Рекреаційне районування території України

Вступ.

Розділ І. Теоретичні основи рекреаційного районування території.

1.1. Аналіз основних підходів, що застосовуються до рекреаційного районування території.

1.2. Принципи і фактори, що лежать в основі рекреаційного районування.

Розділ ІІ. Рекреаційне районування території України.

2.1.Таксономічні одиниці рекреаційного районування території України.

2.2. Аналіз існуючих схем рекреаційного районування країни.

2.3. Основні рекреаційні райони України та перспективи їхнього розвитку.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Актуальність теми. Рекреаційні ресурси — природні й антропогенні геосистеми, тіла та явища природи, які мають комфортні властивості і споживчу вартість для рекреаційної діяльності і можуть бути використані з метою відпочинку та оздоровлення людей у певний час та за допомогою існуючих технологій і матеріальних можливостей.

Рекреація - розширене відтворення сил людини (фізичних, інтелектуальних та емоційних) або діяльність, спрямована на відновлення продуктивних сил людини.

В Україні значну частину природного потенціалу складають: рекреаційні ландшафти (лісові, приморські, гірські), оздоровчі ресурси (мінеральні води та лікувальні грязі), природно-заповідні об'єкти (національні природні та регіональні ландшафтні парки, біосферні заповідники, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва тощо), території історико-культурного призначення (пам'ятки архітектури та містобудування, історико-архітектурні заповідники та ін.).

Це унікальні ресурси для перспективного розвитку туризму, зон рекреації і курортів та найбільш збережена частина природного довкілля.

Площа освоєних та потенційних рекреаційних територій в Україні (без радіаційно забруднених) становить 12,8% території країни і розподіляється відповідно до природних особливостей семи рекреаційних регіонів: Карпатський, Придністровський, Дніпровський, Донецько-Приазовський, Поліський, Причорноморський, Кримський.

На нагальність раціонального ресурсокористування в умовах сучасної економічної політики звертається увага в “Концептуальних засадах стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002–2011 рр.”, у проекті Програми “Україна–2010”, у матеріалах Всеукраїнської наукової конференції “Поглиблення ринкових реформ та стратегія економічного розвитку України до 2010 року” (Київ, Пуща-Озерна, 1999 р.). Відповідний акцент містить Закон України “Про туризм”, де наголошується на необхідності створення економічних умов стимулювання розвитку туризму як високорентабельної галузі національної економіки, що є одним з основних напрямів державної політики в галузі рекреації і туризму, і Державна програма розвитку туризму на 2002–2010 роки. Крім того, дане дослідження розглядається як складова національної доктрини мобілізації природного, суспільно-економічного, духовного та інтелектуального потенціалу України (найбільшої в Європі за територією і п’ятої за населенням держави) на підвищення рівня та якості життя її населення.

Суттєві аспекти ресурсної та ресурсно-рекреаційної проблематики ґрунтовно висвітлені в класичних роботах географів В.С.Преображенського (і його наукової школи), О.О.Мінца, Л.Г.Руденка, В.П.Руденка, М.П.Крачила, М.С.Мироненка, І.Т.Твердохлєбова, М.В.Багрова, Л.О.Багрової, Л.І.Мухіної, М.М.Сваткова, І.О.Горленко, І.І.Пірожника, картографів і медико-географів І.Ю.Левицького, В.О.Шевченка, Б.Б.Прохорова, архітекторів і ландшафтних архітекторів І.Д.Родичкіна, Т.Ф.Панченко, О.В.Лесика, істориків П.Т.Тронька, Ю.М.Алексєєва, С.І.Поповича, В.Ф.Верстюка, О.М.Дзюби, В.Ф.Репринцева та ін.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси рекреаційних регіонів України.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

· визначити територіальну структуру рекреаційного комплексу України;

· охарактеризувати функціональну структуру рекреаційної системи Південного Криму;

· дослідити рекреаційні ресурси Волинського регіону;

· проаналізувати рекреаційну систему Карпатського регіону.

Наукова новизна роботиполягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема територіальної структури рекреаційного комплексу України.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси рекреаційних регіонів України.

Предметом дослідженнявиступає детальний аналіз рекреаційних територій в Україні.


Розділ І. Теоретичні основи рекреаційного районування території

1.1. Аналіз основних підходів, що застосовуються до рекреаційного районування території

Рекреаційні ресурси — це об'єкти, явища і процеси природного та антропогенного походження, що використовуються або можуть бути використані для розвитку рекреації і туризму. Вони є матеріальною і духовною основою формування ТРС різного типу і таксономічного рангу.

Головною властивістю рекреаційних ресурсів є те, що вони володіють здатністю відновлювати та розвивати духовні і фізичні сили людини. При цьому вони придатні як для прямого, так і для опосередкованого споживання, надання різноманітних послуг курортно-лікувального і рекреаційно-туристського характеру. Рекреаційні ресурси поділяються на дві основні групи: природні й історико-культурні.

Україна має всі необхідні рекреаційні умови і володіє відповідними ресурсами для розвитку рекреаційно-туристського господарства та перетворення його на провідну галузь економіки і важливу частину європейського туристичного ринку.

Роль курортно-рекреаційної системи в соціально-економічній структурі України полягає в її необмежених можливостях підтримки й розвитку генофонду нації, визнанні України у світовому рекреаційному процесі, духовному піднесенні світового співтовариства. А її частина - Південний берег Криму - унікальне світове надбання, що включає не тільки винятковий рекреаційно-культурний потенціал, але й неповторні лікувально-оздоровчі можливості та реально діючі курортні технології [3, с. 8-10].

Основою для виокремлення різних регіонів, районування тієї чи іншої частини нашої планети або окремої країни є відмінності одних територій від інших. За найзагальнішими критеріями ці відмінності можна об'єднати в три групи: природні, історичні і соціально-економічні.

Терміни і поняття "район" і "регіон" у більшості випадків вживаються як синоніми. Водночас між ними є очевидні відмінності. Поняття "район" переважно застосовується для означення місцевості, що вирізняється за географічними, економічними, адміністративними та іншими ознаками (промисловий, ресурсно-рекреаційний, економічний, адміністративний). Поняття "регіон" більш містке і загальне.

Система методів районування складається з чотирьох підсистем: формування концептуальної моделі районування, виміру параметрів об'єкта районування, виділення районів, перевірки отриманих результатів. Кожна система складається з модулів, які включають у себе один або кілька методів. Система методів класифікації вихідних одиниць районування побудована за тими ж принципами, складається з трьох підсистем.

