Природно-ресурсний потенціал (ПРП) і регіональний розвиток та розміщення продуктивних сил Австрії

Вступ.

1. Значення і місце природних ресурсів у формуванні економічного потенціалу Австрії.

2. Сучасна компонентна структура ПРП, регіональні відмінності в розміщенні і рівнях забезпеченості ресурсами.

3. Вплив ПРП на формування галузей спеціалізації господарства Австрії.

4. Регіональні проблеми антропогенного впливу господарської діяльності на якісні та кількісні характеристики довкілля.

5. Регіональні проблеми ресурсозбереження та відтворення природних ресурсів.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Австрія – одна з найбільш розвинених держав Європи. На межі ХХ-ХХІ ст. за рівнем прибутків на душу населення займає 9-е місце в світі. Основні галузі економіки: машинобудування (транспортне, сільськогосподарське, електротехнічне), металургійна, харчова, текстильна, хімічна, електрична, паперова, гірнича, виробництво алюмінію, туризм. Понад 20% промислової продукції створюється в держсекторі (металургійні, гірничодобувні галузі, енергетика). Найбільший зарубіжний інвестор – Німеччина (бл. 30% інвестицій). Третина обсягу промислового виробництва припадає на державний сектор економіки. Незважаючи на гористу місцевість, використання сучасних методів землеробства дає Австрії можливість забезпечувати продуктами 3/4 потреб внутрішнього ринку. У країні виробляють майже всі види сільськогосподарської продукції. Одна з найбільш важливих галузей – тваринництво. Для виноробства вирощують виноград, ліси дають сировину для целюлозно-паперової промисловості. Австрія – високоіндустріальна країна, хоч більшість населення працює в сфері роздрібної торгівлі, банківського обслуговування, охорони здоров'я, освіти і туризму, який є однією з найбільш прибуткових галузей в економіці (понад 170 млрд шил. на рік). Торгує більш ніж з 150 країнами світу. Розвинуті всі види сучасного транспорту. Річкові порти: Лінц, Відень.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП – $ 249,3 млрд Темп зростання ВВП – 3,3%. ВВП на душу населення – $30869. Прямі закордонні інвестиції – $ 3,1 млрд Імпорт – $ 92,6 млрд (г.ч. Німеччина – 41,8%; Італія – 8,0%; Франція – 4,9%; США – 4,8%).

Експорт – $ 91,2 млрд (г.ч. Німеччина – 36,0%; Італія – 8,6%; Швейцарія – 5,0%; Угорщина – 5,0%; Франція – 4,5%).


1. Значення і місце природних ресурсів у формуванні економічного потенціалу Австрії

Австрія знаходиться в центральній Європі і межує з сімома країнами: на заході - зі Швейцарією (164 км) та Ліхтенштейном (35 км), на півночі - з Німеччиною (784 км) та Чехією (362 км), на сході - зі Словаччиною (91 км) та Угорщиною (366 км), на півдні - зі Словенією (330 км) та Італією (164 км). Австрія є гірською країною, оскільки 70% її території - це Альпи. У південній та західній частині країни переважають високі гори з котловинами. Ліси в значній мірі переважають у північно-східній частині Австрії (загалом ліси займають 45% території країни). Географічне положення та комунікаційний розвиток країни дозволяють назвати Австрію одним із найважливіших транзитних пунктів Європи. Австрія складається з дев'яти адміністративно-територіальних одиниць, а саме: Форарльбурґ, Тіроль, Зальцбурґ, Каринтія, Штирія, Верхня Австрія, Нижня Австрія, Бурґенланд та Відень.

Австрія – гірська країна, значну територію якої займають Альпи – видовжене гірське пасмо, що складається із багатьох хребтів і масивів та круглих гір висотою до 3800 м. Країна, здебільшого лежить в океанічній кліматичній зоні з великою кількістю атмосферних опадів. Клімат передгірських і рівнинних районів помірний. Максимум опадів припадає на літній період. Середньорічна кількість опадів в більшості районів перевищує 1000 мм. Зони і райони з незначними атмосферними опадами розміщені в Центральних Альпах, на північному сході і сході, де випадає менше 500 мм на рік.

У Австрії немає виходу до моря. Тут на площі 84000 кв. км. проживають 11 мільйонів людей, тобто менше ніж у Великому Лондоні. Географічне положення Австрії сприяє її співпраці з іншими європейськими країнами, із яких вона безпосередньо межує з сімома: на сході – Чехією, Угорщиною, Словаччиною, на заході – Німеччиною, Італією, Швейцарією, Князівством Ліхтенштейн. Це забезпечує Австрії сприятливі транспортно-географічні умови для взаємовигідної торгівлі з сусідніми країнами.

Територія Австрії витягнута у вигляді клину, сильно звуженого на заході і розширеного на сході. Така конфігурація країни нагадує, на думку деяких гроно винограду. Найбільшими містами являються Відень, Грац, Лінц і Зальцбург. Положення в центрі Європи робить Австрію перехрестям ряду транс’європейських меридіональних шляхів (із скандинавських країн і держав центральної Європи через альпійські перевали Бреннер і Земмерінг в Італію і інші країни). Обслуговування транзитних перевезень вантажів і пасажирів дає Австрії деякі прибутки в іноземній валюті[11, c. 42-43].

Альпи – основний ландшафт в Австрії, вони (разом з передгір‘ями) займають 70% площі країни. Це – Східні Альпи. Так прийнято називати частину альпійської гірської системи, яка лежить на схід від долини Верхнього Рейну, по якому тут проходить державний кордон із Швейцарією. В чому відмінність Східних Альп від Західних? На схід від Рейнського розлому альпійські хребти приймають широтну направленість, починають розходитись і знижуватись. Східні Альпи ширше і нижче Західних, вони більш доступні. Тут менше льодовиків, і самі великі з них приблизно вдвоє коротші, ніж в Швейцарії. У Східних Альпах більше лугів і особливо лісів, і корисними копалинами Східні Альпи набагато багатші, ніж Західні.

Якщо пересікти Альпи із півночі на південь, то легко можна помітити, що геологічна будова і склад гірських порід розташовується симетрично відносно осьової зони. Ця зона – найбільш висока і потужна, покрита льодовиками і снігами група хребтів, серед яких виділяються Високий Тауерн з найвищою точкою країни – двохголовою вершиною Глосглокнер („Великий Дзвонар”), досягаючою 3997 м; Ецтальські, Штубайські, Ціллертайські Альпи. Всі вони разом з прилеглими з заходу і сходу хребтами складені з твердих кристалічних порід – гранітами, гнейсами, кристалічними сланцями. Самий великий льодовик – Пастерце – має довжину близько 10 км. і площу 32 км2.

