Даосизм в релігійних традиціях Китаю

Вступ.

1.Сутність та походження даосизму.

2. Елементи релігійної організації в даосизмі

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Даосизм (кит. Дао цзя або дао цзяо), китайська релігія і одна з основних релігійно-філософських шкіл. Виник в сер. 1-го тис. до н. е. На основі вірувань шаманського характеру. Філософії даосизму притаманні натуралізм, зачаток примітивної діалектики і елементи релігійної містики. Основні представники Лао-цзи, Чжуан-цзи. На початку н. е. даосизм оформився в розвинену релігію. До 12 ст. створене "Дао цзан" зведення літератури даосизму. Мета адептів даосизму досягнути єдності з першоосновою світу та й шляхом алхімії і психофізичних вправ набути безсмертя.

З даосизму (основоположник вчення Лао-цзи, VI ст. до н.е.) була сприйнята ідея про існування «дао» — природного закономірного шляху, яким розвивається Всесвіт і якого має додержуватися людина. Дао — закон неба, природи і суспільства, який в змозі відновлювати справедливість. Усе неприродне (штучні встановлення у сферах управління, законодавства та ін.) вважається відхиленням від дао. Додержуючись закону дао, людина повинна не проявляти самостійної активності, не намагатися вдосконалювати суспільство, державу, закони, а покладатися на дао і повернутися до природності.

Для прихильників даосизму всі люди відносно дао є рівними. Загальне правило управління народом (доброчесне управління) обґрунтовується у такий спосіб: «Якщо управляти народом через закони і підтримувати порядок через покарання, народ прагнутиме ухилятися (від покарань) і не відчуватиме сорому. Якщо ж управляти народом через чесноту і підтримувати порядок через ритуал, народ знатиме сором, і він виправиться».

1.Сутність та походження даосизму

Що таке даосизм, визначити доволі складно. Це й філо-софський напрямок, і релігійне вчення, і комплекс певних фізичних та дихальних вправ, і різноманітна культова практика — від гадань до жертвопринесень. Уданій книзі даосизм — національна релігія давнього й середньовічного Китаю. Поряд із вченням конфуціанства і буддизмом, запозиченим з Індії, він входить у так звану «тріаду вчень», що становлять основу всієї духовної культури Китаю протягом більшої частини його історії.

Основоположником даосизму, радше легендарним, аніж реальним, вважається давньокитайський мислитель Лао-цзи (VI—Vст. до н.є.). За однією з легенд, якими щедро оточене його ім'я, Лао-цзи під час своєї останньої подорожі «на Захід» залишив начальнику прикордонної застави книгу «Даодецзин», «Книгу про Шлях та Чесноту», де коротко виклав свої філософські погляди. Але більшість учених вважає, що ця книга була написана значно пізніше—у IV— ІІ ст. до н.є., в часи іншого відомого лаоського мудреця — Чжуан Чжоу на прізвисько Чжуан-цзи (Учитель Чжуан).

З усього, що було створено протягом наступних кількох сторіч у лаоських філософських трактатах, можна виділити такі основні моменти, що й склали «теоретичний підмурівок» даосизму як релігії.

Перший — вчення про Дао. Хоча воно й дало назву окремому філософському напрямку, а потім і релігії, даосизм не є його першовідкривачем. Для китайців Дао — одна з найважливіших категорій їхньої культури. Поняття Дао, шо його прийнято перекладати як «Шлях», означає в даосів Загальне, Закон Природи, початок і кінець Творіння. Йому не можна дати ні імені, ні назви, ні порівняти з чим-небудь, тому що воно саме дає й ім'я, і форму всім речам. Дао пронизує увесь світ і керує ним. Все походить від нього й до нього ж повертається.

Звідси випливав другий важливий момент у філософії даосизму — вчення про відносність буття, життя та смерті. Не знайти нічого кращого для його ілюстрації, ніж притчу про філософа Чжуан-цзи, викладену в першому розділі однойменної книги. Якось філософу Чжуан-цзи приснилося, що він — метелик. Раптово прокинувшись, він не зміг відразу зрозуміти — чи то він Чжуан-цзи, якому привидівся уві сні метелик, чи то він — метелик, якому наснилося, що він — Чжуан-цзи.