У районуванні планувальних об’єктів України існують різні методологічні підходи на основі різних ознак. Найбільш інерційно стабільним є районування на основі політичних і адміністративно-господарських ознак (дод. 1, А). Однією з ознак при визначенні меж планувальних об’єктів є рівень урбанізації (дод.1, Б), яка виражає рівень виробництва, його економічну ефективність, якісний склад населення і визначальні види його життєдіяльності, екологічний стан навколишнього середовища. Урахування географічних, у тому числі кліматичних, чинників, дозволяє встановити фізико-географічні регіони, а сформовані в результаті історичного розвитку етноландшафтні закономірності освоєння конкретних територій дають можливість виділення етнокультурних регіонів (дод.1, В-Г). Міжнародні соціально-економічні контакти України як суверенної держави мають відношення до всіх її територій, але найбільшою мірою локалізуються на прикордонних територіях. На території України виділені дев’ять регіонів макротериторіального рівня за басейновою (основні річки) ознакою (дод.1, Е).

Автором найвідомішого рекреаційного районування України є професор О. Бейдик, який виокремив п'ять ресурсно-рекреаційних районів нашої держави [1, c. 167-168].

Автором усталеного рекреаційного районування України є професор О. Бейдик, який виокремив п'ять ресурсно-рекреаційних районів нашої держави. За згаданою вище схемою найвищий рейтинг (дуже високий у О. Бейдика) має Причорноморський ресурсно-рекреаційний район (АРК, Одеська, Миколаївська і Херсонська області).

Карпатсько-Подільський район (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька і Вінницька області) має високий рейтинг.

Середній рейтинг характерний для Полісько-Столичного району (Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська, Полтавська, Черкаська області).

Харківському ресурсно-рекреаційному району (Харківська і Сумська області) властивий низький рейтинг.

Найнижчий рейтинг має Придніпровсько-Донецький район (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська, Донецька і Луганська області).

Нині найбільш адекватним часу є виокремлення рекреаційних районів України на базі дев'яти районних схем економічного районування країни, запропонованої професорами Ф. Заставним та П. Масляком і Радою з вивчення продуктивних сил України. Весь комплекс соціально-економічних умов за цією схемою у наш час випадково чи невипадково ставить рекреацію і туризм на провідне або одне з провідних місць у кожному з виокремлених економічних районів.

Таким чином, об'єктивна орієнтація курортно-рекреаційної системи, що формувалася, визначила головні напрями її діяльності й основні функції: рекреаційну, превентивну (профілактичну), реабілітаційну, власне санаторно-курортне лікування.

Кожна із цих технологій реалізується в тісній єдності й взаємодії, має у своїй основі адекватне використання переважно немедикаментозних, а також нетрадиційних методів, детермінує досягнення ефектів, що вимірюються сприятливими зрушеннями в індивідуальному й громадському здоров'ї [14, c. 120].

1.2. Принципи і фактори, що лежать в основі рекреаційного районування

Україна характеризується значними відмінними рисами в розвитку і розміщенні рекреаційного господарства, порівняно з сусідніми державами. Це пов'язано як з унікальністю її природно-рекреаційних ресурсів, так і з особливостями їх територіального розміщення.

У зв'язку зі значною територіальною концентрацією надання рекреаційних послуг у певних регіонах в Україні формуються фактично всі зазначені раніше типи ТРС, відбувається функціонування системних і комплексних утворень на всіх регіональних рівнях країни — від економічних районів і підрайонів до низових адміністративних районів.

У рекреаційно-туристичному господарстві України утворюються різні підгалузеві (спеціалізовані) ТРС, що мають неоднаковий рівень сформованості, характер концентрації, спеціалізації і розміщення установ. Найвищий рівень територіальної організації і сезонної стабільності мають ТРС, які базуються на використанні певних видів бальнеологічних ресурсів. До середньо-сформованих спеціалізованих систем належать ті, які ґрунтуються на використанні переважно сезонних природних умов і ресурсів, наприклад рекреаційні системи узбережжя морів. ТРС, що формуються в складі нерекреаційних відомств, де цей вид діяльності не основний, є слабо сформованими і в сучасний період відіграють другорядну роль.

Галузеві (інтегральні) ТРС в Україні дотепер все ще недостатньо сформовані. Об'єктивно вони мають всі умови для складної та ефективної територіальної організації. Підгалузеві (спеціалізовані) ТРС, що об'єднуються спільністю використання одного виду рекреаційного ресурсу або одним призначенням їх послуг, розвиваються переважно відособлено.

Нині найвищий рівень сформованості інтегральних ТРС серед дев'яти, виділених ще у 1978 р. І. Родічкіним (Київсько-Дніпровської, Волинської, Сіверсько-Донецької, Придніпровської, Приазовської, Одесько-Чорноморської, Дніпровсько-Бузької, Карпатської, Кримської), мають лише три: Одесько-Чорноморська, Карпатська і Кримська.

Теперішній етап розвитку рекреаційно-туристичного господарства України характеризується тим, що найповніше ідентифікуються ЕТРС. Це свідчить про початковий період формування у нас різних типів ТРС. Не сприяє їх подальшому розвитку і відсутність загальнодержавної програми ефективності територіальної організації рекреаційно-туристичного господарства [16, c. 79-80].

У наш час в Україні найінтенсивніше розвиваються ТРК. Роль, місце і значення рекреації і туризму в господарських комплексах міст багато в чому подібні, але разом з тим можна констатувати і чимало відмінностей. Перш за все необхідно зазначити, що в Україні, як і у світі в цілому, зі збільшенням міст підвищується роль рекреації і туризму. Зростання чисельності населення супроводжується збільшенням частки рекреації і туризму в галузевій структурі господарства міста. Отже, чим більше місто, тим сильніший вплив галузі на формування його господарського комплексу.

Взагалі дотепер, що підтверджує і світовий досвід, великі міста є найважливішими і найефективнішими формами територіальної організації виробництва. У всій сукупності одиниць територіальної організації велике місто — винятково складна форма комплексного і пропорційного розвитку продуктивних сил. Рекреація і туризм — не тільки одна з найбільших галузей міст, а й галузь, яка все активніше долучає до єдиного комплексу інші виробництва. Якраз у ній відбувається матеріалізація постіндустріальних ідей нинішнього суспільства. ТРК, які формуються у великих містах, розвиваються нині випереджальними темпами. Тому найбільший територіально-рекреаційний комплекс України сформувався у Києві як найбільшому місті та столиці держави. Такі самі комплекси, тільки іншого масштабу, формуються в усіх обласних центрах і містах з чисельністю населення понад 100 тис. жителів.