На північ і на південь від осьової зони лежать хребти, складені твердими осадовими породами, в основному вапняками і доломітами: Ліхтальські Альпи, Карвендель, Дахштейн, Хохшват і інші хребти Північних Вапнякових Альп аж до згаданого вище Віденського лісу на крайньому північному сході. На відміну від пікоподібних вершин кристалічних хребтів вапнякові гори – це гігантські моноліти з більш-менш плоскими малонахиленими поверхнями і вертикальними або навіть нависаючими схилами. Гори більшою частиною оголені, тут зустрічаються провали ґрунту, печери і інші форми карстового рельєфу, утворені талими і дощовими водами в розчинних вапняках і доломітах.

Периферійну зону Альп утворюють невисокі з м‘якими обрисами вершин і схилів Передальпи, складені рихлими осадовими породами. А в межах Австрії ця зона добре виражена на півночі, а на півдні вона відсутня.

Одна із особливостей Альп заключається в тому, що вони розчленовані глибокими і широкими поперечними долинами, завдяки чому глибочинні частини Альп відносно легко доступні, а невисокі зручні перевали дозволяють без особливого труда пересікати країну з півночі на південь в цілому ряду місць. Так, відомий перевал Бреннер має висоту 1371м., а перевал Земмерінг – 985 м. Невипадково через альпійські перевали давно прокладені залізниці, причому деякі – без тунелів.

Гірську частину країни відрізняє велика кількість чистої прісної води. Вона накопичується у вигляді снігів і льодовиків на протязі більшої частини року, щоб літом поповнити води Дунаю, а також поповнити озера, які лежать на шляху до Дунаю. Альпійські річки визначають режим Дунаю: особливо повноводним він буває як раз літом, коли рівнинні річки зазвичай мілішають. Притоки Дунаю – Інн, Зальцах, Єнс, Драва – містять в собі великі запаси енергії, але всі вони не судоходні і тільки частково використовуються для лісосплаву. В країні багато озер, особливо в північних передгір‘ях Альп і на півдні, в Клагенфуртській впадині. Вони льодовикового походження, їх котловани розорані древніми льодовиками; як правило, озера глибокі, з холодною, прозорою водою. Такого типу є Боденське озеро, яке належить Австрії тільки частково[2, c. 76-77].

Рослинні зони на території Австрії змінюють одна одну в наступному порядку: широколистні (з дуба, бука, ясена) ліси в долині Дунаю змінються змішаним лісом передгір‘я. Вище 2000-2200м. Їх витісняють хвойні (переважно ялиново-піхтові, частково соснові) ліси.

Гірські ліси – одне з національних багатств Австрії. На карті рослинності Середньої Європи австрійські Східні Альпи виглядають немов єдиний крупний зелений острів. Серед малих західноєвропейських держав тільки Фінляндія і Швеція мають більшу площу лісів ніж Австрія. Особливо багато придатних для промислової експлуатації лісів в Верхній (гірській) Штирії, за що її і називають „зеленим серцем Австрії”. Напевно, не випадково колір прапора землі Штирії, її народних костюмів – зелений. В період німецької окупації Другої Світової війни австрійським лісам було нанесено великої шкоди. Над лісами і розрідженими карликовими чагарниками – субальпійські (матти) і альпійські (альми) луги.

В жаркі літні місяці починається бурне танення снігу в горах, що приводить до великих паводків, в тому числі і на Дунаї, рівень якого підіймається інколи на 8-9м.

Все ж Альпи, як „конденсатор вологи”, мають неоціненне значення для Австрії: стікаючі з них повноводні ріки, особливо Інн, Енс, Зальцах, Драва слугують джерелами невичерпної водної енергії. Крім того, Австрія має великі запаси прісної води, зосередженої крім льодовиків і річок в багаточисельних альпійських озерах (найбільше озер знаходиться в місцевості Зальцкаммергут). Крім того Австрії належить південно-східна частина Боденського озера на західній окраїні країни і майже цілком мілководне озеро Нейзідлер-Зее на її східній окраїні[4, c. 46].


2. Сучасна компонентна структура ПРП, регіональні відмінності в розміщенні і рівнях забезпеченості ресурсами

В Австрії досить багато видів корисних копалин, але серед них дуже мало таких, які б ішли на експорт. Винятком є магнезит, який іде для виробництва вогнетривів і частково для отримання з нього металевого магнію. Залягає магнезит в штирійських, каринтійських і тірольських Альпах.

Енергетичних корисних копалин дуже мало. Це досить скромні родовища нафти (23 млн.т.) і природного газу (20 млрд.куб.м.) в Нижній і частково Верхній Австрії. Навіть при австрійських масштабах добування ці запаси, по даним прогнозам, будуть вичерпані на протязі двох тисячоліть. Трохи більші запаси бурого вугілля (в Штирії, Верхній Австрії і Бургенланді), але він низької якості. Порівняно якісні залізні руди, з високим вмістом металу є в Штирії (Ерцберг) і в Каринтії (Хюттенберг). У невеликій кількості трапляються руди кольорових металів – свинцево-цинкова в Каринтії (Блейберг) і мідна в Тіролі (Міттерберг). З хімічної сировини практичне значення кам‘яна сіль (в Зальцкамергуті), а з інших корисних копалин – графіт і польовий шпат.

Біля південних кордонів країни, уздовж р.Гайль, простягається головний розлом, що відокремлює внутрішню (осьову) зону Альп (Ретійські Альпи, Високий і Низький Тауерн, Штирійські Альпи та інші) від південного схилу Альп. Останній включає в межах Австрії північний схил Карнійських Альп, який складають палеозойські і тріасові породи. Внутрішня зона Східних Альп складена стародавніми кристалічними сланцями і палеозойськими породами, насунутими на тріасово-юрські метаморфізовані блискучі сланці й основні вулканіти, що виступають серед більш стародавніх порід у Енгадині і Високому Тауерні. Далі на північ тягнеться смуга палеозойських сланців і піщаників (граувакк), а потім тріасових і юрських вапняків, що утворюють численні східно-альпійські покриви. У передгір'ях на території Австрії знаходиться частина Передальпійського крайового прогину, заповненого неогеновими моласами. На лівобережжі Дунаю розташовані гори Вейнсбергер-Вальд, складені палеозойськими гранітами і докембрійськими кристалічними сланцями, що складають окраїну Чеського масиву. Східна частина Австрії відноситься до території молодих западин Віденського басейну (Мала Угорська западина і западина Граца), заповнених товщами неогенових відкладень.

