Джайнізм: минуле і сучасне

Вступ.

1. Особливості джайнізму.

2. Поширення та основні вчення джайнізму.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Джайнізм - одна з найбільш відомих релігій Індії. Звичайно вважається, що джайнізм виник в VІ столітті до н.е., однак є підстави думати, що корінь цієї релігії більш давній.

Джайнізм виник на північному сході Індії, в областях добрахманістсько-ведійської культури, а потім поширився по всій Індії, ніколи не виходячи за її межі.

Назва релігії походить від ім'я пророка Джини, (відомого також як Вардхамана й Махавира) шанованого як засновник релігії. В основу філософії джайнізму лягла Триратна - навчання Джини, що складається із трьох "правильних" основ буття: правильного бачення, правильного знання й правильного поводження. Першим систематизатором джайнізму є Умашвати.

У джайнізмі чітко простежується конфлікт із кастовою системою, пов'язаної із брахманізмом. По джайнізму, досягти порятунку може кожна людина, незалежно від стану й кастової приналежності.

Джайнізм, як і однаковий з ним по спрямованості буддизм, у центр своєї доктрини поставив проблему буття особистості. На відміну від буддизму, джайнізм відрізняє менша внутрішня цілісність, більше тісний зв'язок з брахманізмом, що обумовила в ньому присутність рис догматизму й ритуалізму.

В основі джайнізму лежить твердження визначального значення двох вічних, нестворених і непорушних субстанцій (таттв): дживи й адживи, що виступає в якості пудгали, акаши, часу, дхарми й адхарми. Залежно від ступеня зв'язаності з адживой, джива, що визначає процес взаємодії між сутностями, з'являється у двох формах буття: зробленому й недосконалому.


1. Особливості джайнізму

Коли в VI ст. до н.е. брахманізм через ускладненість культу перестав задовольняти релігійні потреби індійців, а внутрішні закони розвитку релігій вимагали поглиблення його філософського змісту, в країні посилилися релігійні пошуки, наслідком яких стало утворення буддизму. Але у східній частині Північної Індії процес взаємної асиміляції автохтонів з арійськими прибульцями мав свої особливості: елементи місцевої культури явно переважали, що зумовило особливу тенденцію релігійного розвитку, яка виявилася в утворенні нової релігії — джайнізму. Назва походить від імен Махавіра ("великий герой") і Джіна ("переможець"), які були надані проповіднику Вардхаману — засновникові цієї релігії.

Джайнізм і буддизм виникли майже одночасно, але в середині І тис. до н.е. джайнізм був більш поширений. У VI ст. до н.е. він поширився навіть на Південну Індію. Дехто з учених твердить, що Будда і Махавіра — одна особа, а буддизм і джайнізм — різні гілки одного вчення.

Започаткував нову релігію Вардхаман Махавіра (599— 527 до н.е., за іншими джерелами, — 477 і 487 до н.е.). Його вважають достовірною особою. Належав до варни кшатріїв, до 30 років жив у сім'ї можновладця. Потім впродовж 12 років був пустельником без одягу й їжі. У 42-річному віці отримав визнання як переможець пристрастей (джайн), як вільний від світу (ніргрантх). Його послідовників стали називати джайнами, ніргрантхами. Щоправда, джайни вважають Махавіру 24-м тиртханкаром (засновником віри), а першим — Рімбаха, який жив, коли ще не вміли готувати їжу. У нього було одинадцять безпосередніх учнів — ганадхарів, яких джайни вважають святими. Але ці уявлення є міфологічними. Общину джайнів створив нібито 23-й тиртханкар Паршва, який проповідував чотири істини: не вбивай нічого живого (звідси вегетаріанство джайнів), не кради, будь чужим для мирських справ, будь правдивим, будь аскетом. Махавіра сюди додав цнотливість монахів.

Община джайнів складалася з монахів і мирян. Монастирів у джайнів не було. Монахи жили біля міст в лісах, печерах, щоб миряни бачили їхнє аскетичне життя. Миряни мусили дотримуватися подружньої вірності, обмежувати свої потреби, один день на місяць жити, як монахи, і протягом усього часу годувати монахів.