ТРС України і світу складаються з окремих елементів, зв'язків і відносин, як безпосередніх, так і опосередкованих, між ними. Таким чином, до ТРС можуть входити не лише конкретні рекреаційні об'єкти, а й рекреаційні території різного таксономічного рангу (об'єкти та просторово-територіальні зв'язки між ними, а також з територією).

Основними об'єктами ТРС різних рангів можна вважати виокремлені кандидатом географічних наук В. Стафійчуком (2006) таксономічно ранговані рекреаційні території:

1) рекреаційний пункт (окремий санаторій, будинок відпочинку, готель, кемпінг);

2) рекреаційний центр (Кирилівка, Ворохта, Коктебель, Веве, Давос, Блекпул, Сан-Ремо тощо);

3) рекреаційний вузол (Одеська група курортів, Велика Ялта, курортополіс "Трускавець", Карлові Вари, Велике Сочі тощо);

4) рекреаційний підрайон, який складається з одного або кількох курортів одного профілю з відповідними рекреаційно-туристичними зонами. Він формується в Україні у межах адміністративних районів (Судацький, Алуштинський);

5) рекреаційний район або комплекс — цілісна у транспортному плані територія з однаковим профілем курортів, центрів туризму і зон відпочинку, які базуються на певному типі природно-географічних умов;

6) рекреаційний регіон (Кримський, Карпатський, Французький середземноморський, Болгарський чорноморськоузбережний, Флоридський чи Каліфорнійський у США тощо). Цей елемент ототожнюється з регіональними ТРС. Вони є територіальним елементом ТРС вищого рангу, наприклад Флоридський рекреаційний регіон належить до Карибського регіону, який має наднаціональний статус. Французький середземноморський входить як територіальний елемент до Середземноморської ТРС.

Україна має всі необхідні рекреаційні умови і ресурси для розвитку рекреаційно-туристичного господарства та перетворення його на провідну галузь економіки і важливу частину європейського туристичного ринку. Практично вся територія держави, включаючи Чорнобильську зону, може стати важливим міжнародним санаторно-курортним і туристським районом. До найважливіших рекреаційних ресурсів України в наш час належать бальнеологічні (мінеральні води, грязі, озокерит), кліматичні, ландшафтні, пляжні, пізнавальні [17, c. 56-57].

В Україні наявні мінеральні води всіх основних бальнеологічних груп. Деякі з них, зокрема "Миргородська", "Куяльник", "Поляна квасова", "Березівські мінеральні води", "Нафтуся" і радонові води, мають світове значення та є унікальними на нашій планеті. Попереду інтенсивне освоєння сульфідних, залізистих, миш'яковистих та інших мінеральних лікувальних вод. Україна належить до найбагатших на бальнеологічні ресурси країн світу.

Україна володіє практично невичерпними і найбільшими у світі запасами лікувальних грязей, які складаються з різних за природним утворенням і лікувальною дією відкладів морських заток, боліт і озер. Ці грязі містять воду, мінеральні та органічні речовини. За нинішньою класифікацією лікувальні грязі України поділяються на мулисті (сульфідні, мінеральні, глини, глинистий мул, сапропелі), торфові (прісноводні, мінералізовані), псевдовулканічні (сопкові та гідротермальні).

Кліматичні ресурси України з погляду їх рекреаційного використання належать до найкращих і хороших. За світовою класифікацією найкращими для рекреаційної діяльності є кліматичні умови, сприятливі для цього виду господарства протягом 9,5—10,5 місяців. Умовами, найсприятливішими для рекреації, є тепле літо і не дуже холодна зима зі стійким сніговим покривом. До найсприятливіших кліматичних умов належать також жарке тривале літо і нетривала зима без стійкого снігового покриву. Ще однією особливістю клімату України є його велика різноманітність. Так, середня річна температура на полонинах Карпат така, як у приполяр'ї (0 °С), а на Південному узбережжі Криму (+12,50 °С) вона відповідає температурі середземноморського узбережжя Франції.

Ландшафтні рекреаційні ресурси України теж доволі багаті та різноманітні. Велику роль тут відіграють рельєф і рослинність. Для нашої держави характерна доволі розчленована поверхня з безліччю мальовничих височин, плато, піднять, останців тощо. Особливо в цьому сенсі виділяється Правобережжя. Тут рельєф у поєднанні з місцевими кліматичними і рослинними ресурсами в цілому є унікальним не лише для Європи, а й для світу (Словечансько-Овруцький, Мізоцький кряжі, Канівські гори, Товтри, Галогори, Розточчя тощо).

Близько 14 % території країни вкрито лісами. Цей показник дуже диференційований по території. У Степу лісистість не перевищує 4 %, у Криму — 10 %, на Поліссі — близько 30, у Карпатах — понад 60 %. Серед деревних порід переважає сосна (34 % всієї лісовкритої площі).

Величезне рекреаційне значення мають лісопаркові зони великих міст, які, на жаль, нині по-варварському знищуються під забудову.

Як зазначалось вище, групування регіонів України на основі застосування комп’ютерних технологій розглядається як складова алгоритму створення остаточної схеми районування, як її проміжна стадія. При проведенні географічних досліджень часто виникає необхідність об’єднання отриманих даних у групи за схожістю (кластер). Якщо в експерименті необхідно виявити групи змінних без встановлення факторів, що пояснюють зв’язки між ними, то застосовують кластерний аналіз. Оскільки кластерний аналіз застосовується при класифікації об’єктів, а факторний – при дослідженні зв’язків між ними, то обидва методи доповнюють один одного і між ними іноді важко провести чітку лінію. У даному дослідженні за допомогою кластерного аналізу було проведено класифікацію регіонів України за ознаками: а) кількості найвизначніших біосоціальних ресурсів, б) кількості найвизначніших подієвих ресурсів (для реалізації програми, попередньо було складено ряд допоміжних таблиць).

В останні роки спостерігається все більш широке застосування матметодів і комп’ютерних технологій для створення різноманітних картографічних моделей. Одним із різновидів математико-картографічних моделей є моделі потенціалу полів. При дослідженні РТР України виконано 10 моделей, які охоплюють основні складові ресурсно-рекреаційного поля: природну, природно-антропогенну, архітектурно-історичну, інфраструктурну, біосоціальну [18, c. 38-39].

