Теорії та походження релігії. Гіпотеза про безрелігійний період в історії людства

Вступ.

1. Походження релігії.

2. Основні теорії походження релігії.

3. Гіпотеза про безрелігійний період в історії людства.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Походить термін «релігія» з латини (religio — набожність), охоплюючи своїм змістом благочестя, святиню, предмет, що співвідноситься у житті людини з абсолютним, вищим, надлюдським — Богом, Божеством. Кожна релігія по-своєму іменує цю Вищу Силу. Однак було б некоректно тлумачити релігію лише як відображення зовнішніх щодо людини сил. Бо релігія є формою самовизначення людини у світі, її причетності до явищ, що відбуваються під впливом Вищих Сил, а відповідно, до світу надприродного. Водночас релігія є не лише формою свідомості, а для багатьох людей реальним життям, що ґрунтується на засадах віри.

Релігія — духовний феномен, що постає як форма самовизначення людини у світі, виражає її віру в надприродне Начало — джерело буття всього існуючого, є засобом спілкування з ним, входження в його світ, причетності до нього.

Поняття «релігія» безпосередньо пов'язане з поняттям «Бог». Релігії без уявлення про Бога не існує. Бог є началом і сенсом кожної релігії.

Зазначимо, що релігія — явище дуже складне і має соціальний характер, тобто воно виникло в суспільстві цілком закономірно й існує разом з ним; воно поєднує в собі елементи раціонального (наприклад, моральні настанови) та ірраціонального (наприклад, фантастичні образи надприродних істот — ангелів, чортів тощо).

Релігія є однією з найдревніших форм суспільної свідомості — однією з форм відображення світу, але відображення своєрідного.


1. Походження релігії

Релігія виникла на певному етапі історії суспільства, її зародження та формування зумовлені розвитком людської свідомості. Перший етап цього розвитку пов'язаний з появою мавполюдей і тривав до епохи неандертальської людини (формування родової общини). Це був період чуттєво-конкретної, безпосередньо залученої до трудового процесу стадної свідомості. Вона не виходила за межі матеріальної практики, оскільки духовна сфера ще не була відокремленою. Вести мову про релігію на цьому етапі немає підстав.

У родовій общині свідомість людини вже була певною мірою свідомістю суспільною. Людина мала світогляд, на основі якого взаємодіяла з навколишнім світом. Первісну суспільну свідомість характеризували наївно-реалістичні погляди на світ, які перепліталися з нереалістичними, фантастичними. Усі вони відображалися в міфах. А міф на той час був головним носієм інформації, його запам'ятовували і передавали від покоління до покоління.

Міф (грец. Myfhos — розповідь, переказ) — символічне уявлення людей про світ; витвір наївної віри, колективного художньо-образного мислення на чуттєвому рівні; оповідання про богів, героїв.

Міф виконував роль світогляду, оскільки містив загальну оцінку світу, формував ціннісні орієнтири, норми поведінки і діяльності. Одні вчені ототожнюють міф і релігію, інші категорично не згодні з цим. Основою міфологічного світогляду було уособлення природи, уподібнення її до людини, перенесення на природу всіх людських якостей, насамперед здатності діяти свідомо. Міфологічний світогляд формувався під час трудової діяльності людини. Водночас розвивалося її мислення, закладалися умови для формування системного світогляду.

Формування релігійних уявлень почалося в неандертальську епоху, яка тривала 100—400 тис. років тому. Свідченням цього є те, що неандертальці вже ховали померлих. На стоянці в печері Кіїк-Коба (Крим) виявлено поховання дорослої людини і дитини. Обох було покладено на бік зі злегка зігнутими колінами, тіла пофарбовано вохрою. В печері Тешик-Таш (Узбекистан) було поховано дитину, навколо її черепа парами лежали роги козла, які, можливо, були об'єктом полювання людей цього роду. В обох випадках наявне певне ставлення до факту смерті, покійника, піклування про нього. Можливо, тоді з'явилися уявлення про ймовірність існування людини за межами реального буття.

Інші дослідники вважають, що релігійних уявлень неандертальці не мали, а поховання вони здійснювали із санітарно-гігієнічних потреб чи визнання авторитету в общині жінки-матері, яка захищала свою дитину і після її смерті[3, c. 19-20].

