Основні тенденції розвитку духовних сил з XV- XIX століття

Вступ.

1. Основні тенденції розвитку духовних сил з XV- XIX ст.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

У загальній динаміці соціоісторичних процесів найважливішу роль відіграють чотири основні духовні сфери: релігія, наука у найширшому розумінні слова, що частково охоплює і технологію; освіта; мистецтво. В них містяться найважливіші людські ресурси розвитку на всіх рівнях — від внутрішньо особистого до регіонального і глобального. Світогляд, у свою чергу, багато в чому залежить від домінуючої ментальності. Типологія домінуючої ментальності задає соціальні форми суспільства. Серед факторів, що визначають ту чи іншу ментальність, провідну роль грала і продовжує грати релігія. Релігія — це сфера духовного життя індивіда і суспільства, в основі якої лежить специфічне відображення дійсності, що ґрунтується на вірі в існування Бога (богів), надприродного.

Таке релігійне забарвлення є визначальним для прогресистського трактування історії, по суті, аж до Нового часу. Адже, незважаючи на те, що окремі проблиски секулярного прогресистського тлумачення історичного процесу трапляються ще до завершення середньовіччя.

Оскільки релігія — одна із форм суспільної свідомості, їй притаманні ті загальні особливості, що властиві загалом суспільній свідомості й виявляються у всіх її формах.

У процесі історії об'єкти релігійного відображення змінюються. Спочатку ними були грізні сили природи, які обожнювалися. Згодом виникли суспільні сили, чужі і нерідко ворожі щодо певної людини. Вони, як і природні, обожнювались і сприймалися як потойбічні сили, що керують життям людини незалежно від її волі. Поступово грізні природні та суспільні сили втілювалися в образі богів, а згодом — в образі одного всемогутнього Бога. Виникло уявлення про надприродний світ.


1. Основні тенденції розвитку духовних сил з XV- XIX ст.

В історії релігії можна умовно виокремити три надтривалих цикли і початок переходу до четвертого (з кінця XX ст.). Якщо виходити з європоцентричних засад, то перший цикл охоплює період середньовіччя. Головним у цей період було становлення світових релігій, прагнення церкви охопити, підкорити собі духовний світ і всі сторони діяльності людини. У Європі це був період стрімкого поширення і утвердження християнства. На Сході, починаючи з VII ст., швидко поширювався іслам. На цей період припадає поширення буддизму (хоча він виник в Індії у VI—V ст. до и. е., спочатку в нього не було багато послідовників). У середньовічному суспільстві встановлюється панування релігії і релігійної моралі. Це було зумовлено потребою у наведенні більшої впорядкованості у людських відносинах. Релігійна мораль увібрала низку загальнолюдських норм, які були вироблені протягом попередніх часів (заборона вбивства, кровозмішення, замахів на власність тощо). З одного боку, в межах панування тієї чи іншої релігії створювався вельми дієвий механізм підтримки єдиного морального простору, незалежно від етнічних відмінностей та державних кордонів. З іншого боку, релігійна мораль заперечувала людські радощі, проповідувала аскетизм, рабську покірливість. Часто мали місце подвійна мораль для священнослужителів, гоніння на адептів інших вірувань, розв'язування релігійних війн тощо. Як ідеологічна основа світові релігії відіграли важливу роль у становленні державності і формуванні сильних держав — Візантійської імперії, імперії Карла Великого, Священної Римської імперії, Київської Русі, Арабського халіфату. Під впливом релігії перебували культура в цілому, наука й освіта зокрема. З одного боку, вона сприяла їх розвитку, з іншого — панував жорсткий ідеологічний диктат[13, c. 25-26].

Другий цикл був зумовлений насамперед несумісністю всевладдя релігійних догматів та гуманістичних начал епохи Відродження. Його відлік ведеться з Реформації, чий початок пов'язаний з виступом у 1517 р. доктора богослов'я Мартіна Лютера. Головними наслідками цього руху були злам диктатури католицької церкви, виникнення нових християнських віросповідань, церков, незалежних від Риму. Посилилися чинники, що сприяли зміцненню світської влади і розвиткові національних держав, виробленню нових підходів до проблем політики і права, які з часом зумовили розвиток буржуазно-демократичних свобод. Нові напрямки релігії і церкви були пристосовані до умов буржуазного суспільства і мали значний вплив на його економічне життя. Католицька церква відповіла Контрреформацією (середина XVI—XVII ст.) з її релігійними війнами, інквізицією, орденом єзуїтів, жорсткою цензурою, боротьбою з єретиками. Боротьба релігійних течій мала місце і у православній церкві, в ісламі, буддизмі.