Ще за життя Махавіри джайнізм набув великого поширення. Згодом у ньому стали виникати нові течії. Але приблизно в III ст. до н.е. сформувалися дві: светамбари (носили тільки білий одяг) і дигамбари ("одягнені простором" — ходили голими, як колись Махавіра). Джайнізм поширений переважно серед міського населення, яке займалося лихварством і гендлярством (джайни давно відмовилися від землеробства, щоб обробляючи грунт не шкодити живому).

Общини джайнів очолюють ачарії. Вони поділяються на групи, підгрупи тощо. Багато з них мають окремі храми, каплиці, релігійні школи, в Кожній свої аскети. За порушення релігійних правил винного, навіть коли це аскет чи ачар'я, виключають з общини. Вступ до груп вільний, без кастових обмежень.

Священні книги джайнів містять повчання Махавіри, доповнені його послідовниками. Собор джайнів в м. Паталіпутрі в III ст. до н.е. об'єднав ці повчання в 12 частин (анг), але згодом останню ангу було втрачено. В V ст. собор в м. Валабхі перередагував 11 анг, що залишилися, але диганбари не визнали цього. Твір цей зветься "Сіддханта" (від сіддхи — досконалий). Книги написано загальнодоступною на той час мовою пракріті. З VII ст. н.е. джай-ністська література користується лише санскритом[8, c. 146-148].

Джайнізм має низку спільних положень з буддизмом: віра в перевтілення душі, вчення про карму, в те, що добрі справи врятують душу людини від подальших перевтілень, віра в обов'язковість періодичних з'явлень пророків і богів, які зміцнюватимуть релігію і посилюватимуть її вплив.

Основою джайнізму є вчення про дживи (живі істоти), які існують у недовершеному та довершеному буттях. Недовершене буття дживи — це з'єднання душі з тілом, яке, оточивши душу, прирікає її на страждання. Різні ступені єднання духовного з тілесним становлять ієрархію живих істот, на вершині якої люди та боги. Над богами — дживи, вільні від тіла й від матеріального. Перехід з нижчих щаблів ієрархії до вищих відбувається відповідно до аскетичних заслуг з'єднаної душі з тілом, коли знищується тілесний елемент. Можна і проминути якусь ланку, але через тіло людини перехід обов'язковий. Саме на цьому етапі джива виявляється в особі тиртханкари.

Джайни заперечують авторитет Вед, жертвопринесення тварин, концепцію створення світу богами, вважаючи, що світ одухотворений і потребує дбайливого ставлення до себе. Вони заперечують варни — всі люди рівні. Людина є вмістилищем божественного. Бог єдиний, найвищий, найблагородніший і найповніший вияв сил, існуючих у душі людини. Душа може бути врятована за допомогою правильних віри, знання і поведінки. Джайнізм високо цінує аскетизм в усіх його формах, заохочує пустельництво. Джайністи гуманно ставляться до жінок, допускають їх до чернецтва, дозволяють читати священні книги і брати участь у молитовних зборах.

У джайнізмі порівняно з брахманізмом значно спрощений культ. Молитовні зібрання проводять для читання священних текстів. Нескладні й ритуали, в яких віруючі беруть участь оголеними.

Предметами обожнення є статуї тиртханкарів. У дигамбарів — зображення голих чоловіків, у светамбарів — статуї, обтягнуті тканинами з коштовним камінням. Віруючі приносять їм жертви квітами, плодами, солодощами, рисом, тричі обходять їх, читаючи молитви. Щодня жрець обливає статую молоком чи ароматизованою водою[8, c. 44-45].

Джайністи поділяють пізнання на пратьякша, або безпосереднє( отримується негайно) і парокша, або опосередковане(отримуване за допомогою якого-небудь іншого виду пізнання). До парокша належать

Маті-джняна (звичайне чуттєво-логічне пізнання, що отримується за допомогою звичайних засобів чуттєвого сприйняття) - це пізнання за допомогою індрій(відчуттів) і розуму, який називається аніндрія, щоб відрізнити його від відчуттів. Перш ніж досягти маті-джняни ми завжди спочатку отримуємо тілесне уявлення.

В маті входять смріті (пам'ять), санджня або пратьябгіджня (пізнавання), чуріта або тарка (індукція, заснована на спостереженні), абгінібодга або анумана (дедуктивний умовивід)

Шруті-джняна (свідоцтво) – це пізнання, що отримується за допомогою знаків, символів або слів.

