Сучасні психологічні теорії

№60. Сутність феноменологічної теорії (за К.Роджерсом).

№61. Психологічна зріла особистість: позиції вітчизняної психології.

№62. Розвиток мотивації в діяльності “зсув” мотиву на мету (О.М.Леонтьєв).

№63. Умови становлення і розвитку особистості у вітчизняній психології.

№86. Теорія виникнення неврозу за К.Роджерсом.

Список використаної літератури.


№60. Сутність феноменологічної теорії (за К.Роджерсом)

Карл Роджерс (1961 р.), є найбільш відомим прихильником феноменологічного напрямку. Його аналіз заснований на "Я-теорії" особистості. Роджерс вважав, що суспільство змушує індивіда діяти відповідно до соціально визначених стандартів, обмежуючи волю її дій певними зразками. Це веде до протиріччя між внутрішнім (істинним) "Я" індивіда і проявами "Я" у відносинах з іншими людьми. Згідно теорії Роджерса, впевненість у тому, що істинне "Я" індивіда відкинуто іншими, "тримає людей замкнутими у своїй самотності". Аналіз самотності, представлений Роджерсом, випливає з його клінічної практики, тобто роботи з пацієнтами. Роджерс розглядає самотність як прояв слабкої пристосовності особистості, причина якого знаходиться всередині індивіда, у феноменологічних невідповідностях уявлень індивіда про власне "Я". На відміну від прихильників психодинамічних теорій Роджерс не дуже довіряє раннім дитячим впливам на формування особистості. Відповідно до його концепції, зміст досвіду самотності особистість набуває під впливом різних життєвих чинників.

У феноменологічній теорії К. Роджерса центральне місце займає поняття "Я-концепція", під яким розуміється організований, послідовний концептуальний гештальт, складений зі сприймань властивостей "Я", сприймань взаємовідносин "Я" з іншими людьми і з різними аспектами життя, а також цінностей, пов'язаних із цими сприйняттями.

Особливу увагу К. Роджерс приділяє тому, як оцінка індивіда іншими людьми впливає на розвиток позитивної або негативної Я-концепції. В якості умов, важливих для розвитку Я-концепції, виділяються потреба в позитивній увазі, умови цінності і безумовне прийняття.

Потреба в позитивній увазі полягає в необхідності бути любимим і прийнятим іншими. Якщо діти, відчуваючи потребу в любові й схваленні, діють проти власних інтересів, це може приводити їх до уявлення про себе, як про створених для того, щоб задовольняти інших людей. У тому випадку, якщо дитина завжди відчуває себе прийнятою, навіть якщо якісь дії їй забороняються, вона не відчуває спонукання відторгати від себе непривабливі частини свого "Я".

Поведінку або відношення, яке заперечує деякий аспект "Я", К. Роджерс називає умовою цінності. Умова цінності означає, що діти отримують заохочення й любов батьків за поведінку, якої від них чекають. Умова цінності спричиняє шкоду розвитку особистості дитини, її уявленням про себе, оскільки дитина починає оцінювати себе тільки з точки зору тих дій, думок, почуттів, які отримують схвалення і підтримку оточуючих, тобто орієнтується на чужі стандарти, а не на свої власні.

Основою розвитку особистості, здатної до актуалізації, К. Роджерс вважає безумовне прийняття, яке передбачає, що людину приймають і поважають за те, яка вона є, без будь-яких застережень. При цьому батьки можуть виражати дитині своє несхвалення за певні вчинки на фоні загальної любові й поваги до її почуттів. За таких умов виховання у дитини виникає безумовне прийняття себе, що дозволяє розвивати свої власні цінності і будувати поведінку відповідно до своїх реальних переживань, незалежно від оцінок інших.

№61. Психологічна зріла особистість: позиції вітчизняної психології

Формування умов психологічної зрілості є важливим завданням психічного розвитку у молоді Реалізація цієї стратегічної задачі залежить не тільки і не стільки від „зовнішніх" обставин життя (соціальної ситуації розвитку), але, головним чином, від „внутрішньої", суб'єктивної, прихованої від очей роботи особистості з перетворення себе в суб'єкти власного розвитку та свого життя в цілому. Уявлення особистості про психологічну зрілість, таким чином, мають значення цілі та орієнтири розвитку і в багато чому визначають його напрям, темп та ефективність.

