Специфіка дитячої агресивності і способи її корекції зусиллями спеціаліста та батьками

Вступ.

1. Агресивні тенденції в дитячій поведінці.

2. Концепції та форми дитячої агресії.

3. Напрями корекційної роботи.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Перебудова нашого суспільства, пов'язана з переходом до ринкових відносин, привела не лише до економічних та політичних змін, а й до зміни моральних норм поведінки людей і, особливо, молоді. Шкільні психологи, педагоги, батьки відзначають, що у дітей та підлітків зростає асоціальна спрямованість. Вони стали більш вразливими і водночас агресивними. При цьому агресивні тенденції у поведінці спостерігаються навіть у дітей молодшого шкільного віку.

Дитинство в психологічній науці визначають як основу в формуванні людської особистості, коли своєчасне створення належних умов, правильна організація життя та виховання будуть запорукою повноцінного розвитку здорової від народження дитини. Підтримка і всебічний розвиток якостей, специфічних для дошкільного віку, надзвичайно важливі, оскільки унікальні умови більше не повторяться, і набуте в цей період буде важко або й неможливо надолужити. Любов до дитини, її визнання та безумовне прийняття, тобто задоволення базової людської потреби, є необхідною умовою комфортного самопочуття дитини, формування її активності та самостійності.

Різні автори по-різному визначають агресію та агресивність: як вроджену реакцію людини для захисту території, котру вона займає (К. Лоренц, А. Андрі), як намагання панувати (Моррісон), як реакцію на ворожу навколишню дійсність (К. Хорні, Е. Фромм). Дуже поширені теорії, що пов'язують агресію і фрустрацію (Дж. Доллард, Л. Берковітц).

Аналіз досліджень згаданих зарубіжних фахівців та вітчизняних (Н. В. Алікіної, В. Рахмаштаєвої, Н. Д. Левітова, О. Б. Бовть, О. В. Степанова, І. Фурманова) показує, що людська агресивність належить до класу явищ, які можна вивчити спільними зусиллями цілого ряду наукових дисциплін.

1. Агресивні тенденції в дитячій поведінці

Індивідуальна історія розвитку кожного починається серед найдорожчих людей, у сім'ї. «Кожна людина — завжди чиясь дитина» — говорив великий Бомарше. Різноманітні впливи, яких зазнає дитина від членів сім'ї — людей різного віку, статі, звичок, повсякденно позначаються на формуванні її почуттів, уявлень та поведінкових вчинків, виховання відбувається щомиті, постійно — вчинками, інтонацією, словами, жестами і, навіть, мовчанням. Модель сімейних стосунків, у яких проживає дитина, серйозно впливає на формування її важливих моральних якостей, рис характеру, індивідуальних способів поведінки, інтересів і стає першоосновою «яскравого, неповторного» життя і діяльності.

Важливо зазначити, що виховний процес є спільною діяльністю дорослого і дитини, а сім'я — унікальним суспільним осередком, де за умови оптимального поєднання турботи і любові, розумної вимогливості і послідовності можливий найбільш гармонійний розвиток дитини. Визнання та підтримка дитини, допомога в її справах, доброзичливість в оцінюванні намірів та вчинків створюють позитивний емоційний фон, що сприяє повному розкриттю її внутрішніх потенційних можливостей.

Дорослим необхідно пам'ятати, що виховання дитини, її соціалізація дуже тісно пов'язані з проблемами сформованості відповідних якостей самих батьків. Для того щоб розвивати в дитини інтерес до навколишнього світу, формувати ініціативу, відповідні моральні цінності та самостійну поведінку, старшим необхідно бути прикладом для наслідування і дотримуватися принципів, які вони поширюють на дитину. Адже тільки безумовна позитивна увага батьків до дитини, не опосередкована дитячими вчинками, зможе забезпечувати повноцінний розвиток особистості.