Третій цикл обіймає період з XVIII до останньої третини XX ст. Головною тенденцією є поступова втрата світовими релігіями панування у сфері духовного життя, в політиці та економіці. Від часів Просвітництва місце релігії як стрижня духовного життя суспільства (насамперед на Заході, пізніше у деяких країнах Сходу) поступово займає ідея наукового прогресу, побудови суспільства на раціональних засадах згідно з потребами розуму, тією чи іншою доктриною. Кілька буржуазних та небуржуазних ідеологій (деякі з останніх, наприклад марксизм-ленінізм або маоїзм оголошувалися "єдино вірною наукою") справляють значний вплив на політичне, економічне, соціальне, духовне життя окремих держав та їх об'єднань. У цей час посилюється тенденція секуляризації, що почалася в Європі ще у часи Відродження і продовжилася в більш пізні часи. Секуляризація — це широкомасштабний процес послаблення, витіснення, обмеження впливу релігійних інститутів, заміни релігійної системи цінностей світською. Результатом впливу процесів секуляризації можна було б вважати загальне ослаблення релігійності у світі, особливо в XX ст. Однак, починаючи з його останньої третини, ситуація в релігійному житті людства набирає іншого вигляду.

Четвертий цикл, розпочавшись в останній третині минулого століття, продовжується і нині[9, c. 24-26].

Розглянемо у стислому вигляді характеристики найбільш впливових у сучасному світі релігій. Почнемо з найбільшої за кількістю віруючих християнської (виникла у І ст. н. е.). Вона розглядається першою тому, що саме під її впливом сформувалася європейська цивілізація (пізніше переросла у міжрегіональну західну), яка здійснює ось уже кілька століть вестернізацію решти світу. Сто років тому християни становили 34,5 % населення планети, сьогодні — 33,9 %. Щорічне їхнє зростання приблизно відповідає темпам збільшення населення Землі. Цю світову релігію, у певному розумінні, поки можна назвати "європейською", оскільки з 2 млрд християн 560 млн проживають у Європі. У Латинській Америці сьогодні нараховується 480 млн християн, в Африці — 360, у Північній Америці — 260 млн. У християнстві сформувалося три основних напрями: католицизм, протестантизм і православ'я.

Католицизм, остаточно відокремившись від православ'я у 1054 р., до початку Реформації був панівним віровченням і Церковною організацією на території Західної Європи. З початком Великих географічних відкриттів його як "істинну віру" конкістадори і переселенці з Іспанії, Португалії та інших європейських країн принесли на територію Південної Америки. Пізніше католицькі місіонери докладали зусиль у наверненні До своєї віри населення інших регіонів. Протягом століть католицизм відрізнявся суворою ортодоксальністю, догматизмом і Консервативністю. Однак його панування, що здавалося непорушним, істотно похитнула Реформація. Радикальна реакція контрреформації у вигляді релігійних воєн, розгулу інквізиції, нетерпимості до будь-яких форм інакомислення не змогли перебороти зростаючого впливу протестантських вчень та інших нових віянь у духовній сфері, повернути колишню велич католицької церкви. Ситуація змінювалася кардинально. Поступово Римська католицька церква приходить до усвідомлення необхідності оновлення, змін у взаєминах зі світом[16, c. 59-60].

Спочатку вона різко виступала проти принципу індивідуалізму і лібералістської політики, засуджувала систему вільного ринку як "гріховний лад". Тим самим католицькі діячі не просто захищали "інтереси феодальної реакції", а й відбивали настрої тих різнорідних соціальних прошарків, для яких пристосування до вимог ринкового господарства було особливо болісним, а розрив традиційних соціальних зв'язків переживався дуже гостро. Однак до середини XIX ст. католицизм відмовився від опозиційного ставлення до буржуазного ладу. Поступово його соціальні позиції почали все більше зближатися з позиціями протестантизму. Врешті-решт колена з них у тій чи іншій формі зайняла свою нішу в релігійній свідомості віруючих відповідної країни.

