Правила Шаріату і сімейне виховання

Вступ.

1. Основні принципи шаріату.

2. Роль та місце шаріату в сімейному вихованні.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Шарат перелічує поважні причини, які дозволяють відійти від дотримання посту. Обов‘язок постити не поширюється на тих, хто подорожує, учасників бойових дій. Усі, хто не постив, крім дітей, людей похилого віку те невиліковно хворих, зобов‘язані компенсувати його, коли відпадуть поважні причини : відпостити в будь-який інший місяць чи сплатити певну суму грошей або роздати милостиню жебракам. Відшкодування належить і тим, хто порушив піст – це спокутується неофіційним постом (наддара), тобто аналогічним постом протягом 60 діб. Спокутувальний піст можна замінити добрими вчинками – годувати цілий день жебраків або 60 діб одного жебрака.

Іслам має сувору систему заборон і приписів, які викликають негативне ставлення до цієї релігії серед представників інших вірувань, зокрема на Заході. Ця назва цього віровчення перекладається з арабської мови як “покірність волі Аллаха». Віруючі називають себе мусульманами, себто покірними. Норми та правила шаріату не є для них обтяжливими,а становлять спосіб їх життя.

Існують різні методи оцінки стилів життя: спостереження за наслідками, експериментальна перевірка (приміряння до себе ), вивчення думок авторитетів, аналіз обґрунтування певного життєвого шляху та його порівняння з відомими та близькими традиціями. Можливо, наші “цивілізовані” норми моралі та поведінки для мусульман виглядають не менш дико, ніж для нас приписи шаріату.


1. Основні принципи шаріату

Шаріат містить багато заборон, частина з яких може видатись нам незрозумілими нелогічними, недоречними, негуманними, занадто суровими, застарілими і в кінцевому випадку несправедливими.

Перш за все, вражає широке застосування, різноманітність й витонченість тілесних покарань, аж до смертної кари.

На смерть каралися такі злочини як: подружня зрада жінки, зрада рабинею свого господаря, проституція, сексуальні збочення, алкоголізм, розповсюдження і вживання наркотиків, чотирикратне порушення посту, негідне життя на землі та незгода з Аллахом. Останні два злочини тлумачились досить невизначено, що давало привід для зловживань.

Щодо інших злочинів, то крадіжки карались жорстокіше за вбивства із-за освячення кровної помсти. Коран дозволяє помсту в межах еквівалента: вільного за вільного, раба за раба… У деяких мусульманських країнах існують спеціальні клініки, які за вироком, шаріатського суду завдають винним тих тілесних пошкоджень, які ті чинили своїм ближнім. При завданні якихось матеріальних збитків винний повинен відшкодувати їх у еквівалентному розмірі.

Як і більшість інших релігій, іслам засуджує самогубство, аборти та вбивство новонароджених дітей.

Значне місце в шаріаті відіграють заборони (харам). Так у їжі, окрім заборон на свинину, кров, падаль і м’ясо ракоподібних, існує заборона на і на м’ясо чистих тварин забитих без відповідного ритуалу. Заборона на алкогольні напої досить м’яка – забороняється лише цілеспрямоване і надмірне їх вживання.

Таким чином, жорстокість заборон і покарань являється вагомим чинником у формуванні дисципліни.

Ісламський шаріат розробляється на основі Корану й хадисів (мов Пророка) і являє собою ряд постанов, що стосуються дій і вчинків людей. Шаріат не залишає можливості для здійснення якого-небудь невартого вчинку. Всі дії людей підрозділяються на 8 категорій: фарз, важиб, суннат, мустахаб, мубах, харам, макрух тахрими, мустакрух.

ФАРЗ - це дія, що зобов'язує кожної людини в строгій формі виконувати приписання шаріату. За виконання буде винагороджений Аллахом. За невиконання без поважних причин - строго покараний. Хто не вірить в істинність цих зобов'язань - переходить у категорію невіруючих. Фарз розділяють на два види: фарз айн і фарз кіфая.

Фарз айн зобов'язаний робити кожний мусульманин, наприклад: п'ятикратна молитва, ураза.

Фарз кифая - це фарз, що покладає на мусульманську громаду. Якщо деякі виконують цей фарз, то з інших знімається відповідальність. За виконання кожний , хто є у скоаді громаді буде винагороджений. Якщо ніхто не виконає цей фарз, то вся громада буде грішною. Наприклад: відповісти на вітання, брати участь у похоронах.

