Типологія спілкування: типи, функції, проблеми, компоненти психотехніка

Вступ.

1. Сутність та значення спілкування.

2. Види спілкування.

3. Основні типи, принципи та суперечності спілкування.

4. Механізми спілкування.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Спілкування — це дуже складний феномен у житті кожної людини, родини, людства в цілому. Тому перш ніж перейти до розгляду проблем спілкування, скажімо, у сімейному колі, поговоримо про спілкування взагалі.

Психологи і педагоги стверджують, що процес спілкування належить до основи нормального психічного розвитку людини. Маленька дитина потребує не лише фізичного комфорту, вона вже прагне спілкуватись з дорослим доступними їй засобами (так званий "комплекс збудження" при появі дорослого). Малюк, що позбавлений можливостей спілкування з іншими людьми, не володіє "людськими" засобами життєдіяльності: мовою, інтонаційною виразністю, мімікою, санітарно-гігієнічними навичками та ін.|

У процесі спілкування формуються не лише пізнавальні здатності людини, а й інтегральні складові психічного життя: самооцінка, усвідомлення власного "Я" і відчуття його тотожності в будь-яких життєвих ситуаціях, засвоюються прийоми протидії зовнішньому тискові, виробляються критерії ставлення до інших людей і т. п.

Спілкування – багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну тактику і стратегію взаємодії, сприймання і розуміння суб’єктами спілкування один одного.

Метою спілкування є задоволення людьми своїх потреб, зокрема соціальних і духовних.

Основними мотивами спілкування є потреби у пізнанні і самопізнанні, в духовному і емоційному контакті, у безпеці, у психологічному захисті, у визнанні, у престижі тощо

1. Сутність та значення спілкування

Із перших років життя кардинальною умовою і провідним фактором розвитку дитини є спілкування з дорослими. Саме дорослі вводять її у світ людської культури. Але не менш важливо для дитини і спілкування із "собі подібними" — ровесниками.

Значення спілкування з ровесниками настільки велике і специфічне, що на ньому потрібно зупинитись окремо.

Американські психологи порівнювали поведінку трирічних дітей, які постійно перебували у товаристві ровесників, з тими, хто перші два роки провів удома, виключно серед дорослих, і лише рік тому потрапив до дитячого колективу. Виявилось, що діти, які постійно гілкувалися з однолітками, були самостійнішими, незалежнішими, орієнтувалися на власні сили у розв'язанні конфліктних ситуацій, рідше зверталися до дорослих за допомогою. У тих, хто раніше спілкувався переважно з дорослими, були відсутні здатність критично ставитися до чужої думки, незалежність суджень, самостійність вчинків.

Навчивши дітей виконувати певні дії, психологи потім просили їх оцінити, чи правильно виконують аналогічні дії інші люди. Виявилося, що, досить добре розпізнаючи помилки своїх ровесників, багато хто з дітей навіть явно неправильні дії дорослого розцінював як правильні. Причина тут — у різному ставленні дитини до об'єкта контролю. Дорослий в очах дитини — це (насамперед керівник, організатор, взірець поведінки, стосунки з ним будуються лише в одному напрямку — зверху вниз". Дорослий, формуючи в дитини критичне Ставлення до дійсності, найчастіше сам прагне залишитися поза критикою.

Спілкування в групі "рівних" дозволяє дитині включитися в ієрархізовані, несиметричні стосунки, викликає У дитини потребу враховувати позицію іншого, оцінювати, приймати чи не приймати її, погоджуватись чи не погоджуватись з нею, а головне — мати власну думку, відрізняти її від чужої, вміти захищати її.

Уже у віці біля трьох років спілкування з ровесниками стає не менш важливим фактором психічного розвитку дитини ніж спілкування з дорослими. Це можна проілюструвати на прикладі розвитку мови. Дорослий, виходячи зі свого рівня володіння мовою, розуміє малюка і тоді, коли він не зовсім ясно висловлюється. Навіть якщо він ціле! спрямовано прагне навчити дитину адекватно висловлювати свою думку, це не охоплює усіх можливих життєвих ситуацій. А ось у спілкуванні з ровесниками діти мають діяти спільно, їм потрібно домовлятися про певні правила . Тому вони змушують і себе, й свого партнера чіткіше висловлюватися (тобто беруть на себе "дорослі" функції мовного контролю й оцінки).

