Ритуал: свята, таїнства, православний храм, богослужіння

Вступ.

1. Християнські таїнства.

2. Характеристика основних свят у християнстві.

2.1. Християнські свята.

2.2. Храмові свята.

3. Православне богослужіння.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Одночасно із становленням віровчення відбувався процес формування християнського культу — сукупності таїнств, ритуалів, свят, звичаїв, обрядів. Релігійні свята і обряди походять від первісних вірувань та магічних дій. Безсилі перед могутньою природою первісні люди, намагаючись забезпечити собі успішне полювання або рибальство, приплід тварин або врожай, розраховували вплинути колективними обрядами, діями на надприродне. Так поступово склався календар свят і обрядів. Усі вони мають спільну функцію — зміцнюють віру в надприродне, безсмертя душі, загробне життя. Вони є важливим елементом релігійного культу.

У системі християнської релігії вельми розвинутою є культова практика як форма зовнішнього вияву релігійності та засіб встановлення і підтримки містичного спілкування віруючого з Богом. У структурі християнського культу виокремлюють таїнства та обряди й систему відправ богослужінь.

Містика (від гр. слова таїнство) – це віра в надприродне, божественне, зверхчутливе, віра в можливість безпосередньо спілкування людини з “надприродними силами” невід'ємний елемент усіх релігійних вірувань. Сьогодні існує багато релігійних напрямків розвиненої містики, які так чи інакше впливають на людське самоусвідомлення в цьому світі.

В основу культу християнства покладено сім святих таїнств, які визначають повноту й досконалість благодаті Божої.

Таїнство — обрядова дія в християнстві, через яку, за вченням церкви, віруючому передається Божа благодать.

Здійснення таїнства є реальною подією поєднання небесного і земного світів, запорукою прилучення віруючого до божественного. Ортодоксальна християнська традиція (православ'я, католицизм) визнає сім таїнств, кожне з яких має догматичний смисл, започаткований ще Ісусом Христом:

1) хрещення — символізує прийняття людини в лоно християнства, зняття з неї вродженого гріха і відкриття таким чином їй шляху до спасіння;

2) миропомазання — символізує освячення і зміцнення духовних сил християнина на шляху до спасіння;

3) сповідь (покаяння) — звіт віруючого про порушення заповідей Божих;

4) євхаристія (причастя) — символізує єдність Бога з людьми; полягає в частуванні віруючих хлібом і вином, які, за вченням церкви, при здійсненні обряду таємниче перетворюються на «тіло і кров Господні»;

5) священство — за християнським вченням, це повноваження і сила, які Бог надає чоловікам і які необхідні для виконання спасительних обрядів Євангелія;

6) шлюб — зводиться до того, що майбутнє подружжя, обіцяючи перед вівтарем бути вірним один одному, отримує через священнослужителів благодать однодушності «до благословенного народження і християнського виховання дітей»;

7) оливоосвячення (соборування) — символізує зцілення людини від душевних і тілесних хвороб й одночасно є засобом відпущення нерозкаяних гріхів.

Серед інших культових дій у християнстві поширеними є молитва; іконовшанування; вшанування хреста, реліквій святих та священних місць; богослужіння, пости.


1. Християнські таїнства

Найважливіші елементи християнської обрядовості називають таїнствами.

Таїнства — обрядові дії в християнстві, через які, за вченням церкви, віруючим передається Божа благодать.

Вони є своєрідними видимими ознаками, які передають віруючим невидиму благодать Божу. Вважається, що встановлені вони Ісусом Христом для забезпечення зв'язку між Богом і людьми. Тому передбачають особливу настроєність віруючого, дотримання відповідного ритуалу.

Таїнства можуть бути одноразовими — прийматися людиною тільки раз у житті (таїнства хрещення, миропомазання, священства) і багаторазовими — прийматися людиною більше одного разу в житті (таїнства євхаристії, сповіді, шлюбу, єлеопомазання); обов'язковими — неминучими для кожного християнина (хрещення, миропомазання, євхаристія, сповідь, єлеопомазання) і необов'язковими (шлюб, священство).

У християнський культ таїнства запроваджувалися не відразу, першими були сприйняті хрещення і причастя. Більшість протестантських течій з усіх таїнств здійснює лише хрещення і причастя.

Хрещення. Це таїнство означає прилучення людини до християнства зануренням у воду або окроплениям. Здійснюється священнослужителем. Слово «хрещений» рівнозначне слову «християнин». Обряд хрещення символізує звільнення хрещеного від злісного впливу Диявола. В його основі — ідеї про злу силу непокірного Богові Диявола і про «первороднии гріх», від якого слід очищатися окроплениям водою. Обряд окропления водою як магічна дія виник дуже давно. Багато народів вважали, що вода має здатність відганяти від людини «нечисту силу», тому ще до виникнення християнства існував звичай окроплювати немовля водою і при зануренні в неї давати йому ім'я. Раннє християнство не знало обряду хрещення. Він впроваджувався поступово, і тільки рішеннями перших вселенських соборів (IV ст. н.е.) хрещення було оголошене обов'язковим.

Форма обряду в різних християнських церквах різноманітна: католики обливають свяченою водою, протестанти — окроплюють або занурюють у воду. У православній церкві обряд хрещення здійснюють над немовлям, якого в перші дні після народження приносять до церкви, де священик тричі занурює його у «святу» воду. Цією дією він наче змиває «первороднии гріх», успадкований дитиною від «прабатьків людства», і відкриває перед нею шлях до спасіння[3, c. 126-127].