Релігійні уявлення були властиві кроманьйонській людині, залишки якої знайдено в 1868 р. у печері Кро-Маньон (Франція). її існування датується пізнім палеолітом (приблизно 40 тис. років тому). Вона вже була «homo sapiens» — людиною розумною. Кроманьйонці застосовували вдосконалені засоби полювання, будували землянки, носили одяг, жили кровнородинною общиною. У цей час панував матріархат.

Неподалік м. Іркутська у долині р. Біла (с. Мальта) на кроманьйонській стоянці виявлено поховання дитини з численними прикрасами — намистом, браслетами тощо. Тіло було пофарбовано червоною вохрою. Очевидно, кроманьйонці мали уявлення, що й після смерті людина десь існуватиме, її зв'язок з родом не перерветься.

Формування релігійних уявлень людей не було одномоментним, процес тривав упродовж 20 тис. років, охоплюючи останній період доби розкладу первіснообщинного ладу і початковий період класового суспільства[8, c. 19].


2. Основні теорії походження релігії

Спроби пізнати походження, сутність, розвиток релігії були започатковані давно. Більшість віруючих і духовенства стверджує, що релігію подарував людству Бог, вона є вічною і незмінною, саме їхня релігія істинна і не потребує знань щодо її походження. Але, попри це, існує загальновизнана історія релігій, яка фіксує початок кожної з них. Залежно від концептуальних засад сформувалися різні теорії походження релігії.

Теологічні теорії походження релігії. Вони ґрунтуються на твердженнях про надприродні причини та обставини походження релігії.

Традиціоналістська теорія. Згідно з нею релігію відкрив людям безпосередньо Бог. У християнстві це викладено в біблійній оповіді про спілкування перших людей Адама та Єви в раю з Богом, а також про надприродні контакти з Богом Мойсея, інших біблійних персонажів. Базуючись на беззастережній вірі, вона не спирається ні на які аргументи, не апелює до розуму.

Такий підхід властивий давній філософії. Так, давньогрецький мислитель Платон (428—348 до н.е.) вважав, що існують реальний світ речей і світ ідей, які відображають ці речі. Світ ідей сповнений ідеєю Єдиного. Воно є особливою субстанцією всього світу, його витоком і основою, не має ні початку, ні кінця, жодних ознак, не потребує простору і руху, бо для руху потрібні зміни, а Єдине — незмінне. Релігія є наслідком споглядання людською душею ідеї Єдиного, яке втілює у собі Бога. Отже, сповнена ідеєю Бога людська душа згадує про нього в матеріальному світі, що і є основою релігії.

Цю теорію походження релігії пізніше розвивали мислителі, яких церковна історія назвала святими отцями Церкви. У православ'ї це Афанасій Александрійський (прибл. 295—373), Іоанн Златоуст (прибл. 350—407), Іоанн Дамаскін (прибл. 675—753), у католицизмі — Августин Блаженний (354—430), Фома Аквінський (1225—1274).

Традиціоналістська теорія не потребує доведення, оскільки ґрунтується на вірі. Стосується вона тільки християнства. Тому набула значного поширення у християнському богослов'ї. Щодо походження інших релігій християнство допускає будь-які пояснення.

Теїстична теорія. Ідейним джерелом її є теїзм, який визнає буття Бога як істоти, принципово відмінної від світу речей і явищ, істоти абсолютної, вищої за людину і природу, тобто надлюдської й надприродної. Бог є джерелом усього, а отже, і релігії.

Усі варіанти теїстичної концепції єдині в головному — релігія є результатом розумового розвитку людства. Ця теорія теж виходить із беззастережного визнання існування Бога. її сповідувало багато визначних мислителів, особливо у XVI—XIX ст.

Концепція вроджених ідей. Згідно з нею ідея Бога притаманна людині від її народження. Уявлення про Бога як найдосконалішу істоту передбачає визнання його існування: людина мислить про Бога, отже, він існує. А мислить вона про Бога тому, що ідея Божества є провідною вродженою ідеєю, вона існує у свідомості людини від народження і виявляється як пізнання Бога. Найпомітнішим представником цієї концепції був французький філософ, математик, природодослідник Рене Декарт (1569—1650)[6, c. 32-33].

Богословський раціоналізм. На думку його засновника, німецького філософа Готфріда-Вільгельма Лейбніца (1646—1716), розгортання декартівських вроджених ідей починається під впливом досвіду, емпіричних знань. Завдяки цьому людство прийшло до християнства — єдиної релігії Одкровення.

