Досвід використання різних методів збору первинної інформації в історії соціології

Вступ.

1. Основні методи збирання соціологічної інформації.

2. Інтеграція соціологічних методів.

3. Анкета — інструмент отримання емпіричних первинних даних.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Соціологічне дослідження — система логічно послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур, пов'язаних між собою єдиною метою заради отримання достовірної інформації про явище або процес, що вивчаються, тенденції і суперечності їхнього функціонування й розвитку для використання в практиці соціального управління різноманітними галузями суспільного життя.

Залежно від характеру одержуваного знання соціологічні дослідження поділяються на методологічні (знання про знання) і неметодологічні (знання про досліджуваний предмет). Крім того, в соціології здійснюються не тільки наукові (фундаментальні) чи емпіричні (прикладні), а й змішані дослідження, в яких вирішуються як наукові, так і прикладні завдання. Поряд з цим слід розрізняти суто соціологічні й соціальні дослідження. Перші покликані вивчати закономірності функціонування і розвитку різноманітних соціальних спільнот, характер та засоби взаємодії спільної діяльності людей. Соціальні дослідження (на відміну від соціологічних) поряд з формами виявлення дії соціальних законів і закономірностей передбачають вивчення конкретних форм і умов соціальної взаємодії людей — економічних, політичних, демографічних тощо. Тому за своєю суттю вони є комплексними і проводяться на стику наук, тобто це соціально-економічні, соціально-політичні, соціально-демографічні дослідження.


1. Основні методи збирання соціологічної інформації

Н. Смелзер зазначає, що соціологічний метод — це правила та способи, за допомоги яких установлюється зв’язок між фактами, гіпотезами та теоріями, а І. Попова трактує соціологічний метод як сукупність способів збирання, обробки й аналізу соціологічної інформації.

У соціологічному енциклопедичному словнику за ред. Г. Осіпова методи соціологічних досліджень визначаються як способи побудови і обґрунтування соціологічного знання; сукупність прийомів, процедур і операцій емпіричного і теоретичного пізнання соціальної дійсності. До них належать:

• методи збору інформації (аналіз документів, спостереження, опитування, експеримент тощо);

• методи обробки й аналізу даних (факторний, латентно-структурний, кореляційний, регресивний, дисперсний, ранжирування, шкалування, індексування тощо);

• методи побудови теорії (дедуктивний, індуктивний, порівняльний, причинний, структурно-функціональний, генетичний тощо).

Наприклад, вивчаючи мотиви порушення трудової дисципліни, соціолог використовує як метод збирання соціологічної інформації анкетне опитування. При цьому частину питань з методичних міркувань він вирішив сформулювати у відкритій формі, а частину — у закритій. Ці два способи формулювання питань визначають техніку цього анкетного опитування; анкетний листок та інструкція щодо анкетування — його методику.

Диференціація соціологічних методів дозволяє розглянути кожен з них окремо, підкреслюючи його специфіку. Така диференціація має різні рівні, серед яких наймасштабнішим є виділення таких основних методів збирання соціологічної інформації: 1) аналіз документів; 2) опитування; 3) спостереження; 4) експеримент. Кожний з цих методів диференціюється за певними ознаками, а також має свою внутрішню структуру.

Метод аналізу документів — основний спосіб збирання даних у соціологічних дослідженнях, який передбачає отримання та використання інформації, зафіксованої у рукописних або друкованих текстах, на магнітних стрічках, кіноплівках, інших носіях соціальної інформації. Залежно від засобів фіксації даних документи розподіляють на: 1) текстові; 2) статистичні; 3) іконографічні, кожен з яких містить різноманітні форми документальних повідомлень.

Аналіз документів буває зовнішнім та внутрішнім. Зовнішній аналіз документів пов'язаний з появою документа, його загальною характеристикою, видом, формою, обставинами формування, автором, метою створення, надійністю і вірогідністю. Внутрішній аналіз документів — це дослідження їх змісту, сутності інформації, що в них міститься, у контексті завдань дослідження за відповідною схемою, визначенням текстових індикаторів ключових понять концепції дослідження[4, c. 172-173].

