Психологія в управлінні

1. Що є “психологічного” в управлінні?.

2. Розкрити специфіку психолого – управлінського консультування, як одного з видів психологічної допомоги керівником.

3. Як співвідносяться між собою поняття “управління” та “керівництво”?

4. Що таке “персоніфікація діяльності”?

5.Проаналізуйте основні види комунікативних бар’єрів, причини їх виникнення та шляхи подолання.

Список використаної літератури.


1. Що є “психологічного” в управлінні?

Традиційно в руслі психології управління розглядались проблеми, пов'язані із соціально-психологічними аспектами управлінської діяльності, — влада, лідерство, особливості стилів керівництва, ділового спілкування, вміння розв'язувати управлінські завдання, конфліктні ситуації тощо. Всі ці процеси глибоко закорінені в природних і соціально зумовлених началах інтелектуального та емоційно-вольового життя людини.

Управлінська діяльність — сукупність скоординованих дій та заходів, спрямованих на досягнення певної мети в межах організації.

Втіленням її є дії, операції, виконувані людиною в процесі управління, здійснення управлінських функцій. Це праця людей, між якими виникають певні соціально-психологічні відносини. В управлінській діяльності об'єктивно переплітаються такі закономірності:

— організаційно-технічні. Відображають відносини людини та природи, людини й техніки;

— соціально-економічні. Відтворюють широкий спектр відносин між класами, соціальними прошарками та групами і виникають у процесі суспільного виробництва в різних сферах суспільної свідомості й суспільної психології;

— соціально-психологічні. Походять із суспільної та біологічної зумовленості людської поведінки, міжособистісних, міжгрупових, внутріособистісних людських відносин, які характеризують ставлення людей до праці, нагромадження й використання ними свого потенціалу.

Управлінська діяльність завжди передбачає самодіяльність і творчість суб'єктів та об'єктів управління. Саме тому управлінські дії спрямовані на врахування всієї багатоманітності закономірностей і зв'язків, які виникають між учасниками управлінського процесу. Вони потребують розумного використання людських ресурсів в управлінні: врахування індивідуальних, соціально-психологічних, психофізіологічних, мотиваційних особливостей особистості, що сприятиме отриманню значного соціального, економічного та морального ефекту в організації. Недбале ставлення до психологічних ресурсів може спричинити ескалацію (загострення) суперечностей, непорозумінь, конфліктів, плинність кадрів тощо.

Проблема людського чинника в управлінні пов'язана зі спонуками людини до певних цілей та їх досягнення. У цьому контексті важливим є з'ясування основних складових діяльності: мотиву, мети, планування діяльності, перероблення поточної інформації, оперативного образу (концептуальної моделі), прийняття рішення, дії, перевірки результатів і корекції дій. При цьому мотив тлумачать як стійку особистісну властивість, яка зсередини спонукає людину до певних дій.

2. Розкрити специфіку психолого – управлінського консультування, як одного з видів психологічної допомоги керівником

Управлінське консультування можна визначити як передачу клієнту знань, необхідних для провадження справ і управління. Ці знання повинні допомогти клієнту в підвищенні ефективності управління і розвитку його організації і, таким чином, надати йому додану цінність.

Тому призначенням консультування є створення, передача і застосування на практиці знань про управління і бізнес. "Унікальність менеджменту полягає в тому, що з самого його зародження консультанти відігравали ключову роль у розвитку практики управління, управлінських знань і самої професії керівника", – писав Пітер Друкер. Під знаннями тут розуміється сукупність теоретичних знань, досвіду, кваліфікації, навиків, ноу-хау, уміння і здібності. Таким чином, під передачею знань розуміється не тільки виклад фактів, а й прищеплення підходів, методів і розвиток здатностей, необхідних для ефективного застосування знання в конкретному економічному, діловому, інституційному, культурному чи організаційному середовищі.

Знання, що використовуються в управлінському консультуванні, описують організацію відповідно до двох аспектів:

· технічного, що належить до процесів управління і провадження справ, а також проблем, з якими доводиться стикатися клієнту, і способам аналізу і вирішення цих проблем;

· соціально-психологічного, що стосується зв'язків між людьми, сприйняття ними проблем і їхньої зацікавленості у виправленні поточної ситуації, а також стосунків між клієнтом і консультантом.

