Розвиток та формування емоційної сфери дітей

Вступ.

1. Ґенеза емоційних особливостей у дітей різного віку та статі.

2. Вплив батьківського ставлення та родинного виховання на емоційну сферу дитини.

3. Емоційний розвиток та благополуччя дитини.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Дослідження емоційної сфери дітей є предметом численних досліджень (Запорожець О.В., 1987; Кульчицька О.І., 1981; Неверович Я.З., 1974; Чебикін О.Я., 1990 та ін.). Актуальність пізнання процесу виникнення, генези і впливу емоцій на життєдіяльність дитини зумовлена їхньою інтегративністю та взаємозв’язком із різними функціями психіки (Вілюнас В.К., 1984; Додонов Б.І., 1987; Саннікова О.П., 1996; Рубінштейн С.Л., 1976; Тихомиров О.К., 1980 та ін.).

Узагальнюючи різні дослідження (Грот М., 1880; Ізард К.Е., 1980; Ліндслей Д.Б., 1960; Рейковський Я., 1979 та ін.), можна відзначити, що емоції як невід'ємний компонент психічної діяльності змінюються у процесі життя людини. Вплив емоцій на протікання багатьох психічних процесів посилює необхідність пізнання механізмів їхнього виникнення, розвитку і можливого коригування в навчально-виховному процесі.

Дані щодо розвитку емоційних особливостей у дітей різного віку та статі (Авдєєва Н.Н., Мещерянова С.Ю., 1991; Бауер Т.Д., 1979; Кон І.С., 1978; Лічко А.Е., 1983; Мухіна В.С., 1985; Ельконін Д.Б., 1960 та ін.) засвідчують недостатність пізнання цієї проблеми. До того ж, окремими фахівцями ( Вісковатова Т.П., 1996; Ісаєв Д.Н., 2000; Кульчицька О.І., 1981; та ін.), констатуються численні складнощі у розвитку емоційної сфери дітей.


1. Ґенеза емоційних особливостей у дітей різного віку та статі

В сучасній психології виділяється понад 20 функцій емоцій, значення яких зростає залежно від специфіки людської діяльності. Умовно функції емоцій згруповані в декілька класів. По-перше, функції, пов'язані з орієнтувальною основою психічної діяльності. До таких можна віднести, передусім, оцінну або когнітивно-оцінну (Вілюнас В.К., Грот М., Клапаред Е., Леонтьєв А.Н., Сімонов П.В. та ін.), евристичну (Васильєв І.А., Поплужний В.Л., Тихомиров О.К. та ін.), експресивну (Ізард К.Е., Яковлева Е.Л. та ін.) та інші функції. По-друге, функції, пов'язані з процесом розвитку психофізіологічних систем активності людини. Це насамперед такі функції, як-то: регулююча (Вайнер М.Е., Додонов Б.І., Ломов Б.Ф., Рейнвальд Н.І., Рубінштейн С.Л. та ін.), активуюча (Вундт В., Ліндслей Д.Б. Сімонов П.В. та ін.), спонукальна (Петражицький Л.І., Ліпер Р.У. та ін.) й інші.

Спираючись на існуючі у спеціальній та методичній літературі дані (Вайнер М.Е., Кулагіна І.Ю., Левітов І.А., Мухіна В.С., Петровський А.В., Ставицька С.О. та ін.) ми виявили , що суттєвою ознакою генези емоційної сфери дітей від 7 до 11 років виступає відносна стабілізація функціонування емоційних процесів. Для цього вікового періоду характерними є підвищені емоційна сензитивність і переключуваність, високий рівень емпатії та низький рівень тривожності. У нашому дослідженні ці дані доповнюються тим, що в семилітніх дітей виявлено завищений рівень почуття неповноцінності, занижений рівень особистісної агресії й тривожності. У 8-ми й 9-тирічних дітей типовим є невпевненість у собі, занижений рівень почуття неповноцінності.

