Я-концепція особистості

ВСТУП.

Актуальність дослідження.Перспективи, що відкриваються сьогодні перед Україною вимагають залучати спеціалістів здатних глибоко розуміти, прогнозувати та планувати соціальну реальність. Серед професійних сфер діяльності від яких великою мірою залежить майбутній розвиток держави і суспільства особливе місце належить соціальній роботі.

Соціальна сфера - досить широке поняття, щопоєднує результати практичної діяльності у всіх сферах нашого життя - економіці, політиці, ідеології, культурі. Люди різняться своїм статусом, матеріальним добробутом, інтелектуальними інтересами та духовними потребами, але всі прагнуть визнання з боку держави та суспільства їх унікальної цінності. Інакше кажучи, члени суспільства бажають щоб державні інститути враховували їх інтереси та створювали умови для захисту їх прав та потреб. Активну роль в роботі такого захисного механізму покликані відіграватименеджери соціальної сфери. Саме спеціалісти цієї професії аналізують проблеми різних категорій громадян і планують роботу соціальних працівників, котрі допомагають цим людям вирішувати соціальні питання та створюють можливості для реалізації їхніх здібностей.

У сучасному суспільстві за умов стрімкого розвитку економічної, політичної, соціальної та сфери послуг професія менеджера вважається досить новою та перспективною. Але дослідження свідчать, що в багатьох організаціях відсутнє усвідомлення того факту, що професія менеджера містить у собі великі запити до кандидата. Менеджер у сфері соціальної роботи повинен відповідати високому професійному рівню.

Ситуація, що склалася в країні свідчить про те, що рівень багатьох організацій, у тому числі соціальних, занизький для надання ефективних, професійних, кваліфікованих та якісних послуг населенню.

Неефективність організацій можна пояснити відсутністю цілісної та інтегрованої професійної Я-концепції, необхідних знань та навичок у людей, які виконують функції менеджерів та по суті являють собою організаційне ядро. Дослідження показали, що в уявленнях багатьох менеджерів відсутня модель їхньої професійної діяльності. Ситуація ускладнюється тим, що на сучасному етапі становлення менеджменту соціальної роботи не існує адекватних та розроблених методик навчання щоб змоделювати її, а відсутність інтегрованої та розвиненої професійної Я-концепції не дає можливість самостійно вирішити наявне ускладнення.

У зв'язку з цим соціальна захищеність людини, різних категорій населення може бути досягнута, в першу чергу, завдяки розвитку соціальної політики, державних та недержавних форм допомоги і підтримки населення. Все це привело до організації і розвитку діяльності органів соціального захисту населення, соціальних служб, благодійних фондів, а також посиленню уваги до питань діяльності професійних управлінських кадрів (менеджерів) у сфері соціальної роботи.

Ефективність органів соціальної допомоги в сучасних умовах багато в чому визначається якістю її організації, управління, професіоналізмом управлінських кадрів. Управління соціальною роботою є необхідною умовою для функціонування будь-якої соціальної організації, установи.

Наукові дослідження в даній області були сконцентровані на розгляді структури та змісту, функціональних особливостей соціальної роботи як виду професійної діяльності (В.Г. Бочаров, В.І. Грігорьєв, Н.С. Данакин, Л.Д. Деміна, І.А. Зимня, І.М. Лавріненко, А.І. Ляшенко, П.Д. Павленок, А.С. Сорвіна, Е.Г. Сорокин, Л.В. Топчий, Е.І. Холостова). Проводилися дослідження, присвячені професійній підготовці фахівців соціальної роботи в системі вищої професійної освіти (Н. П. Клушина, В. А. Никітін, В.А. Сластенін та ін.).

Спроба поєднувати теоретичний, методологічний, методологічний і практичний матеріал по менеджменту в соціальній роботі була зроблена вченою А.І. Войтенко, В.І. Жук, Е.І. Комаровою також проводилися дослідження, направлені на формування та розвиток особистості соціального працівника як професіонала (С.І. Грігорьева, М.В. Фірсов, Е.І. Холостова, Н.Б. Шмельова, Т.І. Яркина, та ін.).

На сьогодні вже існують фундаментальні праці, присвячені дослідженню Я-концепції особистості в різних сферах професійної діяльності (К.О. Абульханова-Славськая, В.С. Агапов, М.В. Василец, Т. Л. Грігорьева, А. А. Деркач, М. Е. Колесникова, Р.Л. Кричевський, В.Н. Маркина, А. В. Каїмов, Е.В. Прокопьева). Проте в жодній з відомих нам робіт не розглядаються проблеми професійної Я-концепції менеджера у сфері соціальної роботи, що обумовлює необхідність теоретико – методологічного, емпіричного осмислення досліджуваної проблематики направленого на вдосконалення управлінської діяльності в органах соціальної допомоги населенню, на підвищення якості та ефективності управління.

Актуальність теми даного дослідження визначається низкою суперечностей:

- між стрімкими змінами в соціально-економічній сфері суспільства, що пред'являє досить високий рівень вимог до професійної діяльності управлінських кадрів в області соціальної роботи, і низьким рівнем розвитку професійної управлінської діяльності менеджерів соціальної роботи в Україні;

- між реальним рівнем розвитку професійної Я-концепції менеджера соціальної роботи й необхідністю підвищення, стимулювання професійного самовдосконалення менеджерів у сфері соціальної роботи.

Стан наукової розробленості проблеми дослідження.

Проблема дослідження структури Я-концепції, її механізмів розвитку і функцій в діяльності особистості знайшла відображення в роботах К.А.Абульханової, В.С.Агапова, Б.Г.Ананьева, Р.Бернса, Н.І.Бетанелі, А.А.Бодальова, Н.В. Боровікової, А.В.Бояринцевої, Т.Л. Григорьєвої, А.А. Деркача, У. Джеймса, І.В. Кулікова, Р.Л. Кричевського, В.Н. Маркина, Н.Ю.Мітюріної, С.Ф. Мурашко, С.Р.Пантілєєва, А.А.Реана, Т.І. Салімової, В.В. Століна, М.В. Федотової, Н.Ю.Хусаїнової, І.Е.Шейнюк.

Акмеологічні й вікові аспекти феномена Я-концепції вивчені в роботах Л.Е.Адамової2003, С.А. Баклушинського, І.В. Баришникової, Е.Н. Богданова, М.Р. Душкиной, А.Н. Євсєєвої, С.В. Жіліна, В.Г. Зазикіна, А.В. Іванова, А.В. Іващенко, А.В. Каїмова, М.П. Лекаревой, В.В. Луніной, Л.В. Моськвичової, Г.Г. Овчинникової, С.Л. Петера, П.В. Румянцевої, Е.М. Садикової, Е.В. Сайко, М.Г. Селюч, Т.О. Славнової, А.Н. Славськой, О.Д. Халтагарової.

У працях О.М. Бандурки, М.Вудкока, А.Л. Журавльова, В.П. Казміренка, Л.М Карамушки, Н.Л. Коломінського, Л.Е. Орбан – Лембрик, М.І. Пірен, В.В. Третьяченко, Д. Френсіса, Ю.М. Швалба, А.С. Шмельова, В.М. Шепелява вивчалися професійно важливі особистісні якості управлінців, але здебільшого висвітлювалися лише окремі чинники та умови їх розвитку.

Окремі питання становлення і розвитку особистості в процесі підготовки до професійної діяльності та безпосередньо в її процесі представлені в працях Г.О. Балла, Б.С. Братуся, Н. Ю. Волянюк, В.І. Гордієнко, Е.Ф. Зеєр, Є. О. Клімова, О. В. Киричука, Г. В. Ложкіна, С. Д. Максименка, Л. М. Мітіної, В. А. Семиченко, Е.Е. Симанюк, Т. С. Яценко та інших науковців.

Вказані дослідження, поза сумнівом, зробили певний внесок до розробки понятійного апарату психології Я-концепції. При цьому необхідно відзначити, що досліджувана проблема стала предметом вивчення у вітчизняній психології порівняно недавно і багато питань залишаються не до кінця вивченими. Очевидно, що недостатньо розроблена специфічна проблема розвитку професійної Я-концепції менеджерів у сфері соціальної роботи вимагає наукового розгляду, унаслідок її складності й практичної значущості. Об'єктивна потреба практики в створенні необхідних умов для самореалізації особистості, її творчого потенціалу в системі професійної діяльності визначило вибір теми дослідження.

Мета:Теоретично обґрунтувати і експериментально підтвердити необхідність розвитку професійної Я-концепції менеджерів у сфері соціальної роботи та розробити тренінгову технологію сприння розвитку професійної Я-концепції менеджерів у сфері соціальної роботи.

Об’єкт дослідження:Професіогенез менеджера в сфері соціальної роботи.

Предмет дослідження:Становлення професійної компоненти Я-концепції особистості менеджера у сфері соціальної роботи.

Гіпотеза. Інтегрована та цілісна професійна Я-концепція є соціально-психологічною основою для усвідомленого ефективного, продуктивного саморозвитку, самовдосконалення та самоаналізу, що є показником адекватної соціальної адаптації спеціаліста.

Завдання дослідження.

1. Проаналізувати вітчизняну та зарубіжну наукову літературу з проблеми розвитку Я-концепції особистості та визначити зміст професійної Я-концепції менеджерів у сфері соціальної роботи.

2. Розробити модель цілісної та інтегрованої професійної Я-концепції менеджера соціальної роботи та виявити структурні компоненти, специфіку, критерії й рівні професійної Я-концепції менеджера у сфері соціальної роботи.

3. Визначити соціально – психологічні механізми та умови ефективного розвитку професійної Я-концепції менеджерів у сфері соціальної роботи.

4. Розробити психодіагностичний інструментарій для оцінки рівнів розвитку професійної Я-концепції менеджера соціальної роботи відповідно до виділених компонентів та критеріїв.

5. Розробити та апробувати тренінгову модель з метою сприяння підвищенню рівня розвитку і вдосконалення професійної Я-концепції менеджерів у сфері соціальної роботи.

Методологічноюосновою даної роботи виступають:загальнопсихологічна теоріядіяльності (О.М.Леонтьев, С.Л. Рубінштейн); акмеологічна парадигма вивчення феноменів професіоналізму (Б.Г. Ананьєв, А.А. Бодальов, А.А. Деркач); дослідження в області професійної діяльності (Е.А. Клімов, А.К. Маркова); теоретичні й прикладні дослідження в області професійної кар'єри (А.С. Гусєва, В.К. Шаповалов).

Теоретичною основою дослідження виступають концептуальні роботи, що розкривають проблеми:

- структурній організації самосвідомості (В.М. Бехтерєв, Л.В. Бороздіна, В.П. Зінченко, С.В. Кошельова, А.Н. Леонтьев, А.Р. Лурія, А.А.Меграбян, B.C. Мерлін, Т.Л. Міронова, О.В. Москаленко, B.C.Мухина, А.Б.Орлова, В.Ф. Петренко, С.Л. Рубінштейн, А.Г.Спіркин, В.В.Столін, О.В.Хухлаєва, П.Р. Чамата, І.І.Чеснокова, Е.В.Шорохова), самопізнання, саморегуляції та самоконтролю (Б.В. Кайгородов, О.А. Конопкин, Ю.М. Орлов) і образу Я (Ф.В. Бассин, Л.І.Божовіч, Н.Д. Завалова, М.І. Лісина, Д.А.Ошанін, С.Д. Смирнов, Е.Т. Соколова).

- розвитку особистості (К.А. Абульханова, Л.І. Анциферова, А.Г.Асмолов, Т.Ф. Базильовіч, Е.Н. Богданов, Б.С. Братусь, А.В. Брушлинський, Л.С. Виготський, В.В.Давидов, Е.І. Ісаєв, В.І. Панов, К.К. Платонов, В.В. Рубцов, Д.І. Фельдштейн, Д.Б.Ельконін та ін.).

- становлення Я-концепції суб'єкта (К.А. Абульханова, B.C. Агапов, Р.Бернс, У. Джеймс, А.В. Іващенко, М. Кун, А. Маслоу, Дж.Г.Мід, Г. Олпорт, А.А. Реан, В.К. Слободчиков, Т. Шибутані, Е.А. Яблокова та ін.);

- системогенеза професійної діяльності (В.Г.Асєєв, А.А.Бодальов, А.А. Деркач, А.І. Донцов, А.Л. Журавльов, В.Г. Зазикин, Е.А.Клімов, В.Н.Князев, Н.І. Конюхов, Р.Л. Кричевський, А.І. Крупнов, А.Н. Леонтьев, Б.Ф. Ломов, А.В. Петровський, С.Л. Рубінштейн, В.Н.Селезньов, Г.В.Суходольський, Е.П. Утлик, А.В. Філіппов, X. Хекхаузента ін.).

- формування професіоналізму менеджерів (О.С.Анісімов, А.С.Гусєва, Е.С. Жаріков, О.І. Жданов, Т.С. Кабаченко, А.В.Карпов, П.А. Корчемний, Ю.Д. Красовський, В.Г. Крисько, Н.В.Кузьміна, Л.Г.Лаптєв, А.К. Марков, А.С.Огньов, Ю.П. Поваренков, Дж.Равен, М.Ф.Секач, Ю.В. Синягин, В.Д. Шадріков та ін.).

Організація та етапи дослідження. Дослідження здійснювалося в три етапи:

1 етап (2005-2006р.р.) передбачав вивчення теоретико-методологічних основ розвитку професійної Я-концепції особистості. На даному етапі був здійснений пошуково-теоретичний аналіз, який включав вибір теми, теоретичне осмислення проблеми і теми дослідження, вивчення вітчизняних і зарубіжних теорій та підходів з проблеми розвитку професійної Я-концепції менеджерів у сфері соціальної роботи. Підбір методів і експериментальних методик.

2 етап (2006-2007р.р.) передбачав організацію емпіричного дослідження розвитку професійної Я-концепції менеджерів у сфері соціальної роботи. Було проведено опитування та тестування менеджерів у сфері соціальної роботи. Обробка та аналіз отриманих результатів слугувала основою для розробки тренінгу розвитку професійної Я-концепції менеджерів у сфері соціальної роботи.

3 етап (2007-2008р.р.) – впровадження тренінгу розвитку професійної Я-концепції менеджерів у сфері соціальної роботи. Аналіз та інтерпретація отриманих даних, узагальнення теоретичних та практичних положень, що дали можливість виявити соціально-психологічні фактори та умови продуктивного розвитку професійної Я-концепції менеджерів у сфері соціальної роботи. Цей етап включав якісний, кількісний аналіз, остаточну інтерпретацію даних, узагальнення отриманих результатів, формулювання висновків.

Для перевірки висунутої гіпотези та вирішення поставлених задач нами використовувалася система наукових методів, вибір яких визначався логікою і завданнями, що вирішуються на кожному етапі дослідження.

Теоретичні методи дослідження:теоретичний аналіз наукової літератури по соціальній роботі, психології розвитку особистості, акмеології, соціальній психології, психології управління, менеджменту; аналіз і синтез емпіричного матеріалу.

Діагностичні методитестування самооцінки професійних умінь та якостей професійної Я-концепції менеджера:

1.Анкета спрямована на вивчення соціально – психологічних особливостей діяльності менеджерів у сфері соціальної роботи.

2.Методика виявлення комунікативних та організаційних здатностей (КОЗ-2).

3.Опитувальник який є модифікованим варіантом тесту «Аналіз своїх обмежень», з роботи Майкла Вудкока та Дейва Френсіса «Розкутий менеджер».

4.Тест Кеттела. По шкалам: Фактор В «конкретне мислення-абстрактне мислення», Фактор С «емоційна нестійкість-емоційна стійкість», Фактор Е «підлеглість-домінантність», Фактор N «прямолінійність - дипломатичність», Фактор Q2 «конформність - самостійність», Фактор MD «адекватність самооцінки».

Спеціальну групуметодів склали методи математичної обробки даних, отриманих в ході емпіричного дослідження.