Протягом останнього часу змінюється ставлення до інших християн та прихильників інших релігій. Зміни відбуваються в літургії і мові богослужіння. Іншим стає погляд на мирян і ченців, на політичну і соціальну активність, навіть на одяг священиків. Показовими можуть бути такі факти. Перший: зміна переліку "семи смертних гріхів". Раніше він охоплював чреволюбство, розпусту, марнославство, гордоту, гнів, зневіру, грошолюбство. Новітній перелік виглядає так: шахрайство в бізнесі, візит до екстрасенса, читання гороскопів, пияцтво, азартні ігри, аборт, використання контрацептивних засобів, жаданий погляд на законну дружину або чоловіка.

Протестантизм сміливо протиставив себе пануванню ортодоксального католицизму. У ході Реформації XVI ст. і пізніше ним формулювалися і формувалися стимули розвитку нової соціальної системи. Нова релігійна свідомість відіграла вирішальну роль у переході західного суспільства на нову стадію соціокультурної еволюції, в утвердженні капіталістичного ладу, у виникненні техногенної цивілізації. Протестантизмом висувалися адекватні їм етичні норми господарської і побутової поведінки, були запропоновані мотивації масової підприємницької діяльності. На основі протестантської етики зароджувався і міцнішав "дух капіталізму", що мав вирішальне значення у виникненні буржуазного ладу і його успіхах на європейському та північноамериканському континентах[3, c. 49-50].

Аж до початку Реформації католицька церква вважала найбільшим злочином самостійне читання віруючим Біблії. В основі лежали причини суто економічного характеру. Заповіти Господні, тобто настанови, як треба жити, аби не потрапити до пекла, були відомі тільки священнослужителям. До них треба було йти за цим знанням і нести гроші. За самостійне читання Біблії карали четвертуванням, а донощик одержував половину майна "єретика". Головною ідеєю протестантів стало переконання: людина може спілкуватися з Богом один на один за допомогою Біблії, не потребуючи постійного посередництва церкви. Відстоювання статусу індивіда як прямого і безпосереднього слуги Господа, відповідального перед ним, стало важливим фактором розширення меж індивідуальної свободи, стимулом духовного розкріпачення особистості. Ця обставина була надзвичайно важливою для посилення індивідуалістичної спрямованості усього способу мислення і діяльності людини західної цивілізації тоді і нині.

Католицизм ставив перспективи райського блаженства або пекельних мук у пряму залежність від відносин віруючого з церквою: необхідно було суворе виконання її численних ритуальних розпоряджень і матеріальних пожертв. Навіть гріхи відпускалися за куплені індульгенції. Протестантизм відкинув такий шлях до порятунку. Замість нього він висунув на перщий план творчу мирську діяльність як сферу, де виявляється наперед визначений Богом порятунок душі. Буквально: успіх у мирських справах є ознакою богообраності. Особливе місце протестантизм відводив етиці праці. Офіційний католицизм розглядав працю як розплату за первородний гріх, як покарання, а людина праці була йому нецікавою (гідні замилування тільки подвиги в ім'я віри церковників і лицарів-хрестоносців). Протестантизм же бачив у праці найважливішу життєву цінність, священний обов'язок перед Богом, суспільством і самим собою. Перетворення ділового успіху в показник обраності тих, кому призначений порятунок, стало могутнім стимулом ефективного, раціонального господарювання, орієнтованого на одержання прибутку. А капіталізм починається тоді, коли люди прагнуть виробити щось для одержання прибутку, і прибуток не "проїдається", а знову вкладається у "справу" з метою знов-таки одержання прибутку, але ще більшого[1, c. 36-37].