Деякі автори (Абрамова Г.С., Василішина Т.В., Лічко А.Е. та.ін.) зазначають, що для дітей підліткового вікового періоду характерними ознаками є високий рівень тривожності, пов'язаний із самооцінкою, який найбільш яскраво виражений у школярів 12 та 16 років. Починаючи від 13 і 14 років різко зростає кількість особистісних розладів. Підвищується рівень емоційної чутливості, невпевненості в собі. У 14 років яскраво вираженим є високий рівень саморегуляції, рефлексії та емпатії. За нашими даними відзначається завищений рівень сімейної агресивності й тривожності в 11 років; підвищений рівень нейротизму, особистісної тривожності, емоційної лабільності та зниження різнонаправленої агресії у 13 років; завищений рівень особистісної агресії та різних проявів тривожності у 14 років; підвищений рівень експресивності, тривожності, саморегуляції і зниження агресії у 15 років.

Узагальнення даних відносно старшого шкільного (юнацького) віку (Абрамова Г.С., Брушлинский А.В., Василішина Т.В., Левітов І.А., Кон І.С., Кулагіна І.Ю.та ін.), засвідчує, що характерними рисами цього вікового періоду є підвищена емоційність, яка знаходить відображення у розвитку почуттів дружби й любові, високому рівні емпатії. Рівень тривожності наприкінці 16 років спадає, але до 17 років знову зростає. Загалом цей період характеризується особистісною стабілізацією, зменшенням невпевненості в собі, внутрішньої небезпечності й тривожності, почуттів залежності й неповноцінності.

Емоції – це складний психічний процес, пов'язаний з відображенням відношення у формі специфічного полімодального почуттєвого тону, спрямованого на дії внутрішніх та зовнішніх факторів життєдіяльності.

Розуміння емоцій також ускладнюється з причини неоднозначного підходу авторів до розкриття їх змісту (Б.І. Додонов, П.В.Симонов та ін.). Труднощі при визначенні емоцій виникають ще й з тієї причини, що вони (емоції) можуть розглядатись як властивості психіки (В.Вітвицький та ін.), як процеси (У. Джемс та ін.), як стан психіки (Н.І. Наєнко та ін.). Виходячи зі змісту розглянутих ознак, обраних для визначення сутності емоцій, як атрибутивні, умовно їх можна розглядати як складне явище психіки, пов’язане з різними властливостями та процесами, що характеризують суб’єктивне відношення, виражене у специфічний оцінці. Емоції дуже тісно переплітаються з іншими особливостями психіки, а також характеризуються відсутністю чітких уявлень, що спричинило диференціювання їх видів. Проведене нами дослідження показало, що є більше 20 функцій емоцій у психічній діяльності людини. У цьому аспекті особливе значення функції емоцій набувають у процесі розвитку дитини. Умовно можна виділити дві групи функцій: ті, що наперед визначені біологічним розвитком психіки дитини та здебільшого пов’язані із захисними психофізіологічними особливостями організму, та функції, пов’язані із соціально-психологічними якостями характеру, яких набувають у навчально-виховному процесі та у процесі діяльності дитини. Формування значної частини емоційного досвіду дитини, зокрема динаміки експресивних дій, адекватності емоційного реагування, розвитку емпатії, саморегуляції, а також виразності особистісних особливостей загальної емоційності, тривожності, сензитивності, фрустрованості відбуваються переважно під впливом саме цих факторів у дошкільному періоді. У зв’язку з цим, ми висловили припущення про те, що особливості розвитку емоційної сфери дитини детермінуються конкретними умовами її виховання. І чим повнішим є соціальний статус цих умов, тим більш сприятливим є розвиток емоційного статусу дитини. Аналіз літературних джерел та реальних спостережень за умовами виховання, дозволив нам виділити такі групи дітей: ті, яких виховують тільки в сім’ях, у сім’ї та дошкільних закладах, у неповній сім’ї (один з батьків або близькими родичами), в дитячих будинках.

Відзначено, що існуючі теорії, які розкривають умови виникнення, механізми функціонування та ґенези емоцій, можна згрупувати на такі, що домінуючим фактором у цьому процесі виділяють у першому випадку біологічну основу, у другому - соціальну, у третьому – синтезують і те й інше.

Наявність впливу емоцій на численні психічні процеси розвиваючої особистості найбільш виразно це проявляється в таких її функціях як активність, саморегуляція, формування усвідомлених форм поведінки.