Емпіричну базу дослідження склали: 80 менеджерів у сфері соціальної роботи, а саме, працівники соціальних організацій, які виконують управлінські функції,середній вік 32 роки. Приводимо перелік організацій, працівники яких взяли участь у дослідженні:Управління з питань молодіжної політики, Молодіжний центр «молодь для молоді», «Громада», Молодіжний центр «Надія», Дніпропетровський центр молодіжного співтовариство ДРТРЦМ , Молодіжний центр «Черкаси», Молодіжний центр, МЦ «Десна», ТЦ «Марич», Районна організація, Громадська Організація, Молодіжний центр «Світоч», Відділ молоді та спорту, МБФ «Відкритий інститут громадського здоров’я», Благодійний Фонд.

Наукова новизна дослідження:

- розроблено модель цілісної професійної Я – концепції менеджерів у сфері соціальної роботи, як суб’єктів професійної діяльності;

- визначена роль професійної Я-концепції менеджера соціальної роботи при реалізації професійної управлінської діяльності;

- розглянутий реальний рівень розвитку професійної Я-концепції менеджера при реалізації управлінської діяльності в органах соціальної допомоги населенню;

- визначені критерії розвитку професійної Я-концепції менеджерів, що дозволяють оптимізувати професійний розвиток та самовдосконалення

- виявлені й обґрунтовані структурні компоненти, критерії та рівні розвитку професійної Я-концепції менеджера соціальної роботи;

- запропоновані науково обґрунтовані практичні рекомендації по ефективному розвитку та вдосконаленню професійної Я-концепції менеджера при реалізації управлінської діяльності.

Теоретична значущістьрезультатів дослідження визначається тим, що:

- узагальнений і систематизований теоретичний матеріал в рамках проблеми розвитку професійної Я – концепції менеджерів у сфері соціальної роботи;

- теоретично обґрунтована необхідність підвищення рівня розвитку професійної Я-концепції менеджера соціальної роботи при реалізації професійної управлінської діяльності.

Практична значущість дослідженняполягає в тому, що сформульовані положення, виводи та розробки можуть бути використані для виявлення внутрішніх резервів менеджерів в процесі розвитку їх професійною Я-концепції. Розроблений інструментарій діагностики рівня розвитку професійної Я-концепції менеджера соціальної роботи може бути використаний в процесі оцінки ефективності діяльності управлінських кадрів в органах соціальної допомоги населенню і визначення перспектив професійного зростання менеджера соціальної роботи. Наукові, теоретичні та емпіричні результати дослідження можуть бути використані керівниками кадрових служб при підборі й розстановці управлінських кадрів. Запропоновані практичні рекомендації, реалізація яких сприяла б підвищенню рівня розвитку професійної Я-концепції менеджера соціальної роботи в державних і недержавних організаціях, підвищенню психологічної підготовки менеджерів соціальної роботи для досягнення ними свого найвищого професійного рівня.

Достовірність і надійність отриманих результатів обумовлена початковими методологічними принципами, репрезентативністю вибірки і використанням сукупності апробованих методик, відповідних цілям і завданням дослідження; застосуванням методів математичної статистики в обробці отриманих емпіричних даних; підтвердженням гіпотези конкретними теоретичними і практичними результатами; схваленням основних положень дослідження на конференціях та семінарах різного рівня.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Основні положення дослідження обговорювалися на наукових конференціях: VIII Міжнародна конференція молодих науковців «Проблеми особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень» (27-28 квітень 2006); Х Міжнародна конференція молодих науковців «Проблеми особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень» (23-24 квітня 2008); ІV Міжнародна науково-практична конференція «Сучасні проблеми екологічної психології» (15-16 травня 2008), засіданнях кафедри університету.

Публікації.Основний зміст та результати дослідження представлені у 4одноосібних публікаціях надрукованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертаціївідповідає логіці дослідження та складаєтьсяіз вступу, трьох розділів, одинадцяти параграфів, висновку, списку літератури та додатків.

Об'єм дисертації складає 161 сторінок машинопису. Список літератури включає 203 найменування. У роботі приведено 15 таблиць.


I. ТЕОРЕТИКО – МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОЇЯ – КОНЦЕПЦІЇ МЕНЕДЖЕРІВ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

1.1 Структура та функції професійної Я-концепції особистості

Для того, щоб розглянути теоретичні основи професійної Я-концепції менеджерів у сфері соціальної роботи, на наш погляд, доцільно дати визначення поняттю «Я-концепція».

Само слово «концепція» походить від латинського слова conceptio - єдиний задум, провідна думка, що означає систему поглядів на розуміння явища. Відповідно Я-концепція неповторна система поглядів, когнітивно-емоційний конструкт розуміння себе, відношення до себе та світу. Як стверджує X. Ремшмідт, це - «теорія самого себе».

У психологічному словнику визначається, що Я-концепція - це динамічна система уявлень людини про саму себе, що включає: усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних та інших властивостей; самооцінку; суб'єктивне сприйняття зовнішніх чинників, що впливають на власну особистість. Найважливішою функцією Я-концепції є забезпечення внутрішньої узгодженості, щодо стійкості поведінки особистості. Розвиток особистості, її діяльність й поведінка знаходяться під істотним впливом Я-концепції. Я-концепція формується під впливом життєвого досвіду людини, перш за все дитячо-батьківських відносин, проте достатньо рано вона сама набуває активної ролі, впливаючи на інтерпретацію цього досвіду, на ті цілі, які, індивід ставить перед собою, на відповідну систему очікувань, прогнозів відносно майбутнього, оцінку їх досягнення і тим самим на власне становлення та саморозвиток [138].

Значний внесок у дослідження Я-концепції внесли зарубіжні психологи: Р. Бернс, О. Боун, Г. Кохут, Е. Кріс, Ч. Кун, М. Малер, А. Маслоу, Дж. Мід, Г. Олпорт, К. Роджерс, М. Розенберг, В. Реймі, Б. Сміт, Т. Шибутані, Д.Шлін та ін.

Узагальнюючи найбільш поширені погляди вітчизняних психологів на проблему дослідження Я-концепції (А.А. Деркач, А.В. Іващенко, B.C. Агапов, І.В. Баришникова, А.А. Бодальов, Л.А. Степнова), виділені наступні положення:

1. Я-концепція є вищим продуктом і утворенням свідомості, самосвідомості й несвідомого. Вона утілює ступінь сформованості інтегральних смислових утворень з якими зв'язані стратегія життя, саморозвиток і самоадаптація. Я-концепція визначає орієнтацію особистості в змінних життєвих обставинах - активну в одних випадках, пасивну, пов'язану з розчаруванням - в інших, масовими стереотипами свідомості й поведінки - в третіх, таких, що вимагають психологічної підтримки та допомоги - в четвертих.

2. Я-концепція як система уявлень про самого себе, самосприйняття, розуміння, визначення себе суб'єктом складається на основі взаємодії з іншими, зі світом. Уявлення про себе може бути адекватним або спотвореним.

3. Я-концепція - особистісне ядро, здійснює інтеграцію в структурі особистості, створюючи її типологію.

Різноманіття визначень поняття «Я-концепція» яскраво виявилося при моделюванні структурних варіантів Я-концепції. Серед причин формування багатозначності у визначенні змісту поняття «Я-концепція» потрібно назвати: вікові прояви характеристик Я-концепції; прийняття людиною різних ролей; різноманіття її потреб й діяльностей; соціально-психологічні особливості сприйняття людиною себе та інших людей; широкий спектр методологічних підстав в конструюванні даного поняття; запозичення поняття з певного напряму наукової психології, де воно має абсолютно інший сенс.

Проблеми Я-концепції розглядалися у ряді робіт (B.C. Агапова, Г. Аммельбург, І.В. Баришниковова, Г.В. Волкова, В.А. Напівхіни, Р.Б.Гительмахер, О.В.Горлов, А.А. Деркач, Л.В. Кандибовіч, Л.І. Катаєва, М.А. Кисельова, С.В. Кошельова, Ю.Д. Красовський, Р.Л. Кричевський, І.Д. Ладану, А.Л. Ласигин, В. Максвел, А.К. Марков, О.В. Москаленко, Н.А. Ошуркова, А.А. Реан, Н.Т. Селезнева та ін.) де встановлено, що Я - концепція тісно вплетена в структуру професійної діяльності.

В даний час питання про зміст і структуру Я-концепції особистості є одним з найскладніших питань проблеми самосвідомості. Складність цієї проблеми виражається в тому, що різні автори указують від двох до дванадцяти окремих компонентів в структурі професійної Я-концепції особистості. На наш погляд особливо потрібно звернути увагу на той факт, що багато дослідників при структуризації Я-концепції особистості спиралися на різні методологічні підстави. Тому представлені нашій увазі різні структури Я-концепції особистості, як вітчизняних, так і зарубіжних авторів по різному відображають наукову ідею взаємодії суб'єкта і об'єкту, біологічних, психологічних і соціальних впливів в ході розвитку Я-концепції особистості [138].

Перш ніж перейти до розгляду змісту і структури професійної Я-концепції менеджера соціальної роботи, звернемося до аналізу існуючих підходів у виділенні рівнів структурного змісту Я-концепції особистості.

Я-концепцію часто визначають як сукупність установок, направлених на себе, і тоді по аналогії з атитюдом виділяють в ній три структурні елементи:

1). Когнітивний - «образ Я» (характеризує зміст уявлень про себе);

2). Емоційно - ціннісний, афектний (відображає відношення до себе в цілому або до окремих сторін своєї особистості, діяльності та виявляється в системі самооцінок);

3). Поведінковий (характеризує прояви перших двох елементів в поведінці).

Я-концепція – цілісне утворення, всі компоненти якого, хоча і володіють самостійною логікою розвитку, тісно взаємозв'язані. Я-концепція складається із компонентів які особистість усвідомлює та не усвідомлює. Я-концепція відрізняється складною багаторівневою побудовою, яка по-різномурозуміється різними авторами. Наприклад, М.Розенберг та Е.Т. Соколова описують Я-концепцію з погляду змісту і характеру уявлень особистості про себе, складності та диференційованості цих уявлень, їх суб'єктивній значущості для особистості, а також внутрішньої цілісності та послідовності, узгодженості, спадкоємності та стійкості в часі (Я-минуле - Я-сучасне -Я-майбутнє).

Найголовніше в Я-концепції – відчуття людиною своєї визначеності, ідентичності. Особиста визначеність встановлюється тільки у зв'язку з рештою суспільства. У свою чергу, визначеність особистості є основою організованого соціального життя.

Особлива значущість Я-концепції витікає з того, що у людини, як істоти свідомої, властивості особистості виявляються в поведінці не автоматично, несвідомо, а заломлюючись через самосвідомість і самооцінку, відношення до себе. Іншими словами, значення має не просто те, якою людина є, так би мовити об'єктивно, але те, як вона себе бачить, цінує, відчуває, усвідомлює [19].

У дослідженнях Бітянової М.Р. наголошується, що Я-концепція особистості включає наступні компоненти: пізнавальний, емоційно-оціночний, мотиваційно-поведінковий [27].

В структурі Я-концепції С.М. Петрова виділяє наступні складові:

1).Описова (знання про себе), яка називається образом Я;

2).Самооціночна (самовідношення), емоційно-забарвлена оцінка уявлень про себе;

3).Поведінкова – конкретні дії, поведінкові реакції, що породжуються образом Я та самооцінкою [129].

Протеу дослідженнях К.А.Абульханової-Славськой, С.Л. Рубінштейна, А.Бандури, Ж.Піаже, Дж. Міда встановлено, що Я-концепція складається з трьох відношень - до себе, до інших та очікуваннявідношення інших до себе. Іншими словами в структуру Я-концепції включаються відношення між особистістю й іншою людиною, вона охоплює специфіку відношення «Я» - інший.

Провідна підстава для виділення різних рівнів в структурі Я-концепції особистості А.Г. Спіркин і І.І. Чеснокова визначають ступінь розвитку когнітивних, емоційних і вольових процесів, які покладені в основу формування та функціонування різних актів самосвідомості [187].

Чеснокова І.І. в своїх дослідженнях пропонує розрізняти два рівня самосвідомості по критерію тих рамок, в яких відбувається співвідношення знань про себе. В основу характеристики рівнів самосвідомості І.І. Чеснокова пропонує покласти:

1. Джерела самосвідомості (діяльність або спілкування);

2. Механізми самосвідомості (самосприйняття, самоспостереження, самоаналіз, самоосмислення);

3. Результати самосвідомості (образ - Я).

1 рівень - відбувається співвідношення в рамках зіставлення «Я» та «іншої людини». На даному рівні якість сприймається і розуміється, а потім вона переноситься на себе, основними механізмами виступають самосприйняття та самоспостереження;

2 рівень - співвідношення знань про себе відбувається в процесі
аутокомунікації, тобто в рамках «Я і Я», тут людина оперує вже
готовими знаннями про себе, але за рахунок думок і висновків формує
нові знання, основними механізмами є – самоаналіз і
самоосмислення. На даному рівні людина співвідносить свою поведінку і
мотиви, потреби, інтереси. Для цього проводиться аналіз своїх мотивів.
Вищого розвитку самосвідомості на цьому рівні особистість досягає при
формуванні життєвих планів і сенсу життя [187].

До найбільш науково розроблених і евристичних досліджень самосвідомості належить концепція В.В. Століна. У циклі проведенихним досліджень, була сформульована модель рівневої побудови самосвідомості, заснована на обліку характеру активності людини. Згідно його точці зору, є вертикальна і горизонтальна організованість самосвідомості. Горизонтальна будова припускає:

- Виділення когнітивної складової і самовідношення (відчуття,
емоційне переживання), які разом складають образ Я;

- Розділення Я-образа на:

а) знання про загальні риси і якості, які об'єднують індивіда з іншими людьми (система ідентичності), - це приєднуюча складова Я-концепції;

б) знання, що виділяють індивіда порівняно з іншими людьми, це
диференціююча складова Я-концепції, що додає унікальність і неповторність людині.

Вертикальна будова розглядається ним як рівневі, критерієм розділення якого є рівні активності людини. Таких рівнів В.В. Столін виділяє три: організмічний, індивідний та особистісний. «Людина є одночасно трьома цілісними системами: вона виступає як організм, як соціальний індивід і як особистість» [162].

Модель структури Я-концепції B.C. Мухіної утворюється наступними ціннісними складовими:

1). Орієнтаціями на визнання своєї внутрішньої психічної суті й зовнішніх даних;

2). Орієнтаціями на визнання свого ім’я;

3). Орієнтаціями на соціальне визнання;

4). Орієнтаціями на фізичні, психічні і соціальні ознаки певного роду;

5). Орієнтаціями на значущі цінності у минулому, сьогоденні і майбутньому;

6). Орієнтаціями на свої права в суспільстві;

7). Орієнтаціями на борг перед людьми.

Як відзначає Мухіна В.С, кожна з даних ланок рівнозначно несе в собі вираз всієї психічної структури Я-концепції, тому розвиток самосвідомості особистості пов'язаний з розпізнаванням і переживанням свого «Я» щодо кожної з орієнтації з подальшим самоінтегруванням загальної картини ціннісних відносин до «Я» і світу в часі [117].

Значний внесок до дослідження змісту і структури Я-концепції внесли зарубіжні автори: У. Джеймс, К. Роджерс, Р. Бернс, Г. Олпорт, 3. Фрейд, К. Хорні, Е. Еріксон, М. Кун, Т. Макпартленд та інші.