Досліджуючи причини проблемної дитячої поведінки, спеціалісти виділяють агресивну направленість не тільки в діях, а й у словах, коли словом можна образити, принизити, висміяти. Вербальної агресії (вираження негативних почуттів через крики, погрози, сварки, образи, наговори) діти навчаються в дошкільному віці. Іноді від маленького, симпатичного хлопчика можна почути грубі слова: «зараз як дам!», «уб'ю!» тощо. Ці погрози можуть здаватися смішними в устах дітей трьох-шести років, але за ними стоїть реальна ненависть, яку відчуває маленька людина, і виникає вона не з нічого, а в результаті образи, почуття неприязні. У таких конфліктних ситуаціях діти набувають досвіду нагнітання напруженості та її розрядки через направлену зовнішньо агресію. Часто повторюючись, така форма поведінки стає звичною, коли дитина вже не може обійтись без лайки і у всьому поганому, що сталося, починає звинувачувати навколишніх, погрожуючи їм усіма можливими способами. Агресивність дитини може виражатися не тільки словами, а й відповідними інтонаціями — погрозливий тон, наприклад, така ж ознака агресивного настрою, негативного ставлення до людини, як і образливі фрази. Однак можна спостерігати, що часто діти безпричинно повторюють за іншими грубі слова, інтонації, дії[4, c. 18-19].

Дорослі по-різному реагують на вербальну агресію малюків, на їхні погані слова: іноді самі ж починають кричати, сварити, обзивати дітей, тобто проявляти агресію, відповідати лайкою на лайку. Однак, «виховуючи культуру слова» таким чином, батьки можуть отримати зворотний ефект — у дитини остаточно сформується впевненість у правильності та дієвості саме подібної форми вираження себе та свого ставлення до оточення. Інші дорослі роблять вигляд, що не чують образливих фраз у розмові дитини і сподіваються, що якщо не акцентувати на цьому уваги, то погані слова та вирази швидше забудуться. У сім'ях, де практикують жорсткий батьківський контроль за дитиною, часто карають її за участь у бійках, сварять за грубі слова, вимагають неухильного шанобливого ставлення до дорослих, дитячі агресивні тенденції цілком можуть трансформуватись у ненависть до всього живого. Спочатку це починається із виривання трави, безжального затоптування квітів, понівечення і ламання гілок дерев. І якщо своєчасно не звернути уваги на ці форми поведінки хлопчиків та дівчаток, вони можуть перерости в щось більше — бажання завдавати болю та страждань тим, хто не в змозі постояти за себе сам. Насамперед до таких належать тварини. Жорстоке поводження дитини з «братами нашими меншими» найчастіше є своєрідною формою заміщення інших видів агресії.

У психологічній практиці, аналізуючи випадки дитячої «проблемності», «агресивності», «впертості», важко пригадати хоча б одну родину, яка, вирішуючи проблеми виховання, не застосовувала б фізичних покарань. Тут не йдеться про жорстоке поводження та фізичні тортури, але горезвісний куток та плескач по сідницях — явища, достатньо широко поширені. Мами, тата, бабусі, дідусі використовують їх як дисциплінуючі методи, засоби примушення дитини робити те, що «належить». Наслідуючи дорослих, діти також звертаються до насилля як до способу досягнення власної мети. Та тільки тепер їх застосовують до молодших та слабших і, якщо дівчинка або хлопчик впевнюються в дієвості таких прийомів, то починають використовувати їх дедалі частіше.

Дорослим необхідно пам'ятати, що найбільшою повагою користуються ті батьки, стосунки з якими діти оцінюють як дружні, рівноправні. Виховання, яке базується на покаранні, не може вважатися справедливим. Щоб встановити порядок та підтримувати доцільну дисципліну, зовсім не обов'язково карати, адже є інші ефективні методи впливу. Слід пам'ятати, що фізичні методи покарання принижують дитину, травмують її психіку, негативно впливають на самооцінку та провокують бажання помститися. Страх, біль, які пригнічують дитину емоційно, заважають зрозуміти власну поведінку та зробити правильні висновки на майбутнє. Дитина стає лякливою, захищає себе, намагаючись уникнути покарання, починає брехати[1, c. 18-19].

Продовжуючи тему дитячого сприйняття агресивності, необхідно згадати масове розповсюдження відео- і ТВ-програм із сюжетами жахів та насилля, глядачами яких часто стають дошкільники. Переживання, які виникають навіть при пасивному спостеріганні насильства та агресії на екрані і в реальному житті, тільки посилюють збудження агресивних тенденцій, а не викликають ефекту катарсису. Ця думка ґрунтується на тому, що особливо діти мають високу здатність до наслідування. Численні спостереження спеціалістів стверджують, що глядачі з високим рівнем агресивності більше цікавляться відео-насильствами, а малоагресивні поверхово переглядають такі фільми, не зосереджуючись на сценах насильства у відповідь.