Споглядальний теїзм. Започаткувавши його, німецький філософ Іммануїл-Герман Фіхте (1797—1879) вважав, що релігія як ставлення людини до Бога є комплексом певних почуттів, породжених усвідомленням людиною скінченності свого буття. З цього народжується благоговіння.

Містичні теорії. їх єднає визнання надприродного походження релігії, яка є наслідком Одкровення, але не назавжди даного людям Богом, а результатом постійного впливу Божества на дух людини, що діє вічно. Наприклад, німецький письменник, філософ-ірраціоналіст Фрідріх-Ген-ріх Якобі (1743—1819) вважав, що знання Бога людині дають лише її внутрішні почуття, які і є джерелом релігії. Людина споглядає Бога внутрішнім зором, не тілесними, а духовними очима. Це споглядання виникає за певних специфічних умов і потребує не розуму, а віри. Богослови, які оперують логічними категоріями і науковими даними, до містичних концепцій ставляться стримано.

Православно-академічна теорія. Сформувалася вона в другій половині XIX ст. у російському богослов'ї. Засновником її був професор Московської духовної академії Федір Голубинський (1797—1854). Згідно з цією теорією виникнення релігії зумовлене дією двох джерел: 1) об'єктивного, що існує поза людиною і виявляється у впливі Бога на дух людини; 2) суб'єктивного, яке залежить від людини, від засвоєння нею цього впливу. Для аргументації цієї точки зору використовувалася теорія вродженого знання: свідомість містить знання, яке існує, коли душа ще до народження тіла споглядає сутності поза межами фізичного світу, тобто Бога.

Оскільки вроджені ідеї є результатом Божественної волі, вони повинні містити ідею Бога. Ці ідеї є релігією. Але наявність невіруючих у світі доведеться за такою логікою пояснювати відсутністю у них вроджених ідей про Бога. Тому стверджувалося, що не слід вважати, ніби вроджена ідея Бога з самого початку існує у свідомості людини як уявлення чи поняття. Вона існує навіть не як здатність утворювати поняття про Бога, а як вроджене прагнення до нескінченного, як потреба здобуття знань про Бога.

Одкровення має дві передумови: безмежні здібності Бога; процес людського пізнання. Під впливом Одкровення і людської розумової діяльності твориться релігія.

Академічний теїзм використовує наукові аргументи і тому до певної міри удосконалює богословські теорії походження релігії. Але він визнає абсолютний пріоритет віри і не переходить межі, за якою починається справжня наука, а прагне досягти сучасного рівня розвитку людського мислення, осучаснити релігію[7, c. 29-32].

Наукові теорії походження релігії. Головна їх особливість полягає у намаганні пояснити релігію як результат реалізації певних потреб, інтересів чи неспроможності людини подолати свою залежність від зовнішніх сил.

Політико-державна теорія. Започаткована вона у V ст. до н.е. давньогрецьким філософом Крітієм (460—403 до н.е.), який висловив припущення, що релігія є вигадкою законодавців. її поділяв Лактацій (250—225 до н.е.), який вважав засновником релігії римського царя Помпілія. Цю гіпотезу розвинули гуманісти (ідейний напрям у культурі Відродження, який обстоював право на існування незалежної від релігії світської культури) та енциклопедисти (французькі мислителі-просвітники Дідро, Монтеск'є, Вольтер, Руссо та ін.), які брали участь у створенні «Енциклопедії» — першого твору, що систематизував тогочасні наукові знання) XVII—XVIII ст. Релігію вони вважали ошуканством, вигадкою, результатом неуцтва, свідомої нечесної змови для досягнення чиїхось інтересів чи загального суспільного спокою.

Євгемеризм. Його автором був грецький філософ Євгемер (340—260 до н.е.), який гадав, що релігія бере початок із вшанування й обожнювання найдавніших царів.

