

Спад — це фаза ділового циклу, в якій обсяг національного виробництва скорочується протягом не менш як двох кварталів поспіль. У фазі спаду домогосподарства купують менше споживчих товарів, особливо тривалого користування. Як наслідок зростають запаси цих товарів на складах. Бізнес реагує скороченням виробництва на зменшення закупівель і збільшення запасів на складах. Тому реальний ВВП починає зменшуватися.

Скорочуються інвестиції в будівництво, машини та устаткування.

Одночасно зменшується попит на робочу силу. Спочатку скорочується середня тривалість робочого дня, частину працівників відправляють у примусові відпустки, а надалі й зовсім звільняють, збільшується безробіття. У фазі спаду заробітна плата може знижуватися, зменшуються прибутки ділових підприємств.

Спад болісно вражає національну економіку, передовсім галузі промисловості, які виробляють капітальні блага та споживчі товари тривалого користування. У роки спаду в цих галузях відбувається значне зниження обсягів виробництва і зайнятості, зокрема у важкому машинобудуванні, виробництві сільськогосподарських знарядь, автомобілів, холодильників, а також у будівельній галузі.

Інша справа — продукти харчування, взуття, одяг та інші споживчі товари щоденного вжитку. їх закупівлю не можна відкладати надовго. Щоправда, у фазі спаду обсяг закупівель навіть цих продуктів зменшується

Піднесення є дзеркальним відображенням спаду. Кожна з названих ознак спаду виявляється у протилежній формі: відбувається зростання ВВП і прибутків, зменшується чисельність безробітних тощо.

Вершина — найвища точка піднесення, коли в національній економіці досягається повна зайнятість, а виробництво працює на повну потужність.

Дно — найнижча точка спаду. Початок піднесення, що настає за спадом, називають пожвавленням , а глибокий і тривалий спад —: депресією.

Тепер можна сказати, що діловий цикл триває від одного спаду до іншого, або, що те саме, від одного піднесення до іншого.

У фазі спаду реальний ВВП зменшується, а рівень безробіття зростає, і навпаки, у фазі піднесення реальний ВВП збільшується, а рівень безробіття знижується. Американський економіст Артур Оукен виявив кількісну залежність між: зміною обсягу національного виробництва і зміною рівня безробіття. Цю залежність нині називають законом Оукена. Закон Оукена: перевищення фактичного рівня безробіття над його природним рівнем на 1% призводить до зменшення потенційного ВВП ( при повній зайнятості) на 2.5 – 3 %.

Теорія реального ділового циклу пояснює короткострокові економічні коливання на підставі припущення про гнучкі ціни і заробітну плату та класичну дихотомію. Згідно з цією теорією, економічні коливання є об'єктивною реакцією національної економіки на зміну економічних умов, зокрема зміни в технологічній базі виробництва. Прихильники теорії реального ділового циклу стверджують, що коливання рівня зайнятості є наслідком міжчасового заміщення у пропозиції праці.

Економічні втрати від безробіття, виміряні як ВВП-розрив, - це товари й послуги, які суспільство недовиробило внаслідок того, що частина його ресурсів не використовувалася. Із закону Оукена випливає, що за зростання рівня безробіття на1% порівняно з попереднім роком реальний ВВП зменшиться на 2%. Безробіття спричиняє також величезні соціальні втрати. Вимушена бездіяльність призводить до втрати кваліфікації, самоповаги, занепаду моральних принципів. Безробіття негативно позначається на психіці людини, на її фізичному здоров'ї: зростає кількість серцевих захворювань, алкоголізм тощо.


4. Ідеологічні погляди на соціальну політику, що домінують у країні (зокрема позиції правлячої партії або коаліції стосовно соціальних програм)

У зв'язку з цим доцільно відзначити, що в Україні результативне вирішення комплексу проблем соціально-економічного розвитку і створення основ для безкризового розвитку можливе тільки у тому випадку, коли будуть розроблені ефективні економічні, правові, організаційні, фінансові, адміністративні методи і способи змін пріоритетів соціально-економічної стратегії держави і господарюючих суб'єктів, а також заходи, які сприятимуть створенню умов для інвестування галузей народного господарства державним і приватним капіталом.

Основна проблема в тому, що замість створення нормального соціального діалогу політики займаються популізмом. За словами голови НФПУ, соціальна політика в Україні - це політика міфотворення.

