АПК центрального економічного району його галузева структура. Особливості розміщення галузей тваринництва та рослинництва

Вступ.

АПК центрального економічного району його галузева структура. Особливості розміщення галузей тваринництва та рослинництва.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Центральний економічний район займає, у відповідності до назви, центральне географічне положення в межах України і є єдиним районом, котрий займає повністю внутрішнє положення в державі. Складається з двох адміністративних областей – Кіровоградської та Черкаської. Площа району – 45.5 тис. км² (7,5% площі держави), населення – 2530,5 тис. осіб (5,2% населення України). За територіально-адміністративним устроєм в межах району налічується 41 район, 28 міст, 41 смт та 1843 сільських населених пунктів. В загальнодержавному поділі праці район виділяється на виробництві продукції сільськогосподарського машинобудування, електротехнічного, енергетичного, приладобудування, харчової промисловості, видобутку графіту, уранових руд, будівельної індустрії, хімічної промисловості.

АПК центрального економічного району його галузева структура. Особливості розміщення галузей тваринництва та рослинництва

Центральний економічний район характеризується своєрідною компонентно-функціональною структурою, яка сформувалась на основі власних природних ресурсів та вигідного економіко-географічного положення.

У районі добре розвинутий АПК. Переважає рослинництво. Вирощують озиму пшеницю, ярий ячмінь, кукурудзу, цукрові буряки, соняшник, ефіроолійні культури, коноплі, коріандр. Розвинуті овочівництво і садівництво.

Провідними галузями тваринництва є скотарство і свинарство, допоміжними - вівчарство і птахівництво, бджільництво, шовківництво, кролівництво, ставкове виробництво. Скотарство в Черкаській області має молочно-м'ясний напрям, а в Кіровоградській - м'ясо-молочний.

Основне виробництво продовольчого зерна озимої пшениці і надалі буде концентруватись у степовій і лісостеповій зонах, де природні умови сприяють вирощуванню зерна високої якості.

Просо вирощують переважно в степу завдяки його посухостійкості. Воно має короткий вегетаційний період (90—120 днів) з сумами активних температур 1400—1800о. Посівна площа становить 0,2—0,3 млн. га, валові збори — 0,3 млн. т.

Ячмінь — основна фуражна і частково продовольча зернова культура. Це скоростигла, посухостійка, невибаглива культура. Має короткий вегетаційний період (60—90 днів) з невеликими сумами активних температур (950—1450о). Переносить кислі ґрунти, але найкращі врожаї дає на чорноземах, темних каштанових ґрунтах. Найсприятливішими для неї є ґрунтово-кліматичні умови західного і північного Степу та Лісостепу. В Україні вирощують озимий та ярий ячмінь.

Кукурудза — цінна продовольча і фуражна культура, посухостійка, тепло- і світлолюбива. Має короткий вегетаційний період (90—150 днів), для дозрівання зерна сума активних температур становить 2500—2900о, а у фазі молочно-воскової стиглості 1800—2400о. Одночасно вона вибаглива до грунтів, добре реагує на внесені добрива. Найкращі ґрунтово-кліматичні умови для її вирощування в лісостеповій і степовій зонах.

Зернове господарство є основною базою, що формує зернопродуктовий підкомплекс АПК. До його складу входить: вирощування зерна, його заготівля, зберігання; ряд галузей харчової промисловості, що переробляють і використовують перероблену зернову продукцію (борошномельна, хлібопекарська, макаронна, кондитерська, виробництво харчових концентратів, спиртова, крохмале-патокова та пивоварна); селекція і насінництво зернових культур, виробництво засобів виробництва, що забезпечують йогофункціонування; інфраструктура, що обслуговує цей підкомплекс.

Складовою частиною рослинництва є виробництво технічних культур високотоварної і високоінтенсивної галузі сільського господарства. Розвиток виробництва технічних культур значною мірою визначає рівень інтенсивності сільськогосподарського виробництва. Вирощування технічних культур ще залишається трудомістким виробництвом, рівень механізації окремих виробничих процесів є досить низьким. Розвиток і розміщення галузі визначають як сприятливі ґрунтово-кліматичні умови для вирощування окремих технічних культур, так і достатня забезпеченість трудовими ресурсами. Виробництво технічних культур формує сировинну базу багатьох галузей харчової і легкої промисловості. Основними технічними культурами, що вирощуються на Україні, є цукровий буряк і соняшник, питома вага яких вструктурі посівних площ технічних культур становить 94,6%, а також льон-довгунець (1,2% до площі всіх технічних культур), хміль, тютюн, льон-кудряш, ефіроолійні та лікарські рослини, які використовуються також як сировина в харчовій, легкій та медичній промисловості.

Під технічними культурами зайнято 3,3 млн. га, що становить 11% посівної площі України. Найбільші посівні площі під технічними культурами зосереджені в степовій і лісостеповій зонах. Тут вища концентрація їх посівів, в структурі посівних площ їх частка становить близько 15%.