у Третій теоретичний момент у даосизмі — принцип недіяння. Він означає відмову від будь-якої діяльності, що все одно погоджується тільки з егоїстичним людським «Я», і на цій основі — прагнення до гармонії з навколишнім соціальним і природним світом. У манері недіяння творив, наприклад, інший герой книги Чжуан-цзи —червонодеревник Лін. Перш ніж узятися до роботи, Лін неодмінно постив, щоб позбутися від думок про почесті, багатство, хвалу й огуду, майстерність і невміння, і цілком віддатися мистецтву. І тільки після цього він ішов до лісу і, вдивляючись у дерева, намагався побачити в них готовий твір. Не-діяння практикували й перші в Давньому Китаї пустельники-аскети з даосів. Принцип недіяння розглядався як єдино можливий спосіб не піддатися відносному плину подій і речей, природній і соціальній круговерті, навпаки, вийти з неї, наблизитися до первинної Дао-гармонії.

Але даосизм ніколи не перетворився б на релігію, якби не ставив собі за мету вказати шлях до надприродної досконалості. Таким шляхом і постало в даосизмі вчення про безсмертя і шляхи його здобуття, що сформувалося до початку нашої ери.

Думку про можливості продовження в тому або іншому вигляді людського життя явно навіювало вже вчення про Дао, що залишається вічним та незмінним у вирі буття. Порівняно з Дао, життя звичайної людини «схоже на [стрімкий] стрибок коня через скельну ущелину: мить — і вона вже промайнула і зникла» (Чжуан-цзи, гл. 22). Перші згадки про фантастичне довголіття (800, 1200 років) і навіть безсмертних, котрі живуть на горі Тай-шань, містяться вже в трактаті Чжуан-цзи (ІУ-ІИ ст. до н.е.).

Утім, обґрунтування безсмертя в даосизмі могло даватися на різних рівнях — і філософському, і релігійному. Зрозуміло, що в першому випадку воно задовольняло потреби порівняно невеликої, але високоосвіченої еліти, у другому — широких народних мас.

На теоретичному рівні даоси (точніше, пізні даоси) розрізняли два виміри Великого Дао-Путі. Один з них належав до стану світу «до форм» та іменувався «першонебесним». Інший називався «післянебесним» і відповідав тому світу, в якому ми живемо і який сприймаємо нашими органами чуттів. Кожен вимір світу наповнював людину особливим родом «енергії». Запаси «справжньої енергії», якими людина наділяється від народження, у подальшому житті неухильно скорочуються, що, власне, й веде до старіння та смерті. У той же час людина, вдихаючи повітря, приймаючи їжу, одержує з навколишнього середовища додаткову енергію. Зміст самовдосконалення в даосизмі якраз і полягав у тому, щоб «післянебесною енергією» поповнити запаси «першонебесної». Це повинно призвести до настільки радикальних перетворень і тіла, і свідомості даоса, що вони дозволять йому скинути звичні рамки тілесності і духовності, подібно до того, як скидають шкіру деякі види тварин.

На релігійному рівні стверджувалося, що тіло звичайної людини населяють 36 тис. духів, кожний з яких пов'язаний з певним органом або функцією організму. Проста людина нічого не знає про цих духів й не піклується про них, пояснювали даоси. Але той, хто прагне знайти безсмертя, мусить всілякими способами впливати на духів і не давати їм піти з тіла. У такому разі сила духів буде помалу зростати, а разом з ними перетворюватиметься й тіло людини. Коли такий процес триватиме довго, саме духи стануть переважаючим елементом у тілі людини, воно дематеріалізується, дозволивши його власнику піднестися на небо і стати безсмертним.

Свою доктрину безсмертя даоси намагалися зміцнити дивними історіями про конкретні приклади фантастичного довголіття або небесного безсмертя. Головними героями таких історій найчастіше виступали або давні пустельники, які усамітнилися від мирської метушні і тим самим зникли з поля зору людей, або відомі лаоські маги, які відзначилися у винаході «еліксиру безсмертя». Таких персонажів було прийнято зображати у вигляді древніх старців, однак з по-дитячому рожевими щоками і безневинними блискучими очима.