Крім того, діти, яких часто карають у сім'ї, взагалі більше дивляться телепередачі й улюбленими називають ті програми, у яких переважають стрілянина, погоні, бійки, кров, монстри, вампіри, а улюбленими героями обирають телеперсонажів, у яких основні риси в поведінці — ворожість і агресивність[5, c. 25].

2. Концепції та форми дитячої агресії

Якщо проаналізувати всю різноманітність західних концепцій, можна виділити три найбільш значущі.

Перша включає теорії, в яких агресивність трактується як вроджений інстинкт індивіда (3. Фрейд). Друга описує агресію як поведінкову реакцію на фрустрацію. Згідно з Дж. Доллардом, агресія — це захоплення, що автоматично виникає в організмі людини, а реакція на фрустрацію — спроба перебороти перешкоди на шляху до задоволення потреб, досягнення емоційної рівноваги. Третю концепцію становить теорія соціального научіння. Агресія тут — засвоєння поведінки у процесі соціалізації через спостереження відповідного способу дій (А. Басе, Мак Доугел). На сьогоднішній день ця теорія є однією з ефективних у передбаченні агресивної поведінки.

Якими б не були погляди на це поняття, бачимо, що під агресивністю можна розуміти властивість особистості, що характеризується деструктивними тенденціями у суб'єкт-суб'єктних стосунках. Деструктивний компонент людської активності необхідний у діяльності, оскільки потреба індивідуального розвитку неминуче формує в людях здатність до усунення перешкод, подолання того, що протидіє цьому процесу.

Науково обґрунтованими і цікавими для батьків, педагогів і психологів є характеристики видів агресивних реакцій, які виділили А. Басе і А. Дарки:

1. Фізична агресія — використання фізичної сили проти іншої людини.

2. Непряма агресія спрямована через іншу людину або групу людей.

3. Роздратованість — схильність до прояву негативних почуттів при найменшому збудженні (запальність, грубість).

4. Негативізм — опозиційна манера в поведінці від пасивного опору до активної боротьби проти встановлених звичаїв і законів.

5. Образа — заздрість і ненависть до оточуючих за справжні і вигадані дії.

6. Вербальна агресія — вираження негативних почуттів як через форму (крик, вереск), так і через словесні відповіді (погрози).

Існує кілька моделей поведінки, за допомогою яких можна схарактеризувати дитячу агресивність. Проте всі форми агресивності мають одну спільну рису: вони викликані спробами контролювати ситуацію, впливати на неї з метою вдосконалення або себе, або свого оточення, включаючи близьких людей. Реакція у вигляді агресивної поведінки приводиться в дію вродженими і набутими механізмами, деякою внутрішньою мотивуючою силою (Г. Парене)[5, c. 26-27].

Двома основними формами агресії, з якими доводиться стикатися батькам, вихователям, практичним психологам, виступають:

1) недеструктивна агресія, тобто стійка неворожа самозахисна поведінка, спрямована часто на досягнення поставленої мети. Дослідження Г. Паренса свідчать, що ця агресія викликана часто вродженими механізмами, які служать для адаптації в середовищі, задоволення бажань і досягнення мети. Ці механізми функціонують, хоч і досить примітивно, з моменту народження;

2) ворожа деструктивність, тобто злостива, неприємна поведінка, що завдає болю оточуючим. Ненависть, розлюченість, бажання помсти теж можуть бути формою захисту, однак породжують багато особистісних проблем і примушують страждати - оточуючих. Ворожа деструктивність, на відміну від недеструктивної агресивності, зокрема, не виявляється відразу після народження. Вона викликається і активізується частіше в результаті сильних неприємних переживань (надмірний біль, дистрес).

Недеструктивна форма агресивної поведінки виявляється в дітей уже з перших місяців життя. Дитина поводиться агресивно, щоб самоствердитись, перемогти в певній ситуації та удосконалити свій досвід. Цей тип агресивності є важливим умотивуванням для розвитку пізнання і здібності покластися на себе. Він спонукає до необхідної конкуренції, яка нерідко на ранніх етапах ще не є ворожою деструктивністю. Така поведінка служить для захисту потреб, власності, прав і тісно пов'язана із задоволенням особистих бажань, досягненням мети. Прояви цього виду агресії звичні для здорової адаптації до середовища.

