Віра в релігії

Якщо хтось вважає, що існують люди, котрі не виявляють релігійної віри, він помиляється, оскільки у світі немає жодної людини, котра – б не виявляла релігійної віри у будь – що. Навіть атеїзм ґрунтується на вірі у те, що ані бога, ані надприродних сил не існує, і ця віра має таку саму силу, як і релігійна віра. Отже, питання віри в релігію є цікавим як з погляду релігієзнавства, так і з інших суспільних наук, оскільки віра є давнім і звичним явищем.

При цьому релігійна віра - це сліпа віра, яка не потребує ніяких обґрунтувань і доведень. “Сліпа віра зберігається навіть тоді, коли вона вступає в очевидну суперечність із здоровим глуздом, елементарною логікою і реальним станом речей. Саме з цієї причини релігійні люди легко миряться з численними внутрішніми суперечностями релігійних учень, а також з повною відсутністю яких-небудь переконливих практичних підтверджень релігійних уявлень”[6, c. 119].

Таким чином, я вважаю, що віра в релігію допомагає легше переживати важкі моменти та неприємності у житті, і є важливим компонентом свідомості людей.


1. Віра в релігії

Що ж таке віра? У чому її сутність? Відповідь на ці запитання дає ап. Павло. Він говорить, що віра є впевненість у здійсненні того, чого ми чекаємо; впевненість в існуванні того, чого ми не бачимо (Євр. 11, 1). Віра є природна властивість душі, як розум і почуття. Без неї неможливе духовне життя людини. У повсякденному житті люди керуються більше вірою, ніж розумом. Ми здобуваємо знання більше довірою до інших, ніж власним досвідом. Якою іншою силою, як не вірою, люди перемагають усі труднощі на своєму життєвому шляху? Без віри людина не може ступити і кроку в житті. Без віри вона не може ні здобути знання, ні взятися за будь-яку справу. Лише віра робить людину непохитною.

Але головним предметом віри є не земне, не сучасне. Вона відкриває нам цінності вічні, які людина не може осягнути своїм розумом. Там, де людський розум безсилий, діє віра. Вірою ми пізнаємо створення світу. Ап. Павло говорить: “Вірою пізнаємо, що віки створені Словом Божим” (Євр. 11, 3). Віра відкриває нам майбутнє світу і людства і надає впевненості у здійсненні обітниць Божих. Віра з’єднує нас з Богом, вводить у нашу душу Бога. Віра творить релігію. Тому віра і релігія є майже синонімами, бо означають по суті одне і те саме.

«Загальноприйнятим і простим є твердження, що людина не може жити без віри. Насамперед віру тлумачать як упевненість людини в існуванні якого-небудь явища, визнання його реальності.

Віра — це почуття і усвідомлення певного ідеалу як вищої сутності, до якої у вічному потязі перебуває людина. Тому віра — це беззастережне прийняття людиною обраного нею ідеалу.

Залежно від обставин розрізняють такі види віри. Наївна, буденна віра — впевненість в існуванні навколишнього світу, інших людей, свого тіла і духу. Вона формується всім життєвим досвідом людини, починаючи від її народження. Наївність цієї віри полягає в тому, що її носії не усвідомлюють своєї протилежності дійсності. Вся повсякденна діяльність, а також перші спроби філософствування, наукового пізнання ґрунтуються на засадах цієї віри. Не є винятком і релігія»[4, c. 38].

«Релігійна віра — впевненість в існуванні властивостей, подій, що відбуваються згідно з волевиявленням надприродних і надісторичних сил — богів, духів, які керують життям людини. Ця віра є визначальною ознакою релігійної свідомості, посідаючи головне місце в її структурі. Вона існує як елемент психіки, що охоплює емоційно-вольову та інтелектуальну сфери душі віруючого. Тому таку віру вже неможливо звести до чуттєво обмеженої сфери.

Віра повніше охоплює людське життя, ніж розум. Вона торкається таких глибин буття, як народження і смерть людини, як ставлення її (людини) до Бога, як гріх, чесноти, падіння і спасіння. Все це є предметом віри»[2, c. 28].

«Віра — ядро будь-якої релігійної системи — є феноменом психічного життя з відповідними емоціями, що спрямовані на сприйняття ідеї Бога (богів або інших аналогічних ідей) і похідних від неї істин.

Релігійна віра — це віра в надприродне, яка характеризується такими ознаками:

· наявність у свідомості уявлень про надприродне, але віру в реальне існування надприродного.

· проявляється в емоційній формі, тобто обов’язково викликає релігійні почуття;

· включає переконання в існуванні особливих двобічних стосунків між людиною і надприроднім.

Види віри:

1. Абсолютна — віра, яка не знає жодного сумніву (Авраамова віра);

2. Абсурдна віра — досягається шляхом подолання сумніву;

3. Парадоксальна віра — демонстрація віри.

Незважаючи на те, що віра може суперечити набутому досвіду, вона визнається непересічною духовною цінністю. Віруюча людина часто вступає у суперечність із аргументами розуму, свідомо стає на шлях, протилежний знанню і науці, покладаючись лише на свої сподівання. Усвідомлюючи, що набуті людством знання про властивості дійсності принципово не вичерпують неосяжність світу, люди можуть ціле-спрямувати свою діяльність, керуючись витворами своєї уяви, які не можна вважати знанням (у буденному спілкування ці витвори людської фантазії називають "інтуїцією")»[5, c. 32].