Розглянемо, як Р. Бернс представив Я-концепцію особистості у вигляді ієрархічної структури (Додаток № 1). На вершині структури розташовується глобальна Я-концепція, що включає всілякі грані індивідуальної самосвідомості. Це - «потік свідомості», про яку писав У. Джеймс, або відчуття власності й неповторності. Він виділив два елементи - Я-усвідомлююче, і Я як - об'єкт. У реальному психічному житті ці елементи настільки злиті воєдино, що утворюють єдине, практично нерозривне ціле. Образ і оцінка свого Я схиляє індивіда до певної поведінки; тому глобальну Я-концепцію Р. Бернс розглядав як сукупність установок індивіда, направлених на самого себе. Проте ці установки, як відзначає Р.Бернс можуть мати різні ракурси і модальності. Існує три основні модальності самоустановок:

1. Реальне Я - установки, пов'язані з тим, як індивід сприймає свої актуальні здібності, ролі, свій актуальний статус, тобто його уявлення про те, який він насправді.

2. Дзеркальне (соціальне) Я - установки, пов'язані з уявленнями індивіда про те, як його бачать інші.

3. Ідеальне Я - установки, пов'язані з уявленнями індивіда про те, яким він хотів би стати [26].

Більшість авторів при вивченні Я-концепції враховували ці модальні відмінності. Розглядаючи структуру Я-концепції індивіда, важливо підкреслити, що реальне Я і соціальне Я повинні бути узгоджені за змістом. З іншого боку, між змістом реального Яі змістом ідеального Я можуть спостерігатися істотні розбіжності, які піддаються об'єктивному вимірюванню. Ідеальне Я складається з ряду уявлень, що відображають сокровенні сподівання і устремління індивіда. Ці уявлення бувають відірвані від реальності. Хорнівідзначає, що велика розбіжність між реальним та ідеальним Я нерідко веде до депресії, яка обумовлена недосяжністю ідеалу. Допомогти людині відмовитися від нездійсненних устремлінь, продиктованих ідеальним Я, надмірно відірваним від реальності, є, на її думку, одним з найбільших полегшень, які може принести людині психотерапія.

Г.Олпорт вважає, що ідеальне Я відображає цілі, які індивід пов'язує зі своїм майбутнім. І. Комбс і І.Сьюпер розглядають ідеальне Я як образ людини, якою індивід хоче або сподівається стати, тобто як набір рис власної особистості, які необхідні, для досягнення адекватності, а іноді і досконалості. Багато авторів пов’язує ідеальне Я із засвоєнням культурних ідеалів, уявлень і норм поведінки, які стають особистими ідеалами завдяки механізмам соціального підкріплення. Такого роду ідеали властиві всім індивідам.

У свою чергу, І.С.Кон в своїх дослідженнях виділив нижній рівень самосвідомості, який утворений слабо структурованими, мало усвідомленими установками, в них домінує емоційний компонент. На вище розміщених рівнях само установки набувають все більш узагальненого і структурованого характеру та інтегруються в цілісний образ Я [88].

К.Гордон так само розглядає декілька рівнів в структурі Я-концепції особистості, виділення яких повторює ту ж саму логіку: рівень конкретної самопрезентації (що включає усвідомлення і оцінку окремих характеристик) вважається початковим в структурі Я-концепції; на її вершині розташовується таке глобальне, підсумкове вимірювання, як самооцінка.

У дослідженні А.В. Каімова підкреслюється, що Я-концепція має складну структуру з безліччю компонентів; у всіх структурах Я-концепції підкреслюється одночасна наявність суб'єктивних іоб'єктивних просторів; Я-концепція формується в процесі і на основі досвіду особистості та відношення оточуючих; відсутня єдина структура Я-концепції особистості. Узагальнюючи найбільш поширені погляди на проблему дослідження структури Я-концепції особистості, А.В. Каїмов виділяє наступні рівні її розвитку:

1. Низький рівень - зміст структури Я-концепції характеризується наявністю зв'язку між компонентами, але вона має або виражений суперечливий характер, або відрізняється домінуванням певних компонентів і якостей, тому діапазон відносин особистості до себе, як професіоналові коливається від активного до пасивного.

2. Середній рівень - поєднання характеристик низького і високого рівнів розвитку Я-концепції.

З. Високий рівень - структурні зв'язки стійкі, діалогічна модель відносин особистості до себе та світу; самореалізація здійснюється різними способами [79].

На думку В.С.Агапова, в площині Я-концепції при взаємодії всіх її структурних і змістовних компонентів можна виділити наступні її рівні:

1. Ангармонічний – в структурі Я-концепції зв'язки слабкі або відсутні; взаємовідношення зі світом нестійке, має місце спрощення в розумінні себе та інших, себе в очах інших;

2. Дисгармонічний – зміст структури Я-концепції характеризується наявністю зв'язку, але вона має або виражений суперечливий характер, або відрізняється домінуванням певних компонентів і якостей, тому діапазон відносин з навколишнім світом коливається від безініціативного до активного;

3. Змішаний – поєднання характеристик дисгармонійного і оптимального рівнів;

4. Оптимальний – структурні зв'язки Я-концепції стійкі; відсутнє домінування певних компонентів; рівновага у відносинах до себе і зовнішнього світу; з'являється прагнення до самореалізації;

5. Гармонійний – в структурі Я-концепції стійкі та виражені зв'язки, діалогічна модель відносин зі світом, самореалізація черезрізні способи. З цим рівнем ми зв'язуємо і вирішення проблеми самовдосконалення особистості.

Я-концепція формується під впливом різних зовнішніх факторів, якім підвладний індивід. Особливо важливими є для нього контакти із значущими іншими, які, насправді, і визначають уявлення індивіда про самого себе. Але на перших порах практично будь-які соціальні контакти несуть для нього формуючу дію. Проте з моменту свого зародження Я-концепція сама стає активним початком, важливим чинником в інтерпретації досвіду. Таким чином, Я-концепція грає, по суті, потрійну роль: вона сприяє досягненню внутрішньої узгодженості особистості, визначає інтерпретацію досвіду і є джерелом очікувань.

· Я-концепція як засіб забезпечення внутрішньої узгодженості.

Ряд досліджень по теорії особистості ґрунтується на концепції, згідно якої людина завжди йде по шляху досягнення максимальної внутрішньої узгодженості. Уявлення, відчуття або ідеї, які вступають в суперечність з іншими уявленнями, відчуттями або ідеями індивіда, приводять до дисгармонізації особистості, до ситуації психологічного дискомфорту. Вслід за Фестінгером психологи називають такий стан когнітивним дисонансом. Відчуваючи потребу в досягненні внутрішньої гармонії, людина готова робити різні дії, які сприяли б відновленню втраченої рівноваги [59;54].

Одним з перших, хто зв'язав цю точку зору з Я-концепцією, був Леки. На його думку, індивід є цілісною системою, перед якою стоїть задача досягнення гармонії з навколишнім середовищем. Вирішуючи цю задачу, індивід може або відмовитися бачити речі такими, які вони є, і вірити людям, які повідомляють йому щось про його особистість, або прагнути змінити якимсь чином себе або оточуючих.

Істотним чинником внутрішньої узгодженості є те, що індивід проводить самоаналіз. Тому в своїх діях він так чи інакше керується самосприйняттям.

Якщо новий досвід, отриманий індивідом, узгоджується з існуючими уявленнями про себе, він легко асимілюється, входить всередину якоїсь умовної оболонки, в яку вкладена Я-концепція. Якщо ж новий досвід не вписується в існуючі уявлення, суперечить вже тому, що є в Я-концепції, то оболонка спрацьовує як захисний екран, не допускаючи чужорідне тіло всередину цього збалансованого організму. У тому випадку, коли відмінність нового досвіду від вже наявних уявлень індивіда про себе не принципово, він може упроваджуватися в структуру Я-концепції, наскільки це дозволяють адаптаційні можливості складових її самоустановок [46;73].

Суперечливий досвід, що вносить розузгодження в структуру особистості, може також засвоюватися, але з допомогою захисних психологічних механізмів, таких, наприклад, як раціоналізація. Ці механізми дозволяють утримувати Я-концепцію в урівноваженому стані, навіть якщо реальні факти ставлять її під загрозу. Прагнення захистити Я-концепцію, від руйнуючих дій є одним із основоположних мотивів всякої нормальної поведінки. При цьому раціональні схеми, які вигадує індивід для пояснення своєї поведінки, іншим людям можуть здаватися вельми сумнівними, а сама поведінка - абсурдною. Проте необхідно пам'ятати, що по-справжньому зрозуміти мотиви поведінки іншої людини, побачити світ її очима можна, тільки поставивши себе на її місце.

Значущість будь-якого з аспектів ставлення до власної особистості визначається навколишнім середовищем і тому може змінюватися. Факт «контекстуальної обумовленості» багатьох самоустановок дозволяє пояснити парадокс особистісної розузгодженості. Як вже наголошувалося, особистість прагне досягнення внутрішньої єдності. Співіснування конфліктних самоустановок пояснюється тим, що внутрішній дисонанс виникає унаслідок синхронності суперечливих проявів Я-концепції, що і приводить до виникнення в свідомості індивіда явного конфлікту. Дисонанс може виникнути лише в тому випадку, якщо дві ситуації, якось вплинуть одна на одну. Таким чином, з одного боку, особистісна розузгодженість, що виникає унаслідок прийняття різних соціальних ролей і дій в різних обставинах, супроводжує людину на протязі всього життя, а з іншого, особистість прагне подолати те, що спричинило цю розузгодженність, і позбавитися її в ті моменти, коли вона виникає з особливою виразністю. Диференціація Я-концепції в реальному життєвому прояві людини грає позитивну роль, оскільки негативна самоустановка, що сформувалася в одній сфері життя, але може з легкістю «резонувати» в інших сферах.

Суть розвинутої Фестінгером теорії когнітивного дисонансу полягає в тому, що індивід не може примиритися з неузгодженим образом Я і вимушений шукати спосіб усунути виникаючу суперечність, вдаючись, наприклад, до раціоналізації. Проте внутрішні суперечності Я-концепції достатньо часто стають джерелом стресу, оскільки людині все ж таки властива здатність реально оцінювати ситуацію [59;49].

Коли Джемс визначив самооцінку за допомогою оригінальної формули

САМООЦІНКА = УСПІХ / ДОМАГАННЯ

він, фактично, вказав на два шляхи підвищення самооцінки. Насправді, індивід може поліпшити уявлення про себе, або збільшуючи чисельник цього дробу, або зменшуючи її знаменник, оскільки для самооцінки важливо лише співвідношення цих показників. Як мудро помітив Джемс, "наше самовідчуття в цьому світі залежить виключно від того, ким ми намагаємося стати і що ми маємо намір зробити". Цілий ряд соціальних ролей або атрибутів не є для нас значущими життєвими орієнтирами і тому не особливо важливий для самооцінки. Кожний індивід вільний обирати стандарти і цінності, щодо яких він оцінюватиме успішність своїх досягнень. Вибір, що надається життям, великий, а далі все залежить від позиції самої людини. Проте, особистість вибираючи орієнтири і критерії оцінки своїх досягнень, чомусь все ж таки обмежена, оскільки не може ігнорувати реальні факти. Крім того, критерії самооцінки нерідко обираються до того, як з'являється можливість випробувати їх по-справжньому. Часто лише після того як пройде час з'ясовується, що у людини немає якостей, необхідних для успішного здійснення її устремлінь. Тому так важливо мати розвинуту професійну Я-концепцію та реально оцінювати свої можливості, вміння, задатки.

Орієнтири, одного разу встановлені індивідом як критерії його самоцінності, володіють силою інерції, і тому їх реорганізація для кращого психологічного пристосування часто виявляється справою нелегкою; в той же час діапазон вибору цих орієнтирів надзвичайно широкий, і вибір цей здійснюється самим індивідом.

Професіонал високого рівня знає, що для ефективної роботи йому постійно потрібно навчатися, розвиватися, оволодівати новими технологіями роботи. Тому критерії та орієнтири, які були встановлені особистістю півроку тому, напевно зміняться та підвищаться на актуальний момент.

В роботі Ховленда, Ламсдейна і Шеффілда, а також в роботі Шерифа і Шерифа (1956) переконливо показано, що легше за все формуються або змінюються ті установки, які є якнайменше структурованими. Крім того, як показали Шериф і Кентріл, установка, що одного разу склалася, має властивість «самопідтримки». Оскільки в дитинстві Я-концепція є якраз якнайменше структурованою, вона володіє в цей період найбільшою пластичністю. Монополія батьків на спілкування з дитиною, самосвідомість якої тільки починає прокидатися, призводить до того, що їх установки стають вирішальним чинником формування основ її Я-концепції [72;22].

· Я-концепція як інтерпретація досвіду.

Ще одна функція Я-концепції в поведінці полягає в тому, що вона визначає характер індивідуальної інтерпретації досвіду. Дві людини, зіткнувшись з однією і тією ж подією, можуть сприйняти її абсолютно по-різному.

У людини існує стійка тенденція будувати на основі власних уявлень про себе не тільки свою поведінку, але й інтерпретацію індивідуального досвіду. Тому, коли Я-концепція сформувалася і виступає як активний початок, змінити її надзвичайно важко.

Ми часто наївно вважаємо, що можна легко підвищити занижений рівень самооцінки дитини шляхом створення позитивних підкріплень. Керуючись цією думкою, ми щедро марнуємо похвали на адресу такої дитини, прагнемо зробити так, щоб вона посіла в класі або в школі яку-небудь "високу посаду", яка допомогла б їй увірувати в свої сили. Проте немає ніякої гарантії, що дитина сприймає все це саме так, як ми розраховуємо. Її інтерпретація наших дії може виявитися несподівано негативною. Наприклад, дитина може сказати собі: "Мабуть, я зовсім нездібний, раз вчитель весь час прагне вселити мені зворотне" або "Чому мене, такого товстого, призначили капітаном команди? Напевно, вчитель хоче, щоб всі переконалися, який я безнадійно тупий" [26;62].

Не існує практично такого прийому, який міг би зробити вчитель, не побоюючись, що дитина із заниженою самооцінкою не дасть йому негативної інтерпретації. Неважливо, наскільки позитивною виглядатиме ця дія в очах інших дітей, наскільки сам вчитель вкладатиме в нього щирі благі наміри - дитина може відреагувати негативно. От чому так важливо, щоб у дитини з раннього дитинства формувалося позитивне уявлення про себе. Я-концепція діє як свого роду внутрішній фільтр, який визначає характер сприйняття людиною будь-якої ситуації. Проходячи крізь цей фільтр ситуація осмислюється, набуває значення, відповідне уявленням людини про себе.

· Я-концепція як сукупність очікувань.

Отже, Я-концепція визначає, по-перше, те, як діятиме індивід в конкретній ситуації, а по-друге, то, як він інтерпретуватиме дії інших.

Третя функція Я-концепції полягає в тому, що вона визначає також й очікування індивіда, тобто його уявлення про те, що повинно відбутися. Багато дослідників вважають цю функцію провідною. Наприклад, Мак-Кендлес розглядає Я-концепцію як сукупність очікувань, а також оцінок, що відносяться до різних областей поведінки, з якими ці очікування зв'язані.

Люди, упевнені у власній значущості, чекають, що і інші відноситимуться до них таким же чином. Діти, що підверглися сильній материнській депривації, звичайно сумніваються в своїй цінності; вони наперед переконані в неможливості встановлення тісних емоційних зв'язків з матір'ю або з іншою близькою людиною. В результаті вони починають уникати всяких соціальних контактів, оскільки завжди чекають, що будуть знехтуванні. В основі таких відносин, що складаються між очікуваннями і поведінкою, лежить механізм «пророцтва, що само реалізовується» [37;23].

Кожній людині властиві якісь очікування, багато в чому визначаючі і характер її дій. Діти, що вважають, що вони нікому не можуть подобатися, або поводяться виходячи з цієї позиції, або інтерпретують відповідним чином реакції оточуючих.

Іншою важливою стороною є те, що Я-концепція є категорія самосвідомості.