До найбільш суттєвих внутрішніх факторів, що детермінують ґенезу емоційної сфери дітей, можна віднести потрібнісно-мотиваційну активність, розвиток адаптивних і захисних функцій організму. До зовнішніх факторів – умови життєдіяльності, серед яких як соціально-психологічні, так і природно-техногенні.

Ефективність дослідження емоційної сфери особистості дитини може бути більш вагомою, якщо для цього використовується комплексний підхід, який дозволяє аналізувати широкий спектр емоційних параметрів діагностованих кількома методиками.

В учнів різних за віком, розвиток багатьох проявів емоційної сфери має значну варіативність. Виявлено максимальні значення за показником тривожності – у школярів 8, 11, 14 та 17 років. При цьому мінімальні значення зафіксовані за параметрами сором'язливості в дітей 12 й 14 років, невротичності в дітей 12 і 16 років.


2. Вплив батьківського ставлення та родинного виховання на емоційну сферу дитини

Ставлення батьків до дитини має особливе значення під час вікових криз розвитку, зокрема, і протягом молодшого шкільного віку. Слід зауважити, що характер дитячо-батьківських взаємин обумовлює розвиток емоційної сфери дитини.

Батьківське ставлення, стиль виховання, характер поводження батьків з дитиною суттєво впливають на особливості розвитку дитини, формування її особистості, рис характеру протягом усіх років дитинства. Але особливо важливу роль вони відіграють в критичні періоди розвитку дитини (кризи новонародженості; одного, трьох років; 6-7 років; підліткового віку), оскільки вплив вказаних чинників може суттєво змінити "...весь хід її (дитини) розвитку в даний період" (Л.С. Виготський [3, С. 248]).

Криза 6-7 років - це переломний критичний віковий етап розвитку дитини, яким відкривається весь період її подальшого шкільного життя. Тому, говорячи про проблеми молодшого шкільного віку, треба насамперед мати на увазі проблеми двох вікових відтинків (за термінологією Л.С. Виготського): кризи 6-7 років як критичного віку; і власне молодшого шкільного віку, який охоплює період від 6-7 до 10-11 років.

Даний критичний етап не має чітких вікових рамок і може тривати до досягнення дитиною молодшого підліткового віку. В цей період у житті дитини відбуваються значні зміни в анатомо-фізіологічних характеристиках організму, змінюється соціальна ситуація розвитку, характер діяльності, з'являються відповідні до віку новоутворення (довільність, внутрішній план дій, рефлексія)[3].

Під вихованням прийнято вважати специфічну діяльність з передачі новим поколінням суспільно-історичного досвіду, планомірний та цілеспрямований вплив, що забезпечує формування особистості, її підготовку до життя та виробничої праці.

В той же час, родинне виховання розглядається в літературі не тільки як цілеспрямована система впливу батьків на дитину, але і як характер поводження з нею (О.І. Захаров [4]).

Важливими чинниками виховання є також устрій родини, стиль життя, стійкі стереотипи взаємин в родині.

Різноманітні системи впливу та способів поводження батьків з дитиною позначаються як "тип виховання" (О.І.Захаров [4], Е.Г.Ейдеміллер [2]), "тактика виховання", "стиль виховання", "батьківська позиція". В даній статті ці терміни використовуються як синоніми, через те, що родинне виховання поєднує у собі три основні компоненти: ставлення до дитини, уявлення про неї та способи впливу (контроль, покарання, заохочення, вимоги і т. ін.), характер поводження з дитиною .

Отже, батьківське ставлення - це цілісна система різноманітних почуттів до дитини, поведінкових стереотипів, що практикуються в поводженні з нею, особливостей сприйняття та розуміння характеру дитини, її вчинків.

Ряд дослідників наголошують, що прояви неадекватного батьківського ставлення, а саме, недостатня увага, гіпоопіка нерідко викликають у дітей сенсорний голод, недорозвиненість вищих почуттів, інфантильність особистості. М.І.Буянов, спостерігаючи за дітьми, які виховані за типом гіпоопіки, відзначає, що їм властиві надмірна рухливість, суєтливість, роздратовування. В той же час протилежний вказаному тип батьківського ставлення - гіперопіка, сильні обмеження з боку батьків - призводять до невротичного та пригніченого стану, підозрілості, невпевненості та тривожності, психічної незрілості труднощів у спілкуванні з іншими дітьми [5].

