Транспортне господарство. Міськелектротранспорт

Вступ.

Сучасний стан міського транспорту. Міськелектротранспорт.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Житлово-комунальне господарство (ЖКГ) України є, поза сумнівом, однією з найменш реформованих сфер національної економіки. Прорахунки в підходах та зволікання з реформуванням галузі, складність накопичених у попередні роки проблем та відсутність комплексного системного підходу до їх вирішення призвели до істотного зниження якості житлово-комунальних послуг та обґрунтованого незадоволення населення рівнем обслуговування.

Слід констатувати наявність потужного впливу політичних чинників на ситуацію у сфері. Адже рівень тарифів, сплачуваних населенням за комунальні послуги, традиційно був одним з вагомих аргументів у передвиборчих змаганнях різних років. Нині очевидною стає необхідність прийняття радикальних рішень, що дозволили б зберегти соціально прийнятний рівень навантаження на бюджети домогосподарств з боку житлово-комунальних тарифів, і водночас забезпечити належну якість надання послуг та запобігання наростаючому фізичному руйнуванню інфраструктури ЖКГ.

З нашого боку, в ЖКГ України на сучасному етапі спостерігається поєднання проблем економічного, організаційного та технологічного походження. Ключовими проблемами вітчизняного ЖКГ слід вважати:

- низьку якість житлово-комунальних послуг;

- високий ступінь регіональної диференціації стану забезпеченості та якості надання житлово-комунальних послуг;

- зношеність основних фондів галузі, застарілість технологій і як наслідок значні витрати (води, теплової енергії тощо);

- невідповідність наявних інфраструктурних потужностей зростаючим вимогам та потребам;

- високий рівень монополізації сфери надання житлово-комунальних послуг та слабкий розвиток конкуренції у цьому секторі;

- недосконалість нормативно-правового регулювання діяльності галузі, насамперед у сфері диверсифікації постачальників послуг.

Відтак, цілком слушним було визначення затвердженою Законом України №1869-IV від 24.06.04 р. Загальнодержавною програмою реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки основних напрямів реформування ЖКГ:

- організація ефективного управління у сфері виробництва і надання житлово-комунальних послуг;

- демонополізація житлово-комунального господарства, створення конкурентного середовища на ринку житлово-комунальних послуг;

- забезпечення беззбиткового функціонування підприємств ЖКГ;

- технічне переоснащення ЖКГ, запровадження енергоощадних технологій, наближення до вимог Європейського Союзу щодо використання енергетичних і матеріальних ресурсів на виробництво житлово-комунальних послуг.

Сучасний стан міського транспорту. Міськелектротранспорт

Особливістю економічної ситуації, що склалася у великих містах України, є не лише глибока криза усіх галузей соціально-побутової інфраструктури міст: пасажирського транспорту, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, інформації та реклами, але й їх економічна роз'єднаність, неузгодженість і несполученість як у міжгалузевому плані, так із споживачем - населенням міст.

Розширення території міст, зростання чисельності населення у них обумовлюють розвиток їх транспортних систем, виявляють транспортно- експлуатаційні тенденції та тенденції у плануванні і проблеми, які особливо гостро відчуваються у великих містах (із населенням більшим, ніж 250 тис. чоловік), де у наявності є три чи більше види міського транспорту. Це пояснюється перш за все тим, що через механічний приріст населення відбувається освоєння нових, віддалених від центрів міста територій, а це, в свою чергу, стало причиною для зростання протяжності транспортних ліній, збільшення кількості пересадок і дальності пересувань.

Міський пасажирський транспорт є складовою частиною єдиної державної транспортної системи. На його долю припадає до 80% загального обсягу пасажирських перевезень. Найгострішою проблемою міського електротранспорту України є значне зношення експлуатованого рухомого складу, який використовується як для розвитку транспортних систем, так і для заміни того, що відпрацював свій термін.

Таким чином, забезпечення рухомим складом за останні роки зменшилось у найбільших містах України на 5,5%. Фактична потужність трамвайних депо у більшості міст України складає 75%, а тролейбусних - 50-60% від потреби. Рівень обслуговування населення міським транспортом не відповідає розрахунковим (нормативним) показникам транспортних схем. Випуск вагонів (машин) на лінію складає по метрополітену 98%, тролейбусів, трамваїв - 72-74%. Недостатній розвиток ліній метрополітену або ж і повна їх відсутність вимагає вносити поправку щодо збільшення рівня розвитку наземного транспорту [6, c. 16-17].

Міський пасажирський транспорт формально є затратним навіть у промислово розвинених країнах. Крім одноразових інвестицій на будівництво нових ліній дотації там складають 40-60% від суми реальних експлуатаційних витрат. У противному разі він не був би доступним усім шарам населення.

Державна політика у сфері міського електричного транспорту проводиться на засадах:

· доступності транспортних послуг для усіх верств населення;

· пріоритетності розвитку міського електричного транспорту у містах з підвищеним рівнем забруднення довкілля та курортних регіонах;

· створення сприятливих умов для виробництва вітчизняного рухомого складу та його удосконалення;

· беззбиткової роботи перевізників.

Реалізація державної політики у сфері міського електричного транспорту здійснюється шляхом:

· формування нормативно-правової бази його функціонування;

· здійснення державного контролю за його технічним станом та забезпеченням безпеки руху;

· сприяння реалізації інвестиційних та інноваційних проектів у цій сфері;

· підтримки вітчизняних виробників рухомого складу та обладнання;

· забезпечення захисту прав споживачів транспортних послуг [1].