Значно підвищують об'єктивність у розумінні документів спеціалізовані наукові методи аналізу, зокрема, логіко-семантичні або методи юридичного тлумачення закону тощо. Це один із проявів подальшої диференціації соціологічних методів, зокрема методу аналізу документів. Крім традиційного (класичного, якісного) аналізу документів застосовують і контент-аналіз документів (формалізований, кількісний). Перший передбачає все розмаїття розумових операцій, спрямованих на інтерпретацію змісту документа, а другий з'ясовує змістові одиниці, які можна однозначно фіксувати та переводити у кількісні показники за допомогою визначених одиниць рахування.

Важливо наголосити, що контент-аналіз використовує змістові одиниці відповідно до концепції дослідження, провідної ідеї тексту документа. Індикаторами одиниць тут можуть бути окремі поняття, теми, події, імена. За допомогою одиниць рахування здійснюється кількісна оцінка об'єкта, частота появи ознак його у полі зору дослідника, що фіксується з математичною точністю. Саме високий ступінь точності при великому обсязі несистематизованого матеріалу є перевагою контент-аналізу. Обмеженість його полягає в тому, що не всю різноманітність змісту документа можна виміряти за допомогою кількісних показників. Традиційний і формалізований методи аналізу документів взаємодоповнюються, компенсуючи недоліки один одного.

Ще один соціологічний метод — найпоширеніший, багато в чому універсальний — метод соціологічного опитування. Його основу становить сукупність запитань респондентові, відповіді якого є необхідною для дослідника інформацією. Опитування — це метод одержання первинної соціологічної інформації, що ґрунтується на усному або письмовому зверненні до людей за допомогою анкети, наслідки якого важливі на емпіричному й теоретичному рівнях.

Запитання, які соціолог закладає в анкету та адресує респондентові, поділяються на такі: І)результативні (змістові) — щодо змісту об'єкта; 2) функціональні, за допомогою яких упорядковується сам процес опитування. Функціональні запитання, у свою чергу, диференціюються на такі: а) функціонально-психологічні (для усунення напруженості); б) запитання-фільтри (для визначення того, чи належить респондент до вказаної групи); 3) контрольні запитання (для перевірки вірогідності даних).

Крім того, залежно від наявності можливих відповідей запитання диференціюються на такі: 1) відкриті (можливі відповіді не пропонуються); 2) закриті (пропонуються можливі відповіді). Існує кілька закритих запитань: а) "так — ні"; б) альтернативні; в) запитання-меню. Альтернативні відрізняються від варіанту "так — ні" врівноваженістю формулювання, тобто вони містять обидві можливі відповіді. Різновидом альтернативного є шкальне запитання, коли респондент відзначає інтенсивність одного з варіантів. Запитання-меню не виключає один з варіантів, а навпаки, пропонує (меню) кілька варіантів відповідей[8, c. 134-136].

Опитування передбачає чіткість формулювань, їхню зрозумілість для респондента, звернення до нього щодо мети, змісту, механізму відповідей, диференціацію опитування за місцем проживання та роботи. За характером взаємодії виділяють такі види опитування: 1) анкетування; 2) інтерв'ювання.

Кожен з видів анкетування також позначений певною внутрішньою структурою. Так, анкетування поділяється на пресове (анкети друкуються засобами масової інформації з проханням надіслати їм відповіді); поштове (анкети розсилаються поштою); роздаткове (анкети роздаються групою осіб, зосереджених у певному місці).

Інтерв'ю (тобто бесіда, що проводиться за певним планом) може бути особистим і груповим, телефонним, клінічним (глибоким, довгочасним) і фокусованим (короткочасним), структурованим і неструктурованим.

До аналізу документів та опитування близький ще один із соціологічних методів — метод спостереження. Спостереження — це цілеспрямоване сприйняття явищ об'єктивної дійсності, у процесі якого одержують знання щодо зовнішніх сторін, властивостей та відносин об'єктів, що вивчаються. Іншими словами, спостереження — це пряма реєстрація подій (що відбуваються) з боку очевидця, тобто того, хто спостерігає.