Аналіз картографічної моделі “Групування регіонів за ресурсно-рекреаційним рейтингом”, яка інтегрує, якісно та кількісно узагальнює проведене дослідження, виявив наступне: АР Крим має найвищий (“дуже високий”) рейтинг серед регіонів України. Київська, Вінницька, Одеська, Львівська області мають “високий” ресурсно-рекреаційний рейтинг, їх територія представляє континуальну S-подібну конфігурацію у центральній частині України та “львівський анклав” на заході. Івано-Франківська та Чернігівська області характеризуються “середнім” ресурсно-рекреаційним рейтингом. “Низький” ресурсно-рекреаційний рейтинг притаманний більшості (14) одиниць АТУ України (7 на заході – Закарпатська, Волинська, Рівненська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька, Житомирська області, 7 на сході – Миколаївська, Черкаська, Полтавська, Сумська, Харківська, Дніпропетровська, Херсонська області). Це найбільш численна та строката група, яка об’єднує контрастуючі території (степові – приморські, лісові – внутрішньоматерикові, лісостепові – прирічкові та ін.). Останню групу складає Кіровоградська, Запорізька, Донецька, Луганська області, які характеризуються найнижчим (“дуже низьким”) рейтингом.

У той же час, зважаючи на гіпотетичну, прогнозну ознаку схем районування (за О.І.Шаблієм) та групування (блокування) виділимо 3 ресурсно-рекреаційних угруповання (РРУ): 1. Західно-Південне: Волинська, Рівненська, Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька, Вінницька, Одеська області (центри: Львів, Кам’янець-Подільський – внутрішні; Одеса, Білгород-Дністровський – приморські). 2. Центрально-Південне: Житомирська, Київська, Чернігівська, Черкаська, Кіровоградська, Миколаївська області (центри: Київ, Умань, Канів – внутрішні; Миколаїв, Очаків – приморські). 3. Східно-Південне: Сумська, Харківська, Луганська, Донецька, Запорізька, Полтавська, Дніпропетровська, Херсонська області, АР Крим (центри: Харків, Полтава – внутрішні; Севастополь, Ялта – приморські).

Критеріями цього виділення є: 1) укрупнення – наявність трьох РРУ, кожне з яких має об’єднувати не менше 6-ти одиниць АТУ України (попередні варіанти рекреаційного районування включали 5 і більше складових); 2) меридіональна континуальність (до складу РРУ має входити північна та причорноморська області); 3) антиподність (наявність у РРУ ресурсонадлишкових і ресурсодефіцитних областей).

Якщо ж розглянути Україну як двоєдину територію (відносно дніпровської природної вісі – Подніпровського рекреаційного коридору), що складається з Право- та Лівобережжя, щодо ресурсно-рекреаційного потенціалу, то окреслюється суттєвий дисбаланс, крен у бік Правобережжя як більш забезпеченої ресурсами рекреації та туризму території України –амплітуда право- та лівобережних територіальних ресурсно-рекреаційних розбіжностей є досить суттєвою.

Світове значення мають в Україні рекреаційні ресурси пляжів, природно-заповідного фонду, спелеоресурси. Майже неосвоєні історико-культурні (пізнавальні) рекреаційно-туристичні ресурси. Держава охороняє понад 70 тис. пам'яток історії і культури. Більш як 12 тис. з них однозначно є цікавими для туристів усього світу. Українські замки, фортеці і монастирі є унікальним історико-архітектурним явищем Європи і всієї планети. Українські національні храми з їх грушоподібними куполами дещо різняться від "цибулястих" російських церков. Не має аналогів українське бароко і в Європі. Попереду відбудова сотень замків і фортець, які нині зруйновані. За правильної інвестиційної політики вся Правобережна Україна може перетворитися на найбільше у світі зосередження замків і фортець [12, c. 43-44].


Розділ ІІ. Рекреаційне районування території України

2.1.Таксономічні одиниці рекреаційного районування території України

В якості основних таксономічних одиниць територіальної структури ТРС розглядаються: рекреаційний пункт, рекреаційний вузол, рекреаційний підрайон, рекреаційний район. Рекреаційний пункт – це обмежена територія, об’єкти якої виконують одну або кілька споріднених рекреаційних функцій. Рекреаційний вузол – це поєднання кількох рекреаційних пунктів, як однотипних, так і різнотипних. Для вузла найхарактернішими є компактність території, використання єдиної інфраструктури. Рекреаційний підрайон – це сукупність рекреаційних пунктів, вузлів, що використовують на певній території спільну інфраструктуру та рекреаційні ресурси. Рекреаційний район – це цілісна територія, яка складається з двох взаємопов’язаних елементів – ТРС та оточуючого соціально-економічного простору, що забезпечує її ефективну діяльність, і для якої властива рекреаційна спеціалізація, або рекреаційна галузь є чи може стати конкурентоздатною.

Потреби в кожній рекреаційній субгалузі формуються під впливом різних факторів. Зокрема, потреба в санаторно-курортному лікуванні та оздоровленні виникає через порушення стану здоров’я, необхідність в профілактичному оздоровленні, відтворенні фізичних, психічних сил. Потреби у відпочинку та туризмі визначаються необхідністю зняття фізичної, психічної втоми та напруги, прагненням до духовного, інтелектуального, фізичного розвитку.

Рекреаційні потреби, під дією ряду факторів, визначають попит на рекреаційні послуги. Попит – це частина потреб споживача, забезпечена грошовою масою. Отже, на попит, з одного боку, великий вплив справляє матеріальна забезпеченість населення регіону, з іншого – пропозиція на регіональному ринку рекреаційних послуг, можливість вибору згідно із смаками, звичками, очікуванням рекреантів, що формуються під впливом таких факторів, як вік, стать, соціальна належність, традиції, релігійні та національні особливості, уподобання, стан здоров’я.

Рекреаційне районування території здійснюється на основі оцінки придатності території для різних видів рекреаційної діяльності. Серед них можна виділити чотири основні види, які, в свою чергу, поділяються на підвиди, а саме:

- санаторно-курортний (кліматолікування, бальнеологія, грязелікування);

- оздоровчий (купально-пляжний і прогулянковий);

- спортивний (туристичний, мисливський, гірськолижний, альпійський, водний тощо);

- пізнавальний.

Основними критеріями, які визначають придатність території для санаторно-курортного лікування, є наявність родовищ лікувальних мінеральних вод, грязей, озокериту, сприятливі кліматичні умови, екологічно чисте природне середовище.