Шруті-джняна буває чотирьох видів: лабдгі (асоціація), бгавана (увага), упайога (розуміння) і ная (аспекти значення речей).

Такими видами пізнання як маті та шруті володіє кожен індивід.

До пратьякша входять

· Авадгі (безпосереднє пізнання речей, навіть віддалених в часі і просторі) – пізнання, що отримується за допомогою яснобачення.

· Манаг-парьяя (безпосереднє пізнання думок інших)

· Кевала (досконале знання, що охоплює всі субстанції і їх модіфікації).Це всезнання, не обмежене ні простором, ні часом, ні об'єктом. Для досконалої свідомості вся реальність зрозуміла. Таке пізнання, яке не залежить від відчуттів і яке можна лише відчути, але не можливо описати. Воно можливе лише для вільних Душ, що очистилися.

Таким чином, джайністи визнають п'ять видів пізнання: маті, шруті, авадгі, манаг-парьяя і кевала. Першим трьом властиво помилятися, тоді як останні два не можуть бути неправильними. Джайністи стверджують, що у конкретний момент може діяти лише один вид пізнання.

Джайнізм, як і однаковий з ним по спрямованості буддизм, виступає проти крайностей ритуалізму й абстрактного догматизму брахманічної касти й у центр своєї доктрини ставить проблему буття особистості.

В основі джайнізму лежить проголошення ключового значення двох вічних (нестворених і непорушних) субстанцій, або сутностей (таттв). Це джива (душу, взагалі живе), основною властивістю якої є свідомість, і аджива ( не-душу, взагалі неживе), що виступає у вигляді пудгали (або матерії), акаши (або простору), кали (часу), дхарми й адхарми (ефіру, що створює умови для виникнення руху, і ефіру, що створює умови для його припинення). Залежно від ступеня зв'язаності з адживой, джива, що визначає процес взаємодії між сутностями, з'являється у двох формах буття: зробленому й недосконалому. У стані недосконалого буття джива, перебуваючи в з'єднанні з матерією, втрачає свої потенційні якості й валить у стан страждання. У стані зробленого буття, звільняючись із полону матерії й виявившись здатної управляти своїм буттям, джива переходить у стан блаженства - стан нірвани або мокші (звільнення). Матерія в джайнізмі - один з різновидів адживи, що володіє якостями відчутності, звуку, заходу, кольору й смаку. Матерія атомарна, доступна органам почуттів, піддана змінам, не має початку й кінця й не є результатом божественної творчості. Крім того, існує ще тонка, так звана "кармічна матерія", що спричиняється зв'язок душі з тілом. Єдиної душі, або вищого Бога, немає: у світі існує величезна й незмінна кількість душ, втілених у живих істот або невтілених. Душі, як і матерія, ніким не створені, існують споконвічно й завжди. Усяка душа потенційно всевідаюча, всепроникаюча й всемогутня, але її можливості обмежені конкретним тілом (як уже говорилося вище), у якому вона живе. Відповідно двом видам буття дживи, джайнізм визнає пізнання недосконале - безпосереднє й опосередковане - і зроблених, інтуїтивних, доступне тільки вільному від уз матерії. Визнаючи в цілому адекватність пізнання предмету, джайнізм одночасно затверджує відносність пізнання, можливість безлічі точок зору, за допомогою яких може розглядатися реальність. Із цим зв'язаний "діалектичний" метод джайнізму - сйадвада.

Вирішальну роль у переході буття з недосконалого стану в зроблене грає етичне виховання особистості. На відміну від буддизму джайнізм наполягає на обов'язковості твердих моральних норм. Наслідком цього є підкреслення джайнізмом розходження між ідеальним і звичайним станом, релігійною й світською мораллю. Ретельна розробка правил і зовнішніх форм аскетичного поводження й вимога найсуворішого їхнього дотримання (зокрема принципу ахимсы - неспричинення найменшої шкоди живому) - характерна риса етичної системи джайнізму.