Значний доробок в аналіз психологічних проблем особистісної зрілості внесли Б.Г.Ананьєв, М.І.Алексєєва, М.Й.Боришевський, О.Г.Мороз, С.Д.Максименко, К.М.Муздибаєв, О.В.Киричук, А.О.Реан, В.А.Семіченко, Д.І.Фельдштейн, та ін; визначення понять “особистісна зрілість”, “ціннісні орієнтації особистості” розглядали Б.Г.Ананьєв, О.М.Леонтьєв, В.В.Рибалка, К.Роджерс, Г.Олпорт, В.А.Ядов та ін.; вікову динаміку ціннісних орієнтацій – Л.І.Божович, І.В.Дубровіна, І.С.Кон, Г.С.Костюк та ін; вивченню проблеми особистісної і соціальної відповідальності присв’ячені праці К.М.Муздибаєва, Г.Є.Пригіна, В.І.Слободчикова та ін; співвідношенню ціннісних орієнтацій і реальної поведінки особистості – М.І.Бобнєва, О.М.Зотова, ціннісних орієнтацій як прояву процесу соціалізації – Г.О.Балл і Є.А.Подольська, Ю.О.Приходько, В.О.Соловієнко та інші автори.

Особливе місце у розв’язанні проблеми особистісної зрілості належить працям М.Й.Боришевського, Л.Ф.Бурлачука, О.В.Киричука, Г.С.Костюка, І.С.Кона, В.В.Сафіна й іншим авторам. Так, зокрема, І.С.Кон, В.В.Сафін розглядають формування особистісної зрілості як один із найважливіших показників самовизначення особистості. Вступаючи у світ дорослих відносин, старшокласники засвоюють загальнолюдські духовні цінності, виробляють своє ставлення до них, формують свій погляд та свої переконання. Цей вік сприятливий для розвитку відповідальності, самостійності, здатності до активної участі в житті суспільства і свого особистого життя, до конструктивного вирішення різних проблем самовизначення. Наскільки буде вибраний правильний напрямок у розвитку і становленні особистісної зрілості, залежатиме усвідомлення себе як “Я”, яке характеризується здатністю самостійно і свідомо ставити перед собою мету своєї діяльності, передбачати її результати. Остання розглядається нами як єдиний процес мотивації і цілепокладання. У юнацькому віці прагнення до утвердження свого “Я” являє собою комплекс потребнісно-мотиваційних ціннісно-смислових і інтегративних утворень, що є найважливішим показником функціонування суб’єктивності, посилення ролі “внутрішніх умов” (С.Л.Рубінштейн).

Становлення особистісної зрілості є тривалим, складним і динамічним процесом, що характеризується своїми особливостями на кожному віковому етапі. Особливо значущим у становленні особистісної зрілості є період ранньої юності, оскільки в цьому віці накопичуються психологічні резерви, що підводять самосвідомість до найважливішої її генетичної форми в період дорослості. У зв’язку з цим актуальним є дослідження проблеми становлення особистісної зрілості старшокласників та виявлення факторів впливу на цей процес, який грунтується на функціонуванні рефлексивних механізмів, виступає провідним фактором актуалізації тенденцій самовизначення як вікової характеристики внутрішнього світу юнаків.

№62. Розвиток мотивації в діяльності “зсув” мотиву на мету (О.М.Леонтьєв)

Без поняття мотиву неможливо уявити собі функціонування інших «складових» людської діяльності. Основними такими «складовими» є дії. Дія є процес, підпорядкований уявленню про той результат, який повинен бути досягнутий, тобто свідомій меті.

Мета може розподілятися на ряд проміжних, окремих цілей, досягненню яких підпорядковані окремі дії. На достатньо високих ступенях розвитку діяльності роль загальної мети виконує мотив, який усвідомлюється, а не є прихованою спонукою, і тоді кажуть про «зсув мотиву на мету», про їх збіг. Проілюструємо це простим прикладом, пов’язаним з учінням: можна ставити перед собою мету навчитися чогось, щоб отримати оцінку (мотив), а можна вчитися, щоб уміти щось робити, оволодіти знаннями (збіг мотиву і мети).