Варто відзначити, чим більші запаси лікувальних ресурсів, вища їх лікувальна ефективність, тим вищу цінність мають рекреаційні території. Як правило такі території невеликі за площею, обмежуються границями населеного пункту, в яких розташовані бальнеологічні ресурси [10, c. 53-55].

2.2. Аналіз існуючих схем рекреаційного районування країни

Україна має великі рекреаційні ресурси, до яких належать географічні об'єкти, що використовуються чи можуть бути використані для відпочинку, туризму, лікування, оздоровлення населення. Рекреаційні ресурси поділяють на природні та соціально-економічні. Природні рекреаційні ресурси - це природні умови, об'єкти, явища, які сприятливі для рекреації - відновлення духовних і фізичних сил, витрачених під час праці, навчання, творчості. Природні рекреаційні ресурси України різноманітні. Вся її територія знаходиться в смузі кліматичного комфорту. Україна має прекрасні умови для організації відпочинку на берегах і лиманах Чорного та Азовського морів, водойм і річок, у Кримських горах та Українських Карпатах.

До соціально-економічних рекреаційних ресурсів належать культурні об'єкти, пам'ятки архітектури, історії, археологічні стоянки, етнографічні музеї, місця, пов'язані з життям, перебуванням видатних учених, письменників, акторів, політичних діячів, викладачів, робітників, селян та ін.

Рекреаційні ресурси України (природні національні парки, приміські смуги, історико-архітектурні, історико-культурні заповідники і т.д.) охороняються. У межах рекреаційних територій заборонена діяльність, яка призводить до негативних змін у навколишньому середовищі.

Районування території України, пов’язане з рекреаційною функцією, проводилось за тими чи іншими критеріями чи показниками протягом декількох останніх десятиріч. При розробці методології містобудівного проектування рекреаційних систем в Українській РСР, встановлено, що значна частина групових систем населених місць України має надлишок рекреаційних ресурсів, але характеризується екстенсивним типом освоєння при відносно слабкому розвитку інфраструктури. Вони повинні розглядатися як основне джерело заповнення ресурсної недостатності інших систем населених місць і об'єкт першочергового освоєння з порівняно невеликими витратами на розвиток масового відпочинку.

Особливе місце займають системи населених місць з недостатніми рекреаційними ресурсами в степових індустріальних районах. Удосконалювання рекреаційного обслуговування жителів даних систем повинне здійснюватися шляхом прискореного розвитку елементів інфраструктури, заповнення дефіциту рекреаційних ресурсів шляхом проведення природо-відновлювальних заходів і залучення в рекреаційну сферу надлишкових ресурсів сусідніх систем. Даний підхід забезпечує виділення комплексу взаємозалежних у рекреаційному аспекті населених місць, поєднуваних регіональною рекреаційною системою, що може виступати, як об'єкт планування і прогнозування на територіальному рівні. У вказаній вище роботі докладно досліджуються об'єктивні умови і передумови формування регіональних рекреаційних систем республіки і даються пропозиції по їх територіальній і функціонально-просторовій організації (дод.2, А) [2, c. 127-129].

Окремі дослідники вважають, що сучасні потреби у вивченні рекреаційних ресурсів дозволяють виділити на території України вісім рекреаційних регіонів (дод.2, В): Донецький, Карпатський, Кримський, Подільський, Поліський, Придніпровський, Слобідський, Чорноморсько-Азовський, межами яких є як природні рекреаційні умови, так і адміністративно-територіальний поділ. Такий поділ дозволяє виділити рекреаційні регіони з відносно однотипним складом і якістю ресурсів, але різноманітними видами рекреаційної діяльності. Оцінка рекреаційного потенціалу регіонів за основними видами рекреації показала, що можливості України в цілому перевищують потреби її населення більше ніж у 1,5 рази. При цьому, рекреаційний потенціал по території держави як у географічному аспекті, так і відносно зон концентрації населення, розташований нерівномірно.

У рамках рекреаційного районування доцільно також розглянути туристське районування – процес розчленовування території, при якому райони ідентифікуються за наявністю в них особливих рекреаційних ознак і виділяються туристські райони, що відрізняються один від одного за набором і ступенем чіткості ознак. У сучасній географії розвивається і концепція формування туристсько-рекреаційних систем, проектування яких у регіонах базується на виділенні різних композиційних, функціональних і планувальних елементів. Існує тісний зв'язок туристських районів різного рангу з туристсько-рекреаційними комплексами (ТРК), які є складними господарствами, куди входять лікувальні і оздоровчі установи, обслуговуючі підприємства і супутні галузі (підприємства торгівлі і громадського харчування, побутові, культурні і спортивні установи, екскурсійні об'єкти, дорожньо-транспортна мережа, сувенірне виробництво).

Значні рекреаційні ресурси є у східному підрайоні, який простягається вздовж Азовського моря. Клімат у цьому підрайоні більш континентальний, температура менш солоної морської води вища. Підрайон має сприятливі кліматичні водно-морські та грязьові ресурси.

Цінні лікувальні грязі є в районах Бердянська, Маріуполя.

Унікальні рекреаційні ресурси є також у Карпатах, Передкарпатті і Закарпатті, які входять у вигляді підрайонів у великий Карпатський район. Він характеризується значною кількістю опадів (700-800 мм на рік у рівнинних районах і до 1700 мм в горах), високою відносною вологістю повітря, м'якою зимою, теплим дощовим літом і помірно теплою сухою осінню. Сніг у горах досягає товщини 40-80 см і лежить протягом 3,5^ місяців. Гірські райони характеризуються чистим повітрям, насиченим влітку та восени ароматом ялин, ялиць і ялівцю, а також різнотрав'ям та листяними лісами. У районі розташовані великі масиви лісів, джерела цінних і різноманітних за своїм хімічним складом та лікувальними властивостями мінеральних вод, в ряді випадків унікальних [1, c. 167-168].

Типи планувальної структури рекреаційних систем є відпрацьованими в науково-методичній літературі. Так, лінійний (лінійно-пунктирний) рекомендується використовувати при розташуванні рекреаційних районів на узбережжях морів, прирічкових територіях і вздовж транспортних магістралей в природних зонах Степу і Лісостепу, частково в інших природних зонах. Компактний тип рекомендується використовувати у районах з компактними (значними) рекреаційними ресурсами, переважно у зонах Полісся, частково в інших природних зонах. Променевий тип – при створенні рекреаційних районів у моноцентричних групових системах населених місць з рівномірно розподіленими, переважно значними, рекреаційними ресурсами у природних зонах змішаних (Полісся) і хвойних лісів, утворюється вздовж транспортних магістралей навколо крупних міст. Розосереджений тип рекомендується використовувати при формуванні рекреаційних районів в полі- (рідше в моно-) центричних групових системах населених місць з розосередженими (достатніми) природними ресурсами. Дисперсний тип – при утворенні рекреаційних районів у поліцентричних групових системах населених місць з обмеженими природними ресурсами.