Нерідко спілкування дітей між собою здається дорослим украй несерйозним або незмістовним. Але виявляється, що саме таке спілкування для дитини є значнішим досвідом серйозності, аніж дорослі уроки відповідальності. Саме воно найкраще обдаровує дитину навичкам самопізнання і самооцінки, уможливлює самовиявлення, Адже порівняно з дорослим малюк завжди "програє", тоді як серед "собі подібних" перед ним наочно розкривається ідея і практика рівноправності. Тут завжди є і необхідність, і можливість порозумітися з іншим, координуючі його дії зі своїми.

Кожну нову для себе навичку малюк набуває з допомогою дорослого, виконує нову дію спочатку разом із ним Але до цілковитого засвоєння нового є ще особливий період "напівсамостійних дій". Тут допомога дорослого щ тільки не потрібна, а навіть шкідлива. Його втручання блокує рефлексивні процеси (осмислення, відкриття загальних закономірностей). А ось виконання цих дій разом і: ровесниками сприяє ефективнішому засвоєнню.

Не випадково настає період, коли дитина намагається емансипуватися від дорослого, виривається з-під йог опіки (від "я сам" у трирічної дитини до «не вчіть мене», «пояснити» у підлітка). Якщо подібні реакції дорослими не підтримуються, засуджуються, блокуються, то дитина звикає бути залежною, безвідповідальною (інфантильною).. І негативізм, і інфантилізм породжуються одним і тим же фактором: зіткненням "я сам" дитини і "не можна" дорослого.

Особливо потреба у спілкуванні з ровесниками виявляється у підлітковому віці. Навіть ті хлопці, що до цього відчували себе комфортно в колі люблячих батьків і родичів, починають активно шукати товариства однолітків, страждають від його відсутності. Часом ця потреба така велика, що стає центром життєвих прагнень підлітка.

Розвиток самосвідомості й відчуття особистої гідності, напружений етичний пошук, відкриття свого місця у світі людей для власного активного становлення потребують спілкування саме з ровесниками. Багато підлітків самі кажуть про те, що більш упевнено і комфортно вони відчувають себе серед ровесників, чекають від них більшого розуміння і позитивного ставлення до себе, ніж від дорослих.

Сприйняття — одна з основних психологічних категорій. Людина стає особистістю в результаті взаємодії і спілкування з іншими людьми.

Тлумачення феномену спілкування залежить від вихідних теоретичних і критеріальних засад. У загальному вигляді спілкування виступає як форма життєдіяльності.

Специфіка спілкування визначається тим, що в його процесі суб'єктивний світ однієї людини розкривається іншій. У спілкуванні людина самовизначається, виявляючи свої індивідуальні особливості. За формою діянь можна судити про комунікативні уміння і риси характеру людини, за специфікою організації мовленнєвою повідомлення — про загальну культуру і грамотність.

Поняття спілкування зіставляються з поняттям комунікації. Акт спілкування аналізується й оцінюється за такими компонентами:

• адресат — суб'єкт спілкування;

• адресат — кому направлене повідомлення;

• повідомлення — зміст, що передається;

• код — засоби передачі повідомлення;

• канал зв'язку і результат — що досягнуто в ході спілкування.

Видатний психолог А. В. Петровський пропонував таке його визначення: "Спілкування — це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, який породжується потребами спільної діяльності" (Общая психология, 1986, с 128).

2. Види спілкування

Існують різноманітні класифікації видів спілкування.

1. Безпосереднє і опосередковане спілкування. Безпосередній контакт партнерів, які бачать і чують одне одного, знаходяться в одному часі і просторі. Опосередковане спілкування відбувається між людьми, що розділені простором або часом і користуються такими засобами, як телефон, факс, комп'ютер, листування, символи, аудіо- або відеозаписи, книги, ЗМІ, передають (або залишають речі).

2. Реальне і уявне спілкування. Реальне спілкування відбувається між реальними партнерами. Уявне —— спілкування з літературними (театральними, кіно-) героями, з фетишами, фотографіями людей (відсутніх або померлих). Інколи люди заміщають реальне партнерське спілкування "розмовами" з тваринами, рослинами, іграшками, міфічними та релігійними персонажами.

3. Залежно від кількості партнерів можна виділити типи спілкування:

  • людина —— людина —— міжособистісне;
  • особистість —— група;
  • внутрішньогрупове (між членами групи);
  • міжгрупове.

