Туристичні ресурси та центри релігійного туризму в Україні

Вступ.

1. Особливості релігійного туризму в Україні.

2. Характеристика регіонів релігійного туризму та перспективи їх розвитку.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Україна - багатонаціональна і багатоконфесійна країна, в якій налічується понад 70 різних релігійних течій. Міжконфесійні конфлікти в Україні, які, на жаль, подекуди існують, хоча їх географія і динаміка значно звузилася і впала за останні роки, не переростають (і, будемо сподіватися, не переростуть) в етнорелігійне протистояння. Запорукою цього є послідовна, цілеспрямована державно-церковна політика Української держави, яка ґрунтується на конституційних положеннях і державних правових актах, що відповідають міжнародному праву і захищають свободу совісті, релігійні свободи та права всіх національних меншин, всіх громадян України - як віруючих, так і невіруючих [3]. Це створює сприятливі передумови та можливості для розвитку як вітчизняного, так і міжнародного паломницького туризму в Україні.

Рубіж тисячоліть став для української культури історичним, так як вона здобула можливість реалізувати своє право на присутність у європейському культурному просторі завдяки своїм оригінальним культурним цінностям. Значною мірою це досягається засобами туризму.

Туризм в Україні являє собою досить розгалужену систему, одним із структурних елементів якої є релігієзнавчий туризм.

Релігія це феномен духовного життя, світоглядна основа, що відбивається в ідеалах, уявленнях, морально-етичних нормах та інших формах опредмечування історичного досвіду людства, які виконують регулятивну роль у життєдіяльності людини, формують її ставлення до навколишнього світу, спрямовують соціальну активність і поведінку. Тому незаперечною є роль релігійних уявлень у формуванні будь-якої національної культури.

1. Особливості релігійного туризму в Україні

Релігійний туризм вважається історично першим видом туристичних подорожей, що може бути віднесений до періоду формування світових релігій.

За оцінками фахівців Всесвітньої туристської організації (ВТО), релігійний туризм через декілька років може зайняти до 20% світового туристичного ринку. Тим більше що ходоків по святих місцях зазвичай не бентежать навіть військові дії, що ведуться в районі святинь. На думку багатьох (і не обов'язково істинно віруючих) кожен православний хоч би раз повинен відвідати Святу землю в Ізраїлі і Єгипті, побувати на горі Афон. Те ж стосується і мусульман з тією тільки різницею, що їм необхідно зробити хадж до мекки. Відчуття, які випробовуєш, торкаючись до цих святинь непередавані і невимовні. У колишні часи туризм виражався у формах подорожей з метою пізнання, відкриттів, налагодження контактів з іншими країнами по обміну досвідом господарювання і носив, в основному до 18-го століття, приватний характер. Послуги, що надаються, з релігійного туризму сучасному етапі не завжди відповідають позначеним стандартам по обслуговуванню, забезпеченню якості послуг при в'їзному туризмі. Виокремлюють наступні причини:

- недостатність власного досвіду по нормативно-правовому, науково-методичному забезпеченню розвитку релігійного туризму;

- недостатнє фінансування релігійного туризму;

- недостатня компетентність (утворена) фахівців з організації туристської діяльності. Проте, дані причини не є перешкодою для формування інтересу у туристів.

У сучасному релігійному туризмі можна виділити два напрями:

1) власне релігійний – паломництво (відвідання святих місць з метою поклоніння реліквіям) і місіонерство (здійснення подорожей з метою пропаганди того чи іншого віровчення);

2) релігієзнавчий (не тільки для віруючих) – пізнавальні (ознайомлення з релігійними пам’ятками, історією релігії, культурою) та наукові (для богословів, істориків, релігієзнавців) поїздки.

Надзвичайно важлива роль у розвитку туристичної галузі країни належить внутрішньому туризму, що підтверджується підсумковими документами багатьох міжнародних туристичних форумів [5, c. 31-33].