Натуралістична (матеріалістична) концепція. Поставши одночасно з євгемеризмом, вона ґрунтувалася на твердженнях, що сфера духовного, зокрема релігія, є похідною від матеріального світу. її прихильники вважали релігію фантастичним відображенням світу в свідомості людей. Серед мислителів цього напряму — грецький філософ-матеріаліст Епікур (342—270 до н.е.), який висунув гіпотезу про атомістичну будову світу, що є вічним і нескінченним, і тому не міг бути створений богами. Лукрецій Кар (прибл. 99—55 до н.е.) писав, що уявлення про богів виникло зі спостережень за природою, а страх людей перед її могутніми силами спонукає їх на спорудження богам капищ. Одному з послідовників Епікура — римському письменнику Петронію (? — прибл. 66 н.е.) належить вислів: «Перших богів на Землі створив страх». Так думав і засновник матеріалістичної лінії у філософії Демокріт (460—361 до н.е.), за часів якого було поширене твердження, що релігія виникла у давніх єгиптян від страху перед природою, у них її запозичили інші народи. Про це писали й історик Діодор Сицилійський (прибл. 90—21 до н.е.), письменник із сирійського міста Са-мосата — Лукіан (прибл. 120—180).

Натуралістична концепція походження релігії прижилася в численних теоріях як матеріалістів, так і нематеріалістів. Серед її прибічників — англійські філософи Д. Юм, Т. Гоббс, представники німецької класичної філософії — Г.-В.-Ф. Гегель, Ф. Ніцше, засновник «філософії життя» Л. Фейербах, представник марксистської філософії Ф. Енгельс та ін.

Міфологічна теорія. її сповідував англійський лінгвіст Макс Мюллер (1823—1900), який, вивчаючи мови давніх народів, зробив припущення, що релігія бере початок з міфу про Сонце, з обожнювання Сонця. Це було ударом по теологічній концепції, бо певною мірою заперечувало надприродне походження релігії. Концепція Мюллера мала хитку наукову основу, оскільки не вписувалася в історію виробництва. Міфи про Сонце відображали перехід окремих племен до землеробства, а релігійні уявлення існували задовго до цього.

Міфологічну теорію походження релігій сповідували брати Грімм, О. Потебня та ін. Вона є своєрідним продовженням астральної теорії походження релігії, представники якої вважали її виникнення наслідком намагань давніх людей пояснити метеорологічні, астральні явища. Анімістична теорія. Поширилася наприкінці XIX — на початку XX ст. Засновником її був англійський етнограф, релігієзнавець Е. Тайлор. Він вважав, що релігія сформувалася від віри в духів і в душу. Цю віру він назвав анімізмом (лат. anima, animys — душа, дух), який пізніше було доповнено іншими релігійними уявленнями.

Англійський філософ і соціолог Г. Спенсер виводить походження анімізму з ідеї «двійника»: первісна людина бачила свого двійника чи двійника іншої людини уві сні або у мареннях, і в неї з'являлася думка про подвійну сутність людини. За іншими твердженнями, анімізм виник завдяки прагненню первісної людини до самопізнання у філософському самозаглибленні. Анімістична теорія спонукала до визнання розумових здібностей первісної людини[1, c. 42-44].

З критики анімізму постала концепція преанімізму, згідно з якою найважливішими чинниками виникнення релігії є переживання, емоції. Англійський учений Роберт Маретт (1866—1943) вважав, що анімізму передувала віра в силу, позбавлену індивідуальності та фізичних властивостей, не пов'язану з матеріальними тілами, яка, однак, виявляється в них.

Теорія аніматизму. її висунули критики анімізму, стверджуючи, що анімізму передувало одухотворення речей, всієї природи, згідно з яким кожна річ, кожне явище має «свого господаря», «свій голос». Це був примітивний пантеїзм — обожнювання природи. Теорію аніматизму активно поглиблювали етнографи В. Богораз (1865—1936) і Л. Пштернберг (1861—1927).

Теорія прамонотеїзму. Автор цієї теорії католицький монах і етнограф А. Ланг (1841—1912) переконував, що люди споконвіку визнавали існування єдиного Бога. Ця віра виникла з розмірковувань первісної людини щодо своєї творчої діяльності та з традиції батьківської влади в родині. Ланг пов'язував зародження релігії з періодом розвинутого патріархату, але історія свідчить, що вона існувала ще за часів матріархату.

Магічна теорія. Вона постала в намаганнях англійського етнографа, історика, релігієзнавця Джеймса-Джорджа Фрезера пояснити духовний розвиток людства як процес, що проходить три стадії: магії, релігії, науки. Основу первісної релігії, на його думку, становить магія, що впливає на волю надприродних сил. Людина спочатку намагається боротися за свій добробут з допомогою магічних засобів, але, впевнившись у їхній неспроможності, вдається до релігії, яка виникає з магічних образів. Переконавшись згодом у безсиллі релігії, людина «винаходить» науку. Звідси випливає, що магія, релігія і наука є елементами одного ряду. Насправді — це різні сфери мислення і галузі діяльності людей.