Самосвідомість, будучи вінцем розвитку свідомості, дозволяє особистості не тільки відображати зовнішній світ, але, виділивши себе в цьому світі, пізнавати свій внутрішній світ, переживати його і певним чином будувати відношення до себе. Усвідомлення себе як стійкого об'єкта передбачає внутрішню цілісність, постійність особистості, яка незалежно від змінних ситуацій здатна залишатися сама собою. А відчуття людиною своєї цілісності підтримується безперервністю її переживань в часі: пам'ятати про минуле, переживати сьогодення, володіти надіями на майбутнє. Безперервність таких переживань і дає людині можливість інтегрувати себе в єдине ціле. Для виконання цих функцій самосвідомість і випрацьовує Я-концепцію [50].

Як наголошувалося нами раніше, Я-концепція є категорія самосвідомості. Проте співвідношення понять Я-концепція і самосвідомість точно не визначене. Часто вони виступають як синоніми. Разом з тим існує тенденція розглядати Я-концепцію на відміну від самосвідомості, як результат, підсумковий продукт процесів самосвідомості. Відповідно, ми вважаємо, що буде доцільно звернути нашу увагу на дослідження в області самосвідомості та професійної самосвідомості особистості.

Я-концепція безпосередньо залежить від рівня розвитку самосвідомості. Людина з низьким рівнем розвитку самосвідомості володіє інтуїтивним відчуттям себе і того, що з нею відбувається. У людини виникає відчуття самозадоволення, або смутна незадоволеність собою. Високий рівень самосвідомості виявляється в усвідомленому, осмисленому уявленні про себе [50]. Ю.М.Орлов стверджує, що чим глибше самосвідомість особистості, тим ефективніше вона діє, тому розширення самосвідомості і подальше її поглиблення в пізнанні самого себе є умовою успіху в праці, навчанні, засобом підтримки відносин з суспільством [126].

А.К.Маркова (1996), спираючись на ряд проведених досліджень в цій області, стверджує, що професійна самосвідомість будується на базі загальної самосвідомості особистості.

Професійна самосвідомість - це комплекс уявлень людини про себе як професіоналові, це цілісний образ себе як професіонала, система відносин та установок до себе як професіонала.

На думку А.К.Маркової (1996), професійна самосвідомість включає [106]:

- усвідомлення особистістю норм, правил, моделі своєї професії як еталону для усвідомлення своїх якостей; тут закладаються основи професійного світогляду, пізніше - особистого професійного кредо, особистої концепції професійної праці, з якої виходить фахівець в своїй праці;

- усвідомлення цих якостей, порівняння себе з «ідеальними», абстрактними або конкретними моделями професіоналів;

- аналіз очікувань й оцінка себе як професіонала з боку колег;

- самооцінювання особистістю своїх окремих сторін - розуміння себе, своєї професійної поведінки, а також емоційне відношення й оцінювання себе. Професійна самосвідомість спирається на професійну самооцінку - ретроспективну (Я як професіонал вчора), актуальну (Я як професіонал сьогодні), потенційну (Я як професіонал завтра), ідеальну (Я як професіонал у далекому майбутньому);

- позитивне оцінювання себе в цілому, визначення своїх позитивних якостей, перспектив, що приводить до розвитку позитивної Я-концепції.

У професіонала, що володіє таким рівнем самосвідомості, підвищується упевненість в собі, задоволеність своєю професією, ефективність, зростає прагнення до самореалізації.

У дослідженні С.В.Кошельова (1997), встановлено, що основними
структурно – змістовними компонентами професійної самосвідомості менеджера є:

- психологічний профіль, що складається з ряду комплексних психологічних якостей особистості, що характеризують інтелектуальні, соціально-комунікативні, регулятивні та мотиваційно-орієнтовані можливості менеджерів;

- інтеріорізована структура професійно-посадової діяльності, яка об'єднує в собі чотири блоки змістовних характеристик, що описують уявлення менеджерів про свою відповідальність, впливовість, професіоналізм і технологічність своєї праці;

- модель організаційно – діяльністної спрямованості, що включає ієрархічну мотиваційну орієнтацію менеджерів на свої власні інтереси, на персонал;

- модель етично – правової орієнтації, що характеризує динамічне співвідношення професійно-посадових прав і обов'язків в свідомості та діяльності менеджерів [96].

На зміст і якісний рівень характеристик професійної самосвідомості менеджерів впливають індивідуально - особистісні особливості, соціально-психологічні умови діяльності, зміст професійно-посадових обов'язків, структура поведінки, професійно-психологічні орієнтації і мотивація діяльності.

Кошельова С.В. (1997), виявила чотири основні компоненти професійної самосвідомості менеджерів:

1).Уявлення про себе (психологічні якості особистості);

2).Уявлення про зміст діяльності (інтеріорізована структура діяльності);

3).Уявлення про умови діяльності (соціально-психологічні чинники управління);

4).Уявлення про цілі і засоби діяльності (модель професійно - психологічної спрямованості особистості та діяльності) [96].

Леонтьев О.М. (1975), Селезнева Н.Т.(1997), вважають, що уявлення менеджера про себе як професіонала має діяльністну природу та має п'яте «квазі вимірювання» - системою значень, смисловим полем, яке в дослідженні визначене психологічною культурою і представлене ціннісно-функціональним семантичним простором особливого конструкта Я-професіонал [103].

Професійна самосвідомість є основним чинником, що цікавить професійно-значущі якості менеджера та їх проявів в діяльності і поведінці. До акмеологічних чинників, що знаходять віддзеркалення Я - концепції менеджера, необхідно віднести: гносеологічний аспект, що розкриває відношення самосвідомості та діяльності (К.А. Абульханова, А.А. Бодальов, Н.В. Кузьміна, А.Г. Спіркин, В.В. Столін, І.І. Чеснокова і ін.).

Підводячи підсумки вищесказаного, нам представляється доцільним підкреслити ще раз те, що численні дослідження структури і змісту Я-концепції особистості базуються на різних методологічних підставах. Автори розглядали структуру Я-концепції особистості через систему освіти, когнітивний, емоційно-ціннісний, поведінковий компоненти, через процеси самопізнання, самовідношення та самореалізації, що є різними сторонами процесу самопізнання. Як структурні складові Я-концепції особистості виділяють фізичні ознаки, здібності, особистісні риси, цінності, інтереси, мотиви, норми, потреби, самооцінка.

Проаналізувавши існуючі підходи до класифікації рівнів та структурного змісту Я-концепції особистості в роботах зарубіжних та вітчизняних дослідників, бачимо, що Я-концепція особистості має складну побудову. Саме тому існує значна кількість її моделей. На думку Н. А. Єфремової (2004), кожен компонент в структурі Я-концепції необхідно розглядати двояко: з динамічної точки зору - протікання і розгортання процесу, і з точки зору результативності - поява та наявність певного продукту.

Узагальнивши представлені вище дослідження структури Я-концепції особистості, можна відмітити компоненти та підструктури, що повторюються. Н.А. Єфремова(2004) виділила ключові з них:

-самопізнання як процес, результатом якого є Я - образ;

-когнітивний - емоційне само відношення, результатом, якого є самооцінка, самоповага і самосприйняття;

- саморегуляція і самовдосконалення, результатом яких є Я - дії (власне вчинки по відношенню до себе або схильність до них);

- ідентифікація, результатом якої є ідентичність (фізична, соціальна і індивідуальна).

Проведений нами аналіз вітчизняних і зарубіжних досліджень, присвячених проблемі структурного змісту Я-концепції, показав, що необхідно надавати істотне значення складу її компонентів.

В той же час, проаналізувавши різні наукові підходи в дослідженнях Я-концепції, Е.В. Прокопьева наблизилася до вужчої спеціалізованої її складової - професійної Я-концепції. На її думку, професійна Я-концепція є частиною загальної особистісної «Я-концепції», осмисленою і актуалізованою у зв'язку з професією під впливом об'єктивних і суб'єктивних чинників [135].

Сучасна державна політика соціально-економічних перетворень у країні зумовила потребу у вивченні професійної Я-концепції менеджерів у сфері соціальної роботи. Постійнозростають вимогами до ефективності професійної діяльності менеджерів, основою якої є професіоналізм та специфічні особистісні якості. Професійна соціальна робота менеджерів різних рівнів управління - це адекватна реакція на непросту ситуацію, що склалася в сучасній Україні, один з принципово нових способів розвитку системи соціальної допомоги, які сприяють реальному подоланню негативних наслідків,проведенню реформ і повнішому задоволенню соціальних потреб різних категорій населення [180].

На наш погляд особливо важливою характеристикою менеджера соціальної роботи є рівень розвитку його професійної Я-концепції.

За визначенням Н.Н. Єршової професійна Я-концепція - це відносно стійка, більшою чи меншою мірою усвідомлена, така, що переживається як неповторна система представлень індивіда про самого себе, на основі якої він будує свою взаємодію з іншими людьми і формує відношення до себе [69].

П.Р. Чамата (1968) указує на те, що усвідомлення свого «Я» є процес, направлений на усвідомлення свого відношення до зовнішнього світу і до себе, а вивчення акмеологічних основ Я-концепції менеджерів у сфері соціальної роботи передбачає дослідження відношення до себе як професіонала й до власного професійного становлення.

Отже, професійна Я-концепція, розповсюджуючись на особистісно значущі сфери життя, є рефлексією системи відносин, що реалізовуються особистістю в різних ситуаціях та сферах життєдіяльності. Цей факт підтверджують дослідники Л.І. Анциферова, 1980 [13]; В.Ф. Петренко, 1988 [127]; С.М. Петрова, 1998 [128]; К. Роджерс, 1995 [145]; І.І. Чеснокова, 1977 [186].

На думку Т.Л. Грігорьєвой (2001), професійна Я-концепція менеджера формується в результаті того, що він «вживається» в свою професію, оцінки ним своїх реальних можливостей і перспектив, свого місця в професійній сфері. Розвиток особистості менеджерів як професіоналів передбачає безперервну, цілеспрямовану роботу над собою. Тут особливо необхідна децентрація: вихід за межі власної точки відліку, погляд на себе з різних позицій, з позицій всіх зацікавлених сторін.

На наш погляд, Д.Сьюпер дуже точно пов'язує професійний розвиток особистості з розвитком й реалізацією «Я-концепції», яка розглядається ним як «думка суб'єкта» про свої якості та знання про соціальні вимоги. Ми вважаємо, що це твердження Д.Сьюпера і визначає як актуальну, так і майбутню професійну поведінку менеджера соціальної роботи.

В процесі професійного життя відбувається розвиток уявлень менеджера про самого себе, формування його професійної Я-концепції в три етапи:

- формування уявлення про себе і навколишній світ (становлення «Я-концепції», образу «Я»);

- взаємодія Я-концепції з уявленням про професію (уявлення себе в професійному житті);

- реалізація Я-концепції (залежно від успішності або неуспішності професійної діяльності тут відбувається або закріплення, або модифікація професійної Я-концепції).

В.Г.Подмарков стверджує, що професійна Я-концепція формується в результаті професійної соціалізації. Придбання професії, тобто включення її в систему існуючих суспільних відносин є одним з основних елементів соціалізації особистості.

Професійна Я-концепція менеджера соціальної роботи розглядається як «особистісне утворення», властиве конкретному суб'єкту, формується і розвивається, як і сама особистість. Проявом професійної Я-концепції менеджера соціальної роботи є професійно особистісні якості, які, перетинаючись через професійні знання, демонструються в професійній управлінській діяльності.

Дуже точно характеризує професійну Я-концепцію І.В.Куліков (2000). Він розглядає цю категорію, «як сукупність уявлень людини про те, якою їй хотілося б бути з урахуванням самопізнання своїх професійних можливостей, характеру взаємодії між внутрішніми нормами поведінки і особистим прагненням до досягнення бажаного результату, якою слід бути з урахуванням продуктивної побудови сенсу свого Я у напрямку поставленої професійної мети, саморегуляції внутрішнього відношення до того, що відбувається, якою вона є насправді з урахуванням самооцінки внутрішньої стабільності і рівня професійної майстерності, усвідомлення свого місця серед інших і внутрішньої послідовності в досягненні професійних цілей; набір необхідних особистісних характеристик, що визначають готовність вибору продуктивного напряму професійній діяльності; здатність володіти сучасними засобами вирішення професійних завдань, ефективними навиками і уміннями, продуктивними способами досягнення необхідних результатів» [101].

На початковому етапі роботи менеджера соціальної роботи на формування його професійної самооцінки (а через неї і на загальний характер професійної Я-концепції) вирішальним чином впливають оцінки колег, керівників. Важливим чинником є рівень особистих досягнень менеджера, який завжди розглядається в співставленні з досягненнями інших людей. Успіхи та невдачі, які супроводжуютьперебування менеджера в різних (зокрема, професійного типу) групах, не аби якою мірою визначають його самосприйняття і Я-концепцію в цілому (Р.Л. Крічевський,1997) [97].

Акмеологічну основу професійної Я-концепції менеджера соціальної роботи складають уявлення про себе, до різних сторін професії і кар'єри, професійного оточення, характеристик самого менеджера.

Прокопьева Е.В. (2000) підкреслює, що змістовно професійна Я-концепція є сукупність уявлень професіонала про себе в різних відносинах, сторонами яких можуть виступати [135]:

1. Характеристики самого професіонала;

2. Професія та професійна кар'єра;

3. Професійне оточення, що включає як реальних, так і вигаданих професіоналів;

4. Близькі спеціалісту люди, члени його сім'ї і сімейні події;

5. Життєві події і ситуації.

Структурними компонентами професійної Я-концепції менеджера є основні форми відносин професіонала (дії, інтенції, констатації, відчуття) до різних сфер його життєдіяльності, виражені в тому, що він уміє, хоче, думає або відчуває.

Визначенню ролі і місця Я-концепції в процесі професійного самовизначення присвячені роботи: А.А.Деркача (1995), Е.А.Клімова (1996), А.К.Маркової (1996), В.Н.Маркина (2001), в управлінській діяльності роботи B.C. Агапова.

Професійна Я-концепція менеджера соціальної роботи - це складна багаторівнева особистісна модель, яка інтегрує прийняття цінностей соціальної роботи, професійно-особистісні якості, знання в області теорії, технології й менеджменту соціальної роботи, уміння й навики виконання професійних завдань, творчий пошук раціонального впливу на особистість та колектив.

Для нашого дослідження питання про організованість професійної Я-концепції менеджера соціальної роботи є особливо важливим, оскільки через окремі її компоненти й критерії ми можемо визначити рівні розвитку професійної Я-концепції менеджера соціальної роботи.

Для оцінки рівня розвитку професійної Я-концепції менеджерів у сфері соціальної роботи нами застосовувався рівневий підхід.

Рівень розвитку професійної Я-концепції менеджерів соціальної роботи характеризується його компетентністю у вирішенні професійних задач. Компетентність передбачає відмінне орієнтування менеджера соціальної роботи в області, відповідній профілю організації, наявність професійних знань, швидке охоплення суті справи при розборі конкретних ситуацій.

На кожному з вище перелічених рівнів Я-концепції особистості існують різні якісні характеристики структури професійної Я-концепції менеджера у сфері соціальної роботи. На основі аналізу результатів управлінської діяльності менеджерів можна виділити наступні рівні:

1. Непродуктивний - відсутність досягнення мети діяльності;

2. Репродуктивний - досягнення мети діяльності за допомогою реалізації набору професійних технологій. Керівник уміє вимагати від інших те, що знає сам;

3. Змішаний - поєднання репродуктивного та продуктивного способів досягнення мети діяльності. Керівник уміє пристосувати свої вимоги до особливостей персоналу та умов;

4. Продуктивний - високий ступінь досягнення мети діяльності. Керівник володіє стратегіями формування у персоналу системи знань, умінь і ставлень по окремим управлінським завданням;

5. Творчий - оригінальне досягнення мети діяльності з високим ступенем новизни, подолання «бар'єру минулого досвіду». Керівник володіє стратегіями спонукання персоналу до самоосвіти, самоорганізації, саморозвитку і самоконтролю в нових умовах [4].

Розвиток професійної Я-концепції менеджера у сфері соціальної роботи впливає на реалізацію та ефективність професійної управлінської діяльності в органах соціальної допомоги населенню і тимсамим на ефективність діяльності соціальних організацій і установ в цілому.

