Політекономія

Вступ.

1. Антиінфляційні заходи.

2. Соціальні підходи до розвитку людського суспільства: розкриття суті формаційного та цивілізаційного підходів.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Соціально-економічний розвиток суспільства — це природно-історичний процес, унаслідок якого здійснюється поступальний рух людства від менш розвинутих до більш розвинутих суспільних форм. Але у представників економічної, соціологічної, історичної науки немає єдності у визначенні критеріїв періодизації розвитку суспільства, а, отже, й у виділенні основних етапів суспільного прогресу.

Один із критеріїв виділення етапів історичного розвитку — рівень індустріалізації економіки. Відповідно до нього виділяють такі етапи в історії розвитку суспільного виробництва: доіндустріальний; індустріальний; постіндустріальний; неоіндустріальний. В основі критерію — рівень розвитку продуктивних сил, насамперед засобів і зміст праці.

Цивілізаційна теорія стверджує пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Об'єктивною основою процесу розмивання чинників, що утворюють класи, виступає технологічна революція, яка у постіндустріальних країнах спричинила формування нової соціальної структури. Цивілізаційна теорія далі характеризується усвідомленням цілісності та взаємозалежності сучасного світу. Глобалізація проблем, які поставили людство на рівень виживання, інтенсифікація економічних, політичних, культурних зв'язків між народами, сприяє добору найефективніших форм власності, механізмів господарювання, формуванню єдиної планетарної цивілізації. Найуніверсальнішими формами життя суспільства, що збереглися в процесі «природного добору», залишаються: приватне володіння чинниками виробництва й їхнє колективне використання, ринковий механізм саморегулювання суспільного виробництва з державним за необхідності підстроюванням, мотиваційні стимули трудової діяльності і т.ін.


1. Антиінфляційні заходи

Найважливішими негативними наслідками інфляції є зниження темпів економічного розвитку; гальмування науково-технічного прогресу; послаблення стимулів до продуктивної діяльності; посилення тіньової економіки; криза фінансової системи та ін. Основними негативними соціальними наслідками є зниження життєвого рівня трудящих, знецінення трудових заощаджень, поглиблення майнової нерівності тощо.

Основними антиінфляційними заходами держави є регулювання попиту та пропозиції, індексація доходів, контроль за цінами і заробітною платою. Основними методами стабілізації грошового обігу є нуліфікація, ревалоризація і девальвація.

Пом'якшити негативні соціально-економічні наслідки інфляції можливо лише в разі ефективного регулювання рівня інфляції, розробки науково обґрунтованої антиінфляційної політики. Розрізняють прогнозовану й непрогнозовану інфляцію. Особливу загрозу становить непрогнозована інфляція, у подоланні якої значну роль відіграє правильно визначена,зважена антиінфляційна політика.

Мета антиінфляційної політики держави полягає у встановленні контролю за інфляцією і досягненні прийнятних для народного господарства темпів її зростання. Спроби впоратись з інфляцією шляхом грошової рестриктивної політики в наших умовах мають значно більші негативні наслідки, ніж сама інфляція, оскільки призводять до скорочення виробництва, зростання неплатежів у всіх секторах економіки, відкладання виплат за державним зовнішнім і внутрішнім боргами. Вкрай негативні наслідки має така політика й для соціальної сфери: зростає безробіття, своєчасно не виплачуються заробітна плата, пенсії, різко знижується рівень життя населення.

Ефективна антиінфляційна політика має базуватись на об'єктивних,економічно обґрунтованих системних прогнозах.

Системне прогнозування інфляційних процесів передбачає визначення тенденцій у динаміці індексу інфляції за допомогою аналітичних трендів,а також оцінки, з одного боку, - ступеня впливу причинно зумовлюваних монетарних, фінансових та інших макропоказників на індекс інфляції, з другого, - оцінки впливу інфляції на динаміку реального валового внутрішнього продукту [4, c. 7].

Щодо визначення тенденцій у динаміці індексу інфляції за період, що досліджується, то відсутній аналітичний тренд, який би з достатньою точністю описував зміну індексу інфляції, що свідчить про неможливість короткострокового прогнозування індексу інфляції за допомогою аналітичних трендів.