Серед цінностей протестантської етики крім працьовитості були також чесність у стосунках з партнерами, святенність і недоторканність власності, ініціатива і відповідальність, прагнення до постійного професійного вдосконалювання, ощадливість і дбайливість. Проповідувався також "активний аскетизм", тобто вміння задовольнятися малим, обмежувати себе найнеобхіднішим. Розкоші, бездіяльність, потурання своїм слабкостям засуджувалися. У примноженні багатства протестанти вбачали свідчення успіху, підтвердження того, що благочестива праця є богоугодною. Збагачення стає релігійно-етичною місією, якій все має бути підпорядковано. Праця постійно примножує надбання віруючого, йому не можна ніколи насолоджуватися життям, аби не втратити своє благочестя. Для такого менталітету час набуває буквальної цінності як фактор збагачення: "час — гроші". Свято, навпаки — марнування часу. Через це у протестантських країнах було скасовано численні свята. Отже, головна історична заслуга протестантизму полягає в тому, що його ідеї сприяли формуванню ринкової системи і відповідного їй менталітету, стимулювали економічне зростання.

Вільнодумство середньовіччя мало свої особливості. Воно спиралося на атеїстичні традиції критики релігії античного суспільства, експериментальний метод вивчення явищ природи і дані природничих наук, раціоналістичний підхід до аналізу богословської літератури, зокрема Біблії та Корану. Вільнодумство нерідко виступало у формі деїзму, пантеїзму і концепції «подвійної істини».

Багато ідей, спрямованих проти релігійних догм, розвивалися в епоху середньовіччя в руслі богословської схоластики, зокрема таких її крайніх течій, як номіналізм і натуралізм. Представники цих конкуруючих течій у богословській схоластиці неоднаково оцінювали співвідношення загальних категорій і конкретних речей. Реалісти твердили, що категорії існують об'єктивно, і є первинними, а речі, явища — вторинні. Номіналісти відкидали об'єктивність категорій, вважаючи, що предмети та явища мають об'єктивний характер, оскільки вони існують реально. Тим самим вони мимоволі ставали виразниками матеріалістичних ідей. Наприклад, Дуне Скот (1265—1308), посилаючись на могутність Бога, доводив, що матерія здатна мислити. На цій основі він розмежував філософію і теологію, на перше місце висунув вольове начало в діях людей. За словами К. Маркса, «він змусив теологію проповідувати матеріалізм»[6, c. 92].

Незважаючи на негативне ставлення церкви до античної культури, атеїстичні традиції античного суспільства продовжували існувати при феодалізмі у прихованій формі. Наприклад, у XV— XVIII ст. в Європі була поширена ідея хибності християнства, іудаїзму та ісламу. Вона ґрунтувалася на тому, що релігія — це продукт витвору талановитих людей, особливо хитрих державних діячів, аби в корисливих цілях обдурювати своїх підлеглих. В анонімному трактаті Христос, Мойсей і Магомет оголошувались «великими шарлатанами». Антична ідея земного походження релігії в епоху середньовіччя стала одним із засобів боротьби з світовими релігіями.

У протестантизмі споконвічно було кілька самостійних напрямків, головні з яких — лютеранство і кальвінізм. Однак у сучасному світі не менше 25 тисяч рухів можуть бути визначені як протестантські. І ця цифра постійно збільшується. Протестантизм нині стає найбільш строкатим, суперечливим, але і найбільш динамічним християнським анклавом, що не має чітко окреслених меж[12, c. 53].

Православ'я — один з найдавніших напрямків у християнстві. Воно виникло з поділом у 395 р. Римської імперії на Західну і Східну. Богословські основи визначилися у Візантії у IX—XI ст. Як самостійна церква остаточно оформилося в 1054 р. Поступово православ'я розділилося на декілька автокефальних (незалежних, самоврядних) церков, що стало джерелом численних суперечок. Так, протягом останніх ста років відбувалися і продовжують відбуватися невпинні конфлікти навколо надання автокефалії для Болгарської, Албанської, Грузинської, Польської, Американської, Української православних церков[15, c. 14].

Східнохристиянська конфесія є надзвичайно консервативною1. Православна свідомість орієнтована на аграрно-патріархальне суспільство, у ній чітко простежується антибуржуазність. Можна говорити про "непрактичність" східного християнства. Це почасти пояснюється тим, що в нього із західним християнством різні духовні типи. У західному християнстві — петровський духовний тип. Апостол Петро — особа дієва, активна, практична, заповзятлива, орієнтована на зовнішнє практичне життя, на вирішення "земних" проблем. У православ'я — іоаннівський духовний тип. Апостол Іоанн більше тяжів до внутрішнього споглядального життя (одна з провідних рис східного менталітету), ніж до зовнішнього практичного. Тому найвищою є праця молитовна і споглядальна. У православ'ї інтерес до практичного, господарського життя витіснився орієнтацією на вічне і позачасове, пошуками абсолютного добра і абсолютної правди.