Таким чином, взаємини батьків та дітей, характер родинного спілкування, типи батьківського ставлення виступають потужнім фактором розвитку дитини. Даний фактор набуває особливої ваги під час критичних періодів життя, зокрема в період кризи молодшого шкільного віку (6-11 років). Найбільш розповсюдженим механізмом формування характерологічних рис дитини, які відповідають за самоконтроль та соціальну компетентність, виступає інтеріоризація засобів та навичок контролю, що використовуються батьками. При цьому адекватний контроль передбачає поєднання емоційного прийняття з високим об'ємом вимог, їх ясністю, несуперечністю та послідовністю в пред'явленні дитині. Діти з адекватною практикою батьківського ставлення характеризуються гарною адаптованістю до шкільного середовища та спілкуванню з однолітками, вони активні, незалежні, ініціативні, доброзичливі, емпатичні.

У психологічній літературі широко описана феноменологія взаємин батьків і дітей, проаналізовано характер та негативні результати неадекватного батьківського ставлення, хибних стилів виховання на актуальний і перспективний розвиток дитини. В той же час, недостатньо досліджені, а, отже, потребують додаткового вивчення характер та механізми впливу окремих аспектів батьківського ставлення на емоційну сферу дитини.

Отже, при утворенні певного типу батьківського ставлення детермінують такі чинники, як: риси та якості особистості батьків; фізичні, психологічні та статеві особливості дитини; особливості подружніх взаємин; соціокультурні фактори; сімейні традиції; етіологічний фактор. Це дозволяє характеризувати батьківське ставлення як складне психологічне утворення, яке підпадає під вплив багатьох змінних, котрі необхідно враховувати в процесі складання психокорекційних програм.

Таким чином, позитивний ефект в процесі корекції неефективного батьківського ставлення до дитини молодшого шкільного віку досягається шляхом цілеспрямованого та комплексного впливу на когнітивний, емоційний та поведінковий компоненти ставлення.

3. Емоційний розвиток та благополуччя дитини

Дослідники все більше переконуються в необхідності повернутися обличчям до емоційної сфери дитини. Вже в психологічній науці активно вживається такий термін, як "коефіцієнт емоційного розвитку", використовується поняття "емоційної інтелігентності", які за визначенням є інтеграцією п'яти основних характеристик, що містять як особистісні, так і якості, що визначають міжособистісні стосунки.

Перелічимо складові емоційної інтелігентності - це:

1) адекватне уявлення про свої власні емоції та почуття;

2) здатність управляти своїм настроєм;

3) здатність до самомотивації;

4) емпатія;

5) соціальні навички побудови гармонійних стосунків із людьми. Лонгитюдними дослідженнями, проведеними американськими вченими, встановлено, що високі бали в інтелектуальному розвитку не лише не визначають успішності навчання дитини у школі, а й не впливають на загальний рівень самосприйняття та задоволення власним життям. Практично всі учні, в яких виникали проблеми в навчанні, виявляли недостатній рівень розвитку однієї або більшої кількості характеристик, які визначають емоційну інтелігентність. Зокрема, виявлено, що адаптація до нових шкільних умов, а також саме навчання краще даються дітям, котрі характеризуються емоційною зрілістю, вміють спілкуватися із різними людьми, розуміти їх, співпереживати, керуються у своїх вчинках гуманними мотивами. Саме ці базові характеристики лежать в основі фундаментального вміння вчитися нового.

Якими саме мають бути кроки до емоційної грамотності на шляху оволодіння навичками, що допоможуть дитині жити та співпрацювати, розуміти інших, бути в злагоді із собою?

