Внесок Аристотеля в розвиток логічного знання

Вступ.

Внесок Аристотеля в розвиток логічного знання.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Аристотель - найвидатніший учений античності. Його вплив на розвиток науки античності, середньовіччя, та й нового часу важко переоцінити. Особливо сильний вплив зробили праці Аристотеля на формування природничих наук: фізики, астрономії, медицини, ботаніки й ін. У цьому зв'язку досить символічним виглядає зіставлення легендарних предків Піфагора, Платона й Аристотеля. Перший деякими авторами вважався сином Аполлона і сам був напівбогом, другий, що не легенда, походив з роду афінських царів. Предком же Аристотеля по переказі був Асклепій, бог-лікувальник.

Аристотель використовував весь той могутній логічний апарат, якому він навчився в Академії Платона. Там він пройшов серйозну школу критичної рефлексії, навчився розчленовувати, аналізувати і, треба сказати, що інтерес Аристотеля до такого роду розчленовуванню навряд чи не більший, ніж у його вчителя. Мистецтвом розрізнення понять, виявлення всіх значень, які може мати слово, прямих і переносних, Аристотель володіє віртуозно. Він не тільки блискучий логік, але і систематизатор, енциклопедист, по суті, що підсумовувала все наукове знання тієї епохи. Відповідно до Діогену Лаерцію він написав порядку 400 творів, що містили 440 270 рядків.

Однак логіка Аристотеля має інший характер, ніж у Платона. Головним, мабуть, відмінністю є те, що при аналізі протилежностей, з яких і в елеатів і в Платона починаються логіко-діалектичні побудови і визначення типу “буття - небуття”, “єдине - багато чого”, ці протилежності не є в Аристотеля сутностями, чи, іншими словами, це не підлягаючі, це присудки. Вони не абсолютні, вони мають сенс тільки як визначення конкретної сутності, будь те людин, кінь, бик. Таким чином це людина може чи бути не бути, а саме по собі буття чи бути не бути не може.

Внесок Аристотеля в розвиток логічного знання

Арістотель (384 - 322) усвідомив специфіку логіки як особливої області філософського знання, найбільш повно й широко розглянув і виклав її питання. Всі твори Арістотеля по логіці об'єднані під загальною назвою «Органон», що означає «знаряддя» (знання). Створюючи логіку, Арістотель затверджував її в статусі науки про доказ істини і визначав у ролі органону філософського знання, тобто знаряддя філософської думки. Своє логічне вчення Арістотель називав «аналітикою». Термін «логіка» вперше з'явився в працях стоїкш. Під аналітичним дослідженням, або аналізом, Арістотель розумш процедуру зведення складного до його компонентів, а останніх - до першооснов (аксіоматичних положень). У його «Органон» входять шість трактатів: «Категорії», «Про тлумачення», «Перша аналітика», «Друга аналітика», «Топіка», «Прософістичні спростування» («Про спростування софістичних аргументів»). Заслуга Арістотеля полягає в тому, що він відокремив логічну форму мислення від його змісту і зробив логічні структури мислення предметом спеціального дослідження. Мета, поставлена Арістотелем, полягала в тому щоб викласти сутність доказу як методу обґрунтування знання, а також виявити основні закони будь-якої суперечки, схеми захисту розумних тез, у зв'язку із чим очевидним стає значення роз'яснення законів мислення з погляду логіки й логічний аналіз мови як засобу мислення.

Центральним розділом логічної системи Арістотеля є вчення про силогізм (з грец. sylbgismos - «виведення наслідку»). Теорію силогізму умовно можна розділити на три частини: логічні форми силогізму, викладені в «Першій аналітиці»; використання логічних форм силогізму для пошуку істини, розглянуте в «Другій аналітиці»; використання логічних форм силогізму для аналізу «ходячих думок», аналізоване в «Топіці».

В інших роботах, присвячених логічній проблематиці, Арістотель також переслідує мету силогістичного аналізу. У творі «Про тлумачення» представлена теорія судження. В «Категоріях» викладені основи вчення про поняття. Опис основних логічних категорій і прийомів, використовуваних мисленням, дається в «Тропіці». У творі «Про софістичні спростування» розв'язується проблема причин неправильних умовиводів, і доказів та засобів виявлення логічних помилок. Силогістика, створювана з метою побудови теорії доказу, є центральною проблемою логічної доктрини Арістотеля. Арістотель визначає силогізм як міркування, в якому із заданих висловлювань (посилок) з необхідністю випливає інше висловлювання (висновок), відмінне від заданих. Категоричний силогізм Арістотель називає «силогізмом через середній термін». Лише цьому різновиду силогізму він приписує строго доказову силу. Категоричний силогізм має доказову силу при обов'язковому дотриманні матеріальних (істинність посилок) і формальних (правила зв'язку посилок і висновку) умов істини. Арістотель досліджував співвідношення силогізму й наукового доказу (аподейктики). Доказ визначається ним як логічна процедура знаходження необхідного зв'язку між двома досліджуваними термінами за допомогою віднесення цих термінів до деякого третього терміна. Отже, силогізм є невід'ємною частиною доказового міркування. В «Другій аналітиці» Арістотель актуалізує й розробляє проблему зв'язку силогізму, докази й визначення (дефініції). Арістотель аналізує переважно три види визначень: реальні, номінальні та дескриптивні (визначення - описи). Теорія реальних і номінальних визначень розробляється в десятому розділі «Другої аналітики». Поряд із дедуктивними формами умовиводів, у яких процес міркування спрямований від загального до одиничного, Арістотель розглядає індуктивні форми, в яких процес міркування спрямований від одиничного до загального. Арістотель розрізняв два різновиди індукції - індукцію через просте перерахування (повну індукцію) та неповну індукцію. Тільки повну індукцію Арістотель визнав строго науковою. Вчення про висловлювання Арістотель викладає в логічних трактатах, а також у «Метафізиці». Трактат «Про тлумачення» спеціально присвячений проблемі висловлювання. Арістотель, слідом за Демокрітом, виділяє у висловлюванні два терміни - ім'я й дієслово (суб'єкт і предикат простого висловлювання в сучасній логіці). Висловлювання, на погляд Арістотеля, являє собою думку, яка щось стверджує або заперечує. Тільки оповідальні речення, на відміну від запитальних і спонукальних, виражають судження. Благання також не виражає суджень. Застосовуючи до категоричних висловлювань закон тотожності, закон протиріччя і закон виключеного третього, Арістотель вивів логічні закономірності відносин між даними висловлюваннями, які були представлені Михайлом Пселлом у XI сторіччі у вигляді логічного квадрата.