ВАЖИБ також, як і фарз, є обов'язковою дією, що вимагає виконання. За виконання важибов людина буде винагороджений Аллахом, за невиконання без поважних причин уважатися більшим грішником. Хто спростовує важиби, той великий несе гріх, хоча й уважається, що за це він не переходить у категорію невірних, як це було у фарзе.

СУННАТ. Ці дії виконував наш пророк; він говорив, що за виконання їх чекає винагорода. Ми повинні прагнути до виконання кожного сунната. Хто без причини не виконує суннати, той у день суду буде запитаний про це, хоча й не ставиться до категорії більших грішників. Вони не будуть мати в день суду заступника в особі пророка.

МУСТАХАБ - це дії, часто виконувані пророком. Виконуючі мустахаб будуть винагороджені (сауаб). Не виконуючі не будуть уважатися гріховними й у День суду не залучаться до відповіді.

МУБАХ - це така з, яку можна робити й не робити. За виконання й невиконання з нагороди й немає гріха. Ці дії незліченні. Все те, що не зобов'язує й не засуджується шаріатом, входить у мубах.

ХАРАМ - дія, категорична заборона й засуджуване ісламським шаріатом. Хто робить харам є більшим грішником. Хто, боячись гріха, утримується від виконання харама, той буде вознагражден Аллахом. Що спростовує харам зневіряється й з у категорію невіруючих. Харам різниться двох видів: харам зулми й харам гайри зулми.

Харам зулми - це такий харам, здійснення якого завдає шкоди стороннім людям, крім виробляючі. Наприклад, крадіжка. Що зробив харам зулми й поклявшийся надалі не робити його, буде прощений Аллахом лише в тому випадку, якщо простить потерпілий.

Харам гайри зулми - харам, здійснення якого приносить шкода тільки виробляючому його. Наприклад, споживати недозволене. Якщо що зробив харам гайри зулми покаявся у вчиненому й зарікся не повторювати - Аллах можливо простить його.

МАКРУХ - це дія, що Махаммад аляйхи-з- салям заборонив робити. Хто не робить макрух, свідомо боячись гріха, тому буде нагорода від Аллаха - сауаб. Здійснюючий буде грішним. Хто спростовує й говорить, що ці дії можна робити - стає грішником, хоча й не переходить у категорію невіруючого.

МУСТАКРУХ - це діяя, що пророк Махаммад, аляйхи-з- салям, волів зовсім не робити. Він роз'ясняв, що зробивши мустакрух, людина одержить тільки шкоду. Мустакрух, не будучи більшим гріхом, показує, проте , більшу невихованість людини.

В ісламі всі дії людини розділяються на "заборонені" (ар), здійснення яких карне, а нездійснення похвально; "нерекомендува_" (макрмх), здійснення яких некаране, але утримання від яких похвально; "байдужні" (муб) для Законодавця, щодо яких не встановлені ніякі норми; "рекомендував" (мандб, сунна), здійснення яких похвально, але нездійснення некаране; "обов'язкові" (вджиб, фар), здійснення яких заохочується, а нездійснення карається. Усе, що служить таким діям, підпадає під ту ж норму, що й сама дія.

Ця класифікація поширюється практично на всі сфери. Прикладом може служити випадок, коли покійний заповів більше, ніж володів на момент смерті. У такій ситуації деякі легати (заповідальні відмови рухомості) повинні бути продані в певному порядку. Англо-американські цивільні суди спершу продають майно, не враховане в заповіті, потім майно, передане у відповідності зі статтею про рухоме майно, що залишилося після сплати боргів, і, зрештою , спеціально пойменоване в заповіті майно. При цьому найбільш специфічними вважаються ті частини майна, про які покійний піклувався найбільшою мірою . Таким чином, цивільний суд як би виконує його бажання. Суд шаріату буде продавати легати відповідно до п’ятичленної класифікації. Насамперед підуть заборонені легати, потім ті, які служать що не рекомендується, потім байдужні, потім ті, які вважаються гідними заохочення, і на останнім місці завжди перебувають обов'язкові. Продаж заповідальних відмов рухомого майна для виплати невизнаних боргів є обов'язкової, оскільки в противному випадку можуть постраждати невідомі кредитори.