Внутрішній туризм в Україні є галуззю економіки, яка сьогодні ще не здатна забезпечити значних надходжень у державний бюджет, хоча прогноз на перспективу досить оптимістичний: країна має всі необхідні умови і ресурси для розвитку внутрішнього туризму, серед яких - історико-культурна спадщина. Значну її частину складають архітектурні пам’ятки, що збереглись до наших днів, більшість з яких являються культовими спорудами. Два таких архітектурних комплекси - Києво-Печерська лавра і Софія Київська - рішенням ЮНЕСКО включені до реєстру світової культурної спадщини, хоча в Україні ще багато історико-культурних об’єктів заслуговує на зарахування до цієї почесної категорії. У зв’язку з цим надзвичайної актуальності набуває популяризація національної історико-культурної спадщини шляхом включення її об’єктів в інфраструктуру вітчизняного та іноземного туризму.

Релігієзнавчий туризм має особливе значення для розвитку внутрішнього туризму в Україні, оскільки викликає великий інтерес з боку не лише віруючих, а й інших верств населення. Адже цілком закономірним наслідком тривалого панування в суспільстві атеїстичних ідей та ідеологічних приписів в оцінці релігійних явищ, антирелігійної пропаганди і порушення конституційного принципу свободи совісті є посилена увага до тих явищ, які довгий час перебували під забороною.

Туристично-екскурсійна робота в таких умовах була одним із небагатьох джерел отримання знань про історію розвитку релігії в Україні, яка є духовним стрижнем національної культури і об’єднавчою основою нації. Володіння цим масивом знань є необхідною умовою подальшого розвитку суспільства і збереження його культурних надбань.

Найбільш важливими об’єктами при розробці туристично-екскурсійних маршрутів на території України є численні монастирі і храми, де зберігаються мощі святих та інші реліквії, чудотворні ікони. Цінність цих об’єктів визначається не їх місцезнаходженням (столичні чи провінційні), а мистецьким рівнем. Це стосується як архітектури, так і живописних та скульптурних робіт на біблійні сюжети, створених відомими художниками і невідомими майстрами. Важливими туристичними об’єктами можуть виступати також поховання вищих ієрархів православної церкви.

Але попри той незаперечний факт, що православ’я наклало на українську культуру найпомітніший відбиток, обмеження розгляду культових об’єктів лише його пам’ятками є невиправданим. В умовах конституційно закріпленої рівності релігій перед законом важливо не залишити поза увагою духовні надбання інших церков, конфесій, що існують в Україні. Важливе місце в культурі України належить церковним пам’яткам національних меншин. Багато з цих культових споруд є архітектурними пам’ятками загальнонаціонального значення, які не можуть не бути враховані при розробці туристично-екскурсійних маршрутів. Це пов’язано не лише з необхідністю задоволення духовних потреб віруючих: такий підхід забезпечує ознайомлення широких верств населення з маловідомими сторінками історії релігії і одночасно сприяє формуванню культури міжконфесійних та міжнаціональних відносин [7, c. 63-64].

Релігієзнавчий туризм перетворився на важливу складову сучасної індустрії туризму. Собори, мечеті, культові музеї і духовні центри – це туристичні об’єкти, популярність яких постійно зростає. На ринку туристичних послуг з’являються фірми, що спеціалізуються на організації релігієзнавчих і паломницьких турів. Протягом останніх трьох-чотирьох років відчутно збільшилось число туристів, що здійснюють паломництво до православних святинь України і виїздять в інші країни з релігієзнавчою метою.

Наприкінці 80-х почалося відновлення християнських святинь в Україні. Релігійні споруди, перетворені за радянських часів на склади, клуби або просто закриті поступово повертаються віруючим. Подією величезної ваги стало відновлення Успенського собору Києво-Печерської лаври (2000 р.). З відродженням Церкви поступово відроджуються і традиції християнського паломництва. Першорядними об’єктами для паломницьких туристично-екскурсійних маршрутів стають насамперед численні монастирі, що протягом тривалого часу залишалися своєрідними осередками духовності на території України.

Понад половину всіх релігійних організацій України становлять православні релігійні організації, з яких понад 70% належить Українській Православній Церкві, 20% - Українській Православній Церкві Київського Патріархату і 9% - Українській Автокефальній Православній Церкві. Українська Православна Церква домінує на всій території України, крім галицьких областей; територіальним ядром Української Автокефальної Православної Церкви є Львівська, Тернопільська та Івано-Франківська, а також Хмельницька і Вінницька області; Українська Православна Церква Київського Патріархату є всеукраїнською церквою.