Психологічна теорія. В основу її взято тезу, що зародження релігії зумовлене особливостями природи людини, її започаткував австрійський психолог, автор теорії психоаналізу 3. Фрейд. Релігія, згідно з його вченням, є наслідком психічних переживань людини в стресовій ситуації. Духовний світ первісної людини подібний до світорозуміння душевнохворого, бо він, як і первісна людина, вірить у силу своїх ідей. Тому психічне передує соціальному, зумовлює, визначає його, а значить, психічне сприйняття світу первісною людиною є джерелом її релігійного світорозуміння[7, c. 43-45].

Сукупність натуралістичних поглядів на походження релігії можна звести до чотирьох основних груп: гносеологічно-прородничі, соціологічні (суспільні), психологічні та еволюційні. Звичайно ж, треба усвідомлювати, що в межах цих окремо взятих груп погляди авторів часом зовсім різні.

а) Гносеологічно-прородничі гіпотези

До головних представників цієї течії можна зарахувати Д. Юма, Т. Гоббса, Ф. Ніцше, деяких філософів Просвітництва та марксистських релігієзнавців, як радянських, так і польських.

Всі вони доводили, що мислення первісної людини було аналогічним, і лише разом із зростанням свідомості у неї посилилося відчуття різноманітних екзистенціальних небезпек з боку неживої і живої природи – бурі, грому, повіні, суховію, пожежі, від диких звірів, хвороб, епідемій та їх трагічних наслідків. Не знаючи сил природи, не розуміючи їх функцій і не маючи відповідних засобів для їх опанування, вона відчувала страх і жах перед ними. Безпорадність перед силами природи та їх незнання мали породити перші намагання “придушити” ці сили за допомогою молитви. З часом це мусило привести до їх персоніфікації та деїфікації, тобто до обожествлення. Отже, це сама людина створила собі “Божество”. Таким чином виникає думка, що релігія, яка є зв’язком людини з Богом, нібито виросла з ілюзорного бачення природи, побудованого на її незнанні та страхові перед нею, що є наслідком незнання.

На перший погляд могло б видатися, що ця гіпотеза дуже і дуже правдоподібна, у випадку, коли йдеться про психологічні реакції людини на дії природних сил і стихій. Однак, не так сталося, як гадалося. Проти цієї гіпотези висунуто декілька вагомих аргументів:

1) У цій теорії нагода сплутується з причиною. Переживання людиною власної невистарчальності та екзистенціальних небезпек може привести до відновлення і поглиблення релігійності та до встановлення нового контакту, коли єдність з Богом вже була перервана. Тому це не є причиною “творення” собі Бога, а нагодою повернутися до Нього.

2) Релігія не претендує на заміщення собою наукового знання. Природничі науки досліджують окремо взяті аспекти дійсності, а релігія дає загальну її інтерпретацію, особливо в аспекті походження, сенсу та мети її існування, чого не охоплюють ( бо не можуть) чисто наукові дослідження.

3) Релігія полягає не в страхові, а в любові, яка є фундаментальним принципом релігійного життя. В релігії ми переживаємо світ як благодатний Божий дар. Тому людина ставиться до Нього як до доброго Батька, дякуючи Йому за все. У релігійному переживанні світ є площиною виявлення Бога, який дуже по-різному навідує людину; світ не постає як щось вороже людині.

б) Суспільні гіпотези

Їх можна звести до думки, що стосовно суспільного життя, релігія – це щось вторинне, щось похідне. А насправді в релігії важливі тільки її зовнішні форми, які служать суспільним цілям. Отже, релігія має виводитися з суспільного життя і суспільних потреб.