Заповідальні відмови, які є зобов'язаннями відносно Бога, користуються меншим захистом, оскільки вважається, що Бог може легше із цю втрату. Однак у рамках класу боргів відносно Бога звичайно випливають тим же загальним принципам. Заповідальна відмова майна, службовець для читання молитов Богові, продається раніше того, котрий використовується для пожертвувань незаможним. Однак цьому класу заповідальних відмов виявляється перевага в порівнянні з тими, які вважаються байдужними й так далі. Подібні класифікації, застосовувані до всіх сфер людської діяльності, надзвичайно поширені в ісламському праві.

2. Роль та місце шаріату в сімейному вихованні

Основною тенденцією цієї правової системи є оцінка різних життєвих обставин з точки зору релігії:

Шаріат складається з трьох блоків:

а) аб-адат (блок,що визначає релігійні обов’язки мусульман );

б) муам-аят (цей блок умовно можна назвати переліком свобод мусульман);

в) ук-убат (система покарань);

На основі шаріату здійснюється правосуддя і будується законодавство у мусульманських країнах, хоча останнім часом у громадсько-правовій сфері цих країн усе більш відчутними стають світські впливи.

У мусульманських країнах існує узаконене багатоженство. Чоловікові дозволялось мати чотирьох дружин за умови можливості їх утримання, а кількість рабинь не обмежувалось.

Жінки все своє життя проводили у гаремі. Їм був закритий шлях до здобуття освіти та суспільної діяльності. У мечетях вони молилися у спеціально відведених приміщеннях, хоча в Корані взагалі сказано, що жінці корисніше молитися вдома. Вхід у гарем заборонений для сторонніх.

На вулиці жінки повинні були носити спеціальний одяг – паранджа, - щоб приховати обличчя і фігури (Зараз обмежуються носінням хусток чи спеціальних головних уборів). Згідно з шаріатом, якщо заміжня жінка відкриє своє обличчя іншому чоловікові, то це достатня підстава для розлучення.

Чоловік міг змінювати жінок у ході шлюбів та розлучень, а жінка права на розлучення не мала. Вона мусила погоджуватись з усіма рішеннями чоловіка, навіть при розлученні. У юридичних відносинах дві жінки прирівнювались до одного чоловіка.

Окрім таких обмежень, шаріат давав жінкам і певні права. Так жінку не могли позбавити дитини, яка потребує її догляду. Зазвичай це були діти до семи років, але і після цього віку батько не завжди і не за усіх умов міг забрати дитину.

За жінками не давалось приданого. Навпаки, чоловіки мусили давати певну плату (калим) чи відробляти за наречену в домі тестя. Фактично, дівчата (навіть неповнолітні) використовувались родинами як товар.

При народженні дитини, особливо сина, мусульмани приносять жертви , супроводжуючи жертвоприношення особливою молитвою за дітей.

Важливим сімейним торжеством було обрізання. Цей обряд здійснювали у семирічному віці. Хлопця заздалегідь готували до ритуалу. Після операції хлопець уже не повертався на жіночу половину дому і жив окремо від сестер.

Шаріат чітко визначає ритуал шлюбу. Підчас вінчання молодим читається четверта сура Корану, у якій роз’яснюється обов’язки жінки та її права.

Найдорожче для мусульман обходиться похорон, бо потрібно заплатити служителям культу, роздати милостиню дервішам (монахам) і біднякам, а також налаштувати поминальний обід для родичів та гостей.

Прагнучи до підвищення статусу жінок, пророк Мухаммед (ок. 570-632) включив їх у систему спадкування. "Заповість вам Аллах", - говориться в Корані (4:11), - "щодо ваших дітей: (ини) синові - частку, подібну до частки двох дочок. (б) А якщо вони (діти) - жінки, числом більше двох, то їм - дві третини того, що він залишив, а якщо одна, то їй - половина". Імовірно, Пророк спочатку відмінювався саме до другого рішення (б). Дочки, що одержали призначену їм частку, не порушували баланс розподілу спадщини між найближчими родичами-чоловіками. Однак така схема погіршувала положення синів. Наприклад, якщо в нього було дві дочки й два сини, дочки поділили б між собою дві третини, тоді як сини одержали б тільки третину. Через сильне збурювання членів плем'я була додана також норма (а). У тій же родині із двох синів і двох дочок майно як і раніше було б розділене на шість частин, але тепер кожний син одержав би по двох шостих, а кожна дочка - по однієї шостий.