Цукровий буряк — теплолюбива культура, яка потребує багато сонячних днів і багато води. У зв’язку з цим її можна вирощувати в районах, де кількість атмосферних опадів не менше ніж 500 мм за вегетаційний період, а також в районах зрошувального землеробства. Її вегетаційний період становить 125—160 днів, сума активних температур — 2200—2800о. Цукровий буряк дуже вибагливий до родючості грунтів. Кращі врожаї отримують на чорноземах, перегнійно-карбонатних суглинкових грунтах. Вирощування цукрових буряків — трудомістке виробництво. Тому при розміщенні посівів цукрових буряків, крім природних умов, враховуються і економічні: наявність трудових ресурсів, переробних підприємств та транспортна забезпеченість.

Серед інших олійних культур в Україні вирощують сою в західному Лісостепу, особливо в Черкаській та Вінницькій областях. Це нова для України культура.

У районі розвинуті майже всі галузі харчової промисловості, які переробляють місцеву сировину. Вирізняється цукрова промисловість, особливо у Черкаській області, де працюють 24 цукрових заводи. Є багато підприємств молочної, маслосироробної, м'ясної промисловості. Розвиваються борошномельно-круп'яна, ефіроолійна, спиртова, кондитерська галузі промисловості. АПК розвивається повсюдно.

Центральний економічний район характеризується своєрідною компонентно-функціональною структурою, яка сформувалась на основі власних природних ресурсів та вигідного економіко-географічного положення. Ключова роль в господарстві району відводиться харчовій промисловості. хоча добре розвинуті такі галузі, як легка промисловість, машинобудівний комплекс - сільськогосподарське, транспортне машинобудування та верстатобудування, виробництво технологічного устаткування для харчової і комбікормової промисловості. Галуззю спеціалізації є хімічна промисловість в районі, так само, як промисловість будівельних матеріалів. Центральність розташування території обумовлює розвиток транспортної системи району.

Важливими проблемами є збереження і підвищення природної родючості високопродуктивних сільськогосподарських угідь, скорочення площ земель, які підтоплюються, зокрема поблизу Кременчуцького водосховища є проблема працевлаштування робітників буро-вугільної промисловості, вивільнених у зв'язку із закриттям деяких підприємств. Також окремі частини району радіаційно забруднені. Проблемою району є й ерозія ґрунтів. Великої уваги потребують раціональне розміщення підприємств з переробки сільськогосподарської продукції з переважною орієнтацією на місця її виробництва, створення у районах Кременчуцького і Дніпродзержинського водосховищ баз відпочинку і лікування людей, туристичних центрів.

Висновки

В цілому рівень розвитку регіону недостатній. Характерно, що саме цей район “розтягується” між двома більш економічно потужними соціально-економічними районами – Придніпровським та Столичним, що безумовно, негативно позначається на господарському розвитку району.

Основні напрямки політики обласних, районних адміністрацій, виконкомів міських рад визначаються соціально-економічною ситуацією, що склалася у Кіровоградській та Черкаській областях, що входять до складу Центрального соціально-економічного району.

На сьогодні розвиток населених пунктів цих областей характеризується значними розбіжностями в рівнях їх соціально-економічного розвитку. Спостерігається концентрація населення і виробництва у великих містах, уповільнений розвиток більшості середніх та малих міст, селищ і сіл. Це привело до погіршення демографічної ситуації, стану зайнятості, зниження якості життя населення, певною мірою зумовило занепад сільської місцевості, посилило процес депопуляції населення, чисельність якого, починаючи з 1991 року, постійно скорочується.


Список використаної літератури

1. Голиков А.П., Олійник Я.Б., Степаненко А.В. Вступ до економічної і соціальної географії. – К.: Либідь, 1997.

2. Заболоцький Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України. Національна макроекономіка. - К., 2002.

3. Новікова А. Економічна безпека України у транспортній сфері // Економіка України. – жовтень 2002. – №10(491). – С. 18-25.

4. Розміщення продуктивних сил України / За ред. Є. П. Качана. – К.: Вища школа, 1998.

5. Розміщення продуктивних сил: Підручник / В. В. Ковалевський, О.Л. Михайлюк, В.Ф. Семенов та ін.; За ред. В.В. Ковалевського, О.Л. Михайлюк, В.Ф. Семенова. — 2-ге вид., випр. і доп. — К.: Товариство "Знання", КОО, 2000.

6. Соціально-економічна географія України: Навч. посібник /За ред. проф. Шаблія 0.І. Вид. друге, перероб. і доп. — Львів: Світ, 2000.

7. Стеченко Д.М. Розвиток продуктивних сил і регіоналістика. – К.: Вікар, 2002.

загрузка...
Top