Нестерпні біль і дистрес змінюють ворожу не-деструктивну агресивність на протилежну, що викликається бажанням усунення болю. Тобто виникає тип агресії, який набуває рис деякого ендогенного бажання завдати шкоди або знищити щось у своєму оточенні, що відчувається як джерело надмірного незадоволення. Таким чином, деструктивна ворожість, як і інші форми агресивності, викликається спробами утвердитись і контролювати життєві ситуації.

Отже, перший тип агресивності бажаний для виживання і досягнення успіху. Другий, незважаючи на ряд негативних якостей, часом теж може бути необхідний для адаптації та виживання. І тому перед батьками стоїть завдання — навчитися розбиратись у психологічних властивостях дитячої поведінки, підтримувати здорову наполегливість, зусилля в досягненні мети, концентрувати енергію дитини для отримання бажаного результату; або, навпаки, допомагати звільнитися від непотрібної ворожості до інших та до самої себе. Ця допомога необхідна, якщо ми хочемо, щоб діти не ускладнювали своє життя внутрішніми конфліктами, почуттям вини і сорому, щоб вони поважали себе й інших, могли нести свою міру відповідальності, будували доброзичливі стосунки з оточуючими і отримували задоволення від життя.

Не можна залишати поза увагою і ситуативні фактори, на які вказував І. Фурманов і які теж певною мірою впливають на виникнення агресії в дітей:

Оцінка іншими людьми. Було встановлено, що присутність інших людей вже сама по собі може або посилювати, або гальмувати агресію.

Навмисність агресії. Існує точка зору, що для початку агресії нерідко буває достатньо знати, що інша людина має ворожі наміри, хоча безпосереднього акту агресії не було.

Сприйняття агресії. Поширення відео- і телепрограм із сюжетами насильства і захоплення ними дітей викликають гостру критику педагогів, які вважають, що такі сцени на екрані і фільми жахів роблять дитину більш агресивною і жорстокою.

Бажання помсти. Як уже зазначалося, часто агресія, особливо в дитячому віці, може виникнути як відповідна реакція на поведінку оточуючих, тобто як акт помсти за щось[6, c. 132-135].

3. Напрями корекційної роботи

Корекційну роботу з агресивними дітьми доцільно проводити в чотирьох напрямах.

1. Навчати дітей соціально прийнятних способів вираження гніву (вчити дітей прямо заявляти про свої почуття та виражати гнів у формі гри — переносячи його на гумові та м'які іграшки, подушки, «скляночки для крику» тощо).

Ця техніка особливо корисна для роботи з несміливими, не впевненими в собі дітьми, але її не можна рекомендувати для тих, хто працюють з дітьми холеричного типу активності.

Для зниження емоційної напруженості рекомендується залучати дітей до роботи з податливими матеріалами: глиною, пластиліном — тістом. Зазвичай, у такій роботі дитина відповідно демонструє накопичену енергію: ліпить або розминає, стукає по глині кулачком, відриває шматочки від виліпленої фігурки.

2. Навчати дітей прийомів саморегуляції, вміння володіти собою за різних ситуацій, для них корисними будуть будь-які релаксаційні та психогімнастичні вправи, зважаючи на м'язову напругу й зажими в ділянці кисті рук та обличчя. Наприклад, піднімаючи та кидаючи «тяжку штангу», дитина зменшує напруженість, відволікається та відпочиває. Одним із прийомів самоконтролю є стискання в кишені «чарівного камінчика» чи іншого талісмана, який попередить агресивні бажання. Можна рекомендувати дитині дуже простий спосіб довести свою силу: стиснути долонями лікті і притиснути руки до грудей — поза витриманої людини.

3. Для виходу з конфліктних ситуацій агресивних дітей необхідно навчати різних комунікативних умінь: вітання і прощання, звертання, прохання про підтримку, послугу, допомогу, надання допомоги, вдячності, відмови. Дуже важливо проводити спеціальну роботу, спрямовану на розвиток компетентності у спілкуванні дітей з агресивними проявами. Розвиваючи компетентність у спілкуванні дітей з агресивними проявами, необхідно навчити їх слухати інших, співпрацювати, говорити перед іншими, керувати та підкорятися.

4. Обговорюючи агресивні вчинки, необхідно запитувати, що відчуває дитина, як і коли вона співпереживає та співчуває іншим, як реально може допомогти ровесникові. Аналізуючи поведінку казкових персонажів, через довірливу розмову в колі дітей, через сюжетно-рольові ігри, дорослий має змогу формувати довіру до людей, емпатійні почуття[2, c. 40-42].