4. Офіційне і неофіційне спілкування. Офіційне (формальне) спілкування регламентується певними офіційними соціальними, посадовими стосунками, кодексами. Неофіційні (побутові, сімейні, товариські) стосунки не мають таких чітких приписів і здійснюються на більш вільних засадах.

5. Вербальне і невербальне спілкування. Вербальне —— спілкування за допомогою мови і мовлення. Одна з найважливіших проблем цього типу спілкування —— розуміння. Розуміння сенсу і значень слів залежить від розуміння понять, від обізнаності досвіду, спрямованості, ціннісних орієнтацій партнерів.

За допомогою слів люди програмують свою поведінку і поведінку інших. Варто пам'ятати, що слова-"агресори" (претензія, дурниця і т.п.) практично завжди сприймаються негативно і викликають зворотню агресію партнера.

Вербальне спілкування може бути безпосереднім і опосередкованим, усним і письмовим. У безпосередньому усному вербальному спілкуванні важливу роль відіграє інтонація, за допомогою якої партнери виділяють ключові слова, підкреслюють сенс фрази. Люди довіряють більш інтонації, ніж об'єктивному мовному виразу. Інтонація також використовується для вираження емоцій.

Усне вербальне спілкування може опосередковуватися телефоном. При телефонних розмовах партнери позбавлені можливості спостерігати за мімікою, пантомімікою, зовнішнім виглядом партнера, обстановкою.

Письмове вербальне спілкування (листи, книги, плакати, газети, тексти на екрані комп'ютера) залишає в розпорядженні партнерів лише слова і граматичні правила і форми.

Невербальне спілкування полягає в передачі і одержуванні інформації за допомогою міміки, пантоміміки, різного роду сигналів і символів.

Велике значення в невербальному спілкуванні має мова погляду (тривалість погляду, тип погляду, розмір зрачка, якість, зміст погляду). Погляд передає не лише емоції, а також і змістовну інформацію.

У невербальній комунікації люди послуговуються жестами. Жестикулюють намірено і спонтанно. Кількість, активність жестів і їх значення залежать від національних, групових, сімейних традицій, темпераменту і характеру людини. Детальний опис мови жестів можна знайти в роботах Арджайла, А.Піза, Горелова і Єнгаличева та ін.

У спілкуванні інформацію несе навіть простір: відстань між партнерами, місце в кімнаті, в будинку, яке займає (чи прагне зайняти) та чи інша людина. Закономірності "суб'єктивного простору особистості" слід враховувати і в розташуванні меблів в організації, і в розміщенні учасників наради, бесіди, гостей за столом на офіційному обіді тощо.

У невербальному спілкуванні важливим засобом передачі інформації є символи і сигнали. Так, вдало вибрана емблема НДО слугує її популярності. Для демонстрації і легкого впізнавання певних ролей використовують форму. Сигнальне значеня має одяг. Ним люди демонструють не лише свій смак і достаток, але і ставлення до інших людей, належність до певних соціальних груп. Одягом люди також виявляють своє ставлення до різних подій: один одяг вдягають на свято, інший —— на роботу, на офіційні і неофіційні зустрічі тощо. В одному одязі йдуть до шлюбу, іншим показують жалобу. Інколи одяг стає засобом привернути до себе увагу, або навпаки, дає змогу "злитися" з групою, замаскуватися.

3. Основні типи, принципи та суперечності спілкування.

Оскільки спілкування являє собою форму міжособових стосунків, то можна навести таку умовну його класифікацію (типологію), причому кожний із типів є одночасно етапом становлення і поглиблення стосунків:

— етикетний тип спілкування (формальний, неглибокий рівень в основному ролевої взаємодії, наприклад: покупці, пасажири, глядачі, болільники тощо);

— діловий тип (спілкування відбувається з приводу виконання тих чи інших соціальних функцій, які сформували групу, наприклад: співробітники, члени навчального, студентського, армійського колективу тощо).

Діловий рівень (тип) легко переходить у такі:

— товариський, який характеризується становленням ціннісного визнання один одного, наприклад: серед колег, однокласників, товаришів по роботі, навчанню, команді;

— приязний тип — включає дружні стосунки (значна частина дозвілля, вільного часу проводиться разом; характеризується спільністю інтересів, ціннісних орієнтацій, цілей тощо);

— інтимний тип (формується нова єдність, цілісність; включає кохання, родинні стосунки, стійку тривалу дружбу, перш за все, в сім'ї).