Перші кроки полягають в тому, щоб вчити дитину пізнавати свій внутрішній світ, розпізнавати свої почуття та вміти називати їх, будуючи свій власний "словник емоцій". Поступово дитина оволодіватиме навичками розрізняти, коли, за яких умов - думки, а коли - почуття спонукають її до тих чи інших дій і вчинків, а також розуміти поліваріативність своєї поведінки за наявності альтернативних можливостей поведінки. Пізнання свого внутрішнього світу, наповненого різноманітними за знаком (позитивні- негативні) та інтенсивністю (від слабких до яскраво виражених) емоціями також можливе через відкриття своїх сильних чи слабких сторін, бачення себе самого в позитивному, але реалістичному ракурсі.

Інший напрям в організації емоцій полягає в усвідомленні того, яка саме реальність лежить за емоціями, й оволодінні конкретними прийомами та способами подолання чи ослаблення тривоги, гніву, печалі тощо. Врешті виникають сприятливі умови для того, щоб брати на себе відповідальність за свої рішення, дії та вчинки, що є свідченням особистісного зростання загалом. Центральною ланкою в розвитку емоційної компетентності є емпатія, тобто розуміння почуттів інших людей і врахування їх при вибудові своєї поведінки. В центрі уваги опиняються саме стосунки між людьми, для побудови і підтримки яких необхідно вміти слухати і ставити питання, розрізняти свої особисті судження і вчинки з-поміж загальної реакції інших людей, бути впевненим у собі, а не пасивним чи агресивним, вчитися мистецтва співжиття, кооперації, вирішення конфліктів і пошуку компромісів.

Дослідження, що проводились працівниками лабораторії психології дошкільного виховання Інституту психології АПН України, виявили слабку диференціацію дітьми основних емоцій, невміння виділяти характерні ознаки експресії, вербалізувати ці ознаки та використовувати означення своїх переживань у практиці повсякденного спілкування з дітьми та дорослими.

Закономірним тоді видається те, що виявлений низький рівень розвитку емпатії призводить до негативних форм прояву афективних станів, підвищеної конфліктності, зниженого емоційного фону спілкування. Проблеми, що виникають у дошкільному віці, посилюються на пізніших вікових етапах. Особливо критичною є ситуація в підлітків, в чиїх сім'ях батьки не вважають за потрібне аналізувати емоційний бік життя, озвучувати свої емоції й заохочувати дітей ділитися своїми почуттями.

Підлітки, які зростають у дисгармонійних сім'ях або вже схильні до зловживання алкоголем та наркотиками, характеризуються дуже низьким рівнем самоусвідомлення, невмінням описувати свою особистість, свої почуття, емоції. Навіть звичайні запитання "хто я?", "який я?" можуть фруструвати підлітка, оскільки думки про себе завжди пов'язані з негативними емоціями, викликаними відповідними загальними негативними оцінками своєї особистості з боку дорослих. Згадаймо основні правила, що діють в алкогольно залежних сім'ях: не довіряй; не відчувай; не розмовляй.

Емоційна сфера виявляється заблокованою для аналізу, і потрібна копітка робота (під час індивідуальних і групових корекційних занять) з метою її поступового розкриття для підлітка, визначення шляхів до сприйняття себе, гармонізації стосунків з оточенням.

По допомогу та психологічну підтримку на "Телефон довіри" часто звертаються діти та підлітки, чиї батьки самі не спроможні встановлювати довірливі стосунки, говорити правду про те, що цікавить дітей, відверто і послідовно виявляти свої емоції. В такому разі діти мають неясне відчуття того, що щось відбувається не так, і часто витрачають величезну енергію, намагаючись зрозуміти, що ж саме відбувається, коли їм не говорять правди.

Особливі проблеми виникають у дітей внаслідок невміння чи небажання виявити любов до них близьких та рідних. Тому специфічної допомоги потребують саме діти та підлітки з родин, де сімейні правила гальмують нормальний психічний розвиток. У таких родинах вважається, що погано говорити про проблеми; почуття та емоції не слід виражати відкрито; забороняється бути спонтанним та відкритим, гратись і бути схожим на дитину, оскільки життя - це тягар і в ньому немає бути місця для розслаблення. Зрештою дитина почувається емоційно віддаленою від батьків, накопичує негативні переживання, тривогу, виявляється неготовою до побудови гармонійних стосунків із людьми. Надзвичайно тривожним є те, що такий стиль життя, як правило, передається з покоління в покоління.