Серед католицьких конфесій особливе місце посідає Українська Греко-Католицька Церква, яка зберігає православний обряд і стоїть (як і церкви українського православ’я) на позиціях підтримки української державності. Українська Греко-Католицька Церква за чисельністю релігійних організацій є другою після Української Православної Церкви Московського Патріархату; хоч є регіональною конфесією (територіальне ядро Української Греко-Католицької Церкви становлять галицькі та Закарпатська області), але розвиває свою діяльність по всій території України. Основним регіоном поширення Римсько-Католицької Церкви є західні і центральні області України.

Протестантизм і неохристиянство в Україні представляють майже 50 конфесій і релігійних течій, серед яких домінуюче положення займають баптисти, п’ятидесятники, свідки Єгови та адвентисти. Кожна четверта релігійна організація в Україні належить протестантам і неохристиянам, але кількість віруючих протестантських і неохристиянських конфесій не є великою.

Відносно динамічно зростають позиції нехристиян (2,6% від усіх релігійних організацій), перш за все - мусульман, які в основному діють на Півдні, Сході і в центральних областях України. Територіальним ядром мусульманства є АР Крим. Нехристиян в Україні також представляють інші конфесії і течії: іудаїзм, неоязичництво (зокрема Рідна Українська Національна Віра і рідновірство), буддизм, неоіндуїзм (зокрема Товариство Свідомості Крішни) та інші. Проте загалом Україна залишається християнською державою.

Нові релігійні течії і релігії - неохристиянські і неонехристиянські - мають найсильніші позиції у Донецькій і Запорізькій областях, АР Крим і м. Києві, найслабші - у західних областях України. Для великих міст усіх регіонів України, а найбільше для урбанізованих регіонів сходу України характерне поширення організацій із руху “Новий вік” (сюди належать: езотеризм, саєнтологія, сатанизм та низка інших течій, які можна вважати квазірелігійними) [4, c. 52-53].

У них зберігаються мощі святих, релігійні реліквії, чудотворні ікони, які приваблюють паломників. На сьогодні, як правило, відвідуються лише найбільш відомі монастирі, що попри всі негаразди, широкі антирелігійні компанії, зберегли свій статут або відновили його після здобуття Україною незалежності (Києво-Печерська лавра, Фролівський, Покровський монастир у Києві, Почаївська лавра на Тернопільщині та ін.).

Релігієзнавчий туризм виконує ряд важливих функцій, серед яких пізнавальна, естетична, виховна. Пам’ятки церковної історії і культури є засобом утвердження національної свідомості і самосвідомості, відтворення історичної пам’яті, виховання патріотизму, розвитку естетичних і художніх смаків.

У туризмі з релігійними цілями можна окреслити такі види поїздок:

- паломництво-відвідування святих місць з метою поклоніння церковним реліквіям, святиням і з ціллю відправлення релігійних обрядів;

- пізнавальні поїздки з ціллю знайомства з релігійними пам'ятками, історією релігії і релігійною культурою;

- наукові поїздки-поїздки науковців, які займаються питаннями релігії

Дуже важливим у релігійному туризмі є питання підготовки кадрів, які могли б не тільки показати архітектурні та історичні пам'ятки, а розкрити туристам духовність релігійних цінностей.

Шляхом розробки національної мережі релігійних маршрутів, багато з яких мають міжнародне значення, туристичні фірми України спільно з церковними громадами різних конфесій здійснюють „невидимий експорт” церковної культури як невід’ємної складової національної культурної спадщини. В той самий час „невидимий імпорт” церковної культури інших країн сприяє більш чіткому усвідомленню своєї національної культурної самобутності. Таким чином, історико-культурні пам’ятки, що є об’єктами релігійного туризму, перетворюються на культурне надбання людства і є внеском України у скарбницю світової цивілізації [1, c. 114-115].


2. Характеристика регіонів релігійного туризму та перспективи їх розвитку

Розвиток територіальної організації релігійної сфери України визначають і суспільно-, і природно-географічні чинники. Суттєвою особливістю релігійної сфери є те, що на її функціонування і територіальну організацію значний вплив має індивідуальний (особистісний) чинник.