На відміну від буденного спостереження, у науковому спостереженні наперед планується його організація, розробляється методика реєстрації, опрацювання та інтерпретації даних, що забезпечує відносну надійність отриманої інформації. Головним об'єктом при цьому є поведінка окремих людей і соціальних груп, а також умови їх діяльності. Використовуючи метод спостереження можна вивчати реальні стосунки у дії, аналізувати реальне життя людей, конкретну поведінку суб'єктів різноманітної діяльності.

Диференціація методу спостереження означає його поділ на структуроване і неструктуроване. Перше здійснюється за попередньо розробленим планом і контролюється, при цьому соціолог визначає цільову установку і структуру дослідження; друге — не контролюється, тут відсутні параметри спостереження, крім визначення безпосереднього об'єкта дослідження, коли воно перебуває на початковому етапі і має пошуковий характер[11, c. 182-184].

Залежно від ступеня участі спостерігача в ситуації, що досліджується, розрізняють: 1) включене спостереження (за участю спостерігача); 2) невключене (без участі дослідника, який перебуває поза об'єктом, лише фіксуючи те, що відбувається). При включеному спостереженні соціолог бере безпосередню участь у досліджуваному процесі, перебуває в контакті з людьми, за якими веде спостереження, діє спільно з ними.

Продовжуючи тему диференціації соціологічних методів, слід зауважити, що за місцем проведення та умовами організації спостереження поділяють на такі: 1) польові (які проводяться в природних умовах, у реальній життєвій ситуації, за безпосереднього контакту з об'єктом); 2) лабораторні (за яких умови навколишнього середовища та ситуація, що спостерігається, визначаються дослідником).

За регулярністю проведення розрізняють: 1) систематичне спостереження, яке характеризується регулярністю фіксації дії, процесу, ситуації упродовж визначеного періоду часу і дозволяє виявити динаміку процесу; 2) випадкове, яке проводиться в незапланованій ситуації.

Спостереження може проводитись як відносно самостійно, так і у зв'язку з експериментом. Різниця між ними полягає в тому, що в експерименті дослідник активно втручається в перебіг процесу, що вивчається, з метою набуття потрібних знань. Специфіка експерименту — у відсутності відомостей про нього у тих, хто досліджується, щоб не деформувати очікувані результати. У свою чергу, експеримент — це спосіб отримання інформації, що проводиться у спеціально створених і контрольованих умовах, які дозволяють щоразу поновлювати хід явища при повторенні умов. Розрізняють дві основні функції соціального експерименту як одного з методів соціологічних досліджень: 1) досягнення ефекту в практично-перетворювальній діяльності; 2) перевірка наукових гіпотез, тобто визначення ефективності функціонування соціального об'єкта.

Виходячи з того, що соціальний експеримент є способом одержання ін-формації про кількісні та якісні зміни показників соціального об'єкта внаслі-док впливу на нього керованих і контрольованих чинників, розрізняють два типи експерименту: натурний [уявний. Перший передбачає втручання експериментатора у природний хід подій, а другий — коли замість маніпуляцій з реальними об'єктами дослідник оперує інформацією про об'єкт.

Щодо сфер суспільного життя соціальний експеримент (соціальний як синонім суспільного — широке розуміння соціального) розрізняється за сферами суспільства: економічний, правовий, педагогічний, естетичний, психологічний, культурологічний, управлінський тощо[15, c. 196-197].

Необхідно також зазначити, що в соціології часто використовується і такий метод збирання первинної інформації, як соціометрія, особливо при вимірі стосунків між членами малих соціальних груп. Як вважає його засновник Дж. Морено, соціометрія — це певний набір прикладних методик вивчення структури й динаміки "неформальних" взаємовідносин між індивідами, а саме: структури соціальних груп та соціальної дистанції між їх членами з погляду на їх особисті переваги [3, с.443-444].

При проведенні соціологічних досліджень соціологічні методи збирання соціологічної інформації використовують, як правило, в комплексі, тобто в інтегрованому вигляді, що характеризується певними обмеженнями кожного з них стосовно повноти, об'єктивності, якості та швидкості отримання соціологічної інформації.