Необхідність подолання тривалої економічної кризи в Україні потребувала, насамперед, досягнення макрофінансової стабілізації як основної передумови виходу на позитивну економічну динаміку. Макрофінансова стабілізація, у свою чергу, багато в чому залежить від стабільності національної валюти, стан якої характеризується показниками інфляції (дефляції). Інфляція з позицій макроекономічної і макрофінансової стабілізації розглядається з двох сторін. По-перше, як один з параметрів стабільності, як головний макрофінансовий індикатор. По-друге, як засіб впливу на макроекономічну рівновагу (точніше,не сама інфляція,а грошова політика).

Інфляція, як і будь-яке інше фінансове явище (бюджетний дефіцит, державний борг, валютний курс),ніколи не мала і не може мати однозначної оцінки. Це досить складне економічне, суспільне і психологічне явище. Слід відзначити, що існують два основні і найбільш типові прояви інфляції. Перший - інфляція попиту, коли домашні господарства витрачають гроші швидше,ніж виробляються і,відповідно,надходять до ринку товари та послуги. За цих умов виникає економічна ситуація, що характеризується дефіцитом товарів та послуг. Це явище було притаманне адміністративній економіці колишніх соціалістичних країн, населення яких протягом десятків років терпіло тотальний товарний дефіцит. За умов ринкової економіки "інфляція попиту", тобто зростання цін, яке спричиняється перевищенням попиту над пропозицією товарів та послуг відбувається за екстремальних умов, а саме: за умов воєн та революцій, природних катаклізмів і соціальних потрясінь. Як стверджує основоположник теорії "інфляції попиту" видатний економіст XX ст. Джон Мейнард Кейнс,цей тип інфляції розвивається тоді, коли сукупний попит перевищує межі максимального використання виробничих потужностей. А така ситуація в "зрілій" економіці виникає лише за надзвичайних обставин. Головною проблемою нормально функціонуючої економіки, навпаки, є проблема збуту, реалізації, іншими словами, проблема ринку.

Другий, досить поширений тип інфляції - це "грошова інфляція",яка виникає і набуває розвитку в результаті надмірної грошової емісії та кредитної експансії. Цей тип інфляції також спостерігається під час воєнних лихоліть, післявоєнної розрухи, в умовах проведення політики "шокової терапії" в країнах перехідної економіки. Оскільки в країнах перехідної економіки досить сильним її компонентом залишається монополізація виробництва як пережиток централізованої та високомілітаризованої економіки, то інфляційний процес, крім товарного дефіциту та надмірної грошової емісії, у значній мірі посилюється також монопольним диктатом цін. Водночас, економічна свобода та мотив максимізації доходів в умовах розумної державної політики все більше стимулюють підприємницьку діяльність. Починають збільшуватись інвестиції в економіку, поступово зростає виробництво, ринок щодалі більше починає наповнюватись товарами. Одночасно зростає сфера надання послуг,оскільки вона набуває великої ролі в економічному житті. За такої економічної ситуації інфляція поступово втрачає сили свого розвитку, і врешті зникають чинники, які живлять інфляційний процес. Крім того, у міру завершення завдання лібералізації цін політика "шокової терапії", що розрахована на бо лісний, але рішучий перехід від централізовано-розподільчої системи до системи ринкових відносин, поступається конструктивній політиці роздержавлення і приватизації. Необхідною передумовою здійснення цих завдань ринкових реформ є політика макроекономічної фінансової стабілізації з її антиінфляційним спрямуванням [6, c. 14-15].

Достовірний прогноз інфляції є однією з передумов успішного проведення макроекономічної політики. Проте, зробити його доволі складно,принаймні в Україні. Причиною тому - особливості економічних перетворень, які відбувалися в нашій країні впродовж останніх років. За цей час, зокрема, сталися фундаментальні зміни у поведінці населення та підприємств щодо способів тримання грошей; виникли канали уніфікації готівкових та безготівкових коштів; у людей з'явилася можливість вибору деномінації валюти у процесі заощадження. Нині поведінку населення та суб'єктів господарювання важко спрогнозувати ще і тому, що рівень інфляції залишається відносно високим за значної нестабільності самої інфляції (хоча спостерігаються певні її сезонні коливання), а інфляційні очікування - значними. Ці та інші чинники (наприклад, імовірність зовнішніх пікових шоків) ускладнюють прогнозування макроекономічних показників, зокрема, інфляції.