Регіонами активного міжнародного паломницького туризму в Україні можуть бути:

- Крим (тут зосереджені пам'ятки християнства і дохристиянських релігій, іудаїзму, ісламу, караїзму);

- Умань, Бердичів, Меджибіж, Тараща, інші міста, пов'язані з історією хасидизму, захоронениям цадиків - святих, глав хасидистських громад, які відвідують щорічно десятки тисяч прочан-хасидів з США, Ізраїлю. Хасидизм-духовний феномен українського єврейства, що був своєрідною реакцією на трагічні для євреїв подій Хмельниччини і Коліївщини, може і повинен стати новою сторінкою толерантних християнсько-іудейських, україно-єврейських взаємовідносин;

- Галичина, Буковина, Закарпаття - пограниччя латинської і візантійської культури, перехрестя західного і східного християнства; регіон, в якому збереглися "святі місця" католицизму, православ'я, іудаїзму, протестантизму, вірменської церкви, ознайомлення з якими матиме не лише туристсько-пізнавальне, а й насамперед екуменічно-гуманістичне значення;

Низка міст обласного і районного підпорядкування (Вінниччина, Житомирщина, Хмельниччина, Волинь) відтворюють національну і сакральну культуру княжої доби і середньовіччя (українського бароко), співжиття католицького і православного світу; відтворенням багатої героїчної, сакральної, культурної минувшини українського народу може стати кільцевий туристський маршрут Острог - Пересопниця - Берестечко - Володимир-Волинський;

Новим туристським прочитанням славнозвісного твору Олеся Гончара "Собор" може стати туристський маршрут у степову Україну до святинь Запорозької Січі;

Туристське відтворення шляху "від варяг у греки" поверне історичну пам'ять до витоків Київського християнства, до знакових постатей української християнської історії та доленосних подій, пов'язаних із запровадженням християнства, - першої княгині-християнки Ольги і рівноапостольного Володимира Великого; Київ, Чернігів, інші міста центральної України в перспективі розвитку міжнародного (та й внутрішнього, загальноукраїнського) туризму можуть і повинні стати, завдяки зосередженням у них історико-культурних і сакральних пам'яток, своєрідним туристським засвоєнням багатої української дохристиянської і християнської культури і духовності [3, c. 267-268].

Туристські маршрути могли б мати орієнтовні привабливі назви:

- Витоки християнської України

- Монастирі України

- Перехрестя східного і західного християнства

- Сакральні пам'ятки Поділля

- Звитяжний і духовний волинський край

- Шляхами святинь Запорозької Січі

- Культурно-релігійні пам'ятки Криму

- Святі місця хасидизму в Україні

Організація міжнародного паломницького туризму в Україні істотно гальмується наявністю численних проблем, розв'язання яких - справа держави, всіх організацій та установ, причетних до туризму. Серед них зазначимо насамперед наступні невідкладні завдання:

- Інвентаризація і реставрація історико-культурних, сакрально-духовних місць, пам'яток, які приваблюватимуть туристів. Більшість з цих пам'яток, на жаль, перебуває в занедбаному, непривабливому стані.

- Створення сучасної цивілізаційної інфраструктури міжнародного паломницького туризму (шляхи сполучення, зв'язок, місця відпочинку).

- Підготовка кваліфікованих кадрів (гідів, провідників туристських груп, організаторів туристських маршрутів) із знанням історії, культури, релігії, традицій, звичаїв, обрядів України і народів, які в ній проживали, а також іноземних мов.

- З метою докладнішого вивчення перспектив розвитку міжнародного паломницького туризму, уточнення можливих потоків туристів з конкретних країн, їхніх інтересів і запитів, необхідно встановити контакти з культур-аташе посольств цих країн в Україні (США, Канади, Ізраїлю, Ватикану, Німеччини, Польщі, Швеції, Болгарії та ін.), а також з товариствами, асоціаціями, національно-культурними фондами, конфесійними центрами національних меншин в Україні.

- На базі Київського університету туризму, економіки і права та відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. С Сковороди НАН України організувати Науковий центр з досліджень проблем міжнародного паломницького туризму [2, c. 182-184].


Висновки

Регіонами міжнародного паломницького туризму можуть і повинні стати Прикарпаття та Закарпаття, пов'язані з культурою, пам'ятними місцями народів, споріднених з католицизмом, іудаїзмом, вірменською церквою. Київ, Чернігів, Одеса, Полтава - ці та інші міста є носіями не лише християнської монокультури, а й поліконфесійної культури як у минулому, так і в наші дні. Тут збереглися пам'ятки давньої християнської і навіть дохристиянської - язичницької цивілізації. Низка українських міст обласного і навіть районного підпорядкування (згадаємо тут наше Поділля - Хмельниччину - Вінниччину) - якщо не діючі, то потенційні туристичні маршрути не лише для громадян України, а й для іноземців.