2. Інтеграція соціологічних методів

Інтеграція соціологічних методів діалектично взаємопов'язана з їх диференціацією і спирається на діалектику загального і особливого, що передбачає чітке розмежування методів аналізу документів, опитування, спостереження та експерименту (з урахуванням їх внутрішньої структури) і дозволяє досягти конкретності істини, яка не може не бути конкретною. Водночас її компоненти також не можуть не бути зведені до єдиного комплексу в його системності, тобто цілісності.

Саме комплексно-системний підхід вимагає поєднати диференціацію та інтеграцію соціологічних методів як засобів встановлення об'єктивної істини. Так, лише у взаємодоповненні працюватимуть номінальні, порядкові та метричні шкали вимірів соціологічних досліджень. Репрезентативність останніх залежить від чіткого зіставлення вибіркової і генеральної сукупностей. Рівень соціологічного аналізу прямо залежить від інтеграції його основних етапів: підготовчого, оперативного та результативного. Текстові, статистичні та іконографічні матеріали взаємодоповнюються в аналізі документів як соціологічному методі, так само як їх зовнішній і внутрішній, традиційний і формалізований (контент-аналіз) різновиди. Опитування, у свою чергу, пов'язане з документуванням (анкети і бланки-інтерв'ю є документами), отже аналіз документів і опитування — дві сторони однієї справи[].

Класифікацію соціологічних методів подано в табл. 2, яка наочно ілюструє інтеграцію щодо комплексного використання цих методів під час проведення соціологічних досліджень [5, с.336-337]. Така інтеграція, як видно з табл. 2, означає насамперед класифікацію (типологізацію) соціологічних методів. При цьому вирізняють типи, підтипи і об'єкт дослідження. До типів належать: 1) методи вивчення зовні об'єктивованих фактів свідомості; 2) методи вивчення безпосередніх фактів свідомості; 3) методи вивчення зовні об'єктивованих і безпосередніх фактів свідомості, які цілеспрямовано змінюються в процесі дослідження. До першого типу належать аналіз документів і спостереження, до другого — опитування, до третього — соціальний експеримент.

Кожний тип має свої підтипи. Підтипами аналізу документів є традиційний і формалізований (контент-аналіз), спостереження — включене і невключене, опитування — анкетування, інтерв'ю, спеціальні методики (соціометричні процедури, метод експертних оцінок тощо), соціального експерименту—натурний і уявний експеримент. Визначено також об'єкти окремих типів і підтипів (документи, процеси, працівники, ефективність їх роботи).

Інтеграція соціологічних методів стосується всіх і кожного з їх загальної системи. Наприклад, соціометричні процедури інтегрують у собі всі інші методи. Ідеться про тести для виявлення психологічних реакцій людей у різних ситуаціях, колективах, формальних і неформальних угрупованнях тощо[12, c. 429-431].

Вузівський курс соціології входить як складова частина до загально-соціологічного процесу суспільної теорії і практики в усіх сферах, включаючи, зокрема, управлінську. Остання є творчим простором реалізації програми і методів соціології в управлінській роботі. Комплексно-системний характер соціологічної програми у єдності її цільових установок, методологічного і процедурного розділів взаємодетермінує інтеграцію соціологічних методів дослідження.

Метод як систематизований спосіб досягнення теоретичного або практичного результату характеризується різними рівнями:

• перший, найвищий — діалектика всього існуючого, його виникнення, розвитку, функціонування згідно з тріадою найзагальніших законів — єдності і боротьби протилежностей, переходу кількості в якість, заперечення;

• другий — метод природознавства;

• третій — метод суспільствознавства, включаючи людинознавство;

• четвертий — методи конкретних досліджень.

Третій і четвертий рівні (теоретичний і прикладний) безпосередньо стосуються як загальної, так і соціологічних теорій середнього рівня.

Раніше вже розглядалися методи третього рівня. Це насамперед аналіз документів, опитування, спостереження, експеримент. До четвертого рівня належать переважно математично-статистичні методи соціологічних досліджень, які об'єднуються (інтегруються) категорією "аналіз", а саме: аналіз дисперсійний, регресійний (якісно регресійний), кластерний, латентно-структурний, логлінійний, причинний, структурно-функціональний, факторний, таблиць сполученості; аналіз соціометричної інформації, експертних оцінок, переваг тощо.

