Енергетична безпека як фактор стабільного розвитку регіональної економіки

Кожну державу можна охарактеризувати як складну систему взаємопов’язаних та нерозривних процесів. З плином часу ці процеси зазнають певних змін під тиском зовнішніх факторів, так як і сама держава є частиною ще більшої системи: людської спільноти. У зв’язку з цим виникає життєво-важливе питання забезпечення еволюційного розвитку системи-держави. І тут слід визначитися з поняттям „розвиток”, адже це – не обов’язково зростання, а процес переходу з одного стану в інший, що супроводжується змінами кількісних і якісних характеристик. Тому можна стверджувати, що поступальний розвиток системи – такий розвиток, що не веде до переломних змін її характеристик, а забезпечує плавне їх взаємозаміщення. Виходячи з цього, можна стверджувати, що поступальний розвиток держави – це комплекс заходів, що забезпечує довгострокове гарантоване та збалансоване співвідношення та взаємодоповнення головних характеристик (ознак) держави. Очевидно, що однією з найголовніших ознак будь-якої держави є її незалежність. Одним з найдійовіших заходів, за допомогою якого досягається незалежність, є економічна самодостатність країни та наявність можливості її тривалого розвитку. Саме економічна незалежність держави дозволяє керівництву країни здійснювати політику захисту національних інтересів без внутрішнього та зовнішнього тиску. Економічне зростання досягається здатністю економічної системи зберігати стабільний та збалансований процес розвитку, що формується багатьма факторами: політична та соціальна ситуація, технологічний розвиток, географічне положення країни та іншими складовими, що на перший погляд можуть бути навіть не пов’язані між собою. Серед цих факторів хочемо виділити, на наш погляд, один з найголовніших: енергетичну самодостатність країни, іншими словами – енергетичну безпеку країни (ЕНБ).

За визначенням Світової Енергетичної Ради, ЕНБ – це впевненість у тому, що енергія буде в розпорядженні в тій кількості і тієї якості, які вимагаються за даних умов. Багато вчених, що працювали та працюють над цією проблематикою, давали свої визначення ЕНБ, які характеризували ті чи інші сторони енергетичної безпеки, які були актуальні в той чи інший період часу:

ЕНБ – це своєчасне, повне і безперебійне забезпечення паливом та енергією необхідної якості матеріального виробництва, невиробничої сфери, населення, комунально-побутових та інших споживачів, запобігання шкідливому впливові на довкілля, транспортування, перетворення і споживання ПЕР в умовах сучасних ринкових відносин, тенденцій та показників світового ринку енергоносіїв. [1, с. 71]

ЕНБ проявляється як стан забезпечення держави ПЕР, що гарантують її повноцінну життєдіяльність і, по-друге, як стан безпеки енергетичного комплексу господарства України, в першу чергу – атомної енергетики, та здатність енергетики забезпечити нормальне функціонування економіки, енергетичну незалежність країни. [2, с. 370]

ЕНБ – це задоволення на оптимальному рівні поточних і перспективних потреб держави в ПЕР як у звичайних умовах розвитку економіки, так і в надзвичайних ситуаціях. [3, с. 7]

ЕНБ – стан готовності ПЕК країни щодо максимально надійного, технічно-безпечного, екологічно-прийнятного, економічно ефективного та обґрунтовано достатнього енергозабезпечення економіки держави й населення, а також щодо гарантованого забезпечення можливості керівництва держави у формуванні і здійсненні політики захисту національних інтересів у сфері енергетики без зовнішнього і внутрішнього тиску. [4, с. 9]

Перед тим, як дати своє бачення ЕНБ, слід визначитися, які ж задачі стоять перед енергетичним комплексом країни і які функції він має виконувати.

Задачі, що ставляться перед ЕНБ:

  1. надійне енергозабезпечення споживачів;
  2. паливно-енергетичні ресурси мають бути економічно доступними для споживачів;
  3. ЕНБ має забезпечувати і зберігати екологічну рівновагу;
  4. зважаючи на обмежену кількість у світі вичерпних корисних копалин, кількісні характеристики ЕНБ мають переходити в якісні;
  5. ЕНБ має враховувати інтереси наступних поколінь, тобто носити довгостроковий та поступальний характер розвитку;
  6. всі відносини між учасниками ЕНБ мають знаходитись у правовій сфері, тобто бути підкріпленими чинним законодавством без можливості двоякого тлумачення.

Враховуючи ці задачі та функції, можна сказати, що енергетична безпека країни – це комплекс взаємопов’язаних та раціонально збалансованих теоретичних, практичних, економічних, правових та екологічних заходів, який гарантує повне та безперебійне задоволення потреб держави в паливно-енергетичних ресурсах необхідної якості в будь-який час в будь-якому місці при будь-яких умовах.

На даний час можна констатувати, що ЕНБ – це поки що лише перспектива України, але аж ніяк не реальність. Щоб це зрозуміти, достатньо проаналізувати енергетичний баланс (ЕБ) України, який існує на сьогодні.