Отже, саме завданням психолога, навіть його надзавданням, є застосувати свої професійні знання та вміння, щоб перервати замкнене зачароване коло, допомогти дитині заповнити емоційний вакуум, що супроводжував її тривалий час.

Інтенсифікація емоційної сфери особистості і є найважливішим завданням психологів, які прагнуть гармонійного виховання й комплексної реабілітації дитини, котра потребує кваліфікованої допомоги. Недарма першорядна увага в різноманітних психотерапевтичних техніках приділяється саме емоційній сфері та почуттям. Адже усвідомлення особистісної індивідуальності є, насамперед, усвідомленням особистих емоційних реакцій і станів. Останнє не приходить до дитини автоматично - як і всі інші аспекти людського розвитку воно розвивається у тісній взаємодії з дорослим, який має активно і творчо сприяти цьому розвитку.


Висновки

Сучасна дитина живе в епоху великих економічних, політичних, моральних трансформацій, злому багатьох стереотипів поведінки, переосмислення деяких цінностей, перманентної нестабільності у суспільстві, нечітко визначених, а часто і різновекторних вимог з боку дорослих. Перша загальна картина світу дитини формується в дошкільному віці.

Отже, виховання емоційно розвиненої особистості, її переживань і почуттів, починаючи з перших років життя, залишається важливим завданням для батьків і педагогів, причому не менш, а в певному сенсі і більш важливим за виховання розуму та навчання дитини різних навичок та вмінь. Адже саме від емоційного ставлення до навколишнього світу залежатиме те, заради яких цілей будуть використані набуті дитиною знання і вміння.

Вивчення батьківського ставлення до дітей свідчить, що майже у половини батьків високі значення має складова "інфантилізація", що відображає проблеми у когнітивному компоненті ставлення. Високі значення складових "симбіоз" (порушення діагностується у половини батьків), та "авторитарна гіперсоціалізація" (виявлено майже у третини батьків) вказують на проблеми у поведінковому компоненті батьківського ставлення.

Також можна зазначити, що, по-перше, у переважної більшості батьків існують певні порушення батьківського ставлення, які потребують психологічної корекції; по-друге, типи батьківського ставлення зустрічаються у батьків даної категорії з різною частотою; по-третє, в структурі батьківського ставлення ту чи іншу ступінь порушення мають всі три основні компоненти ставлення (емоційний, поведінковий, когнітивний).


Список використаної літератури

1. Боришевський М. Сімейне виховання як гарант морального становлення особистості // Початкова школа. 1995. № 4. С. 4 - 9.

2. Буянов М.И. В кабинете детского психиатра. - К.: Здоровье, 1990. - 224с.

3. Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6-ти т. Т. 4. Детская психология / Под ред. Д.Б. Эльконина. - М.: Педагогика, 1984. - 432 с., ил. - (Акад. пед. наук СССР).

4. Захаров А.И. Как предупредить отклонения в поведении ребенка: Кн. для воспитателей дет. сада и родителей. - 2-е изд., доп. - М.: Просвещение, 1993. - 192 с.

5. Ігнатенко І.В., Чебикін О.Я. Залежність розвитку емоційної сфери від змін у структурі особистості дитини //Политика и политическая культура в условиях становления и развития украинского общества. Материалы Всеукраинской научно-практической конференции молодых ученых. – Одесса, 1999. – С. 138-139.

6. Мельничук І.В. Генеза емоційних особливостей у сучасних дітей //Наука і освіта. – Одеса, 2002. –№5. – С. 42-44.

7. Мельничук І.В. Особливості емоційного розвитку дітей різного віку та статі //Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського Зб.наук.пр.-2002. – № 11-12. – С. 149-154.

8. Сопрун И.П. К вопросу об особенностях эмоционального развития детей дошкольного возраста // “Наука і освіта”. - 1998. - №3. – С.60-62.

9. Сопрун И.П. Особенности различий в эмоциональной сфере детей 4-5 лет, воспитывающихся в разных социальных условиях // “Наука і освіта”.- 2000. - №4. – С. 81-85.

загрузка...
Top