Найважливіші корисні копалини: нафта і газ (Віденський басейн), магнезит (Штирійські Альпи - Фейч), буре вугілля (Штирія, Верхня Австрія); є родовища залізних (гора Ерцберг, у районі Ейзенерца) і свинцево-цинкових (район Клагенфурта - Блейберга й ін.) руд, графіту, солей. Мінеральні джерела - Баден, Бад-Ішль.

Інн, Залках і Енс, що протікають північною міжальпійською улоговиною, дренують північ Австрії, Драва в південній частині - південь країни, а Мур і Мюрц - її східну частину. Єдина судноплавна ріка - Дунай, що протікає через Австрію від Пассау на кордоні з Німеччиною до передмість Братислави в Словаччині. Найважливіша притока Дунаю на австрійській території - Інн. Урізноманітнюють ландшафт численні озера, особливо в красивій місцевості Зальцкаммергут у Верхній Австрії, у Штирії і Зальцбурзі[10, c. 22].

В Австрії близько 580 озер, переважно льодовикового походження. Їх особливо багато в північних передгір'ях Альп (Аттер, Траун та ін.). На кордоні з ФРН і Швейцарією - велике Боденське озеро, на кордоні з Угорщиною - озеро Нейзидлер-Зі.

Оскільки значна частина країни знаходиться в горах, її кліматичні умови досить різноманітні. Залежно від регіону в тій чи іншій мірі позначаються атлантичні, континентальні і середземноморські впливи. Північно-західні вітри, що панують на півночі і заході, несуть м'яку і вологу погоду з Атлантичного океану в долини довготного напрямку і на Середньодунайську рівнину. Тут середньорічні температури становлять від 7 до 9°С, у найхолодніші місяці падають в середньому до - 1-7 нижче нуля, хоча в горах значно холодніше, а влітку піднімаються до 18-24°С, причому на південних схилах помітно тепліше. На сході Австрії сильніше виражені континентальні впливи. Опадів тут менше, хоча влітку частіше бувають зливи. Річна норма опадів в Австрії всюди, крім Віденського басейну, деяких районів Бургенланду й окремих міжгірних долин, перевищує 760 мм. Їх кількість зростає з абсолютною висотою. Сніг тримається на рівнинах від одного до шести місяців у рік. Упродовж більшої частини зими в долинах тримаються тумани. Клімат рівнин і передгір'їв виразно континентальний, на заході - більш вологий. Середня температура січня від -1°С до -4°С, липня від 15°С до 18°С. Опадів - 500-900 мм на рік; у горах 1500-2000 мм. На навітряних північно-західних схилах гір випадає більше опадів, зими більш м'які, літо більш прохолодне і вологе, аніж на підвітряних південно-східних схилах гір. Сніг у гірських районах тримається до 7-8 місяців.

Для Альп дуже характерні місцеві вітри. Найважливіший з них - теплий і сухий фен (вітер), що утворюється в результаті опускання повітряних мас по гірських схилах. Це істотно підвищує місцеву температуру, що приводить до різкого танення снігів і частих лавин, які загрожують життю людей і відрізають від зовнішнього світу цілі гірські райони. У той же час фен створює умови для землеробства на абсолютних висотах. Так, саме завдяки йому можливі виноградарство у Форарльберзі і вирощування кукурудзи в Тіролі[11, c. 53-54].

Лісові масиви розміщені нерівномірно. Більшість з них розташована на схилах альпійської зони і в середньовисоких горах. До висоти 600-800 м зустрічаються окремі ділянки дуба черешчатого і австрійського, бука європейського, ясена звичайного; вище від 800 до 1000 м бук утворює суцільний лісовий пояс і займає більше половини площі лісів. На висоті 1000-1400 м переважають хвойні породи: ялина звичайна, ялиця біла, модрина європейська, сосна чорна і звичайна. В Центральних Альпах природна межа лісу лежить вище 1800 м над рівнем моря, а у Вапнякових Альпах – приблизно на 200 м нижче. Межа деревної рослинності (сланкова гірська сосна і кедр) піднімається майже на 300 м вище межі лісів. Приблизно з висоти 2000 м – альпійські луки. Переважну більшість – 69,2% становлять хвойні ліси, які характерні для високогірних місцевостей. Ялина є найбільш розповсюдженою породою (55,7%). Бук становить менше 10%. Запас деревини в лісах становить понад 900 млн.м3 при щорічному загальному прирості майже в 20 млн.м3. Середня продуктивність експлуатованих лісів – 240 м3/га, річний приріст деревини в них – 6 м3/га. Відповідно продуктивність захисних лісів, які виконують переважно водоохоронні і ґрунтозахисні функції в горах – 190 м3/га, їхній щорічний приріст – 2,8 м3га.

Серед різноманітних функцій лісів Австрійським лісовим законом охоплюються такі чотири основні функції: комерційна (господарська), захисна, рекреаційна і природоформуюча. 64,5% загальної лісової площі використовують цілком з експлуатаційною метою, а в захисних лісах також ведеться обмежена господарська діяльність, яка дає змогу отримувати доходи власникам лісів, лісівникам і лісовим працівникам. Слід зазначити, що в австрійських лісах понад 100 років принцип постійного невиснажливого лісокористування є головним законом ведення лісового господарства.

Переважна більшість лісів Австрії перебуває у приватному володінні. Державі належить лише 18% лісових площ. Решта – власність приватних осіб, колективна або церковна власність. Для країни характерним є чимала кількість власників лісів. Лісові володіння площею до 200 га становлять половину (53%) всіх лісових площ. Серед них дві третини становлять лісоволодіння площею до 50 га.

В Австрії ліс уже давно перебуває під суворою охороною. Ще лісовими законами і правилами середньовіччя було забезпечене збереження лісів з метою задоволення потреб гірничодобувної промисловості, солеварень і металургійних заводів. У державному Лісовому законі 1852 р. до цього додали принципи збереження захисних і природоутворюючих функцій лісу. З роками, відповідно із зростаючим усвідомленням проблем охорони навколишнього середовища, постійно вводилися нові правила захисту лісів. Глобальне значення лісу в останні десятиліття зросло, і ліс тепер розглядається не лише як постачальник сировини, але й як незамінний елемент навколишнього середовища. В чинному Законі про ліс, який прийнято в 1975 р. і доповнено в 1987 р., враховано поступ суспільства до природозбереження. Мета закону – забезпечити захист лісів і безперервне виконання основних функцій та інших корисних властивостей. За головною вимогою господарювання, новий молодий ліс завжди має замінювати старий. Лише у виняткових випадках дозволяється вирубка лісу задля побудови, наприклад, населених пунктів, доріг тощо. Необхідно відзначити, що законодавство Австрії забороняє переводити лісові землі в сільськогосподарські угіддя. Існують особливі вимоги з охорони лісів і досконалий догляд за захисним лісом. Навіть в господарському лісі можна використовувати лише ту деревину, яка досягла повної стиглості. Розробка суцільних лісосік, які перевищують площу 0,5 га, здійснюється тільки з дозволу лісового відомства. Великі суцільні лісосіки цілком заборонені[5, c. 6-7].