Визнавши одиницею свого плюралістичного универсума не текуче, а що стало, не діяльність, а субстанцію, джайнізм у відмінності від буддизму строго онтологічний, однак у відмінності від брахманізму він дуалістичний. В основі цієї проміжної філософської позиції джайнізму лежить одночасно заперечення - як у буддизмі - незмінного початку (розумності речей) і визнання - подібно брахманізму - цього початку. У результаті це приводить до визнання діалектичності існуючої реальності, її здатності робитися розумної, оскільки рушійною причиною цього перетворення визнана моральна активність людської особистості (що підкреслюється крайнім аскетизмом). Джайнізм, як і буддизм, затверджує в остаточному підсумку іманентність божественного людині при визнанні рівності всього існуючого.

Джайнізм не вийшов за межі Індії, хоча й поступився у конкуренції буддизмові. Він поширений серед гендлярів і лихварів, яких єднає у впливову економічну силу. Через численні культові розбіжності єдиної джайністської церкви не існує, але внутріджайністські зв'язки дуже ефективні. Джайнізм дав імпульс своєрідній культурі, найпомітнішими в якій є література та архітектура[9, c. 106-109].

2. Поширення та основні вчення джайнізму

Джайнізм майже не існує за межами Індії, і навіть у самій Індії нараховується не дуже багато послідовників (біля півтора мільйони чоловік). Але зовнішній вплив ідеї джайнізму непропорційно великий.

Засновником джайнізму вважається Махавира - "великий герой", на прізвисько Джина - "переможець". Одні вважають джайнізм сектою індуїзму, інші - окремою релігією. Дехто з учених твердить, що Будда і Махавіра – одна особа, а буддизм і джайнізм – різні гілки одного вчення. Але точно відомо, що обидва віровчення спочатку були внутрішніми реформаторськими течіями індуїзму.

Махавіра походив з касти правителів (кшатриїв) і вів розкішне, повне надмірностей життя до 30 років, коли він раптово прийшов до думки про самовдосконалення. Провівши 12 років в умертвінні плоті і медитації, без одягу та їжі, Махавіра при житті досяг стану нірвани. У 42-річному віці отримав визнання як переможець пристрастей (джайн), як вільний від світу (ніргрантх). Останні 30 років життя він провів у виді якоїсь всевідаючої істоти (кевали), навчаючи своїх послідовників, яких стали називати джайнами та ніргрантхами.

До кінця життя Махавіра заснував кілька великих монашеских громад, одна з яких зберегла його навчання і продовжувала існувати після смерті. Згодом джайнізм розділився на три секти:

· перша секта - Дигамбарів (небесних одягів) відмовилася від носіння одягу взагалі;

· друга секта - Шветамбарів (білих одягів) дозволяла своїм послідовникам носити одяг, але тільки чисто-білий;

· третя секта - Станакаваси, згодом перетворилася в реформаторську течію, яка боролась проти поклоніння ідолам серед джайнів.

У кожній з цих трьох галузей джайнізму свій власний звіт священних книг. Загальна назва священних книг джайнів – Агами (наставління). Священні книги містять повчання Махавіри доповнені його послідовниками. Число книжок коливається від 33 до 84, в залежності від секти.

Джайни вірять, що їхня релігія древніша за самий індуїзм, тому що Махавіра був 24-им і останнім тиртханкаром (святим, що пізнав чесноту). Джайни вважають, що до Махавіри було ще 23 таких "святих", і початок їхньої релігії було покладено в далекій стародавності найпершим з них, по імені Ришабха. У нього було одинадцять безпосередніх учнів – ганадхарів, яких джайни вважають святими. Общину джайнів створив нібито 23-й тиртханкар Паршва, який проповідував чотири істини:

· не вбивай нічого живого;

· не кради і не визнавай мирських справ;

· будь правдивим;

· будь аскетом.

Махавіра долучив сюди ще цнотливість монахів. Таким чином, Махавіра був, на їх думку, організатором, систематизатором та реформатором, але не засновником релігії [1, c. 67-69].

Община джайнів об`єднувала монахів і мирян. Монастирів у джайнів не було. Монахи жили біля міст у лісах, печерах, щоб миряни бачили їхнє аскетичне життя. Миряни мусили дотримуватися подружньої вірності, обмежувати свої потреби, один день на місяць жити як монахи, і протягом усьго часу годувати монахів. Ще за життя Махавіри джайнізм набув великого поширення.

Ціль усіх джайнів у тім, щоб стати джинами (переможцями), подібно Махавірі - тільки так, вважають вони, можна позбутися від безкінцевого циклу перевтілень. Джайнізм можна назвати атеїстичною релігією тому, що це навчання заперечує існування Верховної Істоти або Творця; крім того, джайни взагалі не вірять в існування надприродних сил. Індуських богів вони визнають як істот не набагато більш могутніх, ніж людина.