Віра — основа творчих потенцій людини, вона забезпечує здатність особистості долати самообмеженість, адже складові внутрішнього світу людини — досвід, знання, чуттєві образи у пам'яті, душа — часто виявляються як чинники, що обмежують творчість. Позитивність віри як основи творчого ставлення до світу полягає у врахуванні (яке може мати усвідомлений і неусвідомлений характер) тієї обставини, що кожний відомий, досліджений і вивчений процес відбувається завдяки дії безлічі невідомих сил і властивостей, які принципово неможливо пізнати у повному обсязі. Людський досвід завжди обмежений часом існування людини, людства. Якщо визнавати єдиним визначальним чинником цілеспрямованої діяльності лише знання, щось відоме, то людина має бути істотою, яка тільки повторює набутий досвід, не створює нічого нового.

«По суті, саме віра як властивість душі надихає людину на конкретне волевиявлення, на самочинну дію стосовно навколишніх обставин, що перетворює ці обставини із чинника випадковості на чинник необхідності духовної самореалізації. Тому новий досвід, нове знання не є суто результатом випадкового збігу обставин, вони — результат активності людини, її активної науково-пізнавальної діяльності. Завдяки вірі людина робить новий крок у безмежно-невідоме, долає власну обмеженість, що притаманна їй у зв'язку з обмеженістю досвіду, розсудливості.

Виявлення діяльної сили віри найчастіше спостерігається у молоді, яка, усвідомлюючи обмеженість свого життєвого досвіду, формулює ідеали безрозсудливої сміливості, живе духом першовідкривача, безапеляційного бажання нових почуттів, вражень, прагне до невідомих світів.

Будь-яке наукове та технічне відкриття пройняте вірою. Якщо певна діяльність здійснюється вченим чи інженером уперше, то вона в тому чи іншому моменті не може бути цілком тотожною попередньому набутому досвіду. Отже, діями цих людей керували не тільки знання, а й віра та надія. Так, конструктор першого літального апарата спирався на певний досвід, знання, але не на знання літальних апаратів, оскільки їх ще не було. Тому він у багатьох моментах лише вірив, що його апарат полетить. Якщо перший винахідник вважав, що він "точно" знає, яким має бути літальний апарат, то його самовпевненість руйнувалася численними невдачами, які часто супроводжують першовідкривачів»[6, c. 109].

«Віра є умовою вічного оновлення душі, її омолодження та відродження. Стомлена життєвими невдачами людина, яка зазнала дошкульного краху своїх надій, планів, може перетворитися на душевного старця, що свідомо самообмежив себе розсудливістю, гірким досвідом, лякається нового, планів, фантазій. Така людина втратила віру, живе умовними та безумовними інстинктами, набутими протягом життя, лише пристосовуючи свою поведінку до потреб дійсності»[1, c. 76].

У повсякденній життєдіяльності людини її впевненість в існуванні сил, на які можна розраховувати, спирається на особливий стан чуттєвих переживань і свідомості.


Висновки

Таким чином, віра - це елемент людської свідомості, і вона безпосередньо спрямована на ті чи інші утворення свідомості поняття, уявлення образи теорії та ін.

Вчені відзначають, що предметом віри є гіпотетичні уявлення, образи, поняття та теорії. Але не всі гіпотези стають предметом віри.

Важливо відзначити, як активне емоційне та оціночне особисте відношення до свого предмета неминуче захоплює і вольовий процес та проявляється у тій чи іншій поведінці особистості.

Віра, як складовий момент акту вольового вибору, відбиває стверджувальну силу духу. Вона необхідна людині для мобілізації її духовних та фізичних сил у відповідних проблематичних ситуаціях за браком інформації, відсутності логічних доказів, через сумніви.

“Предметом релігійної віри є надприродне. Надприродне, за твердженням віруючих, не підпорядковане законам навколишнього світу, перебуває по той бік та порушує їх природний хід. Релігійна людина вірує у виключний характер надприродних істот або сил, і зокрема, не застосовує до них звичайні критерії емпіричної вірогідності”[1, c. 78].


Список використаної літератури

1. Добридень О.В. Проблема віри/ О.В. Добридень //Наука. Релігія. Суспільство . - 2007. - № 1. - C. 72-78.

2. Кислюк К. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів вузів/ Костянтин Кислюк, Олег Ку-чер,; Нар. укр. акад.. - 3-є вид., перероб. і доп.. - К.: Кондор, 2004. - 643 с.

3. Лубський В. Релігієзнавство: Підручник для студ. вуз./ Володимир Лубський, Василь Теремко, Марія Лубська,. - К.: Академвидав, 2002,, 2003. - 431 с.

4. Неживий О. На шляху до істини//Персонал. - 2005. - № 9. - C. 38-39

5. Релігієзнавство: курс лекцій/ В. Л. Петрушенко, О. П. Петрушенко, М. П. Скалецький та ін; Мін-во освіти і науки України, Слов’янський держ. педагог. ун-т. - 3-тє вид., стереотипне. - Львів: Новий Світ-2000, 2006. - 327 с.

6. Туренко В. Роль релігії і віри в суспільному розвитку //Політичний менеджмент. - 2006. - № 6. - C. 108-119

загрузка...
Top