Відлагоджено дієві механізми забезпечення якості виконання лісових операцій. З цією метою встановлені вимоги, згідно з якими лісовими господарствами площею понад 500 га повинні керувати кваліфіковані лісівники, а площею понад 1800 га – дипломовані інженери-лісівники. Спеціальний контрольний лісовий орган слідкує за дотриманням встановлених законом правил, а також консультує власників лісів та залучає інші спеціалізовані організації. Захист лісу в Австрії є центральним суспільно-економічним фактором, що забезпечується суворим лісовим законодавством, професійною працею висококваліфікованих лісівників, організацією сталого розвитку лісового господарства та неухильним запобіганням пошкоджень і знищення лісів. У Законі про ліс встановлені розмір грошової допомоги на покращення функцій лісу, а також види лісогосподарських пільг, які сприяють виплаті кредитів, взятих на проведення лісогосподарських заходів. Завдяки цьому щорічно виконуються роботи з лісовирощування та лісовідновлення на площі понад 30 тис. га (заліснення вирубок, висаджування лісу на пустирях і гірських схилах, озеленення місць відпочинку тощо). Незважаючи на приватний характер лісів, будь-який громадянин має право перебувати в лісі. Винятком є тільки райони вирубок, місця буреломів. Збір грибів та ягід в надто великих кількостях забороняється. Катання на лижах в лісі поблизу канатних доріг і лижних трас заборонено. Суворо заборонено також нищити ліс, руйнувати і пошкоджувати лісокультурні площі, в тому числі і неофіційно складувати побутове сміття в лісі. Враховуючи гірський характер місцевості, в країні вже понад 100 років працює Лісотехнічна служба із закріплення гірських потоків і обвалів, підпорядкована лісовому відомству. В ній працюють висококваліфіковані лісівники. Застосовувані службою методи полягають в поєднанні будівельно-технічних і лісобіологічних заходів. Комбінація високогірних заліснень, відновлення і догляд за захисними лісами в поєднанні з технічними спорудами є яскравим прикладом гармонізації довкілля, що нині особливо важливо.

3. Вплив ПРП на формування галузей спеціалізації господарства Австрії

Ведучими галузями промисловості являються: машинобудування, металургія, а також хімічна, целюлозно-паперова, гірничо-видобувна, текстильна і харчова. Одна третя частина об‘єму промислового виробництва припадає на державний сектор економіки.

Гірничодобувна промисловість в зв‘язку з бідністю корисних копалин відіграє в країні незначну роль в господарстві, за винятком магнезитової, яка має експортне значення. В цих галузях промисловості Австрія має надлишкові потужності, і значна частина їх продукції експортується в західноєвропейські країни.

Одне з самих слабких місць австрійської економіки – її паливна промисловість. Австрія ввозить все необхідне кам‘яне вугілля, більше половини бурого вугілля, близько 4/5 нафти, майже половину природного газу. З початку 70-х років імпорт первинних джерел енергії по вартості став переважати виробництво їх всередині країни. Особливо великі витрати пов‘язані з ввезенням нафти і газу. На нафту і природний газ припадає приблизно 60% всього споживання енергії, а на тверде паливо і гідро-енергію – по 20%.

В країні добувають менш ніж 2 мільйони тонн нафти в рік, причому її добування поступово скорочується. Однак нафта залягає порівняно неглибоко і відрізняється високою якістю. Основні родовища нафти розташовані на північному сході від Відня. Неподалік від столиці, в місті Швехате, на єдиному великому нафтопереробному заводі, зосереджена майже вся переробка нафти. Із-за кордону (головним чином із арабських країн) її отримують по нафтопроводу Трієст-Відень, прокладеному вздовж південно-східної окраїни Австрії за межами Альп. Паралельно йому, але в протилежному напрямку прокладений газопровід із Росії, по якому російський газ іде в Австрію і Італію.

Більше половини електроенергії виробляється на великій кількості ГЕС, однак значення гідроенергетики падає, Швидше росте виробництво електроенергії на теплових електростанціях. ГЕС головним чином побудовані на альпійських річках на півдні країни, звідки частина електроенергії передається в східні райони, частина експортується і лише невелика частина споживається на місці[1, c. 131-133].

Одною з найважливіших галузей австрійської промисловості являється чорна металургія. Виплавка чавуну і сталі значно переважає потреби країни, і більша частина чорного металу йде на експорт. Велика частина чавуну виробляється в Лінці, у Верхній Австрії, решта – в Леобені. Виробництво сталі, приблизно порівну, розподілене між Лінцом і Штирійським районом. Австрія – батьківщина нового, більш ефективного технологічного виробництва сталі – киснево-конверторного, який все більше витісняє мартенівський процес. Потреби металургійних заводів лише на 3/4 задовольняються за рахунок місцевої руди. Всі легуючі метали і металургійний кокс завозяться з-за кордону.

В кольоровій металургії велике значення має тільки виробництво алюмінію. Розвиток цієї галузі промисловості в Австрії, яка не має в своїх надрах бокситів, пов‘язано з використанням дешевої електроенергії великої кількості ГЕС на річці Інн. Тут, в Рансхофені, неподалік від Браунау, побудований один з найбільших заводів в Західній Європі алюмінієвих заводів. Інші підприємства кольорової металургії не задовольняють навіть внутрішніх потреб країни. З місцевої руди виплавляється лише невелика кількість міді і свинцю.

Машинобудування хоча й утворює ядро всієї промисловості Австрії, але розвинуте в меншій мірі, ніж в інших західноєвропейських країнах, в результаті чого Австрія завозить більше продукції машинобудування, ніж вивозить. Машинобудівні підприємства, як правило, невеликі: на багатьох з них працює не більш ніж по 50 осіб.