Для розвитку міжнародного прочанського туризму в Україні надзвичайно важливо досягти встановлення та збереження мирного співжиття, спокою, злагоди між усіма етносами і культурами, конфесіями та віруваннями багатонаціональної України. Міжнаціональний і міжконфесійний мир - підґрунтя та запорука успішного розвитку міжнародного туризму в Україні. А це вимагає від українських туристських організацій, спеціалістів туристської індустрії та туристської культури поряд з іншими філософськими та гуманістичними засадами туризмології засвоїти, сповідувати та пропагувати й релігієзнавчі засади, а саме:

- На терені України зустрівся та зімкнувся не лише православний Схід і католицький Захід, а й Схід і Захід у масштабному, геополітичному вимірі. Починаючи з середини XVI ст., від часів Реформації, Україна стає батьківщиною різних протестантських течій - лютеранства, кальвінізму, социніанства, згодом - баптизму, адвентизму, п'ятидесятництва, свідків Єгови, а сьогодні - різних харизматичних течій, неорелігій. Ще раніше на українській землі прижилися іудаїзм та іслам. Отже, нині маємо досить різнобарвну конфесійну карту України [7]. Тут пускають коріння, знаходять прихильників і послідовників нові християнські та нехристиянські течії, відгалуження, групи, іноді досить екзотичні, далекі від національної традиції та культури.

У правовій державі, демократичному суспільстві гарантується вільний світоглядний, віросповідний вибір, якщо він не виходить за межі загальнолюдської етики, не перешкоджає утвердженню сутнісних сил людини, інтелектуальному, моральному розвитку особи, цивілізованому співжиттю громадян.

- Національні культури, конфесійні відмінності, світоглядний плюралізм не повинні (і не можуть) в Україні бути підґрунтям для релігійного екстремізму і етнорелігійної ворожнечі. Бо ж християнська культура, що ґрунтується на Євангелії, має спільні корені з культурою іудейською, що ґрунтується на Торі, та ісламською, яка в Корані увібрала багато сакральних сюжетів Старого та Нового Заповітів Біблії. Всі вони доповнюють одна одну і в багатьох аспектах - не лише провіденціальному й есхатологічному, а й культурологічному й етичному - можуть гармоніювати між собою. Отже, Україна - перспективна, безпечна та приваблива країна для розвитку міжнародного паломницького туризму.


Список використаної літератури

1. Бабарицька В. Менеджмент туризму. Туроперейтинг : Понятійно-термінологічні основи. Сервісне забезпечення турпродукту: Навчальний посібник/ Вікторія Бабарицька, Оксана Малиновська,. -К.: Альтерпрес, 2004. -286 с.

2. Квартальнов В. Туризм: Учебник/ Валерий Квартальнов,; Российская международная академия туризма . -М.: Финансы и статистика, 2004. -314 с.

3. Козинець В. Безпека життєдіяльності у сфері турізму : Навчальний посібник/ Віталій Козинець,; Київський ун-т туризму, економіки і права . -К.: Кондор, 2006. -575 с.

4. Немоляева М. Международный туризм: вчера, сегодня, завтра/ М. Э. Немоляева, Л. Ф. Ходорков. -М.: Междунар. отношения, 2003. -174 с.

5. Про стан і тенденції розвитку релігійної ситуації та державно-церковних відносин в Україні. Офіційний вісник Державного комітету України в справах релігії // Людина і світ. - 2001. - № 2-3. - С 31-41.

6. Туризм как вид деятельности : Учебник для студентов высш. учебн. заведений/ И. В. Зорин, Т. П. Каверина, В. А. Квартальнов; Междунар. кафедра ЮНЕСКО по куль-турному туризму в целях мира и развития, Российская междунар. академия туризма. -2-е изд., перераб.. -М.: Финансы и статистика, 2005. -286 с.

7. Яроцький П. Л. Паломницький (релігійний) туризм в Україні: перспективи розвитку. // Релігієзнавство. Навчальний посібник. 2-ге вид. - К., 2004.

загрузка...
Top