У період середньовіччя мусульманський Схід переживав розквіт, за рівнем культури багато в чому випереджаючи європейські країни. Однак поступово намітилися ознаки відставання і застою. До XVIII ст. першість Заходу стала незаперечною. Навіть у наші дні серед вчених світу всього 1 % становлять мусульмани. В одному Ізраїлі більше вчених, ніж у цілому мусульманському співтоваристві[14, c. 31].


Висновки

В основі зовнішніх проявів у будь-якій сфері діяльності людей лежить внутрішній духовний стрижень, який і визначає відмінності.

Можна зазначити, що релігія є сферою духовного життя суспільства, соціальної групи, особи, способом практично-духовного освоєння світу та сферою духовного виробництва. Релігія — явище багатогранне. Вона є виявом сутності суспільства, аспектом життєдіяльності людини і суспільства, що складається історично; способом існування і подолання людського відчуження; формою відображення дійсності; феноменом культури; певною соціальною підсистемою.

У східних релігіях Бог, Світ і Людина — це по суті одне і те саме. Світ є божественним, упорядкованим через божественний Світовий Закон, який не залежить ані від людей, ані від божеств. Але цей закон визначає походження, зміст і порядок речей у світі, місце кожної людини, долю всього світу і долю кожного індивіда. Кожна людина — це лише структурна частинка такого світу.

У західних релігіях Бог, Світ і Людина — це різні інстанції. Світ створений Богом-творцем, залежить від нього, може бути Богом знищений. Але сам світ не має внутрішнього божественного змісту. Тобто світ не є божественним. Людину створено Богом з праху земного: її фізична природа така сама, як і у решти світу. Але вона створена за образом і подобою Божою і має від Бога безсмертну душу. Виходить, що людина хоч і не рівна Богові, бо є тільки його творінням, але має дещо близьке до нього. Це значить, що людина стоїть над світом, але під Богом і через це не включається в якусь божественну структуру. Вплив релігій на історичний розвиток зумовлюється також відмінностями у способах ставлення до світу, які формують настанови, що визначають напрямок життєдіяльності, вектор соціальної дії.


Список використаної літератури

1. Баранников В.П., Матронина Л.Ф. Динамика религиозности в информационном обществе // Социологические исследования. — 2004. — № 9.

2. Білорус О. Соціоісторичний аспект релігійності людства // Політичний менеджмент. — 2004. — № 1.

3. Виговсъкий Л. А. Функціональність релігії: природа і вияви.— Хмельницький, 2004.

4. Еленский В. Христианство и век // Зеркало недели. — 2000. — №6.

5. Єленський В. Релігія після комунізму. — К., 2002.

6. Ерасов Б.С. Культура, религия и цивилизация на Востоке: Очерк общей теории. — М., 1990.

7. ЛобжанидзеА.А. Этногеография и география религий: Учеб. пособие для студ. вузов. — М., 2005.

8. Лубський В.І., Козленке В.М., Горбаченко Т.Г. Соціологія релігії. —К., 1999.

9. Лубський В. Історія релігій. — К., 2002.

10. Мирский Г. Исламская цивилизация в глобализирующемся мире // Мировая экономика и междунар. отношения. — 2004. — № 6.

11. Наумкин В.В. Исламский радикализм в свете новых концепций и подходов // Восток. — 2006. — № 1.

12. Паращевін М.А. Інтегративна роль релігії: історико-соціологічний нарис. — К., 2004.

13. Рашковский Е. Религиозная сфера и интеллектуальные ресурсы человеческого развития // Мировая экономика и междунар. отношения. — 2002. — № 10.

14. Рашковский Е. Ислам в динамике глобальной истории // Мировая экономика и междунар. отношения. — 2004. — № 6.

15. Религии мира и мир религий (интервью с доктором исторических наук А. Уткиным) // Наука и религия. — 2004. — № 11.

16. Рязанова Л. Релігійний ренесанс: спроба соціологічної діагностики //Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2001. — №4.

17. Суперфин Л. Религия в индустриальном и постиндустриальном мире // Вопр. экономики. — 1993. — № 8.

загрузка...
Top