У великих кількостях виробляються машини і прилади для легкої і харчової промисловості, деякі типи станкового обладнання, обладнання для добувної промисловості. Також налагоджене виробництво локомотивів та невеликих морських суден. Найбільший центр машинобудування в Австрії – місто Відень.ютьсяневеликі кількостіглини, каолін, кухоннасіль, мідні, стибієвійсвинцево-цинковіруди, ґіпстаінш.[11, c. 112-115]

Для Австрії також характерний комплекс галузей, які містять в собі заготівлю деревини, її обробку і виробництво целюлози, паперу і картону. Значення лісної промисловості далеко виходить за межі країни. Найбільші райони заготівлі деревини знаходяться в гірських районах Штирії, в основному тут же й проводиться її первинна обробка.

Лісокористування в Австрії відзначається високою інтенсивністю. Заготівля деревини з гектара становить 3-4 м3 на рік. В середньому заготовляють близько 80% річного приросту. В лісах працюють кваліфіковані працівники. Умови праці, можливі ще 30 років тому, коли лісоруби жили протягом тижня окремо від своїх сімей у примітивних умовах, не прийнятні в наш час. Сучасні машини – від бензомоторної пилки до лісових комбайнів, які забезпечують повну механізацію лісосічних робіт, полегшують і спрощують лісозаготівлі і транспортування деревини. Переважно застосовується сортиментна технологія лісозаготівель. Використання системи машин в складі харвестера і форвардера є звичним явищем на лісосіці. І можна зрозуміти гордість голови профспілки лісничих Австрії Фрідріха Ганстера (на фото №4 крайній справа), який показує процесорну головку, що ефективно виконує операції звалювання дерев, обрізання гілок і розкряжування стовбурів, повністю усуваючи тяжкі і небезпечні операції у праці лісоруба. На лісосіки останнім часом прийшли так звані гірські лісові комбайни – мобільні канатні установки, обладнані гідроманіпулятором з процесором. Така техніка дозволяє двом працівникам виконувати весь комплекс лісосічних робіт, не завдаючи особливої шкоди лісовим ґрунтам. Застосування подібної техніки можливе лише при наявності відповідної інфраструктури. Тому австрійські ліси характеризуються надзвичайно добре розвинутою мережею лісових автодоріг. Густота доріг в лісових масивах складає 3,5 – 7 км на 100 га. Лісові дороги мають високу якість дорожнього полотна, що дає змогу забезпечувати високу швидкість руху транспортних засобів. Таке становище характерне не лише для державних, а й для приватних лісів.

Лісозаготівлю у приватних та державних лісах здійснюють спеціалізовані підприємства, обладнані спеціальною, створеною для роботи в гірських умовах, технікою. В державних лісах працюють великі лісозаготівельні підприємства, які будують лісові автодороги. Характерною їх особливістю є переважання канатних систем та висока продуктивність праці (2,5–3 тис. м3 на рік на одного працівника). Приватні лісозаготівельні підприємства значно менші за кількістю працівників та обладнання, але й у них канатних установок теж більше, ніж трелювальних тракторів. Слід відзначити невелику площу лісосік при суцільних рубках (0,5-2 га), а також проведення несуцільних рубок із застосуванням мобільних канатних установок, харвестерів і форвардерів. Переважна більшість канатних установок – австрійського виробництва. Мобільні канатні установки монтуються на шассі автомобілів різноманітних типів або на причепах. Колісні трактори для роботи на лісозаготівлях випускає завод “STEYR”. Це сільськогосподарські трактори різної потужності, обладнана додатковими пристроями для трелювання деревини.

Одним з головних чинників підвищення ефективності лісопромислового виробництва в Австрії є використання деревинних відходів і низькоякісної деревини для енергетичних потреб. Австрія в цьому напрямку є однією з передових країн Євросоюзу, де в 2010 році планується отримувати 12% енергії з відновлюваних джерел. Проводиться надзвичайно широка реклама енергетичного використання деревини та здійснюється державна політика стимулювання споживачів енерґії із деревини та виробників відповідного теплоенергетичного обладнання, що дозволяє лісівникам забезпечувати збут низькоякісної деревини і паливних дров та отримувати додаткові доходи[12, c. 34-35].

Австрія має продуктивне сільське господарство. Виробляються майже всі види сільськогосподарської продукції, необхідної для забезпечення населення. Найбільш важливою галуззю с/г являється тваринництво.

В Австрії досить розвинуте сільське господарство. На теперішній час врожайність головних зернових культур – пшениці і ячменю перевищує 38 ц/га, продуктивність молочних корів досягає 3,5 тис. кг. молока в рік.

Більш ніж 2/3 продукції сільського господарства дає тваринництво. Цьому сприяє те, що природні луги і пасовища займають більше половини всієї площі відведеної під сільське господарство. Крім того, під посівами кормових культур зайнято приблизно четверта частина орних земель. А ще частина кормів імпортується. Все це дозволяє утримувати 2,7 млн. голів великої рогатої худоби. В останній час виробництво м‘яса і молока задовольняє весь платоспроможний попит населення.

Площа, яка оброблюється невелика. Є землі, які обробляються не постійно. Їх називають Ергатен. Вони використовуються перемінно то як орні землі то як пасовища. Ергатен характерні для альпійських районів.

Головні сільськогосподарські культури – пшениця, ячмінь і цукровий буряк вирощуються головним чином там, де теплий клімат і родючі землі, ― в придунайській частині Австрії і на її східній рівнинно-горбистій окраїні. Тут також сіють жито, овес і картоплю. Але їх посіви розповсюджені ще ширше – вони зустрічаються також в передгір‘ях Альп і в гірських долинах, на плато Шумави. За межами гірських районів розповсюджені овочівництво, і особливо виноградарство. Виноград вирощують тільки в теплих районах північно-східної і східної частини країни.

Мережа шляхів сполучення в Австрії досить густа і не тільки на рівнинній частині, а й в горах, чому сприяє значна розмежованість Східних Альп глибокими поперечними і повздовжніми долинами. Але, не дивлячись на сильну розмежованість рельєфу, все ж таки довелося піти на будівництво тунелів і мостів. В Австрії нараховується більш ніж 10 тунелів, кожний з яких довжиною більш ніж один кілометр. Самою великою довжиною відрізняється Арльбергський автомобільний тунель, довжина якого становить 14 кілометрів.

Будівництво гірських залізниць і автомобільних доріг сприяло освоєнню лісних, гідроенергетичних і інших багатств гірських регіонів.

Головні види транспорту в Австрії – залізниця і автомобільний транспорт. Близько 2/3 загальної довжини залізниці електрифіковано. Ділянки з електротягою знаходяться в основному в гірській частині країни, де використовується дешева електроенергія місцевих ГЕС і де багато крутих підйомів. Електрифіковані також найважливіші міжнародні напрямки. В тому числі на Німеччину, Італію, Швейцарію, трансальпійські шляхи. На решті напрямків переважає тепловозна тяга.