Прогнозуючи інфляцію, слід визначати строки, на які робиться прогноз. У довгостроковому періоді основним чинником інфляції зазвичай є зростання кількості грошей в економіці. В інших (менш тривалих) проміжках часу суттєвими можуть бути немонетарні фактори або фактори непрямого монетарного впливу. Такими можна вважати адміністративні зміни цін, зовнішні шоки, інфляційні очікування тощо.

Прогнозування інфляції на триваліші періоди потребує дослідження попиту на гроші та побудови відповідних моделей. Найефективнішими нині вважаються так звані моделі корекції похибок (Error-correction models). Останнім часом вони майже витіснили із практики підхід часткового коригування (partial adjustment), який донедавна широко застосовувався при моделюванні попиту на гроші.

Перспективним напрямом у прогнозуванні деяких макроекономічних показників, зокрема, інфляції є прості підходи, засновані на використанні окремих рівнянь відповідно до дисагрегації прогнозованого показника на окремі компоненти, що почасти дає змогу точніше з'ясувати залежності між прогнозованими показниками та екзогенними параметрами, які використовуються у рівняннях [8, c. 73-74].

Жодна модель не взмозі дати вичерпної відповіді на запитання про те, якою саме буде подальша інфляція. Однак, застосування прогнозних моделей (як і експертних оцінок) допоможе одержати обґрунтований прогноз інфляції як у короткостроковому, так і в довгостроковому періодах.

Якщо наслідки нетривалої непередбаченої інфляції добре відомі і здебільшого несприятливі для всіх господарських одиниць, то наслідки повністю передбаченої тривалої інфляції в економічній науці ще до кінця не досліджені. Така інфляція спричиняє негативні впливи, бо призводить до суспільних витрат, відомих під метафоричними назвами -"витрати меню" і "витрати зношених черевиків", які пов'язані зі зміною цін і частішими відвідинами банку для отримання готівки або здійснення депозитів. Відомі й інші несприятливі наслідки передбачуваної інфляції. Наприклад, вона може перерозподіляти доходи між різними групами населення, коли у податковій системі не передбачено коригування на випадок інфляції. Мінливість цін, яка простежується під час інфляції, спричиняє неефективний розподіл ресурсів на мікрорівні, оскільки відносні ціни часто і неодночасно змінюються. Нарешті, інфляція завдає багато незручностей населенню, зокрема, індикує психологічні напруження та стреси [3, c. 11].


2. Соціальні підходи до розвитку людського суспільства: розкриття суті формаційного та цивілізаційного підходів

З погляду еволюції, виділення формацій чи цивілізацій відіграє важливу роль в осмисленні грандіозного обсягу інформації, що представляє історичний процес. Класифікація формацій і цивілізацій - це лише визначені ракурси, у яких вивчається історія розвитку людства. Зараз прийнято розрізняти цивілізації традиційні і техногенні. Природно, такий розподіл умовний, проте він має сенс, тому що несе визначену інформацію і може бути використаний як базис дослідження.

Традиційними звичайно прийнято називати ті цивілізації, де життєвий уклад орієнтований на повільні зміни в сфері виробництва, консервацією культурних традицій, відтворення часто протягом багатьох сторіч сформованих соціальних структур і способу життя. Звичаї, традиції, взаємини між людьми в таких суспільствах дуже стійкі, а особистість підлегла загальному порядку й орієнтована на його збереження. Особистість у традиційних суспільствах реалізовувалася тільки через приналежність до деякої корпорації і найчастіше жорстко закріплювалася в тієї чи іншій соціальній спільності. Людина, не включений у корпорацію, утрачав якість особистості. Підкоряючи традиціям і соціальним обставинам, він уже з народження був закріплений за визначеним місцем у кастово-становій системі, йому стояло засвоїти визначений тип професійних навичок, продовжуючи естафету традицій. У традиційних культурах ідея панування сили і влади розумілася як безпосередня влада однієї людини над іншим. У патріархальних суспільствах і азіатських деспотіях влада і панування поширювалися не тільки на підданих государя, але і здійснювалися чоловіком, главою родини над дружиною і дітьми, якими він володів так само, як чи цар імператор тілами і душами своїх підданих. Традиційні культури не знали автономії особистості і прав людини. Древній Єгипет, Китай, Індія, держава Майя, мусульманський Схід епохи середньовіччя - зразки традиційних цивілізацій. До числа традиційних суспільств прийнято відносити все суспільство Сходу. Але наскільки вони різні - ці традиційні суспільства! Як не схожа мусульманська цивілізація на індійську, китайську, а тим більше на японську. Та й кожна з них теж не являє собою єдиного цілого - як неоднорідна мусульманська цивілізація (Арабський Схід, Ірак, Туреччина, держави Середньої Азії і т.д.) [2, c. 3-4].