Заперечуючи все надприродне, джайни виробили гуманістичний погляд на порятунок. Людина повинна покладатися тільки на свої сили та здібності. Нерозумно сподіватися на допомогу ззовні. Нескінченних страждань життя, безкінцевих перевтілень можна уникнути лише за допомогою самодисципліни й аскетичного способу життя. Відповідно до навчання джайнів, всесвіт ніким не створений й існує вічно. Всесвіт складається з двох незалежних і вічних початків - живого (джива) і неживого (аджива). Живе є душа, а неживе є речовина, матерія. Джайни вірять, що навіть комахи, рослини, вогонь, вода, земля і вітер мають живі душі.

Не пояснюючи, як це відбувається і чому, джайни стверджують, що кожна джива (жива душа) постійно зв'язана з адживой (неживою речовиною) через карму, безтілесну, невідчутну матерію, що підтримує зв'язок живого з неживим. Порятунок - кайвалья - це процес відділення душі від речовини, звільнення живого від неживого; досягається таке відділення тільки порятунком душі від вже існуючої карми і недопущенням проникнення нової. Монашеска організація джайнів призначена саме для того, щоб запобігти проникненню нової карми за допомогою спеціальних обрядів і особливих умов життя.

Суть джайнізму – це три основи, "три дорогоцінних камені": правильне знання, правильна віра і правильне поводження. Правильне знання - розуміння філософії джайнів. Правильна віра - довіра до усьому, що написано у священних книгах джайнів. Правильне поводження містить у собі кілька принципів, найважливіші з яких - неспричинення зла і непротивлення до зла (ахімса) і аскетичний спосіб життя (тапас).

Джайни довели принцип неспричинення зла до такого абсурду, що він став найбільш відомою характеристикою їхньої релігії. Монахи-джайни підмітають перед собою дорогу, щоб не убити випадково якої-небудь комахи. Вони проціджують усю воду, що п'ють, і уважно досліджують усю їжу перед тим, як її з'їсти. Джайни строго дотримуються вегетаріанства, але і при цьому висловлюють співчуття, тому що фрукти, овочі і горіхи, на їхню думку, теж мають живу душу. Тому щодня вони каються в зроблених гріхах і намагаються грішити якнайменше, поїдаючи тільки нездатних почувати "живих істот". Тому що майже будь-яка робота зв'язана з ненавмисним убивством чогось живого, джайни, що серйозно відносяться до своїх переконань, вибирають професії, що відповідають їх вимогам (наприклад, банківського службовця або страхового агента).

Хоча самогубство суперечить джайністському принципові неспричинення зла, вищим актом аскетизму в джайнів вважається вмерти голодною смертю, не приймаючи їжі. Вони думають, що в такий спосіб здобувають звільнення або святість.

Є й інші принципи правильного поводження: цнотливість, правдивість, байдужність до подій і цінностей матеріального світу; джайни не крадуть і не беруть на себе зобов'язань[3, c. 6-7].

Якщо релігію джайнів оцінювати з біблійних позицій, то можна виділити декілька аспектів:

· джайнізм - релігія егоцентрична, зосереджена скоріше на людині, ніж до Бога. Джайни повністю заперечують усе надприродне, розглядаючи всесвіт, як щось вічне, ніким не створене, існуюче саме по собі і складене з двох протилежних початків - речовини і душі, мертвого і живого. У релігії джайнів немає місця для Особистісного Бога.

· джайни не призивають до жалю і милосердя, їх цікавить тільки дотримання визначених правил. Порятунок досягається навіть не моральними якостями, а безпомилковим дотриманням ритуалів. Тому монашеська система джайнів - одна з найсуворіших організацій світу, що вимагає беззаперечного підпорядкування від своїх членів.

· джайнізм - це скоріше механічне виконання обрядів, ритуалізм, ніж духовний взаємозв'язок; це не звільнення, а підпорядкування волі. Кожен джайн надзвичайно турбується про самого себе, до всіх інших йому немає справи.

· у релігії джайнів чітко виявляються песимізм, безнадійність і відсутність позитивного стимулу.