Причастя (євхаристія). Воно символізує співучасть віруючого в таємній вечері господній. Формальним його виявом є частування віруючих, здебільшого після сповіді, хлібом та вином, які символізують тіло і кров Христа. Причащаючись, віруючий приймає «подячну жертву» і «прилучається до божественного єства». Православні причащаються квасним хлібом, бо прісний вживали тільки на Пасху. Католики з огляду на те, що Христос роздавав своїм апостолам під час таємної вечері прісний хліб, причащаються саме ним. Тих, хто причастився, вважають «співтілесниками Ісуса Христа». У деяких протестантських церквах і сектах (адвентисти, меноніти, п'ятдесятники, євангельські християни-баптисти) специфічною формою причастя є хлібопереломлення — розламування і роздавання хліба (символу зраненого, замученого тіла Христового) і причащання вином. Але, на відміну від православ'я та католицизму, причастя у них вважається не таїнством, а обрядом, що символізує духовну єдність віруючих у їхній вірі в друге пришестя Христа.

Першоджерелами таїнства причастя також є давні вірування та обряди. З появою землеробства хліб і вино почали вважати кров'ю рослинницьких духів і божеств, до яких люди «причащалися». Християни запозичили таїнство причастя з давніх релігій, пов'язавши його з ученням про жертовну смерть Ісуса.

Миропомазання. Означає воно передавання віруючому «благодаті Святого Духа» змазуванням його ароматичною речовиною — миром, що символізує освячення і зміцнення духовних сил на шляху до спасіння.

Обряд змазування тіла маслянистими речовинами виник значно раніше від християнства. Зумовлений він вірою людей у магічні властивості речовин. Пізніше помазання здійснювали, наприклад, в Індії, при хрещенні, на весіллях і похоронах. У Єгипті застосовували помазання при освяченні жерців.

Запозичивши із давніх релігій обряд миропомазання, християнство оголосило його таїнством. У ранніх християнських церквах миропомазання здійснювали тільки на Пасху.

Таїнство миропомазання у православних і старообрядців-попівців здійснюють, як правило, над немовлям після хрещення, у католиків — над 7—12-літніми дітьми (конфірмація).

Сповідь. Символізуючи примирення віруючого з Богом, вона відбувається у формі його покаяння у власних гріхах перед священиком, який відпускає гріхи. Джерела таїнства сповіді (покаяння, спокути, примирення) — в первісних віруваннях у зло, гріх, «бісові сили», що переслідують людину і яких можна позбутися, розповівши про свої гріхи іншим людям або промовляючи слова закляття.

У християнстві сповідь спочатку була прилюдною і лише наприкінці IX ст. замінена таємною, тобто сповіддю віруючого тільки священику, хоча в православ'ї поряд з таємною існує й загальна сповідь.

Якщо православ'я та католицизм вважають сповідь таїнством, то протестантизм використовує прилюдне покаяння і таїнством його не вважає[1, c. 105-107].

Шлюб. Символізує він освячення подружнього союзу іменем Божим, надання нареченим благодаті, єдинодушності в народженні та вихованні дітей.

Обряд одруження сформувався у первісні часи, коли люди зверталися до «добрих духів» з проханням допомогти їм народити дітей, відігнавши «нечисту силу». Лякали її вогнем, димом, водою, шумом. Елементи цього ритуалу збереглися і в сучасному церковному шлюбному обряді.

У християнській релігійній обрядовості таїнство шлюбу утвердилося чи не найпізніше — в XVI ст.

Священство (хіротонія, рукопокладення). Це таїнство символізує передавання Божої благодаті для здійснення таїнств і богослужінь. Процедурно воно є посвятою у сан диякона, священика або єпископа. У православній і католицькій церквах священство є таїнством, у протестантизмі — обрядом. Рукопокладений служитель культу після цього визнається посередником між Богом і людьми.

Обряд священства існував і в дохристиянських релігіях, християни запозичили його в період утвердження перших релігійних громад. Роль цього таїнства зросла після проголошення християнства державною релігією Римської імперії, коли почалося становлення церковної ієрархії — священновладдя церковних чинів зверху донизу. Усі християнські релігії визнають божественне походження церковної ієрархії.

У християнстві священство здійснюється лише чоловіками і має три ступені: диякон, пресвітер (священик), єпископ. Диякон — священнослужитель першого ступеня. Він бере участь у богослужінні, прислужує при таїнствах, але не має права робити це самостійно. Пресвітер може самостійно проводити богослужіння, обряди і шість таїнств із семи, визнаних у католицизмі й православ'ї, крім рукоположения. Єпископ — священнослужитель найвищої категорії, здійснює всі сім таїнств і має право висвячувати у сан диякона і пресвітера.

Маслосвяття (соборування, оливопомазання, маслособорування, єлеосвячення). Це таїнство символізує зцілення тіла і душі людини. Формально воно відбувається як помазання хворого освяченою оливою — єлеєм. Згідно з ученням православної церкви маслосвяття зцілює духовні й тілесні хвороби, які є наслідком гріхів. Здійснюють його над особами, старшими 7 років, які хворіють тілесними або душевними хворобами (відчай, скорбота тощо). Католицизм заперечує лікувальну роль маслосвяття, вважаючи його одним із останніх обрядів переходу людини у вічне життя.