Від Відня як найбільшого залізничного вузла променеподібно розходяться найважливіші магістралі. Найголовніша з них відходить в західному напрямку, з‘єднуючи придунайські та при альпійські регіони. В північно-західному напрямку від цієї трансавстрійської магістралі відходять дороги на Чехію, Словаччину, Німеччину. Велике значення має Земмерінгська магістраль, яка відходить від Відня на південний-захід, яка з‘єднує столицю з Верхньою Штирією і Італією. Основні магістралі пов‘язані між собою двома високогірними шляхами, які перетинають Альпи з півночі на південь (Лінц – Леобен і Зальцбург – Філлах).

Автомобільний транспорт успішно конкурує з залізницею по перевезенням як вантажів так і пасажирів. Тепер тільки міжміськими автобусами перевозиться вдвічі більше пасажирів, ніж по залізниці. За останні десятиліття минулого століття було побудовано декілька ділянок нових шосейних шляхів типу автострада (автобан) найважливіша з яких – магістраль Відень – Зальцбург. Будівництво швидкісних автомобільних шляхів продовжується і на теперішній час. Схема мережі автомобільних магістралей схожа на схему залізниці.

Єдина суднохідна річка Австрії – Дунай. Він суднохідний на всій австрійській ділянці довжиною в 350 кілометрів. Особливо він повноводний літом, коли тануть гірські сніги і льодовики. Тим не менш, на річковий транспорт припадає менше десятої частини загального вантажообіг країни. Самий великий порт Австрії – Лінц, де металургія споживає величезну кількість привезених в основному по річці кам‘яного вугілля і коксу, залізної руди і іншої сировини. По вантажообігу більш ніж вдвічі поступається Відень[13, c. 38-40].


4. Регіональні проблеми антропогенного впливу господарської діяльності на якісні та кількісні характеристики довкілля

Австрія є лідером у сфері нормування заходів щодо захисту довкілля. Дізнайтеся більше про нормативи та регулювання, які визначають якість води, ґрунтів та повітря. Австрія розробляє сьогодні нормативи, які завтра можуть стати європейськими стандартами.

Австрія відноситься до провідних країн щодо використання відновлювальних видів енергоресурсів. Існує багато регіональних дослідницьких організацій та підприємств, діяльність яких концентрується на відновлювальних видах енергопостачання. Спеціальні мережі та кластери дозволяють підприємствам взаємно використовувати здобуті знання та ресурси.

Відновлювальна енергія − це такий вид енергії, постачання якої здійснюється з постійних джерел, які, відповідно до людських уявлень, вважаються невичерпними. У якості регенеративних джерел енергії можуть розглядатися: енергія вітру, сила води, припливів та відпливів, сонячного світла і тепла, а також енергія земного тепла. Вирішальним є той фактор, що під час використання таких тривалих джерел енергії не утворюється вуглекислий газ і не нагромаджуються радіоактивні атомні відходи. Енергія отримується під час постійних процесів, що відбуваються у природі і використувуються для технічних потреб. У фізичному змісті енергія не відновлюється, а постійно отримується з названих джерел[9, c. 40-41].

Розрізняють наступні види відновлювальних джерел енергопостачання:

· відновлювальна енергія для виробництва струму:

· наприклад, сила води та екологічний струм (малі гідроелектростанції, струм з твердої, рідкої чи газоподібної біомаси, сміттєзвалищ чи очищеного газу, геотермічні джерела, сила вітру і фотогальваніка)

· тепло з відновлювальних носіїв енергії:

· наприклад, тепло від системи централізованого теплопостачання, установки для переробки біомаси, сонячна енергія, земне тепло та тепло довкілля

· біопаливо:

· наприклад, біодизель, рослинне масло, скраплений газ, природний газ, водень і метан.

Широке використання регенеративних носіїв енергії та використання безпечних для довкілля енергетичних технологій є суттєвим внеском до стабільного розвитку. Така діяльність може стати запорукою гарантії наступним поколінням високого рівня благополуччя та життєвих стандартів.

За регенеративними джерелами енергії − майбутнє. Вони чисті, безпечні для клімату і, практично, невичерпні[1, c. 49].

В питаннях розробки техніки для охорони довкілля Австрія займає лідируючі позиції серед європейських країн. Багато підприємств визнають ринковий та експортний потенціал цієї галузі. Технології, які можуть використовуватися для дешевого та безпечного для довкілля виробництва енергії, високо цінуються в австрійській економіці.

Природним у цих умовах стає вдосконалювання інструментів регулювання охорони навколишнього середовища, зміни в самому механізмі керування. До їхнього числа можуть бути віднесені, по-перше, нові принципи керування, що випливають із теорії керування ризиками, тобто перехід від нормативного підходу в керуванні природоохоронною діяльністю до керування на основі теорії ризику. Фактично це означає переорієнтацію природоохоронного механізму на стратегію керування якістю навколишнього природного середовища, що замінила собою стратегію захисту природи.

Віхою в енергетичній політиці виступає австрійський енергетичний фонд. 500 млн. євро використовуються для підтримки розвитку отримання відновлюваних видів енергії, нових ефективних та безпечних для довкілля технологій отримання енергії. Сила води, сонячна енергія та інноваційні технології переробки біомаси служать справі захисту довкілля та є запорукою безперебійного постачання енергії.

Оборот австрійської індустрії захисту довкілля зростає щорічно майже на 8%. Експортна квота галузі становить 65%. Організація "Мережева співпраця в плані технологій захисту довкілля та енергетики" підтримує цю динамічну галузь і розглядає себе як обширну інформаційну платформу. Зацікавленим в усьому світі пропонується наступний спектр послуг:

· ринкові студії

· налагодження контактів з підприємствами галузі, а також

· проведення заходів на тематику захисту довкілля та енергетики.