Ніяке людське суспільство не може гармонійно розвиватися, просуваючись до більш високого рівня, якщо в ньому принижена роль жінки і не збалансоване співвідношення двох взаємодоповнюючих початків - чоловічого і жіночого, адже положення жінок немов лакмусовий папірець виявляє дійсний ступінь цивілізованості тієї чи іншої соціальної чи релігійної спільності, а також безпомилково відбиває ступінь прихильності її членів принципам гуманізму, рівності і милосердя. Як відомо, у доісламські часи жінки були власністю чоловіків і їхнє положення було не набагато кращим положення домашніх тварин: наприклад, удови були тоді усього лише частиною загальної спадщини і спадкоємець сам вирішував, чи йому одружуватись на них, чи продати, ну а араби-бедуїни узагалі вважали народження дівчинки великим нещастям і нерідко або приносили цих нещасних у жертву своїм язичницьким божествам, або просто заривали живцем у пісок, щоб не витрачатися на виховання. Така звіряча жорстокість стосовно жіночої статі спостерігалася в ті далекі часи практично всюди. Викорінивши все це звірство, Мухаммед став для жінок воістину найбільшим благодійником протягом всієї історії людства, адже саме Іслам уперше відняв у чоловіків право безроздільного володіння жінками, приніс їм довгоочікувану волю і незалежність. У той час, як півтора сторіччя тому європейське духівництво з ученим видом обговорювало питання про те, чи є жінка взагалі повноцінною людиною, пройшло майже півтора тисячоліття з того моменту як Іслам проголосив, що в очах Аллаха немає абсолютно ніякої різниці між чоловіком і жінкою і всією наступною історією ясно показав істинність і мудрість цього твердження. Сьогодні ми бачимо, що багато жінок мають допитливий і ясний розум, а також дуже високі ділові та моральні якості, у той час як деякі сучасні чоловіки, навпроти, опускаються до безпомічного і принизливого стану. Загальновідомо, що європейські жінки одержали законне право розпоряджатися своїм власним майном у заміжжі лише в другій половині 19 століття, тоді як Іслам майже п'ятнадцять століть тому відкрито проголосив повну фінансову самостійність жінки і наділив її невід'ємним правом самій розпоряджатися своїми цінностями, мати свій власний бізнес і підписувати необхідні для цього фінансові документи. Словом, з того історичного моменту, як Святий Пророк возвістив усьому світу вчення Ісламу, у житті жінки немає жодної проблеми, з яким вона могла б зіштовхнутися і по який Іслам не зробив би мудрого встановлення. Однак, незважаючи на це, нам відомо що в деяких відсталих країнах жінки як і раніше знаходяться у важкому положенні, гнобляться і принижуються, але потрібно розуміти, що це пов'язано зовсім не з Ісламом, а навпроти, із неуцтвом, зневажливим відношенням до його релігійних заповідей і основних принципів з боку тамтешніх чоловіків, що, у силу цієї сумної обставини, є, з погляду Шаріату, зовсім не щирими мусульманами, а жорстокосердими варварами.

На відміну від західного суспільства, де взаємини між чоловіком і дружиною нерідко зводять до рівня простого сексу, Іслам відноситься до питань шлюбу і родини з наполегливою увагою, як до найкращої гарантії суспільної чесноти і проголошує, що це єдино законний і правильний шлях. Суть Ісламу ні в якій мері не полягає в тім, щоб якось применшити земне щастя людини. Він не наказує своїм послідовникам придушення сексуальних бажань, однак наполегливо призиває реалізовувати їх тільки в шлюбі, рекомендує насолоджуватися законними задоволеннями, залишаючись благочестивими і богобоязливими людьми.

Подружня невірність, перелюбство і протиприродні потяги суворо заборонені Ісламом, оскільки вони суперечать основам мусульманської моралі, заподіюють шкоду здоров'ю людей, приводять до падіння вдач, викликають венеричні захворювання, руйнують суспільні підвалини і підривають здоров'я майбутніх поколінь. Святий Пророк жадав від молодих чоловіків прагнення до законного шлюбу, якщо в них є всі необхідні умови для цього, у противному випадку радив їм дотримувати посту, щоб охолоджувати в собі пристрасть до сторонніх жінок.