Потреба, що набула спонукальної сили, яка спрямовує діяльність, стає її мотивом. Як писав О.М. Леонтьєв, „діяльності без мотиву не буває; „немотивована” діяльність - це діяльність, яка не без мотиву, а діяльність з суб’єктивно і об’єктивно прихованим мотивом”.

Щоб активність набула характеру діяльності незалежно від її спрямованості, перед людиною повинна стояти ціль. Тільки в цьому випадку можна вести мову про цілеспрямовану діяльність. Процес цілеутворення може мати різні часові інтервали, завершуючись постановкою загальної цілі у вигляді деякого образу майбутнього результату (продукту) діяльності. Проте на шляху до досягнення цієї загальної цілі суб’єкт може ставити більш конкретні (часткові) цілі, порівнюючи їх із загальною ціллю.

Детермінантою вибору цілі є таке важливе особистісне утворення, як рівень домагань. Значно завищений рівень домагань, неадекватна самооцінка особистості часто призводять до того, що суб’єкт ставить перед собою (з точки зору своїх здібностей і об’єктивних умов) реально недосяжні цілі. Крах у досягненні цих цілей може викликати у суб’єкта стан фрустрації, загострити стан психічної напруги, є причиною розвитку конфліктних стосунків з навколишніми і провокувати агресивні (протиправні) форми поведінки.

Серйозні порушення процесів цілеутворення, як правило, свідчать про психічну незрілість людини, її інфантильність, легковажність і навіть про можливі розлади і порушення її психіки.

№63. Умови становлення і розвитку особистості у вітчизняній психології

Відомий психолог-марксист С.Л. Рубінштейн (1889-1960) розглядав особистість у контексті розроблюваних ним принципів детермінізму та єдності свідомості й діяльності. На його думку, особистість у з'ясуванні психічних процесів постає як взаємопов'язана сукупність внутрішніх умов, через які заломлюються усі зовнішні діяння. До цих внутрішніх умов належать і психічні явища - психічні властивості та стани особистості.

Історично особистість зумовлена еволюцією живих істот, історією становлення людства та особистою історією розвитку людини. Тому в структурі особистості можна виявляти компоненти різного рівня узагальнення й стійкості, які змінюються різними темпами.

Звертаючись до проблеми особистості, Мерлін спеціально підкреслював, що «структуру особистості не можна характеризувати як систему, котра складається з різних груп психічних властивостей: темпераменту, характеру, здібностей і спрямованості. Одні з них (властивості темпераменту) взагалі не є властивостями особистості; інші ж (характер, здібності та спрямованість) являють собою не різні «підсистеми», а різні функції тих самих властивостей особистості».

Видатний російський психолог О.М. Леонтьев (1903-1979) визначав особистість як цілісне утворення, яке є відносно пізнім продуктом суспільно-історичного й онтогенетичного розвитку людини. Вона є результатом інтеграції процесів, що здійснюють життєві відношення суб'єкта до об'єктивної дійсності. Ці відношення є схожими за своєю побудовою і передбачають свідоме їх регулювання, тобто наявність свідомості, а на певних етапах - і самосвідомості суб'єкта.

Відомий російський психолог Б.Г. Ананьев (1907-1972) вважав, що особистість - це суспільний індивід, об'єкт і суб'єкт історичного процесу. Важливо вивчати зв'язок між інтеріндивідуальною структурою того соціальною цілого, до якого належить особистість, та інтраіндивідуальною структурою самої особистості. Саме різноманітність зв'язків із суспільством визначає інтраіндивідуальну структуру особистості, організацію особистісних властивостей та її внутрішній світ. І навпаки, стійкі комплекси особистісних властивостей регулюють обсяг і міру соціальних контактів особистості, впливають на створення нею власного середовища розвитку.

Видатний український психолог Г.С. Костюк (1899-1982) зробив значний внесок у психологічну теорію особистості. За його концепцією, індивід стає суспільною істотою, особистістю в міру того, як у нього формуються свідомість і самосвідомість, утворюється система психічних властивостей, здатність брати участь у житті суспільства, виконувати соціальні функції.

Об'єктивна соціальна сутність особистості завжди реалізується суб'єктивними психічними засобами. Одночасно соціальне, яке зумовлює психічне в людини, визначає її соціальні відносини з іншими людьми.