Високий рівень розвитку професійної Я-концепції характеризує менеджера соціальної роботи як фахівця, орієнтованого на повну реалізацію внутрішнього потенціалу особистості, і вимагає високої самоефективності, управлінських здібностей, інтелектуальних здібностей, комунікативних здібностей, позитивної професійної самооцінки.

Середній рівень розвитку професійної Я-концепції менеджера соціальної роботи характеризує фахівця в даній області як безініціативного, не прагнучого реалізувати свій професійний потенціал в повному об'ємі, не прагнучого до професійних досягнень і якісного керівництва людьми для підвищення рівня ефективності роботи органів соціальної допомоги.

Низький рівень розвитку професійної Я-концепції менеджера соціальної роботи, характеризує даного фахівця як професійно непридатного для реалізації управлінської діяльності в органах соціального обслуговування населення. До низького рівня розвитку професійної Я-концепції менеджера у сфері соціальної роботи можна віднести випадкових людей, не здатних здійснювати професійне керівництво, мотивованих виключно матеріальним аспектом.

Підвищення рівня розвитку професійної Я-концепції менеджера соціальної роботи можна визначити як сукупність властивостей і умов, що створюють особливу, стійку професійну позицію менеджера соціальної роботи, що дозволяє ефективно, на високому професійному рівні, оптимально і творчо, здійснювати покладені на нього управлінські функції по організації, плануванню, прогнозуванню діяльності, направленої на надання соціальної допомоги слабо захищеним категоріям громадян.

Після розгляду різних підходів в дослідженні Я-концепції особистості для нас найбільш складним і важко прогнозуючим залишається чітке виділення структурних компонентів професійної Я-концепції менеджера соціальної роботи. Перш за все, слід мати на увазі, що професійна Я-концепція особистості відображає її установки на виконання певної професійної функції.

У структуру Я-концепції менеджера, на думку Е.А. Клімова, входить знання про свої професійно-цінні якості, здібності, темперамент, характер, інтереси, потреби і переконання. При цьому людина має уявлення про те, якою вона була раніше, зараз, в майбутньому. З досвідом уявлення про себе поповнюються, уточнюються і перебудовуються [83].

На думку М.В. Василец, в структуру професійної Я-концепції менеджера входять:професійна самооцінка;професійне самовідношення;професійний образ Я.

1. Професійну самооцінку М.В. Василец розглядає, як елемент професійної Я-концепції, який є сукупністю операціонально-діяльністного та особистісного аспектів івключає самооцінку потенціалу суб'єкта діяльності. Професійна самооцінка, на думку автора, є чинником успіху менеджерів в управлінській діяльності.

2. Професійне самовідношення автор розглядає як емоційно-оціночну систему, як «узагальнене одновимірне утворення, що відображає більш або менш стійкий ступінь позитивності або негативності відношення індивіда до самого себе».

3. Професійний образ Я менеджерів - включає реальне й ідеальне уявлення особистості про себе, а також ідеальне уявлення про професійний образ менеджера [42].

На наш погляд, професійна Я-концепція особистості може бути розглянута через професійну готовність особистості до професійної діяльності, в нашому випадку до управлінської діяльності.

Звернемося до дослідження К.М. Дурай-Новакової. На наш погляд, виділена нею структура готовності до професійної діяльності, включає сукупність нижче представлених компонентів, тісно переплітається з Я-концепцією і особливо чітко відображає її структуру. К.М.Дурай-Новакова (1983) виділяє наступні функціональні компоненти:

1. Мотиваційний (професійно значущі потреби, мотиви діяльності).

2. Пізнавально - оціночний (знання про зміст професії, про вимоги професійних ролей, про структуру професійної діяльності, способи вирішення професійних завдань, самооцінка професійної підготовки і відповідності процесу вирішення завдань оптимальним трудовим умовам).

3. Емоційно - вольовий (відчуття відповідальності за результати діяльності, самоконтроль, уміння управляти діями, з яких складається виконання обов'язків).

4. Операційно - дієвий (володіння професійними знаннями, уміннями, навиками і способами виконання професійних завдань, адаптації до труднощів, розпорядженням професійних ролей і до умов діяльності).

5. Мобілізаційно - налаштовувальний (здатність і можливість управляти своїми станами в реальних виробничих ситуаціях) [67].

Погодимося з точкою зору М.І. Дьяченко і Л.А.Кандибовіча (1976), що в зміст професійної Я-концепції менеджера соціальної роботи окрім характерного для багатьох з перерахованих вище робіт, мотиваційного компоненту (позитивне відношення до професії, інтерес до неї і інші достатньо стійкі професійні мотиви), повинні розглядати і такі компоненти як:

- орієнтаційний (знання і уявлення про особливості і умови професійної діяльності, її вимогам до особистості);

- операційний (володіння способами та прийомами професійної діяльності, необхідними знаннями, навиками і уміннями, процесами аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення і ін.);

- вольовий (самоконтроль, уміння управляти діями, з яких складається виконання трудових обов'язків);

- оціночний (самооцінка своєї професійної підготовленості і відповідності процесу вирішення професійних завдань оптимальним трудовим зразкам).

Аналізуючи викладене, ми можемо констатувати що достатня розвиненість і вираженість цих компонентів в їх єдності - показник високого рівня розвитку готовності, а відповідно і рівня розвитку професійної Я-концепції менеджера соціальної роботи. Недостатня розвиненість і вираженість їх свідчать про непідготовленість, незавершеність її формування, про її середні і низькі рівні розвитку [68].

Звертаючись до проблеми нашого дослідження, ми можемо чітко визначити професійну Я-концепцію менеджера у сфері соціальної роботи, як складне особистісне утворення, багатопланову і багаторівневу структуру особистісних і професійних якостей, властивостей і станів, які в своїй сукупності дозволяють більш менш успішно здійснювати професійну управлінську діяльність в системі органів соціальної допомоги.

Аналіз підходів у вивченні структури особистості, зокрема по К.К.Платонову, дозволяє нам розглядати професійну Я-концепцію менеджера у сфері соціальної роботи як абстрактне віддзеркалення системи його особистих, професійних, соціально-психологічних характеристик, в якій інтегровані ціннісне відношення до соціальної роботи, професійні знання, теоретичні і практичні уміння і соціально-значущі якості особистості. Структура професійної Я-концепції менеджера у сфері соціальної роботи, включає наступні взаємозв'язані компоненти: мотиваційно-ціннісний, інтелектуально-пізнавальний, операційно-дієвий, емоційно-вольовий, творчий компонент [138].

Мотиваційно-ціннісний компонент в структурі професійної Я-концепції менеджера соціальної роботи характеризується усвідомленням цінностей професійної діяльності; осмисленням значущості спілкування в розвитку особистості менеджера соціальної роботи, як професіонала; активністю в професійній діяльності, осмисленням цінності професійного самовдосконалення.

Роль і місце ціннісних орієнтації в розвитку професійної Я-концепції менеджера соціальної роботи дуже велика. Під цінностями такої професійної діяльності як соціальна робота розуміється служіння професії на благо тих, що оточують, суспільству.

Соціальна робота орієнтована на людину як вищу цінність, може реалізуватися в розгортанні різних особистісних сенсів, пов'язаних з ідеєю служіння іншій людині, з самореалізацією людини як особистості у взаємодії з іншими людьми.

Н.П. Клушина відзначає, що визнання гармонійного розвитку особистості з метою і сенсом професійної діяльності приводить менеджера соціальної роботи до прийняття професії як високого громадського обов'язку, відкриває можливості для актуалізації і вдосконалення власної особистості [85].

Вважається що мотиваційно-ціннісний компонент безпосередньо пов'язаний з процесом професійної діяльності. Компонент, що розглядається нами, в структурі професійної Я-концепції менеджера соціальної роботи - це все те, що зумовлює його поведінку, наприклад, відповідальність за свої дії і відчуття бажання поступати так, щоб це сприяло уявленню про себе реального та ідеального. Самоконтроль, самовладання, уміння планувати свою професійну діяльність, управляти процесом власного розвитку - це мотиваційні утворення Я-концепції [27]. Погодимося з Р.Л. Кричевським (1993), що змістовною стороною мотиваційно-ціннісного компоненту можуть виступати: трудові успіхи, визнання, власне процес праці, ступінь відповідальності, службове зростання, професійне зростання.

З положень теорій Ф. Гірцберга виходить, що наявність мотиваційних чинників веде до зростання задоволеності людини роботою, і отже підсилює її трудову мотивацію [97].

В рамках досліджуваної нами проблеми, ми вважаємо що критеріями мотиваційно-ціннісного компоненту професійної Я-концепції менеджера соціальної роботи при реалізації професійної управлінської діяльності в системі органів соціальної допомоги населенню виступають:

1.Внутрішня і зовнішня мотивація

2.Інтерес в досягненні цілей

3.Допомога людям

4.Служіння

5.Керівництво

6.Гроші

7.Зв'язки

8.Спілкування

9.Включеність в команду

10.Визнання в суспільстві

11.Традиції.

Мотивація виражає себе в такому показнику, як відносини. Стиль поведінки менеджера у сфері соціальної роботи, обумовлений сукупністю його особистісних і професійних якостей, його ціннісними орієнтаціями й інтересами, впливає на систему відносин. Як внутрішній мотив виступає орієнтація на процес і результат своєї діяльності. Зовнішні мотиви розглядаються як мотив досягнення, мотив престижності роботи в певній соціальній установі, заняття керівної посади [196].

Інтелектуально-пізнавальний компонент - це сталі знання про себе, які дуже стійкі і переконливі, усвідомлення своїх дій, переживань і станів, образне уявлення про себе взагалі або в конкретних ситуаціях, у тому числі і бачення себе очима інших людей [27]. Критеріями даного компоненту в структурі професійної Я-концепції менеджера у сфері соціальної роботи є фундаментальні знання в області таких наук як: філософія, теорія соціальної роботи, етика, соціологія, психологія, педагогіка, медицина; прикладні знання: економічні основи соціальної роботи, правове забезпечення соціальної роботи, соціальна статистика, методи досліджень в соціальній роботі, зайнятість населення і її регулювання, конфліктологія, менеджмент соціальної роботи і так далі Але тільки тоді знання є значущими, коли вони носять особовий сенс. На наш погляд, при розгляді інтелектуально - пізнавального компоненту професійної Я-концепції менеджера соціальної роботи слід звернути увагу на класифікацію особистісних здібностей, розроблену М.Шоу (саме вона покладена в основу організації різнорідних даних, що стосуються особистості менеджера). Здібності поділяються на загальні (до них М.Шоу відносить - інтелект) і специфічних (знання, уміння і так далі). В науковій літературі виявляється цілий ряд даних про зв'язок здібностей не просто з керівництвом (у томусенсі, що у керівників їх більше, ніж у підлеглого, але що вельми істотно, з ефективністю керівництва).

Опираючись на результати дослідження Є.Гизеллі, ми погодимося з тим, що відносини між інтелектом і ефективністю керівництва носить криволінійний характер. Це означає, що найбільш ефективними виявляються керівники не з надмірно високими або низькими показниками інтелекту, а саме серединні за ступенем вираженості його оцінки [97]. Проте, на наш погляд, рівень інтелектуального розвитку грає істотну роль в професійній діяльності менеджера соціальної роботи. Загальною основою розвитку менеджера соціальної роботи як фахівця і як компетентного управлінця є інтелектуальні якості. Інтелект може виступати або не виступати як чинник успішності менеджера залежно від того, які ресурси менеджера - інтелектуальні або комунікативні включені в його діяльність. У літературі по психології менеджменту можна зустріти ряд робіт, що вивчають менеджера і підприємницькі якості, потенціал яких залежить від уміння передбачати і швидко оцінювати ситуацію, розраховувати можливі результати, уміння розумно ризикувати.

Операційно-дієвий компонент - це, по суті уявлення менеджера соціальної роботи про свої професійні уміння, навики. Даний компонент представлений уміннями, такими як оволодіння способами діяльності, заснованих на професійних знаннях в області менеджменту, психології управління, теорії і технології соціальної роботи, способами виконання професійних завдань, адаптацією до труднощів, розпорядженням професійних ролей і до умов діяльності.

Услід за Е.Н. Шияновим, ми вважаємо, що менеджер соціальної роботи повинен володіти аналітичними, прогностичними, проективними, рефлексивними уміннями [198].

Аналітичні уміння: розчленовувати професійні явища на елементи, що становлять (умови, причини, мотиви, стимули, засоби, форма прояву); осмислити кожне явище у взаємозв'язку зі всіма компонентами процесу;

Прогностичні уміння: прогнозувати розвиток групи: динаміку її структури, розвиток системи взаємин, зміну положення активу і окремих клієнтів в системі взаємин; прогнозувати розвиток особистості: її якостей, відчуттів, волі і поведінки, можливих відхилень в розвитку; прогнозувати хід процесу взаємодії; результати методів, прийомів, засобів дії;

Проективні уміння: відбирати види діяльності, адекватні поставленим завданням, планувати роботу персоналу, планувати систему прийомів мотивування підлеглих, планувати способи створення особистісно - розвиваючого середовища персоналу;

Уміння рефлексії: аналізувати правильність постановки цілей, їх «перекладу» в конкретні завдання; відповідність змісту діяльності: поставленим завданням; причини успіхів і невдач; досвід своєї діяльності в його цілісності і співвідношенні з виробленими наукою критеріями і рекомендаціями [198].

Н.В.Кузьміна виділяє наступні групи практичних умінь: конструктивні, комунікативні, гностичні, організаторські, прикладні. Зважаючи на специфіку підготовки до соціальної роботи і використовуючи дану класифікацію, можна виділити наступні уміння:

Конструктивні уміння: прогнозувати розвиток особистості: моделювати вихід з ситуації з урахуванням діагностики; регулювати взаємини в системі: особистість - сім'я - суспільство.

Комунікативні уміння: співпрацювати з клієнтами, виступати як діловий партнер з організаціями; формувати відчуття співпереживання і причетності в спільній діяльності; бути тактовним і коректним у взаєминах з клієнтами; поєднувати вимогливість з повагою до особистості; спиратися на позитивне в людині, спілкуватися вербально, невербально, письмово, вести переговори, виступати по радіо, телебаченню і так далі.

Організаторські уміння: виявляти інтереси і потреби клієнтів в різних видах діяльності; добиватися створення центрів, клубів спілкування за місцем проживання; проводити культурно - просвітницькі, спортивно-оздоровчі заходи в мікросоціумі; привертати громадськість, фахівців різних відомств, установ, організацій до надання різних видів допомоги; підтримувати і розвивати кращі народні традиції, розширювати сферу послуг, оцінювати і творчо використовувати ресурси установи і соціальних комунікацій. Істотне значення мають для діяльності менеджера соціальної роботи комунікативні якості: здібність до кооперації і групової роботи, поведінкові орієнтації при вирішенні конфліктних ситуацій, соціальна компетентність при реалізації своїх цілей.

Прикладні уміння: вести чіткі і лаконічні записи, готувати доповіді, уміти отримувати інформацію; організовувати свята, фестивалі та інші заходи; використовувати сучасні інформаційні технології [99].

Критеріями операційно-дієвого компоненту в структурі професійної Я-концепції менеджерів у сфері соціальної роботи виступають:

- визначеність

- усвідомленість

- цілеспрямованість

- вибірковість

- тактовність

- дієвість

- вимогливість

- критичність

- відповідальність

- товариськість

- дипломатичність

- прагнення до професійних досягнень

- прагнення керувати людьми.

Емоційно-вольовий компонент - це самооцінка особистості, відчуття власної значущості, взагалі всі переживання з приводу свого соціального положення, успіхів і невдач при здійсненні професійної управлінської діяльності, своїх якостей та вмінь. Самооцінка характеризується стійкістю, адекватністю і висотою, зокрема позитивним або негативним знаком. Сприяє ефективним відносинам, особистісному зростанню і професійній діяльності [27].