Треба сказати, що вчення про безсмертя в даосизмі досить значно відрізнялося від подібного кола архаїчних уявлень давніх китайців, котрі вірили в те, що після смерті тіла, душа (точніше, душі) рано чи пізно припинять своє існування. І станеться це незалежно від того, який — праведний чи грішний — спосіб життя вела людина.

З другого боку, зовні це вчення не виглядає чимось незвичайним з погляду інших релігій, для яких вчення про спасіння душі виступає однією з найважливіших основ їхнього віровчення. Недарма, за свідченням деяких християнських місіонерів кінця XIX - поч. XX ст., багато послідовників даосизму не бажали приймати християнство саме тому, що у факті воскресіння Христа не бачили нічого незвичайного. Проте у вченні про безсмертя в даосизмі можна виділити щонайменше дві особливості, що відрізняють його від подібних вчень в інших релігіях:

• По-перше, якщо більшість інших релігій в ім'я досягнення спасають душу, а вже потім тіло, то даосизм, навпаки, віддає перевагу вдосконаленню тіла, вбачаючи в цьому підставу порятунку душі.

• По-друге, даосизм не сформулював доктрини загального спасіння, безсмертя всіх людей. Він залишав його для деяких обраних особистостей, пропонуючи всім іншим залишитися в коловерті Дао і продовжити своє існування у вигляді миші, комахи або листочка дерева, після того як їхня душа після самостійного недовгого посмертного існування розчиниться в землі або повітрі.

Щодо лаоської практики досягнення безсмертя, то вона складалася з трьох основних напрямків: «регулювання тіла», «регулювання дихання», «регулювання серця».

Регулювання тіла містило в собі різні способи фізичного і хімічного впливу на організм. До фізичних засобів належали дієта, комплекси гімнастики, прийняття повітряних і сонячних ванн, прогулянки і взагалі ведення здорового способу життя. До хімічних засобів належало виготовлення всіляких настоянок, пігулок, мікстур, еліксирів з рослинних, тваринних і мінеральних компонентів.

В очах даосів регулювання тіла було неможливим без дотримання особливих ритуальних приписів у статевому житті людини. Річ у тому, шо сексуальне життя, подібно до всіх світових процесів, викликаних Дао, розглядалось як взаємний обмін споконвічними світовими началами — чоловічим (ян) і жіночим (інь), що служить очищенню і розвитку обох начал.

Важливою частиною зусиль, спрямованих на тіло людини, вважалося моральне вдосконалення: той, хто хотів продовжити життя, мав зробити, як мінімум 300 доброчесних вчинків. Якщо ж серед них виявлявся хоч один неправильний, то всі попередні зусилля зводилися нанівець.

Регулювання дихання полягало головним чином у тому, щоб шляхом послідовних тренувань навчитися не дихати ні ротом, ні носом, тобто щоб вдих і видих відбувалися без усвідомлених зусиль з боку людини. Дихання мало відбуватися легко і невимушено, наче дихання дитини в утробі матері, що для даосів знаменувало верх недіяння в цій життєво важливій сфері. Для навчання такого «утробного дихання» пропонувалось усамітнитися в тихому закритому приміщенні, лягти, заплющити очі, заткнути ніс пухом, закрити рот і намагатися уповільнити дихання — до 1 вдиху на 12, а той на 120 ударів серця!

«Регулювання серця» полягало у самоконтролі над усіма проявами людської психіки, переважним чином над волею і свідомістю. Звичайно кандидат у безсмертні, попередньо підготувавши своє тіло й дихання, вибирав сприятливий день, віддалявся у відокремлену келію і там робив ряд воскурінь і поклонінь місцевим божествам. Після цього він міг так зосередити свою свідомість, щоб вона відсторонилася від усіх думок і занурилася в повний спокійний стан, найбільш близький до Дао.