Я.І. Цурковський (1904-1995) розробив теорію дослідження діяльності людини в нестандартних життєвих обставинах, а також вивчав процеси психічного контролю та самоконтролю експериментальним методом. Результатом цієї наукової праці стала теорія психічної контрольності.

Учений створював цю теорію, виходячи із посилання, що мінливі і стресогенні обставини життєдіяльності ставлять людину в межові ситуації різного ступеня складності. Він дійшов висновку, що для відвернення руйнівних впливів (зовнішніх і внутрішніх: фізіологічних, емоційних, логічних) повинен існувати інтегруючий психічний механізм саморегуляції людського організму для збереження психічної цілісності індивіда. Цей механізм психічної саморегуляції Я.І. Цурковський назвав психічною контрольністю.

№86. Теорія виникнення неврозу за К.Роджерсом

У своїй теорії особистості Роджерс розробив систему понять, що дозволяє людям створювати й змінювати свої уявлення про себе, своїх близьких. На основі цієї теорії розроблялася терапія, що допомагає людині змінити себе й свої відносини з навколишніми. Як і для інших представників гуманістичної психології, ідея цінності й унікальності людської особистості є центральною для Рождерса. Він уважав, що той досвід, що здобуває людина протягом життя і який він називає "феноменальним полем", унікальний і індивідуальний. Цей з, створюваний людиною, може збігатися або не збігатися з реальною дійсністю, тому що не всі предмети в оточенні людини усвідомлюються ім. Ступінь тотожності цього поля реальної дійсності Роджерс називав конгруентністю. При високому ступені конгруентності те, що людина повідомляє іншим, те, що відбувається навколо, і те, що він усвідомлює більш-менш збігаються між собою. Порушення конгруентності приводить до того, що людина або не усвідомлює реальності, або не висловлює те, що він реально хоче зробити або про що він думає. Це приводить до росту напруженості, тривожності й в остаточному підсумку - до невротизації особистості.

Невротизації сприяє й відхід від своєї індивідуальності, відмова від самоактуалізації, що Роджерс, як і Маслоу, уважав однієї з найважливіших потреб особистості. Розвиваючи основи своєї терапії, учений з'єднав у ній ідею конгруентності із самоактуалізацією, тому що їхнє порушення веде до неврозу й відхилень у розвитку особистості.

Говорячи про структуру "Я", Роджерс дійшов висновку про те, що внутрішня сутність людини, його Самость виражається в самооцінці, що є відбиттям щирої суті даної особистості, його "Я". У маленьких дітей ця самооцінка несвідома і являє собою скоріше самовідчуття, а не самооцінку. Проте вже в ранньому віці вона керує поводженням людини, допомагаючи зрозуміти й відібрати з навколишні те, що властиво саме даному індивідові, - інтереси, професію, спілкування з певними людьми й т.д. У більше пізньому віці діти починають усвідомлювати себе, свої прагнення й здатності й будувати своє життя вже відповідно до усвідомлюваної оцінки себе. У тому випадку, якщо поводження вибудовується саме виходячи із самооцінки, воно виражає щиру суть особистості, його здатності й уміння, а тому приносить найбільший успіх людині. Результати діяльності приносять людині задоволення, підвищують його статус в очах інших, такому людині не треба витісняти свій досвід у несвідоме, тому що його думка про самого себе, думка про нього інших і його реальна Сутність відповідають один одному, створюють повну конгруентність.


Список використаної літератури

1. Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности. - М.: Наука, 1980.

2. Асмолов А.Г. Личность как предмет психологического исследования. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984.

3. Асмолов А.Г. Психология личности. Принципы общепсихологического анализа. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984.

4. Бойко В.В., Ковалев А.Г., Парфенов В.Н. Социально-психологический климат коллектива и личность. - М.: Мысль, 1983.

5. Загальна психологія: Підруч. для студ. вищ. навч. закладів / За заг. ред. акад. С.Д. Максименка. - К.: Форум, 2000.

6. Загальна психологія: Навч. посіб. / О.В.Скрипченко, Л.В.Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. - К.: А.Г.Н., 2002.

7. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М., Политиздат, 1975.

8. Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі: У 2 т. - К.: Форум, 2002.

загрузка...
Top