У той же самий час він наполегливо рекомендував батькам дівчат не ускладнювати вимог до нареченого й учив, що по великому рахунку цілком достатньо двох основних умов - віра в Аллаха і шляхетний характер. Деякі батьки заявляють, що вони не знаходять молодих людей, що підходять для того, щоб стати чоловіками для їхніх виняткових дочок, однак не слід чекати поки знайдуться такі, котрі відповідають вашому смаку у всіх відносинах, оскільки таких просто не існує. Святий Пророк з цього приводу ясно наказав: "Якщо ви не знайдете молодих людей, що відповідають вашим особистим бажанням, щоб видати заміж своїх дочок, то зверніть увагу тільки на їхній характер, особливо на їхню моральність і відношення до релігії...тому що з цими якостями молода людина стає задовільним чоловіком, а якщо ви виберете когось без цих якостей, то будете особисто відповідальні за введення в оману і розбещення ваших молодих людей." У такий спосіб Іслам не тільки не ставить ніяких перешкод на шляху до шлюбу, але і прямо наказує відноситися до шлюбу як до союзу сердець, проголошуючи його дуже богоугодною справою, і у Священному Корані сказано: "...Він створив для вас з вас самих жінок, щоб ви жили з ними, улаштував між вами любов і милість. Воістину, у цьому – знамення для людей, що міркують!" (30.21) У цілому, мусульманин зобов'язаний женитися саме на правовірній дівчині і лише при відсутності придатних мусульманських наречених йому дозволяється шлюб з чи християнкою чи іудейкою, при тій умові, що згодом він зробить усе можливе для того, щоб залучити її серце до Ісламу.

У той же самий час мусульманину заборонено женитися на атеїстках, послідовницях деяких вчень (бахаітів і ахмаді, нусайритів) крім того мусульманам категорично заборонено брати в дружини повій. У свою чергу, відповідно до канонів Ісламу жінка-мусульманка повинна виходити заміж тільки за мусульманина, оскільки, будучи залежною від свого чоловіка, вона може в наступному бути примушена їм і його ріднею перейти в іншу віру і назавжди відректися від Ісламу. У той же час широко поширився в мусульманському світі порочна антиісламська практика, коли батьки дівчини жадають від нареченого, як неодмінну умову для своєї згоди на шлюб, сплати за наречену горезвісного "калиму", який узагалі не має з мусульманським Шаріатом нічого спільного. Цей аморальний звичай є дзеркальним відображенням жадібності середньовічних чоловіків, що бажали поправити своє матеріальне становище за рахунок своєрідного продажу своїх дочок, іншими словами - є однієї з різновидів вимагання під зовні гарним приводом. Отже, ніякого "калиму" в Ісламі просто не існує, у Шаріаті обговорений тільки "махр", - тобто весільний подарунок нареченого нареченій, що він підносить у знак любові і поваги своїй майбутній дружині. Наречений підносить подарунок саме нареченій, а не її рідним і близьким, ну а при відсутності в юнака якихось особливих матеріальних цінностей, його весільний дарунок може виражатися, приміром, в обіцянці навчити свою дружину правильному читанню Священного Корана, виконанню тих чи інших обрядів Ісламу, чи, скажемо, у піднесенні їй букета квітів і тому подібних знаків уваги, оскільки головна цінність мусульманського шлюбу полягає все-таки не в знаходженні якихось матеріальних благ, а у взаємній любові, непохитній вірності, спільному вихованні дітей і в радості бути потрібними один одному. Іслам поклав на батьків усю повноту відповідальності за передачу дітям правил і зразків життєвого благополуччя, за правильне використання ними природної здатності робити потомство, вони повинні направити життєву силу, що б`є через край, молодих, у благодатне і спокійне русло законного шлюбу, і тому Шаріатом передбачено влаштування батьками ранніх шлюбів для тих, хто для цього досить дозрів. Святий Пророк з цього приводу нерідко говорив: "Ви повинні віддавати своїх дочок заміж у той момент, коли вони для цього дозріли, не раніш і не пізніше. Якщо ж ви залишите їх тинятися без справи занадто довго, то їхнє неминуче розбещення буде вашою провиною. Адже вони люди, і їхні людські потреби повинні бути задоволені". Щодо благополуччя сім`ї, відносин між подружжям, існує ряд висловів Мухаммеда. Наприклад, він неодноразово повторював чоловікам своєї Умми: "Аллах зобов'язує вас добре відноситися до своїх дружин, тому що жінки - це ваші матері, дочки і сестри. Після одруження, навіть якщо дружина не зможе вам у чомусь догодити, - не кривдьте її!" "Аллах щедро обдаровує подружжя, що кохають одне одного. Коли вони подають один одному руку допомоги і згоди - їхні гріхи віддаляються, минаючи між пальцями" - перестерігав він правовірних мусульман у своїх численних проповідях.