У найзагальнішому вигляді вважалося, що «три регулювання» впливають на «три скарби» людини, три її основні життєві сили, основні носії її внутрішньої, справжньої, «першонебесної» енергії: сім'я, власне енергія (дихання), дух. Зміст «внутрішнього деланія» традиційно описувався наступною формулою: «тренуй сім'я, щоб воно перетворилося на дихання, тренуй дихання, щоб воно перетворилося на дух, тренуй дух, щоб він повернувся в порожнечу».

Особливою самостійною сферою лаоської практики безсмертя була «алхімія». її прийнято так називати через те, що зовні вона походила на європейську алхімію, що у своїх лабораторіях досліджувала властивості різних речовин, аби навчитися перетворювати одні речовини на інші (насамперед золото). Мета ж лаоської алхімії була принципово іншою. Вона припускала: через єдність навколишнього світу у Дао процеси перетворення різних металів подібні до біохімічних процесів у природі і людському організмі. Тому в алхімічній реторті можна приготувати суміш, що дарує безсмертя — «золоту пігулку». От один з найпростіших рецептів лаоських алхіміків: «Треба взяти «неоперених» пташенят і вигодовувати їх справжньою кіновар'ю [розчин, що містить ртуть] і яловичиною. Коли вони підростуть, а їхній пух і пера почервоніють, їх слід убити і сто днів сушити в тіні. Потім треба потовкти їхні пера і прийняти кількість, що вміщується на кінчику ножа, тоді через сто днів знайдеш довголіття на п'ятсот років»2. Бажаючих скористатися цим рецептом попереджаємо: для цього, так само як і виготовлення інших подібних до нього чудодійних еліксирів, необхідно надовго усамітнитися в неприступних горах, де живуть справжні духи, а також люди — великі безсмертні, постійно постувати, приносити жертви, перебувати в особливому стані духу, попередньо досягти високого ступеня моральної досконалості тощо.

Сукупність прийомів і методів знаходження безсмертя можна вважати лише одним, «вищим» шаром релігійної практики даосизму. У ній легко простежити й інший, «нижчий» шар або «простонародний» даосизм, що містив у собі все те, що ми зараз називаємо «окультними науками». В умовах співіснування в давньому і середньовічному Китаї одночасно трьох релігій, цей шар залишався чи не єдиною доступною даосизму сферою існування. Від нього відвернулися освічені конфуціанці, чиї соціально-політичні погляди вважалися офіційною ідеологією влади, а згодом і буддисти, які не могли розглядати його інакше, як «язичницькі» пережитки архаїчних вірувань і культів.

Зв'язок обох шарів даосизму був досить своєрідним. Найчастіше представники нижчого лаоського духівництва, що займалися гаданням, лікуванням, складанням гороскопів тощо, просто експлуатували авторитет даосизму як релігії знаходження безсмертя для привертання уваги віруючих до своєї діяльності, яка не мала до даної мети безпосереднього відношення. Правда, не можна не визнати, що величезний загін професійних лаоських ворожбитів, провісників і заклинателів сам по собі популяризував даосизм у всіх верствах китайського суспільства.

Чим же займалися даоси на цьому, «нижньому» рівні? По-перше, вони провели гігантську роботу з ретельного вивчення і приведення в систему накопиченого за століття астрологічного матеріалу, склали величезну кількість гороскопів, астрологічних карт, ворожильних книжок тощо. В результаті жодна хоч скільки-небудь важлива подія в житті будь-якого китайця не обходилася без запрошення даоса-ворожбита, жодне будівництво не починалося, перш ніж він вирішував питання — чи підходить для цього дана місцевість. По-друге, даоси-заклинателі в мільярдних кількостях продавали обереги — заклинання з кількох знаків, написані на папері жовтим або червоним кольором часто із зображеннями якогось ідола. Нарешті, даоси-знахарі лікували хворих — і препаратами, де лікарські трави часто перемішувалися з отруйними речовинами, і засобами психотерапії, що ґрунтувалися на вірі хворих у надприродні можливості лікарів і ліків, а часто й за допомогою обрядів вигнання з хворого духів, які викликали хворобу.