Таїнство маслосвяття в православній церкві спочатку здійснювали сім священиків. Вони запалювали свічки, читали сім молитов про одужання хворого, сім послань апостолів, сім віршів з Євангелія, потім сім разів змазували єлеєм хворого. Тепер цей обряд здійснює один священик, але, як і раніше, збереглися сім прохань за хворого, сім молитов[5, c. 86-89].

Богослужіння. Це своєрідна форма звернення до Бога через обрядові дії, церемонії з метою одержання від нього підтримки. Воно є важливим елементом релігійного культу, під час якого священнослужителі, віруючі, вважається, «вступають у прямий контакт з Богом». Богослужіння відправляють у культових приміщеннях.

Християнство виробило семирічне, річне, добове кола богослужінь. На кожен день призначені відповідні молитви і співи.

Характерними ознаками богослужінь є їх урочистість і яскравість, емоційна виразність. Не тільки віруючі, а й далекі від релігії люди, відвідуючи культові споруди, переживають почуття втаємниченості, схвильованості, емоційного піднесення. Цій меті служать архітектура та оздоблення храмів, живопис, музика, співи.

Християнство відводить важливу роль і похоронному обряду, в основу якого покладено віру в існування душі та потойбічного життя. Його процедура є складною, охоплює панахиди, читання псалмів над покійником тощо[2, c. 106-107].


2. Характеристика основних свят у християнстві

2.1. Християнські свята

Християнство, як і кожна релігія, у певні дні календаря вшановує святих або відзначає події в житті церкви. Християнські свята закорінені в давні обрядові традиції, пов'язані з конкретними етапами, видами господарської діяльності, річним астрономічним або календарним циклом. Умовно їх поділяють на всехристиянські (визнані православною, католицькою, більшістю протестантських церков) та конфесійні (відзначаються тільки окремими конфесіями), найважливіші з них належать до так званих дванадесятых свят — дванадцяти найважливіших після Пасхи свят, які церква відзначає урочистими богослужіннями.

Різдво Христове. Це одне з основних свят християнства, пов'язане з народженням Ісуса Христа. У католицизмі відзначається воно 25 грудня, у православ'ї (належить до дванадесятих свят) — 7 січня. Утверджуючись у різних країнах, це свято вбирало в себе обряди і звичаї інших релігій, народних свят, набуваючи нових рис, що відповідали християнським догмам.

Сама традиція своїми джерелами сягає у первісні культові дії. Головну роль у його догматичному змісті церква відводить вченню про народження Ісуса Христа,' який з'явився, щоб спокутувати гріхи людей, вказати людству шлях до спасіння .}Адже у Давньому Єгипті, наприклад, 6 січня святкували день народження бога води, рослинності, володаря потойбічного світу — Осіріса. В Давній Греції того ж дня святкували народження Діоніса. В Ірані 25 грудня відзначали народження бога сонця, чистоти й правди — Мітри.

До Київської Русі свято Різдва Христового прийшло разом з християнством у X ст. і злилося із зимовим давньослов'янським святом — святками (тривали упродовж 12 днів — з 25 грудня (7 січня) до 6 (19) січня). Православна церква всіляко намагалася замінити їх святом Різдва Христового, але існуючі у східних слов'ян свята і звичаї вкоренилися настільки глибоко, що вона змушена була поєднувати церковні свята з народними. Так, колядки церква поєднала з євангельською оповіддю про віфлеємську зірку, що сповіщала про народження Христа. «Язичницькі» колядки перетворилися на ходіння христославів із зіркою по домівках. До прославляння Христа широко залучали дітей. Віруючі віддячували їм подарунками.

З 1990 р. день Різдва Христового є офіційним святковим днем на території України[2, c. 137-138].

Хрещення Господнє (Водохрища, Водосвяття, Богоявления). Воно є одним з найголовніших свят у християнстві. У православ'ї належить до дванадесятих свят. Католики відзначають 6, православні — 19 січня. Запроваджене воно в пам'ять про хрещення Ісуса Христа в ріці Йордан Іоанном Хрестителем. Його ще називають Богоявлениям, оскільки, згідно з Євангелієм, під час хрещення на Ісуса зійшов з небес Бог-Дух Святий у вигляді голуба.

У християнстві воно було запроваджене у II пол. II ст. і спочатку відзначалося разом з Різдвом Христовим. У IV ст. цей день почали святкувати окремо. Церква розглядає його як «свято просвіти» народів, оскільки, згідно з ученням, саме з хрещення Ісус почав просвіщати їх світлом євангельської істини.

Це свято завжди відзначали дуже урочисто. Головний його обряд — освячення води в церкві й у ополонках. До ополонки вирушав хрестовий хід, лунали урочисті молебні. Освячення води в храмах відбувається і в наші дні.

Окроплення водою існувало в багатьох дохристиянських релігіях. Одухотворюючи явища природи, люди одухотворяли й воду — важливе джерело життя. Християнство на ранніх стадіях свого розвитку обряду хрещення не знало, воно його запозичило дещо пізніше з давніх культів, які, як відомо, обряду «очищення» людини від будь-якої «скверни», «нечисті» за допомогою води відводили важливу роль. Згідно з давніми віруваннями вода очищувала людей від «нечистої сили», «злих духів». Тому в давніх народів існував звичай окроплювати водою новонароджених.