Технічні і соціально-психологічні питання управління і бізнесу тісно взаємопозв'язані. В ідеалі консультант повинен вибирати підходи і методи, що допомагають однаковою мірою розкрити й зрозуміти і технічні, і соціально-психологічні сторони проблеми, і таким чином допомагати клієнту підійти до рішення проблеми комплексно. На практиці ж багато консультантів віддають перевагу лише одній із сторін.

Соціально-психологічний напрям підвищення ефективності управління реалізується через систему умов, що є соціально-психологічними за своїм змістом, детермінують реалізацію управлінських функцій та забезпечують їх ефективність. До соціально-психологічних умов підвищення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби належать організаційно-комунікативні, особистісні та проекційні умови здійснення управління. Такий поділ зумовлений соціально-психологічним нормуванням будь-якої діяльності.


3. Як співвідносяться між собою поняття “управління” та “керівництво”?

Сучасне управління неможливе без таких понять, як управління, менеджмент, керівництво, організація, лідерство. Вони знаходять своє місце в психології управління.

В довідковій літературі соціальне управління характеризується як вплив на суспільство з метою його вдосконалення, збереження якісної специфіки і розвитку. Щодо діяльності окремої організації, установи чи підприємства, то управління означає сукупність скоординованих заходів, спрямованих на досягнення накреслених в рамках організації певних цілей. Процес управління має місце там, де здійснюється організована діяльність людей з метою досягнення певних результатів. В центрі уваги психології управління знаходяться саме психологічні аспекти управлінської діяльності. В часи становлення системи управління як науки остання мала декілька термінологічних варіантів. Американський інженер Ф.У. Тейлор, який вважається зачинателем цієї галузі знання, дав їй назву "науковий менеджмент", що в перекладі означає наукове управління. На французьку мову у свій час ця назва була перекладена як "наукова організація праці", в Німеччині нова галузь знання поширилася під назвою "раціоналізація". В нашій країні всі ці термінологічні варіанти часто-густо використовувалися як синоніми, а розвиток наукового управління довгий час йшов під гаслом "наукова організація праці". Розмежування наукового управління і власне наукової організації праці відбулося багато пізніше.

Що стосується сучасного тлумачення понять "управління" і "менеджмент", то вони в окремих посібниках трактуються по-різному. По-перше, названі поняття ототожнюються, що пояснюється тим, що в словнику англійської сучасної мови поняття "менеджмент" перекладається як "управління", "завідування", "вміння володіти", "керівництво", "дирекція", "адміністрація" тощо. По-друге, ряд дослідників вважає, що поняття "менеджмент " вужче за поняття "управління; воно є одним Із видів управління, менеджмент в основному стосується різних аспектів діяльності керівника, в той час як поняття управління охоплює всю галузь людських взаємовідносин в системі "керівники - виконавці", включаючи колективних суб'єктів управління. По-третє, поняття "менеджмент" трактується як "зовсім інше управління, якому треба ретельно і довго вчитися", це "антонім нашого традиційного уявлення про управління". Таке тлумачення менеджменту передбачає керівництво не складною машиною-організацією, а колективом людей; це ефективні взаємовідносини між особистостями, які обіймають певні посади. Загалом, згідно з цим підходом, менеджмент являє собою цілеспрямований вплив на діяльність усіх працівників організації для успішного досягнення встановлених ними ринкових цілей у змінному середовищі шляхом продуктивного використання наявних ресурсів.

Доцільно підтримати тих дослідників, які звертають увагу на докорінні зміни системи управління в сучасних умовах державотворення, ринкової економіки. Управління (а саме ця дефініція використовується у посібнику) варто розглядати в широкому розумінні цього поняття, яке охоплює всю специфіку людських ділових взаємовідносин на різних рівнях, враховуючи економічні, соціальні, психологічні, моральні, правові та інші чинники ефективності цих зв'язків, і визначає роль кожної особистості (чи то суб'єкт, чи об'єкт управління) в системі управління, в здійсненні запланованих завдань. При цьому зміни в управлінні відбудуться за умови опанування позитивним світовим досвідом управлінської діяльності та збереження водночас національної специфіки культури управління, своїх традицій, своєї ментальності. Отже, управління передбачає керівництво людьми і взаємостосунками між ними в системі ділового спілкування та взаємодії, координацію і організацію їх діяльності, ефективне використання всіх наявних засобів, спрямованих на виконання накреслених цілей і запланованих завдань раціональним, гуманним, економічним і правовим шляхом.