Інституціональна структура природокористування містить у собі інститути адміністративного регулювання, що забезпечують систематизацію й коректування нормативної бази [7, с.54-55]; економічні інститутів, що містять методи регулювання фінансових потоків через становлення системи оподатковування, субсидування, пільгових позик і т.д.; ринкові інститути - правила відповідь- ственности, страхові зобов'язання, реалізовані права на викиди, система застав і відшкодувань, зобов'язання по акцептах і поверненням, і екологічні збори.[1, с.71] Процес безперервної трансформації інститутів припускає їх деформализацию, під якою розуміється заміщення формальних інститутів на неформальні й органічне вбудовування їх у відповідні суспільні відносини [5, с.163]. Дані процеси в перспективі сприяють становленню саморегулювання господарської діяльності, ознаками якої виступають [3, с.88-89]: розробка системи неформальних правил і стандартів господарської практики; здійснення моніторингу за дотриманням стандартів і правил, що носить багаторівневий характер; застосування заохочень за дотримання й санкцій за порушення встановлених правил діяльності; розробка власної процедури позасудового дозволу конфліктів між учасниками співтовариства. Процеси саморегулювання в загальному випадку ґрунтуються на становленні стереотипів поводження, що формуються в процесі додання інституціональним обмеженням характеру ендогенних факторів господарювання, як більше діючого інструмента екологізацї політики природокористування. У цьому випадку рішення, прийняті господарюючим суб'єктом, формуються під впливом внутрішньої мотивації - власних переконань, ціннісних орієнтирів і т.д. Проте, базою саморегулювання виступає сукупність формальних інститутів, що містить такі тридцятимільйонні як: сукупність нормативних вимог, використовуваних як орієнтир граничного впливу на стан навколишнього природного середовища; система фінансових інструментів; моніторинговий комплекс і т.д.

У даному контексті має місце дуалізм взаємодії розглянутих відносин. Навколишнє природне середовище виступає фактором, що обмежує розвиток виробництва благ, що робить у свою чергу вплив на формування ієрархії потреб індивіда й суспільства в цілому, суб'єкт - суб'єктних і суб'єкт - об'єктних відносин, ціннісних пріоритетів і т.д. Тим самим визначається об'єктивна необхідність обліку закономірностей навколишнього природного середовища в розвитку суспільних відносин із приводу виробництва й розподілу благ. У той же час соціалізація екологічних відносин вносить певні корективи в організацію процесу залучення природних ресурсів у господарський оборот. Це проявляється у формуванні попиту на екологічно чисту продукцію, потреби в певній якості середовища перебування й т.д., підтримуючи національну безпеку в екологічному аспекті й спонукуючи господарюючих суб'єктів до обліку закономірностей розвитку соціальних відносин у господарській практиці[9, c. 42-43].


5. Регіональні проблеми ресурсозбереження та відтворення природних ресурсів

Австрія є світовим лідером в застосуванні альтернативних джерел енергії. В усьому світі все більше значення приділяється швидкому поширенню природозахисних технологій, таких, як контроль за викидами, енергозберігаюча техніка чи утилізація промислових відходів, оскільки оволодіння цими технологіями має велике значення для стабільного розвитку. Техніка для захисту довкілля та відновлювана енергія стануть в майбутньому такою галуззю промисловості, яка швидко розвивається.

Якщо порівняти частку застосування екологічної промисловості у валовому внутрішньому продукті Австрії з іншими країнами, що є членами Європейського Союзу, то Австрія займає друге місце. Індустрія збереження довкілля в Австрії зростає особливо динамічними темпами. На перших позиціях знаходиться галузь використання сонячної енергії. Експорт колекторів сонячної енергії збільшується, починаючи з 2002 року, в середньому на 37% щороку. Загалом в Австрії у технології захисту довкілля інвестують майже 4 млрд. євро.

В Австрії частка використання відновлювальних носіїв енергії, в порівнянні з іншими європейскими країнами, традиційно досить висока. З початку 80-х років частка споживання відновлювальних носіїв енергії на національному рівні постійно становить понад 20%. Найбільш значним відновлювальним джерелом енергії є використання енергії води (понад 11%). Інша частина (майже 11%) припадає, головним чином, на використання біогенного палива (в першу чергу це − біомаса).

Грошовий обіг у сфері усіх відновлювальних енергоносіїв – без урахування великих та середніх гідроелектростанцій – оцінювався в 2004 році в 1.461 млн. євро, а в 2005 році він склав 1.880 млн. євро. В 2004 році у галузі використання відновлюваних енергоносіїв було зайнято 13.560 робочих місць, а 2005 році ці показники становили 17.600 робочих місць.

Особливо заслуговує на увагу той факт, що в Австрії у сфері використання біомаси та біоенергії особливо велика кількість малих та середніх підприємств. Поряд з використанням енергії води тут знаходиться другий фокус в плані застосування відновлюваних джерел енергії. Центри компетенцій та спілки, такі як „Austrian Bioenergy Center” і „Австрійська спілка біомаси” інтенсивно займаються питаннями добуття відновлюваної енергії з біомаси та виробництва біопального[9, c. 43].

У сфері дослідження та розвитку в Австрії є численні інститути та підприємства. Найбільш відомі, в першу чергу, Австрійська енергетична агенція - Austrian Energy Agency у Відні, Міжуніверситетський інститут міждисциплінарних досліджень та підвищення кваліфікації у Клаґенфурті, компанія Joanneum Research GmbH (власне, Інститут дослідження енергії), а також інститути в складі австрійських університетів. Це, зокрема, Технічний університет у Ґраці (Інститут теплотехніки та Інститут техніки методів) і Технічний університет у Відні (Інститут техніки методів, техніки паливних матеріалів та техніки для охорони довкілля).

Відновлювальні носії енергії користуються широким визнанням та мають велике значення в Австрії. Існують численні регіональні дослідницькі організації та підприємства, головна увага яких зосереджена на відновлювальних джерелах енергії. Спеціальні мережі та кластери дозволяють взаємне використання наявних знань та ресурсів. З огляду на численні австрійські розробки в плані виробництва, пропозиції та використання відновлювальних носіїв енергії, можна сподіватися на те, що все більша кількість підприємств займатиметься вивченням відновлювальної енергії, і що цей ринок також і в майбутньому швидко та динамічно розвиватиметься.

Частка використання відновлюваних носіїв енергії в Австрії вища від середньої. Австрійські підприємства по праву гордяться ефективністю використання ресурсів води та переробки відходів. Такі ключові технології, як використання біомаси, очищення водних ресурсів чи інноваційні технології очищення водних стоків застосовуються не лише в Австрії. Існує великий попит на продукцію та ноу-хау для стабільного обходження з ресурсами також і на міжнародних ринках.

У сфері солярної термії в Європі найближчими роками очікується справжній бум. Австрійська компанія "GreenOneTec" є найбільшим у світі виробником плоских колекторів. Це та інші австрійські підприємства оптимально підготовлені до зростання інтересу на власну продукцію. Вже сьогодні більше 30% європейського ринку заповнені колекторами з Австрії.