Стрітення. Відзначають його як одне з дванадесятих свят 15 лютого з нагоди зустрічі (стрітення) праведника Симеона з немовлям Ісусом, якого батьки принесли в Єрусалимський храм на сороковий день після народження для зустрічі з Богом. Саме тоді Симеон сповістив Ісусові посланницьку його місію Спасителя людей. Про це йдеться в Євангелії від Луки. Запроваджуючи свято, церква дбала не тільки про поширення ідей християнства, а й про «надання правди фактам» біографії Христа, підкреслення обов'язку віруючих приносити в храм немовлят протягом 40 днів після народження. Крім того, церква намагалася відмежувати християн від давніх культів, оскільки римляни в лютому відбували «очищення», покаяння, дотримувалися посту, вважаючи, що перед початком весняних польових робіт необхідно «очиститися від гріхів» і «нечистої сили» жертвопринесеннями духам і богам. Головний очищувальний обряд припадав на 15 лютого, коли люди із факелами в руках виганяли злих духів зимових холодів і хвороб.

Прихильники православ'я тривалий час не визнавали Стрітення. Пізніше вони надали йому значення свята очищення. Саме таким воно постало на Русі, утвердившись в основному як церковне свято. У народній свідомості Стрітення знаменувало кінець зими і початок весняних господарських турбот, про що свідчить і народне повір'я: «на стрітення зима з літом зустрічається»[9, c. 95-97].

Вхід Господній в Єрусалим. Це дванадесяте свято відзначають в останню неділю перед Пасхою. Побутова його назва — Вербна неділя, яка є передднем страсного тижня, приуроченого «згадкам про страждання Христа».

За календарем воно безпосередньо примикає до Пасхи і не має постійної дати. Запроваджене воно в IV ст. як важливий стан підготовки до Пасхи. В основі його — біблейська легенда про в'їзд Ісуса Христа з апостолами в Єрусалим, супроводжуваний творінням див. Народ радісно вітав Сина Божого пальмовими гілками. За день перед тим Ісус здійснив одне з найбільших див — оживив Лазаря.

На Русі ритуальне значення пальмових гілок перенесене на гілки верби, які розпускаються на цей час, і, згідно з народним повір'ям, захищають від злих духів. Святкування входу Господнього в Єрусалим покликано спонукати віруючих відкрити свої,серця для вчення Христа про воскресіння та вічне спасіння, як це зробили жителі Давнього Єрусалима.

Вознесіння Господнє. Відзначають його на сороковий день після Пасхи. А сам момент вознесіння на небо воскреслого після страти Христа завершує його земну біографію. У побуті не дуже поширене і залишилося суто церковним. Своїм змістом породжує у віруючих думку про тлінність земного життя і націлює їх на християнське подвижництво заради досягнення «життя вічного».

Християнська теологія запевняє, що вознесіння Христа відкриває праведникам шлях на небо, до воскресіння після смерті. Ця ідея існувала ще задовго до виникнення християнства. Вірування у вознесіння на небеса людей, героїв і богів були поширені серед фінікійців, іудеїв та інших народів.

Трійця (П'ятдесятниця). Свято, встановлене на честь сходження Святого Духа на учнів Христа у п'ятдесятий день після його воскресіння, внаслідок чого вони заговорили різними мовами, яких раніше не знали. Покликане зосередити увагу віруючих на голосі церкви, яка несе «слово Боже», залучити їх до проповідування християнства іншими «мовами», тобто іншим народам.^Відзначається на п'ятдесятий день після Пасхи. У православ'ї належить до дванадесятих свят.

Уявлення про божественну трійцю існували задовго до християнства. У процесі становлення християнської релігії виникла необхідність пов'язати її з оповідями Старого Завіту. Тому в новозавітних книгах Христа представлено як сина давньоєврейського бога Ягве, як іпостась єдиного Бога, що засвідчило крок християнства від політеїзму до монотеїзму. Відповідно, християнство запозичило й багато іудейських свят, у тому числі свято П'ятдесят-ниці. У давніх євреїв воно виникло з переходом їх до землеробства і було пов'язане із завершенням жнив, які тривали «сім седмиць», тобто сім тижнів, супроводжувалося жертвопринесенням хліба з нового урожаю місцевим польовим духам і божествам. Християнство дало йому нове обґрунтування.

У більшості східних слов'ян свято Трійці злилося з місцевим святом — семиком (інша назва — «зелені свята»), запозичивши його побутовий зміст. Давні слов'яни семик пов'язували із завершенням весняних робіт, намагаючись задобрити духів рослинності у період цвітіння і косіння хлібів. Важливим елементом православного свята Трійці є поминання духів померлих родичів (поминальна субота). В Україні з 1990 р. Трійця є офіційним святковим днем [6, c. 176-178].

Спас. Це одне з трьох свят, приурочених Спасителю Ісусу Христу. В його основі — євангельська оповідь про перетворення Христа, який наприкінці свого земного життя привів своїх учнів (Петра, Якова, Іоанна) на гору і під час молитви «перетворився»: обличчя його засяяло, одяг його став білим, блискучим, а голос із неба підтвердив його божественне походження. Християнське вчення стверджує, що Ісус хотів закріпити в учнях віру і довести їм, що він справді Син Божий.

Саме з цією подією пов'язане свято Преображення («яблучний» спас), яке відзначають 19 серпня. В цей день не тільки славлять Ісуса Христа, але й освячують яблука, інші фрукти (за народним звичаєм, відтоді їх можна споживати).