У цілому, в результаті районування можна отримати на території України чотири райони (дод.2, Д), для яких найбільш прийнятними є такі типи планувальної організації рекреаційних систем: 1 – район з переважанням рекреаційних систем лінійного типу; 2 – район з переважанням компактно-променевого типу; 3 – район з переважанням компактних і розосереджених типів; 4 – район з переважанням лінійного і розосередженого типів планувальних структур [5, c. 45-46].

2.3. Основні рекреаційні райони України та перспективи їхнього розвитку

Територіальна структура рекреаційного комплексу України складається з багатьох ланок. Первинною ланкою цього комплексу є санаторії, пансіонати, будинки і бази відпочинку, туристичні бази. Окремо розміщені санаторії, пансіонати, бази створюють рекреаційні пункти. Населений пункт з кількома рекреаційними пунктами називається курортом. Курортом може називатися також частина великого міста, в якій сконцентровані рекреаційні пункти: санаторії, бази тощо (наприклад, в Одесі - курорти Аркадія, Великий Фонтан, Чорноморка).

Сукупність рекреаційних пунктів і курортів, що використовують означену територію і розміщену на ній інфраструктуру, створюють рекреаційні райони. Група рекреаційних районів створює рекреаційний регіон (наприклад, Кримський, приморські території Одеської та Миколаївської областей). Рекреаційні райони завдяки транспортним і функціональним зв'язкам створюють рекреаційні зони. Наприклад, Центральноукраїнська, узбережжя Чорного і Азовського морів.

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення. У країні є понад 400 санаторіїв, що можуть прийняти на лікування понад 600 тис. відпочиваючих. Існує перелік з 265 територій, які резервуються для організації зон лікування, відпочинку й туризму. За областями вони поділяються таким чином: у Волинській - 2, Вінницькій - 17, Луганській - 13, Дніпропетровській - 14, Донецькій - 9, Житомирській - 10, Закарпатській - 12, Запорізькій - 12, Івано-Франківській - 7, Київській - 38, Кіровоградській - 4, Автономній Республіці Крим - 2, Львівській - 4, Миколаївській - 3, Одеській - 2, Полтавській - 15, Тернопільській - 5, Рівненській - 5, Сумській - 13, Харківській - 7, Херсонській - 11, Хмельницькій - З, Черкаській - 17, Чернігівській - 33, Чернівецькій - 7. Найбільшою популярністю у населення користуються райони Південного берега, включно з Гірським Кримом, узбережжя Чорного й Азовського морів та Карпати.

Ресурси Південного берега дуже різноманітні. Клімат приморських рівнинних та передгірських районів степової частини Криму - помірно континентальний, з дуже теплим літом і м'якою зимою. У приморських передгірських районах -клімат середземноморського типу, що характеризується недостатньою вологістю влітку та м'якою зимою (у порівнянні з Північним Кримом). Це один з основних курортних районів: він розташований на приморській смузі вздовж узбережжя Чорного моря від мису Айя (на заході) до Семидвір'я (на сході). До нього відносять: Батилиман - Ласпі, Форос - Мелас, Оливи, Кастрополь, Блакитна затока, Симеїз, Алупка, Місхор, Лівадія, Масандра, Ялта, Гурзуф, Фрунзенське, Карабах, Алушта, Семидвір'я. Клімат тут винятково сприятливий -період з температурою, вищою 10 °С, триває 7 місяців. Курорт Алушта - один з найгарніших куточків Південного берега Криму. Він оточений пасмом гір, проте вони недостатньо захищають його. Через перевали північні вітри прориваються до Алуштинської долини. Тому зима та весна тут трохи холодніші, ніж у Ялті, літо - менш жарке. Є природні пляжі. Ялта розташована на березі морської затоки. Частина головного пасма Кримських гір утворює навкруги Ялти амфітеатр, що спускається до моря. Гірські схили над Ялтою вкриті віковим сосновим лісом та виноградником. На території курорту багато парків, скверів, квітників, протікають річки. Завдяки географічному положенню Ялти клімат належить до теплого морського. За 3 км на південний захід від Ялти на східному схилі гори Монабі розташований курорт Лівадія. Його привабою та одним із лікувальних факторів є Лівадійський парк. Основною археологічною пам'яткою Місхорського узбережжя є мис із Ластівчиним гніздом. Окрасою курорту Місхор є також парк. Пляжні й кліматичні рекреаційні ресурси лягли в основу курорту Кастрополь. Курорти Південного берега Криму та Гірського Криму спеціалізуються на лікуванні хворих із неспецифічними захворюваннями дихальної та нервової системи [4, c. 83-84].

На узбережжях Чорного й Азовського морів є чималі запаси рекреаційних ресурсів, які дають змогу розвивати курортне господарство. Курорт Аркадія розташований в одному з мальовничих куточків Одеси. До нього входить уся приморська територія від Відради до Аркадії. Основними лікувальними факторами курорту є клімат, таласотерапія та мінеральні води.

Мікроклімат курорту Великий Фонтан вирізняється інтенсивною сонячною радіацією, деякою сухістю повітря, яке пом'якшується бризами; він сприятливий для лікування пацієнтів із захворюваннями органів дихання. Основними лікувальними факторами також є кліматолікування, таласотерапія й мінеральні води, які використовуються для приготування ванн та приймання всередину.

Курорт Чорноморка розташований на рівному плато. Там дається взнаки вплив моря: частіші бризи, чимала кількість ясних днів. На курорті є чудовий дрібнопіщаний улаштований пляж. Пологий берег, піщане без каменів дно, невелика глибина створюють сприятливі умови для купання. Приморський кліматичний курорт Очаків має місцеве значення. Клімат курорту помірно теплий. Поблизу розташований Березанський лиман з лікувальними намулистими грязями. Кліматичний приморський курорт Скадовськ знаходиться на пологому березі мілкої Джарилгацької затоки Чорного моря. Чисте степове повітря, постійні морські бризи створюють чудові кліматичні умови.