Транспортне обслуговування населення відіграє важливу роль у системі господарського комплексу міста. Пасажирський транспорт, задовольняючи потребу населення у переміщеннях, створює передумови для нормального функціювання економіки регіону, послуговує збільшенню вільного часу у громадян, наданню їм можливостей для користування послугами територіально розосередженими ланками соціальної інфраструктури.

Роль пасажирського транспорту у соціально-економічному розвитку міста, передусім, зумовлена географічними масштабами господарювання у просторі матеріальних об'єктів життєдіяльності населення міста і його територіальних систем нижчих таксономічних рангів, чисельністю і розселенням городян.

У даний час, не зважаючи на високі темпи розвитку пасажирського транспорту, ступінь задоволення потреб населення у його послугах залишається недостатньою.

Пасажирський транспорт виконує важливу роль у забезпеченні стійкості великої кількості соціально-економічних зв'язків. Скорочення часу, який витрачають громадяни на подолання простору між територіально роз'єднаними елементами виробництва та соціальної інфраструктури, з метою міжособистого спілкування, забезпечення їм комфортних умов під час руху - найважливіші із задач розвитку пасажирського транспорту.

Дослідження стану пасажирського електротранспорту у великих містах України показує погіршення (зниження) основних техніко-економічних показників його роботи. Це підтверджується тим, що за останні роки зменшується кількість рухомого складу тролейбусного та трамвайного парків в Україні (рис. 1) [3, c. 21-22].

Дослідження стану пасажирських перевезень метрополітеном (м. Київ) у частині попиту на користування цим видом транспорту свідчить про нерівномірність пасажиропотоків у часі (днями, тижнями, місяцами). Зміни перевезень по днях і тижнях носять відносно постійний характер протягом року. Розподіл перевезень по годинах дуже нерівномірний між ранком і вечером, між "входом" та "виходом" пасажирів із метро. Задача по урівноваженню таких нерівномірностей може бути розв'язана за рахунок підвищення частоти руху потягів у метро або зміни режиму роботи підприємств.

Негативна ситуація функціонування міського електротранспорту, яка склалась на сьогодні, суттєво знижує соціальні та економічні можливості міста. Вихід міста із кризового стану неможливий без стійкого розвитку його транспортної системи [2, c. 47].

Досвід розвитку великих міст свідчить про те, що створення стійкої транспортної системи можливе лише на основі розвинутої, могутньої соціально-побутової інфраструктури. Інакше кажучи, необхідна комплексна програма, яка б поєднувала у собі взаємнообумовлений розвиток господарської діяльності транспортних, торгово-сервісних, культурно-побутових інформаційно-рекламних заходів, яка покликана повноцінно задовольняти потреби сучасного великого міста.

Стратегія реалізації програми ефективного розвитку пасажирського електротранспорту повинна виходити із умов "виживання" системи, забезпечення стійких позицій її функціонування і досягнення у подальшому лідируючого положення у транспортній системі [4, c. 10].

Висновки

Розширення території міст, зростання чисельності населення у них потребує подальшого розвитку і вдосконалення транспортних систем і, зокрема, електротранспорту. На сьогодні ще мають місце великі витрати часу населенням при поїздках у міському пасажирському електротранспорті, а його наповнюваність у години "пік" значно перевищує встановлені нормативи. Потребують покращення регулярність і частота руху транспорту.

Функціонування міського електротранспорту в Україні є недостатньо керованим і погано контрольованим, а збитки від нього постійно зростають. Економічний стан пасажирського електротранспорту є таким, що потребує постійного дотування, яке фінансується за рахунок державного та міських бюджетів. Рухомий склад міського пасажирського електротранспорту у своїй кількісній масі має стійку тенденцію до зниження, а технічний стан у окремих його видах перевищує 50% за показниками зношування.

Рівень транспортного обслуговування ще не відповідає нормативному, розподіл обсягів перевозок носить скоріше спонтанний, ніж планомірний та координуюючий характер.

Досвід розвитку великих міст у ринкових умовах свідчить про те, що створення потужної транспортної системи в них є можливим лише на основі міцної соціально-побутової структури.

Для ефективного розвитку пасажирського електротранспорту великого міста необхідна комплексна програма транспортно-комерційної мережі багатофункціонального призначення, орієнтована на різноманітні джерела фінансування.

Список використаної літератури

1. Про міський електричний транспорт: Закон від29 червня 2004 року № 1914/ Україна. Закон //Голос України. - 2004. - 29 липня. - C. 8-9; Урядовий кур'єр. - 2004. - 26 серпня. - C. 20-21

2. Крат В. Реформування міського електротранспорту //Економіка України. - 1999. - № 3. - C. 47-54

3. Крашньов С.М. Проектування метрополітену у м. Києві //Будівництво України. - 2008. - № 7. - C. 21-23.

4. Нагірна Я.Я. Джерела фінансування міського пасажирського транспорту //Автошляховик України. - 2007. - № 1. - C. 9-10.

5. Редзюк А. Проблеми міського автобусного транспорту //Автошляховик України. - 1998. - № 4. - C. 7-9

6. Христюк М. Транспортні системи міст і територій на регіональному рівні/ М. Христюк //Будівництво України. - 2006. - № 8. - C. 16-18

7. Шумельда О. Шляхи оновлення трамвайного парку //Справочник экономиста. - 2007. - № 8. - C. 87-89

загрузка...
Top