Четвертий рівень методу як способу досягнення бажаного результату є водночас передумовою більш масштабного аналізу соціологічних даних (опрацювання, узагальнення, інтерпретації), їх практичного застосування та ефективного використання.

Інтеграційні чинники на всіх рівнях (програма, методи і принципи) досліджень у галузі як загальної, так спеціальних і галузевих соціологій діють і в ширшому масштабі, включаючи загальносуспільний, адже програма соціологічних досліджень вписується у механізм соціального управління, соціального планування і проектування, соціальної діагностики та її реалізації, зокрема у формі соціальних технологій. Те ж саме слід сказати і про інтеграцію соціологічних методів у загальнометодологічні процеси суспільного розвитку.

Завдяки цьому соціологія виступає одним з істотних рушіїв суспільного прогресу. її завданнями є виявлення і використання соціальних резервів, включаючи застосування соціальної діагностики як методу пошуку таких резервів, проектування і планування соціального розвитку трудових колективів, розробка і здійснення соціальних технологій. Істотним є те, що, наприклад, соціальна діагностика включає три основних методи: 1) позиційний аналіз; 2) ігрові методи; 3) безпосередньо соціологічні методи, про які йшлося в цьому розділі. У свою чергу, соціальні технології також не обходяться без соціології (технологічні цільові установки, відповідні операції та процедури, підсумки їх проведення). Такі соціальні технології як "робота з працівниками стосовно їх навчання та трудової адаптації", "підготовка працівників до звільнення", "профілактика правопорушень та перевиховання працівників", потребують відповідного соціологічного забезпечення[7, c. 239-241].

Таким чином, цей розділ розкриває актуальні теоретико-практичні аспекти: об'єктивні вимоги до програми, її структуру (методологічний та процедурний розділи), методологію її здійснення (диференціація соціологічних методів — аналіз документів, опитування, спостереження, експеримент, їх інтеграція). Отже, суто соціологічна проблематика в діяльності сучасних організацій набуває дедалі ширшого соціального звучання і є запорукою ефективності їх діяльності в умовах ринкових відносин.


3. Анкета — інструмент отримання емпіричних первинних даних

Величезна роль у підвищенні якості техніки збирання первинної інформації приділяється правильному складанню інструментарію, серед видів якого головним є соціологічна анкета (або опитувальник). Анкета (з латинської — "розслідування") є також однією з умов одержання об'єктивно значущих результатів різного роду опитувань населення. Тому розробці анкети соціологи надають особливого значення.

Створенню анкети передує тривалий етап розробки програми соціологічного дослідження, тому що до анкети закладаються не тільки гіпотези, але й сформульовані задачі, які необхідно буде розв'язати в ході проведення соціологічного дослідження. Перекласти основні положення науки на питання, що адресуються до респондентів, — дуже складна процедура, що потребує всебічних знань у галузі соціології, соціальної психології, математики, соціолінгвістики тощо.

Для чого ж необхідний такий переклад? Зазвичай існують великі розходження в наукових термінах і повсякденній мові людей, тому різні поняття матимуть для простих людей і вчених неминучі інтерпретації.

Інформація, закладена в гіпотезах, як правило, носить абстрактний характер і утруднює відповіді опитуваних на ті чи інші запитання. Часто респондент не може дати об'єктивну інформацію, тому що події, які цікавлять соціолога, застаріли, і опитуваний їх погано пам'ятає, або вони не мали для нього істотного значення. На відповіді в анкеті можуть вплинути також особистісні відношення між опитуваним і соціологом, рівень довіри до останнього. Людина також може спотворити відповіді в анкеті виходячи з міркувань престижу або через некоректність питань, що задаються. Можуть бути й інші обставини, що призводять до деформації відповідей на питання соціологічної анкети.

Таким чином, при розробці анкети соціологічного дослідження трапляються об'єктивні труднощі, які соціолог неодмінно повинен собі чітко уявляти. Якщо не враховувати особливостей формулювання питань в анкеті, то навіть при дотриманні всіх інших вимог щодо організації соціологічного дослідження можна одержати помилкові результати[9, c. 325-327].