Трохи іншу версію походження релігії дають марксисти. Виходячи з діалектичного закону розвитку дійсності, вони вважають, вихідною для неї завжди була економічно-суспільна підстава, що визначає надбудову, до якої належить і релігія. Мотором-рушієм цього розвитку є класова боротьба. У зв’язку з цим релігія виникла внаслідок боротьби антагоністичних суспільних груп: прошарку багатіїв з прошарком бідняків. Прошарок багатіїв та визискувачів, бажаючи безкарно експлуатувати бідняків та невільників, створив релігію, яка, з одного боку, була відображенням суспільно-економічних умов, а з другого боку, санкціонувала класовий характер суспільства, обіцяючи визискуваним за їх жертовну, чесну покірну працю нагороду в утопічному майбутньому. Отже, релігія – це чисто людський витвір, вигаданий пануючими класами для захисту своїх інтересів, а значить, вона виконує негативні функції і тому повинна бути виключена з життя як гальмо суспільного прогресу та спрямування людини на хибні життєві дороги[10, c. 36-38].

Суспільні гіпотези також не дають правильного пояснення походження релігії і мають численні прогалини:

1) Вони трактують релігію виключно функціонально, абсолютно оминаючи її предметну сторону – Бога, Який є предметом віри.

2) Релігія не може бути знаряддям політики чи суспільної системи, бо це порушення її автономії.

3) Про владу релігії не можна говорити категоріями, якими оперують у мирському житті, тому що в решті вона є служінням, самопосвятою, жертовністю, любов’ю; вона виконує роль посередника між трансцендентною дійсністю та дійсністю історичною.

в) Психологічні гіпотези

Всі, хто дотримується цього типу гіпотези, вважають, що джерела релігії лежать у психічних механізмах людської індивідуальності. І хоча всі ці гіпотези дуже відрізняються одна від одної, в принципі всіх їх можна звести до однієї думки, що в різні епохи історії людина, переживаючи свою обмеженість щодо зовнішнього світу та неможливість реалізувати повне щастя на землі, робила фальшиві узагальнення та переносила власні прагнення в інший світ, у сферу ідеальних цінностей, які потім були нею об’єктивізовані і антропоморфізовані у вигляді Бога, який мав стати її потіхою й надією, звичайно ж, виключно в психологічному аспекті.

Ці гіпотези не розв’язують питань походження релігії; довільно виводяться з певних філософських тез; мають суттєві прогалини і не беруть до уваги історичні факти, не говорячи вже про богословські.

Як ми вже говорили, кожна релігія посилається на зовнішні факти як підстави її виникнення; мова йде про Боже об’явлення, хоч релігійні акти й переживання і мають психологічний аспект, все ж таки вони не є джерелом релігії, а лише результатом виникнення й єднання людини з Богом, її відповіддю на Його заклик.

г) Еволюційні гіпотези

Виникли вони загалом у ІІ-ій половині ХІХ століття і були, між іншим, результатом застосування теорії природничого й культурного еволюціонізму до вияснення генез релігії. Вихідною для них була думка, що на початку історії людства існував не атеїстичний, а безрелігійний період, а потім виникли певні проміжні релігійні форми, які з часом привели до виникнення політеїзму. А політеїзм через генотеїзм, тобто через культ одного бога, що не виключає існування інших богів, розвинувся у монотеїзм. Процес еволюції релігії в майбутньому має привести до монізму, в якому людина стане спасителем самої себе.

Йдучи за Дж. Лаббока, першою стадією на шляху до релігії мав би бути фетишизм, а наступними – тотемізм, шаманізм, ідолопоклонство, політеїзм, монотеїзм. Для У. Б. Тайлора, релігія виводиться з анімізму, який перероджується потім у манізм, а наступними етапами його розвитку є фетишизм, політеїзм, монотеїзм. Г. Спенсер першоджерело релігії бачив у манізмі, далі в ідолопоклонстві, фетишизмі, поклонінні природі, які в свою чергу привели до політеїзму. ( Зокрема, виникнення деяких фетишів, можна пояснити прагненням людини краще унаочнити і уявити собі в матеріальному вигляді деякі правди віри.)

Також можна додати, що людська природа у своїх основних інстинктах, організаційній структурі і прагненнях є непомильна і доцільно сконструйована. А це означає, що всім видам чуттів людини відповідає існування об’єктивної дійсності. Тому те саме можна сказати і про прагнення людини до правди, добра, краси, любові. Бо якщо б цим потребам не відповідала певна дійсність, тоді можна було б сказати. Що людська природа помилкова, бо невдало організована, бо скеровує людину до фікції – неіснуючої дійсності. Досвід же вказує , що така дійсність є, і що вона істина, предметна і об’єктивна[2, c. 25-28].