Важлива особливість Спаса, як і багатьох інших свят, полягає в поєднанні християнського пафосу з календарною обрядовістю і звичаями очищення від злих духів. Наприклад, під час святкування «медового» спасу («мако-вія»), яке відбувається 14 серпня, в церкві освячують свіжий мед. Його встановлено в 1164 р. на честь перемоги візантійців над мусульманами. Особливо шанований цей день у вітчизняному православ'ї, оскільки вважається, що саме 14 серпня хрестився великий київський князь Володимир. Третій — «хлібний» спас відзначають 29 серпня, приурочуючи його до закінчення жнив і початку озимої сівби. Християнство пов'язує його із вшануванням нерукотворного образа Христа, відбитого на рушнику і переданого ним Авгарю — царю Едесси.

У багатьох парафіях Спасові свята є і престольними (храмовими).

Воздвижения Хреста Господнього. Одне з дванадесятих свят, присвячених культу Хреста як символу християнської віри. З хрестом церква пов'язує кілька подій. За переказами, римський імператор Костянтин перед однією з найбільших своїх битв мав видіння: на небі осяяний хрест із написом «Ним перемагай!». Тієї ж ночі імператорові з'явився уві сні сам Ісус Христос і порадив узяти в битву прапор із зображенням хреста. Костянтин так і зробив, крім того, наказав своїм легіонерам намалювати знак хреста на щитах. У битві Костянтин здобув перемогу і з того часу увірував у чудодійну силу хреста, хоч історичні факти свідчать, що на ознаменування перемоги Костянтин звелів викарбувати монети із зображенням язичницьких богів, які, як він вірив, допомагали йому в битві з ворогами.

Церква встановила це свято в пам'ять про здобуття матір'ю Римського імператора Оленою в IV ст. хреста, на якому був розіп'ятий Ісус Христос. Щоб його бачив народ, хрест підняли (воздвигли) на горі Голгофі, де був Христос страчений, а на місці, де хрест було знайдено, збудували храм, освячення якого відбулося 13 вересня 335 р.

Воздвижения Хреста Господнього урочисто відзначається 27 вересня. Воно супроводжується пишними ритуалами. Під час богослужіння виносять прикрашений квітами хрест і встановлюють його посередині храму. Церемонія супроводжується дзвоном, церковними піснями.

Віруючі вшановують хрест як символ християнства — символ спокутування, страждання і спасіння, вважаючи, що кожна людина, як і Христос, повинна здолати свій «хресний шлях».

Богородичні свята. Вони охоплюють свята на честь Діви Марії — матері Ісуса Христа (Богородиці). Це —Різдво Богородиці, Введення в храм Богородиці, Благовіщення Пресвятої Богородиці, свято Першої Пречистої, Покрова (перші чотири відносять до дванадесятих) і багато свят на честь «чудотворних» ікон Богородиці[7, c. 93-95].

У вшануванні Марії Богородиці наявні сліди вшанування давніми народами богині землі, яка народила спасителя, божого сина — бога рослинності. На створення образу християнської Богородиці вплинули уявлення давніх єгиптян про богиню Ізіду. Християнство Богородицю зображує «царицею небесною», крилатою небожителькою, «оповитою в сонце». На голові в неї вінок з дванадцяти зірок. Давньоєгипетську богиню Ізіду також зображували небесною царицею, вважаючи, що вона народила божественного сина — спасителя Гора. Християнська Богородиця має спільні риси із богинею сирійців і фінікіян — Астартою. Давні народи поклонялися цим богиням, вважаючи їх божествами родючості землі і худоби, заступницями землеробства.

З дохристиянських релігій запозичила церква й ідею непорочного зачаття. Згідно з міфами народів Давнього Сходу від непорочних матерів народилися Мітра, Будда, Заратуштра. Саме ці міфи й прислужилися до створення християнської легенди про «непорочне зачаття» Діви Марії.

Різдво Богородиці (Мала Пречиста). Церква пов'язує його з давніми землеробськими осінніми святами, приуроченими до завершення збирання врожаю. У цей день підкреслюється, що Божа Мати є великою праведницею, помічницею і заступницею людей, покровителькою сільського господарства, яка «народженням Христа» зробила перший крок до їх «вічного спасіння». Святкують 21 вересня.

Введення в Храм Богородиці. Пов'язане з відданням трирічної Марії на виховання в Єрусалимський храм. Встановлюючи це свято, церква переслідувала насамперед мету переконати батьків у необхідності приводити в церкву дитину в ранньому віці. Святкують 4 грудня.

Благовіщення Пресвятої Богородиці. Святкують його з нагоди одержання Марією звістки від архангела Гавриїла, що вона народить дитину від Святого Духа. На Русі це свято церква пов'язувала з початком весняно-польових робіт («освячення» насіння тощо) і прикметами про майбутній врожай. Святкують 7 квітня.

Перша Пречиста. Церква відзначає його як день пам'яті Божої Матері. Церковне тлумачення цього свята багато чим нагадує давньосирійське сказання про смерть Кібели — богині родючості. На Русі свято Першої Пречистої злилося з давньослов'янським язичницьким святом збирання врожаю і принесення хліба й плодів у жертву духам. Святкують 28 серпня.

Покрова Богородиці. Це свято пов'язане з видінням Богородиці, яке начебто явилося в 910 р. у Влахернському храмі Богородиці в Константинополі. Під час нічного богослужіння юродивий Андрій, прийнятий до сонму святих, і його учень Єпіфаній нібито бачили, як Богоматір, яку обступили ангели і святі, з'явилася над ними, помолилась про спасіння світу від бід і страждань, розпростерши над усіма біле покривало.