Управлінська діяльність менеджера у сфері соціальної роботи, характеризується гранично високою емоційністю і стресогенністю, містить величезну кількість причин для виникнення негативних емоцій та важких психологічних станів. По-друге, саме вона пред'являє найбільш високі вимоги до ефективності і жорсткості емоційно-вольової регуляції станів, що пов'язаний з її відповідальністю, викликає емоційні переживання, джерелом яких є задоволення потреб в процесі діяльності. Без урахування ролі емоцій і відчуттів неможливо пояснити гнучкість і пластичність в поведінці менеджера соціальної роботи. Для нього повинні бути характерна емоційна відвертість і теплота; емоційна стабільність, що є основою психічної саморегуляції і основою стійкості до стресових чинників; характер емоційних переживань, переважання позитивних емоцій, відчуття психологічного комфорту, зокрема, і в ситуаціях комунікативної, міжособистісної і соціальної взаємодії, емпатійність.

Істотною характеристикою емоційного-вольового компоненту професійно-гуманістичної спрямованості особистості менеджера соціальної роботи є задоволеність результатами своєї роботи. Вона сприяє усвідомленню особистої відповідальності, забезпечує розуміння почуттів індивіда, що опинився у важкій життєвій ситуації, дозволяє зрозуміти його точку зору, викликає надію на позитивні зміни в розвитку, упевненість в правильності взаємодії. Критеріями емоційно-вольового компоненту професійної Я-концепції менеджера соціальної роботи виступають:

- ініціативність

- наполегливість

- незалежність думок і ухвалення рішень

- розвинений самоконтроль

- стресостійкість

- витримка

- рішучість

- організованість

- врівноваженість

- сміливість

-дисциплінованість

-емоційна стійкість

-чутливість

-довірливість

-упевненість в собі

-оптимізм

-стабільність – тривожність

-емпатійність.

Даний емоційно-вольовий компонент в структурі професійної Я-концепції менеджера соціальної роботи грає істотну роль, характеризується відсутністю невротичних станів, депресій, конфліктності, агресивності, що відбиваються на професійній управлінській діяльності.

Творчий компонент професійної Я-концепції менеджера у сфері соціальної роботи. Однією з основних характеристик управлінської діяльності менеджера у сфері соціальної роботи є вимога бути творчою особистістю, оскільки саме творчий потенціал керівника визначає його здібність до інновацій, від яких залежить ефективність управлінської діяльності. Розвиток творчого потенціалу керівника є одним з головних умов його професійної підготовки, оскільки неможливо озброїти його вичерпним набором алгоритмів, готових рішень і типових схем поведінки в динамічно змінних ситуаціях. Під творчим потенціалом менеджера у сфері соціальної роботи розуміється його готовністьпереосмислити стереотипи власного досвіду і здатність відкрити нові професійні і особистісні горизонти саморозвитку і самореалізації в управлінській діяльності. З цих позицій керівник, що володіє творчим потенціалом – це людина здатна культивувати на основі власного професійного і особистісного досвіду інноваційні форми і методи управлінської діяльності, адекватні об'єктивні ситуації, що забезпечують досягнення поставлених цілей.

Творчість, будучи складним процесом і будучи самою специфічною формою життєдіяльності людини, можливо лише за наявності сукупності інших особистісних якостей. До таких якостей, наприклад, відносяться концептуальне мислення, розвинені здібності рефлексій, інтуїцію, комунікативні, кооперативні, перцептивні уміння та ін. Критеріями творчого компоненту є: творчість, творчий підхід, відчуття нового.

Діяльність менеджера у сфері соціальної роботи пов'язана не тільки з функцією управління колективом і організацією його діяльності по наданню соціальної допомоги незахищеним категоріям громадян, але і з постійним творчим пошуком раціональної моделі професійної діяльності колективу (групи) з клієнтами та взаємодії з ним. Рівень розвитку творчості в професійній діяльності менеджера соціальної роботи відображає ступінь використання ним своїх можливостей для досягнення цілей і є однією з основних характеристик його особистості.

У сучасній психолого-педагогічній літературі суть професійної творчості розуміється як процес створення нових способів діяльності.

Здібність до творчості психологи вважають одним з особових ресурсів людини. На думку Н. Роджерса, творчий процес є наша життєва енергія, і той, хто одного разу її випробував, вже більше не може без цього жити. Творчість є наша суть, наша життєвість. Перекрити цей процес, значить, викликати хворобу, як на рівні окремого індивіда, так і на рівні культури в цілому. Творчий вираз не відповідає догмі або заздалегідь заготовленій формі. Творчість є сила, що трансформує, сприяє появі позитивної самооцінки, що забезпечує самопросування індивіда в своєму розвитку [146].

Таким чином, проведений нами аналіз існуючих підходів і напрямів з проблеми структури професійної Я-концепції особистості допоміг нам визначити структурні компоненти професійної Я-концепції менеджерів у сфері соціальної роботи. До них відносяться мотиваційно-ціннісний, інтелектуально-пізнавальний, операційно-дієвий, емоційно-вольовий, творчий компоненти.

1.2. Особливості професійної Я-концепції менеджерів у сфері соціальної роботи

Зміни в соціальній сфері на сучасному етапі розвитку суспільства не можливі без підготовлених, професійних менеджерів в області соціальної роботи, здатних управляти, організовувати, контролювати роботу, направлену на надання допомоги населенню. Розробка і реалізація ефективної кадрової політики в соціальній сфері суспільства, по суті, є найвищим пріоритетом діяльності органів державної влади в цілому. Без відповідного професійного кадрового супроводу неможливо здійснювати ефективну професійну управлінську діяльність в системі органів соціальної допомоги, здійснювати соціально-економічні перетворення на регіональному рівні.

Діяльність органів соціальної допомоги, організацій, центрів, фондів, служб, націлених на надання допомоги та підтримку вразливих громадян, буде ефективною якщо менеджер у сфері соціальної роботи використовуючи знання, навики та здібності персоналу, зуміє створити єдину команду зі своїх співробітників, орієнтованих на якісну роботу з надання соціальної допомоги, що встановлено законодавством, на реалізацію державної політики по допомозі дітям та молоді, незахищених сімей, вирішення питань соціальної підтримки й соціального обслуговування індивідів, що знаходяться у важкій життєвій ситуації. Органи соціальної допомоги населенню впливають на соціальне самопочуття суспільства та його членів. Організаційно - управлінський компонент є одним з основних складових соціальної роботи. Основна ціль діяльності органів соціальної допомоги є забеспечення повноцінного життя всім вразливим категоріям населення.

Професійна діяльність менеджера у сфері соціальної роботи відрізняється від інших видів діяльності.

Основними психологічними особливостями даної діяльності є: велика різноманітність видів діяльності на різних рівнях управлінської ієрархії; неалгоритмічний характер діяльності, при недостатній інформованості і в умовах частої зміни, нерідко суперечливої ситуації; значна роль комунікативної функції; висока психічна напруженість, що викликається великою відповідальністю за ухвалення рішення.

Професійна управлінська діяльність в органах соціальної допомоги реалізується через функції управління. При реалізації професійної управлінської діяльності в системі органів соціальної допомоги населенню менеджер у сфері соціальної роботи зобов'язаний:розвивати систему надання соціальної допомоги, здійснювати контроль і координацію діяльності підвідомчих установ соціального обслуговування населення,організовувати вирішення питань місцевого значення в області соціального захисту громадян, соціальної підтримки материнства, батьківства та дитинства, немолодих громадян, соціально-трудової сфери розробляти та реалізовувати цільові й базові програми по соціальному захисту населення, здійснювати міжвідомчу взаємодію по реалізації державної сімейної політики, попередженню дитячої бездоглядності й соціального сирітства, організовувати й контролювати роботу фахівців відділу з виконання законодавства, нормативних актів, вирішень питань соціального захисту та реабілітації інвалідів, організації соціальної допомоги населенню, організовувати роботу по профілактиці бездоглядності неповнолітніх, індивідуальній профілактичній роботі відносно бездоглядних та безпритульних неповнолітніх, їх батьків або законних представників, не виконуючих своїх обов'язків по вихованню, змісту неповнолітніх або таких, що негативно впливають на їх поведінку, або що до тих хто жорстоко поводяться з ними, організовувати роботу і здійснювати контроль за виявленням, постановкою на облік, наданням соціальної допомоги сім'ям з дітьми, що знаходяться у важкій життєвій ситуації, і сім'ям з дітьми, що знаходяться в соціально небезпечному оточенні, здійснювати контроль за збором документів, підтверджуючих підставу для надання дітям, що знаходяться у важкій життєвій ситуації, відпочинку і оздоровлення, за цільовим використанням грошових коштів і путівок, виділених на організацію відпочинку й оздоровлення, співробітничати з некомерційними організаціями, комерційними структурами для вирішення питань організації соціальної підтримки населення, організовувати роботу по наданню матеріальної й натуральної допомоги малоімущим громадянам, організовувати та здійснювати підготовку інформаційно-аналітичного матеріалу про положення дітей в місті, організовувати і проводити святкові та добродійні заходи, організовувати підготовку матеріалів з питань соціального захисту населення для освітлення в засобах масової інформації, розробляти і здійснювати заходи щодо поліпшення організації праці фахівців відділу, вдосконалення форм і методів обслуговування населення.

Професійна діяльність менеджерів у сфері соціальної роботи відноситься до діяльності «суб'єкт-суб'єкт», при цьому вона ще мало вивчена не тільки в соціально-психологічному аспекті, але і в інших. Це пояснюється молодістю професії в наший країні.

Отже, особливість професійної Я-концепції менеджерів у сфері соціальної роботи можна визначити через специфічні елементи які складають її структуру:

1. Структура професійних обов’язків менеджера соціальної роботи.

2. Кваліфікаційні вимоги.

3. Функціональний аспект діяльності менеджера у сфері соціальної роботи.

4. Критерії компетентності менеджера у сфері соціальної роботи.

5. Характеристики професіоналізму менеджера у сфері соціальної роботи.

І.Менеджер у сфері соціальної роботи повинен знати (за циклом загально-професійних дисциплін):

· специфіку роботи в різному соціальному середовищі;

· використовувати передовий вітчизняний та зарубіжний досвід соціально-культурної діяльності;

· основні психічні функції та їх фізіологічні механізми, співвідношення природних і соціальних факторів у становленні психіки, розуміти значення волі та емоцій, потреб і мотивів, а також несвідомих механізмів у поведінці людини;

· дані наукових досліджень стосовно особистості, її формування в процесі соціалізації, основні закономірності та форми регуляції соціальної поведінки в соціальних спільнотах і групах, особливості протікання соціальних процесів;

· володіти основами соціологічного аналізу;

· типологію, основні джерела виникнення і розвитку масових соціальних явищ, форми соціальної взаємодії, фактори соціального розвитку, типи і структуру соціальних організацій та інституцій;

· основи загальної педагогіки, психології та їх спеціальних розділів;

· форми, засоби, методи психолога-педагогічного впливу, форми і методи виховної роботи і просвіти;

· норми сімейного, трудового, житлового законодавства, які регулюють питання охорони материнства та дитинства, права неповнолітніх, пенсіонерів, людей з особливими потребами і забезпечують їх соціальний захист;

· основи кримінального та цивільного права;

Менеджер у сфері соціальної роботи повинен уміти:

· забезпечити посередництво;

· забезпечити зв'язок між особистістю і мікросередовищем;

· впливати на стосунки між людьми та ситуацію в малій групі, стимулювати персонал до ефективного виконання діяльності;

· працювати в умовах неформального спілкування, сприяючи ініціативі та активній життєвій позиції персоналу;

· надавати психологічну характеристику особистості (її темпераменту, здібностям і т.п.), інтерпретувати власний психічний стан володіти прийомами психодіагностики і психічної саморегуляції;

· вести організаційно-управлінську, дослідницько-аналітичну, науково-педагогічну і практичну роботу на різних об'єктах професійної діяльності;

· володіти методикою і технологією соціального прогнозування та проектування, використовувати отримані знання в реальних проектах;

· володіти процедурою і методами соціальних інновацій, творчо використовувати інновації в практиці соціальної роботи;

· використовувати поглиблені знання спеціальних розділів менеджменту, психології та педагогіки соціальної роботи;

· володіти методикою дослідницької роботи при аналізі конкретних явищ і процесів в соціальній сфері, використовувати і впроваджувати отримані результати досліджень [198].

ІІ.До менеджера соціальної роботи пред'являються наступні кваліфікаційні вимоги.

1. Вимоги до особистісних якостей:

· гуманістична спрямованість особистості;

· особиста і соціальна відповідальність;

· почуття власної гідності й поважання гідності іншої людини;

· емпатичність;

· готовність зрозуміти іншу людину і надати їй всебічну допомогу і підтримку.

2. Вимоги до діяльності:

а) до посадових обов'язків:

· соціально-правовий захист співробітників;

· координація діяльності різних громадських і державнихорганізацій;

б) до професійних знань і вмінь:

· вміти бачити проблеми підлеглих, діагностувати їх;

· вміти визначати характер необхідної допомоги, надавати консультації в своїй роботі, а також застосовувати корекцію та реабілітацію;

в) до рівня сформованості діяльністно - рольових вмінь:

вміти встановлювати партнерські стосунки з співробітниками, формувати нові соціальні ролі у персоналу і т.п. [98].

3. Вимоги до комунікативних навичок і вмінь:володіти культурою спілкування (вміти слухати і чути, володіти культурою безконфліктного спілкування).

ІІІ.Функціональний аспект діяльності менеджера у сфері соціальної роботи. Функції- це предметно-інструментальна основа професійної діяльності.

Розрізняють такі функції менеджера соціальної роботи:

· Планування

· Організація

· Керівництво

· Координація

· Контроль

IV.Критерії компетентності менеджера соціальної роботи, отже компетентність полягає в наявності таких умінь:

· виявляти та оцінювати ситуацію, коли вимагається розпочати, посилити, відновити, захистити чи довести до логічного завершення стосунки між людьми або соціальними інститутами;

· оцінювати проблему, поставлену мету і способи її досягнення, вміти розробити план дій, який сприяє відновленню або розвитку життєвих ресурсів і благополуччя людини, організації;

· стимулювати індивіда до розв'язання проблем, уникнення стресів, здатності до розвитку;

· бути посередником між персоналом та організаціями, структурами, що забезпечують людей ресурсами, послугами і можливостями;

· ефективно втручатися у процес розв'язання проблем в організаційній сфері;

· сприяти ефективному і гуманному функціонуванню систем, організацій, які забезпечують людей послугами, ресурсами і можливостями;

· брати активну участь у створенні нових систем послуг, ресурсів і можливостей, враховуючи запити споживачів послуг, прагнути нейтралізувати ті організації, які стали перешкодою для споживачів послуг;

· оцінювати ступінь втручання і досягнутих змін;

· постійно оцінювати свій професійний ріст і розвиток шляхом аналізу поведінки і набутих навичок;

· сприяти вдосконаленню послуг, розвиваючи базу професійних знань і підтримуючи стандарти і етичні норми професії [68].

1.3. Психологічні чинники становленняпрофесійної Я-концепції менеджерів у сфері соціальної роботи

XX століття – це час виникнення та еволюції науки управління або науки про управління в технологічних, біологічних та соціальних системах. Необхідність вирішення практичних проблем, і, перш за все у виробничій сфері, привела до їх наукового вивчення, пошуку і використання елективних форм і методів управління, виокремлення професії керівника (менеджера) в особливу сферу діяльності, що вимагає відповідних знань, навиків та вмінь.

Економічні, політичні, демографічні процеси, що відбуваються останніми роками в Україні, змінили соціальну сферу життя суспільства: розшарування за рівнем доходів, підвищення рівня безробіття населення, збільшення кількості біженців і вимушених переселенців, зубожіння, безпритульність, і так далі, все це призводить до яскравого прояву соціальних проблем, до різноманітних соціальних хвороб. У цих умовах особливо загострилися проблеми, пов'язані з соціальною допомогою, підтримкою, реабілітацією як кожної окремої людини, так і різних груп та категорій населення, що зумовило потребу в професійних кадрах-менеджерах у сфері соціальної роботи, які здатні керувати, проектувати, прогнозувати та планувати дані процеси та зміни у них.