Національний форум профспілок України (НФПУ) оприлюднив дані багатьох досліджень, що стосуються заробітної плати та умов, у яких працюють наші співвітчизники. Спеціалісти констатують загальне зниження рівня життя в Україні.

На сьогодні показники мінімальної заробітної плати в Україні невтішні - вона становить лише 545 гривень. Зрозуміло, що на ці гроші прожити місяць неможливо навіть у селі, не кажучи вже про столицю. За розрахунками НФПУ, найменша зарплата, яку сьогодні повинен отримувати український трудящий, має становити 1750 гривень.

- Що таке взагалі "прожитковий мінімум"? Такого поняття у Європі просто не існує. Є поняття "межа бідності", - каже голова Національного фонду профспілок України Мирослав Якібчук. - У країнах ЄС за межу бідності прийнято вважати 50% від щомісячного доходу для кожної країни. В Україні ж межею бідності визнається прожитковий мінімум, який застосовується для призначення соціальної допомоги.

Нині ж розмір прожиткового мінімуму далекий від європейських показників - для працюючої особи він становить лише 699 гривень.

- Ми порахували, що розмір прожиткового мінімуму має становити, якнайменше, 1856 гривень. І це враховуючи лише найнеобхідніше. Тут не йдеться про витрати, скажімо, на кіно чи театр, - розповів Мирослав Якібчук. - І взагалі: потрібно міняти норми визначення прожиткового мінімуму. За нинішніми розрахунками на 8 років для кожної особи буде придбане лише одне пальто. Покажіть мені жінку, яка готова ходити в одному пальті 8 років!

Прогнози експертів невтішні. Якщо уряд запланував на 2009 рік рівень інфляції 9,5%, то спеціалісти говорять про 14-16%.

Тим часом вже сьогодні рівень середньої зарплати знизився на 1-5%, залежно від галузі.

5. Вплив яких міжнародних організацій визначає пріоритети у соціальній політиці України

У класифікації організацій соціальної сфери, що склалася за кордоном, виокремлюють міжнародні, урядові і неурядові. Найбільш значними і впливовими міжнародними організаціями в соціальній сфері є Рада Європи, Європейська спілка (ЄС), Організація по економічному співробітництву і розвитку (ОЗСР), Організація по безпеці і співробітництву в Європі (ОБСЄ), Організація Об'єднаних Націй (ООН) та її агенції (Програма розвитку ООН, ЮНЕСКО і ЮНІСЕФ), Всесвітній банк та ін. Завдяки своїй базі і масштабам членства, міжнародні організації мають великі ресурси і технічний досвід. Партнерство з міжнародними організаціями дає істотне фінансування, професіоналізм, доступ до інформації, законність, вплив і визнання з боку уряду і спонсорів. Контакти з міжнародними організаціями можуть сприяти цінному обміну інформацією. У них можна запросити документацію, технічні звіти і плани проектів.

Неурядові організації (НУО) відрізняються між собою своїми завданнями, статусом, походженням, структурою і системою фінансування. Міжнародні НУО мають відділення в багатьох країнах. Це, наприклад, Міжнародна амністія (Amnesty International), Католицька служба допомоги (Catholic Relief Services), Міжнародний комітет спасіння (International Rescue Committee), Лікарі без меж (Medians Sans Frontieres), Спасіть дітей (Save the Children) та ін.

Багато які міжнародні НУО — це приватні гуманітарні організації, які здійснюють екстрену допомогу жертвам збройних і громадянських конфліктів або стихійних лих, реалізують програми економічного розвитку, допомоги бідним країнам чи регіонам. НУО мають приватні органи управління, частину фінансових засобів одержують від урядів, міжнародних організацій і фондів.

Існують також фахові організації й асоціації — це групи людей, які об'єдналися для захисту професійних інтересів або інтересів промислового сектора. Це асоціації вчителів, видавців, юристів, науковців, письменників, журналістів, лікарів, фермерів, соціальних працівників тощо. Розглянемо детальніше леякі з них, що активно працюють в Україні.

Першою треба назвати Комісію з прав людини Організації Об'єднаних Націй, яка складається з представників 56 держав, що обираються терміном на три роки, і проводить сесії щороку протягом шести тижнів. Комісія виконує дослідження, розробляє рекомендації і проекти міжнародних документів по правах людини.