Для термінового конструктивного впливу в конфліктних ситуаціях рекомендуємо дорослим такі правила взаємодії з дитиною.

1. Спокійне ставлення у разі не значної агресії:

— повністю ігнорувати агресивні реакції дитини;

— виразити своє розуміння дитячих почуттів («звичайно, тобі прикро...»);

— запропонувати дитині щось зробити, попросити про допомогу, тобто переключити її увагу на інше («допоможи...», «подай...», «потримай...»);

— позитивно пояснити поведінку («ти сердитий, тому що втомився...»).

2. Дитина відреаговує свій гнів у дозволених межах і заспокоюється.

Доречно після цього проаналізувати її поведінку разом, важливо обговорити конкретні факти, які відбулися «тут і тепер», які слова говорила та що робила дитина. Необхідно акцентувати увагу на вчинку, а не на особистості, не обзивати її, не оцінювати та не нагадувати минулих проступків, тому що критичні зауваження посилять дитячу образу. Замість поширеного, але неефективного «читання моралі» краще вказати дитині на негативні наслідки її поведінки та можливі напрями конструктивного вирішення конфліктної ситуації.

Для зниження дитячої агресивності необхідно встановити зворотний зв'язок, використовуючи такі прийоми:

— визнання факту агресії («ти поводишся агресивно»);

— розкриття мотивів агресивної поведінки («ти демонструєш силу»);

— називання особистого почуття, обумовленого негативною поведінкою дитини («я хвилююсь, коли ти б'єш...»);

— нагадування правил («ми ж з тобою домовились...»).

3. Контроль за своїми негативними емоціями (роздратуванням, гнівом, злістю, страхом та безпорадністю), які виникають у ситуації взаємодії з агресивними дітьми. Важливо ще раз нагадати типові помилкові дії дорослих, які посилюють емоційну напруженість:

— підвищення голосу та зміна тону на погрозливий;

— демонстрування влади («буде так, як скажу», «хто тут старший?»);

— агресивні поза і жести: розмова «крізь зуби», перехрещені руки, стиснені щелепи;

— негативна оцінка особистості дитини, її родичів та друзів;

— використання фізичної сили;

— втягування в конфлікт сторонніх людей;

— порівняння дитини з ровесниками не на її користь;

— накази, вимоги, тиск, висміювання та передражнювання.

Деякі з цих дій, що можуть призупинити конфліктну ситуацію тимчасово, не вирішують проблеми, але мають серйозний негативний вплив на становлення дитячої особистості.

Часто буває так, що в нашій традиційній школі обділені професійною педагогічною турботою саме ті діти, які в першу чергу її потребують. Це, як правило, агресивні діти, які стикаються з постійними проявами неповаги до себе в сім'ї, брутальністю, тобто діти із складною долею, педагогічно занедбані, нерідко фізично та розумово відсталі. Найчастіше тільки вчитель може допомогти «важкій» дитині, спробувати припинити або загальмувати формування та закріплення негативних тенденцій у поведінці. І самим «важким» дітям насамперед потрібні найбільша увага, турбота про їх емоційне здоров'я і психолого-педагогічна допомога, спрямована на усунення або зменшення негативних рис.

Практика і досвід багатьох досвідчених учителів засвічують, що проста констатація вад характеру, що формується («ти жорстокий, стань чуйним», «ти брутальний, будь ввічливим» тощо), як правило, не дає бажаних результатів. Тому виховання дитини молодшого шкільного віку неодмінно має поєднуватися із вивченням особистості та умов її життя. Оскільки ж ефективність останнього значною мірою зумовлена впливом соціального оточення, вивчення особистості повинно супроводжуватися діяльністю педагога з оздоровлення (корекції) впливу цього середовища (сім'ї, груп неформального спілкування, ставлення до дитини в класі тощо).

В.О. Сухомлинський [8, с 14-15] не раз наголошував, що не можна виставляти недоліки, сподіваючись, що дитина зможе критично оцінити свою поведінку та змінити її. Цей шлях вражає самолюбство, почуття власної гідності, гордість дитини. Сухомлинський був переконаний, що безліч шкільних конфліктів, які часто закінчуються великою бідою, трапляються від невміння вчителя розмовляти з учнями.