4. Що таке “персоніфікація діяльності”?

Персоніфікація (від лат. persona "особа", лат. facіo - "роблю") - подання природних явищ, людських властивостей, абстрактних понять в образі людини. Поняття персоніфікація широко вживається у філософії, психології, соціології. Є також поняття - "персоніфікація свідомості".

Наприклад, у психології існує наступне визначення: "Прагнення індивіда перевести на кого-небудь провину за події або ситуації, які викликають фрустрацію".

Психологічний механізм персоніфікації є процесом одухотворення, надання людських властивостей абстрактним поняттям, неживій природі. Завдяки персоніфікації батьківщина як жива істота “стає матір’ю”, де кожна квіточка “пахне”, берізка “плаче”, а Земля надає сили. Відчуття причетності свого Я до інших людей, спільнот, до результатів діяльності, продовження і розширення свого Я, що виникають як наслідок персоніфікації, утворює “силове поле особистості” (А.В. Петровський). Персоніфікація (як одухотворення неживих істот, що відповідним чином впливає на формування ставлень особистості) є приєднанням до світоглядних цінностей національно свідомого соціуму, що в сукупності утверджують суспільне поняття “ми” та творять громадянський патріотизм людини як духовний фактор економічної міцності країни та її обороноздатності.

У становленні громадянськості найважливіше значення має ідентифікація себе як громадянина певної країни. Ідентифікація є двостороннім процесом, в якому індивід не тільки засвоює характерні риси своєї спільноти, але й привносить до неї особистісні властивості, а завдяки цьому впливає на соціальну систему.

Таким чином, результатами, що висвітлені у другому розділі, встановлено, що громадянськість є важливим критерієм особистісної зрілості людини.

У період юності вперше проявляється здатність молодої людини активно, по-дорослому свідомо брати участь у житті суспільства, прилучатися до соціальних норм громадянського життя, усвідомлювати своє місце серед інших людей. Усе це дозволяє говорити про готовність до громадянської самореалізації як новоутворення даного вікового періоду. Важливою характеристикою періоду юності у зв’язку зі становленням громадянськості є вплив навчання і виховання на складні форми самовдосконалення особистості. Психологічними механізмами розвитку громадянськості є ідентифікація, рефлексія, менталізація (як процес оволодіння менталітетом народу), персоналізація (як втілення цінностей громадянського буття в персоналіях), персоніфікація (як одухотворення значущих з точки зору особистості як громадянина подій та явищ навколишнього світу) та інші у їх комплексності та взаємодії. Досягнення психологічної цілісності людини можливе за умови інтегрованості різних складових образу Я.

5.Проаналізуйте основні види комунікативних бар’єрів, причини їх виникнення та шляхи подолання

Циркулювання інформації, налагодження і розвиток контактів, сприймання партнера по спілкуванню у процесі міжособистісної взаємодії наштовхуються на різноманітні бар'єри. Найсуттєвішими є комунікативні бар'єри, що виникають на міжособистісному рівні: у повідомленні відправника, в обміні думками між відправником і одержувачем, у виборі носія інформації (електронна пошта, комп'ютер, офіційна мова тощо).

Комунікативні бар'єри (франц. barriere — перешкода) — психологічні перешкоди, що виникають на шляху отримання інформації.

Виникають вони на макро- і мікрорівнях. Макробар'єри пов'язані з середовищем, у якому відбуваються міжособистісна взаємодія, комунікативний процес. Проявляються вони в інформаційному перевантаженні (великий обсяг інформації знецінює її зміст), великій кількості носіїв інформації (газети, телебачення, конференції, звіти), використанні інформації (ексклюзивні дані застосовують для впливу на інших, доступ до обмеженої, призначеної для внутрішнього користування інформації розширює владні повноваження індивідів).

Мікробар'єри породжують особливості інтелекту учасників спілкування, неоднакове знання предмета розмови, різне володіння понятійним апаратом з певної галузі знань, відсутність єдиного розуміння ситуації спілкування, психологічні особливості партнерів, соціальні, політичні, професійні, релігійні відмінності у трактуванні інформації і ситуації взаємодії тощо.

Психологічні особливості партнерів по спілкуванню можуть виявлятися, наприклад, як надзвичайна відвертість чи інтелігентність, інтуїтивне сприймання світу, напористість тощо.