3. Гіпотеза про безрелігійний період в історії людства

Деякі археологи та антропологи засвідчують, що в історії людства існував тривалий безрелігійний період, а перші релігійні уявлення в сучасному розумінні склалися у верхньому палеоліті приблизно 40—20 тис. років до н. е., коли жили люди сучасного антропологічного типу (кроманьйонці).

В історії людства існував тривалий безрелігійний період.

Перші релігійні уявлення склалися приблизно 40-20 тис. років до н.е.

На початку розвитку людства міфи були першою формою відображення дійсності, з яких почалася релігія.


Висновки

Питання про походження релігії, якщо оминути питання про її сутність, належить до фундаментальних питань. Від вирішення цього питання залежать по суті всі інші питання, пов’язані з феноменом релігії взагалі. Якщо визнати виключно її людське походження, тоді треба дивитись на релігію як на витвір людської уяви, інспірованої різноманітними прагненнями та небезпеками, якщо ж ґенеза божественна, то як її природа, так і завдання та функції виглядатимуть в наших очах зовсім інакше.

Питанням походження релігії почали цікавитися досить пізно, лише у ІІ половині ХІХ століття. Це й зрозуміло, адже факт існування релігії завжди вважався очевидним фактом, і здавалося, що займатися його доведенням не варто. Тому вчені займалися радше функціями і роллю, яку виконує релігія в людському житті.

Намагання з'ясувати витоки і сутність релігії покликало до життя спеціальну галузь знань — релігієзнавство, яке разом з теологією є двома, хоч і відмінними між собою, формами осягнення феномену релігії. У лоні кожної з них розроблено відповідно до їх засадничих принципів концепції релігії: теологічні, філософські, соціологічні, біологічні, психологічні, етнологічні. Прагнучи з'ясувати особливості феномену релігії, кожна з них виходить зі своїх світоглядних орієнтацій. Водночас вони тісно взаємодіють між собою, користуючись дослідницьким інструментарієм одна одної, взаємозбагачуючись і взаємокоригуючись.


Список використаної літератури

1. Абрамович С. Релігієзнавство: Підручник/ С. Абрамович, М. Тілло, М. Чікарькова. - К.: Дакор, 2006. - 509 с.

2. Калінін Ю. Релігієзнавство: Підручник для студ. вузів/ Юрій Калінін, Євген Харьковщенко,. - К.: Наукова думка, 1995. - 252 с.

3. Кислюк К. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів вузів/ Костянтин Кислюк, Олег Ку-чер,; Нар. укр. акад.. - 3-є вид., перероб. і доп.. - К.: Кондор, 2004. - 643 с.

4. Лубський В. Релігієзнавство: Підручник для студ. вуз./ Володимир Лубський, Василь Теремко, Марія Лубська,. - К.: Академвидав, 2002,, 2003. - 431 с.

5. Релігієзнавство: курс лекцій/ В. Л. Петрушенко, О. П. Петрушенко, М. П. Ска-лецький та ін; Мін-во освіти і науки України, Слов’янський держ. педагог. ун-т. - 3-тє вид., стереотипне. - Львів: Новий Світ-2000, 2006. - 327 с.

6. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів ВНЗ/ Олександр Решетов, Володимир Кирильчук, Зоя Стежко, Сергій Римар,. - Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2006. - 155 с.

7. Релігієзнавство: курс лекцій/ А. М. Колодний, В. М. Скиртач, Л. І. Мозговий; М-во освіти і науки України, Слов’янський державний педагогічний університет. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 267 с.

8. Титов В. Релігієзнавство: Підручник для студ. вузів/ Володимир Титов, Світлана Качурова, Олег Барабаш,; За ред. В.Д. Титова; М-во освіти і науки України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - Х.: Право, 2004. - 269 с.

9. Черній А. Релігієзнавство: Посібник/ Анатолій Черній,. - К.: Академвидав, 2003. - 351 с.

10. Чорненький Я. Релігієзнавство: теоретико-практичний курс: Навчальний посібник/ Ярослав Чорненький,; Мін-во освіти і науки України, Львівський держ. ін-т новітніх технологій і управління ім. В’ячеслава Чорновола. - К.: ВД "Професіонал", 2005. - 540 с.

11. Яроцький П. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів вузів/ Петро Яроцький,; КУТЕП. - К.: Кондор, 2004. - 305 с.

загрузка...
Top