Даосизм різко відрізняється від конфуціанської релігії. Відрізняється він також і від тієї філософії Лао Цзи, що є його основою. Даоська релігія має свої храми, свої священні книги, своїх жерців. Даоські жерці розділяються на монашествующих і сімейних. На чолі даоської ієрархії коштує верховний жрець, або патріарх, називаний тянь-ши ("небесний учитель"). Династія його сходить до ІІ ст. н.е.. Він, подібно більшості даосів, вів сімейне життя, але користувався серед віруючою більшою повагою. Уважалося, що він панує не тільки над жерцями, але й над парфумами, і останні нібито , як і підлеглі йому жерці, відвідували його в патріаршої резеденції. Резеденція тянь-ши перебувала в горах "Дракона-тигра" (провінція Цзянси). Даоський жрець являє собою, по суті, гадателя, провісника, продавця священних реліквій, виконавця магічних обрядів. На відміну від конфуціанських обрядів, зміст яких складається в поклонінні предкам, поклонінні померлим імператорам і т.д., головне заняття даоських жерців і ченців - це магічні заклинання й обряди, мантика.

Даоська релігія всотала в себе надзвичайно багато народних релігійних вірувань. Даоси практикують і обряди шаманського типу.

2. Елементи релігійної організації в даосизмі

Елементи релігійної організації в даосизмі з'явилися тільки в II ст. н.е., коли Чжан Дао Лін в одній з китайських провінцій (суч. провінція Сичуань) створив на основі лаоської секти своєрідну теократичну державу з власною структурою, принципами, підданими. Себе ж він назвав тянь-ши (небесний наставник), таким собі лаоським «папою» чи «патріархом». Упродовж наступних двох тисяч років, до 1927 р., у різних місцях Китаю і з різним офіційним статусом ця держава існувала як автономне політичне утворення. Династія тянь-ши зберігається до наших днів, оскільки з Чжан Дао Ліна встановилося, щоб лаоські «патріархи» призначали собі спадкоємців з числа членів своєї родини. У 1949 р. 63-й тянь-ши через переслідування комуністичного режиму змушений був перебратися з материкового Китаю на о. Тайвань.

На ранніх етапах своєї історії, державне утворення даосів було централізоване і складалося з 24 громад, що очолювалися «єпископами», чия влада теж була спадковою. У кожній громаді виділялася група духовних наставників-даосів, які сполучали релігійні обов'язки з адміністративними.

У лаоського духовенства існували власні обряди. Життя ж простих мирян під пильним оком лаоських наставників було організоване таким чином, щоб уникати гріхів і тим самим наближати людину до великої мети даосизму — безсмертя.

Насамперед, для цього потрібно було дотримання певних заповідей («десяти добрих справ»): від поваги до батьків до заснування заїжджих дворів. Етична поведінка доповнювалася вимогою регулярного виконання великої кількості (приблизно 3-х десятків) різноманітних колективних обрядів, що проводилися й у колі родини, і в рамках усієї громади. Общинні обряди, так звані «пости», складалися з цілого комплексу ритуальних дій, спрямованих на духовне і фізичне очищення людини. Наприклад, підчас « Посту вугілля й бруду» чжанлаоської громади, одягнені в спеціальне вбрання, шикувалися у певному порядку на священному майданчику. Потім усі вони, за сигналом керівника церемонії, починали виконувати релігійні піснеспіви, вимовляти молитви з перераховуваннях всіх провин учасників посту, робити поклони тощо. Все дійство супроводжувалося особливою музикою й воскуріннями. Поволі під впливом ритмів, запахів, емоційного збудження грішники один за одним кидалися на землю і покривали себе брудом і пилом. Такі бдіння тривали три — дев'ять днів і щоразу відновлювалися з ще більшою старанністю.