На своїх щорічних сесіях Комісія з прав людини, Економічна і Соціальна ради t Генеральна Асамблея обговорюють ситуації і практику, пов'язані з грубими і систематичними порушеннями прав людини. Якщо положення в якійсь конкретній країні або якійсь конкретній практиці викликають особливе занепокоєння» ці органи мажуть прийняти рішення про проведення розслідування групою незалежних і об'єктивних експертів (робоча група) або окремою особою (спеціальний доповідач). Крім проголошення доповідей і розроблення рекомендацій Комісії і Генеральна Асамблея також уповноважені вживати заходів у випадку порушення прав окремих осіб, групи або общини.

В Україні існує відділ Верховного Комісаріату ООН з прав дитини, який особливу увагу приділяє захисту прав дітей, зокрема біженців, жертв військових конфліктів, які перебувають у нашій країні з батьками або без них.

Рада Європи — це міжурядова організація, заснована 10 державами — Бельгією, Данією, Ірландією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Норвегією, Сполученим Королівством, Францією та Швецією, до яких пізніше приєдналися Греція та Туреччина (у 1949 році).

Завдання Ради Європи: ■ захищати права людини, плюралістичну демократію та верховенство права; ■ сприяти усвідомленню та оцінці європейської культурної самобутності та розмаїттю європейських культур; ■ знаходити вирішення проблем, що існують у суспільстві (національні меншини, ксенофобія, нетерпимість, захист навколишнього середовища, клонування, СНІД, наркотики, організована злочинність та ін.); ■ допомагати стверджувати стабільність демократії у Європі через підтримку політичних, законотворчих та конституційних реформ.

Міжнародна рада з соціального добробуту (спочатку — Конференція з соціальної роботі) заснована у 1928 році і зараз є однією з трьох найбільших НУО, враховуючи Міжнародну федерацію соціальних працівників і Міжнародну асоціацію шкіл соціальної роботи, які займаються вирішенням проблем соціального добробуту, соціальної справедливості і соціального розвитку.

Колективними членами у регіональних відділеннях є національні комітети країн, що об'єднують національні громадські, державні органи й органи місцевого самоврядування» науково-дослідні інститути, які працюють у соціальній сфері й в галузі охорони здоров'я.

Відповідно до концепції своєї діяльності Рада захищає основні права на виживання, їжу, нічліг, освіту» здоров'я, турботу і безпеку, враховуючи їх фундаментом свободи, справедливості у світі.

Міжнародна рада з соціального добробуту сприяє свободі самовираження і рівному доступу людей до соціальних благ; зменшенню соціально знедолених, ліквідації масової міграції і расових конфліктів тощо.

Для розв'язання цих завдань структурні підрозділи Ради займаються збором і поширенням інформації, дослідженнями та їх аналізом, підготовкою, проведенням семінарів і конференцій, вживають заходів щодо зміцнення НУО. Велику увагу Рада приділяє розвитку співробітництва між громадськими і державними організаціями, координації їх діяльності.

Міжнародна організація праці (МОП) є спеціалізованою установою Організації об`єднаних націй (ООН).

Основним завданням МОТ є усталення та поширення принципів соціальної справедливості та визнаних світовою спільнотою трудових прав та прав людини.

МОП була заснована у 1919 році в результаті підписання Версальського договору, який, в свою чергу, дав початок існуванню Ліги Націй, і стала першою спеціалізованою установою ООН у 1946 році.

МОП формулює міжнародні стандарти праці у вигляді конвенцій та рекомендацій, встановлюючи мінімальні стандарти основних трудових прав: свободу створення та діяльність асоціацій, колективні переговори, заборону примусової праці, рівність можливостей і відношення до працюючого та інші стандарти, які регулюють умови та інші аспекти праці.

За умов додержання відповідної процедури, конвенції та рекомендації МОП стають частиною національного законодавства. Через їх універсальний характер конвенції та рекомендації МОП можуть застосовуватися суддями у судовій практиці.

Сьогодні більше ніж 50 Конвенцій МОП ратифіковані Україною та є частиною національного законодавства.

МОП здійснює технічну допомогу переважно у наступних сферах:

· професійна підготовка та перепідготовка;

· політика зайнятості;

· управління працею;

· трудове право та відносини у сфері виробництва;

· умови праці;

· розвиток менеджменту;

· кооперація;

· соціальна безпека;

· трудова статистика, професійна безпека та здоров`я працюючих.