На Русь свято прийшло разом із православ'ям, церква використовувала його для витіснення осінніх язичницьких свят, що влаштовувалися по закінченні польових робіт. Відзначають його 14 жовтня.

Дуже шановане свято Покрови в Україні, воно ввібрало традиційне пошанування жінки, матері, жіночого начала загалом, уособленого в образі землі-матері. Особливим було ставлення до цього свята в українського козацтва, вояків УПА. [10, c. 142-144]

Пасха (Великдень). Це одне з найзначущіших християнських релігійних свят. Встановлене воно першими християнами в пам'ять про страждання, смерть і воскресіння Ісуса Христа.

Історично свято походить від звичаю деяких давніх народів Близького Сходу (вавилонян, єгиптян, євреїв), які займалися скотарством, приносити під час весняного свята в жертву духам ягнят, телят з першого приплоду. Вони вірили, що цим задобрюють злих духів, і ті вже не будуть нищити худобу й насилати на неї хвороби. З переходом до землеробства як спокутну жертву духам приносили випечені із зерна нового врожаю хліб, коржі, фрукти тощо. Ці землеробські свята злилися зі скотарською Пасхою і перейняли її назву. їх об'єднувало сподівання на чудодійну добру силу божеств, які вмирають і воскресають.

Християнство запозичило цю традицію, втіливши її у вченні про жертовну смерть Ісуса Христа?Але основна ідея — самопожертва Бога заради людей — збереглася. Релігійна сутність обряду залишилася такою, як і тисячоліття тому: принесенням жертви очистити людей від зла, хвороб, нещасть і трагедій і

Ідея спасіння, хоча б після смерті, отримала значне поширення, особливо серед простолюду. Образ Христа, який добровільно прийняв мученицьку смерть, немовби закликає терпіти земні страждання. Утверджуючись і розвиваючись, християнське вчення розробило церемонію святкування Пасхи, і з II ст. це свято стало одним з найголовніших.

Тиждень перед Великоднем називається Великим, або Страсним, оскільки його дні пов'язані зі Страстями Господніми. Особливо важливі дні настають із четверга, який називають «чистим». Він пов'язаний з Тайною Вечерею Ісуса Христа з апостолами.

Матеріальним утіленням воскресіння є пасхальні яйця (в Україні — писанки) — символ життя, весни, сонця, у християнстві — символ спокути гріха людини.

У Київській Русі святкування Пасхи було запроваджено в X ст. Тут воно злилося з місцевими слов'янськими весняними святами. Давні слов'яни весною перед початком сільськогосподарських робіт влаштовували свято сонця, що «воскресає». У ті дні вони приносили жертви духам і божествам рослинності, прагнули задовольнити духів померлих предків. Християнська Пасха ввібрала в себе багато із давньослов'янських релігійних обрядів, зокрема громадські сімейні трапези, до яких готували хліб, сир, яйця, копчене м'ясо тощо.

Оскільки у ранньому християнстві святкування воскресіння Христа збігалося з іудейською Пасхою, на Нікейському (325 p.), Антіохійському (381 р.) соборах було вирішено святкувати Великдень першої неділі після повного місяця, яка наставала або у день весняного рівнодення (21 березня), або після нього. Але обов'язковим було святкування Пасхи іншого дня, ніж в іудеїв. За місячним календарем весняний повний місяць припадає на одне й те ж число, за сонячним — на різні числа й навіть на різні дні тижня. Тому Великдень не має точно встановленого календаря. Відзначають його у межах 35 днів — від 4 квітня по 8 травня.

Для точнішого визначення дати святкування Пасхи на кожен рік були зроблені відповідні обчислення, які називають пасхаліями. У православ'ї вони залишилися незмінними дотепер. У католицизмі формула цих обчислень зазнала деяких змін, тому не завжди обидві церкви святкують Пасху одного й того самого дня[6, c. 159-160].

2.2. Храмові свята

Значного поширення у православ'ї свого часу набули місцеві свята — храми, встановлені на честь Богородиці, святих, іменами яких названі місцеві парафіяльні церкви чи прибудови до них.

Ця традиція зародилася на Русі, коли її було поділено на багато князівств, а князі й бояри намагалися мати своїх угодників і святих, яких вважали «небесними покровителями» своїх князівств і вотчин. Згодом їх почали вважати «небесними покровителями» віруючих парафії. В одній парафії могло бути кілька храмових свят, залежно від того, скільки прибудов мала місцева церква.

У храмові дні в церквах проводили особливо урочисті богослужіння на честь конкретного святого, Богородиці, чудотворної ікони. Працювати в цей день — великий гріх. Віруючі вважають, що місцеві «святі», «чудотворці» є особливими покровителями саме їх парафії і що від них особливо залежать їх справи, сімейне щастя[6, c. 161].


3. Православне богослужіння

Богослужіння, яке відбувається за правилом і чином, здавна встановленим Православною Церквою, називається Православним Богослужінням. Слово “православний” визначає: правильно славити Бога. Бути православним, значить правильно чи правдиво славити Бога, правдиво вірувати в Нього. А правдиво віруємо тоді, коли сприймаємо й переховуємо християнську науку так, як заповідав її Сам Ісус Христос, і як передали її вірним Його учні та їхні спадкоємці. Належати до Православної Церкви та повно зберігати її віронавчання, — це не тільки честь, але й запевнення християнського спасіння.

Український народ здавен-давна, ще за князя Володимира Святого, охрестився в Православній Вірі, тому Православна Віра для українського народу є Вірою батьківською.