Від «держави» даосів згодом від'єдналися численні лаоські секти, що зберігали в загальних рисах колективну лаоську обрядовість. У VII—X ст.ст. виник інститут лаоського чернецтва. Як правило, ченці жили у власних монастирях або разом з буддійськими ченцями. Іноді такі монастирі були центрами лаоських сект, але зберігали організаційну самостійність. На відміну від інших даосів, ченці дотримувались суворої безшлюбності й часто — вегетаріанської дієти, відрізнялися від мирян високим рівнем освіченості і зовнішніми ознаками — одягом і зачісками. Під їхнім керівництвом проходили курс навчання лаоські маги, лікарі й ворожбити, тому що займатися відповідною практикою вони могли тільки після одержання офіційного «диплома». З монастирів виходили і молоді лаоські проповідники, служителі культу нижчого рангу. Останні обслуговували численні дрібні храми на честь божеств, духів і обожнених героїв, ціла мережа яких покрила Китай у І тисячолітті н.е., при цьому за способом життя і зовнішнім виглядом вони походили на мирян. Таким чином, релігійна організація в даосизмі відрізнялася не стільки централізованістю, скільки винятковою розгалуженістю.

Храмово-монастирський центр даосизму знаходився в горах Удан. Колись 300 тис. чоловік протягом десяти років працювали на його будівництві. І в наші дні, тут у дрібних монастирях і лаоських поселеннях лаоські подвижники продовжують дотримуватись всіх давніх заповітів і навіть намагаються виготовити знамениті пігулки безсмертя.

Хоча точні цифри назвати важко, в період свого розквіту даосизм організаційно містив у собі до 100 різних сект, частина яких об'єднувалася в автономне теократичне утворення, півтори тисячі різних культових споруд, кілька десятків тисяч ченців і більше сотні черниць, кілька тисяч служителів вищого рангу на чолі з тянь-ши і до ста тисяч даосів, зайнятих окультною практикою.

У розгалужену організаційну структуру даосизму вдало вписувався й лаоський пантеон, що увібрав у себе всі найбільш популярні в народі древні божества, духи, культи тощо. Загальну кількість своїх богів даоси навіть не намагалися визначити.

На вершині цього політеїстичного пантеону знаходилися ті, хто так чи інакше уособлював найважливіші ідеї даосизму. Верховним божеством був визнаний Юй Хуан Шанді, Нефритовий імператор, володар неба і землі. Поруч з ним знаходилися Лао-цзи, котрий під іменем Лао-цзюня був обожнюваний на рубежі нової ери як втілення першооснови світу — великого Дао-Путі, а також Яаньгу — легендарної першолюдини. Другу групу лаоських божеств складали обожнені безсмертні, наприклад, Чжан Дао Лін. Але найбільшої популярності в народі зажили «.вісімка безсмертних святих» (ба-сянь), що вдало ілюстрували ключову ідею даосизму. На нижніх щаблях пантеону знаходилися духи гір, річок, певних місцевостей, а також видатні герої — мислителі, полководці, майстри-ремісники тощо.

Така розмаїтість фігур лаоського пантеону багато в чому пояснювалася спрощеною процедурою обожнювання, що не вимагала теологічних суперечок, офіційних рішень, скликань представницьких релігійних Соборів, а потребувала тільки будівництва храму із зображенням кумира, де йому можна було приносити жертви.

У даосизмі не існує й аналогів Священного Писання релігій інших народів. Лаоський релігійний канон (Дао цзен) являє собою радше повне зібрання лаоських філософських, релігійних, алхімічних, астрологічних трактатів, зібраних у XI — XII ст.ст. Він містить у собі приблизно півтори тисячі творів, виданих у п'яти з половиною тисячах томів.

За свою історію даосизм пройшов тернистий шлях. Виникнувши в середині І тисячоліття до н.е. як філософський напрямок, він уже до кінця І тисячоліття н.е. оформився в народну релігію Китаю. У різний час у різних китайських царствах (але завжди — ненадовго) даосизм навіть проголошувався офіційною релігією, у II тисячоріччі н.е. активно переслідувався владою. В середині XX ст. даосизм, що налічував понад 20 млн послідовників, був у комуністичному Китаї практично викоренений. У наші дні лаоські громади і монастирі існують, головним чином на о. Тайвань і в Гонконгу. Там же регулярно проводяться особливі лаоські молебні, покликані забезпечити благополуччя місцевих жителів. Ці молебні являють собою складні обрядові комплекси, що тривають 3—5 днів. Проводяться вони групою лаоського духівництва, що налічує не менше шести чоловік (без музикантів і служок нижчого рангу).