Сучасний період розвитку суспільства визначається прогресом техногенної цивілізації, що активно завойовувала собі всі нові соціальні простори. Цей тип цивілізованого розвитку сформувався в європейському регіоні, його часто називають західною цивілізацією. Але він реалізується в різних варіантах як на Заході, так і на Сході, тому використовується поняття "техногенної цивілізації", оскільки її найважливішою ознакою є прискорений науково-технічний прогрес. Технічні, а потім і науково-технічні революції роблять техногенну цивілізацію надзвичайно динамічним суспільством, викликаючи часто протягом життя декількох поколінь радикальна зміна соціальних зв'язків - форм людського спілкування. Могутня експансія техногенної цивілізації на інший світ приводить до її постійного зіткнення з традиційними суспільствами. Деякі були просто поглинені техногенною цивілізацією. Інші, випробувавши на собі вплив західної технології і культури, проте, зберігали багато традиційних рис. Глибинні цінності техногенної цивілізації складалися історично. Їхніми передумовами були досягнення культури античності і європейського середньовіччя, що потім були розвиті в епоху Реформації й Освіти і визначили систему ціннісних пріоритетів техногенної культури. Людина розумілася як активну істоту, що знаходиться в діяльному відношенні до світу. Ідея перетворення світу і підпорядкування людиною природи була головної в культурі техногенної цивілізації на всіх етапах її історії, аж до нашого часу. Перетворююча діяльність розглядається тут як головне призначення людини. Причому, діяльнісно активний ідеал відносини людини до природи поширюється і на сферу соціальних відносин. Ідеали техногенної цивілізації - це можливість індивіда включитися у всілякі соціальні спільності і корпорації. Людина стає суверенною особистістю тільки тому, що він не прив'язаний до тієї чи іншої конкретної соціальної структури, а може вільно будувати свої відносини з іншими людьми, вливаючи в різні соціальні спільності, а часто в різні культурні традиції. Пафос перетворення світу породжував особливе розуміння влади, сили і панування над природними і соціальними обставинами. Відносини особистості залежності перестають в умовах техногенної цивілізації домінувати (хоча можна знайти чимало ситуацій, у яких панування здійснюється як сила безпосереднього примуса однієї людини над іншим) і підкоряються новим соціальним зв'язкам. Їхня сутність визначена загальним обміном результатами діяльності, що здобувають форму товару. Влада і панування в цій системі відносин припускає володіння і присвоєння товарів (речей, людських здібностей, інформації і т.д.). Важливої складової в системі цінностей техногенної цивілізації є особлива цінність наукової раціональності, науково-технічного погляду на світ, що створює впевненість у тім, що людина здатна, контролюючи зовнішні обставини, раціонально, науково улаштувати природу і соціальне життя.

Тепер звернемося до співвідношення культури і цивілізації. Цивілізація виражає щось загальне, раціональне,стабільне. Вона являє собою систему відносин, закріплених у праві, у традиціях, способах ділового і побутового поводження. Вони утворять механізм, що гарантує функціональну стабільність суспільства. Цивілізація визначає загальне в співтовариствах, що виникають на базі однотипних технологій [7, c. 13-14].