Окремим типом можна виділити і спілкування із самим собою (внутрішні діалоги, мрії, спогади тощо).

Ці умовно виділені типи спілкування включають у свою чергу, різні види й типи спілкування залежно від: глибини стосунків, особливостей їх суб'єктів, тривалості, охоплення, дистанції між суб'єктами, спрямованості на загальнолюдські цінності.

Так, наприклад, у діловому типі спілкування можна виділити такі види: офіційне і неофіційне спілкування, службове і позаслужбове.

Інтимний тип, наприклад, включає таки види, як дружнє і сімейне спілкування; останнє, у свою чергу, виступає у таких формах, як батьківське, подружнє, любовне (сексуальне, релігійне) .

На види і форми спілкування впливає також вік (між суб'єктами одного віку або різновікове спілкування), стать (одностатеве, різностатеве), національність (між суб'єктами однієї національності або міжнаціональне спілкування), релігійна, партійна або інша приналежність (релігійне спілкування, внутрішньопартійне, міжпартійне), спілкування у сфері дозвілля (художня самодіяльність, фізкультура тощо).

Спілкування не може бути позаморальним. Незалежно від типу воно може бути моральним або аморальним залежно від суб'єктивних установок, інтересів, цінностей і ціннісних орієнтацій суб'єктів спілкування. У зв'язку з цим постає питання про протиріччя спілкування.

Розвиток моральних відносин між суб'єктами не може бути позбавлений якихось протиріч. Навпаки, воно здійснюється через динаміку зіткнення різних протилежних тенденцій і наступне вирішення протиріч між ними.

Вихідними, неподільними одиницями будь-якого акту спілкування є два індивіди, кожний з яких відрізняється своїми індивідуальними якостями світосприйняття, живе у своєму індивідуальному просторі й часі, бачить, чує, відчуває, розуміє, говорить, перебуває у своєму колі явищ і предметів (житло, кухня, меблі, одяг тощо дають уявлення про людину) . Подібна нетотожність людських індивідуальностей, їх духовних світів — це величезне благо для суспільства, що відкриває нескінченні можливості духовного взаємозбагачення людей. У спілкуванні з тими, хто не схожий на нього, людина набуває нових соціальних якостей, розвиває та удосконалює вже набуті.

Разом з тим, несхожість людей один на одного має і другий бік. Що відчутніші відмінності в характерах, поглядах, вихованні, навчанні, рівнях культури у взаємодіючих суб'єктів, то більше можливостей для виникнення гострих суперечностей між ними.

Звідси випливає, що протиріччя спілкування можна розділити на два типи:

— протиріччя конструктивного характеру, які ведуть до розвитку, поглиблення, удосконалення стосунків;

— протиріччя деструктивного характеру, які ведуть до руйнування стосунків.

Щоб виявленні протиріччя не стали згубними для міжособового спілкування, не надали йому деструктивного характеру, не зруйнували можливості взаєморозуміння і міжсуб'єктної кооперації, від індивідів вимагаються активні зусилля певного роду. Здатністю (готовністю, бажанням, умінням) до подібних зусиль і визначається характер соціально-моральної активності особи, рівень її моральної культури.

Які ж конкретні зусилля вимагаються від індивіда перед лицем реальних комунікативних протиріч (тобто протиріч спілкування) ?

Головне завдання суб'єктів комунікації полягає в тому, щоб не просто зафіксувати виявлене протиріччя в його почуттєво-дотиковому вигляді, а шляхом раціонально-рефлективної діяльності моральної свідомості чітко сформулювати його як проблему, що вимагає вирішення. Прийнявши вигляд проблеми, протиріччя хвилює моральну свідомість, примушує суб'єкта мобілізувати всі свої сили і здібності на її вирішення. &ля цього необхідно знайти витоки, причини даного протиріччя, дослідити діалектику стосунків протилежностей.

Потім виявляються шляхи подальшого розвитку даного протиріччя і можливості його вирішення. Ось такі основні етапи аналітичної діяльності з вирішення комунікативних протиріч. Обов'язково треба запам'ятати, що там, де протиріччя намагаються залишити в «замороженому», «законсервованому» вигляді, де намагаються робити вигляд, що їх не існує, їх деструктивний потенціал від цього не зменшується, а навпаки, збільшується.