Енергетичний баланс нашої країни формується за рахунок двох джерел: імпорту енергоносіїв та їх власного видобування. На сьогодні лише близько 50% потреб у паливно-енергетичних ресурсах (ПЕР) Україна має змогу задовольнити власними силами, все інше доводиться імпортувати. Якщо проаналізувати ЕБ України, то бачимо, що левову частку в ньому займає природний газ. Така значна доля природного газу у вітчизняному енергобалансі при недостатній кількості його в Україні свідчить про залежність держави від імпорту цього енергоресурсу. Особливо гостро це питання постало зараз, коли Російська Федерація почала маніпулювати ціною на газ і тим самим ставити під загрозу енергетичну залежність України, а значить і економічну самодостатність держави. Тому зараз, як ніколи важливо виробити стратегію розвитку вітчизняної енергетичної політики, яка б враховувала всі слабкості та переваги з якими зіштовхнулася українська енергетика задля того, щоб надалі забезпечити поступальний, безперервний і незалежний від зовнішніх впливів розвиток держави.

Політика енергозабезпечення держави має спиратись на наступні критерії:

  • диверсифікувати імпорт енергоносіїв;
  • диверсифікувати види палива, що використовуються;
  • збільшити видобуток та використання особистих ПЕР;
  • збільшити ефективність виробництва, транспортування та використання ПЕР;
  • розробити программу енергозбереження України;
  • створити економічне та юридичне підґрунтя для розвитку альтернативної та традиційної енергетики;
  • створити ситуацію взаємозалежності при управлінні енергетичною залежністю з партнерами.

Більшості цих вимог відповідає затверджена „Енергетична стратегія України на період до 2030 року”. Але і вона має ряд вад. Так, наприклад, очікувана енергоємність ВВП України у 2030 році залишається досить високою – 0,43 кг у.п./$ США (ПКС) в той час, як Польща має вже зараз показник ПКС на рівні 0,34. Ще один значний недолік розробленої стратегії за думкою ряду фахівців полягає в тому, що існує потенційна загроза потрапити з газової у атомну залежність від Росії у зв’язку з невиправданою орієнтацією держави на розвиток атомної енергетики. Україна має тільки сировину (уран), але зараз тільки 30% потреби атомної енергетики задовольняються за рахунок вітчизняного урану. Решта покривається російською стороною. Україна не має власного замкненого циклу виробництва ядерного палива і не має технологій і потужностей для переробки/захоронення відпрацьованого ядерного палива і радіоактивних відходів. Тепловидільні збірки поставляються, знову ж таки, з Росії. Всі реактори, що експлуатуються в Україні зараз також вироблені в Росії. Ймовірно що орієнтація на російське обладнання залишиться і надалі.

Як бачимо, забезпечення енергетичної самодостатності нашої країни досі знаходиться в стадії розробки і потребує подальшого удосконалення, яке б враховувало питання комплексного розвитку наступних важливих і взаємопов’язаних чинників: економічних, технологічних, політичних, екологічних, соціальних та психологічних.

Для того, щоб перевести роботу над створенням ЕНБ України з декларативного в діючий стан перш за все слід оцінити кількісні та якісні показники чинників, що перераховані вище. Це можливо зробити лише на базі даних отриманих від окремих господарств, далі – міст, областей, регіонів і, нарешті, зробити висновки та розробити план дій на рівні держави.

Саме тому зараз, як ніколи, важливо створити регіональні програми енергетичної безпеки (РПЕБ), які б, нарешті, дали б прозору картину наявного стану речей у енергетиці на місцях. Ці програми мають дати відповіді на наступні питання:

  • показати рівень споживання енергетичних ресурсів в регіоні;
  • визначити доступний потенціал енергозбереження;
  • оцінити можливості енергетичної самодостатності регіону;
  • охарактеризувати екологічний стан визначеної місцевості;
  • визначити рівень освіченості у питаннях енергозбереження населення;
  • розробити, оцінити або ж удосконалити економічні та юридичні важелі впливу для інтенсифікації введення енергозберігаючих заходів та технологій;
  • прорахувати та ознайомити населення з соціальними вигодами від енергоефективності та енергозбереження;
  • створити ефективно діючі групи спеціалістів, які б постійно вели моніторинг чинників впливу на ЕНБ регіону і мали б можливість швидко реагувати на будь-які зміни;
  • розробити економічне та юридичне підгрунтя для самодостатності та самофінансування цих програм.

Створення реально діючих РПЕБ дозволить Україні вийти на якісно новий рівень розуміння та оцінки ЕНБ: ми матимемо діючі якісні та кількісні характеристики найменших об’єктів держави, що дозволить скласти повну картину енергетичного потенціалу країни та розробити енергетичну стратегію розвитку, яка буде адекватно враховувати всі наявні переваги та недоліки існуючого стану. На нашу думку, лише такий підхід до вирішення проблем ЕНБ, які гостро постали перед Україною, дозволить більш швидко з найменшими похибками та втратами при підтримці населення досягнути поставленої мети – енергетичної незалежності держави.

Література:

  1. Про концепцію діяльності органів виконавчої влади у забезпеченні енергетичної безпеки України. Постанова Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р. – №48
  2. ПЕК України на порозі третього тисячоліття / під заг. Ред. А.К. Шидловського, М.П. Ковалка. – К. – ЕЗ, 2001. – 400с.
  3. Закон України „Про енергетичну політику України” (Проект закону) // Енергоінформ. Інформаційний додаток. – 2000. – №27
  4. Енергетична безпека України : стратегія та механізми забезпечення / А.І. Шевцов, М.Г. Земляний, А.З. Дорошевич та ін.: за ред. А.І. Шевцова – Дніпропетровськ: Пороги, 2002. – 264с.
загрузка...
Top