На березі Азовського моря є два кліматогрязевих курорти - Бердянськ та Кирилівка. Грязьовий та кліматичний приморський рівнинний курорт степової зони Бердянськ знаходиться на північному березі Азовського моря. Клімат помірноконтинентальний. Основні лікувальні засоби курорту -намулисті грязі та ропа озер Червоне, Велике й затоки Азовського моря, а також мінеральні хлорні й натрієві води. Клімат курорту Кирилівка - помірноконтинентальний, наближений до клімату Криму. До основних лікувальних факторів відносять намулисті сульфідні грязі у руслах річок Великий та Малий Утлюк, Утлюцькому й Молочному лиманах та високомінералізовані хлорні натрієві мінеральні води.

Основними лікувальними факторами курорту Маріуполь, розташованого на березі Азовського моря, є клімат, намулисті грязі Таганрозької затоки та морські купання. Курорти узбережжя Чорного та Азовського морів спеціалізуються на лікуванні захворювань органів руху, нервової системи, жіночих статевих органів.

Природа Карпат завжди вабила людей, проте це не єдина причина створення тут курортного господарства. Напрочуд корисні вуглекислі води верхів'їв Чорного Черемошу та інші мінеральні води. Є родовища торфових лікувальних грязей. Бальнеогрязьовий курорт Черче місцевого значення на базі сульфідних вод, торфових вод і грязей розташований у долині, оточеній пагорбами Карпатського передгір'я. Зі сходу та заходу до нього впритул підступають гори заввишки до 2000 м. З півночі та півдня гори переходять у мальовничі пагорби. Гори й пагорби вкриті густими смерековими та листяними лісами. Гарні краєвиди курорту приваблюють туристів.

Бальнеологічний курорт Поляна розташований у долині р. Пінія. Він оточений лісистими горами. Курорт Синець -один з найстаріших у Карпатах. Клімат тут гірський, з підвищеною вологістю повітря та великою кількістю опадів. Для лікування використовуються, мінеральні води. На курорті Сойми для внутрішнього та зовнішнього вжитку використовується вуглекисла мінеральна вода. Курорт Шаян розташований на передгір'ї Великого, Середнього та Малого Шаяну. Схили вкриті буком, смерекою та грабом. Курорт захищений від вітрів вулканічним гірським пасмом. Тут панує клімат гірських улоговин. Для лікування використовуються вуглекислі мінеральні води.

Курорт Кваси розташований у однойменному селі у межигір'ї Чорної Тиси; він оточений з півночі Полонинсько-чорногорським пасмом гір, з півдня - Мармороським кристалічним масивом. Тут розташовані Чорногори (з найвищою вершиною Українських Карпат Говерлою - 2061 м, горою Петрос - 2020 м). Стійкий сніговий покрив утворюється вже у листопаді. На курорті для зовнішнього застосування використовується вуглекисла миш'яковиста мінеральна вода. Курорти Карпат спеціалізуються на лікуванні захворювань органів травлення (особливо ефективне лікування виразки шлунку й дванадцятипалої кишки), печінки та підшлункової залози, цукрового діабету [9, c. 172-174].

До пріоритетних напрямів державної політики в галузі туризму і рекреації належать наступні: удосконалення правових засад регулювання відносин у галузі туризму; забезпечення становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму, створення нових робочих місць; розвиток в’їзного та внутрішнього туризму, сільського (зеленого), екологічного туризму; розширення міжнародного співробітництва, утвердження України на світовому туристському ринку; створення сприятливих для розвитку туризму умов шляхом спрощення та гармонізації податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів регулювання; забезпечення доступності туризму та екскурсійних відвідувань для дітей, молоді, людей похилого віку, інвалідів та малозабезпечених громадян шляхом запровадження пільг стосовно цих категорій осіб. Забезпечувати збереження, відновлення та раціональне використання рекреаційно-туристських ресурсів України, які є чинником реалізації цих напрямів, покликані регіональні та інші програми розвитку туризму та рекреації. Нижче наводяться основні напрями національної туристсько-рекреаційної політики, подані згідно з державною програмою розвитку туризму на 2002–2010 рр. і власною позицією автора у розрізі 5 ресурсно-рекреаційних районів.

Причорноморський ресурсно-рекреаційний район(АР Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області). Зважаючи на приморське розташування, подальшого розвитку набуватимуть круїзний морський туризм, яхтинг, інтенсифікаціія використання “актуальної смуги” – її забудова закладами розміщення, а наявність гірських, передгірських (Крим) та річкових (Нижній Дніпро, Південний Буг, Нижній Дунай) ландшафтів сприятиме розширенню мережі маршрутів екотуризму. Завдяки наявності ряду унікальних спелеоб’єктів та значній закарстованості території (її площа становить 41 тис. км2) розвиватиметься спелеотуризм.

Карпатсько-Подільський ресурсно-рекреаційний район(Вінницька, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька). Враховуючи гірське та передгірське розташування, особливості гірдрографічної мережі району, наявність спелеоб’єктів світового значення (печера Оптимістична) та значну закарстованість території (її площа становить 27,4 тис. км2), подальшого розвитку набуватимуть пішохідний, спелеотуризм і водні види туризму у літній сезон та гірськолижний – у зимовий, інтенсифікаціія використання орографічних рекреаційних ресурсів (спорудження підйомників, бугельних трас, закладів розміщення).

Полісько-Столичний ресурсно-рекреаційний район(Волинська, Житомирська, Київська, Полтавська, Рівненська, Черкаська, Чернігівська області). Зважаючи на прирічкове розташування, подальшого розвитку набуватимуть круїзи по Дніпру, яхтинг, водний туризм, реконструкція закладів розміщення та інтенсифікація берегової забудови.

Придніпровсько-Донецький ресурсно-рекреаційний район (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Кіровоградська, Луганська області). Зважаючи на приморське та прирічкове розташування, подальшого розвитку набуватимуть круїзне освоєння Дніпровського “рекреаційного коридору”, яхтинг, реконструкція та інтенсифікаціія берегової забудови (особливо це стосується приморських курортів).

Харківський ресурсно-рекреаційний район.(Харківська, Сумська області). Враховуючи незначне забезпечення району рекреаційно-туристськими ресурсами, прогнозується розвиток оздоровчої рекреації на берегах водосховищ Харківської обл., а також помітна міграція рекреантів в інші, більш привабливі в ресурсно-туристському відношенні, райони.