Соціальна робота як професійна практика надання допомоги людині виникла в другій половині XIX століття. Це було пов'язано з тими соціокультурними процесами, які відбувалися в Європі та Америці. Індустріалізація та урбанізація породили масову міграцію населення в місто, де воно виявилося не пристосованим для життя в нових умовах, і дало сплеск злочинності, безробіття, аморальної поведінки, безпритульності, бідності.

Виникнення соціальної роботи як професійної діяльності безпосередньо пов'язано з втіленням ідей Джейн Адамс і Мері Елен Річмонд.

Інститут соціальної роботи виявляється тим довгожданим інститутом людини, який повинен вирішувати соціальні проблеми особистості. У суспільній свідомості давно виникали уявлення про єдність і соборність, правомірність і справедливість соціального розшарування і так далі. Всі ці ідеї групуються головним чином, навколо однієї проблематики: умов формування та здійснення життєдіяльності людини. У філософії цим займалися М.Л. Лавров, П.О. Крапоткін, Г.В. Плеханов, П.А. Сорокін, B.C. Соловйов, Н.Н.Бердяєв.

Пізніше, вже на початку XX всі ці явища соціального життя стали об'єктом вивчення різних наук про людину.

На підставі матеріалістичної філософії існувала державна форма соціального захисту населення, державно-централізовані програми і орієнтації на колективно-суспільні форми підтримки населення. У соціальному захисту великий вплив робили системні уявлення про людину та суспільство, їх гармонійному цілісному розвитку, розроблені філософами матеріалістами (М.А. Крапоткин, Г.В. Плеханов). Люди в прагненні поліпшити своє життя залежать від різних навколишніх систем. А з цього виходить, що рішенняпроблем соціального захисту життєстійкості людини напевно повинно спиратися на вдосконалення та регулювання систем. Їм можуть допомогти три типи систем: по-перше, неформальні або природні системи (сім'я, група однолітків та ін.); по-друге, формальні системи (громадські організації, профспілки, суспільно-політичні організації і тому подібне); по-третє - це системи державні: у вигляді установ, відомств, комітетів і т.д. [166].

На становлення соціальної роботи великою мірою вплинула функціональна концепція, яка набула поширення в наукових філософських кругах і соціологічних дослідженнях. Функціоналізм виходить з принципу саморегулювання та підтримки рівноваги систем. В зв'язку з цим соціальна робота розглядається, по-перше, як частина ширшої соціальної системи, де вона має свою роль, функції і т.д.; по-друге, сама соціальна робота представляється як система діяльності ряду установ, сукупність соціальних дій, ідей, суспільних зв'язків і відносин, соціальний інститут, що має свою логіку розвитку; по-третє, діяльність соціального працівника представляється також у вигляді сукупності функцій, взаємопов'язаних ролей, як система, - що має характерну внутрішню структуру; по-четверте, клієнт, що потребує допомоги, розглядається функціонально, в системі його функцій як біопсихосоціальна істота, що задовольняє свої потреби підтримки життєзабезпечення та діяльності [164].

Гуманістична модель соціальної роботи виникла у зв'язку з появою гуманістичного напряму у філософії та психології [109, 145, 146]. Одним з її основних принципів є прагнення надавати соціальну допомогу на основі самопізнання та розуміння значущості своєї особистості. Гуманістичний підхід заснований на використанні одного з ключових понять «інтенціональності», необхідності для нормального існування людини, забезпечення свободи, гуманності, вибору.

До 20-их років XX століття в багатьох країнах сформувалась державна система соціальної роботи, яка мала наступні форми застосування: сімейне благополуччя, дитяче благополуччя, психіатрична соціальна робота і так далі. Теоретичних обґрунтувань об'єкту соціальної роботи ще не було, тому багато учених відносили практику організації допомоги сім'ям, індивідам і общині до соціально-педагогічної діяльності.

Соціально-педагогічна робота набула розвитку раніше ніж соціальна робота. Даний факт послужив підставою для В.Г. Бочарової стверджувати: «діяльність соціального педагога» орієнтована на роботу зі всіма категоріями дітей і дорослих, з сім'ями (незалежно від наявності у них проблем) з пріоритетом виховних завдань. Соціальний педагог немов ставить «соціальний діагноз», виявляє позитивні й негативні явища, проблеми - психологічні, медичні, правові, економічні, соціальні до вирішення яких потім підключаються соціальні працівники, що спеціалізуються за певними профілями» [39].

Зміни в соціумі привели в 90-х роках до загострення соціальних проблем: убогість, безробіття, депопуляція, хвороби, міграція і так далі. Все це сприяло розвитку соціальної роботи як професійної діяльності.

Соціальна робота перетворилася в професійну діяльність в останнє десятиліття минулого сторіччя. Виникнення інститутів соціальної допомоги детерміноване адекватною реакцією на складну соціально-економічну ситуацію, що склалася у країні. Професійна діяльність соціального працівника є особливим видом діяльності, метою якої є надання допомоги клієнтам, що опинилися у важкій життєвій ситуації, створення умов, яки сприяють відновленню або поліпшенню здатностей людей до соціального функціонування.

Є.І. Холостова визначає сенс соціальної роботи - як діяльності по наданню допомоги індивідам, сім'ям, групам в реалізації їх соціальних прав і в компенсації фізичних, психічних, інтелектуальних, соціальних та інших недоліків, що перешкоджають повноцінному соціальному функціонуванню.

Зміст соціальної роботи можна визначити як специфічний вид професійної діяльності, надання державної та недержавної допомоги людині з метою забезпечення гідного культурного, соціального та матеріального рівня життя, надання індивідуальної допомоги людині, сім'ї або групі осіб [181].

Відмінність соціальної роботи від інших форм соціального сприяння, полягає у її двосторонній взаємодії. Фахівець соціального інституту повинен обов'язково спиратися на ресурси самого клієнта, організовувати і спонукати його до розв’язання проблеми власними силами.

П.Д.Павленок розглядає соціальну роботу як різновид людської діяльності, мета якої оптимізувати здійснення суб'єктивної ролі людей у всіх сферах життя суспільства в процесі життєзабезпечення та діяльністного співіснування особистості, сім'ї, соціальних та інших груп й прошарків в суспільстві [125].

Соціальна робота як різновид діяльності направлена не тільки на реалізацію цілей соціальної підтримки «слабких» соціальних груп, але і на реалізацію завдань по соціальному захисту всього населення. У цьому широкому сенсі соціальна робота стосується кожної людини, всього населення [125].

Розглядаючи соціальну роботу як особливий вид професійної діяльності, ми дотримуємося погляду СІ.Грігорьєва та його школи, які визначають соціальну роботу як різновид соціальної діяльності, що має на меті оптимізувати здійснення об'єктивної ролі людей у всіх сферах життя суспільства в процесі сумісного задоволення потреб, підтримки життєдіяльності й адекватного існування особистості у світі.

Теоретичний аналіз різноманітних підходів до визначення соціальної роботи дозволяє визначити її специфіку, яка вимагає наявність гуманістично орієнтованих особистісних якостей її суб'єкта. Аналізуючи різні підходи до соціальної роботи, ми вважаємо, що в основі її аналізу лежить аксіологічний підхід. І.А.Зимня підкреслює, що по своїй аксіологічній і функціональній природі соціальна робота є одним з самих багатопланових і трудомістких видів професійної діяльності в області професії «Людина - людина». Її суб'єктом є соціальний працівник, що здійснює різноманітні функції організації, забезпечення, підтримки правового й адміністративного захисту, корекції. Діяльність спеціаліста з соціальної роботи є професійною діяльністю, яка направлена на формування ситуації розвитку особистості клієнта як суб'єкта, підтримку його життєдіяльності, індивідуальної й соціальної суб’єктності, мобілізації самозахисних функції з урахуванням конкретних умов місця існування. Дану діяльність характеризує яскрава вираженість її етичного аспекту, оскільки її мотиваційну основу складає ухвалення етичних норм, що базуються на гуманістичній етиці взаємодії. Специфіка функцій соціального працівника, а також яскрава вираженість етичного аспекту даній діяльності припускає органічне поєднання особистісних й професійних якостей [74].

Соціально - економічна нестабільність в країні призвела до організації й розвитку діяльності органів соціального захисту населення, соціальних служб, а також посиленню уваги до питань професійних управлінських кадрів (менеджерів) у сфері соціальної роботи. Створення нової української економіки вимагає перетворень у всіх структурах й процесах управління, а особливо в соціальній сфері.

В даний час виділяють три рівні управління:

- Верхній, інституційний рівень– Верховна Рада, Адміністрація Президента, Кабінет Міністрів.

- Середній, управлінський рівень - органи соціального захисту областей, автономних утворень, міст, районів.

- Нижчий рівень – це соціальні організації, різні недержавні, добродійні, громадські організації.

Органи соціальної допомоги є складним управлінським апаратом, який по відношенню до суспільства реалізує обслуговуючі функції, він управляє, виконує функцію цілепокладання, організує й реалізує суспільні відносини. Сам апарат є складною ієрархічною структурою, в якій трудяться сотні тисяч людей різного функціонально-посадового положення, виконуючи різні соціальні ролі.

Управлінська діяльність в системі органів соціальної допомоги
є цілеспрямованою, соціально-психологічною систему взаємозв'язаних функціональних компонентів, пов'язаних з вирішенням управлінських завдань по наданню допомоги людині. Суб'єктом управлінської діяльності в системі органів соціального захисту населення є менеджер соціальної роботи. Термін «менеджер» вживається стосовно організатора конкретних видів робіт в рамках окремих підрозділів або програм, цільових груп, до керівника організації в цілому або його підрозділів (управлінь, відділень, відділів); до керівника по відношенню до підлеглим, до адміністратора будь-якого рівня, організуючого роботу на основі сучасних методів.

Теорія менеджменту - наукова дисципліна, що інтенсивно розвивається, розробка основ якої почалася в кінці 19 століття [6].

За визначенням В.Н. Копоруліной, М.Н. Смирнової, Н.О. Гордєєвої (2004), менеджер – особа, на яку офіційно покладені функції управління колективом й організацією його діяльності. Менеджер несе юридичну відповідальність за функціонування групи (колективу) перед інстанцією, що призначила (що вибрала, утвердила) його, і має в своєму розпорядженні строго визначені можливості санкціонування - покарання й заохочення, підлеглих для впливу на їх виробничу (наукову, творчу, професійну) активність. Менеджер володіє формально регламентованими правами й обов'язками, а також представляє групу (колектив) в інших органах та організаціях [90].

У свою чергу, В. Зігерт, Л. Ланг (1990) дають коротше визначення поняттю менеджер, і характеризують його таким чином, менеджер - це суб'єкт, що здійснює управлінські функції.

Слово «менеджер» вже давно міцно увійшло до практики зарубіжного управління. На думку цих учених, важливим практичним принципом в менеджменті є наступне твердження: «Хто управляє, - не виробляє, хто виробляє, - не управляє» [73].

«Менеджери соціальної роботи» - фахівці вищої кваліфікації - люди особливої професії. Їх діяльність призначена для забезпечення, організації й реалізації функції управління в багатопрофільних системах, службах, організаціях соціальної допомоги й захисту населення.

Менеджери у сфері соціальної роботи підпорядковані керівникам вищої ланки управління, здійснюючи координацію та контроль за роботою керівників нижнього (технічного) рівня. Найбільш типовими посадами менеджерів середньої ланки управління є: завідувачі відділами, завідувачі сектором. У багатьох організаціях та органах соціального захисту населення менеджери соціальної роботи середньої ланки управління беруть участь в ухваленні рішень, готують інформацію для рішень, що приймаються керівниками вищої ланки управління [147].

Основним змістом професійної діяльності менеджера у сфері соціальної роботи є: отримання повної інформації про завдання, керівництво малими (робочими) групами, відповідальність за діяльність цих груп, здійснення лідерських функцій, управління груповими динамічними процесами, відповідальна поведінка за згуртованість груп, забезпечення командної єдності, групове мотивування, ухвалення всіма членами груп організаційних цілей, формування цінності організаційної єдності, мотивування окремих працівників, а також всієї команди, участь у виконанні всіх функцій управління, боротьба з конфліктами [147].

Ефективна реалізація вище перелічених управлінських функцій в органах соціальної допомоги населенню обумовлена професіоналізмом менеджера у сфері соціальної роботи, його професійною самосвідомістю, професійною Я-концепцією.

У своїх дослідженнях Л.А.Базарова відзначає, що особистість менеджера значною мірою є інструментом діяльності. Від його здібностей генерувати ідеї, ухвалювати рішення, емоційного стану, бажання будувати довгострокові програми дій в значній мірі залежить протікання процесів соціально-економічного розвитку. Традиційно менеджер оцінюється по володінню спеціальними уміннями і, в меншій мірі, по навиках самоорганізації, хоча, на нашу думку, тут таїться один з ресурсів управлінської діяльності. На наш погляд, в системі державних та недержавних органів, особливим видом яких є органи соціального захисту, на перше місце виступає уміння менеджера створювати та розвивати відносини між людьми, між людиною і його оточенням, уміння активізувати зусилля команди вирішувати проблем суспільства. Як міждисциплінарний комплексний підхід, що дозволяє визначити теоретичні основи розвитку професійної Я-концепції менеджера соціальної роботи виступає акмеологічний підхід, теоретичною базою якого виступає акмеологія – наука про найвищі досягнення в професійному й особистісному розвитку людини, про етапи розвитку особистості в акме і умовах його досягнення.

Розкриваючи поступово суть досліджуваної нами проблеми, відзначимо, що в акмеології досягнення професіоналізму нерозривно пов’язується з особистісно-професійним розвитком, в процесі якого відбуваються зміни особистості та Я-концепції: розширюється круг інтересів та зміна системи потреб; актуалізуються мотиви досягнення; зростає потреба в самореалізації й саморозвитку; підвищується креативність особистості.

Грішина Т.Н. (2001) у своїх дослідженнях вказує на те, що акмеологічний підхід дозволяє визначити структуру оцінки розвитку професійної Я-концепції менеджера системою комплексних показників по ряду критеріїв:

- Інтелектуальність (рівень розвитку розумових операцій, темп розвитку пізнавальних процесів);

- Емоційність (тривожність, стійкість);

- Вмотивованість (зростання трудової мотивації);

- Соціальна адаптивність (динаміка самооцінки, сформованість соціальних установок, рівень соціальної адаптації, рівень розвитку комунікативних якостей) [51].

Основоположниками акмеологічного підходу є такі учені як: Б.Г. Ананьєв, О.С. Анісімов, А.А. Бодальов, А.А, Деркач, В.Г. Зазикин, Е.А. Климов, Н.В. Кузьміна, Л.Г. Лаптєв, А.К. Марков, В.А. Пономаренко, А.А. Реан, Н.А. Рибників, Б.Б. Старовойтенко, В.Д. Шадріков, Е.А. Яблокова та ін.

У свою чергу Е.А. Яблокова (1998) відзначає, що акмеологія, що поставила в центр своїх досліджень проблему механізмів та закономірностей досягнення людиною професійного й особистісного «акме», досліджує індивіда на основі системного, інтеграційного підходу, простежуючи весь її життєвий і професійний шлях, моделює етапи розвитку особистості, шляхи її руху до «акме».

Професійна Я-концепція менеджера стала предметом акмеологічних досліджень відносно недавно, що знайшло своє віддзеркалення в роботах; К.А. Абульханової, B.C. Агапова, М.В. Василец, Т.Л. Грігорьєвой, А.А. Деркача, М.Е. Колесникової, І.В. Куликова, Р.Л. Кричевського, В.Н. Маркина, Н.Ю. Мітюріной, С.Ф. Мурашко, Т.І. Салімової, М.В. Федотової, О.Д. Халтагарової, І.Е. Шейнюк, А.В. Каїмова, Е.В. Прокопьєвой і так далі.