Таким чином, центральною й найбільш формалізованою частиною логічного вчення Арістотеля є теорія категоричного силогізму. Зробивши в «Аналітиках» детальний аналіз силогізму як особливої форми умовиводу, розкривши сутність доказу як процедури обґрунтування нового знання, розглянувши прийоми визначення й розподілу, Арістотель створив силогістичну теорію, поклавши початок формальній логіці. Інші проблеми, досліджувані Арістотелем: теорія логічних модальностей, аналогія, структура визначень, проблематика логічних помилок та ін. поступаються силогістичній теорії за ступенем розробленості та строгості. Створене Стагиритом вчення про суперечку не втратило свого значення і до наших днів.


Висновки

Основоположником логіки вважається Арістотель (384—322 до н.е.) — геніальний давньогрецький філософ і логік, вчений-енциклопедист. Творчо узагальнюючи перші успіхи логіки, він прагнув створити таку науку про мислення, яка б ґрунтувалася на чітко визначених об'єктивних засадах і не давала можливості свавільно будувати міркування, як це робили софісти. За деякими свідченнями, Арістотель написав майже тисячу праць. Його логічні твори пізніше були об'єднані під загальною назвою «Органон», куди ввійшли «Категорії», «Про тлумачення», «Аналітики. Перша і друга», «Топіка» і «Про софістичні спростування». Сам Арістотель своє логічне вчення називав аналітикою. Термін «логіка» з'явився пізніше, його ввели скептики.

Арістотель вперше чітко сформулював закон суперечності (основний закон мислення в логіці Арістотеля, який називав його найбільш безперечним принципом), закон виключеного третього і закон тотожності.

Врахування вимог законів логіки мало забезпечити такі риси правильного мислення, як визначеність, послідовність і несуперечливість. Риса логічно правильного мислення — доказовість — теж була в полі уваги Арістотеля, проте чіткого формулювання закону достатньої підстави (а тим більше назви цього закону) в його творах немає.

Арістотель детально досліджував основні форми мислення (поняття, судження, умовиводи), та головною його заслугою у сфері логічної науки було вчення про силогізм, створення дедуктивної логічної системи.


Список використаної літератури

1. Арутюнов В. Логіка: Навчальний посібник/ Вячеслав Арутюнов, Дмитро Кірик, Володимир Мішин; М-во освіти України. Київ. нац. економічний ун-т. - К.: КНЕУ, 1997. - 186 с.

2. Дуцяк І. Логіка: Навч. посібник для студ. вуз./ Ігор Зенонович Дуцяк,. - Львів: Просвіта, 1996. - 127 с.

3. Жеребкін В. Логіка: Підручник/ Василь Жеребкін,. - 7-е вид., стереотипне. - К.: Знання, 2004. - 255 с.

4. Івін О. Логіка: Експериментальний навч. посібник для факультат. курсів за вибором учнів ст. кл. загальноосвітних шкіл, ліцеїв, гімназій/ Олександр Івін,; Міжнародний фонд "Відродження"; Програма "Трансформація гуманітарної освіти в Україні". - К.: АртЕк, 1996. - 231 с.

5. Конверський А. Логіка: Підручник для студ. вуз./ Анатолій Євгенович Конверський,; Анатолій Конверський. - К.: Укр. Центр духовної культури, 1999. - 394 с.

6. Решетов О. Логіка: Навч. - метод. посіб. для студ. вищ. навчальних закладів/ Олександр Решетов,. - Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2002. – 52 с.

7. Тофтул М. Логіка: Посібник/ Михайло Тофтул,. - К.: Академія, 2003. - 367 с. .

8. Хоменко І. Логіка: Підручник для студ. вищих навч. закладів/ Ірина Хоменко; М-во освіти і науки України, Київський нац. ун-т ім.Т.Г.Шевченка . - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 335 с.

загрузка...
Top