Таким чином, основні положення обласних програм розвитку туризму і рекреації віддзеркалюють ресурсно-рекреаційні можливості тієї чи іншої території, які при їх реалізації можуть призвести до суттєвого пожвавлення регіональної економічної діяльності.

Отже, Україна має потужний рекреаційний комплекс, проте розвиток комплексу стримується низкою проблем, таких як підвищення пропускної здатності рекреаційного господарства, нерівномірність його використання, тобто сезонність, тощо. Нерозв'язаною залишається проблема територіальності розміщення рекреаційного господарства та рекреаційного природокористування [11, c. 35-36].


Висновки

Виходячи з положень чинного законодавства України, Концепції державної регіональної політики, державна політика рекреації в Україні в найближчій перспективі має реалізовуватися за такими напрямами:

- оптимізація структури та режиму функціонування курортно-рекреаційного комплексів у регіонах;

- удосконалення структури управління в туристично-рекреаційній галузі на обласному та районному (міському) рівнях, координування дій місцевих органів виконавчої влади з цього питання.

Для досягнення цих завдань визначені основні цілі:

- надання нормативно-правової, методичної, організаційної та інформаційної підтримки суб’єктам рекреаційного підприємництва;

- аналіз економічної діяльності рекреаційних підприємств та розробка за його результатами заходів щодо підвищення ефективності роботи на ринку рекреаційних послуг;

- посилення контролю за діяльністю рекреаційних підприємств, їхньою звітністю та додержанням вимог чинного законодавства.

За ієрархією реалій рівня забезпеченості території РТР та ступенем просування турпродукту (дуже високий ®високий ®середній ®низький ®дуже низький) за різними критеріями Україна займає центральну або передостанню ланку, тому використання переваг геополітичного положення країни та суспільно-географічного – її регіонів розглядається як один із головних чинників розвитку транснаціональних туристських зв’язків, залучення іноземних інвестицій до рекреаційної індустрії та посилення її ролі у національній економіці.

У загальному розумінні під районуванням розуміється процес багатофакторного поділу території на множину непересічних цілісних районів, що є компактним згущенням деяких вихідних чарунок у просторі. Існує значний доробок районування території України, приклади якого можуть взаємно доповнювати один одного при розгляді проблем використання і керування територіями на макротериторіальному рівні, а також мають враховуватися при рекреаційному районуванні України.

Рекреаційне районування – це вид функціонального, галузевого районування, що відображає тільки один аспект (рекреацію). Головними ознаками рекреаційного районування є рівень рекреаційного освоєння території і структура рекреаційних функцій (лікувальна, оздоровча, туристська, екскурсійна). Районування території України, пов’язане з рекреаційною функцією, проводилось за тими чи іншими критеріями чи показниками на протязі декількох останніх десятиріч. При цьому, одні з них виконувались в інших соціально-економічних умовах розвитку країни, інші, незважаючи на їх сучасне походження, мають певні обмеження щодо їх використання, особливо в процесі вирішення містобудівних проблем.

Виходячи з цього, нами запропоновано рекреаційне районування, в основу якого покладена природність тих чи інших теоретичних типів планувальних структур рекреаційних систем для удосконалення їх просторової структури в межах адміністративних областей країни. У результаті такого поділу в межах України виділені чотири райони: 1 – район з переважанням рекреаційних систем лінійного типу; 2 – район з переважанням компактно-променевого типу; 3 – район з переважанням компактних і розосереджених типів; 4 – район з переважанням лінійного і розосередженого типів планувальних структур.


Список використаних джерел

1. Бейдик О.О. Пріоритети регіонального розвитку туризму і рекреації в Україні. // Україна: географічні проблеми сталого розвитку: Зб. наук. праць. В 4-х т. – К: ВЛГ Обрії, 2004. – Т.2. – С.167–168.

2. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: методологія та методика аналізу, термінологія, районування: Монографія. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2001. – 395 с.

3. Бейдик О.О. Українсько-російський словник термінів і понять з географії туризму і рекреаційної географії. – К.: РВЦ “Київський університет”, 1997. – 300 с.

4. Біркович В.І. Модернізація туристичного та рекреаційного потенціалу регіонів України//Статистика України. - 2006. - № 3. - C. 83-86.

5. Гетьман В. Рекреаційна діяльність у регіональних ландшафтних парках України //Географія та основи економіки в школі. - 2005. - № 4. - C. 45-49.

6. Гетьман В. Рекреаційна ойкумена Волині //Наука і суспільство. - 2002. - № 1-2. - C. 32-34

7. Кифяк О.В. Розвиток рекреаційних ринків регіонів //Фінанси України. - 2005. - № 9. - С.64-69

8. Комплексний атлас України. – К.: ДНВП «Картографія», 2005. – 96 с.

9. Кравченко Н. О. Методика оцінювання потенціалу ефективного функціонування та територіальної організації рекреаційного господарства регіону //Актуальні проблеми економіки. - 2005. - № 12. - C. 172 - 178.

10. Лебедєва В. Туристична галузь: погляд з регіону //Віче. - 2005. - № 3. - C. 53-55

11. Марченко О. Чим багаті. Рекреаційно-туристичний потенціал//Краєзнавство. Географія. Туризм.. - 2006. - № 39-40. - C. 35-36

12. Новикова В. І. Типізація регіонів України за ступенем розвитку рекреаційної діяльності //Український географічний журнал. - 2007. - № 1. - C. 43 – 47

13. Рекреационная география: Учебно-методический комплекс / А.С.Кусков, В.Л.Голубева, Т.Н.Одинцова. – М.: Флинта: МПСИ, 2005. – 496 с.

14. Рекреаційне районування. // Географічна енциклопедія України, т. 3. – К.: УРЕ, 1993. – С. 120.

15. Транскордонні території України (Проблеми розвитку) / Ред.-упорядн. Ю.Білоконь, О.Фомін. – К.: Укрархбудінформ, 1999. – 265 с.

16. Фоменко Н. Рекреаційні ресурси та курортологія : навч. посібник / Наталія Фоменко, ; М-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". - К. : Центр навчальної літератури, 2007. - 311 с.

17. Яковенко І. Інтегративно-географічний підхід в опрацюванні регіональної концепції розвитку рекреаційного природокористування //Український географічний журнал. - 2002. - № 3. - C. 56-62.

18. Яковенко І. Про зміст і методику розробки комплексної картографічної моделі регіонального рекреаційного природокористування //Український географічний журнал. - 2003. - № 2. - C. 38-43

загрузка...
Top