Якщо мова заходить про виробництво струму із сонячної енергії, то австрійська продукція на зразок інверторів та інкапсуляції сонячних фотогальванічних елементів має великий попит на міжнародних ринках, що зумовлено інноваційною привабливістю розробок та їх якістю[10, c. 23].

Австрія – це одна з найбагатших країн у Європі за кількістю водних ресурсів. Центральною темою під час їх використання є захист водних ресурсів та забезпечення можливості використання наступними поколіннями. Австрійські фірми пропонують ряд інноваційних розробок, призначених для промислового очищення води, які користуються попитом не лише на внутрішньому, але, в значній мірі, також і на зовнішньому ринках:

· фільтрація корпускул у сточних фодах

· особливе очищення води для використання в електричній, харчовій та фармацевтичній промисловості

· корекція водневих показників у кислих та лужних сточних водах

· вилучення важких металів

Відповідно до статистики Австрійського федерального управління захисту довкілля викиди діоксиду сірки в Австрії знизилися протягом останніх 10 років більш, ніж на 50 відсотків. Це лише один з позитивних заходів в плані підвищення якості повітря, які належать до комплексу заходів із здійснення активної політики щодо збереження клімату. Реалізація цієї політики дає активні імпульси для впровадження інновацій в австрійській галузі виробництва техніки для захисту довкілля.

Австрія славиться значними ноу-хау процесів виробництва біогазу і має більше 300 установок для виробництва біогазу, які визнаються як установки екологічного струму. Останніми роками були розроблені нові технології отримання біогазу з показниками, що відповідають природному газу. Значення біогазу як пального постійно зростає, розширення мережі заправних станцій біогазом в Австрії підтримується за допомогою акційної програми.

В галузі збирання та обробки відходів в Австрії працюють майже 800 підприємств. Галузь розвивається бурхливими темпами в усьому світі і пропонує повний спектр послуг, таких як, наприклад:

· збирання

· обробка

· транспортування

· сортування

· депонування

· термічна утилізація.

Австрійські підприємства у сфері машинобудування успішно здійснюють експорт в усі країни світу. Високі технічні стандарти і ноу-хау цієї інноваційної галузі виробництва машин та устаткування цінуються на європейському та міжнародному ринках.

Австрійські виробники виготовляють не лише машини, але також здійснюють поставку окремих модулів, інструментів та пристосувань для автоматизації виробництва, що гарантує їхнім клієнтам найвищу якість та продуктивність. До чинників успіху належать добре освічені фахівці, високі стандарти якості і ефективна співпраця з виробниками в інших країнах[5, c. 7-8].


Висновки

Географічне положення та комунікаційний розвиток країни дозволяють назвати Австрію одним із найважливіших транзитних пунктів Європи.

Австрія належить до найбільш заліснених країн Європи - частка лісу складає 46% від загальної площі. У передгір'ях Альп ліс часто поступається ріллі. Але в самих Альпах, особливо з північного боку, починаючи з 600 м височини, безроздільно панує дика рослинність. Типовими для паннонської рослинної зони є чагарники, змішаний листяний ліс і степові пустоші. На схід від Нойзідлерського озера (Бургенланд) поширена специфічна флора соляних степів.

Найважливіші корисні копалини Австрії — нафта, газ, руди заліза, свинцю, цинку, стибію, магнезиту і графіту, вольфраму.

Економіка Австрії опирається на сферу послуг (туризм, торгівля, транзит, фінансові та страхові інституції), промисловість та сільське господарство. Австрія не є аграрною країною (41% території країни є придатними до сільськогосподарського вжитку), але врожайність є досить високою. Вирощуються: зернові (ячмінь, пшениця, кукурудза, овес), цукрові буряки, картопля та фрукти. Розводять ВРХ, свиней, курей та овець. Досить розвиненим є лісівництво (папір, деревина та сірники) і рибальство (особливо на Незидерському озері). Природні ресурси Австрії не є достатніми для її внутрішніх потреб, хоча експортується залізна руда, нафта, природний газ, вугілля, графіт, кам'яна сіль, кварц, глина та магнезит (MgCO3). Австрія є найбільшим світовим експортером останнього. Австрійська промисловість в основному включає продукти споживання, залізо та сталь, текстильні та хімічні вироби, електроніку та целюлозно-паперову промисловість. Туризм також є важливим елементом австрійської економіки (щороку Австрія приймає бл. 20 млн. туристів, особливо Тіроль, Зальцбурґ та Каринтія).


Список використаної літератури

1. Австрія: Факти і цифри / Олександр Буценко (ред.), Юрій Прохазько (пер.). — Відень, 1998. — 211с.

2. Будько Є. Австрія на сході Заходу //Міжнародний туризм. - 2006. - № 3. - C. 76-78

3. Волошин Ю. Конституційно-інформаційні реформи в Австрійській Республіці в контексті європейської міждержавної інтеграції //Вісник Центральної виборчої комісії. - 2008. - № 1

4. Габчак Н. Австрія туристична //Географія та основи економіки в школі. - 2007. - № 1. - C. 46-48

5. Гессль К. "Австрійська економіка - обличчям до України" //Діловий вісник. - 2002. - № 2. - C. 6-8

6. Гончарова Т. Статистика Австрії в контексті нещодавніх структурних змін //Статистика України. - 2002. - № 1. - C. 97-99

7. Горєлов Д. Досвід розвитку політичної системи Австрії в контексті трансформаційних перетворень //Вибори та демократія. - 2007. - № 4. - C. 48-54.

8. Євгененко Д. Німецькомовні країни. Німеччина. Австрія. Швейцарія. Люксембург. Ліхштенштейн=Deutschsprechende Lander. Deutschland. Osterreich. Schweiz. Luxemburg. Lichtenstein: Навч. посіб. для студ. / Кіровоградський держ. педагогічний ун-т ім. Володимира Винниченка. — Кіровоград : РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2005. — 208с.

9. Каракозов О.М. Екологічний захист та енергозбереження в Австрії //Будівництво України. - 2003. - № 5. - C. 40-43

10. Ковалевич Е. Австрія //Краєзнавство. Географія. Туризм.. - 2008. - № 2. - C. 22-23

11. Лопушанський Я. Країнознавство (Німеччина, Австрія): курс лекцій / Дрогобицький держ. педагогічний ун-т ім. Івана Франка. — Дрогобич : Видавець Сурма С., 2008. — 296с.

12. Мовчан М. Україна - Австрія: 10 років успішних дипломатичних відносин //Нова політика. - 2001. - № 6 . - C. 34-35

13. Нестеренко О. П. Австрійська традиція економічного аналізу в поясненні трансформації економічної системи //Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 5. - C. 37 - 42.

загрузка...
Top