МОП здійснює заходи щодо розвитку незалежних організацій найманих працівників та роботодавців, організує тренінги та надає консультації таким організаціям. У межах системи ООН МОП є унікальною тристоронньою організацією, в якій сторони роботодавців та найманих працівників є рівними урядовій стороні у роботі керівних органів Міжнародної організації праці.

Міжнародні центри соціального співробітництва виникли з ініціативи ООН після другої світової війни з метою координації стану соціальних прав людини, підготовки програм співробітництва і проектів соціальної допомоги стосовно таких груп, як діти, молодь, інваліди, сім'я.

Європейський центр з політики та досліджень у галузі соціального добробуту утворився в 1974 р. як міжнародний і неурядовий дослідницький орган із питань соціального розвитку підготовки фахівців. Центр розробляє і здійснює проекти соціального співробітництва: дитинство як соціальний феномен; наслідки для майбутньої соціальної політики; зміни в соціальному секторі; соціальні інновації у політиці допомоги людям похилого віку; кооперація в системі послуг соціального забезпечення як альтернатива приватизації та ін.

Дитячий фонд Організації Об'єднанні Націй (ЮНІСЕФ) заснований на першій сесії Генеральної Асамблеї в 1946 р. із метою задоволення насущних потреб дітей у їжі, медикаментах, одязі в повоєнній Європі і Китаї. У 1950 р. Генеральна Асамблея прийняла рішення, у відповідності з яким основним напрямом діяльності Фонду стало здійснення програм в інтересах дітей країн, що розвиваються.

Надаючи гуманітарну допомогу і сприяючи розвитку, ЮНІСЕФ має забезпечувати кожній дитині у світі здійснення її базових прав і привілеїв, проголошених у Конвенції про права дитини.

ЮНІСЕФ тісно співпрацює з Комітетом з прав дитини» стежить за здійсненням постанов Конвенції і допомагає державам, що ратифікували або приєдналися до Конвенції, виконувати свої зобов'язання. У своїй діяльності ЮНІСЕФ керується планом дій по здійсненню Всесвітньої декларації про забезпечення виживаній, захисту і розвитку дітей, ухваленої на Всесвітній зустрічі на вищому рівні в інтересах дітей у Нью-Йорку у вересні 1990 р.

В Україні за підтримки ЮНІСЕФ протягом останніх років здійснювалися проекти "Вуличні діти" та "Прийомна сім'я". Проект "Вуличні діти" .— один з напрямів Програми сприяння розвитку молоді ЮНІСЕФ, основна мета його — повернення дитинства "дітям вулиці". Реалізувалися пілотні проекти "Діти вулиці" протягом 1997 - 1998 pp. у містах Києві та Одесі.


Список використаної літератури

1. Барсуков А. Регіональна соціальна політика: інформаційне забезпечення її формування та реалізації: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.09.01 / НАН України; Інститут регіональних досліджень. — Л., 2006. — 20с.

2. Ганслі Теренс М. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки / Олексій Перепадя (пер.з англ.). — К. : Основи, 1996. — 237с.

3. Головатий М. Соціальна політика і соціальна робота: Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2005. — 560с.

4. Гончарова С. Соціальна політика: Навч. посібник / Харківський держ. економічний ун-т. — Х. : ХДЕУ, 2003. — 198с. — Бібліогр.: с. 189-193. — ISBN 966-676-060-6.

5. Гриненко А. Соціальна політика: Навч.-метод. посібник для самост. вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т — К. : КНЕУ, 2003. — 309с.

6. Драгомирецька Н. Управління соціальними та культурними проектами/ Національна академія держ. управління при Президентові України. Одеський регіональний ін-т. — О. : ОРІДУ НАДУ, 2008. — 276с.

7. Іванова О. Соціальна політика: теоретичні аспекти: Курс лекцій / Національний ун-т "Києво-Могилянська академія". Школа соціальної роботи. — К. : Видавничий дім "КМ Академія", 2003. — 107с.

8. Семигіна Т. Порівняльна соціальна політика: Навч. посібник. — К. : МАУП, 2005. — 276с.

9. Шевчук П. Соціальна політика: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. — 2-ге вид. — Л. : Світ, 2005. — 400с.

10. Ягодка А. Соціальна інфраструктура і політика: навч. посіб. / Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана. — Вид. 2-ге, доопрац. і доп. — К. : КНЕУ, 2006. — 392с.

загрузка...
Top