· серед джайнів немає місця слабкому, каліці, дитині. Тільки сильні знаходять порятунок.

· усі зусилля джайнів закінчилися соціальним і духовним крахом. Джайнізм виявився нездатний знищити кастову систему, очистити храми від ідолів і перемогти багатобожжя, що джайни, в принципі, відкидають. У дійсності джайни поклоняються і моляться 24-м тиртханкарам, і храми їхні повні ідолів.

Більшість джайнів живуть в Індії, і якщо комусь з нас доведеться зустрітися з ними, необхідно знати деяку культурну специфіку. Вони заснували "Всесвітню місію джайнів", організацію, задачею якої є поширення джайнізму в інших країнах, головним чином, за допомогою літератури. Англійською мовою існує багато джайнистской літератури; у ній особливо підкреслюється принцип "правильного поводження " [2, c. 135-136].

Для західної культури характерний практичний склад розуму; тому не дивно, що ідеї джайнів - у тім, що відноситься до повсякденного життя - придбали деяку популярність у країнах Заходу. Якщо Вам доведеться зустріти людину, що відчула сильний вплив джайнізму, пам’ятайте наступне:

1. Концепція неспричинення зла (ахімса) нездійсненна на практиці - людина, хоче вона того чи ні, убиває мільйони живих організмів, і уникнути цього неможливо. Джайни проціджують воду, щоб не проковтнути разом з нею дрібних комах, але з кожним ковтком води ми поглинаємо мільйони мікроорганізмів. Таким чином, зупинити проникнення нової карми просто поза людськими силами. З іншого боку, швидко умерти від спраги і голоду ще не означає, на думку джайнів, знайти звільнення. Деякі джайни бачать це протиріччя і намагаються обійти його за допомогою щоденних покаянь. Але кому й у чому вони каються?

2. Навчання джайнів не містить ясної й осмисленої системи авторитетів. Три секти джайнів не згодні між собою з приводу того, які зі священних книг варто вважати канонічними. Жодна з цих книг не була записана в остаточному виді впритул по 500 р. до н.е, коли після смерті Махавіри пройшло вже біля тисячі років.

3. Цікаво, що тепер джайни заявляють: ахімса, принцип неспричинення зла, є ні що інше, як навчання про всеосяжну любов. Це твердження не можна знайти в їхніх священних книгах; з іншого боку, у сучасній джайністскій літературі можна чітко простежити вплив християнских ідей. Насправді, усі розпорядження джайнізму носять заборонений характер, і ця релігія може залучити тільки людей аскетичного складу.

4. Проблема гріха важлива в релігії джайнів, хоча вони відносяться до неї і визначають її інакше, ніж християни. Але саме тут знаходиться точка дотику християнства з джайнізмом і на цьому ґрунті можна вступити в контакт. Питання в тім, чи здатний грішник сам очиститися від своїх гріхів, ведучи аскетичний спосіб життя і не заподіюючи зла?

Проте джайністске вчення і сьогодні має не мало прихильників (кілька мільйонів прихильників, в основному приналежних до торговельних і ремісничих кіл, тому що ахінса унеможливлює для джайна землеробство), і впливає в сучасній Індії на культурне, релігійне і політичне життя країни [6, c. 95-96].


Висновки

Одна з найбільш організованих і впливових релігій Індії, що одержала свою назву по ім'ю її засновника Джини Махавіри. За свою довгу історію джайнізм створив значну літературу на пракриті, санскриті й новоіндійських мовах, що, крім канонічних текстів і коментарів до них, включає трактати по логіці й епистемології, політиці й праву, граматиці й поетиці, а також епічну й дидактичну поезію й гімнографію.

Джайнізм виник в 5 ст. до н.е. у шраманський період індійської цивілізації на північному сході Індії (Магадха, совр. Бихар) як громада послідовників Джини, що реформував орден Паршви, додавши до його приписань практику сповіді й, імовірно під впливом адживиков, додаткова обітниця наготи й вегетаріанський ригоризм. Йому ж належало встановлення практичної доктрини у вигляді "філософії дії", що протистояла розповсюдженому в його час фаталізму, і розробка шляхи звільнення через непорушення-ненасильство (ахимса) і інші обітниці. Крім того, Джина здійснив розподіл організації своїх послідовників - як чоловіків, так і жінок - на чернечу й мирську громади, які ділилися на групи, очолювані керівниками (ганадхари), першим з яких був Гаутама Індрабхуті.