Ось чому, працюючи з агресивними дітьми молодшого шкільного віку, вчитель має використовувати такі засоби психологічного впливу на дитину, які не викликали б у неї реакцію внутрішнього опору на його дії. Так, учитель може дібрати чимало вправ і завдань, які можна використовувати як на уроці, так і в позаурочний час, зокрема на так званих виховних або класних годинах. Крім того, на основі вправ і завдань він може розробити психолого-педагогічний тренінг і проводити його або з групою найбільш агресивних дітей, або з усім класом. Це сприятиме і загальному вихованню, і корекції агресивної поведінки дітей (у яких вона вже помітна), і профілактиці агресивних та інших негативних проявів у поведінці дітей, які вважаються «нормослухняними» та дисциплінованими.

Для того, щоб учителю легше було спланувати роботу тренінгової групи, ми розділили типи можливих вправ на декілька груп:

1. Бесіди.

2. Рольове програвання ситуацій.

3. «Самовиховання».

4. Етюди.

5. Пантоміма.

6. Образотворча діяльність.

7. Фізичні вправи.

Такий розподіл досить умовний: наприклад, при рольовому програванні ситуацій можна використовувати пантоміму, під час образотворчої діяльності — бесіди і т.ін. Немає сумнівів у тому, що кожний учитель творчо підійде до цієї справи[9, c. 124-125].

Висновки

Агресивний досвід засвоюється дитиною та урізноманітнюється через безпосередню участь у ситуаціях прояву агресії та пасивне спостереження за нею. У роботі з цією категорією дітей тактику психолого-педагогічного впливу потрібно вибудовувати залежно від походження агресивної поведінки. В одному випадку необхідно ігнорувати агресивну тенденцію і зовсім не фіксувати на ній уваги; у другому — включати агресивні дії в контекст гри, надаючи їм соціально прийнятного змісту; у третьому — не сприймати агресії та встановити заборону на подібні дії; в четвертому — активно включатися в ігрові ситуації до «розтягування» та розгортання агресивних дій і досягати емоційно позитивного вирішення.

Дорослим важливо у будь-якій справі знайти для дитини особистісно значущу мету і спрямувати зусилля на підвищення самооцінки та зміцнення впевненості в собі. Будуючи стосунки на основі переконання, доброзичливого тону спілкування, надаючи можливості малюку реалізувати організаторські здібності та енергетичний потенціал, необхідно спокійно і твердо стояти на своїх виховних позиціях. Оскільки дитяча агресивність часто пов'язана з непередбачуваними емоційними реакціями і руйнівними наслідками, засвоєння адекватних соціально прийнятних способів попередження агресії стає першочерговою необхідністю.

У практиці повсякденного спілкування з дитиною спостережливий дорослий може передбачити розвиток агресивних подій, помітивши передвісники дитячого гніву. У когось із них стискаються кулачки, хтось прикушує нижню губу, інший червоніє або дуже напружує ноги. Помітивши подібні зміни у стадії зародження гашу, дорослим легко переключити дитячу увагу на інший вид діяльності або предмет. Після розгортання агресивної реакції дитина не в змозі почути та адекватно сприйняти настанови або зауваження дорослих.

Список використаної літератури

1. Бовть О. Причины "агрессивности" одаренных детей //Обдарована дитина. - 2000. - № 1. - C. 18-24

2. Бовть О. Проблема корекції агресивної поведінки дітей/ О.Бовть //Рідна школа. - 1997. - № 5. - C. 40-43.

3. Дубинко Н.А. Влияние когнитивных процессов на проявление агрессивности в детском возрасте //Вопросы психологии. - 2000. - № 1 . - C. 53-57.

4. Марценківська І. Дитяча агресивність //Дошкільне виховання. - 1997. - № 8. - C. 18-19

5. Мдзелурі Т. Агресивні тенденції в дитячій поведінці //Початкова освіта. - 2005. - № 47. - C. 25-28

6. Скотт С. Агрессивное поведение в детском возрасте//Социально-психологические аспекты жестокости. - 2002. - № 12. - C. 132-147

7. Смирнова Е.О. Психологические особенности и варианты детской агрессивности //Вопросы психологии. - 2002. - № 1. - C. 17-26.

7. Славина Л.С. Дети с аффективным поведением. — М.: Просвещение, 1966.

8. Сухомлинський В.А. Верьте в человека. — М.: Молодая гвардия, 1960.

9. Эмоциональное здоровье вашего ребенка. Пер. с англ. — М., 1996.

загрузка...
Top