У процесі перекладу дослідницьких (програмних) питань у анкетні мета соціологічного дослідження стає все менш ясною. Тому часто виникають розбіжності між соціологами і замовниками дослідження. Однак учені-соціологи вважають, що чим краще проект анкети, тим менше зрозумілою є тема дослідження для читачів, опитуваних чи замовника. Але саме в цьому і полягає висока майстерність соціолога, що бажає одержати об'єктивні відповіді. Результатом оцінки роботи соціологів повинен бути не сам інструментарій (тобто анкета), а науковий звіт. Недарма говорять, що хитрим має бути не опитувальник, а сам інтерв'юер.

Соціологічна анкета, як правило, починається зі вступної частини, тобто звернення до респондента, у якій описується мета дослідження, характер використання результатів, а також спосіб заповнення анкети. Далі йде основна частина анкети, що містить відповідні блоки запитань до опитуваних (респондентів), і заключна частина або паспортичка, у якій подаються демографічні зведення про опитуваних.

Питання в анкеті, як вже зазначалося, можуть бути різних видів (див. рис.22.2). Вони бувають відкритими чи закритими. У першому випадку опитуваний сам формулює свою відповідь на поставлене соціологом запитання. Наприклад: "Як Ви провели свій вихідний день?" Відповіді: "ходив у кіно", "проводив час дома з дітьми", "був на вечірці" і т.д.

Відповіді на закриті питання, сформульовані соціологом, являють собою певне "меню" для вибору опитуваного. Наприклад, "як Ви ставитеся до ліберально-демократичної партії?" Відповіді: "позитивно", "схвалюю лише деякі з установок", "негативно", "ставлюся до неї байдуже".

У цьому випадку опитуваний позначає той варіант відповіді, що найбільше відповідає його установкам.

Структура і послідовність питань у соціологічній анкеті, власне кажучи, являють собою установку соціолога на розвиток комунікації з опитуваним: пробудження інтересу, завоювання довіри, підтвердження впевненості опитуваних у своїх можливостях, подальша підтримка бесіди тощо. З цієї точки зору соціологічні анкети повинні бути коректними і контактними, тому що завдяки правильній постановці питань збільшується імовірність одержання надійних зведень, підвищується якість соціологічних даних.

Добре опрацьована анкета, як правило, може бути заповнена опитуваним протягом не більш 30 хвилин. Далі, як показує практика, настає психологічний поріг стомлюваності, і увага до заповнюваної анкети істотно знижується. Однак існують і інші погляди на це питання. Зокрема, вважається, що чистий час, який потрібно для заповнення анкети, це не саме головне. Дослідники повинні думати про те, на які питання опитувані будуть відповідати охоче, які питання чи малюнки їх зацікавлять, а які ні. Інтерв'ювання має справляти на опитуваного гарне враження, тому для цього існують так звані розважальні, буферніта ігрові запитання, що підтримують інтерес респондента до заповнення анкети.

Нарешті варто пам'ятати, що думки й оцінки людей дуже мінливі і часто піддаються коливанням. Щоб уникнути перекручування отриманих даних, найкраще використовувати стислі строки для проведення опитування й обробки соціологічної інформації.

5. Програма соціологічного дослідження, без якої неможливе його якісне проведення, є стратегічним документом наукового пошуку, теоретико-методологічною основою всієї сукупності процедур дослідження, що здійснюються соціологом. Вона включає: 1) визначення проблеми, об'єкта і предмета дослідження; 2) попередній системний аналіз об'єкта дослідження; 3) характеристику мети і завдань дослідження; 4) інтерпретацію та операціоналізацію основних понять; 5) формулювання робочих гіпотез; 6) визначення стратегічного плану дослідження; 7) складання плану вибірки; 8) опис методів збирання соціологічних даних; 9) опис схеми аналізу та подання даних.

6. Серед основних методів соціологічних досліджень виділяють такі: 1) метод аналізу документів; 2) метод опитування; 3) метод спостереження; 4) метод експерименту, які, у свою чергу, поділяються на окремі види залежно від специфіки та особливостей збирання соціологічної інформації під час проведення соціологічного дослідження.