З 6-7 ст. під впливом індуїзму починається активне будівництво храмів. Архітектурні пам'ятники свідчать про значне поширення джайнізму в Гуджарате й у Центральній Індії (найбільш яскраві свідчення - комплекси в Шравана Белаголе й Айхоле); джайнізм став досить популярний і на півдні - у Карнатаке й Тамилнаде. Хоча в 10-12 ст. індуїсти серйозно потіснили джайноі у південних регіонах, джайнізм продовжував утримувати тут свої позиції. На відміну від буддизму, він не був "усунутий" і після мусульманського вторгнення й пізніше знайшов способи адаптації до правління Моголів. У цей час шветамбари втримують гарні позиції на півночі, дигамбари - на півдні.

Переказ джайнізму "записується" як єдність "трьох скарбів" (триратна) - правильних поглядів, пізнання й поводження. Правильні погляди припускають погляд на мир як реальну (джайнам не властивий ілюзіонізм) множинність активних духовних субстанцій (дживы), які у своєму щирому стані наділені всевіданням і всемогутністю, але якимсь образом піддаються припливам тонкої кармічної матерії (асрави), що обумовлює їх "поневолювання" (бандха). Вони населяють три світових регіони - інфернальний, земний і небесний (залежно від їхніх колишніх дій), які відроджуються й руйнуються в незліченні світові періоди й мають потребу в більших зусиллях для відновлення свого автентичного стану. Боротьба з кармами за допомогою особливих вправ, споглядальної практики й суворого аскетизму становить сотеріології (вчення про порятунок). Розходження між мирянами й ченцями полягає в тім, що другим доступні завершальні етапи релігії самопорятунку, тоді як першим - лише початкові її стадії. У цьому джайнізм виявляє значна подібність із класичним буддизмом і відрізняється від більше демократичного буддизму махаяни. Однак з останнім його зближає включення в сотеріологію, під впливом індуїзму, храмового культу (пуджа) і шанування героїв-тиртханкаров ("творці броду через океан сансари").

Особливості джайнської сотеріології позв'язані в першу чергу з тим, що карма, від якої покликана звільнитися душу, мислиться більше "матеріально", чим у брахманістів і буддистів. Це - найтонша матерія, що утворить одне з "тіл" душі, що росте в результаті постійного припливу нових карм. Джайнський шлях до звільнення пов'язаний з поетапним припиненням плину цього припливу, а потім з руйнуванням самої його умови - "кармічного тіла".


Список використаної літератури

1. Келим Л. Индия. Джайны приспособляются к глобализации //Азия и Африка сегодня. - 2008. - № 1. - C. 66-71

2. Кислюк К. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів вузів/ Костянтин Кислюк, Олег Ку-чер,; Нар. укр. акад.. - 3-є вид., перероб. і доп.. - К.: Кондор, 2004. - 643 с.

3. Крижанівський О. Релігія стародавньої Індії //Історія України. - 2001. - 16 квітня. - C. 6-8

4. Лубський В. Релігієзнавство: Підручник для студ. вуз./ Володимир Лубський, Василь Теремко, Марія Лубська,. - К.: Академвидав, 2002,, 2003. - 431 с.

5. Релігієзнавство: курс лекцій/ А. М. Колодний, В. М. Скиртач, Л. І. Мозговий; М-во освіти і науки України, Слов’янський державний педагогічний університет. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 267 с.

6. Релігієзнавство: курс лекцій/ В. Л. Петрушенко, О. П. Петрушенко, М. П. Ска-лецький та ін. - 3-тє вид., стереотипне. - Львів: Новий Світ-2000, 2006. - 327 с.

7. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів ВНЗ. - Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2006. - 155 с.

8. Семенова В. Джайнизм. Смертельный путь к освобождению // Наука и религия. - 2002. - № 2. - C. 44-45

9. Титов В. Релігієзнавство: Підручник для студ. вузів/ За ред. В.Д. Титова; М-во освіти і науки України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - Х.: Право, 2004. - 269 с.

10. Черній А. Релігієзнавство: Посібник/ Анатолій Черній,. - К.: Академвидав, 2003. - 351 с.

загрузка...
Top