Причинами комунікативних бар'єрів є змістові й формальні характеристики повідомлення (логічні, фонетичні, стилістичні, семантичні). На цій підставі виокремлюють смисловий, логічний, фонетичний, семантичний, стилістичний комунікативні бар'єри (табл. 1).

Комунікативні бар'єри залежать від індивідуальних особливостей учасників комунікації, їх уміння декодувати думки в слова, слухати і концентрувати увагу та ін. У зв'язку з цим виникають такі бар'єри, як межа уяви, словниковий запас відправника інформації, словниковий запас одержувача, його здатність розуміти значення слів, обсяг запам'ятовування.

Пов'язані із комунікативними особливостями учасників взаємодії комунікативні бар'єри мають соціальний або психологічний характер. Вони можуть виникати внаслідок особливих соціально-психологічних взаємин між партнерами (антипатія, недовіра тощо), своєрідного “фільтра” довіри чи недовіри. Специфіка дії фільтра полягає в тому, що абсолютно істинна інформація може стати неприйнятною, а хибна — прийнятною. Психологія з'ясовує, за яких умов конкретний канал інформації може бути заблокований цим фільтром, а також сукупність засобів, які допомагають прийняттю інформації і послаблюють дію фільтрів (явище фасцинації).

Фасцинація (англ. fascination — зачарування) — спеціально організований вербальний вплив при передаванні інформації, спрямований на підвищення якості сприймання інформації шляхом впливу на емоційний стан і поведінку реципієнта.

Такий вербальний вплив супроводжує інформацію задля зменшення її втрат під час сприймання реципієнтом, підвищення довіри до неї. Фасцинація є додатковим фоном, підсилювачем інформації, що частково сприяє подоланню фільтра недовіри. Прикладом її можна вважати музичний супровід повідомлення.

За психологічною природою комунікативний бар'єр слугує механізмом захисту від небажаної інформації. Психологічна перешкода, яку реципієнт встановлює на шляху небажаної, небезпечної інформації, може мати різну прозорість. Непрозорим бар'єром є уникання — намагання не спілкуватися з будь-ким, цуратися когось. Утекти від небажаної інформації та її впливу можливо як фізично (уникання виключає контакт з носієм такої інформації), так і психологічно (забування інформації або “заглиблення в себе” під час слухання).

Вивчення перешкод на шляху спілкування та способів їх уникнення сприяє досягненню мети спілкування, поліпшенню психологічного клімату і взаємодії в колективі.


Список використаної літератури

1.Бандурка А. Психология управления: учбовий посібник/ А.М.Бандурка, С.П.Бочарова, Е.В.Землянская. - Х.: Фортуна-пресс; Симферополь: Реноме, 1998. - 340 с

2. Генов Ф. Психология управления: Основные проблемы: Пер. с болг./ Филипп Генов,; Оощ. ред. и вступ. ст. Б.Ф.Ломова, В.Ф.Вендаы. - М.: Прогресс, 1992. - 422 с.

3. Дуткевич Т. Конфліктологія з основами психології управління: Навчальний посібник/ Тетяна Дуткевич,; Мін-во освіти і науки України, Кам’янець-Подільський державний ун-т, Ін-т соціальної реабілітації та розвитку дитини . - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 455 с.

4. Завадський Й. Організація і психологія управління трудовими колективами: науково-популярна література/ Йосип Завадський,. - К.: Урожай, 1995. - 159 с.

5. Каганець І. Психологічні аспекти в менеджменті: Типологія Юнга. Соціоніка. Психоінформатика/ Ігор Каганець,. - К.; Тернопіль: Мандрівець: Port-Royal, 1997. - 203 с.

6. Лебедев В. Психология и управление: науково-популярна література/ В. И. Лебедев,. - М.: Агро-промиздат, 1990. - 175 с.

7. Мельник Л. Психологія управління: Курс лекцій/ Людмила Мельник,; Міжрегіон. акад. управл. персоналом. - К.: МАУП, 1999. - 171 с.

8. Менеджмент персоналу: Навчальний посібник/ В. М. Данюк, В. М Петюх, С. О. Цимбалюк та ін.; За заг. ред. В. М. Данюка, В. М. Петюха; М-во освіти і науки України, КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2005. - 398 с.

9. Орбан-Лембрик Л. Психологія управління: Посібник/ Лідія Орбан-Лембрик,. - К.: Академвидав, 2003. - 567 с.

загрузка...
Top