Православне українське Богослужіння відправляється живою народною мовою (українською), щоб вірні добре розуміли Богослужіння, зміст молитов, церковних пісень, а особливо Святе Письмо, та легше сприймали його собі на спасіння.

Богослужіння, або інакше служіння Богові, таке давнє, як давнім є само людство. Воно почалося ще від перших людей. Бог явився був першим людям у Раю й дав їм заповідь не їсти плодів з дерева пізнання добра й зла. Крім того, Бог дав їм ще інші доручення, яких перші люди певний час старанно дотримувались. Сповнення першими людьми заповіданої волі Божої, та одночасне славлення його Премудрості, Всемогутності й інших сил, виявлених у сотворінні світу й опіці над ним, було початковою формою Богослужіння (служіння Богові), яке пізніше розвинулось і прибрало інші форми.

Гріхопадіння позбавило перших людей ласки Божої. Тоді вони відчули більшу потребу горнутися до Бога, щоб виблагати в Нього прощення. З того часу початкове Богослужіння набирає іншого змісту. Первісне — було сповненням волі Божої в послусі йому, а по гріхопадінні воно сповняється і жалем за втраченим блаженством, і благанням Бога за помилування. Так повстає Богослужіння в формі жертвоприношення. Жертви мали пригадувати людству обітницю Божу про Спасителя, який у призначений Богом час прийде на землю, щоб Самого Себе принести в жертву за викуплення людства від гріхів його.

У давноминулий час, названий патріархальним, люди жили окремими родинами. Голови родин самі встановляли час жертвоприношень і самі призначали для того місце, де мали свої жертви принести. Так само й молилися вони такими словами, які підказувало їм їхнє почуття. Було так аж до часів пророка Мойсея.

Мойсей з волі Божої впорядкував Старозавітне Богослужіння. Він побудував Богові перший храм, і назвав його Скинією. При Скинії він поставив служителів: Первосвященика, Священиків і Левітів, та встановив деякі Свята. З того часу Богослужіння прибрало нову форму й новий зміст. Воно складалось уже з читання Десяти Заповідей Божих, деяких вибраних місць із Святого Письма, молитов, благословення Священиками народу, співання побожних пісень та принесення жертв[8, c. 186-187].

Християнські богослужіння складаються з добового, тижневого та річного богослужбового кіл. Добове коло богослужінь, що вельми розвинуте у східному християнстві, передбачає вечірні, повечірні, опівнічниці, ранкові та години «часів». Це здебільшого колективні молити, що супроводжуються богослужбовими співами та читанням біблійних текстів.

Своєрідним центром добового кола християнських відправ є літургія (меса), що має дві частини — «літургію оголошених» та «літургію вірних». Під час першої частини можуть бути присутніми як хрещені, так і не хрещені, але наближені до християнства й підготовлені до таїнства хрещення. Літургійна відправа у своїй другій частині передбачає вже присутність і участь лише охрещених членів церкви, які сповідалися та приготувалися до участі у таїнстві євхаристії як центральній події літургії.

Літургія (гр. litos — загальний, ergov — справа) — обідня, найголовніше християнське богослужіння, що проводиться у всіх християнських віросповіданнях.

Тижневе коло відправ є сукупністю добових кіл богослужінь протягом тижня. Кульмінацією тижневого кола є недільна літургія.

Річне коло богослужань — це система християнських свят, що склалася протягом І—IV ст. н. е. У першу чергу до них відносяться дванадесяті свята, або дванадцять найвизначніших (після Пасхи) свят. Вісім із них установлено на честь основних подій із життя Ісуса Христа, чотири (так звані Богородичні) — на честь Богородиці.

Ці свята мають ще одну класифікацію: вони поділяються на неперехідні, дати відзначення яких чітко фіксовано, і перехідні, дні проведення яких залежать від дати святкування християнської Пасхи. До неперехідних належать дев'ять свят:

— Різдво Христове — 25 грудня (7 січня за новим стилем);

— Хрещення Господнє (Богоявления, Водохреща) — 6 (19) січня;

— Стрітення Господнє — 2 (15) лютого;

— Благовіщення Пресвятої Богородиці — 25 березня (7 квітня);

— Преображення Господнє — 6 (19) серпня;

— Успіння Пресвятої Богородиці — 15 (28) серпня;

— Різдво Пресвятої Богородиці — 8 (21) вересня;

— Воздвижения хреста Господнього — 14 (27) вересня;

— Введення в храм Пресвятої Богородиці — 21 листопада (4 грудня).

До групи перехідних належать три свята:

— Вхід Господній до Єрасулима (за тиждень до Пасхи);

— Вознесіння Господнє (на 40-й день після Пасхи);

— П'ятдесятниця, інша назва — день Святої Трійці (50-й день після Пасхи).

Пасха (Великдень) встановлена на честь воскресіння Ісуса Христа. Це свято свят християн має три етапи:

1) передпасхальний тиждень («страсний» — пов'язаний із згадкою про останній тиждень земного життя Ісуса);

2) пасхальну неділю (свято світлого Христового Воскресіння);

3) післяпасхальний тиждень («чистий»).

До великих свят річного кола богослужінь належать також:

— Обрізання Господнє — 1 (14) січня;

— Покрова Пресвятої Богородиці — 1 (14) жовтня;

— Різдво Іоана Хрестителя — 24 червня (7 липня). Протягом року відзначаються дні народження та дні пам'яті святих, а окремі християнські громади святкують так звані престольні (або храмові) свята, тобто дні святих, на честь яких було побудовано їхні храми.