Акмеологічний підхід істотно розширює можливості акмеологічних досліджень й виводить їх на рівень особистісного в професіоналізмі. У акмеологічному дослідженні мова йде про професіоналізмі, що включає підструктури професіоналізму діяльності й професіоналізму особистості, що знаходяться в діалектичній єдності (А.С. Гусєва, А.А. Деркач).

Даний підхід (Б.Г. Ананьєв, І.Д. Багаєва, А.А. Бодальов, А.А. Деркач, В.Г. Зазикин, Л.І. Катаєва, Н.В. Кузьміна, А.І. Ляшенко) має принципове методологічне значення для нашого дослідження, оскільки здійснення цього підходу дозволяє розкривати й приводити в рух особистісні резерви менеджера соціальної роботи, що забезпечують оволодіння діяльністю і досягнення вершин професіоналізму [196]. Досліджуваний нами підхід припускає розвиток активності особистості, тобто здатність свідомо впливати на навколишню дійсність, змінювати її в своїх цілях, а також змінювати в своїх цілях самого себе.

На різних етапах розвитку суспільства завжди залишається актуальною проблема досягнення вершин професійної майстерності будь-яким фахівцем.

На думку А.А.Бодальова, А.А.Деркача, А.К.Маркової, Е.А.Клімова, Е.А.Яблокової, І.Н.Семенова, вивчення професіоналізму в акмеології як вищий ступінь розвитку людини як суб'єкт пізнання, праці, спілкування й управління є актуальним напрямом розробок.

У зв'язку з цим важливо визначити, що таке професіоналізм в соціальній роботі, яка його суть і чинники формування. При дослідженні професіоналізму у сфері соціальної роботи далі, виникає необхідність сформулювати визначення поняття «професіоналізм». Професіоналізм - висока підготовленість до виконання завдань професійної діяльності. Професіоналізм дасть можливість досягати значних якісних та кількісних
результатів праці при менших витратах фізичних й розумових сил на основі використання раціональних прийомів. Вивчаючи поняття «професіоналізм»,
акмеологи виділили особливу роль самодіагностики, самокорекції,
саморозвитку, самомотивування. Передумовою досягненняпрофесіоналізму є достатньо високий розвиток професійно важливих якостей особистості, її спеціальних здібностей [90].

На думку Грігорьевой Т.Л., професіоналізм - це вищий ступінь продуктивності в рамках конкретного виду діяльності [50].

Поняття «Професіоналізму в соціальній роботі» не відразу було введене в обіг і знайшло застосування в США і країнах Західної Європи. Ще з початку XX ст. стверджувалося, що соціальна робота це не професія, а соціальний працівник - це другорядна посада. Проте поступово статус соціальних працівників змінився. Авторитет цієї професії значно підвищився, що знайшло своє віддзеркалення як в наукових дослідженнях, соціальній практиці, так і в законодавстві багатьох країн, що мають в своєму розпорядженні державний, муніципальний і приватний сектори соціального обслуговування населення.

Поняття «Професіоналізм в соціальній роботі» до цих пір недостатньо розкрито через об'єктивні та суб'єктивні причини. Одні дослідники переконані, що професіоналізм – це ступінь оволодіння працівником соціальних служб професійними навиками; інші вважають, що «професійна підготовка» і «професійна кваліфікація» - це обов'язкові компоненти професіоналізму; треті додають до цих компонентів «етичні знання» як невід'ємну частину професійної діяльності соціального працівника; четверті вважають, що професіоналізм в соціальній роботі неможливий без схильності до виконання соціальної роботи, певній схильності до роботи з людьми [180].

На початку 90-х рр. різні автори (І.А.Зимня, Л.В.Топчий, Н.Б.Шмельова, Е.А.Яблокова та інші) намагалися дати визначення професіоналізму в соціальній роботі. Кожне з цих визначень має свої переваги:

- соціологи акцентують увагу на взаємопов'язуючих елементах професіоналізму, елементах, що історично сформувалися, чітко проявляються й імпліцитних, прихованих аспектах професіоналізму в соціальній роботі, в які входять: професійні цінності, способи соціальної взаємодії, професійне покликання, глибока мотивація до професійної діяльності соціального працівника, професійна підготовка, професійна майстерність, професійна культура, професійна спеціалізація (профілізація), трудові навики, кваліфікація;

-психологи, акмеологи приділяють увагу таким аспектам становлення професіоналізму соціальних працівників, як престижність цієї професії; професійна майстерність; соціальна престижність, успішність професійної діяльності; динаміка, етапи, рівні розвитку професіоналізму; знання, уміння, навики професійної діяльності; певні індивідуально-психологічні властивості та стани особистості соціального працівника; спрямованість особі, ієрархія мотивів, ціннісних орієнтації. На цій основі вони виділяють три компоненти професіоналізму: професіоналізм власне діяльністний, професіоналізм особистісний, професіоналізм по відношенню до іншого (інших);

- педагоги акцентують увагу на таких пріоритетних, на їх думку, якостях, як мотиваційно-ціннісне відношення до професії, професійна свідомість, самосвідомість, самооцінка, Я-концепція, професійно обумовлені якості й властивості особистості, готовність до професійної діяльності. Велику увагу педагоги приділяють дослідженню таких компонентів професійно-особистісного розвитку фахівців у сфері соціальної роботи, як «готовність до розвитку та саморозвитку», «самопізнання й самопроектування», «самоврядування», «самокорекція»[ 180].

Суть і традиції розвитку професіоналізму в соціальній роботі визначаються багатьма чинниками як економічного, соціологічного, так і психологічного, етичного, культурологічного та іншого характеру. Професіоналізм відбиває радикальні зміни ролі соціальної роботи в суспільстві, яка сприймається як реакція на негативні перетворення в країні [180].

Таким чином, проаналізувавши вищевикладений матеріал, ми можемо зробити наступний висновок: професіоналізм в соціальній роботі – це постійно підтримувані на високому рівні знання, уміння та навики фахівця, що забезпечують кваліфіковане сприяння професійному розвитку персоналу, досягнення високої якості праці та результатів.

Професіоналізм менеджерів у сфері соціальної роботи характеризується наявністю:

- професійного покликання;

- глибокої мотивації до виконання роботи в різних його модифікаціях;

-духовно-етичних якостей;

-соціально-генетичній схильності до роботи з людиною;

-професійної майстерності;

-об'єктивно-критичного відношення до своєї діяльності;

-професійних знань й професійних умінь;

-здатності все життя вчитися та само реалізовуватися;

-професійної гордості як соціально-психологічного стану особистості.

Соціальна робота об'єднує в собі і покликання, і професію, тому професіоналізм може вимірюватися ступенем гармонізації цих складових, їх цілісністю і системністю.

А.К.Маркова (1996) даючи глибокий аналіз співвідношення професіоналізації та соціалізації, розводила ці два поняття, підкреслює, що професіоналізація – це одна із сторін соціалізації, подібно до того, як становлення професіонала – один з аспектів розвитку особистості. Процес становлення особистості фахівця, тобто професіоналізація, починається з моменту вибору професії (хоча професійне самовизначення починається вже в дитячій грі, в якій дитина «приміряє» на себе різні професійні ролі та «програє» окремі елементи пов'язаної з ними поведінки) і завершується з повним припиненням людиною своєї професійної діяльності. Професіоналізація впливає на особистість, може її стимулювати і, навпаки, руйнувати [106].

На думку Е.І.Холостової, професія – це готовність до виконання соціально-доцільної діяльності, що змінює соціальний світ людини і що максимально мобілізує потенціал кожної людини для вирішення складних проблем, адекватної реакції на зміни в суспільстві й особистого життя [180].

Продовжуючи аналізувати досліджувану нами проблему, необхідно
відзначити, що теорія професійного розвитку була висунута
американськими дослідниками, такими як: М.Р. Гінзбург, Харма і так далі.
Проте провідне місце належить Д.Сьюперу, оскільки саме їм розроблені ідеї професійного становлення, які зачіпають різні аспекти теорії «самовираження», «індивідуальності». Д.Сьюпер ототожнює вибір професії з тривалим процесом розвитку, звертаючи увагу на те, що із збільшенням віку збільшується зв'язок з реальною дійсністю. Кажучи про професійну біографію людини, він визначає її як послідовність схвалюваних ним рішень, робочих посад, які людина займає протягом життя, і досягнень. Еволюція поведінки людини в плані професійного розвитку і способи постановки, з'ясування, вимірювання та реалізації своїх рішень - ось те, з погляду Д.Сьюпера, на що слід звернути увагу.

Розвиток людини в професійному відношенні відбувається протягом всього життя, а тому і є однією стороною загального розвитку особистості, будучи континуумом, в якому досягнутий людиною рівень розвитку, до певного моменту часу можна позначити деякою міткою [50].

Т.Л. Грігорьева відзначає, що неодмінними ознаками професії є:

1. «Санкціонування» даного роду діяльності з боку суспільства, як такого, що вимагає сукупності спеціальних знань і навиків придбаних людиною при систематичній підготовці в особливих учбових закладах;

2. Професійна самосвідомість як система уявлень про значущість своєї професії в суспільстві, професійна залученість, прихильність традиціям (професійний жаргон, звички, жести в поведінці [80].

А.В. Каїмов в своїх дослідженнях чітко виділяє різні підходи в дослідженні професійного розвитку особистості менеджера. Він стверджує, що акмеологічний підхід націлений на розробку професіограм різних типів менеджерів, структур професіонала - менеджера у взаємозв'язку з образом світу, психолого - акмеологічної моделі формування професійної самосвідомості особистості менеджера [79].

На думку А.К. Маркової (1996), структура особистості професіонала включає: мотивацію (спрямованість особистості та її види); властивості особистості (здібності, характер, риси, психічні процеси та стани) і інтегральні характеристики особистості (самосвідомість, індивідуальний стиль, креативність як творчий потенціал), визначальна неповторність та унікальність менеджера [106].

Професія менеджера соціальної роботи є сферою прояву різноманітних відносин, виявляючись «тією візитною карткою, яку він пред'являє, щоб охарактеризувати себе іншому або самому собі». Багатоаспектність уявлень про досліджувану нами професію менеджера соціальної роботи, що є у того, що оволодіває професією, так і у досвідченого професіонала відбивається в багатоаспектності відносин менеджера, представлених в його професійній Я-концепції.

Найбільш розроблену модель професіонала пропонує Е.А. Клімов [83]. Вона включає наступні компоненти:

Розвиток професіоналізму в структурі професійної Я-концепції менеджера починається з моменту рефлексії особливостей власного психічного простору, вироблення відношення до власного «Я». Розвиток професіоналізму багато в чому залежить від таких чинників як індивідуальний, особистісний, діяльний досвід суб'єкта і внутрішні мотивування професійної діяльності менеджера: час (вік), коли фіксується професійний вибір, соціальне середовище, соціальне оточення, в якому підкреслюється цінність професійного досвіду як такого, професія менеджера допускає при освоєнні не тільки інтеріоризацію спеціальних знань, але і створення своєрідної системи відносин до дійсності і з дійсністю.

Висновки до першого розділу

У першому розділі дисертаційного дослідження розглянуто визначення поняття Я-концепції у соціономічних науках (психології, соціології та соціальній психології), а також аналіз підходів до розуміння структури та специфіки професійної Я-концепції менеджерів у сфері соціальної роботи.

Підводячи підсумки, по проведеному аналізу вітчизняних та зарубіжних досліджень, щодо проблеми професійної Я-концепції менеджера соціальної роботи в управлінській діяльності,
ми можемо зробити наступний висновок: управлінська діяльність
менеджерів у сфері соціальної роботи в системі органів соціальної допомоги представляє собою цілеспрямовану,соціально-психологічну систему взаємозв'язаних функціональних компонентів, що постійно знаходиться у розвитку, пов'язаних з вирішенням управлінських завдань по наданню допомоги людям. Дана діяльність породжує соціально-психологічний, професійно-особистісний зміст професійної Я-концепції менеджерів у сфері соціальної роботи.

Встановлено, що професійна Я-концепція менеджерів у сфері соціальної роботи - це складне багаторівневе особистісне утворення, яке інтегрує: прийняття цінностей соціальної роботи, професійно-особистісні якості, знання в області теорії, технології та менеджменту соціальної роботи, здатність виконання професійних завдань, творчий пошук раціонального впливу на особистість та колектив.

Особистість менеджера соціальної роботи значною мірою є інструментом діяльності професійної управлінської діяльності. Від його здібностей генерувати ідеї, ухвалювати рішення, емоційного стану, в значній мірі залежить розвиток його професійною Я-концепції.

Розглянуто різні підходи у визначенні понять «менеджер», «менеджер соціальної роботи», «професіоналізм», «професіоналізм у соціальній роботі», «професія», «концепція», «Я-концепція», «професійна Я-концепція».

Встановлено, що професіоналізм менеджера соціальної роботи характеризується наявністю у нього:

-професійного покликання

-глибокої мотивації

-духовно-етичних якостей

-професійної майстерності

-професійних знань, умінь, здібностей до самореалізації.

Виділені структурні компоненти професійної Я-концепції менеджерів у сфері соціальної роботи:

1. Мотиваційно-ціннісний компонентпрофесійної Я-концепції менеджера соціальної роботи. Тут виявляється професійно-гуманістична спрямованість особистості менеджера соціальної роботи, яка характеризується усвідомленням цінностей професійної діяльності, активністю в професійній, діяльності осмисленням цінності професійного самовдосконалення. Даний компонент безпосередньо пов'язаний з процесом професійної діяльності. Критеріями мотиваційного компоненту професійної Я-концепції менеджера соціальної роботи виступають: допомога людям, внутрішня і зовнішня мотивація, служіння і т.д.

2.Інтелектуально-пізнавальний компонент професійної Я-концепції менеджера соціальної роботи представлений знаннями про себе, усвідомленням своїх дій, переживань і станів, образним уявленням про себе взагалі або в конкретних ситуаціях, у тому числі і бачення себе очима інших людей, включає оволодіння сукупністю знань в області фундаментальних і прикладних наук, теорії і технології соціальної роботи. Критерієм розвитку цього компоненту є рівень інтелектуального розвитку, який оцінюється по рівню розвитку ерудиції, логіки, уваги та ін.

3. Дієво-практичний компонент - це, наявність у менеджера соціальної роботи професійних знань, умінь, навиків. Професійна Я-концепція менеджера соціальної роботи проявляється через зовнішні, які можна об’єктивно спостерігати та вимірювати, професійні, теоретичні і практичні уміння. Критеріями даного компоненту є наступні теоретичні і практичні уміння: визначеність, усвідомленість, цілеспрямованість, вибірковість, тактовність, дієвість, вимогливість, критичність, відповідальність.

4. Емоційно-вольовий компонент структури - це самооцінка особистості, відчуття власної значущості, взагалі всі переживання з приводу свого соціального положення, успіхів та невдач, своїх якостей і вмінь, професійна Я-концепція менеджера соціальної роботи зводиться до захопленості соціальною роботою, до позитивного емоційного настрою. Критеріями даного компоненту є: ініціативність, цілеспрямованість, наполегливість, незалежність думок і ухвалення рішень, розвинений самоконтроль, стресостійкість, наполегливість, витримка, рішучість, організованість, врівноваженість, сміливість.

5. Творчий компонент професійної Я-концепції менеджера соціальної роботи пов'язаний з постійним творчим пошуком ефективної моделі діяльності та ефективного впливу на колектив (групу) та взаємодії з ними. Рівеньтворчості менеджера соціальної роботи відображає ступінь використання ним творчих можливостей для досягнення цілей. Критеріями даного компоненту є: креативність, гнучкість мислення, творчий підхід, відчуття нового.

загрузка...
Top