У самому Китаї теж продовжують функціонувати даоські храми, багато з яких охоче відвідують китайці інших конфесій. Крім того, у 1984 р. у країні налічувалося 25 лаоських монастирів, що контролювалися створеною в 1957 р. проурядовою Китайською даоською асоціацією. При одному з монастирів діє свого роду лаоська академія, в якій навчається близько 100 слухачів. У цілому ж даосизм давно розчинився в матеріальній і духовній культурі Китаю. Це й гомеопатичні препарати з лікарських рослин, розробкою яких колись займалися даоські лікарі й алхіміки, і дихальна гімнастика цигун, і комплекс вправ тайцзицюань, що залишилися від лаоської практики регулювання внутрішньої життєвої енергії організму. В наші дні в Україні діють 2 громади послідовників даосизму.

Висновки

Даосизм у вигляді стабільної релігійної організації оформився тільки в ІІ столітті, але численні свідчення говорять, що даосизм виник істотно раніше, у всякому разі в ІІІ - ІV століттях до н.е. уже була розвинена традиція, що підготувала елементи навчання, активно використовувані в середні століття.

Основними джерелами даосизму послужили містичні й шаманські культи царства Чу й інших "варварських" держав на півдні Китаю, навчання про безсмертя й магічні практики, що розвилися в царстві Ци й філософська традиція північного Китаю.

Даосизм пройшов довгий шлях еволюції й в XX століття ввійшло древньою традиційною китайською релігією. Після приходу в Китаєві до влади комуністів в 1949 році даосизм піддався значному гонінню. Після реформ Ден Сяопіна в 1978 році положення стало поліпшуватися. За останні роки відкрилася велика кількість даоських храмів і монастирів. До деякої міри відродження даосизму зобов'язане росту популярності техніки цигун, що безпосередньо сходить до даоської внутрішньої алхімії. Даосизм у сучасному виді представляє із себе релігію, з пишним зовнішнім шаром (обряди, ритуали, храми) і витонченим внутрішнім, езотеричним, що включає в себе техніки для вдосконалювання тіла, розуму й духу.

Список використаної літератури

1. Абрамович С. Релігієзнавство : Підручник/ С. Абрамович, М. Тілло, М. Чікарькова. -К.: Дакор, 2006. -509 с.

2. Калінін Ю. Релігієзнавство : Підручник для студ. вузів/ Юрій Калінін, Євген Харьковщенко,. -К.: Наукова думка, 1995. -252 с.

3. Павлов С. Географія релігій : Навч. посіб. для студ. вуз./ Сергій Павлов, Костянтин Мезенцев, Ольга Любіцева; Наук. ред. О.В.Огнєва. -К.: АртЕк, 1999. -503 с.

4. Релігієзнавство : Конспект лекцій/ Укл. Н. В. Ткаченко; М-во освіти і науки України, ДЛАУ. -Кіровоград, 2004. -180 с.

5. Релігієзнавство : Курс лекцій/ А. Г. Баканурський, Г. Л. Баканурський, Н. І. Ко-вальова та ін.; Під наук. ред. Г. Є. Краснокутського, В. Г. Спринсяна; М-во освіти і науки України, Одеський нац. політех. ін-т. -2-ге вид.. -К.: ВД "Професіонал, 2006. -301 с.

6. Титов В. Релігієзнавство : Підручник для студ. вузів/ Во-лодимир Титов, Світлана Качурова, Олег Барабаш,; За ред. В.Д. Титова; М-во освіти і науки України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. -Х.: Право, 2004. -269 с.

7. Яроцький П. Релігієзнавство : Навчальний посібник для студентів вузів/ Петро Яроцький,; КУТЕП. -К.: Кондор, 2004. -305 с.

загрузка...
Top