7. Головним інструментом збирання соціологічної інформації є анкета (опитувальник), яка складається із вступної частини, тобто звернення до респондента; далі йде основна частина, що містить відповідні блоки питань до опитуваних; і заключної частини або паспортичка, у якій подаються демографічні дані про респондентів[6, c. 175-177].


Висновки

Будь-яке соціологічне дослідження у загальному вигляді складається з трьох стадій, кожна з яких може становити самостійне дослідження. Перша стадія — методологічна — пов'язана з розробкою програми дослідження. Друга стадія — емпірична — пов'язана з отриманням первинної емпіричної інформації, її опрацюванням і аналізом, що дає змогу будувати теоретичне знання та формулювати практичні рекомендації. Третя стадія — теоретична — пов'язана з отриманням теоретичного знання, наприклад, побудовою типології явищ чи процесів, формуванням та розвитком соціологічних теорій тощо.

Соціологічне дослідження незалежно від його типу (або виду) поділяється на чотири взаємопов'язаних етапи: 1) підготовку дослідження; 2) збирання первинної соціологічної інформації (тобто певних даних, що потребують подальшого опрацювання й аналізу); 3) підготовку та опрацювання інформації; 4) аналіз отриманої інформації, підбиття підсумків дослідження та розробку відповідних висновків і рекомендацій.


Список використаної літератури

1. Білоус В. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 140с.

2. Брегеда А. Соціологія: Навч. метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К., 1999. — 123с.

3. Вербець В. Соціологія: теоретичні та методичні аспекти: Навч.-метод. посіб. / Рівненський держ. гуманітарний ун-т. — Рівне : РДГУ, 2005. — 202с.

4. Герасимчук А. Соціологія: Навчальний посібник/ Андрій Гера-симчук, Юрій Палеха, Оксана Шиян,; Ред. В. Я. Пипченко, Н. М. Труш. -3-є вид., вип. й доп.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. -245 с.

5. Дворецька Г. Соціологія: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — 2-ге вид., перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2002. — 472с.

6. Додонов Р. Соціологія: Навч. посібник для курсантів і студ. вищих навч. закл. МВС України / Донецький юридичний ін-т МВС при Донецькому національному ун-ті. — Донецьк, 2005. — 224с.

7. Жоль К. Соціологія: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Либідь, 2005. — 440с.

8.Лукашевич М. Соціологія : Базовий курс: Навчальний посібник/ Микола Лукашевич, Микола Туленков,; . -К.: Каравела, 2005. -310 с.

9. Макеєв С. Соціологія: Навч. посібник / Сергій Олексійович Макеєв (ред.). — 2.вид., випр. і доп. — К. : Знання, 2003. — 454с.

10. Попова І. Соціологія: Пропедевтичний курс : Підручник для студ. вузів/ Ірина Попова,; Пер. з рос. В.П.Недашківський. -2-е вид.. -К.: Тандем, 1998. -270 с.

11. Сасіна Л. Соціологія : Навчальний посібник/ Людмила Сасіна, Наталя Мажник; М-во освіти і науки України, Харківський нац. економічний ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -206 с.

12. Соціологія : Підручник/ Ред. Віктор Георгійович Городяненко,. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Академія, 2002. -559 с.

13. Соціологія : Терміни. Поняття. Персоналії. Навч. словник-довідник для студентів/ Укл.: В.М.Піча, В.М.Піча, Н.М.Хома; Соціологічна асоціація України . -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2002. -474 с.

14. Соціологія: Короткий енциклопедичний словник/ Під заг. ред. В.І.Воловича. -К.: Укр.Центр духовн.культури, 1998. -727 с.

15. Соціологія : Підручник/ Н. П. Осипова, В. І. Астахова, В. Д. Воднік та ін.; За ред. Н. П. Осипової; М-во освіти і науки України. -К.: Юрінком Інтер, 2003. -335 с.

16. Черниш Н. Соціологія : Курс лекцій/ Наталія Черниш,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. -3-є вид., перероблене і доп.. -Львів: Кальварія, 2003. -540 с.

загрузка...
Top