Своєчасне вирішення кожного конкретного комунікативного протиріччя дозволяє підняти міжособове спілкування на якісно інший рівень.

Вирішуючись і знищуючись, комунікативні протиріччя не зникають повністю. їм на зміну приходять нові протиріччя, які вимагають, у свою чергу, також конкретних зусиль з боку суб'єктів для їх вирішення.

Слід виділити основні моральні принципи спілкування: рівність, любов, співчуття, доброзичливість, альтруїзм, повага, толерантність, уміння вислухати, делікатність, тактовність, довіра.

Аморальне ж спілкування будується на таких принципах, як егоїзм, користь, особиста вигода, помста, неповага тощо.

Процес спілкування забезпечується такими засобами, як: мова (слово), погляд, міміка, поза, манера, послання (лист, записка, фотографія), мода.

Отже, міжособове спілкування — це жива форма соціальної дійсності, яка розвивається шляхом діалектичних протиріч, що складають її. Знайти шляхи вирішення протиріч спілкування своєчасно, найбільш оптимальним і найменш болючим способом — завдання суб'єктів моральної культури, які протистоять один одному.

4. Механізми спілкування

Серед механізмів спілкування важливо виділити такі:

  • ідентифікація —— ототожнення себе з іншими і визначення своїх соціальних ролей, поглядів, норм, цінностей;
  • рефлексія —— усвідомлення того, яким сприймають мене інші люди;
  • стереотипізація —— сприймання і оцінка людей (і себе) на базі певних сталих уявлень, норм, установок;
  • каузальна атрибуція —— інтерпретація суб'єктом причин і мотивів поведінки як власної, так і інших людей;
  • атракція (тяжіння) —— виникнення привабливості, симпатії, любові, дружби між людьми;
  • емпатія —— співпереживання, проникнення в почуття іншої людини.

У комунікації між людьми важливе місце займає вміння знайти правильну позицію, належно підлаштуватися до партнера. Відомий психолог Е.Берн вважав, що в кожній особистості є три его-стани: Дитина (керується принципом насолоди, наше "Я хочу"), Дорослий (керується принципом реальності, раціональне прийняття рішення —— "Я можу") і Батько (керується принципом необхідності —— "Я повинен"). Спілкуючись, партнери обирають якусь позицію і з неї звертаються до певного его-стану партнера. Ці зв'язки Е.Берн називає трансакціями.

Наприклад: доброволець звертається до штатного працівника: "Якщо Вам не важко, будь-ласка, не дозволили би Ви мені скористатися телефоном?"

Працівник: "Це службовий телефон і я не дозволю його займати без необхідності".

Подібна взаємодія дорослих людей, як правило, завершується конфліктом.

Залежно від того, як і між ким відбувається акт спілкування, виділяють такі рівні:

  • примітивний — коли партнер розглядається як перешкода, що потребує усунення;
  • маніпулятивний — коли партнер використовується як засіб для досягнення певної мети;
  • стандартизований — справжнє ставлення ховається під "масками", які демонструють партнеру певні стандартні норми поведінки;
  • конвенційний — нормальна партнерська взаємодія випадкових (чужих) людей, коли враховуються потреби, інтереси, цінності обох сторін;
  • діловий — партнерська взаємодія, що не виходить за межі ділових стосунків, спрямована на взаємодопомогу, взаєморозуміння;
  • ігровий — взаємодія між досить близько знайомими людьми, які чуйно і щиро намагаються "грати партнера" (Станіславський), створювати оптимальну атмосферу спілкування;
  • духовний — обмін духовними цінностями, доступ до найпотаємніших переживань, мрій, "розкриття" душі перед партнером.

У реальній взаємодії партнери переходять з рівня на рівень. Важливо, щоб вони не опускалися нижче конвенційного рівня.

Комунікаційний менеджмент —— засоби і технології комплексного вирішення комунікаційних проблем, що виникають в діловій сфері, у стосунках фірм, у зв'язках з громадськістю тощо. Щоб одержати бажаний результат від комунікації, нею потрібно навчитися керувати.