Культура - є вираження індивідуального початку кожного соціуму. Історичні етносоціальні культури є відображення і вираження в нормах поводження, у правилах життя і діяльності, у традиціях і звичках не загального в різних народів, що коштують на одній цивілізаційній ступені, а того, що специфічно для їх етносоціальної індивідуальності, їхньої історичної долі, індивідуальних і неповторних обставин їх минулого і сьогоднішнього буття, їхньої мови, релігії, їхнього географічного місця розташування, їхніх контактів з іншими народами і т.д. Якщо функція цивілізації - забезпечення загальнозначущої, стабільної нормативної взаємодії, то культура відбиває, передає і зберігає індивідуальний початок у рамках кожної даної спільності.

Таким чином, цивілізація - це соціокультурне утворення. Якщо культура характеризує міру розвитку людини, то цивілізація характеризує суспільні умови цього розвитку, соціальне буття культури.

Саме сьогодні проблеми і перспективи сучасної цивілізації набувають особливого сенсу, унаслідок протиріч і проблем глобального порядку, що здобувають усе більш гострий характер. Мова йде про збереження сучасної цивілізації, безумовному пріоритеті загальнолюдських інтересів, унаслідок чого соціально-політичні протиріччя у світі мають свою межу: вони не повинні руйнувати механізмів життєдіяльності людства. Запобігання термоядерної війни, об'єднання зусиль у протистоянні екологічній кризі, у рішенні енергетичної, продовольчої і сировинної проблеми - усе це необхідні передумови збереження і розвитку сучасної цивілізації [9, c. 45-46].


Висновки

Різні підходи до періодизації суспільно-економічного розвитку збагачують економічну теорію, уявлення про поступальний природноісторичний процес еволюції людського суспільства. Узагальнення досвіду соціально-економічної трансформації висунуло тепер на перший план цивілізаційну теорію суспільного розвитку, яка розглядає еволюцію як зміну цивілізацій.

Сучасна цивілізація — вищий етап розвитку людського суспільства, у якому відбуваються корінні якісні зміни в усіх сферах громадського життя. Домінуючу роль тут відіграють на відміну від нижчих рівнів не природні, а створені людьми засоби виробництва. Засоби виробництва революціонують усю сукупність соціально-економічних відносин, прискорюючи еволюційний процес.

Полеміка щодо негативних і позитивних наслідків інфляції стимулює розвиток теорії оптимального рівня інфляції. Очевидно те,що висока інфляція, яка виходить за певні межі, несприятливо впливає на суспільство та економіку загалом. Вітчизняній економіці ще далеко до стабільності цін. Проте дослідження оптимального рівня інфляції, який має стати одним з орієнтирів стратегічного розвитку національної економіки, повинні проводитись уже зараз.

Негативні наслідки інфляції зумовлені і особливостями сучасної системи оподаткування. Аналіз засвідчив, що, наприклад, американська податкова система "штрафує" заощадження і "надає субсидії" власникам помешкань зростання рівня інфляції тільки підсилює ці несприятливі впливи.


Список використаної літератури

1. Дорогунцов С. Ідентифікація цивілізаційного розвитку: проблеми моделювання й аналізу //Вісник Національної академії наук України. - 2006. - № 12. - C. 25-42.

2. Дорогунцов С. Реалії цивілізаційного розвитку - проблема ідентифікації //Вісник Національної академії наук України . - 2006. - № 3. - C. 3-20.

3. Кравченко С. Проблеми інфляції в ринковій економіці й антиінфляційна політика держави // Економіка. Фінанси. Право. - 2002. - № 8. - С. 8-11

4. Литвицький В. Від інфляційного компромісу до антиінфляційного консенсусу //Урядовий кур’єр. - 2007. - 16 січня. - C. 7

5. Мельник О. Антиінфляційна політика як фактор економічного зростання в Україні //Банківська справа. - 2000. - № 3. - C. 11-16

6. Мельник О. Відновлення економічного зростання та необхідність зміни антиінфляційної політики в Україні //Економіка України. - 1999. - № 9. - C. 12-21

7. Павленко Ю. Підсумки цивілізаційного розвитку людства //Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2000. - № 4. - C. 13-31. -

8. Сніжко О.В. Видатки антиінфляційної політики в Україні //Вісник Київського університету імені Т.Шевченка. - 1998. - Вип. 8: Міжнародні відносини. - C. 67-75.

9. Чухно А. Цивілізаційний і формаційний підходи та їх роль в економічній теорії та суспільній практиці //Економіка України. - 2001. - № 6. - C. 39-47

загрузка...
Top