Головним християнським богослужінням є літургія (обідня, меса) — театралізоване дійство, яке супроводжується різними заклинаннями, молитвами, музикою або співом, читанням «священного писання», поклонами, запалюванням свічок та лампад, курінням ладану тощо. Мета богослужіння — постійно впливаючи на розум та почуття віруючих, стимулювати їхню релігійність, віру у надприродні сили. Разом з ушануванням Бога, діви Марії (богородиці, богоматері, мадонни) склався культ «святих» — ушанування осіб, які «догодили богу» і відзначені ним «даром чудотворення». Серед цих святих чимало міфічних персонажів і важлива роль у християнстві культ хреста, який сприймається не тільки як знаряддя Христа, а як засіб «спасіння».

Значне місце у християнському культі відводиться святам: «воскресіння» Христа, Трійця або п'ятидесятниця (на честь зішестя на апостолів святого духа, що ніби було на п'ятидесятий день після воскресіння Христа), Різдво Христове тощо[4, c. 143-144].


Висновки

Християнський культ являє собою сукупність ілюзорно-практичних дій (обряди, ритуали, таїнства, богослужіння, посади, молитви і т.д.), за допомогою яких віруючі сподіваються досягти контакту з надприродною силою. Найбільш очевидний зв'язок з найдавнішими віруваннями і культами мають християнські таїнства.

Християнські таїнства мало чим відрізняються за своєю формою від первісних магічних церемоній. Звичайно, зміст і значення, що вкладав у свої обряди первісний чаклун і які додає своїм діям християнський священик, - різні. Але матеріал, з якого складалася в первісні часи і складається сьогодні церемонія магічного ритуалу і християнського таїнства, техніка їхнього виконання, власне кажучи однакові.

В основі всіх християнських таїнств лежить віра в божественну благодать. Благодать, по визначенню християнських теологів, - це “особлива сила, чи особлива дія божие, що повідомляється нам заради заслуг нашого искупителя і здійснююча наше освячення, тобто з одного боку, що очищає нас від гріхів, що обновляє і виправдує перед богом, а з іншого боку - стверджуюча і возвращающая нас до чесноти для життя вічної”.

Паралельно із становленням віровчення відбувався процес формування християнського культу, покликаного впливати на почуття віруючих з метою підтримування та поглиблення їхньої релігійності. Найважливіші елементи християнської обрядності називаються таїнствами. До них належать: хрещення (залучення до християнства шляхом занурення у воду або скроплення), миропомазання (передавання хрещеному «благодаті святого духа» шляхом змащування його ароматичною речовиною — миро), євхаристія, або причастя (з'їдання хліба та вина, які сприймаються як тіло та кров Христа), покаяння (сповідь віруючих в своїх гріхах священикові, щоб одержати через нього прощення від Бога), шлюб (здійснення у храмі одруження), священство (посвята у сан диякона, священика або єпископа) та маслосвяття або соборовання (помазання хворого освяченою оливою — єлеєм). Своїми джерелами християнські таїнства сягають первісних культових дій.

Християнська церква включила многие язичеських церемоній у свій культ, переробивши їх на свій лад. Але подібність християнських таїнств із язичеськими обрядами порозумівалися батьками церкви як підступ диявола.

Cпочатку християни запозичали з магічних церемоній і язичеських містерій стародавності два таїнства - причащання і водохрещення. Потім виникли й інші - миропомазание, елеосвящение, сповідь, шлюб і


Список використаної літератури

1. Абрамович С. Релігієзнавство: Підручник/ С. Абрамович, М. Тілло, М. Чікарькова. - К.: Дакор, 2006. - 509 с.

2. Калінін Ю. Релігієзнавство: Підручник для студ. вузів/ Юрій Калінін, Євген Харьковщенко,. - К.: Наукова думка, 1995. - 252 с.

3. Кислюк К. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів вузів/ Костянтин Кислюк, Олег Ку-чер,; Нар. укр. акад.. - 3-є вид., перероб. і доп.. - К.: Кондор, 2004. - 643 с.

4. Лубський В. Релігієзнавство: Підручник для студ. вуз./ Володимир Лубський, Василь Теремко, Марія Лубська,. - К.: Академвидав, 2002,, 2003. - 431 с.

5. Релігієзнавство: курс лекцій/ В. Л. Петрушенко, О. П. Петрушенко, М. П. Ска-лецький та ін; Мін-во освіти і науки України, Слов’янський держ. педагог. ун-т. - 3-тє вид., стереотипне. - Львів: Новий Світ-2000, 2006. - 327 с.

6. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів ВНЗ/ Олександр Решетов, Володимир Кирильчук, Зоя Стежко, Сергій Римар,. - Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2006. - 155 с.

7. Релігієзнавство: курс лекцій/ А. М. Колодний, В. М. Скиртач, Л. І. Мозговий. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 267 с.

8. Титов В. Релігієзнавство: Підручник для студ. вузів. - Х.: Право, 2004. - 269 с.

9. Черній А. Релігієзнавство: Посібник/ Анатолій Черній,. - К.: Академвидав, 2003. - 351 с.

10. Чорненький Я. Релігієзнавство: теоретико-практичний курс: Навчальний посібник. - К.: ВД "Професіонал", 2005. - 540 с.

11. Яроцький П. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів вузів/ Петро Яроцький,; КУТЕП. - К.: Кондор, 2004. - 305 с.

загрузка...
Top