Організація завжди складається щонайменше з двох осіб і в їх взаємодії виникають певні проблеми, що потребують управління. Організація працює не на себе, а для задоволення відповідних потреб клієнтів, потребує співпраці з іншими організаціями, з громадськістю. Ф.Котлер поділив контактні аудиторії, що оточують організацію на таки типи:

— доброзичливі аудиторії (спонсори, інвестори, помічники тощо);

— шукані аудиторії, в яких зацікавлена сама організація (клієнти, засоби масової інформації, прихильники і т.п.);

— небажані аудиторії, увагу яких не бажано привертати (рекет, конкуренти, податкова інспекція, правоохоронні органи).

Середовище, в якому знаходиться організація, потребує постійної уваги і копіткої роботи.

Висновки

Спілкування можна розглядати на різних рівнях. Усе залежить від того, що береться за основу. Саме тому є чимало класифікацій рівнів спілкування. Вже відомий підхід до спілкування Б. Ломова, який виокремлює такі рівні:

• макрорівень (людина спілкується з іншими людьми відповідно до традицій, звичаїв, суспільних стосунків, що склалися);

• мезарівень (спілкування відбувається в межах змістової теми);

• мікрорівень (це акт контакту: запитання — відповідь).

Кожен із перелічених рівнів може проявлятися в різних ситуаціях і в різних сферах: діловій, міжособистісній, рольовій тощо. Зокрема, одна справа, коли партнери виступають як рівноправні учасники спілкування, і зовсім інша, якщо один з них відчуває певну залежність, а особливо, якщо починає проявлятися нерівноправність у формі тиску, агресії, залякування і т. п.

Американський психотерапевт і теоретик психоаналітичного напряму Е. Берн виокремлює такі рівні спілкування, або способи структурування часу: ритуали (норми спілкування), проводження часу (розваги), ігри, близькість і діяльність. Кожен з цих рівнів має свої засоби спілкування.

Стиль спілкування має як об'єктивну, так і суб'єктивну основу. З одного боку, він залежить від моральних норм, соціокультурних, соціально-економічних і політичних чинників, усталеної системи стосунків, а з іншого, — від особистісних особливостей людини. У сфері управління на сьогодні діє кілька підходів до аналізу стилів керівництва, а звідси — і стилів спілкування, пов'язаних з певним співвідношенням суб'єктивного і об'єктивного в процесі встановлення ділових контактів.

Список використаної літератури

  1. Андреева Г. М. Социальная психология: Учебник для вузов. -М.: Изд-во МГУ, 1988. -429 с.
  2. Ануфриева Н.М. Социальная психология: Курс лекций. -К.: МАУП, 1995. -86, с.
  3. Грехнев В. С. Социально-психологический фактор в системе общественных отношений: -М.: Изд-во МГУ, 1985. -184 с.
  4. Джонсон, Дєвид. Соціальна психологія: Тренінг міжособистісного спілкування. -К.: КМ Академія, 2003. -285, с.
  5. Ділове спілкування: Підручник. -К., 1998. -122 с.
  6. Дороніна М. С.Культура спілкування ділових людей. -К.: Вид. дім "КМ Academia", 1997. -191 с.
  7. Коваль А. П. Ділове спілкування: Навч. посібник. -К.: Либідь, 1992. -280 с.
  8. Корнєв М. Н.Соціальна психологія. -К.: Б.в., 1995. -303 с.
  9. Мікелі, Дена. Як досягти успіху у спілкуванні. -К., 2000. -96 с.
  10. Омаров А. М. Управление: искусство общения. -М.: Сов. Россия, 1983. -237 с.
  11. Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: У двох книгах: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. -К.: Либідь, 2004 - Кн. 1: Соціальна психологія особистості і спілкування. -2004. -573, с.
  12. Орбан-Лембрик Л. Е.Соціальна психологія. -К.: Академвидав, 2003. -446, с.
  13. Пашко Л. Ділове спілкування як необхідний та неминучий процес пізнання особистості співрозмовників // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. -2000. -№ 3. - С. 433-440
  14. Сорокина Е. Деловая беседа как форма делового общения //Справочник кадровика. -2004. -№ 7. - С. 83-86
  15. Теоретическая и прикладная социальная психология. -М.: Мысль, 1988. -333, с.
  16. Трухін І. О. Соціальна психологія спілкування: Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -335 с.
  17. Циба В. Т. Системна соціальна психологія: Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -327 с.
  18. Шевчук С. Культура усного ділового спілкування //Секретарь-референт. -2004. -№ 9. - С. 40-4
загрузка...
Top