Висновки

Шаріат визначає й організує життя мусульман на просторі від Марокко до Філіппінських островів і від Центральної Азії до Нігерії й Занзибара. Однак його вплив не скрізь однаково. Турецькі суди сьогодні випливають світським юридичним кодексам. У Саудівській Аравії шаріат залишається єдиною правовою системою. В Індії, Пакистані, Іраку, Сирії, Лівані й у мусульманській Африці державні правопорушення й угоди між громадянами розглядаються з погляду норм світського законодавства, тоді як шаріат регулює питання спадкування, шлюбу, розлучення, благодійних організацій.

Згідно з мусульманською традицією у світі існує дві категорії людей. До першої належать ті, які зумисне використовують частину своїх сил так, щоб завдавати шкоди собі й іншим людям. Або ж вони нехтують тими засобами, які закладено в них самих. Друга охоплює людей, які все роблять усупереч власній волі. Перші - злі люди, і щоб стримувати їх, потрібний суворий закон. Другі - неосвічені, вони потребують знання того, як правильно використовувати власні сили. Задовольнити цю потребу покликаний шаріат.

Деякі норми шаріату сходять до племінних звичаїв народів доісламської Аравії, з їхньою кровною ворожнечею й збройними набігами. Багатство, що захищається від набігів, часто саме було видобутком, захопленої раніше під час нападу. Спадкування полягало в перерозподілі трофеїв між родичами померлого, які звичайно боролися поруч із ним. Жінки, що не брали участь у набігах і не захищали майні, нічого не успадковували.

Шаріат спирається на Коран, Сунну й фикх; включає елементи конституційного, цивільного, карного, адміністративного, сімейного й процесуального права, а також моральної, етичної й поведінкові (норми ввічливості) норми без будь-якого докладного поділу.


Список використаної літератури

1. Абрамович С. Релігієзнавство: Підручник/ С. Абрамович, М. Тілло, М. Чікарькова. - К.: Дакор, 2006. - 509 с.

2. Калінін Ю. Релігієзнавство: Підручник для студ. вузів/ Юрій Калінін, Євген Харьковщенко,. - К.: Наукова думка, 1995. - 252 с.

3. Кислюк К. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів вузів/ Костянтин Кислюк, Олег Ку-чер,; Нар. укр. акад.. - 3-є вид., перероб. і доп.. - К.: Кондор, 2004. - 643 с.

4. Лубський В. Релігієзнавство: Підручник для студ. вуз./ Володимир Лубський, Василь Теремко, Марія Лубська,. - К.: Академвидав, 2002,, 2003. - 431 с.

5. Релігієзнавство: курс лекцій/ В. Л. Петрушенко, О. П. Петрушенко, М. П. Ска-лецький та ін; Мін-во освіти і науки України, Слов’янський держ. педагог. ун-т. - 3-тє вид., стереотипне. - Львів: Новий Світ-2000, 2006. - 327 с.

6. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів ВНЗ/ Олександр Решетов, Володимир Кирильчук, Зоя Стежко, Сергій Римар,. - Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2006. - 155 с.

7. Релігієзнавство: курс лекцій/ А. М. Колодний, В. М. Скиртач, Л. І. Мозговий; М-во освіти і науки України, Слов’янський державний педагогічний університет. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 267 с.

8. Титов В. Релігієзнавство: Підручник для студ. вузів/ Володимир Титов, Світлана Качурова, Олег Барабаш,; За ред. В.Д. Титова; М-во освіти і науки України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - Х.: Право, 2004. - 269 с.

9. Черній А. Релігієзнавство: Посібник/ Анатолій Черній,. - К.: Академвидав, 2003. - 351 с.

10. Чорненький Я. Релігієзнавство: теоретико-практичний курс: Навчальний посібник/ Ярослав Чорнень-кий,; Мін-во освіти і науки України, Львівський держ. ін-т новітніх технологій і управління ім. В’ячеслава Чорновола. - К.: ВД "Професіонал", 2005. - 540 с.

11. Яроцький П. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів вузів/ Петро Яроцький,; КУТЕП. - К.: Кондор, 2004. - 305 с.

загрузка...
Top